Наприкінці минулого року автор цієї статті, будучи акціонером одного з ВАТ, одержав сертифікат акцій на 22 прості іменні акції. При цьому в документі не були вказані: загальна кількість акцій акціонерного товариства (надалі — AT), дата випуску цих 22 акцій, розмір статутного фонду акціонерного товариства на день їхнього випуску. Згідно зі ст. 4 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" (надалі — ЗЦП), дані відомості є обов'язковими реквізитами акції, а відповідно до ст.1 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (надалі — ЗНДС), повинні бути вказані в сертифікаті акцій.
Згідно зі ст. 196 Цивільного кодексу України (надалі — ЦКУ), обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги до форми цінного папера (надалі — ЦП) й інших необхідних вимог встановлюються законом. Документ, що не містить обов'язкових реквізитів цінного папера, не є цінним папером. З іншого боку, у документі був зазначений код випуску цінних паперів — реквізит, який не передбачений ніяким законом.
Оскільки такий документ ніяк не "вписується" у норми чинного "цінно-паперового" законодавства, природно виникло запитання, чи є він цінним папером? У відповідь на нього начальник контрольно-правового управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (надалі — ДКЦПФР) повідомив, що "в Україні не застосовується такий вид цінних паперів, як "сертифікат цінного папера" і "сертифікат акцій". Проте зазначив, що "сертифікат засвідчує володіння вказаної в ньому особи визначеною кількістю акцій товариства". А також заспокоїв, вказавши, що "при аналізі копії сертифіката порушень вимог законодавства не встановлено", що "сертифікат не обмежує Ваше право на володіння акціями" (листи ДКЦПФР № 20/ 03/ 8177 від 24.06.2004 р. і № 20/ 03/ 10373 від 10.08.2004 p.).
Окрім того, що ці відповіді ніяк не обгрунтовані посиланнями на закон (або на рішення ДКЦПФР), вони породжують інші запитання. Наприклад, що треба розуміти під акцією у документарній формі, та володінням нею, якщо згідно з Положенням про вимога до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі (надалі — Положення про вимога до сертифікатів), що затверджено рішенням ДКЦПФР № 95 від 31.07.1998 p., папера з такою назвою .просто не може бути? (Більш докладно про це нижче.) Що мав на увазі посадовець, згадуючи про володіння акціями, коли їх немає і не може бути у природі? Чи справді має місце заволодіння річчю, коли замість неї видається папір, що "засвідчує" факт володіння? На кого розрахована така "юридична" конструкція? На яких підставах у сертифікаті вимагається вказувати код: згідно зі ст. 8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", що визначає повноваження ДКЦПФР, комісія не вправі встановлювати або змінювати перелік відомостей, що вказуються у ЦП — його реквізити.
Тому дозволимо собі не погодитися з думкою державного службовця і викласти інший погляд на сертифікат акцій та ситуацію, що склалася з цінними паперами взагалі, та з тими, що "засвідчують" права учасника AT, зокрема. Але спочатку, дещо...
За законом, ЦП — це документ, що засвідчує певне цивільне право (або права). А під правом, як відомо, розуміється міра можливої законної поведінки особи — у нашому випадку, кредитора по документу, що забезпечується кореспондуючим обов'язком боржника — особи, що видала ЦП. З іншого боку, ЦП, без вилучень і обмежень, має юридичний статус речі і є власністю кредитора по документу. Як відомо, право власності здійснюється відповідно до закону та за волею власника, незалежно від волі інших осіб. Тому для здійснення прав, що' випливають з ЦП, його, як і всяку річ, необхідно отримати на руки — видати власнику, для реалізації права із ЦП, його, як і всяке посвідчення, необхідно пред'явити, а для переходу права на нього, як і на всяку річ, — передати.
Особа, що управомочена ЦП, в змозі безперешкодно засвідчити свої права перед боржником та третіми особами, а також здійснити їх, лише маючи документ на руках. Лише володіючи ним, кредитор в змозі активно перешкоджати посяганням на відповідні права з боку всіх і кожного та здійснювати дії, що випливають із змісту права власності на документ.
На нашу думку, ключовою ознакою документа, що іменується ЦП, є його речовий статус, а необхідність пред'явлення для здійснення виражених у ЦП прав, як показано вище, випливає із змісту понять "річ", "право власності", а також законодавства про цінні папери. У нинішніх умовах документ, що посвідчує право та одночасно відповідає поняттю річ, може бути складений лише у вигляді письмового тексту на папері. Щоправда, при умові, якщо "посвідчення права", "передача речі", "пред'явлення документа" та деякі інші найпростіші поняття, що вживаються у "ціннопа-пероврму" законодавстві, розуміти у tpawriiiHOMy розумінні.
