ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ
24.10.2006 N 01-8/2361
Господарські суди України
Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов'язаних із застосуванням конкуренційного
законодавства
(за матеріалами справ, розглянутих у касаційному
порядку Вищим господарським судом України)
У порядку інформації та для врахування у розгляді справ
надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові
рішення у яких переглянуто в касаційному порядку Вищим
господарським судом України.
1. У справі зі спору про визнання недійсним рішення
адміністративної колегії територіального відділення
Антимонопольного комітету України належним відповідачем є
територіальне відділення, від імені якого прийнято таке рішення.
Відкрите акціонерне товариство (далі - Товариство) звернулося
до господарського суду з позовом до адміністративної колегії
обласного територіального відділення Антимонопольного комітету
України (далі - адміністративна колегія територіального відділення
АМК) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії
територіального відділення АМК від 27.09.2004 N 30.
Рішенням місцевого господарського суду у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 1, 12
та 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ) мотивовано відповідністю рішення адміністративної
колегії територіального відділення АМК від 27.09.2004 N 30 вимогам
чинного законодавства, оскільки відповідачем доведено факти
ринкової влади Товариства на місцевому ринку хлібобулочних виробів
та зловживання позивачем своїм монопольним становищем на цьому
ринку.
Постановою апеляційного господарського суду скасовано рішення
місцевого господарського суду; провадження зі справи припинено.
Постанову суду апеляційної інстанції з посиланням на приписи
статей 1 та 21, пункту 1 частини першої статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) мотивовано
тим, що відповідно до статті 14 Закону України "Про
Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) адміністративні
колегії територіальних відділень не наділені статусом юридичної
особи, а отже не можуть бути стороною у судовому процесі.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просило скасувати постанову апеляційного господарського
суду і передати справу до цього суду для розгляду по суті
апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.
Касаційну скаргу мотивовано поданням позову відповідно до вимог
частини 2 статті 60 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) та тим, що у судовому процесі зі справи
брав участь повноважний представник Антимонопольного комітету
України, а не адміністративної колегії.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної
інстанції норми процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про наявність підстав для часткового
задоволення касаційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, виносячи ухвалу про припинення
провадження зі справи, не врахував положення чинного законодавства
України про статус органів Антимонопольного комітету України.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК ( 1798-12 )
господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств
та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
У частині другій статті 60 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) зазначено, що рішення
адміністративної колегії територіального відділення
Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських
судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя.
Відповідно до частини сьомої статті 12-1 Закону України "Про
Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ) рішення
адміністративної колегії територіального відділення
Антимонопольного комітету України приймається від імені
територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Згідно з частиною третьою статті 17 цього ж Закону
( 3659-12 ) Положення про територіальне відділення
Антимонопольного комітету України затверджується Антимонопольним
комітетом України.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 1 Положення про
територіальне відділення Антимонопольного комітету України,
затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від
23.02.2001 N 32-р ( z0291-01 ), відділення є юридичною особою, має
самостійний баланс, реєстраційні рахунки в Державному казначействі
України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм
найменуванням.
Отже, у цьому спорі стороною зі справи - відповідачем є орган
Антимонопольного комітету України, що наділений статусом юридичної
особи. Тому судом апеляційної інстанції помилково застосовано
припис пункту 1 частини першої статті 80 ГПК ( 1798-12 ) і
припинено провадження у цій справі.
Згідно з приписом частини четвертої статті 111-13 ГПК
( 1798-12 ) у випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про
відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи
про банкрутство про повернення позовної заяви або заяви про
порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі,
припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду
або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про
банкрутство, справа передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) до адміністративних судів можуть
бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів
владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи
бездіяльності Конституцією ( 254к/96-ВР ) чи законами України
встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з
частиною 2 статті 4 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних
судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для
яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до приписів статті 60 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) рішення органів
Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського
суду. Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості
господарських судів.
З урахуванням наведеного Вищий господарський суд касаційну
скаргу відкритого акціонерного Товариства задовольнив частково:
постанову апеляційного господарського суду з цієї справи було
скасовано, а справу передано на розгляд до апеляційного
господарського суду.
2. Питання про належність і допустимість доказів у справах зі
спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ), вирішується господарським
судом з обов'язковим урахуванням вимог статті 41 названого Закону
щодо забезпечення доказів.
Товариство з обмеженою відповідальністю "О." (далі -
ТОВ "О.") звернулося до господарського суду з позовом до обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України
(далі - відділення АМК) про визнання недійсним рішення
адміністративної колегії відділення АМК від 29.10.2004
N 07-18.2/46; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на
стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю
"Видавництво "Р.-Плюс" (далі - ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс").
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін
постановою апеляційного господарського суду, у позові відмовлено.
Зазначені рішення судових інстанцій з посиланням на приписи
статей 1, 4, 21 та 30 Закону України "Про захист від
недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ), статті 489 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ), Закону України "Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг" ( 3689-12 ) мотивовано тим, що
оспорюваним рішенням адміністративної колегії відділення АМК від
29.10.2004 N 07-18.2/46 "Про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції" у відповідності з чинним законодавством
надано захист ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс" від недобросовісної
конкуренції з боку ТОВ "О." у формі неправомірного використання
останнім назви друкованого засобу масової інформації, що є схожим
до ступеня змішування з позначенням заснованої третьою особою
газети.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
позивач просив скасувати рішення місцевого господарського суду з
цієї справи та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Скаргу мотивовано тим, що попередніми судовими інстанціями у
справі порушено правила оцінки доказів, внаслідок чого ними
помилково встановлено факт пріоритету у використання товарного
знака "Р.-Плюс" за третьою особою. Крім того, за висновком
скаржника, анкетування (опитування) жителів міста А. безпідставно
прийнято як належний доказ для висновку про можливість змішування
споживачами позначень, що використовуються позивачем та третьою
особою як назви заснованих ними друкованих засобів масової
інформації, оскільки дані цього анкетування є недостатньо
репрезентативними.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс" звернулось із заявою від
06.04.2004 до голови відділення АМК про недобросовісну конкуренцію
з боку ТОВ "О.", яке є засновником газети зі схожою назвою та
тематикою змісту, що й газета третьої особи;
- ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс" засновано газету під назвою
"Р.-Плюс" суспільно-політичної спрямованості, більша частина
тиражу якої продається у місті А.;
- ТОВ "О." засновано газету під назвою "Р.-люкс", що також
має суспільно-політичну спрямованість і випускається у місті А.;
- адміністративною колегією відділення АМК винесено
оспорюване рішення від 29.10.2004 N 07-18.2/46 "Про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції", яким за
результатами розгляду справи на підставі статей 1, 4, 21
та 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"
( 236/96-ВР ):
визнано пріоритет ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс" у першому
використанні позначення газети "Р.-Плюс" з червня 2002 року,
напрацьований часом авторитет та ділову репутацію, систематичність
використання цього позначення;
дії ТОВ "О." з використання позначення "Р.-люкс" у назві
заснованої ним газети визнано недобросовісною конкуренцією,
оскільки використання цього позначення може привести до змішування
з діяльністю ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс";
ТОВ "О." зобов'язано припинити порушення до 01.12.2004 та
сплатити штраф у сумі 5000 грн.;
- адміністративна колегія відділення АМК у розгляді справи
дійшла висновку про можливість змішування споживачами газет
"Р.-Плюс" та "Р.-люкс" на підставі експертного висновка патентного
повіреного та даних вибіркового анкетування (опитування) мешканців
міста А., яке було проведено спеціалістами відділення АМК;
- позначення "Р.-Плюс" та "Р.-люкс" не зареєстровані як
товарні марки у порядку, передбаченому Законом України "Про
охорону прав на знаки для товарів і послуг" ( 3689-12 ).
