Склад кримінального злочину майже завжди містить в собі й ознаки цивільного правопорушення — адже переважна кількість зазначених у Особливій частині Кримінального кодексу України злочинів передбачає заподіяння потерпілому шкоди (майнової, моральної чи фізичної), що є підставою виникнення поряд з кримінальною також і цивільно-правової відповідальності. У особи, яка зазнала шкоди внаслідок заподіяння злочину, є можливість обрати один з двох передбачених законодавством способів її відшкодування — за таких обставин цивільний позов може бути пред'явлено як у порядку цивільного судочинства, так і у кримінальному процесі. Втім, останній варіант має деякі переваги, оскільки одночасний розгляд судом кримінальної справи й цивільного позову забезпечує більш повне та об'єктивне дослідження обставин справи — адже розмір заподіяної шкоди нерідко впливає на кваліфікацію злочину та міру покарання, а тому цивільному позивачеві легше доказувати наявність підстав і розміру цивільного позову саме в кримінальному процесі (за ст. 64 Кримінально-процесуального кодексу України подія злочину і розмір шкоди, завданої ним, входять до предмета доказування у кримінальній справі).
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого (або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії) цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою, вправі лише особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину. У більшості випадків такою особою є сам потерпілий — фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілим постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, судді або ж ухвалою суду (ст. 49 КПК). При цьому для визнання громадянина потерпілим його заява не потрібна — для цього цілком достатньо наявності самих лише доказів, що злочином (або готуванням до нього чи замахом на його вчинення) цій особі заподіяно шкоду (слід звернути увагу, що у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, його близькі родичі — батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки — також можуть визнаватися потерпілими). Якщо ж потерпілий пред'явить цивільний позов у кримінальній справі, то він буде визнаний одночасно і цивільним позивачем (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів від 02. 07. 2004 р. № 13).
Проте не всі особи, яким злочином завдано шкоди, можуть набути статусу потерпілого — адже, як вже було зазначено, за чинним законодавством потерпілим може бути визнана лише фізична особа. Таким чином, юридичні особи, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і заявили вимогу про відшкодування збитків, можуть бути визнані лише цивільними позивачами. До речі, відповідно до змісту ч. 1 ст. 61 проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, що знаходиться на розгляді у Верховній Раді України, юридична особа, майну чи діловій репутації якої злочином заподіяно шкоду, також визнається потерпілим — отже, незабаром постраждалі від злочину юридичні особи, так само як і громадяни нині, зможуть набувати одночасно статусу і потерпілого, і цивільного позивача.
Цивільним позивачем особа стає лише після того, як дізнавач, слідчий, прокурор чи суддя винесуть про це відповідну постанову (а суд ухвалу), що можливо тільки після порушення кримінальної справи і лише стосовно особи, яка зазнала матеріальної або моральної шкоди та пред'явила цивільний позов щодо її відшкодування. При цьому, якщо позовні вимоги стосуються компенсації моральної шкоди, то у постанові має бути вказано, в чому саме полягали моральні та фізичні страждання, визначено грошову суму, якою потерпілий бажає компенсувати завдану йому моральну шкоду, а також, за їх наявності, індивідуальні особливості особи, наприклад, фізичні чи психічні вади, якщо ступінь моральних і фізичних страждань має з ними зв'язок.
