Загальновідомою аксіомою, що не потребує зайвого доказування, є положення про те, що своєрідною кров'ю сучасної економіки є грошові потоки, одним з джерел наповнення яких є депозитні вклади громадян та підприємств. З іншого боку, депозитні вклади приносять їх власникам досить поширені у всьому світі види пасивних доходів — проценти.
Чим стабільніша економіка в країні, чим послідовніше фінансова політика державних органів та фінансових установ, тим більша довіра осіб, які володіють тимчасово вільними коштами, і тим охочіше вони звертаються до банківських установ для укладання депозитних договорів та розміщення своїх капіталів.
Враховуючи всезростаючу кількість вкладних (депозитних) операцій та з метою забезпечення їх стабільності і гарантованості, назріла нагальна потреба у більш детальному врегулюванні даного питання. Тому українське законодавство не стоїть на місці. Так, замість лише двох статей у Цивільному кодексі УРСР 1963 р. (ст. 384 та ст. 386), що стосувалися вкладів громадян у кредитні установи та зверненню стягнення на вклади, Цивільний кодекс України 2003 року (надалі — ЦКУ) містить уже цілу главу, присвячену банківським вкладам.
Крім цього, вкладні (депозитні) операції так чи інакше регулюються низкою законів України та нормативно-правовими актами Національного банку України:
— постановою Правління НБУ "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами" від 03.12.2003 р. № 516, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29.12.2003р. за № 1256/8577;
— постановою Правління НБУ "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" від 12.11.2003 р. № 492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 р. за № 1172/8493.
Згідно з визначенням, що міститься у ст. 1058 ЦКУ, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), яка надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
За визначенням, наведеним у п. 7.1.1 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", вкладний (депозитний) рахунок — це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
Стаття 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає вклад (депозит) як кошти з "готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Майже тотожне визначення міститься і в Положенні про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами. Разом з тим, воно передбачає можливість внесення як депозитного вкладу не лише грошових коштів у валюті України чи іноземній валюті, а й банківських металів, якими згідно зі ст. 1 Закону "Про Національний банк України" є золото, срібло, платина, а також метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів.
Договір банківського вкладу за своєю суттю є різновидом договору позики, оскільки грошові кошти передаються вкладником, який є кредитором, банку-боржнику. Однак за договором позики боржник після передання йому грошових коштів стає їх власником, тоді як за визначенням договору банківського вкладу таких відносин речово-правового характеру не виникає.
Правознавцями визнається, що готівкові грошові кошти є речами, а тому вони можуть бути об'єктом права власності. Щодо безготівкових коштів, то більшість юристів вважають, що вони є не речами, а зобов'язальними правами вимоги, а тому визнають, що безготівкові грошові кошти, які є на вкладі, не можуть належати будь-кому на праві власності, хоча це питання не безспірне.
Інакше кажучи, в договорі банківського вкладу об'єктом є права вимоги, а не речі. Банк не зобов'язаний фізично зберігати одержані кошти чи банківські метали на відкритому депозитному рахунку вкладника (у необхідних випадках банком надаються послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів — п. 8 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність"). У протилежному випадку банк не міг би виконувати свою основну функцію акумуляції тимчасово вільних коштів та їх спрямування на задоволення потреб інших осіб у грошах. Банківська установа лише забезпечує облік вкладених коштів, зобов'язується повернути суму вкладу і сплатити клієнтові передбачений договором банківського вкладу процент за використання вкладених коштів.
Договір банківського вкладу є двостороннім, реальним та оплатим.
Двосторонність цього договору означає, що його сторони мають взаємні права та обов'язки.
Реальним цей договір є через те, що зобов'язальні правовідносини з ним виникають тільки після внесення вкладником грошових коштів на депозитний рахунок.
Оплатність цього договору полягає в тому, що, незважаючи на будь-які обставини, банк зобов'язаний виплатити вкладнику проценти або дохід в іншій формі (винагороду за договором), у тому числі і в разі дострокового розірвання договору на вимогу вкладника, коли банк також повинен виплатні проценти, але, можливо, у зменшеному розмір обумовленому договором (проте за всіх обставин розмір не може бути меншим розміру процентів : вкладами на вимогу (частина 3 ст. 1060 ЦКУ).
Договір банківського вкладу, в якому вкладні ком є фізична особа, є публічним договором, ш згідно зі ст. 633 ЦКУ означає обов'язок банк приймати вклади від кожного громадянина, хто д нього звернеться, на умовах, однакових для всі вкладників.
Відповідно до частини 1 ст. 1059 ЦКУ догові банківського вкладу укладається в письмовій фор мі, яка вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладі з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Таким чином, договір банківського вкладу можу бути укладений як шляхом складання одного документа у двох примірниках (по одному для кожної із сторін), так і шляхом видання вкладнику (фізичній особі) — ощадної книжки, вкладнику (фізичній чи юридичній особі) — ощадного (депозитного) сертифіката або іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками вкладних (депозитних) операцій встановлено, що залучення банком вкладів (депозитів) підтверджується:
— договором банківського рахунку;
— договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;
— договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;
— договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами.
Укладення договору банківського вкладу передбачає відкриття депозитного (вкладного) рахунку. Депозитний рахунок визнається різновидом банківського рахунку, тому багато в чому правила відкриття останнього, що містяться в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах є актуальними і для депозитного рахунку.
Залучення депозитів може здійснюватися шляхом випуску (емісії) цінних паперів — ощадних (депозитних) сертифікатів — та їх розміщення (продажу) серед фізичних чи юридичних осіб. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.
