Кожному юристу відомо, наскільки є важливим, коли положення договору чітко виражають волю сторін. Але юридично грамотно підготовлені договори є досить рідкісним явищем, і після їх укладення у сторін нерідко виникають спори стосовно змісту договорів. Дуже часто виявляється, що сторони по-різному розуміли умови договорів. Якщо учасникам договору не вдається врегулювати розбіжності щодо тлумачення його положень, у такому випадку розтлумачити договір може суд.
Перш за все, у ч. 1 ст. 213 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) визначено, що зміст право-чину може бути витлумачений стороною (сторонами).- Можливість тлумачення договору судом передбачена лише для випадків, коли одна зі сторін або обидві вимагають розтлумачити договір. Тому, у разі визнання всіма сторонами договору певних умов, вони не підлягатимуть тлумаченню. Суд самостійно не повинен тлумачити умови, що визнаються сторонами, та надавати положенням договору іншого змісту, ніж той, який вкладають у нього сторони. Інакше це б порушувало принцип свободи договору.
Тлумачення договору може здійснюватися як судом загальної юрисдикції, так і господарським судом. Зокрема, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 11.04.2005 року № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається, що вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам, визначено у ч. 1 ст. 12 ГПК. Згідно з пунктом 1 даної статті до підвідомчості господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, та на інших підставах. Отже, тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.
Позитивним моментом є те, що єдиними суб'єктами, які можуть вимагати здійснити тлумачення договору, є сторони договору, оскільки тільки на їх вимогу суд може постановити рішення про тлумачення договору. Суд за власною ініціативою чи на вимогу державних органів не може постановити рішення про тлумачення договору.
Статтею 213 ЦК передбачено, що тлумаченню підлягає зміст правочину. Відповідно до ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Тобто можна констатувати, що тлумаченню підлягають усі умови договору.
Слід мати на увазі, що положення ст. 213 ЦК мають застосовуватися не лише до договорів, що були укладені в письмовій формі, а й до договорів, що були укладені в усній формі
При здійсненні тлумачення в кінцевому результаті суд застосовує один із способів, передбачених ст. 213 ЦК, однак, здійснюючи тлумачення, слід враховувати певні особливості. Норми статті передбачають специфічний порядок застосування способів тлумачення, оскільки, щоб перейти до наступного способу тлумачення, необхідно визначити, що попередній спосіб не дозволяє з'ясувати умови договору. Загалом можна виділити три способи тлумачення, але при застосуванні будь-якого з них суд повинен виходити із встановлених засад цивільного судочинства, які мають застосовуватися в договірних відносинах, а саме справедливості, добросовісності, розумності, свободи договору, свободи підприємницької діяльності, неприпустимості позбавлення права власності.
Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Під буквальним значенням слів та понять слід розуміти той зміст понять, який вкладався в них сторонами при вираженні положень правочину. Здійснюючи тлумачення відповідно до даного способу, спірні поняття слід розкривати за допомогою визначення того, яке значення поняттям надавалося сторонами в усьому договорі Встановленням такого основного способу тлумачення законодавець виходив з тієї позиції, що при укладенні договору сторона для досягнення мети договору присвоює одному поняттю лише одне значення.
Якщо, застосувавши спробу здійснити буквальне тлумачення правочину, його зміст не вдається розкрити, слід здійснювати тлумачення договору шляхом присвоєння спірним поняттям, загальноприйнятим у відповідній сфері відносин, значення термінів. Причому, це можуть бути поняття не тільки юридичного характеру, але і технічного, наприклад, найменування предметів, значення термінів при описі порядку здійснення дій.
Якщо дані способи не дають змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
У даному випадку звертає на себе увагу слово "порівняння", оскільки не зрозуміло, яким чином мають порівнюватись зовсім різні умови договору. Цей вислів обраний не дуже вдало, оскільки він не одразу розкриває порядок дій, які мають бути вчинені. У законодавстві Російської Федерації стосовно даного способу тлумачення обрано більш вдале слово — "сопоставление", тобто співставлення умов договору.
Здійснюючи співставлення спірної умови з іншими умовами договору, суд має можливість визначити, чи дозволяє той зміст умови договору, на якому наполягає одна зі сторін, здійснити виконання інших умов договору, які визнаються сторонами як безспірні.
Враховуючи, що метою укладення договору є його належне виконання, здійснюючи тлумачення договору, необхідно завжди встановлювати його мету, щоб мати можливість, усвідомлюючи цю мету, з'ясувати волю сторін. Тому при здійсненні такого тлумачення слід виходити з того, про що йдеться у спірних умовах, визначити наміри сторін, оскільки суд має здійснити порівняння змісту правочину з його окремою частиною або цілим змістом залежно від того, чи з усіма умовами договору чи тільки з його частиною пов'язано виконання договору.
Якщо за допомогою перерахованих способів все рівно немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила право-чин, до уваги мають братися мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Застосовуючи даний спосіб тлумачення договору, суд має вдаватися до допоміжних заходів, які свідчать про дійсну волю сторони.