Цивільний позов у кримінальній справі може бути пред'явлений як під час попереднього слідства й дізнання, так і під час судового розгляду справи, але обов'язково до початку судового слідства, оскільки пред'явлення позову в процесі чи після дослідження доказів у суді першої інстанції ускладнює або ж навіть унеможливлює доказування підстав і розміру заявленого позову. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, або особа, цивільний позов якої залишився без розгляду судом, що вирішив кримінальну справу, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. Відповідне право зберігається також у разі: відмови в порушенні кримінальної справи чи її закриття внаслідок акта амністії або примирення потерпілого з обвинуваченим (п. 4 та п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК); звільнення особи від кримінальної відповідальності й від покарання через зміну обстановки (ст. 7 КПК); закриття справи у зв'язку з дієвим каяттям обвинуваченого, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передачею особи на поруки колективу підприємства, установи, організації чи закінченням строків давності (ст. 71 КПК). Але слід зауважити, що, оскільки цивільний позов може бути предметом розгляду або в порядку цивільного судочинства, або в кримінальній справі, то відмова в позові у кримінальному процесі позбавляє позивача права звертатися з цим самим позовом у порядку цивільного судочинства, так само, як і навпаки — відмова в позові у порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права звертатися з тим самим позовом у кримінальній справі.
Слід звернути увагу, що у судовій практиці доволі часто зустрічаються випадки, коли суди задовольняють цивільний позов, незважаючи на порушення порядку його пред'явлення. Наприклад, вироком Джанкойського районного суду Автономної Республіки Крим Р. було засуджено за ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України на один рік позбавлення волі (і на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік) та постановлено стягнути із засудженого на користь потерпілого С. 100 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 500 грн. — на відшкодування моральної.
Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, розглянувши справу за апеляцією прокурора, вирок місцевого суду в частиш задоволення цивільного позову скасував і постановив збільшити розмір відшкодування заподіяної потерпілому матеріальної та моральної шкоди (не розмежовуючи) до 2 тис. 500 грн.. Засуджений Р. у касаційній скарзі просив скасувати судові рішення в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди як необґрунтовані.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України (далі — колегія суддів ВСУ), перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, дійшла висновку, що доведеність винності Р. у вчиненому злочині сумнівів не викликає і засудженим не оспорюється, але при вирішенні питання про відшкодування заподіяної потерпілому моральної і матеріальної шкоди суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги кримінально-процесуального закону. Так, зауважила колегія суддів ВСУ, відповідно до ч. З ст. 28 КПК цивільний позов із обґрунтуванням вимог може бути пред'явлений під час як досудового слідства та дізнання, так і судового розгляду справи, але лише до початку судового слідства. Згідно ж з протоколом судового засідання судове слідство було розпочато 07. 05. 2003 p., а позовна заява про відшкодування моральної та матеріальної шкоди була подана до суду тільки 15. 08. 2003 р. (до того ж, без належного обґрунтування й відповідних документів).
Враховуючи викладене, колегія суддів ВСУ вирок Джанкойського районного суду та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим у частині вирішення цивільного позову скасувала і справу в цій частиш направила на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. ("Вісник Верховного Суду України". -2005 р.-М 2).
При постановленні вироку суд вирішує, чи підлягає задоволенню цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений (п. 7 ст. 324 КПК). При цьому суд виходить із факту встановлення винності підсудного у вчиненні злочину, заподіянні збитків потерпілому, заподіянні збитків безпосередньо тим злочином, що вчинив підсудний. З огляду на це, рішення за цивільним позовом про відшкодування збитків суд приймає після того, як вирішить загальні питання щодо обвинувачення та визначення покарання.
Підстави, умови, обсяг і спосіб відшкодування шкоди визначаються згідно з нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, юридичним особам, державі.
При постановленій обвинувального вироку суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 328 КПК).
Покладаючи на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, суд має керуватися загальним правилом про те, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню у повному обсязі. Суд може зменшити розмір відшкодування заподіяної шкоди (як майнової, так і моральної) лише з підстав, передбачених законодавством (ст. 137 Кодексу законів про працю України або ст. 1193 Цивільного кодексу України), з наведенням у вироку відповідних мотивів. Однак, якщо шкода заподіяна злочинними діями засудженого, вчиненими з корисливою метою, то її розмір зменшенню за будь-яких обставин не підлягає.
Визначаючи суму, яка підлягає стягненню із засудженого або з цивільного відповідача, суд повинен зарахувати суми, що добровільно передані цивільному позивачу до постановлення вироку, а також вартість поверненого йому майна (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31. 03. 1989 № 3).
