Відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі — Закон) від 21.11.1992 р., з наступними змінами та доповненнями, та постанови Кабінету Міністрів України від № 1751 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми" (далі — Постанова) від 27.12.2001 р. з наступними змінами та доповненнями, право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері, одинокі усиновителі (які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері (ст. 18-1 Закону, п. 33 Постанови). Крім того, вказані нормативно-правові акти передбачають ще такі моменти:
Визначення одинокої матері знаходимо у наказі Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров'я України № 226/293/169 від 30.04.2002 р. "Про затвердження Порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалщам" п. 3.2. цього Порядку під одинокою матір'ю розуміє жінку (яка не перебуває у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження дитини-інваліда відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено у встановленому порядку за вказівкою матері. Важливо те, що вказаний нормативно-правовий акт прирівнює до категорії одиноких також одинокою батька. Так, одиноким батьком вважається чоловік (котрий не перебуває у шлюбі), який самостійно виховує усиновлену дитину-інваліда або дитину-інваліда, у якої немає матері (мати відмовилась від дитини у пологовому будинку).
Основні гарантії для одиноких матерів стосуються їх участі у трудових відносинах. Проте чинний нині Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП) не дає визначення поняття "одинока матір", його тлумачить лише постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", а саме: до одиноких матерів належать жінки, які не перебувають у шлюбі, й у свідоцтві про народження їхньої дитини відсутній запис про батька дитини або такий запис зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, а також вдови та інші жінки, які виховують і утримують дитину самі (п. 9).
Стаття 184 КЗпП передбачає, що одиноким матерям за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда забороняється відмовляти у прийомі на роботу і знижувати їй заробітну плату. При відмові у прийнятті на роботу одиноким матерям власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку. Зазначена стаття також забороняє звільняти вказану категорію жінок, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Отже, зі змісту даної норми випливає, що звільнити одиноку матір практично неможливо. Постає питання, як бути у випадку вчинення одинокою матір'ю розкрадання на підприємстві, нез'явлення на роботі — прогулу? Виходить, що, не дивлячись на будь-які зловживання своїм посадовим становищем, порушення трудової дисципліни, звільнити одиноку матір неможливо по закону, хіба що винести догану. А як щодо виявлення невідповідності одинокої матері займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП)? Звільняти і в цьому разі не можна, навіть якщо робота дійсно загрожує здоров'ю матері, а остання не бажає звільнятися за власним бажанням. Гадаю, законодавство з цього питання потребує вдосконалення з метою недопущення такого роду безвихідних ситуацій.
Звернімо увагу, що з цього приводу пропонують нам за-конотворці. На сьогодні існує три проекти трудового кодексу. Проект Трудового кодексу, зареєстрований від 14.05.2003 р., внесений народним депутатом України В. Коновалюком (ст. 402 — гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, інших осіб із сімейними обов'язками, ст. 417 — гарантії для вагітних жінок і жінок, які мають дітей, при припиненні трудового договору) загалом повторює чинний на сьогодні КЗпП. Інший проект, зареєстрований від 28.08.2003 р., внесений Кабінетом Міністрів України, встановлює для одиноких матерів такі гарантії: для одиноких матерів, які мають дітей до 14 років, при прийнятті на роботу не встановлюється випробування (ст. 37), вони не підлягають атестації (ст. 42), у межах броні державною службою зайнятості підприємствам встановлюється квота для прийняття на роботу одиноких матерів (ст. 49). Стаття 286 цього проекту забороняє звільняти з роботи вагітних жінок, жінок, які мають дітей до 3 років або дитину-інваліда з ініціативи роботодавця, крім випадків ліквідації підприємства, установи, організації, а також на підставі невиконання чи неналежного виконання ними трудових обов'язків. Проте, як бачимо, проект виключає із цієї статті таку категорію працівників, як одинокі матері. На сьогодні існує ще один проект Трудового кодексу (від 08.12.2003 р.), внесений народними депутатами України Б. Губським, В. Коновалюком, В. Демьохіним та іншими. Стаття 198 цього проекту надає наступні гарантії:
"1. Звільнення вагітних жінок і працівників із сімейними обов'язками, які мають дітей віком до трьох років чи самостійно (без подружжя) виховують дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, за ініціативою роботодавця не допускається, крім випадку звільнення працівника у зв'язку із ліквідацією підприємства, установи, організації чи припинення фізичною особою функцій роботодавця та з підстав, визначених статтями 173 і 176—180 цього Кодексу, з обов'язковим їх працевлаштуванням.