Причиною спору у справі стало питання про правомірність
надання ТОВ "Видавництво "Р.-Плюс" захисту від недобросовісної
конкуренції оспорюваним рішенням органу Антимонопольного комітету
України.
Попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою
встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі
справи, та цим обставинам дано правильну юридичну оцінку.
Скаржником не наведено достатньо переконливих доводів про
порушення судовими інстанціями правил оцінки зібраних ними доказів
у справі, а також про нібито помилкову оцінку судовими інстанціями
зібраних органом Антимонопольного комітету доказів. Відповідно до
статті 3 Закону України "Про захист від недобросовісної
конкуренції" ( 236/96-ВР ) відносини, пов'язані захистом від
недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом
України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ), Законом
України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ), Законом
України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), іншими
актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов
Верховної Ради України. У статті 41 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) визначено коло доказів, видів
засобів доказування та порядок збирання доказів органами
Антимонопольного комітету України при розгляді справ про
порушення, зокрема, і законодавства про захист від недобросовісної
конкуренції. Попередні судові інстанції дійшли правильного
висновку про те, що органом Антимонопольного комітету України в
оспорюваному рішенні встановлено порушення позивачем законодавства
про захист від недобросовісної конкуренції на підставі належних і
допустимих доказів.
Відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК ( 1798-12 )
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Попередніми судовими інстанціями правильно застосовано до
спірних відносин сторін зі справи і норми матеріального права.
Судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що
відсутність реєстрації як товарних марок протиставлених позначень
у назвах друкованих засобів масової інформації "Р.-Плюс" та
"Р.-люкс" не є підставою для ненадання власнику пріоритетного за
часом використання позначення захисту від недобросовісної
конкуренції.
Відповідно до пункту (2) статті 1 Паризької конвенції про
охорону промислової власності від 20 березня 1883 року
( 995_123 ), до якої Україна приєдналась 25.12.1991, об'єктами
охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні
моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування,
фірмові найменування та вказівки про походження чи найменування
місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції.
bis
У статті 10 цієї Конвенції ( 995_123 ) визначено:
"(1) Країни Союзу зобов'язані забезпечити громадянам країн,
що беруть участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної
конкуренції.
(2) Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який
акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і
торговельних справах.
(3) Зокрема підлягають забороні:
1. всі дії, здатні яким би то не було способом викликати
змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або
торговельної діяльності конкурента;
2. неправильні ствердження при існуванні комерційної
діяльності, що здатні дискредитувати підприємство, продукти чи
промислову або торговельну діяльність конкурента;
3. вказівки чи ствердження, використання яких при здійсненні
комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо
характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до
застосування чи кількості товарів".
У статті 1 Закону України "Про захист від недобросовісної
конкуренції" ( 236/96-ВР ) передбачено, що:
недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що
суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у
підприємницькій діяльності;
недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені
главами 2-4 цього Закону ( 236/96-ВР ).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про
захист від недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР )
неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи
чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг,
інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів,
назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень
походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю
іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на
їх використання.
У статті 21 цього Закону ( 236/96-ВР ) передбачено накладання
штрафів на господарюючих суб'єктів - юридичних осіб та їх
об'єднання за вчинення ними дій, визначених цим Законом як
недобросовісна конкуренція, а у статті 30 - повноваження
Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень
на прийняття рішень щодо їх застосування у справах про
недобросовісну конкуренцію.
З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги не знайшли
підтвердження за встановленими попередніми інстанціями обставинами
справи тому Вищий господарський суд України рішення місцевого та
апеляційного господарських судів зі справ залишив без змін, а
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "О" - без
задоволення.
3. У вирішенні спору зі справи, обставини якої пов'язані з
визначенням меж товарного ринку та/або монопольного становища
суб'єкта господарювання на ньому, господарський суд не повинен
знову визначати такі межі та/або монопольне становище після того,
як це зробив орган Антимонопольного комітету України, і таким
чином перебирати на себе повноваження зазначеного органу, а має
перевірити відповідність прийнятого у зв'язку з цим рішення органу
Антимонопольного комітету України вимогам чинного законодавства.
Товариство з обмеженою відповідальністю
"Телерадіокомпанія..." (далі - Телерадіокомпанія) подало до
місцевого господарського суду позов про визнання недійсним рішення
обласного територіального відділення Антимонопольного комітету
України (далі - територіальне відділення АМК) від 15.12.2003 N 31
про порушення Телерадіокомпанією антимонопольного законодавства та
накладення на неї штрафу в сумі 10 000 грн. (далі - оспорюване
рішення).
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено;
оспорюване рішення визнано недійсним; на територіальне відділення
АМК віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті даного рішення
суд виходив з того, що вимоги Телерадіокомпанії є правомірними, а
заперечення територіального відділення АМК щодо позову -
безпідставними.
