Конвенція
про основні цілі та норми соціальної політики
N 117 (укр/рос)
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці та зібралася 6 червня 1962 року на свою сорок шосту сесію,
ухваливши прийняти ряд пропозицій щодо перегляду Конвенції
1947 року про соціальну політику на територіях поза метрополіями
( 993_421 ), що є десятим пунктом порядку денного сесії, з метою
передусім зробити можливими для незалежних держав її ратифікацію
або подальше застосування,
вважаючи, що цим пропозиціям слід надати форми міжнародної
конвенції,
вважаючи, що економічний розвиток повинен бути основою
соціального прогресу,
вважаючи, що слід докласти всіх зусиль на міжнародному,
регіональному або національному рівнях для забезпечення фінансової
і технічної допомоги для захисту інтересів населення,
вважаючи, що в належних випадках слід вживати заходів на
міжнародному, регіональному або національному рівнях з метою
створення таких умов торгівлі, які б сприяли підвищенню рівня
виробництва й створювали б можливість підтримання допустимого
рівня життя,
вважаючи, що слід вживати всіх можливих заходів на
міжнародному, регіональному або національному рівнях для сприяння
прогресу в таких сферах, як охорона здоров'я, житлове будівництво,
забезпечення продовольством, освіта, піклування про добробут
дітей, становище жінок, умови праці, винагорода найманих
робітників і незалежних виробників, захист прав
працівників-мігрантів, соціальне забезпечення, громадські служби й
виробництво взагалі,
вважаючи, що слід вжити всіх можливих заходів, щоб справді
зацікавити населення та залучити його до участі у розробленні та
здійсненні заходів, які сприяють соціальному прогресу,
ухвалює цього двадцять другого дня червня місяця тисяча
дев'ятсот шістдесят другого року нижченаведену Конвенцію, яка
називатиметься Конвенцією 1962 року про основні цілі та норми
соціальної політики:
Розділ I. Загальні принципи
Стаття 1
1. Будь-яка політика повинна перш за все спрямовуватися на
досягнення добробуту й розвитку населення, а також на заохочення
його прагнення до соціального прогресу.
2. Політика більш загального застосування визначається з
належним урахуванням її впливу на добробут народу.
Розділ II. Підвищення життєвого рівня
Стаття 2
Підвищення життєвого рівня розглядається як основна мета
планування економічного розвитку.
Стаття 3
1. У плануванні економічного розвитку вживають всіх практично
здійсненних заходів для узгодження такого розвитку із здоровою
еволюцією відповідних груп населення.
2. Зокрема, докладають зусиль, щоб запобігти руйнуванню
сімейного життя та традиційних соціальних одиниць, особливо
шляхом:
a) ретельного вивчення причин і наслідків міграції й вжиття в
разі потреби відповідних заходів;
b) сприяння міському й сільському плануванню в районах, де
потреби економічного розвитку призводять до концентрації
населення;
c) запобігання та усунення перенаселення в міських районах;
d) поліпшення умов життя в сільських районах і створення в
них відповідних галузей промисловості, якщо є відповідна робоча
сила.
Стаття 4
Заходи, які мають розглядатися компетентними органами з метою
розвитку виробництва та підвищення життєвого рівня
сільськогосподарських виробників, охоплюють:
a) якомога повніше усунення причин хронічної заборгованості;
b) контроль над відчуженням земель, що обробляються, у
власність осіб, які не займаються сільським господарством з тим,
щоб таке відчуження здійснювалося лише в тих випадках, коли це
відповідає інтересам цієї країни;
c) контроль над володінням і використанням землі та ресурсів
шляхом введення відповідних законів або правил з тим, щоб із
належним врахуванням традиційних прав забезпечити дотримання
інтересів населення цієї країни;
d) нагляд за угодами про оренду й за умовами праці з метою
забезпечення орендарям і працівникам по можливості найвищого рівня
і справедливої частки в будь-яких зисках, що випливають із
поліпшення стану справ у галузі продуктивності праці або рівня
цін;
e) скорочення усіма можливими способами витрат виробництва й
розподілу, зокрема шляхом створення й заохочення виробничих і
споживчих кооперативів та надання їм допомоги.
