Законом № 2635-ІV від 02.06.2005 р. "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення" (набрав чинності 30 червня 2005 року) змінено редакцію статті 51 вказаною Кодексу.
Очікувані наслідки застосування нової редакції цієї статті викликають стурбованість у правоохоронних органів, оскільки передбачається погіршення стану правопорядку, що викличе негативну реакцію в суспільстві.
Кримінальний кодекс України не визначає нижчу межу суми викрадення шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення, розтрати чи зловживання службовим становищем, що тягне кримінальну відповідальність. Однак така нижча межа для деяких випадків розкрадань фактично встановлювалася попередньою редакцією статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачала адміністративну відповідальність за дрібне розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки (крім випадків вчинення її з проникненням у приміщення чи інше сховище), шахрайства, привласнення, розтрати чи зловживання службовим становищем. Тобто для дрібних розкрадань замість кримінальної встановлювалася адміністративна відповідальність, але лише для державної та колективної форми власності, що не стосувалося такої кваліфікуючої ознаки крадіжки, як вчинення її шляхом проникнення у приміщення чи інше сховище, та приватної форми власності.
При цьому розкрадання державного або колективного майна вважалося дрібним, якщо вартість викраденого не перевищувала трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених законодавством України.
На сьогодні у таких випадках розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян визначається згідно із Законом № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р.
Відповідно до п. 22.5 Перехідних положень вказаного Закону, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, розмір якої у відповідні роки становить певну частку від мінімальної заробітної плати.
Зокрема, у 2005 році згідно зі статтею 82 Закону № 2285-IV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 262 грн., а згідно з п. 22.4 Перехідних положень Закону № 889-IV від 22.05.2003 р. "Про податок з доходів фізичних осіб" податкова соціальна пільга у поточному році становить 50 відсотків від цього розміру, тобто 131 грн. Відповідно, з 1 січня 2005 року верхня межа розміру дрібного розкрадання становить 393 грн. (три податкові соціальні пільги).
Таким чином, до останньої зміни статті 51 Кодексу про адміністративні правопорушення дрібним визнавалося розкрадання майна тільки державної або колективної форми власності шляхом крадіжки (крім такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення її з проникненням у приміщення чи інше сховище), шахрайства, привласнення, розтрати чи зловживання службовим становищем на суму, що не перевищує 393 грн.
При перевищенні цієї суми передбачалася кримінальна відповідальність за такі дії, а також незалежно від суми викраденого — за розкрадання державного або колективного майна шляхом проникнення у приміщення чи інше сховище і за розкрадання приватного майна.
Згідно зі зміненою редакцією цієї статті на сьогодні дрібним визнається викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати на суму, що не перевищує 393 грн.
Тим самим зміна законодавства про адміністративну відповідальність одночасно вплинула на кримінальну відповідальність. Викрадення на суму, що не перевищує 393 грн., незалежно від форми власності — приватного, державного або колективного майна, у тому числі шляхом проникнення у приміщення чи інше сховище, на сьогодні однозначно віднесено до адміністративних правопорушень.
Потрібно відзначити, що в Україні кишенькові крадіжки, як правило, не перевищують вказану суму, у цій сфері поширеним є рецидив злочинів, тобто існує професійна кримінальна спеціалізація. На виявлення таких злочинів працюють спеціальні групи працівників оперативного розшуку, які фіксують їх у момент вчинення. Це дає можливість негайно затримати злочинців і закріпити докази, крім того, у разі рецидиву призначається покарання, як правило, у виді позбавлення волі, що максимально сприяє боротьбі з такими злочинами. Інтерес оперативних служб до цієї роботи та її результативності пов'язаний в першу чергу з кримінальним характером таких діянь та достатньою тяжкістю покарання, яка забезпечує тривале знешкодження злочинних елементів.
Законодавець визнає викрадення шляхом проникнення у приміщення чи інше сховище небезпечним діянням, яке віднесено до категорії тяжких злочинів і тягне суворе покарання. Однак на сьогодні ця ознака не може інкримінуватися у разі викрадення на суму не більше 393 грн., а також у разі замаху на викрадення вказаним способом, якщо злочинець не зміг заволодіти майном і, відповідно, неможливо визначити суму викраденого. Відтак таке викрадення вже не визнається злочином — при всій підвищеній небезпечності цього діяння, яке порушує конституційні права людини.
Кримінальна відповідальність у таких випадках може настати лише у разі проникнення в житло чи інше володіння особи, тобто тільки у приватну власність — за статтею 162 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання у виді штрафу, виправних робіт або обмеження волі на строк до 3 років, — як за злочин невеликої тяжкості. Вказані покарання можуть застосовуватися не до всіх категорій осіб, крім того, не будуть нести кримінальну відповідальність співучасники викрадення, якщо вони не проникали самі і не сприяли проникненню співучасників у житло чи інше володіння особи.