2. Обов'язкове працевлаштування зазначених у частині 1 цієї статті працівників здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору за рахунок роботодавця чи фонду соціального страхування на випадок безробіття. Роботодавець не несе такого обов'язку у разі відмови жінки від переведення на іншу роботу, що відповідно до законодавства про зайнятість визначається як підходяща, а також при звільненні у зв'язку з порушенням нею трудової дисципліни.
3. У разі, якщо звільнення працівника відбулось у період настання вагітності, материнства або усиновлення, то роботодавець повинен довести, що воно не було результатом наведених обставин."
Звертаю увагу на те, що ця норма проекту, надаючи ряд гарантій окремим категоріям працівників, говорить не про одиноких матерів, а про працівників, які самостійно (без подружжя) виховують дитину. Згідно з чинним нині законодавством існує суттєва різниця між поняттями "одинока матір" та "самотня матір", про що йтиме мова трохи згодом.
Відповідно до зазначеного Закону одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога на дітей одиноким матерям. Допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності довідки органів запису актів цивільного стану про підстави внесення до книги записів народжень відомостей про батька дитини (ст. 18-2 Закону). Пункт 35 Постанови містить перелік документів, що подаються до органу праці та соціального захисту населення для одержання допомоги на дітей одиноким матерям, серед них:
Вдови та вдівці подають довідку про те, що вони не одержують на дітей пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.
Якщо одинока мати народила дитину за межами України і не може подати документ, який підтверджує той факт, що вона є одинокою матір'ю, рішення про призначення їй допомоги на дитину приймається органом праці та соціального захисту населення на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і документа про народження дитини.
Відповідно до п. 34 Постанови допомога на дітей одиноким матерям надається у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку — одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям), які мають дітей віком до 16 (учнів — до 18) років. Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям) призначається на кожну дитину. Розмір допомоги перераховується з дня досягнення дитиною відповідного віку без звернення одержувача допомоги до органу праці та соціального захисту населення. Законом України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік" від 11.05.2004 р. для дітей до 6 років прожитковий мінімум встановлено у розмірі — 324, 49 грн., для дітей віком від 6 до 18 років — 404,79 грн. Відповідно до п. 57 Постанови у разі затвердження нового розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку розмір допомоги на дітей одиноким матерям перераховується без звернення такої матері з місяця набрання чинності актом законодавства, що встановлює новий прожитковий мінімум.
Важливо, що на сьогодні допомога на дітей одиноким матерям може бути призначена органами праці та соціального захисту населення не лише за місцем реєстрації матері, але й за місцем фактичного проживання за умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги за місцем реєстрації (п. 37 Постанови).
Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р., що набрав чинності з 01.01.2004 р., у ст. 6 (п. 6.1) вживає таке поняття, як "самотня матір або самотній батько". Для вказаної категорії громадян встановлено податкові соціальні пільги. Для цілей цього пункту самотнюю матір'ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) вважаються особи, які на момент застосування працедавцем пільги, визначеної підпунктом "а" підпункту 6.1.2 ст. 6 вказаного закону, маючи дитину (дітей) віком до 18 років, не перебувають у шлюбі, зареєстрованому згідно із законом (п.12 Постанови КМУ від 26.12.2003 № 2035 "Про затвердження Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги"). Отже, поняття "одинока матір" та "самотня матір" не завжди збігаються, оскільки одинока матір є самотньою лише у тому випадку, коли вона не перебуває у шлюбів зареєстрованому згідно з чинним законодавством. І якщо одинока матір укладає шлюб, то за нею зберігається право на отримання допомоги на дітей за умови, якщо діти не були усиновлені, але така жінка втрачає право на соціальні пільги згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Отже, для одиноких матерів законодавчо встановлено гарантії. Проте, на мою думку, цими гарантіями держава частково зняла з себе відповідальність за належне матеріальне забезпечення цієї категорії жінок і переклала відповідальність на роботодавців, заборонивши їм звільняти одиноких незалежно від підстав, що інколи шкодить не тільки роботодавцю (у випадку прогулу, з'явлення на роботу в нетверезому стані), а й одинокій особі, яка вимушена працювати на роботі, що загрожує її здоров'ю, аби прогодувати свою дитину. Адже розмір допомоги на дитину одиноким матерям, встановлений державою, є мізерним.
Марія СТАДНІЙЧУК
По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 13-19 листопада 2004 р. № 46