Договір
        між Україною та Республікою Македонія про правову
                   допомогу в цивільних справах

      ( Договір ратифіковано Законом N 2081-III ( 2081-14 )
        від 02.11.2000 )
       
   

     Дата підписання:       10.04.2000
     Дата ратифікації:      22.03.2001
     Дата набуття чинності: 20.06.2003

     Україна і  Республіка  Македонія,   які   надалі   іменуються
Договірні Сторони,
     бажаючи поліпшити правові відносини між країнами,
     надаючи  важливого значення розвитку співробітництва в галузі
надання правової допомоги в цивільних справах,
     домовились укласти цей Договір.

                             Глава I
                        Загальні положення

                             Стаття 1
                         Правовий захист

     1. Громадяни   однієї   Договірної  Сторони  користуються  на
території другої Договірної Сторони таким самим правовим  захистом
особистих  та  майнових  прав,  як  і  громадяни другої Договірної
Сторони.
     2. Громадяни  однієї Договірної Сторони мають право вільно та
без перешкод  звертатися  до  установ  юстиції  другої  Договірної
Сторони,  до  компетенції  яких  належать цивільні справи,  можуть
захищати в цих установах свої права на таких самих  умовах,  як  і
громадяни другої Договірної Сторони.
     3. Положення цього Договору поширюються  також  на  юридичних
осіб, які створені на території Договірних Сторін відповідно до їх
законодавства.

                             Стаття 2
                        Визначення понять

     1. Для цілей цього Договору розуміється, що:
     1) цивільні  справи  -  справи,  що  виникають  з  цивільних,
трудових, сімейних та господарських правовідносин;
     2) установи юстиції -  ті  установи  Договірних  Сторін,  які
мають  право  приймати  рішення  та  здійснювати  відповідні дії у
справах, зазначених у підпункті 1 цієї статті.

                             Стаття 3
           Надання правової допомоги та порядок зносин

     1. Установи юстиції Договірних Сторін взаємно надають правову
допомогу  у  цивільних  справах  відповідно  до   положень   цього
Договору.
     2. З питань надання правової  допомоги  відповідно  до  цього
Договору установи юстиції Договірних Сторін здійснюють зносини:  з
боку  України  -  через  Міністерство  юстиції  України;  з   боку
Республіки  Македонія  -  через  Міністерство  юстиції  Республіки
Македонія.

                             Стаття 4
                     Обсяг правової допомоги

     Правова допомога  охоплює:  вручення  і  пересилання  судових
документів,  допит  сторін,  свідків,  експертів  та  інших  осіб,
проведення  експертиз,  судового  огляду,  а також виконання інших
дій,  передбачених законодавством запитуваної Договірної  Сторони,
визнання  та  виконання  рішень  у  цивільних  справах,  рішень  у
кримінальних справах у частині відшкодування шкоди.

                             Стаття 5
                               Мова

     1. Запит   про  правову  допомогу  (далі  -  запит)  та  інші
документи,  які відповідно до положень цього Договору  мають  бути
долучені   до   нього,  складаються  мовою  запитуючої  Договірної
Сторони.  До цих документів додається  завірений  в  установленому
порядку переклад на мову другої Договірної Сторони.
     2. Відповіді   на   запит   складаються   мовою   запитуваної
Договірної Сторони.

                             Стаття 6
                            Документи

     Документи, що додаються до запиту про правову допомогу та ті,
які  надсилаються у порядку виконання запиту про правову допомогу,
оформлюються відповідно до законодавства  Договірної  Сторони,  що
надсилає ці документи.

                             Стаття 7
            Зміст запиту про надання правової допомоги

     1. У запиті про надання правової допомоги слід вказати:
     1) найменування запитуючої установи;
     2) найменування запитуваної установи;
     3) предмет та опис суті справи, щодо якої запитується правова
допомога;
     4) перелік запитуваних дій;
     5) прізвище та ім'я осіб, щодо яких направляється запит, дати
їх народження,  місце постійного проживання або місце перебування,
заняття  і  громадянство;  щодо  юридичних  осіб  -  їх  назва  та
місцезнаходження;
     6) при наявності представників осіб, зазначених у підпункті 5
пункту 1 цієї статті, - їхні імена, прізвища та адреси.
     2. Запит  має  бути   підписаний   компетентною   особою   та
скріплений печаткою установи, що звернулась за правовою допомогою.

                             Стаття 8
                        Порядок виконання

     1. Правова допомога  надається  відповідно  до  законодавства
запитуваної держави.
     2. Правова допомога може надаватись у порядку  та  у  спосіб,
запропонований   запитуючою   Договірною   Стороною,  якщо  це  не
суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони.
     3. Після  виконання  запиту  Міністерство юстиції запитуваної
Договірної  Сторони   надсилає   всі   відповідні   документи   до
Міністерства юстиції запитуючої Договірної Сторони.
     4. Якщо  запит  не  задовольняється,  то   про   це   негайно
повідомляється  Міністерство юстиції запитуючої Договірної Сторони
разом з доведенням  причини  неможливості  такого  виконання;  при
цьому повертається запит та додані до нього документи.

