Найпершим кроком у побудові системи оподаткування в Україні було прийняття Закону № 1251-XII, яким визначено перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), що справляються на території України. На сьогодні до цього переліку включено 26 загальнодержавних та 14 місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів).
Особливою відмінністю місцевих податків є те, що відповідно до ст. 26 Закону № 280/97-ВР встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законодавством, є виключно компетенцією сільських, селищних, міських рад, тобто органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів. Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення визначено Декретом № 56-93, який набрав чинності з дня опублікування, а саме 05.06.93 р. («Урядовий кур'єр», 1993 р„ № 82 - 83). Отже, протягом 11 років місцеві бюджети частково формуються за рахунок надходжень від місцевих податків і зборів.
Найпоширенішим з місцевих податків є комунальний податок, який, до речі, є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язано запровадження цього податку.
Справляється комунальний податок з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого, виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 15 Декрету № 56-93). На сьогодні відповідно до Закону № 889-ІV неоподатковуваний мінімум доходів громадян становить 17 грн.
Розглянемо, хто саме відноситься до категорії пільговиків зі сплати комунального податку. Згідно зі ст. 2 Бюджетного кодексу бюджетна установа — це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади АР Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.
З метою удосконалення системи власних надходжень бюджетних установ Кабінет Міністрів України постановою № 659 затвердив перелік груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання.
Власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи. До першої включається плата за послуги, що надаються бюджетними установами, і вона має такі підгрупи:
До цієї підгрупи включаються кошти, які отримують бюджетні установи від господарсько-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень тощо; квартирна плата та плата за гуртожиток; від працевикористання спецконтин-генту; відрахування від заробітку або іншого доходу спецконтингенту за харчування, речове майно, комунально-побутові та інші надані йому послуги тощо.
У разі створення для провадження господарської діяльності госпрозрахункових підрозділів, які мають статус юридичної особи, їх доходи та видатки не є власними надходженнями бюджетної установи і не включаються до спеціального фонду бюджету;
плата за оренду майна бюджетних установ.
Бюджетні установи отримують у повному обсязі плату за оренду майна, що їм належить, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, якщо установа у повному обсязі фінансується з бюджету і має власні надходження, що відповідно до постанови № 659 відносяться до спеціального фонду бюджету, така установа є бюджетною і звільняється від сплати комунального податку.
До планово-дотаційних підприємств належать підприємства, що одержують державну підтримку за рахунок коштів Держбюджету України. Обсяги державної підтримки підприємств, а також напрями її цільового використання визначаються законом про Держбюджет України на відповідний рік.
Згідно з постановою № 1311 державна підтримка надається вугледобувним підприємствам на часткове покриття витрат, які включаються до собівартості продукції, а також на будівництво та технічне переоснащення підприємств з видобутку кам'яного вугілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу згідно з обсягами коштів, передбачених Мінпалива та енергетики України на такі цілі у держбюджеті на відповідний рік. Пунктом 4 цієї постанови визначено, що розподіл обсягів державної підтримки провадиться в межах бюджетних призначень утвореною Мінпалива та енергетики України галузевою комісією, протокольне рішення якої затверджується наказом міністра палива та енергетики. Зазначена комісія на підставі звітних показників виробничо-фінансової діяльності підприємств не рідше ніж один раз на місяць оцінює ефективність використання коштів і подає міністру палива та енергетики пропозиції щодо коригування обсягів державної підтримки на наступний період. Тобто, вугледобувні підприємства, визначені наказом Мінпалива та енергетики України, відносяться до планово-дотаційних і звільняються від сплати комунального податку.
Статтею 15 Декрету № 56-93 від сплати комунального податку звільнено сільськогосподарські підприємства. Відповідно до Закону № 2238-III сільськогосподарським підприємством (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) може буди юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50% загальної суми виручки.
Від сплати комунального податку також звільняються сільськогосподарські товаровиробники - платники фіксованого сільськогосподарського податку (з прийняттям Закону № 320-ХІV), а також підприємства легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області — учасники економічного експерименту на період його проведення ( відповідно до Закону № 1375-ХІV).
