На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. Низка міжнародно-правових актів, а також Конституція України проголошують життя і здоров'я людини, її честь і гідність, особисту свободу і недоторканність найвищою соціальною цінністю.
Найважливішим завданням правової держави має бути охорона та захист цих прав, забезпечення найбільш справедливого, швидкого й ефективного відновлення порушеного права та/або відшкодування завданої шкоди, включаючи моральну.
У правових державах компенсація моральної шкоди доволі ефективно використовується для захисту особистих немайнових прав громадян вже досить давно.
Несправедливість ситуації, за якої злочинець, відбувши покарання, забував про злочин, а життя його жертви залишалось понівеченим навічно, призвела до того, що судді Франції та Великої Британії стали призначати винагороду "за сльози, муки і безсонні ночі". При цьому, найбільш "зручним" способом її відшкодування вважалася грошова форма.
Ще у XVII ст. голландський юрист Гуго Гроцій писав: "...гроші при бажанні потерпілого можуть оплатити... завдану гідності шкоду, адже гроші є загальним мірилом корисності речей...".
Цивільне законодавство дореволюційних часів не містило загальних норм, які б передбачали можливість відшкодування моральної шкоди. Компенсація за особисту образу могла бути стягнута в порядку цивільного судочинства тільки у випадку, якщо вона побічно відображалась на майнових інтересах потерпілого. Законодавчому впровадженню відшкодування моральної шкоди в грошовій формі перешкоджали погляди панівного класу — дворянства, яке було виховане в дусі нетерпимості до можливості збагачення за рахунок своєї приниженої честі та гідності.
Після революції 1917 року менталітет суспільства істотно змінився, але не змінилось негативне ставлення до відшкодування моральної шкоди в грошовій формі. Принцип компенсації моральної шкоди визнавався класово чужим соціалістичній правосвідомості. Така доктрина ґрунтувалась на твердженнях про неможливість вимірити гідність радянської людини в нікчемному металі.
У зв'язку з цим цивільне законодавство СРСР (а, відповідно, і УРСР) не передбачало ані самого поняття моральної шкоди, ані, зрозуміло, можливості її відшкодування. Суди також незмінно відмовляли в задоволенні позовів про компенсацію моральної шкоди в грошовій формі.
Поняття "моральна шкода" було легалізоване в цивільному праві лише з прийняттям 12 червня 1990 року Закону СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації". Хоча він і не розкривав зміст цього поняття, ст. 39 закріплювала, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові в результаті поширення засобом масової інформації відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь та гідність громадянина або які заподіюють йому іншу немайнову шкоду, відшкодовується за рішенням суду засобами масової інформації, а також винними посадовими особами та громадянами. Передбачалося, що відшкодування моральної шкоди здійснюється в грошовій формі, в розмірі, визначеному судом.
Істотний крок уперед було зроблено прийняттям Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік 31 травня 1991 року, де нарешті моральна шкода була визначена як "фізичні або моральні страждання".
З розпадом Радянського Союзу Україна розпочала будівництво демократичної, правової, соціальної держави, яка неможлива без створення дієвого механізму захисту прав і свобод громадян, а також забезпечення відшкодування шкоди, завданої їх порушенням. З урахуванням цього, 6 травня 1993 р. було прийнято Закон "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій", яким передбачено новий спосіб захисту цивільних прав особистих прав — компенсацію моральної шкоди.
Пізніше право на відшкодування моральної шкоди було закріплене в Конституції та ряді законів України.
Під шкодою в цивільному праві розуміють несприятливі зміни охоронюваного законом блага, яке може бути як майновим, так і немайновим (нематеріальним).
Немайнові блага, які охороняються законом, перераховані в Конституції та Цивільному кодексі України. Це право на життя і охорону здоров'я, право на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність житла та свободу пересування, право на сім'ю, безпечне довкілля, право на повагу до гідності та честі, право на недоторканність ділової репутації, на особисте життя та його таємницю, на інформацію, на особисті папери, таємницю кореспонденції та інші.
У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р. № 4 (далі — Постанова Пленуму ВСУ № 4) наводиться наступне поняття моральної шкоди — втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб".