Постановою апеляційного господарського суду рішення суду
першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення, яким у
задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначеної постанови
суд виходив з того, що територіальним відділенням АМК у прийнятті
оспорюваного рішення не було допущено будь-якого порушення чинного
законодавства.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Телерадіокомпанія просила зазначену постанову апеляційної
інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без
змін. Скаргу мотивовано порушенням та неправильним застосуванням
судом апеляційної інстанції норм матеріального права - статті 124
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 8 Закону України "Про
Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ), Закону України "Про
ціни і ціноутворення" ( 507-12 ).
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування
норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- оспорюваним рішенням до Телерадіокомпанії застосовано
фінансові санкції у сумі 10 000 грн. за порушення Закону України
"Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 );
- згідно з цим рішенням Телерадіокомпанія:
займає монопольне становище на ринку послуг кабельного
телебачення з часткою 100% в межах його діючих мереж у місті С.;
зловживає монопольним становищем в частині встановлення
дискримінаційних тарифів на послуги кабельного телебачення, що
обмежує права окремих споживачів (абзац шостий статті 4 названого
Закону ( 2132-12 );
зловживає монопольним становищем в частині часткової відмови
від реалізації послуги при відсутності альтернативних джерел
постачання, що може призвести до створення дефіциту на ринку
(абзац четвертий статті 4 названого Закону ( 2132-12 );
зловживає монопольним становищем в частині встановлення
монопольно високих тарифів на послуги, що призвело до порушення
прав споживачів (абзац сьомий статті 4 названого Закону
( 2132-12 );
- оспорюване рішення прийнято за результатами розгляду скарг
громадян - мешканців міста С.;
- інші оператори кабельного телебачення у місті С. не
конкурують з Телерадіокомпанією в межах її діючих мереж, оскільки
така конкуренція можлива лише в будинках, в яких наявні паралельні
мережі різних операторів кабельного телебачення.
Апеляційною інстанцією у розгляді справи встановлено, що
Телерадіокомпанія у 2001 році займала монопольне становище на
ринку послуг кабельного телебачення з часткою 100% у межах її
діючих мереж в місті С. по зазначених у постанові апеляційної
інстанції вулицях, і територіальним відділенням АМК чітко
визначено товарні й географічні межі ринку та частку
Телерадіокомпанії на ньому. Висновками апеляційної інстанції
підтверджено також правильність здійсненої територіальним
відділенням АМК в оспорюваному рішенні дій Телерадіокомпанії
згідно із зазначеними нормами чинного на відповідний період часу
Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"
( 2132-12 ).
Статтею 19 названого Закону ( 2132-12 ) за порушення,
встановлені територіальним відділенням АМК, передбачалося
накладення штрафу, який застосовано названим відділенням у сумі
10 000 грн.
Статтею 8 Закону України "Про Антимонопольний комітет
України" ( 3659-12 ) (що була чинною на час виникнення спірних
правовідносин) до повноважень названого Комітету відносилося
визначення меж товарного ринку, а також монопольного становища
суб'єктів господарювання на ньому.
Вищий господарський суд України не погоджується з доводами
скаржника про те, що "визначивши виключне право органів
Антимонопольного комітету України визначати межі товарних ринків
та монопольного становища суб'єктів господарювання, апеляційний
господарський суд... порушив ст. 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ), щодо поширення юрисдикції судів на всі
правовідносини, що виникають у державі". По-перше, зазначеного
висновку (щодо "виключного права") оскаржувана постанова не
містить. По-друге, з огляду на приписи частини другої статті 6,
частини другої статті 19 та тієї ж статті 124 Конституції України
апеляційний господарський суд у вирішенні даного спору не повинен
був знову визначати межі товарного ринку чи монопольне становище
Телерадіокомпанії на ньому після того, як це зробило територіальне
відділення АМК, і таким чином перебирати на себе повноваження
останнього, а мав перевірити відповідність оспорюваного рішення
законодавству, що названим судом і зроблено.
Не ґрунтується на законодавчих приписах й твердження
скаржника щодо невірного застосування апеляційною інстанцією норм
Закону України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ). Відповідно
до частини першої статті 13 названого Закону (в редакції, чинній
на час прийняття оспорюваного рішення) в сфері дії вільних цін
контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог
антимонопольного законодавства. Про можливість здійснення
Антимонопольним комітетом України контролю за дотриманням вимог
антимонопольного законодавства при ціноутворенні у сфері
застосування вільних цін і тарифів зазначалося також Верховним
Судом України, зокрема, в постанові від 27.06.2001 N 04-1/24.
Таким чином, судом апеляційної інстанції у вирішенні даного
спору не допущено порушень або неправильного застосування норм
матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги
не знаходять підтвердження за матеріалами справи.
4. Розпорядження адміністративної колегії територіального
відділення АМК про початок розгляду справи про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції визнано
господарськими судами таким, що не порушує прав та охоронюваних
законом інтересів суб'єкта господарювання.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім
"С. хліб" (далі - ТОВ "ТД "С. хліб") звернулося до господарського
суду з позовом до обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення
АМК) про визнання недійсним розпорядження адміністративної колегії
територіального відділення АМК від 14.05.2004 N 27.
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено;
визнано недійсним розпорядження адміністративної колегії
територіального відділення АМК від 14.05.2004 N 27 "Про початок
розгляду справи" (далі - оспорюване розпорядження); на зазначене
відділення віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті
відповідного рішення суд виходив з того, що в оспорюваному
розпорядженні йдеться про ознаки порушення, які територіальним
відділенням АМК не доведено належним чином.
Постановою апеляційного господарського суду апеляційну скаргу
територіального відділення АМК задоволено; рішення суду першої
інстанції скасовано і прийнято нове рішення, яким у позові
відмовлено. У прийнятті зазначеної постанови суд виходив з того,
що згадане рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин
справи, а його висновки не відповідають обставинам справи.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
"ТД "С. хліб" просило постанову апеляційної інстанції скасувати, а
рішення суду першої інстанції залишити без змін. Скаргу мотивовано
неправильним застосуванням апеляційною інстанцією норм
матеріального і процесуального права, зокрема, Конституції України
( 254к/96-ВР ), Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ), Цивільного ( 435-15 ), Господарського
( 436-15 ) та Господарського процесуального кодексів України
( 1798-12 ).