Слід зазначити, що відповідно до ст. 18 Декрету № 56-93 органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів. Наприклад, Київська міська рада положенням про комунальний податок ум. Києві визначила, що на території м. Києва від сплати комунального податку звільняються: бюджетні установи; підприємства та організації, які згідно з чинним законодавством звільняються від сплати податку на прибуток; благодійні фонди та громадські організації, метою діяльності яких не є одержання прибутку.
Спеціальним законом з питань оподаткування є Закон № 2181 -III, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), відстрочення податкових зобов'язань.
Щодо надання відстрочення зі сплати місцевих податків та зборів, то слід зазначити, що пп. 14.1.2 п. 14.1 ст. 14 Закону № 2181 -III визначено, що відстрочення податкових зобов'язань — це перенесення сплати, основної суми податкових зобов'язань платника податків без урахування сум пені під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеної згідно з п. 16.4 ст. 16 Закону № 2181 -III, на пізніший термін. Податковим зобов'язанням вважається зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у терміни, визначені згідно із законодавством.
Підставою для відстрочення податкових зобов'язань платника податків є надання ним достатніх доказів щодо дії обставин непереборної сили, які призвели до загрози виникнення податкового боргу та/або банкрутства такого платника податків, а також економічного обгрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов'язань та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.
Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань з місцевих податків і зборів у межах одного бюджетного року приймається керівником податкового органу (його заступником) та має бути затверджене фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори (пп. 14.3.3 п. 14.3 ст. 14 Закону № 2181 -III).
Щодо порядку нарахування та термінів сплати комунального податку, то як зазначалося вище, органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до чинного законодавства.
Згідно з Законом № 2181 -III, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів, базовим податковим (звітним) періодом може бути календарний місяць (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків); календарний квартал, календарне півріччя (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків); календарний рік.
Цим же Законом встановлено, що форма податкової декларації (розрахунку) встановлюється центральним (керівним) органом контролюючого органу за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики. У такому самому порядку встановлюються форми податкових декларацій (розрахунків) з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).
Незалежно від того, який базовий податковий (звітний) період встановлено рішеннями органів місцевого самоврядування для комунального податку, платники податків повинні заповнювати форму податкового розрахунку комунального податку, затверджену наказом № 625. Форму податкового розрахунку комунального податку впорядковано для всіх базових податкових (звітних) періодів (місяць, квартал, півріччя, рік).
Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181 -III подання розрахунку комунального податку до органів державної податкової служби здійснюється платниками протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, якщо базовим податковим (звітним) періодом є календарний місяць. Якщо базовим податковим (звітним) періодом є календарний квартал або півріччя, то розрахунок подається протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя), а якщо рік, то протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Детальніше про особливості складання розрахунку комунального податку залежно від того, який базовий податковий (звітний) період визначено рішенням органу місцевого самоврядування про встановлення комунального податку, роз'яснено у листі № 2565/7/11-1317.
Чимало питань виникає у платників під час розрахунку комунального податку стосовно визначення показника «кількісний склад працівників». Для заповнення цього показника використовується показник «се-редньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу», який вираховується відповідно до Інструкції № 171.
Згідно із зазначеною Інструкцією є два варіанти обчислення середньооблікової чисельності працівників: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу та середньооблікова чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості.
Для складання розрахунку комунального податку застосовується показник «середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу», тобто зайнятий працівник враховується лише один раз (за місцем основної роботи) незалежно від терміну трудового договору та тривалості робочого часу.
Для визначення чисельності працівників підприємства (установи, організації) за будь-який період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату, наприклад, лише на початок або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не враховуються зміни, які відбулися протягом розглянутого періоду.
Для обчислення показника «середньооблікова чисельність працівників» за звітний місяць необхідно підсумувати чисельність працівників облікового складу за кожен календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 (для лютого — по 28 або 29 число), включаючи святкові (неробочі) й вихідні дні, а потім одержану суму поділити на кількість календарних днів звітного місяця.
Чисельність працівників облікового складу за вихідний або святковий (неробочий) день враховується на рівні облікової чисельності працівників за попередній робочий день. За наявності двох або більше вихідних чи святкових (неробочих) днів підряд чисельність працівників облікового складу за кожен з цих днів враховується на рівні чисельності працівників облікового складу за робочий день, що передував вихідним та святковим (неробочим) дням.