За таких обставин воля сторони має з'ясовуватися з урахуванням мети правочину, а саме тих правових наслідків, яких бажала досягнути сторона.
При з'ясуванні дійсної волі сторін має вияснятися воля на момент укладення договору, а не на момент його тлумачення, тому мають з'ясовуватися всі обставини, в тому числі зміст попередніх договорів і наступна поведінка сторін.
Щодо випадків, коли між попередніми та новими умовами договору наявні відмінності, існує дві протилежні думки щодо того, чи має попередньо встановлена практика співробітництва свідчити на користь того, що відсутність старої умови в новому договорі означає, що сторони мають на меті виконання цієї умови.
Так, деякі схиляються до думки, що положення попередніх договорів мають свідчити про наявність волі сторін на продовження цієї практики. Однак більш правильною видається позиція, що відсутність положення, яке завжди включалося до договору між цими сторонами, є проявом волі відмовитись від його застосування, оскільки сторони звернули увагу на дане положення та виключили його з договору.
Однак застосування усталеної практики відносин має прийматися до уваги, якщо в попередніх договорах також були відсутні норми, на виконанні яких наполягає одна зі сторін.
Перераховані способи тлумачення не є вичерпними, суд може застосувати й інші способи тлумачення, якщо все ж не вдасться розкрити дійсну волю сторін.
Слід також зважати на те, що договори в Україні укладаються як українською, так і російською мовами, і неправильне розуміння того чи іншого терміна явище не рідкісне, дуже часто одному і тому ж слову присвоюються різні значення. Залежно від того, наскільки складним є можливий переклад, суд у простих випадках в порядку визнання обставин загальновідомими може визнати, що в перекладі з однієї на іншу мову слово має лише таке значення, чи навіть скористатися словником, а у випадках, коли встановити правильне значення слова видається важким, цілком можливо скористатися поясненнями спеціаліста.
Серед доказів, які можуть свідчити про дійсну волю сторін, можуть бути письмові докази (документи, листи), а також можуть застосовуватися показання свідків.
Як приклад, коли необхідно застосовувати даний спосіб тлумачення, можна навести наступний випадок. У ліцензійному договорі на використання винаходу було передбачено певну суму винагороди у процентному відношенні від прибутку, отриманого внаслідок використання винаходу.
Зі спливом часу винахідник звернувся до суду з вимогою сплатити недоплачену суму винагороди, посилаючись на те, що від використання винаходу відповідач отримав більший прибуток, ніж той, з якого розраховувалася винагорода винахідника, оскільки винахідник вважав, що використанням винаходу було виготовлення кінцевого продукту (будинку), і розрахунок винагороди необхідно розраховувати із прибутку, який отримував відповідач від будівництва всього будинку.
Відповідач заперечив доводам позивача, посилаючись на те, що у ст. 28 Закону України " Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" передбачено, що продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй. За допомогою винаходу відповідач отримував єдину вигоду, яка полягала у зменшенні вартості витрат, оскільки за допомогою винаходу матеріал (дроблений керамзит) виготовлявся безпосередньо на підприємстві, що зменшувало витрати підприємства на придбання дорожчого готового аналогічного матеріалу.
Однак, порівнюючи умови договору, періодично зустрічалися непрямі посилання на те, що продукцією, виготовленою за допомогою винаходу, є елементи конструкції будинку, проте однозначного висновку, зважаючи на інші умови договору, дійти було не можливо.
Зрозуміло, що відповідач при укладенні договору не мав на увазі, що продуктом, виготовленим за допомогою винаходу, є будинок, а прибутком, з якого має розраховуватись винагорода, є вартість цілого будинку (процент винагороди становив 50 % від прибутку, отриманого від використання винаходу). Навряд чи винахідник вважав під виготовленим продуктом будинок, адже він мав розуміти, що жодна свідома людина на такі умови не пристане.
Серед матеріалів, які стосуються цього винаходу, було виявлено листа винахідника, в якому він, посилаючись на те, що винахід є надзвичайно корисним, пропонує збільшити його винагороду. Збільшенням винагороди позивач назвав істотно зменшений процент (0,1), але розрахований з прибутку, отриманого від будівництва будинку.
Шляхом застосування способів тлумачення договору та аналізу наступних дій цілком можливо дійти висновку, що при укладенні договору винахідник під продуктом, виготовленим за допомогою винаходу, не мав на увазі будинок. Зі змісту листа видно, що збільшенням винагороди винахідник розуміє зменшену ставку від зміненого об'єкта обчислення. Очевидно, що при укладенні договору винахідник під продуктом, виготовленим із застосуванням винаходу, таки розумів ту базу обчислення, на яку посилається відповідач.
Є дуже важливим, щоб при винесенні рішення суд здійснив викладення способів, якими він здійснював тлумачення договору, чому він дійшов саме таких висновків, та, у разі неможливості здійснити тлумачення найпростішим методом, детально описав, чому суд дійшов висновку про неможливість здійснити тлумачення договору саме цим методом. Застосування одного зі способів тлумачення договору без застосування способу, що має передувати йому, є неправильним застосуванням норм права, що може призвести до скасування рішення.