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями правильність застосування апеляційною інстанцією у
прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги з
огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- підставою видання оспорюваного розпорядження став акт від
23.04.2004 перевірки дотримання ТОВ "ТД "С. хліб" вимог
законодавства про захист економічної конкуренції, що була
проведена комісією територіального відділення АМК;
- однією з підстав для початку проведення такої перевірки
стало, як зазначено в акті від 23.04.2004, суттєве підвищення цін
на хліб та хлібобулочні вироби в місті С. 16.03.2004 внаслідок, у
свою чергу, значного підвищення відпускних цін на борошно ТОВ "ТД
"С. хліб", який є основним постачальником борошна для хлібопечення
на ВАТ "С. хлібокомбінат", що займає монопольне становище на ринку
хліба та хлібобулочних виробів у межах міста С.;
- в акті перевірки також зазначено, що ТОВ "ТД "С. хліб" має
найвищі відпускні ціни на борошно для хлібопечення на території
відповідної області, що призвело до встановлення в цій області
найвищих цін на хліб та хлібобулочні вироби серед областей
України;
- адміністративна колегія територіального відділення АМК
зазначила, що в діях групи суб'єктів господарювання у складі ТОВ
"ТД "С. хліб" та ВАТ "С. хлібокомбінат" вбачаються ознаки
порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які
кваліфікуються за пунктом 1 статті 2, статтею 13, пунктом 2
статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ) як зловживання монопольним становищем на ринку хліба
та хлібобулочних виробів в частині дій, що можуть призвести до
ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов
існування значної конкуренції на ринку, та встановлення таких цін
реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов
існування значної конкуренції на ринку; тому названа колегія
постановила розпочати розгляд справи проти зазначеної групи
суб'єктів господарювання у розумінні статті 1 названого Закону;
- в оспорюваному розпорядженні, зокрема, зазначено, що:
"засновниками ТОВ "ТД "С. хліб" є ВАТ "С. хлібокомбінат" (50%
статутного фонду) та дві фізичні особи - гр. К...ков і гр. К...ко;
перший з них є головою спостережної ради ВАТ "С. хлібокомбінат"
(по 25% статутного фонду);
завдяки володінню 75% статутного фонду ТОВ "ТД "С. хліб", ВАТ
"С. хлібокомбінат" спільно з гр. К...ковим контролюють діяльність
Торгового дому, внаслідок чого група суб'єктів господарювання у
складі ТОВ "ТД "С. хліб" та ВАТ "С. хлібокомбінат" містить ознаки
єдиного суб'єкту господарювання в розумінні статті 1 Закону
України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ), що
займає монопольне становище на ринку хліба та хлібобулочних
виробів з часткою 95,8% в межах міста С.;
за даними 1999 року Хлібокомбінат займав монопольне становище
на ринку хліба та хлібобулочних виробів в межах міста С. з часткою
95,8%, що дає підстави стверджувати про те, що останній на даний
час продовжує займати монопольне становище у зазначених
територіальних межах";
- порушенням, виявленим членом комісії територіального
відділення та зазначеним ними в акті перевірки, є недодержання
вимог розпорядження голови відповідної облдержадміністрації від
04.07.2003 N 314 (далі - розпорядження N 314) при ціноутворенні на
продукцію, що поставлялася ВАТ "С. хлібокомбінат" за період:
2003 рік - квітень 2004 року. ТОВ "ТД "С. хліб" вважало
розпорядження N 314 таким, що видано всупереч законодавству
України з питань ціноутворення, і у визначенні своєї політики з
ціноутворення виходило не з цього розпорядження, а з вимог
постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, постанови від
21.10.94 N 733 ( 733-94-п ) "Про ціноутворення в умовах
реформування економіки" та постанови від 10.11.2003 N 1747
( 1747-2003-п ) "Про невідкладні дії щодо стабілізації ситуації на
ринку продовольчого зерна, хліба і хлібобулочних виробів";
30.04.2004 начальником відповідного обласного управління юстиції в
межах його компетенції затверджено висновок N 3/3 "Про скасування
рішення про державну реєстрацію Розпорядження ... обласної
державної адміністрації N 314 від 04.07.2003 року" з тих підстав,
що це розпорядження видано з перевищенням повноважень органу, який
його видав, та воно порушує встановлені законом права підприємств
і організацій, що діють на ринку зерна, борошна та інших товарів,
визначених названими постановами Кабінету Міністрів України;
- розпорядження N 314 виключено з державного реєстру
нормативно-правових актів з 10.05.2004, і отже на момент видання
розпорядження (14.05.2004) втратило чинність;
- у наказі голови територіального відділення АМК від
22.03.2004 N 13 про початок перевірки ТОВ "ТД "С. хліб" та в акті
перевірки не зазначено, чи є перевірка плановою або позаплановою;
у листуванні сторін у справі з приводу перевірки зазначено, що
вона є плановою, а члени комісії зареєструвалися в журналі
перевірок ТОВ "ТД "С. хліб" для проведення позапланової перевірки;
- згідно з тим же наказом до участі у перевірці (за згодою)
було залучено спеціаліста державної інспекції з контролю за цінами
в названій області. Таким спеціалістом на підставі посвідчення на
перевірку було зазначено держінспектора К., але вона участі в
перевірці не брала, а в складі комісії брав участь інший
спеціаліст названої інспекції, - О.
Суд апеляційної інстанції додатково встановив, що:
- висновок комісії територіального відділення АМК про
наявність у ТОВ "ТД "С. хліб" ознак порушення законодавства про
захист економічної конкуренції зроблено не на підставі перевищення
регульованих цін на борошно пшеничне, а у зв'язку із завищенням
повної собівартості виходу продукції (борошна) на умовах надання
цим товариством іншому підприємству давальницької сировини;
- група суб'єктів господарювання у складі ТОВ "ТД "С. хліб"
та ВАТ "С. хлібокомбінат" чинить вирішальний вплив на господарську
діяльність ТОВ "ТД "С. хліб" завдяки володінню значною часткою
активів - 50% статутного фонду;
- видання оспорюваного розпорядження не тягне за собою для
ТОВ "ТД "С. хліб" будь-яких правових наслідків та "жодних
обов'язкових вимог стосовно зобов'язань щодо вчинення певних
дій..., вилучення у нього документів або накладення на них арешту,
... або накладення штрафних санкцій тощо".
Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України ( 1798-12 )
підприємства та організації мають право звертатися до
господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю
господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних
прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття
передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання
правопорушенням.
У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду
України від 26.01.2000 N 02-5/35 ( v5_35800-00 ) "Про деякі
питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням
недійсними актів державних чи інших органів" зазначено:
"Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його
вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом
компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою
визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям
відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів
підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за
результатами розгляду справи факту такого порушення не
встановлено, у господарського суду немає правових підстав для
задоволення позову."
З установлених попередніми судовими інстанціями фактичних
обставин даної справи не вбачається порушення прав та/або
охоронюваних законом інтересів ТОВ "ТД "С. хліб" у зв'язку з
виданням територіальним відділенням АМК оспорюваного
розпорядження. Посилання скаржника у зв'язку з цим на розділ VII
Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ),
що має назву "Розгляд справ про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції", не може бути взято до уваги. Саме по
собі здійснення розгляду органом Антимонопольного комітету України
відповідної справи не порушує прав чи охоронюваних законом
інтересів ТОВ "ТД "С. хліб", і останнім не зазначено, в чому
конкретно він вбачає таке порушення. Якщо за результатами розгляду
такої справи не доведено вчинення порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, зазначений розгляд підлягає
закриттю (стаття 49 названого Закону). Посилання скаржника на
"аналогію з кримінальним процесом" недоречне, оскільки
Господарський процесуальний кодекс України ( 1798-12 ) не
передбачає застосування господарським судом закону за аналогією.
Що ж до обов'язків, які, на думку скаржника, "породжуються"
для нього у зв'язку з виданням оскаржуваного розпорядження, то
згаданий розділ VII Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ), що на нього посилається скаржник,
передбачає для сторони, яка бере участь у справі, лише обов'язок
добросовісно користуватися належними їй правами (стаття 40
названого Закону). У відзиві на касаційну скаргу вірно зазначено,
що правові наслідки, передбачені статтями 41, 43, 44, 46, 47 цього
Закону оформлюються окремими розпорядчими актами (постановою чи
розпорядженням), і їх прийняття має виключно імовірний характер,
тобто за результатами здійснення розслідування по справі в
залежності від її обставин такі акти може бути й не прийнято.
Всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин справи
про порушення законодавства про захист економічної конкуренції
територіальним відділенням АМК згідно з пунктами 21, 23 Правил
розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної
конкуренції (затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету
України від 19.04.94 N 5 ( z0090-94 ) в редакції розпорядження від
29.06.98 N 169-р ( z0471-98 ) проводиться службовцями названого
Комітету після початку розгляду відповідної справи.
Суд апеляційної інстанції невірно мотивував оскаржувану
постанову, зокрема, тим, що "визнання недійсними розпорядження про
проведення перевірки позбавляє орган антимонопольного комітету
України - відповідача по справі, можливості виконання своїх
функцій, передбачених Законом України "Про Антимонопольний
комітет" ( 3659-12 ). Визначальним для правильного вирішення спору
в даній справі є не це, а встановлення судом факту відсутності
порушення у зв'язку з виданням оспорюваного розпорядження
порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у
справі. Однак зазначена помилка у мотивації оскаржуваного судового
рішення не вплинула на правильність його резолютивної частини.
Не можна погодитися з доводами касаційної скарги стосовно
нібито неправильного застосування апеляційною інстанцією норм
Господарського кодексу України ( 436-15 ) у визначенні поняття
"суб'єкт господарювання". Скаржником у зв'язку з цим не враховано
припис частини першої статті 41 названого Кодексу, згідно з яким
законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з
недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням
монополізму у господарській діяльності, складається з цього
Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших
законодавчих актів. У даному разі таким "іншим законодавчим актом"
у розумінні наведеної норми є Закон України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ), стаття 1 якого визначає як
суб'єкт господарювання в розумінні цього Закону не лише юридичну
чи фізичну особу, а й групу суб'єктів господарювання, якщо один
або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Адміністративна
колегія територіального відділення АМК не створює відповідних
груп, а згідно зі своїми повноваженнями, закріпленими у статті 14
Закону України "Про Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ),
визначає наявність або відсутність контролю між суб'єктами
господарювання або їх частинами та склад групи суб'єктів
господарювання, що є єдиним суб'єктом господарювання, тобто групи,
яка вже існує внаслідок власної господарської діяльності юридичних
та фізичних осіб.
З урахуванням наведених обставин Вищий господарський суд
України постанову апеляційного господарського суду зі справи
залишив без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "Торговий дім "С. хліб" - без задоволення.
5. Визначений Господарським кодексом України ( 436-15 )
перелік дій, які визнаються зловживанням монопольним становищем,
не може вважатися вичерпним.
Відкрите акціонерне товариство (далі - Товариство) звернулося
до господарського суду з позовом до одного з обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України
(далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним
рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК
від 27.12.2004 N 40/П-1 у справі N 8/1-04 (далі - оспорюване
рішення).
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін
постановою апеляційного господарського суду, відмовлено у
задоволенні позову про визнання недійсним оспорюваного рішення. У
прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові
інстанції виходили з того, що у прийнятті оспорюваного рішення не
вбачається порушень чинного законодавства.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просило скасувати оскаржувані судові рішення з даної
справи і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним оспорюване
рішення територіального відділення АМК. Скаргу мотивовано тим, що
господарським судом у розгляді справи всупереч приписам статті 6
Конституції України ( 254к/96-ВР ) не враховано положення
статей 29, 251 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (далі -
ГК України), статті 13 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ), Правил користування електричною
енергією, затверджених постановою Національної комісії з
регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 N 28
( z0417-96 ) (у редакції постанови від 22.08.2002 N 928
( z0903-02 ), далі - Правила); апеляційною інстанцією
необґрунтовано не взято до уваги результати здійсненого
Товариством узагальнення з питань звернення до суду 12 споживачів
електричної енергії (далі - електроенергія).