Для правильного визначення середньооблікової чисельності працівників необхідно вести щоденний облік чисельності працівників облікового складу, який повинен уточнюватися на основі наказів (розпоряджень) про прийняття, переведення працівників на іншу роботу, припинення трудового договору тощо. Чисельність працівників облікового складу за кожен день повинна відповідати даним табельного обліку використання робочого часу (форма № Т-13), на основі якого встановлюється чисельність працівників, які фактично з'явилися на роботу, та причини їх неявок.
Для визначення середньооблікової чисельності працівників за квартал, півріччя, або рік необхідно підсумовувати середньооблікову чисельність працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та розділити одержану суму на кількість місяців за період з початку року (тобто відповідно на 2, 3, 4.....12).
Багато запитань виникає у платників комунального податку щодо включення або невключення до розрахунку працівників, які виконували роботу згідно з договорами підряду. У разі якщо на підприємстві є категорії працівників, за якими вести щоденний облік затрат робочого часу неможливо (наприклад, працівники, які виконували роботу згідно з договорами підряду, надомники), чисельність цих платників також включається до середньооблікової чисельності працівників. Але згідно з класифікацією статусу зайнятості слід відрізняти най: маних працівників та працівників — суб'єктів підприємницької діяльності. Остання категорія може визначатися як роботодавці або працівники, зайняті на власному підприємстві. Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру, не враховуються при обчисленні облікового складу найманих працівників, який розраховується на підставі Інструкції № 171.
Платників також цікавить, як нараховувати комунальний податок за працівників, які перебувають у відпустках. Згідно з Інструкцією № 171 працівники, які перебували в оплачуваних щорічних або додаткових відпустках та в інших випадках збереження за ними повністю заробітної плати, включаються до середньооблікової чисельності працівників як такі, що повністю відпрацювали робочий час, тобто як цілі фізичні одиниці.
У разі прийняття на роботу працівників з неповним робочим днем або неповним робочим тижнем, включаючи працівників, які були прийняті на половину ставки (окладу) відповідно до штатного розпису, середньооблікова чисельність працівників за таких працівників розраховується таким чином: пропорційно фактично відпрацьованому часу визначається загальна кількість людино-днів, відпрацьованих цими працівниками, для чого загальна кількість відпрацьованих людино-годин у звітному місяці ділиться на тривалість робочого дня, виходячи із встановленої тривалості робочого тижня, наприклад — 8 годин (при п'ятиденному робочому тижні) або 6,83 години (при шестиденному робочому тижні). Після цього визначається середньооблікова чисельність працівників, для чого отримана кількість відпрацьованих людино-днів ділиться на кількість робочих днів за календарем у звітному місяці.
Щодо нарахування комунального податку за засновників, які не є штатними працівниками, а також керівників організацій, що виконують свої обов'язки на суспільних засадах ( в т. ч. і без оплати праці), то слід зазначити, що згідно з п. 4.3 Інструкції' № 171 працівники, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств, та ті, які оформлені за сумісництвом на одному й тому самому підприємстві (внутрішні сумісники), не включаються до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу. Тому й комунальний податок за цих сумісників не нараховується.
Заокруглення показників у розрахунку комунального податку допускається і відбувається за звичайними правилами елементарної математики. Окремого правила щодо заокруглення величини показника кількості працівників до одиниці у будь-якому випадку, якщо ця величина менше одиниці, не існує. Тобто у випадку, коли середньооблікова чисельність підприємства за звітний період дорівнює 0,333 чол., кількісний склад працівників дорівнює 0.
Актуальним питанням при справлянні комунального податку є сплата комунального податку філіями підприємств, установ, організацій.
Статтями 143 і 144 КонституцїїУкраїни, зокрема, визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності КонституцїїУкраїни чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. На виконання ст. 18 Декрету № 56-93 органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів. При цьому чинне законодавство не передбачає звільнення філій, відділень та відокремлених підрозділів від сплати комунального податку.
