За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону (ч. 1 ст. 1130 ЦК). Справді, ч. 2 цієї статті Кодексу передбачає для учасників можливість досягати визначеної мети із об'єднанням вкладів та без такого об'єднання. Одночасно у положеннях ЦК основну увагу приділено умовам діяльності простого товариства.
Ця обставина пов'язана з тим, що до набрання чинності ЦК існували різні погляди на те, чи є синонімами "договір про спільну діяльність" та "договір простого товариства", чи це поняття, що відносяться одне до одного як загальне і часткове. Неодноразово висловлювалися міркування про те, що на практиці зустрічаються договори, за якими сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення загальної мети, не вносячи для цього майно, тому необхідно розширити сферу застосування договорів про спільну діяльність. Після набрання чинності ЦК ця дискусія втратила плідне підґрунтя, залишивши по собі розподіл між власне договорами про спільну діяльність (простого товариства) та договорами про співробітництво (фактична спільна діяльність без об'єднання майна).
За договором простого товариства двоє або декілька осіб (товаришів) зобов'язуються поєднати свої вклади та спільно діяти без утворення юридичної особи для отримання прибутку або досягнення іншої мети, що не суперечить закону.
Юридична природа договору простого товариства розкривається насамперед через наступні ознаки:
а) на відміну від інших у таких договорах зазвичай беруть участь більш ніж дві сторони, і тому ці договори є багатосторонніми угодами. Закон не встановлює граничної кількості учасників договору простого товариства, вона обумовлюється метою договору простого товариства, економічними підрахунками та іншими обставинами;
б) об'єднавшись, товариші не набувають статусу юридичної особи, не стають єдиним суб'єктом цивільного права;
в) спільна діяльність товаришів повинна бути спрямована на отримання прибутку або для досягнення інших цілей, що не суперечать закону. Мета повинна бути загальною для усіх товаришів. Кожний учасник договору є боржником та кредитором одночасно до усіх інших учасників договору. Оскільки кожний із них має права та обов'язки, договори простого товариства необхідно віднести до категорії двосторонніх зобов'язань (взаємних договорів) проте, на відміну від інших взаємних договорів, інтерес будь-якого з учасників договору простого товариства (кредитора) через спільність мети є не лише його особистим інтересом, у виконанні договору зацікавлені усі інші його учасники;
г) кожний учасник договору повинен передати свій вклад (гроші, інше майно тощо), поєднавши його із вкладами інших товаришів. Об'єднані вклади складають матеріально-фінансову базу діяльності товаришів для досягнення поставленої цілі.
Кожний учасник, який вносить вклад та діючи для досягнення спільної мети, отримує вигоду, користь від вкладів та діяльності інших учасників договору простого товариства. Він вправі вимагати від іншого відповідного виконання, що необхідно вважати своєрідним зустрічним задоволенням, за ненадання якого учасник несе відповідальність згідно із загальними правилами цивільно-правової відповідальності.
Названі ознаки повною мірою можна віднести до договорів спільної діяльності, укладених без об'єднання майна. Втім така ознака, як передання вкладу (п. "г"), притаманна саме договору простого товариства як договору спільної діяльності із об'єднанням вкладів.
Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів (підпункт 7.7.6 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств").
Оподаткування прибутку від спільної діяльності відбувається насамперед на підставі пункту 7.7 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". На виконання його положень прийнято наказ Державної податкової адміністрації "Про затвердження порядку ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи" в редакції наказу ДПА Ме 24 від 16.01.1998 року.
Окремо необхідно розглядати особливості оподаткування, коли одна зі сторін договору про спільну діяльність є суб'єктом підприємництва, який працює на спрощеній системі оподаткування; є нерезидентом, є фізичною особою (останній варіант новий Цивільний кодекс не виключає).
Треба сказати, що Законом про оподаткування прибутку передбачена лише одна форма спільної діяльності (без створення юридичної особи), котра провадиться на підставі договору про спільну діяльність, який передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.