                             Стаття 9
               Відмова в наданні правової допомоги

     Запитувана Договірна  Сторона  може   відмовити   у   наданні
правової  допомоги,  якщо це може спричинити шкоду суверенітету чи
безпеці  або  суперечить  законодавству   запитуваної   Договірної
Сторони.

                            Стаття 10
                   Порядок вручення документів

     1. Установа юстиції запитуваної Договірної  Сторони  здійснює
вручення документів відповідно до правил,  які діють в її державі,
якщо  документи,  що  підлягають  врученню,  складені  мовою   або
забезпечені  завіреним  перекладом  на мову запитуваної Договірної
Сторони. У тих випадках, коли документи складені не цією мовою або
не  забезпечені завіреним перекладам,  вони вручаються одержувачу,
якщо він згоден добровільно їх прийняти.
     2. У  запиті про вручення повинні бути зазначені точна адреса
одержувача та найменування документа, який підлягає врученню. Якщо
зазначена  у  запиті  про  вручення  адреса виявилась неповною або
неточною,  то  установа  юстиції  запитуваної  Договірної  Сторони
згідно  зі  своїм  законодавством  вживає  заходів зі встановлення
точної адреси, якщо це можливо.
     3. У  разі  неможливості  вручення  документів про це негайно
повідомляється  установа  юстиції  запитуючої  Договірної  Сторони
разом з доведенням причини неможливості такого вручення; при цьому
повертаються всі додані документи.

                            Стаття 11
                Підтвердження вручення документів

     Підтвердження про вручення документів оформлюється відповідно
до правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У
підтвердженні  повинні  бути  зазначені  дата і місце вручення,  а
також особа,  якій вручено документ.  Підтвердження  про  вручення
негайно  має бути надіслане установі юстиції запитуючої Договірної
Сторони.

                            Стаття 12
                       Дійсність документів

     Документи, складені   або   завірені   відповідною  установою
юстиції одної Договірної Сторони, скріплені печаткою та засвідчені
підписом  компетентної  особи,  приймаються  на  території  другої
Договірної  Сторони  без   будь-якого   іншого   засвідчення.   Це
стосується  також  копій  та  перекладів,  засвідчених відповідним
чином.

                            Стаття 13
           Пересилання документів про реєстрацію актів
             громадянського стану та інших документів

     Одна Договірна Сторона на прохання,  отримане  дипломатичними
каналами,  надсилає  другій  Договірній  Стороні виписки з записів
актів громадянського стану,  документи про освіту,  стаж роботи та
інші  документи,  що  стосуються  особистого  та сімейного стану і
майна   громадян   другої   Договірної   Сторони.   Ці   документи
пересилаються  другій  Договірній Стороні по дипломатичних каналах
без перекладу.

                            Стаття 14
                     Виклик свідка, експерта

     1. Якщо  під час судового розгляду справи на території однієї
Договірної  Сторони  постає  потреба  в  особистій  явці   свідка,
експерта,  які перебувають на території другої Договірної Сторони,
слід звернутися до відповідної установи  юстиції  цієї  Договірної
Сторони з запитом про виклик.
     2. Виклик не може містити санкцій на  випадок  неявки  особи,
яка викликається.
     3. Свідок або експерт, який, незалежно від його громадянства,
з'явився на виклик у відповідну установу юстиції другої Договірної
Сторони,  не  може  на  території  цієї  Договірної  Сторони  бути
притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності,
узятий під варту або покараний  у  зв'язку  з  будь-яким  діянням,
скоєним  до  перетинання  ним  державного  кордону.  Такі особи не
можуть   бути   також    притягнутими    до    кримінальної    або
адміністративної   відповідальності,  взяті  під  варту  або  бути
покараними у зв'язку з їх свідченнями або висновками.
     4. Цією  гарантією  не користується свідок або експерт,  якщо
він протягом 15 днів з моменту повідомлення його про те,  що  його
присутність  не  є обов'язковою,  не залишить територію запитуючої
Договірної Сторони.  У цей строк не  зараховується  час,  протягом
якого  свідок  або  експерт  не  міг залишити територію запитуючої
Договірної Сторони за незалежних від нього обставин.
     5. Свідок або експерт, який з'явився за викликом на територію
другої Договірної Сторони,  має право на  відшкодування  установою
юстиції,  що  їх  викликає,  витрат,  пов'язаних  з  переїздом  та
перебуванням за кордоном, а також на відшкодування не отриманої за
дні  відриву  від роботи заробітної плати; експерт, крім того, має
право  на  винагороду  за  проведення  експертизи.  У виклику слід
зазначити,  на  які види виплат мають право викликані особи. За їх
клопотанням установа юстиції, від якої виходить виклик, попередньо
авансує покриття відповідних витрат.