Стаття 5
1. Вживають заходів для забезпечення незалежним виробникам і
найманим працівникам умов, які дадуть їм можливість підвищити свій
життєвий рівень власними зусиллями й забезпечать підтримання
прожиткового мінімуму, що встановлюється шляхом офіційних
обстежень життєвих умов, які проводяться після консультацій з
представниками організацій роботодавців і працівників.
2. При визначенні прожиткового мінімуму беруться до уваги
такі основні потреби сімей працівників, як продукти харчування та
їхня калорійність, житло, одяг, медичне обслуговування та освіта.
Розділ III. Положення про працівників-мігрантів
Стаття 6
Якщо обставини роботи працівників вимагають їхнього
проживання поза постійним помешканням, умови найму враховують
звичайні потреби їхніх сімей.
Стаття 7
У тих випадках, коли ресурси робочої сили одного району
тимчасово використовуються в іншому районі, вживають заходів щодо
заохочення передачі частини заробітної плати й заощаджень
працівників з району використання їхньої праці до району, який
надає цю робочу силу.
Стаття 8
1. У тих випадках, коли ресурси робочої сили одного району
тимчасово використовуються в іншому районі, що перебуває під
управлінням влади іншої країни, компетентні органи влади цих
країн, коли це потрібно й доцільно, укладають угоду з метою
врегулювання питань, що становлять взаємний інтерес і виникають
внаслідок застосування положень цієї Конвенції.
2. Такі угоди передбачають, що ці працівники користуються
захистом і перевагами не меншою мірою, ніж працівники, що мешкають
у районах використання праці.
3. Ці угоди забезпечують сприятливі умови для того, щоб
працівники могли пересилати частину своєї заробітної плати та
заощаджень додому.
Стаття 9
У разі переїзду працівників та їхніх сімей з районів із
низькими цінами до району з вищими цінами береться до уваги
підвищення вартості життя, пов'язане з такою зміною місця
проживання.
Розділ IV. Винагородження працівників
та інші пов'язані з цим питання
Стаття 10
1. Заохочується встановлення мінімальної заробітної плати в
колективних договорах, що вільно укладаються між профспілками, які
репрезентують заінтересованих працівників, та роботодавцями або
організаціями роботодавців.
2. У разі, коли в колективних договорах не передбачаються
відповідні заходи щодо встановлення мінімальної заробітної плати,
вживають належних заходів, які роблять можливим встановлення
мінімальних ставок заробітної плати шляхом консультацій з
представниками роботодавців і працівників, серед яких представники
відповідних їхніх організацій, де такі існують.
3. Вживають потрібних заходів щодо забезпечення того, щоб
зацікавлені роботодавці та працівники були поінформовані про чинні
мінімальні ставки заробітної плати і щоб заробітна плата не
виплачувалася в меншому ніж ці ставки розмірі, коли їх можна
застосувати.
4. Працівник, щодо якого можна застосувати положення про
мінімальну заробітну плату і якому після того, як вони стали
застосовуватися, заробітна плата виплачувалася за нижчими
ставками, має право в судовому порядку або іншому встановленому
законом порядку отримати недоплачену йому суму, за умови
дотримання таких термінів, які можуть бути визначені законами або
правилами.
Стаття 11
1. Вживають необхідних заходів щодо забезпечення виплати
належним чином усієї заробітної плати, а від роботодавців
вимагається ведення обліку виплати заробітної плати, надання
працівникам відомостей про виплату заробітної плати та
забезпечення полегшення неодмінного контролю.
2. Заробітна плата звичайно виплачується тільки законними
засобами платежу.