Статтею 69 Закону № 280/97-ВР передбачено, що місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Статтею 69 Бюджетного кодексу визначено, що до доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування. Те саме передбачено і ст. 19 Декрету № 56-93. Тобто надходження від комунального податку повинні спрямовуватися на комунальні потреби за місцем розташування суб'єкта господарювання, тому й комунальний податок за працівників філії повинен сплачуватись до місцевого бюджету за місцем знаходження філії.
Відповідно до розділу четвертого Інструкції № 80 філії (відділення) та інші відокремлені підрозділи повинні у 20-денний термін після включення до ЄДРПОУ звернутися до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням для взяття на податковий облік.
Платники часто порушують питання щодо звільнення від сплати комунального податку громадських організацій. Слід зазначити, що громадські організації є платниками комунального податку на загальних підставах, крім випадків, коли вони належать до бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств та якщо інше не передбачено рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.
Щодо сплати комунального податку підприємствами, які тимчасово не ведуть виробничу діяльність, але при цьому подають до органів статистики звітність про середньоспискову чисельність штатних працівників спискового складу за відповідний період, то питання про звільнення їх від сплати або надання відстрочки у сплаті цього податку таким підприємствам, з урахуванням їх виробничо-фінансового стану, відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, що впроваджують місцеві податки і збори, як це передбачено ст. 18 Декрету № 56-93.
Ще одним питанням, на якому слід зупинитись, є сплата комунального податку підприємствами з іноземними інвестиціями. За роз'ясненнями ДПА України (лист від 01.11.94 р. № 11-311/10-4538) відповідно до ст. 31 Декрету № 55-93 існуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільняються на п'ять років від сплати встановлених законодавчими актами України нових видів податків. Декрет № 56-93 прийнято у той самий день, що й попередній, однак він вважається прийнятим пізніше. Тому існуючі підприємства з іноземними інвестиціями не сплачують до бюджету комунального податку, якщо органом місцевого самоврядування цей податок не було запроваджено до дати прийняття цих декретів.
Щодо відповідальності платників податків, то слід зазначити, що за порушення податкового законодавства при справлянні комунального податку на платників накладаються штрафні санкції у розмірах, визначених ст. 17 Закону № 2181 -III.
Платники податків, які не подають податкового розрахунку комунального податку в терміни, визначені законодавством, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку (пп. 17.1.1 п. 7.1 ст. 17 Закону № 2181 -III).
Крім того, при неподанні платниками у встановлені терміни податкового розрахунку комунального податку. коли контролюючий орган самостійно визначив суму податкового зобов'язання платника податків, додатко-
во до штрафу, встановленого пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17, платники податків сплачують штраф у розмірі 10% суми податкового зобов'язання за кожен повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50% суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пп. 17.1.2 п. 17.1 а. 17 Закону № 2181 -III).
Якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків, такий платник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10% суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожен з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50% такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь термін недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 -III).
У разі виявлення контролюючим органом внаслідок проведення камеральної перевірки арифметичних або методологічних помилок у поданій платником комунального податку податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання, платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5% суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь термін недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (пп. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 -III).
Якщо платники податків не сплачують узгоджену суму податкового зобов'язання з комунального податку протягом граничних термінів, визначених пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181 -III, такі платники відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 цього Закону зобов'язані сплатити штраф у таких розмірах:
Сплачується один із зазначених у пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 -III штрафів відповідно до загального терміну затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 -17.1.6 п. 17.1 ст. 17 цього Закону, чи ні.
Після закінчення встановлених термінів погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Згідно з пп. «а» пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ нарахування пені розпочинається: при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного терміну сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом, а закінчується — у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку (пп. 16.3.1 п. 16.3 ст. 16 Закону № 2181 -III). Відповідно до пп. 16.4.1 п. 16.4 ст. 16 Закону № 2181 -III пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120% річних облікової ставки Нацбанку України, що діяла на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожен календарний день прострочення у його сплаті.
Днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації в цих установах (пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181 -III).
Нагадуємо, що повнота і своєчасність надходжень до бюджету від справляння місцевих податків і зборів відіграє важливу роль у розвитку країни, оскільки за рахунок місцевих бюджетів здійснюються соціальний захист та забезпечення дітей, молоді, малозабезпеченої категорії населення, програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою. Стабільність таких надходжень забезпечує розвиток місцевого самоврядування.