                            Стаття 15
                        Надання інформації

     Міністерства юстиції Договірних Сторін надають одне одному на
прохання  інформацію  про чинне або про раніше чинне в їх державах
законодавство.

                            Стаття 16
                   Безоплатний правовий захист

     У передбачених   законодавством  Договірних  Сторін  випадках
громадянам однієї Договірної Сторони в судах  та  інших  установах
юстиції  другої  Договірної  Сторони надається безоплатна юридична
допомога та забезпечується безоплатне  судочинство  за  тих  самих
умов, які ставляться для громадян цієї Договірної Сторони.

                            Стаття 17
         Витрати, пов'язані з наданням правової допомоги

     Кожна Договірна Сторона бере на  себе  витрати,  пов'язані  з
наданням правової допомоги на своїй території, за винятком витрат,
пов'язаних з проведенням експертизи,  а також  інших  витрат,  які
стосуються   надання  висновків,  якщо  інше  не  передбачено  цим
Договором.

                            Стаття 18
         Звільнення від застави (Caucija judicatum solvi)

     1. Від    громадян   будь-якої   з   Договірних   Сторін   не
вимагатиметься застави (judicatum solvi) лише на тій підставі,  що
вони  іноземці  і  не  мають  постійного місця проживання чи місця
перебування на території другої Договірної Сторони.
     2. Положення  пункту  1  цієї  статті застосовуються також до
юридичних осіб.

                             Глава II
                         Колізійні норми

                             Розділ I
                           Компетенція

                            Стаття 19
                        Загальні положення

     1. Якщо  відповідно  до  положень цього Договору для розгляду
справи компетентними є установи юстиції обох Договірних Сторін,  а
заява про порушення справи вже була подана одній з установ юстиції
однієї Договірної Сторони,  то будь-яка  установа  юстиції  другої
Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу.
     2. Якщо одну й ту саму справу (між тими самими учасниками,  з
одного  і  того  ж предмета,  з тих самих підстав) було порушено в
установах  юстиції  обох  Договірних  Сторін,  компетенцію  котрих
встановлює цей Договір,  то установа юстиції,  яка порушила справу
пізніше, залишає її без розгляду.

                            Розділ II
                  Положення про особистий статус

                            Стаття 20
                  Правоздатність і дієздатність

     1. Правоздатність та дієздатність фізичної особи визначається
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.
     2. Правоздатність юридичної особи визначається відповідно  до
законодавства  Договірної  Сторони,  на  території  якої  вона має
місцеперебування.

                            Стаття 21
      Обмеження дієздатності, визнання особи недієздатною та
                     поновлення дієздатності

     1. У  випадку  обмеження  дієздатності  або  визнання   особи
недієздатною  та при поновленні особи у дієздатності,  за винятком
випадків,  передбачених  пунктом  4  цієї  статті,  застосовується
законодавство  тієї  Договірної  Сторони,  громадянином  якої є ця
особа.
     2. У  справах  про  визнання  особи  обмежено  дієздатною або
недієздатною та про поновлення у дієздатності особи,  за  винятком
випадку,  передбаченого пунктом 4 цієї статті,  є компетентним суд
Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.
     3. Якщо  установі  юстиції  однієї  Договірної  Сторони стане
відомо про наявність підстав для визнання обмежено дієздатною  або
недієздатною особи,  яка проживає на її території і є громадянином
другої Договірної Сторони,  то вона зобов'язана повідомити про  це
установу юстиції Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.
Про  прийняте  рішення  установа   юстиції   Договірної   Сторони,
громадянином якої є вищезгадана особа, повідомляє установу юстиції
другої Договірної Сторони в тримісячний строк.
     4. Якщо  установа  юстиції Договірної Сторони,  сповіщена про
наявність підстав  для  визнання  особи  обмежено  дієздатною  або
недієздатною,  протягом  трьох  місяців не повідомить про прийняте
рішення,  справу про обмеження  дієздатності  або  визнання  особи
недієздатною   розглядатиме   суд   тієї  Договірної  Сторони,  на
території якої цей  громадянин  має  місце  проживання.  У  такому
випадку  рішення  про  обмеження у дієздатності або визнання особи
недієздатною може бути прийняте  тільки  з  підстав,  передбачених
законодавством  обох  Договірних  Сторін.  Рішення  про  обмеження
дієздатності або про визнання особи недієздатною направляється тій
компетентній  установі  юстиції  Договірної Сторони,  громадянином
якої є ця особа.