3. Заробітна плата звичайно виплачується безпосередньо
кожному працівникові.
4. Забороняється заміна всієї винагороди за виконану роботу
або її частини спиртом чи іншими алкогольними напоями.
5. Виплата заробітної плати не здійснюється в шинках чи в
магазинах, за винятком тих випадків, коли вона виплачується
працівникам, які в них працюють.
6. Виплата заробітної плати здійснюється регулярно через такі
проміжки часу, які зменшують імовірність боргової залежності серед
найманих працівників, якщо не існує усталеного протилежного
місцевого звичаю та якщо компетентний орган пересвідчиться, що
збереження цього звичаю є бажаним для працівників.
7. У разі, коли продовольство, житло, одежа та інші основні
предмети й послуги становлять частину винагороди, компетентний
орган повинен вжити всіх можливих заходів для забезпечення того,
щоб вони відповідали потребам, а також для забезпечення правильної
оцінки їхньої грошової вартості.
8. Вживають усіх можливих заходів щодо:
a) інформування працівників щодо їхніх прав у галузі
заробітної плати;
b) унеможливлення будь-яких заборонених відрахувань із
заробітної плати;
c) обмеження сум, які вираховуються з заробітної плати за
надані матеріальні або інші послуги, що є частиною винагороди,
їхньою дійсною грошовою вартістю.
Стаття 12
1. Максимальний розмір авансів у рахунок заробітної плати й
спосіб їх повернення регулюються компетентним органом.
2. Компетентний орган обмежує розмір авансу, який може бути
сплачений працівникові внаслідок його прийняття на роботу; сума
допустимого авансу ясно доводиться до відома працівника.
3. Будь-який аванс, сплачений понад встановлену компетентним
органом суму, згідно з законом не підлягає поверненню, і такий
аванс не може бути повернений шляхом утримання суми з винагороди,
яку пізніше має отримати працівник.
Стаття 13
1. Серед найманих працівників і незалежних виробників
заохочуються добровільні форми заощаджень.
2. Вживають усіх потрібних заходів щодо захисту найманих
працівників і незалежних виробників від лихварства, зокрема
спрямованих на зниження процентних ставок за позиками,
контролювання діяльності позикодавців, заохочення створення умов
для надання грошових позик для відповідних цілей через кредитні
кооперативи або через установи, які контролюються компетентним
органом.
Розділ V. Заборона дискримінації за ознаками раси, кольору
шкіри, статі, віросповідання, належності до племені або
профспілкового членства
Стаття 14
1. Метою політики є скасування будь-якої дискримінації серед
працівників за ознаками раси, кольору шкіри, статі,
віросповідання, належності до племені або профспілкового членства
щодо:
a) трудового законодавства та угод, які забезпечують рівні
економічні умови для усіх, хто на законних підставах проживає і
працює в певній країні;
b) допуску на державну або приватну службу;
c) умов найму та просування по службі;
d) можливостей професійного навчання;
e) умов праці;
f) заходів з охорони здоров'я, охорони праці та забезпечення
добробуту працівників;
g) дисципліни;
h) участі в переговорах щодо укладення колективних договорів;
i) ставок заробітної плати, які визначаються відповідно до
принципів рівної плати за рівноцінну працю на тих самих операціях
та підприємствах.
2. Вживають усіх можливих заходів щодо зменшення різниці, яка
існує в ставках заробітної плати внаслідок дискримінації за
ознаками раси, кольору шкіри, статі, віросповідання, належності до
племені або профспілкового членства шляхом підвищення ставок, що
застосовуються до низькооплачуваних працівників.
3. Працівникам однієї країни, найнятим на роботу в іншій
країні, на додаток до їхньої основної заробітної плати може бути
надано допомогу в грошовому або натуральному вигляді для
відшкодування будь-яких прийнятних особистих або сімейних витрат,
що виникають через віддаленість їхньої роботи від дому.
