ПРАВО НА ВИБІР ЗАХИСНИКА ЧИ ПРАВО БУТИ ЗАХИСНИКОМ?


Хто може бути захисником у кримінальному процесі?


Конституційний Суд Рішенням у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 визнав неконституційним положення чинної на той час ч. 1 ст. 44 КПК України. Відповідно до Закону від 21 червня 2001 р. "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України", прийнятого з метою приведення Кримінально-процесуального кодексу у відповідність до Конституції та Рішення Конституційного Суду від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000, захисником у кримінальному процесі може бути не тільки адвокат, а й "інший фахівець у галузі права". Таким чином, Конституційний Суд розтлумачив положення ст. 59 Конституції як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду від 24.10.2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" повноваження інших фахівців у галузі права на участь у справі повинні бути підтверджені документами, визначеними спеціальним законом, яким цим особам надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам, а також угодою або дорученням юридичної особи. Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі судам необхідно з'ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам і звертає увагу на те, що за відсутності спеціального закону судам не слід допускати таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах.

Конституційний Суд у своєму Рішенні зазначив, що "Конвенція про захист прав людини і основних свобод... передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд". Проте в цьому випадку йдеться про право обвинуваченого самому вибирати захисника, а не про право кожного бути захисником. Конституційний Суд у Рішенні визнає, що коло осіб, з яких може бути вибраний захисник, обмежене, трактуючи його як "фахівців у галузі права", які "за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи". Такі обмеження повинні бути встановлені Конституцією або законами. Конституція ж чітко не обмежує коло осіб, які мають право бути захисниками, але вказує, що для здійснення цієї функції в Україні діє адвокатура. Закон (а саме ст. 44 КПК України і ст. 268 КпАП України) такі обмеження встановлював, вказуючи, що захисниками можуть бути адвокати, а в кримінальному процесі - також близькі родичі, опікуни чи піклувальники.

Надання права на здійснення захисту "фахівцям у галузі права" не узгоджується з Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи від 2 березня 1978 р. № (78)8 "Про юридичну допомогу і консультації" та пунктом 20 "Основних положень про роль адвокатів", де зазначається, що "адвокати повинні користуватися цивільно-правовим і кримінальним імунітетом щодо відповідних заяв, зроблених сумлінно у вигляді письмових подань до суду або усних виступів у суді, або під час виконання ними своїх професійних обов'язків у суді, трибуналі чи іншому юридичному або адміністративному органі". В Україні такий імунітет передбачений для адвокатів згідно зі ст. 10 Закону "Про адвокатуру". Однак він не поширюється на решту осіб, які можуть здійснювати захист відповідно до Рішення Конституційного Суду України.

Сторінку підготувало Наталія МЕЩЕРЯКОВА

Юридичний вісник України № 32 (13 - 19 серпня 2005 року)