                            Стаття 22
                       Опіка або піклування

     1. Установлення    чи   припинення   опіки   або   піклування
визначається законодавством тієї Договірної Сторони,  громадянином
якої є особа, над якою встановлюється опіка чи піклування.
     2. Обов'язок здійснювати опіку чи  піклування  встановлюється
згідно  з законодавством тієї Договірної Сторони,  громадянин якої
призначається опікуном чи піклувальником.
     3. Правові   відносини  між  опікуном  чи  піклувальником  та
особою,  відносно якої був  призначений  опікун  чи  піклувальник,
регулюються   законодавством  тієї  Договірної  Сторони,  установа
юстиції якої призначила опікуна чи піклувальника.
     4. Громадянина однієї Договірної Сторони може бути призначено
опікуном чи піклувальником громадянина другої Договірної  Сторони,
якщо  він  має  місце  проживання  на  території  тієї  Договірної
Сторони,  де він має виконувати цю функцію,  а  також  -  якщо  це
більше відповідає інтересам підопічного.

                            Стаття 23
        Компетенція установ юстиції у справах про опіку та
                            піклування

     1. У  випадках установлення опіки чи піклування щодо громадян
Договірних Сторін компетентними є установи юстиції тієї Договірної
Сторони,   громадянином   якої  є  особа,  що  потребує  опіки  чи
піклування, якщо цей Договір не встановлює іншого.
     2. Якщо  потрібно  здійснити  дії  на  користь  особи,  яка є
громадянином  однієї  Договірної  Сторони,  для  якої   має   бути
встановлений опікун чи піклувальник, місце проживання, перебування
або майно якого перебуває на території другої Договірної  Сторони,
то установа юстиції останньої негайно повідомляє установу юстиції,
яка є компетентною, згідно з пунктом 1 цієї статті.
     3. Установа юстиції,  що є компетентною, відповідно до пункту
1 цієї статті може передати опіку чи піклування  установі  юстиції
другої   Договірної  Сторони  у  тому  випадку,  якщо  особа,  яка
перебуває  під  опікою  чи  піклуванням,  має  на  території  цієї
Договірної   Сторони   місце  проживання,  перебування  чи  майно.
Передача  опіки  чи  піклування  набирає  сили,  коли   запитувана
установа  юстиції прийме на себе опіку чи піклування та сповістить
про це запитуючу установу юстиції.
     4. Установа  юстиції,  яка відповідно до пункту 3 цієї статті
взяла опіку чи піклування, здійснює їх відповідно до законодавства
своєї держави.

                            Стаття 24
        Визнання особи безвісно відсутньою, оголошення її
              померлою та встановлення факту смерті

     1. Для  визнання  особи  безвісно відсутньою чи оголошення її
померлою та для  встановлення  юридичного  факту  конкретної  дати
смерті  компетентними  є установи юстиції тієї Договірної Сторони,
громадянином якої ця особа була того  дня,  коли  вона,  згідно  з
останніми повідомленнями, була живою.
     2. Установа юстиції однієї Договірної Сторони за  клопотанням
заінтересованої  особи,  що  проживає  на  її території,  права та
інтереси  якої  грунтуються  на  законодавстві   цієї   Договірної
Сторони,  може  визнати  безвісно  відсутнім чи оголосити померлим
громадянина другої Договірної Сторони та встановити юридичний факт
конкретної дати його смерті.
     3. При розгляді питань,  згадуваних у пунктах  1  та  2  цієї
статті, установи юстиції застосовують законодавство своєї країни.
     4. Рішення,  які були прийняті  на  підставі  пункту  2  цієї
статті,  мають юридичні наслідки лише на території тієї Договірної
Сторони, установа юстиції якої це рішення прийняла.

                            Розділ III
                          Сімейне право

                            Стаття 25
                         Укладення шлюбу

     1. Умови укладення шлюбу для кожного з подружжя  визначаються
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої він є.
     2. Форма укладення  шлюбу  та  перешкоди  до  його  укладення
визначаються законодавством тієї Договірної Сторони,  на території
якої шлюб укладається.

                            Стаття 26
           Особисті та майнові правовідносини подружжя

     1. Особисті  та  майнові правовідносини подружжя визначаються
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої воно має
спільне місце проживання.
     2. Якщо  один  з  подружжя  проживає  на   території   однієї
Договірної  Сторони,  а  другий  -  на території другої Договірної
Сторони,  то їх особисті та майнові правовідносини врегульовуються
законодавством  тієї  Договірної  Сторони,  на території якої вони
мали останнє спільне місце проживання.
     3. Компетентними приймати рішення у правовідносинах,  про які
йдеться у пунктах 1 та  2  цієї  статті,  є  ті  установи  юстиції
Договірної    Сторони,    законодавству    якої    ці    відносини
підпорядковані.

