Як відомо, у цивільному процесі, побудованому на принципах змагальності, докази відіграють дуже важливу роль. Нерідкими є випадки, коли сторони, заперечуючи певні обставини, посилаються на те, що докази є фальшивими. У такому разі встановлення того, чи є фальшивим доказ, є вирішальним фактором у вирішенні справи.
Зазвичай, намагаючись усунути доказ як доказову базу, сторона посилається на те, що даний доказ є недостатнім або не підтверджує твердження сторони. Такі докази, у разі їх прийняття, залишаються у матеріалах справи і суд при винесенні рішення буде брати їх до уваги та оцінювати в сукупності з іншими доказами.
Проте, існують випадки, коли доказ взагалі може бути вилучений зі справи. Так, відповідно до ч. 2 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК) у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів щодо його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Таким чином, за певних умов є можливість того, що доказ буде взагалі виключений з матеріалів справи, що надасть можливість стороні посилатися на недоведеність певних обставин. Окрім того, це дозволяє не відволікати увагу суду як першої, так і вищих інстанцій на дослідження цього документа, оскільки його наявність може певною мірою непрямо спонукати суд до підсвідомого врахування цього документа. Недарма дуже часто сторони намагаються не допустити до справи документи, які хоч і не несуть загрози їх позиції, проте заплутують як сторони, так і суд, відволікаючи від суті справи.
Однак слід враховувати, що можливість вилучення доказів з матеріалів справи передбачена лише щодо письмових доказів — оскільки заява про фальшивість доказів подається щодо документа, то зрозуміло, що йдеться про письмовий доказ.
Заява про фальшивість доказів може бути подана будь-якою особою, яка бере участь у справі, щодо будь-якого документа, який має форму письмового доказу. Відповідно до ст. 64 ЦПК письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Заяву щодо сумнівності доказу може бути подано у судовому засіданні під час дослідження доказів стосовно документів, що вже залучені до справи, або якщо документ тільки подається іншою стороною для ознайомлення з ним судом та іншими учасниками процесу. Фактично при заявленні прохання вилучити доказ як фальшивий чи сумнівний виникає спір, підстави якого необхідно мотивувати, а фальшивість довести.
У заяві щодо фальшивості доказів необхідно чітко зазначати, чому документ викликає сумнів або є фальшивим. При поданні доказів, коли вони ще не знаходяться у справі, при висловленні стороною причин, чому такий доказ є сумнівним, суд просто не долучає такі докази в матеріали справи. Дуже часто сторони подають як письмові докази документи, які не можуть бути сприйняті як достовірні. Наприклад, сторона може подати прості незавірені ксерокопії документів без пред'явлення їх оригіналів. Причинами цього може бути фактична відсутність оригіналу документа. Тому такі документи без засвідчення того, що вони повністю відповідають оригіналу, завжди будуть сумнівними. Наприклад, відповідно до ч. З ст. 545 Цивільного кодексу України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Тому у разі спору з цього приводу доведення наявності боргового документа є одним з найважливіших питань.
Документ, щодо якого подається заява, може бути поданий суду як в оригіналі, що буває рідко, так і шляхом подання його копії, що має місце найчастіше, тому вона може базуватися як на тому, що копія документа не відповідає його оригіналу, так і на тому, що оригінал документа є фальшивим. Якщо сумніви викликає копія документа, раціональнішим буде спочатку перевірити, чи відповідає вона оригіналу і у випадку, якщо копія йому не відповідає, просити на цій підставі виключити сумнівну копію. У разі, якщо при огляді оригіналу документа, ксерокопію якого залучено до справи, буде висловлено сумнів саме у його достовірності, перевірці має підлягати саме оригінал документа. Проте у разі встановлення його фальшивості вилученню підлягатиме і його копія, оскільки ксерокопія, як і оригінал, відображає фальшиві відомості.
Сторона, яка заявляє про фальшивість чи сумнівність документа, може заявляти вимоги про фальшивість доказів, що були подані як нею, так і іншою стороною. Причому права вимагати повернення поданого нею документа, стосовно якого почався спір про фальшивість, ця особа не має, можливість такого повернення поставлена в залежність від розсуду суду. Однак поки доказ ще не долучений до справи і обговорюється можливість його долучення, в ході якого поставлене питання про його фальшивість, сторона може відмовитись від свого клопотання про долучення доказу до справи. Адже сторона хоч і не має права забирати вже залучені до справи докази, проте на стадії подання доказів вона вправі розпоряджатися своїми доказами на власний розсуд, у тому числі, і стосовно того, подавати чи не подавати їх суду.