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав
для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- за результатами розгляду справи N 8/1-04 про порушення
законодавства про захист економічної конкуренції Товариством
територіальне відділення АМК встановило, що:
назване підприємство займає монопольне становище на ринку
передачі електроенергії місцевими (локальними) електричними
мережами і на ринку постачання електроенергії за регульованим
тарифом у межах відповідної області з часткою 100 відсотків;
відповідні висновки позивачем у справі не спростовуються;
дії Товариства, що полягали у спонуканні споживачів
електроенергії - суб'єктів підприємницької діяльності, під
загрозою припинення енергопостачання їх об'єктів, до сплати на
користь Товариства грошових сум, донарахованих цим споживачам за
актами про порушення Правил користування електричною енергією
( z0417-96 ) та на підставі висновків експертизи оригінальності
відтиску тавра державного повірника, запровадженої Товариством,
були порушенням законодавства про захист економічної конкуренції,
передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону
України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ), у
вигляді зловживання монопольним становищем на ринку, що призвело
до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, яке було б
неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку. За
відповідне порушення до Товариства було застосовано штраф у сумі
10 000 грн.; назване підприємство зобов'язано припинити порушення
законодавства про захист економічної конкуренції;
- представниками Товариства у період з другого півріччя
2003 р. по 2004 р. за результатами проведення перевірок контролю
схеми підключення електролічильника та цілісності збереження
встановлених номерних пломб Товариства складено значну кількість
актів про порушення суб'єктами господарювання - споживачами
електроенергії Правил користування електричною енергією
( z0417-96 ) у вигляді підробки пломби державних повірених на
приладі обліку електроенергії. Згідно з наказом по Товариству від
30.04.2003 N 211 "Про проведення експертизи засобів вимірювальної
техніки" такі прилади обліку направлялися на експертизу; актами
експертизи, складеними представниками електропостачальника та
державного повірника ХДЦСМС, зафіксовано, що відтиск державного
тавра підроблено та зроблено висновок, що це доводить навмисне
втручання в роботу лічильника або вказує на можливість такого
втручання;
- у здійсненні експертизи лічильників електроенергії у
споживачів - суб'єктів підприємницької діяльності Товариство
керувалося Тимчасовим положенням про порядок проведення експертизи
засобів обліку електричної енергії, затвердженим головою правління
названого товариства; згідно з пунктом 1.3.2 цього Положення
однією з підстав проведення експертизи лічильника є наявність
ознак порушення пломб чи підробка відтиску тавра територіального
органу Державного комітету України з питань технічного регулювання
та споживчої політики або енергопостачальника; тобто порушення
пломб чи підробка відтиску тавра є підставою для проведення
експертизи лічильника, а не відтиску пломби;
- складені комісією акти експертизи лічильників
електроенергії суб'єктів господарювання не містять вказівок про
те, у який спосіб або за допомогою яких пристосувань здійснювалося
заниження показників приладу обліку; іноді не виявлялося ніяких
відхилень у роботі лічильника; у відповідних актах члени комісії
дають оцінку відповідності оригінала відтиску тавра державного
повірника. Фактично комісія одночасно з метрологічною експертизою
лічильника або замість неї здійснювала експертизу відбитків
державного тавра, що, по суті, є трасологічною експертизою; у
складі комісії відсутні були особи, атестовані належним чином як
експерти та які несли б відповідальність за результати експертизи;
- таким чином, висновки здійснюваної Товариством експертизи
не містили відомостей про те, яким чином здійснювалося заниження
показників лічильника, тобто ці висновки не підтверджують
втручання споживачів у роботу лічильників, а висновки щодо
підробки відтиску тавра державного повірника зроблено з
перевищенням повноважень названого підприємства;
- судові надано 43 копії актів про порушення Правил
( z0417-96 ), які (акти) всупереч приписам пунктів 7.30-7.32
Правил залишилися не погодженими із споживачами. На підставі цих
актів Товариству донараховувало споживачам плату за
електроенергію, а у випадках несплати донарахованих за цими актами
сум споживачам надсилалися попередження про припинення
електропостачання;
- в оспорюваному рішенні зазначається, що така поведінка
Товариства стосовно споживачів електроенергії - суб'єктів
господарювання вказує на спонукання останніх, під загрозою
припинення електропостачання їх об'єктів, до сплати
постачальникові електроенергії грошових сум, донарахованих цим
споживачем згідно з актами (як погодженими, так і не погодженими
із споживачами) про порушення Правил ( z0417-96 );
- лічильники, зняті у певних підприємств для проведення
чергової повірки та направлені на проведення експертизи, якою
встановлено підробку тавра, мали прострочений термін державної
повірки (понад 4 роки), отже з огляду на вимоги пункту 4.5 Правил
( z0417-96 ) електропередавальна організація не мала права
виставляти споживачам додаткові рахунки, пов'язані з неправильною
роботою лічильників. Згідно з оспорюваним рішенням відповідні дії
Товариства свідчать про намагання перекласти недоліки у своїй
діяльності (у зв'язку з нездійсненням повірки розрахункових
засобів обліку у встановлені терміни) на споживача електроенергії
у повному обсязі;
- Товариство, виконавши планову заміну приладів обліку
електроенергії у споживачів, опломбовує їх своїми номерними
пломбами. Про цілісність цих пломб свідчать наряди на зняття
лічильників. Зберігання споживачами номерних пломб у більшості
випадків вказує на те, що втручання в роботу розрахункового
механізму з метою заниження його показань без пошкодження пломб
було неможливим; однак Товарством не враховано ці обставини як
такі, що свідчать про неможливість втручання споживачів у роботу
приладів обліку;
- на підставі актів про порушення Правил ( z0417-96 ) та
актів експертизи понад 100 споживачам - суб'єктам господарювання
нараховано плату за недовраховану електроенергію на загальну суму
674,64 тис. грн. (без податку на додану вартість), у тому числі за
не погодженими споживачами актами порушення Правил - на суму
490,14 тис. грн.;
- кожному споживачеві, який не сплатив донараховані суми в
строки, встановлені у додаткових рахунках, Товариство надіслало
попередження про припинення електропостачання відповідних об'єктів
у зв'язку з несплатою цих сум. Назване товариство під загрозою
припинення електропостачання з його мереж та за відсутності
альтернативних джерел електропостачання, які були б здатні
забезпечити звичайний режим діяльності виробничих та інших
об'єктів споживачів електроенергії, останні з метою запобігти
зупинці виробництва вносили на рахунок електропостачальника кошти
згідно із зазначеними актами або укладали договори
реструктуризації заборгованості (всього укладено 19 відповідних
договорів на суму 152,62 тис. грн.), а також зверталися до
господарського суду за захистом своїх охоронюваних законом
інтересів. За наданою Товариством інформацією, споживачі сплатили
196,10 тис. грн. згідно з актами про порушення Правил
( z0417-96 ), якими (актами) зафіксовано підроблення відтиску
тавра державного повірника і які не були погоджені споживачами.