У ст. 23 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) відсутнє визначення поняття моральна шкода". На думку окремих вчених, це правильно, оскільки кожне визначення такої шкоди, що міститься у літературних джерелах, є неповним. А значить, неодмінно неповним було б і легальне визначення цього поняття. Тому законодавець правильно вчинив, перелічивши у ст. 23 ЦК України лише способи прояву такої шкоди.
Так, згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає".
у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Визначення змісту моральної шкоди через поняття страждань означає, що дії заподіювача шкоди повинні знайти своє відображення у свідомості потерпілого, викликати певну психічну реакцію. При цьому несприятливі зміни в охоронюваних законом благах визначаються у свідомості людини у формі негативних відчуттів (фізичних страждань) або переживань (душевних страждань). Змістом переживань можуть бути страх, сором, приниження або інший несприятливий у психологічному аспекті стан. Очевидно, що будь-яка неправомірна дія або бездіяльність можуть викликати у потерпілого душевні страждання різного ступеня і позбавити його повністю або частково психічного благополуччя.
Як відмічається у Постанові Пленуму ВСУ № 4, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Слід зазначити, що коли мова йде про відшкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі, то згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду (абз.3 п.3 Постанови № 4) використовується поняття немайнової шкоди, під яким слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням ділової репутації юридичної особи, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності цієї юридичної особи.
Однак у роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" від 29.02.1996 р. № 02-5/95 пояснюється, що юридична особа має право на відшкодування моральної шкоди. При цьому, "моральною визнається шкода, що заподіяна організації порушенням її законних не-майнових прав". Найбільш характерними прикладами завдання моральної шкоди юридичним особам, що наведені у зазначеному роз'ясненні Вищого арбітражного суду України, є поширення, у тому числі через засоби масової інформації, даних, що не відповідають дійсності чи викладені неправдиво, ганьблять ділову репутацію чи завдають шкоду їх інтересам, а також порушення авторського права і суміжних прав.
Питання про можливість заподіяння юридичній особі моральної шкоди та її відшкодування залишається спірним, адже юридична особа як неживий суб'єкт не може страждати, переживати, а тому деякі з науковців і практиків вважають взагалі надання юридичній особі права на відшкодування моральної шкоди принциповою законодавчою помилкою. Але на сьогодні чинне законодавство України передбачає право юридичних осіб на відшкодування моральної шкоди. І з цим важко сперечатися.
Однією з форм моральної шкоди є фізичні страждання, поняття яких не збігається за своїм змістом з поняттям "фізична шкода" або "шкода здоров'ю". Адже фізична шкода (яку, на думку російського правознавця О. Ерделевського, доцільно було б назвати "органічною шкодою") — це будь-які негативні зміни в організмі людини, які перешкоджають її благополучному біологічному функціонуванню.
Фізична (органічна) шкода є шкодою матеріальною з природничо-наукової точки зору і разом з тим немайновою шкодою; негативні зміни відбуваються в організмі, тобто в матеріальній сфері потерпілого, під впливом певних зовнішніх чинників. Ці зміни, у свою чергу, призводять або можуть призвести до негативних змін у стані психічного благополуччя та/або в майновій сфері особистості.
Негативні зміни в стані психічного благополуччя виражаються в обох видах страждань (моральна шкода), а негативні зміни в майновій сфері — у витратах, пов'язаних з корекцією або функціональною компенсацією недоліків в організмі потерпілого, і втраті доходу (майнова шкода). Таким чином, будь-яка фізична (органічна) шкода з точки зору її відшкодування розпадається на моральну та майнову шкоду.
А оскільки опосередковане через відшкодування майнової шкоди відшкодування фізичної шкоди виражається, як і відшкодування моральної шкоди, у грошовій формі, то постає питання про розмежування цих інститутів.
На думку О. Ерделевського, слід виходити з того, що опосередковане через відшкодування майнової шкоди відшкодування органічної шкоди спрямоване на усунення або ослаблення дисфункцій організму або їх зовнішніх проявів, у той
час як відшкодування моральної шкоди спрямоване на усунення або згладжування переживань і страждань, пов'язаних із заподіянням шкоди організму людини.
Говорячи про відмежування моральної шкоди від інших її видів, слід зазначити, що у разі порушення немайнових прав або благ виникає немайнова шкода.
