Відповідно до ст. 2 Закону "Про плату за землю" користування землею в Україні є платним, і сплачують плату за землю відповідно до законодавства власники земельної ділянки (частки, паю) і землекористувачі, у тому числі орендарі (ч. 2 ст. 5 Закону "Про плату за землю"). Згідно зі ст. 5 Закону "Про плату за землю" об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі та землекористувач, у тому числі орендар, тобто безпосередньо ті юридичні або фізичні особи, яким землю передано у власність або надано в користування, в тому числі на умовах оренди. Земельним кодексом (розділ III) визначено умови виникнення права власності на землю та права користування землею, в тому числі права оренди земельної ділянки. Орендні відносини цього виду регулюються Законом "Про оренду землі", згідно з яким орендодавцями землі в Україні можуть виступати сільські, селищні, міські, районні ради і власники землі (ст. 5 зазначеного Закону). Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди, який реєструється відповідно до закону (ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу). Договором оренди землі статті 22—24 Закону "Про оренду землі" визнають угоду сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендарю у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором термін. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Орендна плата за землю визначається залежно від грошової оцінки земель і вноситься орендарем орендодавцю за користування земельною ділянкою, а земельний податок є обов'язковим платежем, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками за ставками, визначеними Законом "Про плату за землю", причому орендна плата за землю не може бути меншою за земельний податок з уієї ділянки.
Правовідносини з приводу оренди землі та майна регулюються різними нормативними актами та оформлюються різними угодами, отже, сплата за користування майном та земельними ділянками справляється окремо. Господарський кодекс у розділі п'ятому встановлює правові засади оренди майна, а в статті 290 прямо вказує на регулювання відносин, пов'язаних з орендою землі як засобу виробництва, Земельним кодексом (далі — ЗК) та іншими законами. Частина З статті 125 ЗК забороняє приступати до використання земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, — договору оренди. Отже, законодавець чітко визначає свою позицію з приводу оренди землі — використання можливе за умов оформлення правовідносин між власником та орендарем та справляння плати, визначеної в Законі. Тож включення плати за землю (орендної плати та земельного податку) до складу оплати за орендоване майно свідчить про недотримання орендодавцем та орендарем обов'язків з оформлення правовідносин щодо оренди землі.