4. Вищенаведені положення цієї статті не зашкоджають тим
заходам, які компетентний орган вважатиме потрібними й доцільними
для охорони материнства й для забезпечення здоров'я, безпеки та
добробуту працівників жінок.
Розділ VI. Освіта й професійне навчання
Стаття 15
1. Вживають відповідних заходів, наскільки це допускається
місцевими умовами, щодо поступового розвитку широкої системи
освіти, професійного навчання та учнівства з метою ефективної
підготовки дітей та підлітків обох статей до корисної діяльності.
2. Закони й правила встановлюють вік закінчення школи,
мінімальний вік прийому на роботу й умови найму.
3. Щоб діти могли скористатися наявними можливостями навчання
та щоб розширення цих можливостей не обмежувалося попитом на
дитячу працю, забороняється в період шкільних занять приймати на
роботу осіб молодшого віку, ніж вік закінчення дітьми школи в
районах, де можливість навчання забезпечується належним чином для
більшості дітей шкільного віку.
Стаття 16
1. Для забезпечення високої продуктивності праці шляхом
підвищення кваліфікації працівників у відповідних випадках
забезпечують навчанням нових технічних методів виробництва.
2. Таке навчання організується компетентною владою або під її
наглядом після консультацій з організаціями роботодавців і
працівників країни, з якої посилається той, хто навчається, та
країни, де відбувається навчання.
Розділ VII. Прикінцеві положення
Стаття 17
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції
надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для
реєстрації.
Стаття 18
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної
організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував
Генеральний директор.
2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того,
як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від
двох членів Організації.
3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена
Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його
документа про ратифікацію.
Стаття 19
Набуття чинності цією Конвенцією не спричинює автоматично
денонсації Конвенції 1947 року про соціальну політику на
територіях поза метрополіями будь-яким членом Організації, щодо
якого ця Конвенція залишається чинною, і не означає, що ця
Конвенція є закритою для ратифікації її іншими членами
Організації.
Стаття 20
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію,
може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона
початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію,
надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та
зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після
реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який
протягом року після закінчення згаданого у попередньому пункті
десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію,
передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період
тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію
після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку,
встановленому в цій статті.
Стаття 21
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх
членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх
документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним
від членів Організації.
2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого
ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор
звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.
Стаття 22
Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає
Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для
реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних
Націй ( 995_010 ) повні дані щодо всіх документів про ратифікацію
та актів про денонсацію, зареєстрованих ним згідно з положеннями
попередніх статей.
Стаття 23
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро
праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції
доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід
вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або
частковий перегляд.
Стаття 24
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або
частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не
передбачає іншого, то:
a) ратифікація будь-яким членом Організації нової,
переглянутої конвенції спричинює автоматично, незалежно від
положень статті 20, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови,
що нова, переглянута конвенція набула чинності;
b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої
конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами
Організації.
2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою
та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але
не ратифікували нової, переглянутої конвенції.
Стаття 25
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають
однакову силу.