Попередні судові інстанції, проаналізувавши зазначені в
оспорюваному рішенні факти порушень, встановили, що Товариством
при складанні актів про порушення Правил ( z0417-96 ), виконанні
експертизи лічильників електроенергії у споживачів - суб'єктів
господарювання, здійсненні донарахування коштів за електроенергію
допускало порушення Правил, у тому числі пунктів 4.5, 4.11, 7.31,
7.32 цього нормативно-правового акта.
У зв'язку з цим зазначені судові інстанції дійшли висновку
про те, що дії Товариства, які полягали у спонуканні споживачів
електроенергії під загрозою припинення електропостачання їх
об'єктів, до сплати на користь названого товариства грошових сум,
донарахованих цим споживачам за актами (як узгодженими, так і не
узгодженими споживачами) порушення Правил ( z0417-96 ) та згідно з
висновками запровадженої Товариством експертизи оригінальності
відтиску тавра державного повірника, за недоведеності фактів
втручання споживачів у роботу приладів обліку електроенергії з
метою заниження їх показників (зокрема, у випадках цілісності
пломб Товариства) є порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50,
частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) у вигляді зловживання монопольним
становищем на ринку, що призвело до ущемлення інтересів інших
суб'єктів господарювання, які були б неможливими за умов існування
значної конкуренції на ринку.
Відповідно до частини другої статті 25 Закону України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) захист прав споживачів
електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав
регулюється, зокрема, Законом України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ).
Згідно з пунктом 1.10 Правил ( z0417-96 ) спірні питання між
споживачем та постачальником електричної енергії або
електропередавальною організацією розглядаються в межах наданих
законодавством повноважень, зокрема, Антимонопольним комітетом
України.
Стаття 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"
( 3659-12 ) відносить до основних завдань названого Комітету,
зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням
законодавства про захист економічної конкуренції на засадах
рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав
споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень
законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) державний контроль за
додержанням законодавства про захист економічної конкуренції,
захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його
порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.
Статтею 13 названого Закону ( 2210-14 ) визначено, що
зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи
бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести
до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема
обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання,
або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи
споживачів, які були б неможливими за умов існування значної
конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку,
зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов
придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити
за умов існування значної конкуренції на ринку; часткова або повна
відмова від придбання або реалізації товару за відсутності
альтернативних джерел реалізації чи придбання.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем згідно з
пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) визнається порушенням законодавства про
захист економічної конкуренції, яке, зокрема, тягне за собою
накладання штрафу в розмірах, передбачених статтею 52 названого
Закону.
З урахуванням встановлених попередніми судовими інстанціями
обставин справи, що входять до предмету доказування в ній, та
зазначених приписів законодавства названі судові інстанції дійшли
правильного висновку про відповідність оспорюваного рішення
вимогам закону та визначеній законом компетенції органу, який його
прийняв, і відтак про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не взяті до уваги Вищим
господарським судом України з огляду на таке.
В обґрунтування цих доводів скаржник посилається на статтю 29
ГК України ( 436-15 ), якою, на його думку, визначено вичерпний
перелік дій, що визнаються зловживанням монопольним становищем, та
вважає, що його дії, зазначені в оспорюваному рішенні, під цей
перелік не підпадають. Однак скаржником не враховано припис
частини першої статті 41 ГК України, за яким законодавство, що
регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною
конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у
господарській діяльності, складається з цього Кодексу, закону про
Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. Саме
таким "іншим законодавчим актом" у даному разі є Закон "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ), за нормами якого
кваліфіковано дії Товариства.
Порушень чи неправильного застосування попередніми судовими
інстанціями вимог інших нормативно-правових актів, на які
посилається скаржник, Вищим господарським судом України також не
встановлено.
Доводи скаржника, пов'язані з оцінкою доказів, які вже були
предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та
правильності встановлення ними фактичних обставин справи не можуть
бути підставою для задоволення касаційної скарги з огляду на
приписи частини другої статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ), за якими касаційна інстанція не має
права, зокрема, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові
докази або додатково перевіряти докази.
Наведені у касаційній скарзі "узагальнені результати по
споживачам, по яким проводилася перевірка ЕТВ АМК України", не
спростовують висновків господарських судів першої та апеляційної
інстанцій у даній справі.
Отже, визначених законом підстав для скасування оскаржуваних
судових рішень не вбачається.
6. Визнання господарським судом спору між суб'єктами
господарювання звичайним господарським спором з приводу виконання
договірних зобов'язань, який має поодинокий характер і можливість
виникнення якого не виключається навіть за умов існування значної
конкуренції на ринку, стало підставою для висновку господарського
суду про відсутність у діях суб'єкта господарювання ознак
зловживання монопольним становищем на товарному ринку.
Відкрите акціонерне товариство в особі міських електричних
мереж (далі - Обленерго) звернулося до господарського суду з
позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії
З...кого обласного територіального відділення Антимонопольного
комітету України відповідача (далі - територіальне відділення АМК)
від 01.09.2004 N 67-рш "Про визнання вчинення порушення
законодавства про захист економічної конкуренції та накладення
штрафу".
Територіальне відділення АМК подало до суду зустрічний позов
про стягнення з Обленерго штрафу в сумі 5 000 грн. на підставі
зазначеного рішення адміністративної колегії від 01.09.2004
N 67-рш.
Рішенням місцевого господарського суду у задоволенні
первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено в
повному обсязі. Це рішення суду мотивовано прийняттям відповідачем
оспорюваного рішення з дотриманням вимог чинного законодавства.