Поняття останньої ширше поняття "фізична шкода" і повністю охоплює його. Так, приниження честі і гідності, порушення недоторканності особистого життя, утворюючи немайнову шкоду, знаходяться за межами фізичної шкоди. Найбільш вичерпний розподіл шкоди за видами — це на майнову і немайнову шкоду.
При цьому моральна шкода є (або може бути) одним із наслідків заподіяння будь-якого з цих двох видів шкоди.
За визначенням, даним П. Рабіновичем, моральна шкода — це приниження оцінки гідності людини, яка викликає в її психіці негативні стани і процеси.
Відшкодування моральної шкоди — це вчинення стосовно людини, котрій спричинено таку шкоду порушенням її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення.
Відшкодування моральної шкоди передбачено п.9 ч.2 ст.16 ЦК України як один із способів захисту цивільних прав та інтересів. Застосування цього способу захисту спрямоване на повне або часткове відновлення саме психічного благополуччя особистості, компенсацію негативних емоцій позитивними.
Основним документом, який визнаний багатьма країнами і який закріплює і гарантує основні права та свободи людини, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Будучи визнаною і Україною, вона є частиною її національного законодавства, а тому потребує неухильного дотримання та застосування національними судами. Тим більше, що відомо: майже всі рішення Європейського суду з прав людини, в яких дер-жава-відповідач визнається порушником Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, торкаються у тій або іншій формі питання саме про компенсацію моральної шкоди.
Праю на відшкодування моральної шкоди закріплено і в Конституції України, згідно з якою громадяни мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди:
завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім'ї (ст.32);
завданої громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст.56);
завданої безпідставним засудженням громадянина (ст.62);
завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституційним Судом неконституційними (ст.152).
У ЦК містяться правові норми, в яких закріплено, що відшкодування моральної шкоди є одним із способом захисту цивільних прав (п.9 ч.2 ст.16), визначено, в чому може бути виражена моральна шкода, форми її відшкодування та критерії визначення розміру (ст.23), перелічено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, а також випадки її "безвинного" відшкодування (ст.1167).
Слід зазначити, що чинний ЦК України, у порівнянні з Цивільним кодексом УРСР 1963 p., передбачає значно більшу кількість випадків можливого відшкодування моральної шкоди. їх перелік, сформований на підставі норм ЦК України, наведено у Таблиці.
Необхідно зауважити, що вимоги про відшкодування заподіяної фізичній або юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються не тільки, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено або випливає з положень Конституції України чи закріплено Цивільним кодексом України, а також у випадках, передбачених іншими актами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Такими актами, зокрема, є закони України "Про державну податкову службу в Україні", "Про захист прав споживачів", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про інформацію", "Про охорону праці", "Про телебачення і радіомовлення", "Про авторське право і суміжні права", "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", "Про інформаційні агентства", "Про телекомунікації", "Про боротьбу з корупцією", "Про режим іноземного інвестування", "Про звернення громадян", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та інші.
Постановлення судами рішень про стягнення моральної шкоди у випадках, не передбачених законодавчими актами, є підставою для їх скасування Верховним Судом України. Так, наприклад, 18 листопада 2004 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині задоволення позову колишнього працівника органів внутрішніх справ, що звільнився з МВС за станом здоров'я, до страхової компанії про стягнення з останньої моральної шкоди. Як було відзначено Судовою палатою, позивача було застраховано відповідно до Закону України "Про міліцію", страхова компанія виступала лише уповноваженою на виплату страхових виплат організацією, а тому на відносини останньої із застрахованим працівником МВС Закон України "Про захист прав споживачів" не поширюється. У зв'язку з цим, підстави для стягнення відшкодування моральної шкоди зі страхової компанії відсутні.
Питання процедури розгляду судами справ про відшкодування моральної шкоди врегульовані процесуальними кодексами України. Суди враховують також постанови Пленуму Верховного Суду України:
"Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28.09.1990 р. №7;
"Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 р. № 6;
"Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4;
"Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" від 12.04.1996 р. № 5;
"Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 р. №9;
"Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 02.07.2004 р. № 13;
роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" від 29.02.1996 р. № 02-5/95 та його листи від 27.04.1995 р. № 01-8/281, від 16.05.1996 р. № 01-8/187 та інші.