Дата набуття чинності: 23 квітня 1964 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева
Конвенция
об основных целях и нормах
социальной политики
N 117
Генеральная конференция Международной организации труда,
созванная в Женеве Административным Советом Международного
Бюро Труда и собравшаяся 6 июня 1962 года на свою сорок шестую
сессию,
постановив принять ряд предложений о пересмотре Конвенции
1947 года о социальной политике на территориях вне метрополии, что
является десятым пунктом повестки дня сессии, с целью прежде всего
сделать возможными для независимых государств ее ратификацию или
дальнейшее ее применение,
считая, что этим предложениям следует придать форму
международной конвенции,
считая, что экономическое развитие должно служить основой
социального прогресса,
считая, что должны быть предприняты все усилия на
международном, региональном или национальном уровне для
обеспечения финансовой и технической помощи для защиты интересов
населения,
считая, что в надлежащих случаях должны быть приняты меры в
международном, региональном или национальном плане с целью
создания таких условий торговли, которые способствовали бы
повышению уровня производства и создавали бы возможность
поддержания приемлемого уровня жизни,
считая, что должны быть приняты все возможные меры на
международном, региональном или национальном уровне для содействия
прогрессу в таких областях, как здравоохранение, жилищное
строительство, обеспечение продовольствием, образование, забота о
благосостоянии детей, положение женщин, условия труда,
вознаграждение наемных рабочих и независимых производителей,
защита прав трудящихся-мигрантов, социальное обеспечение,
общественные службы и производство вообще,
считая, что должны быть приняты все возможные меры, чтобы
действительно заинтересовать население и привлечь его к участию в
выработке и осуществлении мероприятий, способствующих социальному
прогрессу,
принимает сего двадцать второго дня июня месяца тысяча
девятьсот шестьдесят второго года нижеследующую Конвенцию, которая
может именоваться Конвенцией 1962 года об основных целях и нормах
социальной политики:
Раздел I. Общие принципы
Статья 1
1. Всякая политика должна прежде всего направляться на
достижение благосостояния и развития населения, а также на
поощрение его стремления к социальному прогрессу.
2. Политика более общего применения определяется с должным
учетом ее влияния на благосостояние населения.
Раздел II. Повышение жизненного уровня
Статья 2
Повышение жизненного уровня рассматривается в качестве
основной цели при планировании экономического развития.
Статья 3
1. При планировании экономического развития принимаются все
практически осуществимые меры в целях сочетания такого развития со
здоровой эволюцией соответствующих групп населения.
2. В частности, предпринимаются усилия с целью избежать
разрушения семейной жизни и традиционных социальных единиц, в
особенности путем:
а) тщательного изучения причин и последствий миграции и
принятия в случае необходимости соответствующих мер;
b) содействия городскому и сельскому планированию в районах,
где потребности экономического развития приводят к концентрации
населения;
с) предупреждения и устранения перенаселенности в городских
районах;
d) улучшения условий жизни в сельских районах и создания в
них подходящих отраслей промышленности, если имеется
соответствующая рабочая сила.
Статья 4
Мероприятия, подлежащие рассмотрению компетентными органами с
целью развития производства и повышения жизненного уровня
сельскохозяйственных производителей, включают:
а) возможно более полное устранение причин хронической
задолженности;
b) контроль над отчуждением обрабатываемых земель во владение
лиц, не занимающихся сельским хозяйством, с тем чтобы такое
отчуждение осуществлялось лишь в тех случаях, когда это отвечает
интересам данной страны;
с) контроль над владением и пользованием землей и ресурсами
путем введения соответствующих законов или правил, с тем чтобы с
должным учетом традиционных прав обеспечить соблюдение интересов
населения данной страны;
d) наблюдение за соглашениями об аренде и за условиями труда
с целью обеспечения арендаторам и трудящимся по возможности
наиболее высокого жизненного уровня и справедливой доли в любых
выгодах, вытекающих из улучшений, достигаемых в области
производительности труда или уровня цен;
е) сокращение всеми возможными способами издержек
производства и распределения, в частности путем создания и
поощрения производственных и потребительских кооперативов и
оказания им помощи.
Статья 5
1. Принимаются меры для обеспечения независимым
производителям и наемным работникам условий, которые дадут им
возможности улучшения своего жизненного уровня собственными
усилиями и обеспечат поддержание прожиточного минимума,
устанавливаемого путем официальных обследований жизненных условий,
проводимых после консультаций с представительными организациями
предпринимателей и трудящихся.
2. При установлении прожиточного минимума принимаются во
внимание такие основные потребности семей трудящихся, как продукты
питания и их калорийность, жилище, одежда, медицинское
обслуживание и образование.
Раздел III. Положение о трудящихся-мигрантах
Статья 6
В тех случаях, когда обстоятельства работы трудящихся требуют
их проживания вне постоянного места жительства, условия найма
учитывают обычные потребности их семей.
