Заходи процесуального примусу — це, насамперед, запобіжні заходи, і застосовуються вони до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою протистояти їх спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Застосування подібних заходів з якоюсь іншою метою (наприклад, щоб домогтися від підозрюваної особи певних показань щодо її причетності до злочину чи викрити у вчиненні злочину інших осіб) або як кари за злочин, у вчиненні якого підозрюється оооба, не допускається.
Запобіжні заходи застосовуються тільки до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого і за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
Запобіжні заходи відзначаються двома особливостями: по-перше, їх застосування пов'язане з обмеженням конституційних прав і свобод людини; по-друге, вони застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною у вчиненні злочину, коли відповідно до принципу презумпції невинуватості вона вважається невинуватою у вчиненні злочину.
Щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу, може бути застосоване запобіжне обмеження.
Підставами застосування запобіжних заходів є наявність:
Вирішуючи питання про наявність доказів вчинення особою, щодо якої застосовується запобіжний захід, криміналь-Рно караного діяння, дізнавач, слідчий, суддя мають переконатися, що підозра у вчиненні особою злочину є обґрунтованою, тобто що в розпорядженні органу дізнання, слідчого, суду є докази вчинення злочину, здобуті у визначеному законом порядку.
Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.
При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується.
Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини. Частиною 2 ст. 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, визначених законом.
Взяття під варту є виключним і найбільш суворим запобіжним заходом, котрий застосовується лише тоді, коли є всі підстави вважати, що інші, менш суворі, запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки.
Взяття під варту полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та поміщенні його на певний строк до відповідних установ.
Згідно з законом взяття під варту на стадії досудового розслідування справи може бути застосовано за таких умов:
Виходячи із виключного характеру цього запобіжного заходу обов'язковою умовою його застосування повинно бути також обґрунтоване переконання в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Частиною 1 ст. 155 КПК встановлено, що в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано тільки у виняткових випадках.
Відповідно до п. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» № 4 від 25 квітня 2003 р. такими є випадки, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Це можливо, коли особа не має постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв'язки негативного характеру, порушила умови запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень або ж коли особу підозрюваного взагалі не встановлено. Винятковість даного випадку має бути обґрунтована у поданні про обрання запобіжного заходу і в постанові судді.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 р. установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Державного департаменту України з питань виконання покарань, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних силах України, а також тюрми Державного департаменту України з питань виконання покарань, що виконують і функції слідчих ізоляторів. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Строк тримання особи під вартою у місцях тримання затриманих обмежений трьома добами. Тільки в разі, коли доставка ув'язнених у слідчий ізолятор або на гауптвахту Військової служби правопорядку у Збройних силах України протягом трьох діб неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, особа може перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.
Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії.
Порядок досудового ув'язнення визначається Законом України «Про попереднє ув'язнення» та КПК. Зокрема, Законом «Про попереднє ув'язнення» визначаються правове становище осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, режим у цих місцях, права та обов'язки осіб, взятих під варту, їх матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування, порядок надання їм побачень, умови і особливості їх листування, надсилання ними скарг, заяв і листів, застосування до них заходів заохочення та стягнення, умови та оплата їх праці, умови їх матеріальної відповідальності тощо.
Як уже зазначалося, тримання під вартою під час досудового розслідування справи застосовується до особи, яка відповідно до принципу презумпції невинуватості ще не визнана винною у вчиненні злочину. У зв'язку з цим таке перебування під вартою повинно бути якомога коротшим і скасовуватися зразу ж, як тільки в ньому відпадає потреба.
За загальним правилом, тримання під вартою під час провадження дізнання і досудового слідства не може тривати більше 2 місяців. Із цього правила законом встановлені винятки, коли цей строк може бути з додержанням відповідних процедур продовжено.
Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного,— з моменту затримання.
При обчисленні строку тримання під вартою крім строку, протягом якого особа була затримана, враховується: 1) час перебування особи на стаціонарному експертному обстеженні у психіатричній медичній установі; 2) строк, протягом якого особа трималася під вартою раніше під час досудового провадження у даній справі, у приєднаній до неї або виділеній з неї справі, а також у разі пред'явлення нового обвинувачення.
Не враховується при обчисленні цього строку строк перебування особи під вартою під час знаходження справи у провадженні суду (у випадках, коли справу судом було повернуто прокурору чи на додаткове розслідування). У такому разі строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати 2 місяців. Подальше продовження строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою під час досудового провадження в порядку і в межах, визначених ч. 2 ст. 156 КПК.
Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі ст. 232 КПК перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.