                            Стаття 27
                         Розірвання шлюбу

     1. У    справах    про    розірвання   шлюбу   застосовується
законодавство тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя
у момент подання заяви про розірвання шлюбу.
     2. Якщо  в  момент  порушення  справи  один  з   подружжя   є
громадянином  однієї  Договірної Сторони,  а другий - громадянином
другої Договірної  Сторони,  то  в  справі  про  розірвання  шлюбу
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
подружжя має спільне місце проживання.  Якщо один з  подружжя  має
місце проживання на території однієї Договірної Сторони,  а другий
-  на  території  другої  Договірної  Сторони,  то  застосовується
законодавство  тієї  Договірної Сторони,  до установи юстиції якої
подано заяву про розірвання шлюбу.
     3. У  справах  про розірвання шлюбу у випадку,  передбаченому
пунктом 1 цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної
Сторони,  громадянами  якої  подружжя є у момент подання заяви про
розірвання шлюбу.
     4. У  справах  про розірвання шлюбу у випадку,  передбаченому
пунктом 2 цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної
Сторони, на території якої проживають обидва з подружжя. Якщо один
з подружжя проживає на  території  однієї  Договірної  Сторони,  а
другий - на території другої Договірної Сторони,  то у справах про
розірвання шлюбу компетентними є установи юстиції обох  Договірних
Сторін.  При  цьому  установи  юстиції обох Договірних Сторін,  що
розглядатимуть справу про розірвання шлюбу,  будуть  застосовувати
матеріальне право своєї держави.
     5. Якщо справу про розірвання шлюбу  розглядає  суд,  то  він
також  є  компетентним  у  вирішенні питань утримання,  догляду та
виховання неповнолітніх дітей подружжя, що розлучаються.

                            Стаття 28
                        Недійсність шлюбу

     1. У  справах  про  визнання  шлюбу  недійсним застосовується
законодавство тієї Договірної  Сторони,  яке  застосовувалось  при
укладенні шлюбу.
     2. Компетенція суду визначається за правилами статті 27 цього
Договору.

                            Стаття 29
      Встановлення чи оспорювання батьківства (материнства)

     1. При встановленні чи оспорюванні батьківства застосовується
законодавство  тієї  Договірної Сторони,  громадянство якої дитина
набула при народженні.
     2. При  встановленні чи оспорюванні батьківства компетентними
є установи юстиції тієї  Договірної  Сторони,  на  території  якої
дитина проживає або перебуває.

                            Стаття 30
              Правовідносини між батьками та дітьми

     1. Правовідносини    батьків    і    дітей    врегульовуються
законодавством   тієї  Договірної  Сторони,  громадянином  якої  є
дитина.
     2. Компетентним  у  прийнятті  рішення відносно правовідносин
батьків і дітей є суд тієї Договірної Сторони, громадянином якої є
дитина.

                            Стаття 31
                      Обов'язок з утримання

     1. Обов'язок  взаємного  утримання  між  батьками  та  дітьми
регулюється  законодавством тієї Договірної Сторони,  на території
якої проживає особа, яка має право на утримання.
     2. Компетенцію  приймати  рішення у правовідносинах,  про які
йдеться у пункті 1 цієї статті,  має суд тієї Договірної  Сторони,
на території якої проживає особа, яка має право на утримання.

                            Стаття 32
                           Усиновлення

     1. Усиновлення,  його  скасування  або  визнання  усиновлення
недійсним  регулюється  законодавством  тієї  Договірної  Сторони,
громадянином якої є дитина на момент подачі заяви.
     2. Для  усиновлення  обов'язкова  згода дитини,  її законного
представника та відповідної установи юстиції  Договірної  Сторони,
громадянином  якої  є  усиновлювана  дитина,  якщо  цього  вимагає
законодавство цієї Договірної Сторони.
     3. У розгляді питань усиновлення, його скасування та визнання
усиновлення недійсним компетентним є суд тієї Договірної  Сторони,
громадянином якої була дитина у момент подання заяви.

                            Розділ IV
                          Спадкове право

                            Стаття 33
                           Успадкування

     Громадяни однієї  Договірної Сторони можуть набувати майно чи
права на території другої Договірної Сторони шляхом успадкування -
за  законом чи за заповітом - на тих самих умовах та у тому самому
обсязі,  як  і  громадяни   останньої,   за   винятком   випадків,
передбачених цим Договором.

                            Стаття 34
                    Застосування законодавства

     1. Правовідносини    при    успадкуванні    рухомого    майна
врегульовуються    законодавством    тієї    Договірної   Сторони,
громадянином якої був спадкодавець на час смерті.
     2. Правовідносини    при    успадкуванні   нерухомого   майна
врегульовуються  законодавством  тієї   Договірної   Сторони,   на
території якої перебуває нерухоме майно.
     3. Спірні питання про  віднесення  спадкового  майна,  яке  є
предметом  успадкування,  до  рухомого  чи  нерухомого вирішуються
відповідно до законодавства тієї Договірної Сторони,  на території
якої майно перебуває.

                            Стаття 35
               Перехід спадщини у власність держави

     Якщо спадщину не отримає  жодний  спадкоємець,  рухоме  майно
передається   у   власність  тій  державі  -  Договірній  Стороні,
громадянином якої був  спадкодавець  на  момент  смерті.  Нерухоме
майно передається у власність тій державі - Договірній Стороні, на
території якої воно перебуває.