Статья 7
В тех случаях, когда ресурсы рабочей силы одного района
временно используются в другом районе, принимаются меры по
поощрению передачи части заработной платы и сбережений трудящихся
из района использования их труда в район, предоставляющий эту
рабочую силу.
Статья 8
1. В тех случаях, когда ресурсы рабочей силы какой-либо
страны используются в районе, находящемся под управлением властей
другой страны, компетентные органы власти данных стран, когда это
необходимо или целесообразно, вступают в соглашение с целью
урегулирования взаимно интересующих их вопросов, возникающих в
связи с применением положений настоящей Конвенции.
2. Такие соглашения предусматривают, что эти трудящиеся
пользуются защитой и преимуществами не в меньшей степени, чем
трудящиеся, проживающие в районах использования труда.
3. Такие соглашения обеспечивают благоприятные условия для
того, чтобы трудящиеся могли пересылать часть своей заработной
платы и сбережений домой.
Статья 9
В случае передвижения трудящихся и их семей из районов с
низкими ценами в район с более высокими ценами принимается во
внимание повышение стоимости жизни, связанное с такой переменой
места жительства.
Раздел IV. Вознаграждение трудящихся и
другие связанные с этим вопросы
Статья 10
1. Поощряется установление минимума заработной платы в
коллективных договорах, свободно заключаемых между профсоюзами,
представляющими заинтересованных трудящихся, и предпринимателями
или организациями предпринимателей.
2. В тех случаях, когда в коллективных договорах не
предусматриваются соответствующие меры по установлению минимума
заработной платы, проводятся необходимые мероприятия, в силу
которых можно устанавливать минимальные ставки заработной платы
при консультации с представителями предпринимателей и трудящихся,
включая представителей их соответствующих организаций, где таковые
существуют.
3. Принимаются необходимые меры для обеспечения того, чтобы
заинтересованные предприниматели и трудящиеся информировались о
действующих минимальных ставках заработной платы и чтобы
заработная плата не выплачивалась в меньшем размере, чем эти
ставки, в тех случаях, когда они применимы.
4. Трудящийся, к которому применимы положения о минимуме
заработной платы и которому после того, как они стали применяться,
заработная плата выплачивалась по более низким ставкам, имеет
право в судебном или ином установленном законом порядке получить
недовыплаченную ему сумму при условии соблюдения таких сроков,
которые могут быть определены законами или правилами.
Статья 11
1. Принимаются необходимые меры для обеспечения выплаты
надлежащим образом всей заработной платы, а от предпринимателей
требуется ведение учета выплаты заработной платы, доведение до
трудящихся сведений о выплате заработной платы и принятие других
соответствующих мер для облегчения необходимого контроля.
2. Заработная плата обычно выплачивается только законными
средствами платежа.
3. Заработная плата обычно выплачивается непосредственно
каждому рабочему.
4. Запрещается замена всего вознаграждения за выполненную
работу или его части спиртом или другими алкогольными напитками.
5. Выплата заработной платы не производится в тавернах или в
магазинах, за исключением тех случаев, когда она выплачивается
работающим в них трудящимся.
6. Выплата заработной платы производится регулярно через
такие промежутки времени, которые уменьшают вероятность долговой
зависимости среди наемных работников, если не существует
установившегося противоположного местного обычая и если
компетентный орган убедится, что сохранение этого обычая
желательно для трудящихся.
7. В тех случаях, когда продовольствие, жилище, одежда и
другие основные предметы и услуги составляют часть вознаграждения,
компетентным органом принимаются все возможные меры для
обеспечения того, чтобы они соответствовали потребностям, а также
для обеспечения правильной оценки их денежной стоимости.