Очевидно, що все вищевикладене про ЦП, як об'єкт права, повною мірою відноситься і до акції, оскільки законом не встановлено яких-небудь винятків щодо речового статусу цього виду ЦП. (Специфіка є лише в здійсненні корпоративних прав, що засвідчуються акцією, але — це інша тема.) Згідно із ЗЦП, акція — це ЦП, що засвідчує пайову участь у статутному фонді AT, в якому мають бути вказані певні відомості, а також стояти підписи посадових осіб та печатка AT. Начебто зрозуміло, що йдеться про паперовий документ.
З іншого боку, відповідно до Закону "Про господарські товариства" (надалі — ЗГТ), що повторено в Цивільному та Господарському кодексах України, ключовою ознакою акціонерного різновиду господарського товариства є статутний фонд (тепер, за ЦКУ — капітал), розмір якого виражається у грошових одиницях, та який розділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Згідно із ЗГТ, ЗЦП, та обох кодексів засновники купляють акції, сплачуючи їх вартість шляхом передачі майнових внесків у власність то-варистну. У цьому випадку, на нашу думку, під "акцію" законодавець розумів одиницю корпоративних прав, що виникають у особи внаслідок здійснення ним внеску.
Тут під "акцією" прийнято розуміти однакову для всіх акціонерів, умовну найменшу одиницю прав учасника AT. "Вагомість" голосу акціонера на загальних зборах, розмір частки прибутку AT та вартості майна товариства, у випадку його ліквідації, що сплачуються учаснику, визначаються у акціях, що йому належать. При цьому, кількість акцій залежить не від вартості внеску, а його частки у загальному обсягу внесків засновників.
Таким чином, у законодавстві лексично не розмежовані два суміжні поняття, два об'єкти права: умовна одиниця певних корпоративних прав учасника AT та документ, який має статус речі і засвідчує приналежність особі цих та інших прав, пов'язаних з участю в AT. Зрозуміло, що виникнення права участі в AT може тільки передувати засвідченню цих прав документом, а не навпаки.
Також зазначимо, що ніколи і ніяким законом не було визначено, яким чином засвідчується право власності на цінний папір, у тому числі і на акцію. На нашу думку, це зайве, оскільки з логіки поняття ЦП випливає, що таким документом є сам цінний папір. Класичний приклад— вексель. Немає ніякого спеціального документа, що засвідчує право власності на вексель. Але для акції було зроблено виняток з правила: таким документом ДКЦПФР визначила "сертифікат акцій".
У Законі "Про цінні папери..." вказано, що акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну кількість акцій. Пізніше Указом Президента № 247/94 від 25.05.1994 р. було встановлено, що "власник іменного цінного папера визначається на підставі пред'явлення іменного цінного папера (сертифіката іменного цінного папера) при паперовій формі випуску цінних паперів". При цьому законом не було визначено, що таке сертифікат цінного папера. З прийняттям у 1997 році Закону "Про національну депозитарну систему..." було встановлено, що сертифікат — це бланк цінного папера, який видається власнику цінного папера (цінних паперів), містить визначені законодавством реквізити і назву виду цінного папера (акція, облігація тощо) або найменування "сертифікат акцій (облігацій тощо)" і засвідчує право власності на цінний папір (цінні папери).
На нашу думку, формулювання дуже невдале, оскільки терміном "сертифікат" охоплюються два поняття: бланк, заготовка для складання документа і власне ЦП. По-друге, тому, що при великому бажанні вказівку про засвідчення сертифікатом права власності на цінний папір можна тлумачити так, що "сертифікат акцій" засвідчує право власності на певну кількість цінних паперів, акцій. По-третє, лексична конструкція з двох іменників — "сертифікат акцій" — природно призводить до сприйняття першого слова як головного, а другого як допоміжного. Як наслідок, цей термін сприймається не як різновид бланка, що використовується для виготовлення акції, а як назва іншого документа, похідного від цінного паперу.
А якщо пригадати, що термін "акція" застосовується у визначені двох об'єктів права — одиниці корпоративних прав учасника AT та відповідного паперового документа — визначити, що ж засвідчує сертифікат акцій, стає дуже непросто. До того ж у 1999 році ДКЦПФР внесла низку змін до Положення про вимога до сертифікатів, унеможлививши виготовлення бланків сертифікатів акцій без слова "сертифікат". Нині видати документ, що має в назві лише слово "акція" просто неможливо, оскільки "Держзнак" такий бланк не виготовить.
