Конституційний Суд Рішенням у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 визнав неконституційним положення чинної на той час ч. 1 ст. 44 КПК України. Відповідно до Закону від 21 червня 2001 р. "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України", прийнятого з метою приведення Кримінально-процесуального кодексу у відповідність до Конституції та Рішення Конституційного Суду від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000, захисником у кримінальному процесі може бути не тільки адвокат, а й "інший фахівець у галузі права". Таким чином, Конституційний Суд розтлумачив положення ст. 59 Конституції як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду від 24.10.2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" повноваження інших фахівців у галузі права на участь у справі повинні бути підтверджені документами, визначеними спеціальним законом, яким цим особам надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам, а також угодою або дорученням юридичної особи. Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі судам необхідно з'ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам і звертає увагу на те, що за відсутності спеціального закону судам не слід допускати таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах.
Конституційний Суд у своєму Рішенні зазначив, що "Конвенція про захист прав людини і основних свобод... передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд". Проте в цьому випадку йдеться про право обвинуваченого самому вибирати захисника, а не про право кожного бути захисником. Конституційний Суд у Рішенні визнає, що коло осіб, з яких може бути вибраний захисник, обмежене, трактуючи його як "фахівців у галузі права", які "за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи". Такі обмеження повинні бути встановлені Конституцією або законами. Конституція ж чітко не обмежує коло осіб, які мають право бути захисниками, але вказує, що для здійснення цієї функції в Україні діє адвокатура. Закон (а саме ст. 44 КПК України і ст. 268 КпАП України) такі обмеження встановлював, вказуючи, що захисниками можуть бути адвокати, а в кримінальному процесі - також близькі родичі, опікуни чи піклувальники.
Надання права на здійснення захисту "фахівцям у галузі права" не узгоджується з Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи від 2 березня 1978 р. № (78)8 "Про юридичну допомогу і консультації" та пунктом 20 "Основних положень про роль адвокатів", де зазначається, що "адвокати повинні користуватися цивільно-правовим і кримінальним імунітетом щодо відповідних заяв, зроблених сумлінно у вигляді письмових подань до суду або усних виступів у суді, або під час виконання ними своїх професійних обов'язків у суді, трибуналі чи іншому юридичному або адміністративному органі". В Україні такий імунітет передбачений для адвокатів згідно зі ст. 10 Закону "Про адвокатуру". Однак він не поширюється на решту осіб, які можуть здійснювати захист відповідно до Рішення Конституційного Суду України.