8. Принимаются все возможные меры для того, чтобы:
а) информировать трудящихся об их правах в области заработной
платы;
b) не допускать каких-либо неразрешенных вычетов из
заработной платы;
с) ограничивать суммы, вычитываемые из заработной платы за
предоставление материальных или иных услуг, являющихся частью
вознаграждения, их действительной денежной стоимостью.
Статья 12
1. Максимальный размер авансов в счет заработной платы и
способ их возвращения регулируются компетентным органом.
2. Компетентный орган ограничивает размер аванса, который
может быть выплачен трудящемуся ввиду его принятия на работу;
сумма допускаемого аванса ясно доводится до сведения трудящегося.
3. Любой аванс, выплаченный сверх установленной компетентным
органом суммы, по закону не подлежит возврату, и такой аванс не
может быть возвращен путем удержания суммы из причитающегося
впоследствии вознаграждения трудящемуся.
Статья 13
1. Среди наемных работников и независимых производителей
поощряются добровольные формы сбережений.
2. Принимаются все возможные меры для защиты наемных
работников и независимых производителей от ростовщичества, в
частности путем мер, направленных на снижение процентных ставок по
займам, контролирования деятельности заимодавцев, поощрения
создания условий для предоставления денежных ссуд в
соответствующих целях через кредитные кооперативы или через
учреждения, контролируемые компетентным органом.
Раздел V. Запрещение дискриминации по
признакам расы, цвета кожи, пола, вероисповедания,
принадлежности к племени или профсоюзного членства
Статья 14
1. Целью политики является упразднение всякой дискриминации
среди трудящихся по признакам расы, цвета кожи, пола,
вероисповедания, принадлежности к племени или профсоюзного
членства в отношении:
а) трудового законодательства и соглашений, которые
представляют равные экономические условия для всех законно
проживающих и работающих в данной стране;
b) допуска на государственную или частную службу;
с) условий найма и продвижения по службе;
d) возможностей для профессионального обучения;
е) условий труда;
f) мероприятий по здравоохранению, охране труда и обеспечению
благосостояния трудящихся;
g) дисциплины;
h) участия в переговорах о заключении коллективных договоров;
i) ставок заработной платы, которые определяются в
соответствии с принципом равной оплаты за труд равной ценности на
тех же операциях и предприятиях.
2. Принимаются путем повышения ставок, применяемых к
низкооплачиваемым трудящимся, все возможные меры по уменьшению
существующих различий в ставках заработной платы вследствие
дискриминации по признаку расы, цвета кожи, пола, вероисповедания,
принадлежности к племени или профсоюзного членства.
3. Трудящимся из одной страны, нанятым на работу в другой
стране, в дополнение к их основной заработной плате могут быть
предоставлены пособия в денежном или натуральном выражении для
покрытия любых разумных личных или семейных расходов, возникающих
вследствие их работы вдали от дома.
4. Вышеизложенные положения настоящей статьи не идут в ущерб
таким мероприятиям, какие компетентный орган сочтет необходимыми
или целесообразными для охраны материнства и для обеспечения
здоровья, безопасности и благосостояния трудящихся женщин.
Раздел VI. Просвещение и профессиональное обучение
Статья 15
1. В той степени, в какой это допускается местными условиями,
принимаются соответствующие меры для постепенного развития широкой
системы просвещения, профессионального обучения и ученичества с
целью эффективной подготовки детей и подростков обоего пола к
полезной деятельности.
2. Законы и правила страны устанавливают возраст окончания
школы, минимальный возраст приема на работу и условия найма.
3. Для того чтобы дети могли воспользоваться существующими
возможностями обучения и для того чтобы расширение этих
возможностей не ущемлялось спросом на детский труд, запрещается в
период школьных занятий прием на работу лиц моложе возраста
окончания детьми школы в районах, где возможность обучения
обеспечивается в надлежащей степени для большинства детей
школьного возраста.
Статья 16
1. Для обеспечения высокой производительности труда путем
повышения квалификации трудящихся в надлежащих случаях
предоставляется обучение новым техническим методам производства.