Продовження строку тримання під вартою можливе за наявності таких трьох умов:
Встановивши, що закінчити розслідування справи у повному обсязі у визначені у ст. 156 КПК строки можливо або що є підстави для скасування чи зміни запобіжного заходу, прокурор вживає передбачених ст. 227 КПК заходів до закінчення розслідування чи зміни (скасування) запобіжного заходу. У протилежному випадку він, за наявності до того законних підстав, дає згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. При цьому прокурор своєю постановою з додержанням вимог ст. 26 КПК виділяє в окреме провадження справу в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності і дає необхідні вказівки щодо подальшого розслідування справи, або ж дає вказівку слідчому про таке виділення.
Строк тримання під вартою може бути продовжений у справах всіх категорій до 4 місяців, у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини — до 9 місяців, у справах про особливо тяжкі злочини — до 18 місяців.
Передбачається єдиний випадок, коли обвинувачений на досудових стадіях процесу може триматися під вартою понад 18 місяців. Це допускається тільки під час пред'явлення матеріалів справи. Визначено спеціальні умови і процедуру продовження строку тримання під вартою у цьому випадку. Відповідно до ч. 6 ст.156 КПК матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення 18-місячного строку. Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено з додержанням цього терміну, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, цей строк може бути продовжено постановою судді апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або за поданням цього прокурора чи його заступника. Коли у справі є кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них 18-місячного строку виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, в такому ж порядку строк тримання під вартою може бути продовжено і стосовно обвинуваченого (обвинувачених), який (які) ознайомився (ознайомилися) з матеріалами справи, за умови, що необхідність у застосуванні до нього (до них) взяття під варту не відпала і підстав для зміни запобіжного заходу немає.
Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з порушенням місячного терміну до закінчення граничного (18-місячного) строку тримання під вартою, то після його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи.
У разі закінчення строку, передбаченого ч. 1 чи ч. 2 ст. 156 КПК, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані негайно звільнити особу з-під варти.
Відповідно до КПК і ст. 20 Закону України «Про попереднє ув'язнення» начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строку тримання під вартою, визначеного попередньою постановою судді, не надійшла. При цьому він надсилає повідомлення про звільнення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.
Питання про продовження строків вирішується за поданням тих посадових осіб, які визначені в законі: до 4 місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або за поданням цього прокурора; до 9 місяців — за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або за поданням цих прокурорів; до 18 місяців — за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або за поданням цих прокурорів. Подання підлягає розгляду також за умови, що строки проведення досудового слідства продовжені відповідно до ст. 120 КПК.
У поданні про продовження строку тримання під вартою зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої пропонується продовжити строки тримання під вартою, дані про злочин, у вчиненні якого особа обвинувачується, кримінально-правова кваліфікація злочину, дані про те, ким і коли було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, коли і ким продовжувалися строки тримання під вартою, обсяг виконаних слідчих дій, причини неможливості закінчити розслідування справи в раніше визначені строки, причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу та неможливості направити справу до суду в частині доведеного обвинувачення. У поданні про продовження строку тримання під вартою на строк понад 18 місяців (ч. 8 ст. 156 КПК) зазначаються причини, з яких цього строку виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, та доводи на користь того, що необхідність у застосуванні до обвинуваченого (обвинувачених) тримання під вартою не відпала і підстав для обрання іншого запобіжного заходу немає.
Подання слідчого не може бути прийняте до провадження суду, якщо відповідний прокурор не дав згоди на порушення цього питання перед судом або не продовжив строки проведення досудового слідства. Не може суддя розглянути подання і тоді, коли йому не надано для вивчення кримінальну справу.
Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду в строки, визначені ч. 2 ст. 1653 КПК:
Строк тримання під вартою може бути продовжений до 4 місяців як суддею, який вирішував питання про обрання запобіжного заходу, так і іншим суддею місцевого суду. Питання про продовження строків до 9 місяців вирішується суддею апеляційного суду, до 18 місяців — суддею Верховного Суду України.
Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, при необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого, залежно від наявності до того підстав, виносить постанову про продовження строку тримання під вартою, за винятком випадку, передбаченого ч. 7 ст. 156 КПК, або відмовляє в його продовженні.
На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.
Запобіжний захід у вигляді взяття під варту під час досудового розслідування кримінальної справи за поданням слідчого, погодженим з прокурором, чи за поданням прокурора обирається суддею, який про це виносить вмотивовану постанову.