Здавалося б, що б не стояло в назві документа, "акція" або "сертифікат акцій", все одно "сертифікат акцій" є цінним папером, який засвідчує всі права учасника AT, оскільки: 1) так говориться у ст. 1 ЗНДС; 2) статтями 4 ЗЦП, 27 та 41 ЗГТ ці поняття юридично ототожнюються; 3) назва документа встановлена не законом, а державним органом, який перевищив свої повноваження; 4) так склалася практика: при здійсненні угод з ЦП — акціями, сторони передають і приймають сертифікат акцій, який, окрім усього, згідно з вимогами ДКЦПФР, необхідно пред'явити реєстраторові для внесення особи в систему реєстру власників акцій.
Здавалося б, з логіки вказаної норми ЗНДС випливає, що правильно заповнений і на законних підставах виданий сертифікат акцій і є тим ЦП, що засвідчує права учасника AT. При цьому вказана у ньому кількість "акцій" може бути тільки обсягом корпоративних прав, що належать особі, а не кількістю однойменних ЦП — акцій, а об'єктом права власності, що засвідчується цим документом, може бути тільки цей самий документ, а не якісь інші ЦП — акції. Оскільки у іншому випадку: а) неправомірно змінюється зміст правовідносин між акціонером та емітентом, які за законом мають бути опосередковані не простим документом, а ЦП; б) зникає сенс існування ЦП як такого: здійснити права, що ним посвідчуються, без отримання і пред'явлення ще одного паперу, неможливо; в) згідно з рішенням ДКЦПФР документа, що має назву "акція", взагалі гіе може бути, тому виникає питання, про володінь ня чим свідчить сертифікат.
Зважаючи на вказане, прямолінійне розуміння та застосування вищевказаної норми ЗНДС (сертифікат акцій — це папір, що засвідчує право власності на ЦП) є, м'яко кажучі, помилковим. Але раптом виявилося, що саме такою логікою (яка спирається на невідомо який закон) керуються у ДКЦПФР.
Нещодавно, на сторінках шанованого юридичного видання співробітниця регіонального управління ДКЦПФР навела аргументи щодо безпідставності ототожнення понять "сертифікат акцій" і "акція". По-перше, тому, що "навіть при документарній формі випуску акції ніхто не виготовляє і не видає на руки власникам". (І це дійсно так, що раніше було лише проблемою, із подачі ДКЦПФР стало просто неможливим.) По-друге, "адже нікому не приходить в голову ототожнювати нерухомість і) смілоцтпом БТІ про право власності на неї!". (Дійсно, непросто знайти дієздатну та законослухняну людину, яка згодна платити гроші за посвідчення з БТІ. Очевидно, авторка не вважає за потрібне брати до уваги, що в цьому випадку об'єктом угоди є нерухомість, а не реєстраційний документ на неї.) Головне ж полягає у тому, що таким чином авторка намагалась обгрунтувати незастосовність до сертифікатів акцій положень ст. 196 ЦКУ про недійсність документа як ЦП у випадку відсутності в ньому обов'язкових реквізитів, оскільки, на вищевикладених "підставах", сертифікат акції не є цінним папером.
Справа в тім, що всупереч ст. 3 ЗНДС, якою встановлено, що сертифікати виготовляються і випускаються з урахуванням вимог ДКЦПФР (що і було визначено Положенням), всупереч ст. 8 закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", де вичерпно визначені повноваження ДКЦПФР, всупереч ст. 4 ЗЦП, що визначає перелік обов'язкових реквізитів акції, Держкомісія неодноразово вносила в Положення зміни щодо переліку обов'язкових реквізитів, що мають вказуватися у сертифікатах акцій. (Докладно про це — на початку статті.) Одним з наслідків цих рішень є неможливість визначити зі змісту сертифіката відносний обсяг корпоративних прав — те, що ключовим чином визначає ціну акцій, за що між акціонерами, часом, виникають неабиякі суперечки. (Очевидно, що таке становище лише потурає здійсненню правопорушень щодо учасників AT.) Окрім цього, має вказуватися код (номер) випуску ЦП — реквізит, який не передбачено ніяким законом, за отримання якого треба сплатити близько 2000 грн. Національному депозитарію України — установі, спорідненій ДКЦПФР. Рішення щодо коду були скасовані судом, однак під іншою назвою він "виник" знову.