2. Такое обучение организуется компетентными властями или под
их наблюдением по консультации с организациями предпринимателей и
трудящихся страны, из которой посылается обучающийся, и страны,
где происходит обучение.
Раздел VII. Заключительные положения
Статья 17
Официальные документы о ратификации настоящей Конвенции
направляются Генеральному Директору Международного Бюро Труда для
регистрации.
Статья 18
1. Настоящая Конвенция связывает только тех Членов
Международной Организации Труда, чьи документы о ратификации
зарегистрированы Генеральным Директором.
2. Она вступает в силу через двенадцать месяцев после того,
как Генеральный Директор зарегистрирует документы о ратификации
двух Членов Организации.
3. Впоследствии настоящая Конвенция вступает в силу в
отношении каждого Члена Организации через двенадцать месяцев после
даты регистрации его документа о ратификации.
Статья 19
Вступление в силу настоящей Конвенции не влечет за собой
автоматической денонсации Конвенции 1947 года о социальной
политике на территориях вне метрополии любым Членом, в отношении
которого эта Конвенция продолжает оставаться в силе, и не
означает, что эта Конвенция закрыта для ратификации ее другими
Членами Организации.
Статья 20
1. Любой Член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, может по истечении десятилетнего периода с момента ее
первоначального вступления в силу денонсировать ее посредством
акта о денонсации, направленного Генеральному Директору
Международного Бюро Труда и зарегистрированного им. Денонсация
вступает в силу через год после регистрации акта о денонсации.
2. Каждый Член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, который в годичный срок по истечении упомянутого в
предыдущем пункте десятилетнего периода не воспользуется своим
правом на денонсацию, предусмотренным в настоящей статье, будет
связан на следующий период в десять лет и впоследствии сможет
денонсировать настоящую Конвенцию по истечении каждого
десятилетнего периода в порядке, установленном в настоящей статье.
Статья 21
1. Генеральный Директор Международного Бюро Труда извещает
всех Членов Международной Организации Труда о регистрации всех
документов о ратификации и актов о денонсации, полученных им от
Членов Организации.
2. Извещая Членов Организации о регистрации полученного им
второго документа о ратификации, Генеральный Директор обращает
внимание на дату вступления настоящей Конвенции в силу.
Статья 22
Генеральный Директор Международного Бюро Труда направляет
Генеральному Секретарю Организации Объединенных Наций для
регистрации в соответствии со статьей 102 Устава Организации
Объединенных Наций ( 995_010 ) полные сведения относительно всех
документов о ратификации и актов о денонсации, зарегистрированных
им в соответствии с положениями предыдущих статей.
Статья 23
Каждый раз, когда Административный Совет Международного Бюро
Труда считает это необходимым, он представляет Генеральной
Конференции доклад о применении настоящей Конвенции и решает,
следует ли включать в повестку дня Конференции вопрос о ее полном
или частичном пересмотре.
Статья 24
1. В случае, если Конференция примет новую конвенцию,
полностью или частично пересматривающую настоящую Конвенцию, и
если в новой конвенции не предусмотрено обратное, то:
а) ратификация каким-либо Членом Организации новой,
пересматривающей конвенции влечет за собой автоматически,
независимо от положений статьи 20, немедленную денонсацию
настоящей Конвенции при условии, что новая, пересматривающая
конвенция вступила в силу;
b) начиная с даты вступления в силу новой, пересматривающей
конвенции, настоящая Конвенция закрыта для ратификации ее Членами
Организации.
2. Настоящая Конвенция остается во всяком случае в силе по
форме и содержанию в отношении тех Членов Организации, которые ее
ратифицировали, но не ратифицировали новую, пересматривающую
конвенцию.
Статья 25
Английский и французский тексты настоящей Конвенции имеют
одинаковую силу.
Дата вступления в силу: 23 апреля 1964 года.
"Конвенции и рекомендации МОТ"
Женева, 1991 год