Необхідно при цьому враховувати, що за ст. 1133 Цивільного кодексу вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), у тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Отже, на початку спільної діяльності такого виду для цілей оподаткування необхідно: визначити як діятиме кожна сторона (які цивільно-правові відносини складатимуться стосовно одне одного); на кого (відповідно до підпункту 7.7.2 Закону) згідно з умовами договору покладатиметься облік результатів спільної діяльності, а також бухгалтерський облік (ст. 1134 ЦК).
За п. 4 ст. 176 Господарського кодексу у разі, якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.
Згідно з пп. 7.7.3 Закону виплата частини прибутку, отриманого учасниками спільної діяльності, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування уповноваженою особою до або під час такої виплати. У разі, коли прибуток від спільної діяльності не розподіляється протягом звітного періоду з метою оподаткування, він вважається розподіленим між учасниками згідно з умовами договору про спільну діяльність на кінець такого звітного періоду і підлягає оподаткуванню.
Ведення окремого обліку уповноваженою особою, заповнення податкового звіту про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дозволяє суб'єкту господарювання (учаснику договору про спільну діяльність) скоригувати свій об'єкт оподаткування на кінець звітного періоду на суму, сплачену за результатами завершення договору про спільну діяльність.
Позиція ДПА полягає у тому, що підприємства — учасники договору про спільну діяльність, що отримали частину доходу від неї, оподатковану у джерела виплати, не включають такий дохід до складу свого валового доходу (згідно з пп. 7.8.6 п. 7.8 ст. 7 Закону, оскільки порядок оподаткування спільної діяльності прирівняний до отримання дивідендів). Тому подвійне оподаткування при обрахуванні результатів спільної діяльності без створення юридичної особи виключено.
Підставами, на яких договір про спільну діяльність може припинити дію, є досягнення мети, завершення встановленого строку, розірвання договору. З огляду на цілі оподаткування підстави припинення дії договору не мають значення.
Якщо у разі повного припинення спільної діяльності платник податку — учасник такої діяльності отримує кошти або майно, вартість яких перевищує балансову вартість внесених коштів або майна, то сума перевищення включається до валового доходу такого учасника (що стає об'єктом оподаткування відповідно до п. п. 4.2.11. Закону про оподаткування прибутку). Якщо сума коштів або вартість майна менша від номінальної вартості внесених учасником коштів або майна, то сума збитків відноситься до складу валових витрат платника податку у податковий період отримання такої компенсації, але не раніше періоду повної ліквідації спільної діяльності (п. п. 2.2.4. Порядку).
Платник податку (уповноважена договором особа) самостійно за загальновстановленим порядком визначає суму податку на прибуток, одержаного від спільної діяльності, і подає до державної податкової адміністрації за місцезнаходженням податковий звіт про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи разом із декларацією про прибуток, одержаний від такої діяльності (п. п. 2.1.3). Цей податок вноситься до бюджету до або одночасно з виплатою. На суму внесеного до бюджету податку платник зменшує суму нарахованого податку на прибуток.
При визначенні оподатковуваного прибутку від спільної діяльності до складу валового доходу платника податку не включаються суми грошових або майнових внесків, що надходять згідно з договорами про спільну діяльність на території України (пп. 2.1.2 Порядку ДПА).
Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону спільна господарська діяльність без створення юридичної особи (далі — СГД) з метою оподаткування належить до діяльності особливого виду. Крім Порядку ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи означені питання регулюються Порядком складання декларації про прибуток підприємства, затвердженим наказом ДПА України від 08.07.1997 року № 214 (зі змінами та доповненнями).
При заповненні декларації про прибуток від спільної діяльності сума сплаченого податку з розподілених між учасниками доходів враховується при визначенні загального податку на прибуток від такої діяльності.
Щодо оподаткування спільної діяльності за договором спільної діяльності без об'єднання майна, то операції такого виду не віднесено до спеціальних, а значить їх оподаткування не виокремлюється із загальної господарської діяльності суб'єкта господарювання. У такому випадку немає необхідності уповноважувати окремого учасника для ведення податкового обліку, а також немає потреби реєструвати договір у податковій інспекції та звітувати за результатами його виконання (завершення).