Зі свого боку, відкидаючи позицію посадовців ДКЦПФР щодо статусу сертифіката акцій, зазначимо, що цей документ все ж таки не можна визнати цінним папером в силу вимог ст. 196 ЦКУ — оскільки його реквізити не відповідають тим, що вказані у ст. 4 ЗЦП. Цей документ не може засвідчувати права учасника AT саме тому, що не є цінним папером. У ДКЦПФР, схоже, усвідомлюють, що вимоги до сертифікатів ЦП були встановлені з перевищенням повноважень та суперечать законодавству про ЦП. Про це свідчить підготовлений там проекту закону про ЦП (№ 5310 від 25.03.2004 p.), згідно з яким міжнародний код є обов'язковим реквізитом сертифіката акцій. Також проектом пропонується уповноважити ДКЦПФР встановлювати додаткові реквізити сертифіката акцій та узаконити відсутність у ньому відомостей про розмір статутного капіталу та навіть про кількість акцій (!), власність на які має засвідчувати цей папір. Висловимо надію, що останнє є наслідком редакційного недогляду.
Нині угоди з акціями мають особливу специфіку: вони здійснюються без ЦІЇ. Складається і підписується акт прийому-переда-чі, заповнюється передавальне розпорядження, на якому здійснюється надпис — індосамент, про передачу ЦП, але відповідні документи залишаються при цьому чимось ефемерним. І тут мало хто замислюється, із чим саме має справу — з речами або з правами, які наслідки можуть мати такі дії. Однак перші дзвоники вже пролунали.
Нещодавно, за позовом ФДМУ, суд визнав недійсною угоду купівлі-прода-жу акцій додаткового випуску, випуск яких, на момент продажу, не було зареєстровано. Покупець сплатив гроші та природно вважав себе акціонером, хоча емітент так і не здійснив необхідних дій для реєстрації випуску ЦП. Через два роки після укладання угоди позивач заявив, що йому "було невідомо" про фактичну відсутність ЦП, і суд із цим погодився. (Про порушення кримінальної справи за ознакою порушення порядку випуску та обігу ЦП не повідомлялось.)
В іншому випадку, після здійснення низки угод ку-півлі-продажу акцій, суд визнав першу з них — дарування ЦП — недійсною. І хоча спірних ЦП ніхто не бачив і не передавав, їх останній покупець залишився акціонером: він був визнаний добросовісним набувачем ЦП, при цьому, їх кількість у товаристві перевищила 100 відсотків.
Як бачимо, в обох випадках фактично здійснювався не продаж ЦП, а уступка права участі в AT, що призвело до різних та, на нашу думку, неадекватних наслідків для учасників угод. Якщо до цього додати висновки посадовців ДКЦПФР про особливий статус сертифіката акцій, природну відсутність цінних паперів, наявність яких ним "засвідчується", та інформаційну порожнечу сертифіката як документа, що засвідчує права акціонера, то можна дійти висновків, що під правовим регулюванням правовідносин в AT, випуском та обігом акцій, утворилася справжня "вибухова суміш". Мабуть, можна іноді виправдати, м'яко кажучи, неоднозначні з погляду права дії влади, спрямовані на повернення у власність держави майна, що було поспіхом за безцінь приватизоване, однак не можна виключати, що існуючий безлад у нормативному застосуванні терміну "акція" не буде використаний для позбавлення добропорядних осіб їх власності зовні правовими засобами.
Як уявляється, є два шляхи виходу із ситуації, що склалася. Перший з них має включати два наступні кроки.
1. Більш повно виписати в законі речевий статус цінного паперу. Якщо розуміти під ЦП документ, що засвідчує права кредитора та одночасно є його власністю (а не продуктом адміністративного дозволу), що призначений для обігу серед юридично рівних і майново самостійних осіб (а не для видачі всім бажаючим, як приватизаційні папери, або для нав'язування кредиторові замість вчасного виконання грошового зобов'язання, як ПДВ-ні облігації), тоді слід визнати та визначити законом, що ЦП — це документ, який засвідчує кредитора по документу як власника цього документа. Якщо коротко: ЦП становить титул власності на цей самий документ. У цьому разі "збіг суб'єкта речевого права на документ із суб'єктом права, що виражено в документі" (Белов В. А. Ценньїе бумаги в россий-ском гражданском праве. — М.: Учебно-консультационный центр "ЮрИнфоР", 1996. - С, 22), що є однією з ключових властивостей документа як ЦП, буде забезпечено юридично.
