МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Л И С Т
05.04.2006 N 20-5-196/1
(Витяг)
<...> Вид господарської діяльності відповідно до статті 259
Господарського кодексу України ( 436-15 ) має місце у разі
об'єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини
та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної
продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може
складатися з єдиного простого процесу або охоплювати низку
процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії
класифікації.
Складовою частиною державної системи класифікації і кодування
техніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів
економічної діяльності (КВЕД ( va375202-05 ), яка затверджується
центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та
має статус державного стандарту.
Об'єктами класифікації в КВЕД ( va375202-05 )є усі види
господарської (економічної) діяльності суб'єктів.
Згідно зі статтею 42 цього Кодексу ( 436-15 ) підприємництво
- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик
господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання
(підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних
результатів та одержання прибутку.
Тобто вид господарської діяльності передбачає систематичний,
а не одноразовий характер вчинення певних дій.
Статтею 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ) встановлено, що
виключним видом діяльності фінансової установи є надання
фінансових послуг.
<...> Відповідно до частини другої статті 8 вказаного Закону
( 2664-14 ) закони України з питань регулювання діяльності
господарських товариств та юридичних осіб інших
організаційно-правових форм застосовуються до фінансових установ з
урахуванням особливостей, визначених цим Законом та законами з
питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.
Таким чином, вказаний Закон ( 2664-14 ) передбачає спеціальну
правоздатність фінансових установ, враховуючи, що виключним видом
діяльності фінансових установ є надання фінансових послуг.
У зв'язку з цим, слід зазначити, що відповідно до частини
четвертої статті 57 Господарського кодексу України ( 436-15 )
статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його
найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок
утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків
і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про
умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також
інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми
суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.
Тобто спеціальна правоздатність передбачає наявність у
юридичної особи таких прав та обов'язків, які відповідають меті і
предмету її діяльності.
Частиною першою статті 207 вказаного Кодексу ( 436-15 )
встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає
вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками
господарських відносин з порушенням хоча б одним з них
господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може
бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної
влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12 березня
1999 року N 02-5/111 ( v_111800-99 ) "Про деякі питання практики
вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (станом
на 1999 рік був чинним Цивільний кодекс Української РСР від
18 липня 1963 року ( 1540-06 ) зазначено, що правоздатність
будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається
встановленими цілями її діяльності (частина перша статті 26
Цивільного кодексу ( 435-15 ) відповідно до закону та/або
установчих документів даної юридичної особи. Угода, укладена
юридичною особою всупереч цілям її діяльності, є позастатутною і
має визнаватися недійсною на підставі статті 50 Цивільного
кодексу.
Позастатутною є угода, укладена у суперечності з цілями,
зазначеними в установчих документах юридичної особи. При цьому
слід враховувати, що під цілями юридичною особи треба розуміти не
лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші
завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції,
необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною
особою.
Коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не
визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише
тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності.
Отже, підприємства та організації можуть укладати й різноманітні
угоди, які є похідними, супутніми їх основній діяльності і
випливають з цієї останньої.
Заступник Міністра Л.Єфіменко