№ з/п |
Норма ЦК України |
Сутність протиправної дії (бездіяльності) |
Особа,яка має право вимагати відшкодування моральної шкоди |
Особа, зобов'язана відшкодувати моральну шкоду |
1 |
ч. 3 ст.39 |
Недобросовісне без достатньої підстави подання до суду заяви про визнання фізичної особи недієздатною, у задоволенні якої було відмовлено |
Фізична особа, щодо якої було подано заяву про визнання її недієздатною |
Заявник, який недобросовісно без достатньої для цього підстави подав заяву про визнання особи недієздатною |
2 |
ч.2 ст.200 |
Порушення права суб'єкта відносин у сфері інформації |
Суб'єкт відносин у сфері інформації, права якого порушені |
Порушник прав у сфері інформації |
3 |
ч.2 ст.216 |
Вчинення недійсного правочину, в результаті чого завдано моральної шкоди |
Друга сторона або третя особа |
Винна сторона такого правочину |
4 |
ч. 3 ст.225 |
Вчинення визнаного в подальшому недійсним правочину дієздатною фізичною особою, що в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними |
Особа, яка в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними |
Сторона, яка знала про стан фізичної особи |
5 |
ч.4 ст.226 |
Вчинення визнаного в подальшому недійсним правочину з недієздатною фізичною особою дієздатною стороною, яка знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан |
Опікун недієздатної особи або члени її сім'ї |
Дієздатна сторона, яка знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий и стан |
6 |
ч.2 ст.230 |
Вчинення визнаного в подальшому недійсним правочину під впливом обману |
Друга сторона |
Сторона, яка застосувала обман |
7 |
4.2 ст.231 |
Вчинення визнаного в подальшому недійсним правочину під впливом насильства |
Друга сторона |
Винна сторона чи інша особа, яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони |
8 |
ч.2 ст.232 |
Вчинення визнаного в подальшому недійсним правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною |
Довіритель |
Представник та друга сторона (солідарно) |
9 |
ч2 ст.233 |
Вчинення визнаного в подальшому недійсним правочину під впливом тяжкої обставини |
Друга сторона |
Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною |
10 |
4.2 ст.276 |
Невчинення дій для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи |
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушені |
Орган державної впади, орган впади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична або юридична особа, . рішеннями, діями або бездіяльністю яких |
11 |
ст.280 |
Порушення особистого немайнового права фізичної особи |
Фізична особа, права якої порушені |
Порушник прав фізичної особи |
12 |
ч.3 ст.298 |
Глум над тілом померлої особи або місцем її поховання |
Члени сім'ї померлої особи та її близькі родичі |
Особа, яка вчинила глум |
13 |
ч.4 ст.332 |
Самочинна переробка чужої речі, в результаті якої вартість переробки та нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, а нова річ переходить у власність перероблювана |
Власник переробленого матеріалу |
Особа, яка самочинно переробила чужу річ |
14 |
ч.3 ст.386 |
Порушення прав власності |
Власник, права якого порушені |
Особа, яка порушила права власності |
15 |
ч.2 ст.393 |
Порушення внаслідок видання правового акта, визнаного у подальшому судом незаконним, прав власника майна у разі неможливості відновлення попереднього стану |
Власник майна, права якого порушені |
Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, які видали незаконний правовий акт |
16 |
п.4 ч.1ст.611 |
Порушення зобов'язання, за яке договором чи законом передбачено такий правовий наслідок, як відшкодування моральної шкоди |
Інша сторона договору або третя особа, на користь якої укладено договір |
Особа, що порушила зобов'язання |
17 |
ч.3 ст.700 |
Ненадання покупцю можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу, якщо внаслідок цього покупець відмовляється від укладеного договору |
Покупець, який уклав договір |
Продавець, який не надав можливість одержати інформацію про товар |
18 |
ч.2 ст.1076 |
Розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю |
Клієнт банку |
Банк, що розголосив банківську таємницю |
19 |
4.1ст.1168 |
Завдання фізичній особі каліцтва, іншого ушкодження здоров'я |
Фізична особа, здоров'ю якої заподіяно шкоду |
Заподіювач шкоди |
20 |
4.2 ст.1168 |
Завдання фізичній особі смерті |
Чоловік (дружина) померлого, батьки (усиновлювач), діти (усиновлені), особи, які проживали з ним однією сім'єю |
Заподіювач шкоди |