До того ж, неповнолітні у віці до 16 років, які раніше були суб'єктами найчастіше такого злочину, як крадіжка, при його вчиненні на суму не більше 393 грн., навіть із проникненням у житло чи інше володіння особи, взагалі не будуть нести відповідальність. Стаття 22 Кримінального кодексу не передбачає кримінальну відповідальність за статтею 162 цього Кодексу для вказаного віку, а адміністративна відповідальність згідно зі статтею 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає лише з 16 років. Це сприятиме залученню неповнолітніх дорослими співучасниками до вчинення подібних правопорушень.
Дуже важливо, що порівняно з кримінальним процесом можливості адміністративного провадження вкрай обмежені, крім того, згідно зі статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення.
Максимальне стягнення за дрібне викрадення чужого майна — адміністративний арешт строком до 15 діб. Таке покарання не матиме жодного ефекту для осіб, схильних до рецидиву, особливо для професійних злочинців, і не буде служити профілактиці цих правопорушень.,
Законодавцем не було прийнято рішення щодо зворотної сили вказаного Закону для кримінальної відповідальності та порядку декриміналізації зазначених правопорушень, що серед практиків викликало розбіжності у застосуванні кримінального законодавства. Є офіційна вказівка Міністерства внутрішніх справ України про застосування нової норми тільки для розкрадань, вчинених після набрання вказаним Законом чинності, з іншого боку, Верховний Суд України орієнтував суди на необхідність закриття справ, що перебувають у провадженні, і перегляду уже розглянутих справ про злочини, вчинені до набрання вказаним Законом чинності (тобто звільнення від кримінальної відповідальності великої кількості осіб, у тому числі за наявності рецидиву).
Рішення Конституційного Суду України від 19.04.2000 р. (щодо зворотної сили кримінального закону) не може бути використано для вирішення такої ситуації, коли критерій кримінальної відповідальності не просто змінюється, а запроваджується (щодо нового об'єкта — приватна власність, з розширенням об'єктивної сторони — спосіб вчинення).
Тому у будь-якому разі є бажаним прийняття відповідного нормативного акта з цього питання.
Слід урахувати, що межа дрібного викрадання залежить від розміру податкової соціальної пільги, яка щорічно буде збільшуватися - у 2006 році 80 % та у 2007 році 100 % розміру мінімальної заробітної плати, який теж періодично збільшується.
При цьому слід також знати, що максимальна сума дрібної крадіжки — 393 грн. — визначена на весь поточний рік, незалежно від зміни розміру мінімальної заробітної плати протягом року (п. 6.1.1 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб"). Заява одного із заступників міністра внутрішніх справ України у газеті "Факти" про подальшу зміну цієї суми у зв'язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати з 1 липня та 1 вересня є невірною, оскільки розмір податкової соціальної пільги встановлюється залежно від розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного податкового (тобто календарного) року.
Таким чином, щорічно з-під кримінальної відповідальності будуть виводитися все нові протиправні діяння майнового характеру.
Виведення великої кількості вказаних правопорушень із категорії злочинів призведе до таких наслідків:
- втрати інтересу з боку оперативних служб до їх виявлення;
- втрати можливості їх розкриття;
- неможливості притягнення до відповідальності через малі строки накладення стягнення;
- неефективного покарання;
- подальшого поширення таких правопорушень;
- збільшення кількості потерпілих та невідшкодування завданих їм збитків;
- зростання невдоволення діяльністю державних органів влади в суспільстві.
Для порівняння варто відзначити, що за законодавством Російської Федерації (стаття 7.27 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення) дрібним визнається викрадення чужого майна, якщо . вартість викраденого не перевищує один мінімальний розмір оплати праці, але за відсутності будь-якої кваліфікуючої ознаки крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (тобто передбачених частинами 2 — 4 статті 158, частинами 2 і 3 статті 159 та частинами 2 і 3 статті 160 Кримінального кодексу Російської Федерації).
До таких ознак віднесено вчинення злочинів:
- групою осіб за попередньою змовою;
- з незаконним проникненням у приміщення або інше сховище;
- зі спричиненням значної шкоди громадянину;
- з одягу, сумки чи іншої ручної поклажі, що були при потерпілому (тобто кишенькові крадіжки);
- з використанням свого службового становища.
Отже, є підстави вважати, що законодавство Російської Федерації більш виважено підходить до питань відповідальності за вказані правопорушення та ефективності боротьби з ними, до того ж максимально враховує соціальні аспекти правової політики.
І нарешті, з точки зору теорії права, є нонсенсом та обставина, що межі кримінальної відповідальності, як у даному випадку, можуть визначатися не кримінальним, а іншим законом — при тому, що відповідно до ч. З статті 3 Кримінального кодексу України злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
Ураховуючи правову і соціальну значимість наслідків вказаних змін до законодавства, для вирішення викладеної проблеми є нагальним створення міжвідомчої робочої групи (Верховна Рада, Верховний Суд, Генеральна прокуратура, Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ України, наукові заклади) з метою здійснення необхідного аналізу, вироблення єдиної позиції та вдосконалення законодавства. У зв'язку з цим не зайвим буде відзначити, що Кримінальний кодекс України взагалі потребує аналізу для встановлення єдиних критеріїв як мінімальної межі кримінальної відповідальності, так і кваліфікуючих ознак певних категорій злочинів із матеріальним складом, оскільки в цих питаннях залишилися прогалини.