ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Л И С Т
12.11.2004 N 512/2/15-1114
ДПАУ розглянула лист АБ і в межах своєї компетенції
повідомляє.
Частиною третьою ст. 1 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) встановлено, що механізм справляння
податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих
видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу
на електричну та теплову енергію, не можуть встановлюватися або
змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування.
Відповідно до пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (далі - Закон)
фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або
юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового
лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під
визначення основного фонду згідно із ст. 8 цього Закону,
придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та
винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом
лізингу.
При цьому абзацом восьмим пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону
( 334/94-ВР ) встановлено, що незалежно від того, чи відноситься
лізингова операція до фінансового лізингу відповідно до норм цього
підпункту чи ні, сторони договору можуть визначити при укладенні
договору таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої
зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного
договору.
Порядок оподаткування податком на прибуток операцій
фінансового лізингу (оренди) передбачено пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7
Закону ( 334/94-ВР ).
Зазначеним підпунктом передбачено, що передання майна у
фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється
до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець
збільшує валові доходи, а у разі передання у фінансовий лізинг
майна, що на момент такого передання перебувало у складі основних
фондів орендодавця, - змінює відповідну групу основних фондів
згідно з правилами, визначеними ст. 8 цього Закону ( 334/94-ВР )
для їх продажу, а орендар збільшує відповідну групу основних
фондів на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування
процентів або комісій, нарахованих або таких, що будуть нараховані
на вартість об'єкта фінансового лізингу, відповідно до договору)
за наслідками податкового періоду, в якому відбувається таке
передання. При нарахуванні лізингового платежу орендодавець
збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку
частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або
комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без
урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок
компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за
наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке
нарахування.
У разі коли вартість об'єкта фінансового лізингу, що вперше
вводиться в експлуатацію, визначається договором у сумі, що є
меншою вартості витрат на його придбання або спорудження,
податковий орган має право провести позачергову перевірку для
визначення рівня звичайної ціни об'єкту лізингу.
Відповідно до пп. 7.3.4 п. 7.3 та пп. 7.5.3 п. 7.5 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР )
датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця)
та датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на
збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди
(лізингу) є дата фактичного передання (отримання) об'єкта
фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю
(лізингоотримувачу).
Крім того, згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) об'єктом
оподаткування є операції платників податку, зокрема операції з
оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу).
Враховуючи вищевикладене, при оподаткуванні операцій
фінансового лізингу слід керуватися зазначеними нормами Законів
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) та
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), оскільки ці закони
є законами з питань оподаткування, а не Законом України "Про
фінансовий лізинг" ( 723/97-ВР ), який визначає загальні правові
та економічні засади фінансового лізингу.
Що стосується укладення додаткового договору продажу після
укладення договору фінансового лізингу, то ст. 806 Цивільного
кодексу ( 435-15 ) встановлено, що за договором лізингу одна
сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій
стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить
лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої
домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно,
спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника)
відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов
(непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату
(лізингові платежі).
При цьому до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються
загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір
поставки, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, п. 2 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг"
( 723/97-ВР ) визначено, що відносини, що виникають у зв'язку з
договором фінансового лізингу, регулюються положеннями. Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) про лізинг, найм (оренду),
купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що
встановлюються цим Законом.
Отже, на думку Державної податкової адміністрації України,
укладення додаткового договору купівлі-продажу об'єкта фінансового
лізингу, у разі якщо умова переходу права власності на цей об'єкт
передбачена договором фінансового лізингу, не є обов'язковим.
Заступник Голови В.Копилов