Цей запобіжний захід під час провадження справи в суді обирається суддею чи судом, у провадженні яких перебуває справа, про що виноситься постанова чи ухвала. Обрання іншого запобіжного заходу вищестоящим судом при направленні справи на новий судовий розгляд не перешкоджає судді чи суду, у провадженні яких знаходиться справа, обрати підсудному запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
Інші запобіжні заходи під час досудового розслідування кримінальної справи застосовуються-за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, а також судді, який не знайшов підстав для задоволення подання про взяття підозрюваного, обвинуваченого під варту.
Під час судового провадження інші запобіжні заходи у, справі обираються суддею чи судом, у провадженні яких перебуває справа, про що виноситься постанова чи ухвала.
Запобіжний захід скасовується або змінюється тоді, коли під час провадження у справі виникають певні обставини, що свідчать відповідно про те, що необхідність у запобіжному заході взагалі або в раніше обраному запобіжному заході відпала. У зв'язку з цим, за загальним правилом, заміна одного запобіжного заходу іншим або скасування запобіжного заходу в стадії досудового розслідування справи за наявності до того підстав здійснюється органом дізнання, слідчим, в провадженні яких знаходиться справа, а також прокурором.
З цього правила є два винятки:
Закон не вимагає згоди прокурора чи суду на зміну чи скасування в стадії досудового розслідування справи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Закон не передбачає права суду за власною ініціативою чи за клопотанням заінтересованих осіб змінити чи скасувати обраний ним запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
Під час провадження у справі в судах першої та апеляційної інстанцій заміна чи скасування запобіжного заходу здійснюється суддею чи судом, в провадженні яких знаходиться справа.
Про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої застосовується чи змінюється запобіжний захід, дані про злочин, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, стаття (частина, пункт статті) Кримінального кодексу, якою встановлена відповідальність за цей злочин, підстави обрання чи зміни запобіжного заходу, обраний запобіжний захід, а також визначаються особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу зазначаються підстави для його скасування.
Ст.165-1 КПК має загальний характер і стосується всіх постанов (ухвал) про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу, які виносяться органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею, судом. У зв'язку з цим, складаючи постанову (ухвалу), відповідна службова особа має виходити не тільки з вимог цієї статті, а й з інших статей гл. 13 КПК, що визначають підстави та порядок застосування запобіжних заходів.
У мотивувальній частині цієї постанови, зокрема, зазначаються підстави для обрання такого заходу, мотивується висновок про їх наявність, наводяться аргументи на користь того, що підозрюваний, обвинувачений може ухилятися від слідства й суду чи від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність і що застосування більш м'яких, ніж взяття під варту, запобіжних заходів може не забезпечити його належної процесуальної поведінки. Якщо цей захід застосовується у справі про злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років включно, в постанові має бути зазначено, чому даний випадок є винятковим. У ній також наводяться мотиви, з яких суд не погодився з висунутими під час розгляду подання доводами підозрюваного, обвинуваченого, захисника чи законного представника.
Постанова про відмову в обранні підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинна містити мотиви прийняття такого рішення та мотиви, з яких суд не погодився з доводами, котрі викладено в поданні або висловлено під час його розгляду особою, у провадженні якої перебуває справа, чи прокурором.
Якщо суддя, відмовляючи в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, відповідно до ч. 6 ст. 165-2 КПК обирає інший запобіжний захід, у мотивувальній частині постанови мають бути наведені мотиви застосування саме цього заходу, а в резолютивній — який саме запобіжний захід
застосовано, а також перелік обов'язків, які у зв'язку з цим покладаються на підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 і 4 ст. 165-1 КПК постанова судді про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи про відмову в цьому має бути негайно оголошена під розписку особі, щодо якої вона винесена. Одночасно цій особі роз'яснюються порядок і строки оскарження постанови.
При оголошенні постанови (ухвали) про обрання запобіжних заходів, не пов'язаних із триманням під вартою, особі під розписку повинно бути роз'яснено, в чому полягає обраний запобіжний захід, обов'язки, які покладаються на неї у зв'язку з його застосуванням. Ця особа також попереджається, що в разі порушення покладених на неї обов'язків та її неналежної поведінки до неї може бути застосований більш суворий запобіжний захід.
При зміні або скасуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту копія постанови (ухвали) направляється адміністрації місця попереднього ув'язнення. Постанова (ухвала) підлягає виконанню негайно після її надходження.
Якщо кримінальна справа закривається, рішення про скасування запобіжного заходу є складовою частиною постанови (ухвали) про закриття справи.
У разі постановлення вироку питання про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу вирішується у вироку.
На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий, прокурор. Як всі процесуальні рішення, постанова про обрання такого заходу виноситься тоді, коли до того є законні підстави.
Вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту віднесено виключно до компетенції місцевих судів. Апеляційні суди не вправі брати до провадження і розглядати по суті подання про обрання такого запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 КПК подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинно розглядатися тим місцевим судом, у районі діяльності якого вчинено злочин або провадиться дізнання чи досу-дове слідство в даній справі. Питання про передачу цього подання для розгляду в інший суд має вирішуватися за правилами, встановленими ст. ст. 38, 39, частинами 2, 3 ст. 40 та ст. 41 КПК.
Відповідно до ст. 165-2 КПК питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту своїм поданням порушує орган дізнання чи слідчий за згодою прокурора або ж сам прокурор. І в тому, і в другому випадку прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття особи під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.
У поданні повинні бути зазначені прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої пропонується застосувати взяття під варту, дані про злочин, у вчиненні якого особа підозрюється, обвинувачується, кримінально-правова кваліфікація злочину, підстави, з яких пропонується обрати запобіжний захід, та доводи на користь того, що в даному випадку потрібно обрати саме взяття під варту.
Відповідно до п. 3 ч. б ст. 106, частин 3 і 4 ст. 165-2 КПК питання про обрання запобіжного заходу в вигляді взяття ' під варту має бути вирішене протягом 72 годин з моменту
затримання підозрюваного, обвинуваченого, а в разі перебування особи за межами населеного пункту, в якому діє суд,— не пізніше 48 годин з моменту доставки затриманого в цей пункт. Надходження до суду подання про взяття затриманої особи під варту після закінчення цих строків не є підставою для відмови в його розгляді. На таке порушення суддя відповідно до ст. 232 КПК зобов'язаний регувати окремою постановою.
Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а при необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:
Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.
Закон передбачив спеціальну процедуру вирішення питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі: встановивши, що з якихось причин особу необхідно затримати до розгляду подання, суддя спочатку вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Таке рішення приймається тоді, коли є необхідність примусово припровадити особу до суду (коли вона ухиляється від слідства, перебуває у розшуку, не бажає з'являтися до суду тощо).
Перед винесенням такої постанови суддя має з'ясувати, чи є обвинувачення або підозра у вчиненні особою злочину обґрунтованими і чи є потреба в обранні щодо неї запобіжного заходу; якщо місце перебування обвинуваченого . не встановлено, переконатися, що слідчий оголосив його розшук. Ці питання повинні знайти своє відображення в постанові.
Після доставки підозрюваного, обвинуваченого до суду подання розглядається повторно з додержанням передбачених ч. 5 ст. 165-2 КПК правил.
Про час і місце розгляду подання суд через орган дізнання, слідчого повідомляє прокурора, захисника, законного представника, вживає заходів до забезпечення органом дізнання, слідчим явки (доставки) в суд підозрюваного, обвинуваченого, а також у разі потреби викликає особу, у провадженні якої перебуває справа.
У розгляді подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту участь прокурора, а також підозрюваного, обвинуваченого, щодо якого надійшло подання, є обов'язковою. Неявка захисника чи законного представника підозрюваного, обвинуваченого не перешкоджає розгляду подання, якщо їм було повідомлено про його час і місце.
Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи. У судовому засіданні суддя оголошує, яке подання розглядатиметься; з'ясовує, хто з учасників розгляду з'явився, необхідні дані про них та роз'яснює їм права (заявляти відводи і клопотання в межах предмета судового дослідження, давати пояснення, висловлювати свою думку щодо клопотань і пояснень інших учасників розгляду, оскаржувати постанову судді); повідомляє своє прізвище, прізвища прокурора і секретаря судового засідання, захисника й законного представника (якщо вони з'явилися); з'ясовує наявність відводів таклопотань і вирішує їх; допитує підозрюваного, обвинуваченого; в разі потреби бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа; заслуховує думку прокурора, захисника, законного представника й ухвалює постанову. Під час розгляду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту ведеться протокол.
Дотримання цієї процедури є обов'язковим. Зокрема, розгляд подання у відсутності підозрюваного, обвинуваченого не допускається.
Під час судового розгляду предметом дослідження подання органу дізнання, слідчого чи прокурора про взяття особи під варту є ті обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу.
Під час розгляду подання суддя перевіряє, що підозра у вчиненні особою злочину чи обвинувачення є обґрунтованими, тобто що в розпорядженні органу дізнання чи слідчого є здобуті у визначеному законом порядку достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (такими даними можуть бути заяви й повідомлення про злочин, явка з повинною, документи, складені за результатами оперативно-роз-шукової діяльності, протоколи слідчих дій, висновки експертиз тощо).