2. Лексично розмежувати два об'єкти, що іменуються одним словом "акція": (1) однакову для учасників AT мінімальну частку обчислювальних корпоративних прав, і (2) вид цінного папера, що засвідчує приналежність особі прав учасника AT. Для цього найкраще було б змінити назву виду цінного папера, замінивши "акцію" на "акціонерний сертифікат". (Подібно до того, як іменуються інші види документів, в яких застосовується слово "сертифікат": депозитний, ощадний, інвестиційний, глобальний сертифікат.)
Тоді, до речі, слова "посвідчення", "пред'явлення", "передача" щодо ЦП отримають зрозумілий та однаковий для всіх зміст та логічний зв'язок між собою.
Другий шлях наскільки простіший, настільки й радикальніший. Судячи з усього, суспільство ще не готове до сприйняття акціонерних прав як виключних, що забезпечується наявністю особливого документа, об'єкта права власності. Тому, ймовірно, має сенс, як-то кажуть, трохи "відпрацювати назад": виключити можливість засвідчення права участі в AT цінним папером.
Щоправда, на фондовому ринку не буде акцій, але ж їх і тепер практично немає. Не буде і конституційних гарантій акціонерам як власникам — але ж їх, по суті, і не було ніколи.
Що ж пишуть про цінні папери та акції вітчизняні дослідники?
Найчастіше тлумачення акції та змісту правовідносин, що виникають у зв'язку з їх випуском та обігом зводиться до спроби просто об'єднати в одному об'єкті все, що "акцією" називається і до акцій відноситься. У результаті з'являються "конструкції" незбагненні для . пересічного громадянина. На думку одного науковця, кожна частка статутного фонду існує фізично у вигляді акції, що є одночасно і документом. Акція є частиною акціонерного капіталу, в якій виражені права акціонерів, вважає інший.
Закон не дає відповідей на запитання, що таке статутний капітал (або фонд), відкіля беруться ЦП, коли ще немає самого AT (і невідомо чи буде), хто і на яких підставах їх продає засновникам, проте гіпотеза щодо отримання засновниками ЦП внаслідок їх купівлі є загальноприйнятою. Важко знайти підручник з цивільного права, наукову монографію або статтю (принаймні нам це не вдалося), автор якої виявив би сумнів щодо отримання акцій саме внаслідок їх купівлі. Не помітили усього цього ані розробники, ані "по-годжувачі" чотирьох законопроектів "Про акціонерні товариства".
Дослідник у сфері переходу прав на ЦП і переходу прав із ЦП доводив, що в сучасних умовах пред'являти ЦП немає потреби, оскільки воно, пред'явлення, трансформувалося у забезпечення емітента ЦП достовірною інформацією про власників ЦП прямими учасниками депозитарної системи — реєстраторами й депозитаріями. А в одному з останніх коментарів до ЦКУ коротко зазначено, що чинним законодавством юридичне значення володіння документом замінено юридичним значенням реєстрації прав власності на нього. Авторів цих. висловлювань не бентежить, що з виникненням системи реєстрації прав власників ЦП у відносинах між емітентом та акціонером з'явився третій — реєстратор, особа з власним інтересом та повноваженнями, без якої кредитор по ЦП не в змозі здійснити свої права, а боржник — виконати свої обов'язки.
Логічним завершенням такого роду тверджень є обгрунтування тотожності цінного папера та "запису" на електронному носієві інформації — так званому ЦП у бездокументарній формі випуску, який спільного з цінними паперами має лише два слова в найменуванні, та до якого поняття "посвідчення", "пред'явлення", "передача" можна застосувати лише в суто умовному розумінні.
Прихильники означеної теорії стверджують, що у цьому випадку фактичні документи замінюються записами, зробленими з використанням процедури автоматичного опрацювання даних, обґрунтовуючи це тим, що запис є аналогом матеріального об'єкта, а відтак — і об'єктом права власності, цінним папером. Ігнорується навіть те, що лежить на поверхні: що у цьому випадку учасників правовідносин щонайменше чотири (разом з депозитарієм та зберіга-чем), а не два; що відповідного об'єкта права власності як такого немає взагалі — його "замінено" відомостями про те, що він існує. При цьому автори зазначають, що класична теорія цінних паперів професора М. М. Агаркова, про яку згадується, напевно, в кожнім підручнику, не витримує іспитів ... технічним прогресом.
Як влучно зазначив В. А. Бєлов: "законодавець — це акин, який фіксує те, що він спостерігає та розповідає, що, на його думку, з цього випливає". Проте завданням правознавця є "логічно бездоганне, розумне, сумлінне, справедливе та милостиве тлумачення сформульованих законодавцем норм". На жаль, допоки що акціям та їх власникам у цьому відношенні не щастить.