Згідно з чинним законодавством працівник, який отримав відпустку без збереження заробітної плати у відповідності зі ст. 26 Закону України «Про відпустки» (далі — Закон), по-перше, не повинен її відпрацьовувати у майбутньому. Вимоги з цього приводу керівника підприємства не відповідають законодавству України, бо погіршують становище працівника, тобто з урахуванням ст. 9 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) України є недійсними.
По-друге, якщо працівник має право на отримання відпустки за свій рахунок за кількома підставами, які власник (уповноважений ним орган) зобов'язаний надавати згідно зі ст. 25 Закону, то такий працівник має право за письмовою заявою отримати кожну з таких відпусток. Посилання власника на те, що у такому разі відпустка надається лише за однією підставою, яку працівник повинен вибрати, не законне.
У ст. 26 зазначеного Закону та ст. 84 КЗпП України сказано, що за сімейними обставинами та з інших причин (причини можуть бути будь-які, але не можуть дублювати ті, які вже передбачені у ст. 25 Закону), працівнику може надаватися (тобто власник може і відмовити) відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником, але не більше 15 календарних днів (включаючи вихідні, святкові та неробочі дні) на рік.
Ст. 25 Закону передбачено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку з наведених у цій же статті підстав.