Ощадні сертифікати можуть бути строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.
Обіг іменних сертифікатів законодавством про цінні папери заборонений, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним (ч. 3 ст. 18 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу").
Укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом може підтверджуватися ощадною книжкою, в якій вказуються найменування та місцезнаходження банку, номер рахунка за вкладом, усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки в банк (ст. 1064 ЦКУ).
Ощадну книжку слід визнати однією з форм укладення письмового договору банківського вкладу, однак за умови, що вона, поряд з обов'язковими реквізитами, визначеними частиною 1 ст. 1064 ЦКУ, буде містити такі умови договору банківського вкладу, як: строк депозиту (чи умову про режим вкладу на вимогу) та розмір процентів за вкладом. Однак, якщо розмір процентів в ощадній книжці обумовлений не буде, банк все одно зобов’язаний виплачувати вкладнику проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України (частина 1 ст. 1061 ЦКУ).
Слід зазначити, що у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (абсолютно недійсним), що тягне настання наслідків, обумовлених ст. 216 ЦКУ.
Залежно від строку, на який вкладником вносяться грошові кошти чи банківські метали на депозитні рахунки, вклади поділяються на:
— строкові, які передбачають повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку, що може визначатися конкретною датою або певним календарним періодом (місяцями, кварталами, роками тощо);
— на вимогу, які передбачають видачу вкладу на першу вимогу вкладника (ст. 1060 ЦКУ).
— Залежно від того, хто вносить вклад на депозитний рахунок, договори банківського вкладу поділяються на:
— договори, що укладаються самим вкладником;
— договори, що укладаються фізичною чи юридичною особою на користь третьої особи (статті 1062, 1063 ЦКУ).
Істотною умовою останнього виду договорів є визначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад (частина 1 ст. 1063 ЦКУ).
Особа, на ім'я якої зроблено депозитний вклад, набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, яка може бути виражена будь-яким способом (наприклад, вимогою про видачу вкладу, нарахованих процентів, переведення їх на інший рахунок, оформлення довіреності тощо), або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами.
Третя особа, на користь якої внесено вклад (депозит), може від нього відмовитися. У такому випадку особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або перевести його на своє ім’я.
Як зазначалося, договір банківського вкладу є взаємним, тобто його сторони мають взаємні права та обов'язки.
Основним обов'язком вкладника є внесення на відкритий в банку депозитний рахунок обумовленої суми вкладу, після виконання якого договір банківського вкладу, який є реальним, набирає чинності. Як випливає із абзацу 1 частини 2 ст.1060 ЦКУ, обов’язком вкладника-юридичної особи, обумовленим договором, може бути утримання від пред'явлення банку вимоги про повернення раніше зробленого вкладу на першу вимогу. В інших випадках умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною, що навіть не потребує визнання її такою у судовому порядку
Обов'язками банку, який залучив депозитний вклад, є:
— видача (повернення) банківського вкладу після закінчення строку, обумовленого договором (частина 1 ст. 1058 ЦКУ);
— видача (повернення) банківського вкладу або його частини на першу вимогу вкладника, крім вкладів юридичних осіб, внесених на інших умовах повернення, які встановлені договором (частина 2 ст. 1060 ЦКУ);
— нарахування процентів на вклад від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню (частина 4 ст. 1061 ЦКУ);
— виплата вкладникові процентів на суму вкладу в розмірі, встановленому договором, а якщо він не встановлений — у розмірі облікової ставки Національного банку України (частина 1 ст. 1061 ЦКУ);
— незменшення в односторонньому порядку розміру процентів на строковий вклад або вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, крім випадків, встановлених законом (частина 3 ст. 1061 ЦКУ);
— виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з депозитного (вкладного) рахунка іншим особам у разі пред'явлення ощадної книжки (абзац 1 частини 3 ст. 1064 ЦКУ);
— інші обов'язки, що випливають з договору банківського рахунку і визначені главою 72 ЦКУ.
Щодо передостаннього обов'язку банку, то тут слід зазначити, що істотною відмінністю депозитного рахунку від інших банківських рахунків, є відсутність можливості у клієнта здійснювати з нього розрахунки. І якщо зазвичай фізичні особи при розірванні договору банківського вкладу або закінченні строку його дії можуть дати розпорядження банку перерахувати кошти з депозитного рахунку на рахунки третіх осіб, то суб'єктам господарювання це прямо заборонено. Тому, наприклад, грошові кошти юридичної особи повинні бути зараховані спочатку з депозитного рахунку на її поточний рахунок і лише з цього рахунку можуть бути перераховані на рахунки третіх осіб (підпункт 9.6 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах).
Враховуючи вищевикладені обов'язки банка, що залучив грошові кошти за договором банківського вкладу, можна сформулювати відповідні права вкладника, які їм кореспондують:
— право отримати банківський вклад після закінчення строку, обумовленого договором, та нараховані за ним проценти (частина 1 ст. 1058, частина 1 ст. 1061 ЦКУ);
— право отримати банківський вклад чи його частину на першу свою вимогу (крім юридичних осіб у передбачених договором випадках), а також нараховані на нього проценти, виходячи зі ставки, встановленої за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент (частини 2, 3 ст. 1060 ЦКУ);
— інші права, що випливають з договору банківського рахунку і визначені главою.72 ЦКУ.
Таким чином, зроблено короткий аналіз договору банківського вкладу, який має неабияке значення у житті як пересічних громадян, так і українських підприємств.