У разі виправдання підсудного суд може або відмовити у задоволенні цивільного позову (якщо не встановлено подію злочину чи не доведено участь підсудного у вчиненні злочину), або залишити цивільний позов без розгляду (у випадку виправдання підсудного за відсутністю в його діях складу злочину), що не позбавляє можливості звернутися з позовом у порядку цивільного судочинства. Також суд може залишити цивільний позов без розгляду, якщо цивільний позивач або його представник не з'являться в судове засідання (при цьому необхідно враховувати, що суд вправі за клопотанням цивільного позивача розглянути цивільний позов за його відсутності, а у випадках, коли позов підтримує прокурор або коли він заявлений юридичною особою, можливий розгляд судом незалежно від явки цивільного позивача або його представника).
На жаль, суди іноді не враховують, що згідно зі ст. 291 та ст. 328 КПК цивільний позов при постановленні вироку може бути залишений без розгляду лише у випадках виправдання підсудного за відсутністю складу злочину або неявки цивільного позивача чи його представника в судове засідання. Наприклад, в узагальненні Верховного Суду України від 01. 11. 1999 р. зазначено, що Одеський обласний суд, постановивши обвинувальний вирок щодо X., цивільні позови залишив без розгляду, при цьому у вироку послався на те, що вони належним чином не оформлені, а сторони були учасниками незаконних валютних операцій, хоча ця обставина не мала жодного значення для розгляду заявлених позовів ("Вісник Верховного Суду України". - 1999р. - № 5).
Згідно зі ст. 334 та ст. 335 КПК у мотивувальній частині як обвинувального, так і виправдувального вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а у резолютивній — рішення про цивільний позов. Задовольняючи цивільний позов, суд вправі одночасно до набрання вироком законної сили вжити заходів щодо забезпечення позову, якщо цих заходів не було вжито раніше (ст. 329 КПК).
Цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники мають право подати апеляцію щодо вироку суду лише у частині, що стосується вирішення цивільного позову (п. 7, п. 10 ст. 348 КПК). Підсудний та його захисник, потерпілий та його представник, прокурор не мають обмежень у частині цивільного позову при апеляційному оскарженні. Вирок у частині цивільного позову також може бути оскаржений і у касаційному порядку (ст. 384 КПК).
У зв'язку зі специфікою кримінального процесу цивільний позов у кримінальній справі має деякі відмінності від позову в порядку цивільного судочинства, а саме:
· у кримінальному процесі є неможливим подання зустрічного позову (тобто обвинувачений може бути лише особою, що несе відповідальність за позовом, але ні за яких обставин — цивільним позивачем у тій самій справі);
· вимога про відшкодування збитків, завданих злочином, має особистий характер, тому у кримінальному процесі є неприпустимим відступлення права вимоги за позовом іншій особі;
· у цивільному процесі позов не буде прийнято без зазначення в ньому відповідача, у той час, як у кримінальній справі цивільний позивач не зобов'язаний вказувати відповідача у позовній заяві (адже злочинець може бути ще не встановлений);
· у кримінальному процесі обов'язок встановлювати й доводити характер і розмір збитків, а також виявляти осіб, які несуть відповідальність за їх заподіяння, покладається на органи дізнання, слідчого, прокурора та суд, тоді як у цивільному процесі кожна із сторін повинна сама доводити наявність чи відсутність фактів, що є підставами для пред'явлення позову;
· неявка цивільного відповідача чи його представника до судового засідання не може бути підставою для відкладення розгляду цивільного позову в кримінальній справі.
Наприкінці зауважимо, що завданням кримінального процесу є не лише встановлення винної у вчиненні злочину особи та її покарання, а й усунення наслідків злочину, у тому числі й пов'язаних із порушенням майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб, а цивільний позов у кримінальній справі є одним із засобів, спрямованих на усунення чи компенсацію злочинних наслідків у вигляді майнової, моральної або фізичної шкоди.