                            Стаття 36
                             Заповіт

     1. Здатність  особи  до  складання чи скасування заповіту,  а
також правові наслідки визнання недієздатною особи,  яка склала чи
скасувала заповіт,  врегульовуються законодавством тієї Договірної
Сторони,  громадянином якої був спадкодавець на час  складення  чи
скасування заповіту.
     2. Громадяни однієї Договірної Сторони при складенні заповіту
можуть  розпоряджатися  своїм  майном,  яке перебуває на території
другої Договірної Сторони,  так само як і громадяни останньої,  за
винятком випадків, передбачених цим Договором.
     3. Форма складання  чи  скасування  заповіту  врегульовується
законодавством   Договірної   Сторони,   громадянином   якої   був
спадкодавець на час складання чи скасування заповіту, а також може
відповідати  законодавству  Договірної Сторони,  на території якої
заповіт був складений або скасований.

                            Стаття 37
        Компетенція установ юстиції у справах успадкування

     1. Спадкові   справи   щодо   рухомого   майна   належать  до
компетенції установ юстиції тієї Договірної Сторони,  громадянином
якої був спадкодавець у момент смерті.
     2. Спадкові  справи  щодо  нерухомого   майна   належать   до
компетенції установ юстиції тієї Договірної Сторони,  на території
якої нерухоме майно перебуває.

                            Стаття 38
                     Інформація щодо спадщини

     1. Якщо   громадянин   однієї  Договірної  Сторони  помре  на
території  другої  Договірної  Сторони,  то  відповідна   установа
юстиції  останньої негайно сповістить про його смерть дипломатичне
представництво чи консульську установу тієї держави,  громадянство
якої  мав померлий,  та водночас повідомить усе,  що їй відомо про
спадкоємців,  місце  їх  проживання  чи  перебування,  про   об'єм
спадкового майна та про заповіт, якщо такий існує.
     2. Положення пункту 1  цієї  статті  застосовується  також  у
випадку,   коли  відповідна  установа  юстиції  однієї  Договірної
Сторони  одержить  інформацію,  що  громадянин  другої  Договірної
Сторони  помер на території третьої держави та залишив спадщину на
території першої Договірної Сторони.
     3. Якщо  на території однієї Договірної Сторони буде порушена
спадкова  справа  і  при  цьому  з'ясується,  що   спадкоємцем   є
громадянин  другої  Договірної  Сторони,  то  відповідна  установа
юстиції негайно повідомляє про це дипломатичне  представництво  чи
консульську установу останньої.
     4. Якщо громадянин однієї Договірної Сторони  помер  під  час
поїздки  по  території  другої  Договірної Сторони,  де він не мав
постійного місця проживання, то речі, що були при ньому, за описом
передаються   дипломатичному   представництву   або   консульській
установі Договірної Сторони, громадянином якої був померлий.

                            Стаття 39
                    Заходи з охорони спадщини

     1. Установи юстиції обох Договірних Сторін вживають на основі
свого законодавства всіх належних заходів зі збереження та охорони
спадкового  майна,  яке  залишилося  на  їх території після смерті
громадянина другої Договірної Сторони.
     2. Про  заходи,  вжиті  відповідно  до  пункту 1 цієї статті,
негайно інформуються дипломатичне  представництво  чи  консульська
установа другої Договірної Сторони. Дипломатичне представництво чи
консульська установа другої Договірної  Сторони  також  має  право
брати  участь у вжитті цих заходів.  За клопотанням дипломатичного
представництва чи консульської установи  заходи,  вжиті  згідно  з
пунктом 1 цієї статті, можуть бути змінені чи скасовані.
     3. За клопотанням установи юстиції,  яка є  компетентною  для
вирішення спадкової справи,  заходи, вжиті згідно з пунктом 1 цієї
статті, можуть бути змінені, скасовані чи відкладені.

                            Стаття 40
                         Видача спадщини

     1. Рухоме  майно  або  грошові  суми,  отримані  в результаті
продажу рухомого чи нерухомого спадкового майна,  що перебуває  на
території однієї з Договірних Сторін та належить спадкоємцям,  які
є громадянами другої Договірної Сторони,  передаються  спадкоємцям
після  закінчення  справи  про спадщину.  Якщо ці спадкоємці чи їх
представники не  прибудуть,  щоб  прийняти  майно  чи  вищезгадані
грошові суми,  то воно буде передане дипломатичному представництву
чи консульській установі тієї Договірної Сторони, громадянами якої
є ці спадкоємці.
     2. Рухоме майно або грошові суми,  зазначені в пункті 1  цієї
статті,   можуть  бути  передані  спадкоємцям  або  дипломатичному
представництву чи консульській установі у тих випадках, коли:
     1) були  задоволені  всі  вимоги  кредиторів  померлого,  які
стосувалися спадщини,  у строк,  установлений законодавством  тієї
Договірної Сторони, на території якої перебуває майно;
     2) відповідні органи дали згоду,  в тому випадку,  якщо  вона
потрібна, для вивозу спадщини чи для переведення грошової суми, як
передбачено законодавством Договірної Сторони,  на території  якої
майно перебуває.