Якщо питання про взяття під варту вирішується щодо затриманої особи, суддя перевіряє, чи були підстави для затримання (передбачені частинами 1, 2 ст. 106 КПК), чи наведені вони у відповідній постанові органу дізнання і чи зазначено в ній, у вчиненні якого саме злочину підозрюється особа та як цей злочин кваліфікується за Кримінальним кодексом. У разі коли таке питання вирішується щодо особи, проти якої порушено кримінальну справу, суд визначає, чи наявні передбачені ст. 94 КПК приводи й підстави для її порушення і чи зазначено у постанові кримінальний закон, за ознаками якого порушено справу.
Коли питання про застосування цього запобіжного заходу вирішується щодо обвинуваченого, перевіряється, чи дійсно у справі є докази, що вказують на вчинення злочину саме цією особою, чи складено постанову про притягнення її як обвинуваченого згідно з вимогами ст. 132 КПК, чи було пред'явлено обвинувачення з додержанням норм ст. 140 КПК.
У кожному випадку суддя визначає, що відповідна норма кримінального закону передбачає покарання у вигляді позбавлення волі і що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого.
Досліджуються також обставини, які відповідно до ст. 150 КПК повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу,— вік підозрюваного чи обвинуваченого, його стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання.
Особливе значення мають відомості про те, що підозрюваний, обвинувачений, перебуваючи на волі, не порушуватиме процесуальних обов'язків і не буде займатися злочинною діяльністю, а також дані, що характеризують його позитивно (ставлення до сім'ї, роботи тощо), тобто такі, які в контексті даної кримінальної справи вказуватимуть на існування у підозрюваного, обвинуваченого факторів, обставин чи цінностей, котрі стримуватимуть його від порушення покладених на нього обов'язків.
Можуть бути також досліджені фінансові можливості підозрюваного, обвинуваченого чи інших осіб внести заставу, обговорені питання про розмір застави, яка могла б стати достатнім стримуючим фактором у даній справі і щодо даної особи.
Якщо особа, стосовно якої вирішується питання про взяття під варту, була затримана в порядку, передбаченому ст. 106 КПК, і оскаржила своє затримання до суду, її скарга розглядається разом із поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з додержанням правил, передбачених частинами 7 і 8 зазначеної статті.
Строки, в межах яких мають діяти орган дізнання, слідчий, прокурор, підозрюваний, обвинувачений, захисник з тим, щоб зібрати і надати суду повну й всебічну інформацію, яка б дозволила прогнозувати поведінку особи після обрання їй запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, а також строки вирішення питання про фінансове забезпечення запобіжного заходу у вигляді застави, дуже невеликі. У зв'язку з цим, враховуючи положення ч. 8 ст. 165-2 КПК, згідно з яким у випадках, коли для обрання затриманому запобіжного заходу є необхідність додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, суддя вправі продовжити затримання до 10, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до 15 діб, спрямоване на захист прав притягуваної до відповідальності особи.
Про таке затримання особи виноситься постанова. Постанова судді має бути мотивована. У ній повинно бути також зазначено, які саме дані про особу чи інші обставини треба додатково з'ясувати, які дії процесуального та не-процесуального характеру і ким саме мають бути вчинені.
Звертаючись до суду з поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, слідчий зобов'язаний з'ясувати, чи є у обвинуваченого діти віком до 18 років, які залишаються без нагляду.
Якщо суд щодо обвинуваченого, у якого є діти віком до 18 років, що залишаються без нагляду, обрав запобіжний захід у вигляді взяття під варту, слідчий негайно своїм поданням повідомляє про це службу у справах неповнолітніх. Така служба зобов'язана вжити необхідних заходів до передачі цих неповнолітніх на піклування родичам або влаштування їх в дитячі установи. Про вжиті безпосередньо або через органи опіки і піклування заходи служба зобов'язана негайно повідомити слідчого.
Про вжиті заходи до передачі неповнолітніх на піклування родичам або влаштування їх в дитячі установи слідчий письмово повідомляє прокурора, а також заарештовану особу і копію листа приєднує до справи.
Слідчий також зобов'язаний вжити заходів піклування до престарілих батьків особи, яка взята під варту, інвалідів чи інших осіб, що перебувають на її утриманні.
Слідчий повинен з'ясувати, чи є у особи, взятої під варту, майно і яке саме, де воно знаходиться, чи є у неї близькі родичі, які змогли б забезпечити збереження цього майна.
У разі взяття особи під варту слідчий повинен вжити заходів, спрямованих на охорону майна і житла ув'язненого,— передати майно під відповідальне зберігання з одержанням правил, встановлених ст. 126 КПК, опечатати приміщення тощо.
Про вжиті заходи слідчий повідомляє заарештованому.