Можливість вилучення документа зі справи поставлена в залежність від розсуду суду. Сам суд швидше за все сприйме таку заяву негативно, оскільки існують труднощі у встановленні фальшивості доказу. Фальшивість доказів може встановлюватись різними шляхами, наприклад, шляхом допиту свідків, співставленням з іншими доказами. Наприклад, свідок може повідомити суду, що він бачив, як підроблювався документ, або документ, який має містити голографічний захист, не містить його. У таких випадках суд без ускладнень може встановити, що доказ є фальшивим.
Важким у вирішенні питання про фальшивість доказів є те, що тут виникає необхідність встановлення того, що документ не відображає дійсності, наприклад, підпис у документі чи почерк не належать відповідній особі або печатка є підробною. Визначення цього потребує спеціальних знань, а тому вимагає призначення експертизи, що займає певний час. До того ж сторони можуть і не заявити клопотання про її проведення.
У ст. 15 ЦПК УРСР (до внесення змін Законом № 2540-ИІ від 21.06.2001 р.) було передбачено обов'язок суду вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. Відповідно до ст. 10 нині чинного ЦПК, якою закріплено принцип змагальності сторін, вся активність суду в з'ясуванні обставин справи зведена виключно до сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а саме роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їх прав. Тож з урахуванням наданих можливостей суд лише може роз'яснити сторонам, що вирішення питання про фальшивість доказів і вилучення їх з матеріалів справи можливе" шляхом проведення експертизи, про що стороні необхідно заявити відповідне клопотання.
У разі, якщо суд все ж приймає рішення про вилучення фальшивого доказу з матеріалів справи, матеріали, що підтверджують його фальшивість, мають обов'язково залишатися у справі, оскільки без їх наявності суди вищих інстанцій не зможуть визначити, чи правомірно було вилучено доказ. Ймовірність того, що в апеляційній скарзі апелянт не буде посилатися на неправомірні дії суду з вилучення документа, що потягло неправильне вирішення справи, надзвичайно мала. А ймовірність того, що апелянт швидше за все навіть додасть такий документ до своєї скарги, дуже велика.
Приймаючи рішення, суд не зобов'язаний вказувати, чому він при прийнятті рішення не взяв доказ, що вилучався, до уваги і чому він вважає його фальшивість доведеною. Виходячи зі ст. 185 ЦПК це питання при прийнятті рішення навіть не повинно розглядатись, оскільки у разі вилучення документа справа має розглядатися виключно на підставі інших доказів. Тобто фактично, суд має діяти так, ніби цього доказу і не було.
Слід також звернути увагу на те, що у разі заявлення про фальшивість доказу, особа не зобов'язана вимагати вилучення цього документа, це є її правом, яким вона може розпоряджатися на власний розсуд. Підроблений документ, фальшивість якого підтверджена висновком судової експертизи, також у певних випадках може бути використаний як доказ, що засвідчує певні обставини та наміри іншої сторони.
Окрім заявлення про фальшивість письмових доказів сторони можуть заявити також про фальшивість речових доказів, що мають вигляд відео- чи звукозапису. Відповідно до ч. 4 ст. 188 ЦПК з метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість, судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.
Існують певні відмінності між заявленням про фальшивість письмових доказів та аудіовізуальних доказів. Зокрема, не передбачено можливості вилучення останніх з матеріалів справи.
На відміну від положень ст. 185 ЦПК, якою не передбачено право суду самостійно зініціювати перевірку сумнівного доказу шляхом проведення експертизи, при надходженні відповідної заяви щодо звуко- чи відеозаписів положенням ст. 188 ЦПК таку можливість передбачено. Хоча цьому є виправдання, оскільки у випадку з письмовими доказами встановлення їх фальшивості у певних випадках суд може зробити самостійно, а у випадку, коли буде заявлено, наприклад, що голос на плівці не належить певній особі, можливості суду щодо встановлення того, чи належить голос цій особі, значно обмежені в силу технічних причин.
Привертає увагу те, що законодавець сформулював щодо письмових доказів можливість сторони заявити, що документ або викликає сумнів у його достовірності, або є фальшивим. Звичайно, сторона самостійно обирає, як назвати такий документ, але можливість назвати його сумнівним не ставить сторону в становище, коли вона вимушена, заявляючи про фальшивість доказів і мотивуючи свою заяву можливими діями іншої сторони з підробки документів, фактично звинуватити іншу сторону у підробці документів. Таким чином можна принаймні уникнути неправдивого звинувачення у вчиненні злочину чи у приниженні честі та гідності.