                             Розділ V
                       Зобов'язальне право

                            Стаття 41
                       Договірні відносини

     1. Правовідносини,   що   виникають  у  результаті  укладення
договорів,  врегульовуються  законодавством,  яке  обирається   за
згодою їх учасників.
     2. Якщо  учасники  не  змогли  домовитися,  то  ці  відносини
врегульовуються   законодавством   тієї   Договірної  Сторони,  на
території  якої  було  укладено  договір,  за  винятком  випадків,
передбачених пунктом 3 цієї статті.
     3. При  вирішенні  спору  стосовно  нерухомого  майна,   який
виникає  з  договірних  відносин,  про які йдеться у пункті 2 цієї
статті,  установа юстиції застосовує законодавство тієї Договірної
Сторони, на території якої це майно перебуває.
     4. Форма договору визначається законодавством тієї Договірної
Сторони, де договір укладається.
     5. Справи з  вирішення  спорів,  що  виникають  з  договірних
відносин, належать до компетенції установи юстиції тієї Договірної
Сторони,  законодавство  якої  застосовуватиметься  відповідно  до
пунктів 1 - 3 цієї статті.

                            Стаття 42
                         Право власності

     1. Право   власності   на   нерухоме    та    рухоме    майно
врегульовується   законодавством   тієї   Договірної  Сторони,  на
території  якої  знаходиться  це   майно.   Право   власності   на
транспортні засоби, які підлягають державній реєстрації відповідно
до законодавства Договірних Сторін, врегульовується законодавством
тієї Договірної Сторони,  державний орган якої здійснив реєстрацію
транспортного засобу.
     2. Форма  договору  щодо  майна,  зазначеного в пункті 1 цієї
статті, врегульовується законодавством тієї Договірної Сторони, на
території якої це майно перебуває.
     3. При розгляді справ стосовно визначення права власності  на
майно, зазначене у пункті 1 цієї статті, компетентними є суди тієї
Договірної Сторони, законодавство якої застосовуватиметься.

                            Стаття 43
                       Відшкодування шкоди

     1. Зобов'язання   з   відшкодування   шкоди,  крім  тих,  які
випливають з договірних зобов'язань,  визначаються  законодавством
Договірної Сторони,  на території якої мала місце подія,  що стала
підставою для вимоги про  відшкодування  шкоди.  Якщо  особа,  яка
заподіяла  шкоду,  та  потерпілий  є громадянами однієї Договірної
Сторони,  а  проживають  або  перебувають  на   території   другої
Договірної  Сторони,  то може застосовуватися законодавство другої
Договірної Сторони.
     2. При розгляді справ про відшкодування шкоди компетентними є
суди    тієї    Договірної     Сторони,     законодавство     якої
застосовуватиметься відповідно до пункту 1 цієї статті.

                            Розділ VI
                          Трудове право

                            Стаття 44
            Застосування законодавства та компетенція

     1. Виникнення або припинення трудових відносин, а також умови
або  вимоги,  що  з  ними  пов'язані,  регулюються  законодавством
Договірної  Сторони,  на  території  якої  фізична  особа виконує,
виконувала чи мала б виконувати свої трудові обов'язки.
     2. При   розгляді   справ,   що  виникають  з  правовідносин,
зазначених у  пункті  1  цієї  статті,  компетентним  є  суд  тієї
Договірної  Сторони,  на  території  якої  фізична  особа виконує,
виконувала чи мала б виконувати роботу.
     3. Сторони  трудового  договору за письмовою згодою між собою
можуть підпорядкувати свої правовідносини законодавству  будь-якої
з  Договірних  Сторін.  У  цьому  випадку  при розгляді справ,  що
виникають  з  таких  правовідносин,  компетентними  є  суди   тієї
Договірної   Сторони,   законодавство  якої  було  обране  для  їх
урегулювання.

                            Глава III
                   Визнання та виконання рішень

                            Стаття 45
                  Предмет визнання та виконання

     1. Договірні Сторони за  умов,  встановлених  цим  Договором,
визнають  та  виконують на своїй території такі рішення,  прийняті
відповідними органами юстиції другої Договірної Сторони:
     1) рішення  у цивільних справах,  визначених у статті 2 цього
Договору,  які були постановлені компетентними органами юстиції, у
тому числі рішення в частині судових витрат у справах,  визначених
у цьому підпункті;
     2) рішення  у  кримінальних справах,  у частині відшкодування
шкоди.
     2. Договірними  Сторонами  визнаються та виконуються рішення,
що  винесені  і  набули  чинності  після  набуття   чинності   цим
Договором.

                            Стаття 46
            Клопотання про дозвіл на виконання рішення

     1. Клопотання  про  дозвіл  на  виконання  рішення  подається
особою,  на  користь  якої  воно  винесене,  Міністерству  юстиції
Договірної Сторони,  на території якої має бути визнане і виконане
рішення.
     2. До клопотання додаються:
     1) завірене належним чином рішення з підтвердженням суду,  що
рішення набуло чинності та його можна виконувати;
     2) підтвердження,  що  відповідач,  який  не  брав  участі  у
процесі,  був належним чином та вчасно  повідомлений  про  розгляд
справи   відповідно   до   законодавства  Договірної  Сторони,  на
території  якої  постановлено  рішення.  Якщо  відповідач  на  час
розгляду  справи був недієздатним або обмежено дієздатним,  то має
бути додане підтвердження, що він був належним чином представлений
у суді;
     3) підтвердження  того,  що  учасникові,  проти  якого   було
постановлено  рішення,  копія  зазначеного  рішення  була  вручена
відповідно до законодавства Договірної Сторони,  на території якої
воно   було   постановлено   разом  з  повідомленням  про  порядок
оскарження рішення;
     4) завірений   переклад  клопотання  про  визнання  і  дозвіл
виконання рішення та документів, зазначених у підпунктах 1, 2 та 3
цього  пункту, мовою Договірної Сторони, на території якої рішення
потрібно визнати чи виконати.


                            Стаття 47
              Відмова у визнанні і виконанні рішення

     1. У  визнанні  та  виконанні  рішення  на  території  другої
Договірної Сторони може бути відмовлено, якщо:
     1) відповідно  до  законодавства   Договірної   Сторони,   на
території якої рішення було постановлено,  воно не набуло чинності
і не підлягає примусовому виконанню;
     2) установа  юстиції  Договірної  Сторони,  на території якої
було  постановлене  рішення,  не  була  компетентною   постановити
рішення у даній справі відповідно до цього Договору;
     3) відповідач по справі був  позбавлений  можливості  захисту
своїх прав,  а у випадку недієздатності або обмеженої дієздатності
- належного представництва;
     4) у  тій  самій справі між тими самими сторонами існує чинне
рішення суду тієї Договірної Сторони, на території якої це рішення
має  бути визнане і виконане,  або між тими самими сторонами з тих
самих підстав раніше була порушена справа в суді  тієї  Договірної
Сторони, на території якої це рішення має бути визнане і виконане.

                            Стаття 48
               Порядок визнання та виконання рішень

     1. Порядок прийняття рішення про визнання та виконання,  як і
саме   виконання   рішення,   врегульовується   цим  Договором  та
законодавством тієї Договірної Сторони,  на території якої рішення
виконується.
     2. Всі питання,  пов'язані з  виконанням  рішення,  розглядає
суд,  який  дозволив виконання рішення відповідно до законодавства
своєї держави.
     3. Під  час розгляду прохання про виконання рішення суд може,
якщо вважатиме це за доцільне, заслухати учасників справи.
     4. На    території    Договірних   Сторін   визнаються,   без
спеціального провадження,  ті рішення установ юстиції у  цивільних
справах,  які  не  потребують за своїм характером виконання,  якщо
інше не передбачено цим Договором.

                            Стаття 49
                  Наслідки визнання та виконання

     Рішення установ   юстиції   однієї  Договірної  Сторони,  які
визнані або відносно яких прийняте рішення  про  їх  виконання  на
території другої Договірної Сторони,  мають таку саму чинність, як
і рішення, прийняті установами юстиції другої Договірної Сторони.

                            Стаття 50
             Порядок передання речей або грошових сум

     Передання особі,  на користь якої винесено рішення, речей або
грошових сум  на  виконання  рішення  здійснюється  відповідно  до
законодавства  тієї  Договірної  Сторони,  на  території  якої  це
рішення виконується.

                            Стаття 51
       Відшкодування витрат на визнання і виконання рішення

     Особа, на   користь  якої  винесене  рішення,  має  право  на
відшкодування витрат,  пов'язаних з клопотанням виконання і  самим
виконанням   рішення,   відповідно   до  законодавства  Договірної
Сторони, яка приймає рішення про його виконання.

                             Глава IV
                        Заключні положення

                            Стаття 52
                     Вирішення спірних питань

     Спірні питання,  які виникнуть при виконанні цього  Договору,
будуть  вирішуватися міністерствами юстиції обох Договірних Сторін
через дипломатичні канали.

                            Стаття 53
                    Набуття чинності Договором

     Цей Договір  підлягає  ратифікації та набуде чинності на 30-й
день після обміну ратифікаційними грамотами.

                            Стаття 54
                           Дія Договору

     Цей Договір   укладається  на  невизначений  строк.  Кожна  з
Договірних  Сторін  може  денонсувати   його   шляхом   письмового
повідомлення  через дипломатичні канали.  Договір утрачає чинність
через 6 місяців від  дати  отримання  другою  Договірною  Стороною
такого повідомлення.

     Вчинено   у  м. Києві 10 квітня 2000 року в двох примірниках,
кожний  українською  та  македонською мовами, причому всі тексти є
автентичними.

 За Україну                                За Республіку Македонія

 (підпис)                                  (підпис)