Постановою апеляційного господарського суду рішення суду
першої інстанції змінено та позов Обленерго задоволено частково:
визнано недійсними пункти 2-4 рішення адміністративної колегії
відповідача від 01.09.2004 N 67-рш, в іншій частині первісного
позову відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано посиланням на
відсутність у діях позивача порушення законодавства про захист
економічної конкуренції.
Територіальне відділення АМК у касаційній скарзі просило
Вищий господарський суд України постанову апеляційного суду зі
справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм
матеріального і процесуального права та залишити без змін рішення
місцевого господарського суду від 13.12.2004.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 01.09.2004 адміністративною колегією відділення АМК
прийнято рішення N 67-рш "Про визнання вчинення порушення
законодавства про захист економічної конкуренції та накладення
штрафу", яким:
визнано, що Обленерго за результатами своєї діяльності в
2003 році займає монопольне становище: на ринку передачі
електроенергії як суб'єкт природної монополії з часткою 100%, на
ринку постачання електроенергії з часткою 90,8% в межах
відповідної області (пункт 1);
дії Обленерго у вигляді безпідставного застосування штрафних
санкцій до товариства з обмеженою відповідальністю "С.-Медик"
(далі - ТОВ "С.-Медик") на підставі необґрунтованого зменшення
граничної величини споживання електричної енергії на лютий
2004 року до 0 кВт/год визнано порушеннями законодавства про
захист економічної конкуренції, передбаченими частиною першою та
пунктом 1 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону
України від 11.01.2001 N 2210-III ( 2210-14 ) "Про захист
економічної конкуренції" (далі - Закон N 2210), шляхом зловживання
монопольним становищем на ринку у вигляді дій, які призвели до
ущемлення інтересів споживача, які були б неможливими за умов
існування значної конкуренції на ринку, та встановлення таких умов
реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов
існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);
за вчинення зазначених порушень на Обленерго накладено штраф
у сумі 5 000 грн. (пункт 3);
Обленерго зобов'язано припинити порушення законодавства про
захист економічної конкуренції шляхом скасування лімітного
повідомлення від 26.03.2004 N 1995/19 про зменшення ТОВ "С.-Медик"
граничної величини споживання електричної енергії та штрафних
санкцій, виставлених ТОВ "С.-Медик" у сумі 803,52 грн. (без ПДВ)
за перевищення у лютому 2004 договірної величини споживання
електроенергії, про що повідомити ТОВ "С.-Медик" та територіальне
відділення АМК у 10-денний термін з дня отримання цього рішення
(пункт 4);
- підставою для прийняття відповідачем оспорюваного рішення
було коригування позивачем ТОВ "С.-Медик" граничних величин
електричної енергії та потужності в лютому 2004 року, зменшення
величини споживання електричної енергії та нарахування штрафних
санкцій у розмірі п'ятикратної вартості перевищення граничної
величини обсягу споживання електричної енергії (803,52 грн., без
ПДВ) з посиланням на договір від 05.11.2003 N 4304;
- рішенням місцевого господарського суду від 21.07.2004 зі
справи N 13/409 Обленерго відмовлено у стягненні зазначених
штрафних санкцій внаслідок визнання неукладеним договору від
05.11.2003 N 4304.
Встановивши одні й ті ж самі фактичні обставини справи,
попередні судові інстанції дали їм різну юридичну оцінку,
внаслідок чого апеляційний суд не погодився з висновком суду
першої інстанції щодо наявності в діях Обленерго, пов'язаних з
його оцінкою виконання ТОВ "С.-Медик" договірних зобов'язань з
оплати електричної енергії, ознак порушення законодавства про
захист економічної конкуренції.
Факт зайняття Обленерго монопольного становища на ринку не
оспорюється.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.1999 N 441
( 441-99-п ) "Про невідкладні заходи щодо стабілізації фінансового
становища підприємств електроенергетичної галузі" затверджено
Порядок постачання електричної енергії споживачам, згідно з яким
проводиться регулювання постачання електричної енергії шляхом
встановлення граничних величин її споживання (пункт 1 цього
Порядку). При цьому безпосередньо порядок встановлення і доведення
до споживачів граничних величин споживання електричної енергії та
потужності визначено пунктом 11 зазначеного Порядку.
Статтею 26 Закону України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (в редакції, що була чинною на час виникнення
спірних правовідносин) передбачено, що у випадку перевищення
договірної величини потужності споживачі (крім населення,
державних професійно-технічних навчальних закладів) сплачують
енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці між найбільшою
величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового
періоду, та договірною величиною потужності.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону N 2210 ( 2210-14 )
(в редакції, що була чинною на час прийняття відповідачем рішення,
правомірність якого оспорюється) зловживанням монопольним
(домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта
господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на
ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення
чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності
інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших
суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за
умов існування значної конкуренції на ринку.
Пунктом 1 частини другої цієї статті Закону ( 2210-14 )
передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем
на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов
придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити
за умов існування значної конкуренції на ринку.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- Обленерго і ТОВ "С.-Медик" 08.10.1998 укладено договір
N 4304 на використання електричної енергії, а в подальшому
здійснювалися заходи з укладення нового договору, на який позивач
посилається як на договір про постачання електричної енергії від
05.11.2003 N 4304;
- спір між Обленерго і ТОВ "С.-Медик" виник внаслідок
неналежного виконання останнім, на думку позивача, договірних
зобов'язань;
- коригування граничних величин електричної енергії та
потужності в лютому 2004 року, зменшення величини споживання
електричної енергії та нарахування штрафних санкцій Обленерго
мотивувало посиланням на умови договору від 05.11.2003 N 4304;
- з приводу стягнення з ТОВ "С.-Медик" нарахованих санкцій
Обленерго звернулося до місцевого господарського суду, рішенням
якого від 21.07.2004 зі справи N 13/409 у задоволенні позову
відмовлено з посиланням на неукладеність договору від 05.11.2003
N 4304.
З огляду на наведене апеляційний господарський суд визнав, що
спір між Обленерго та ТОВ "С.-Медик" є звичайним господарським
спором (який вирішено в судовому порядку на користь ТОВ
"С.-Медик") з приводу виконання договірних зобов'язань, який має
поодинокий характер і можливість виникнення якого не виключається
навіть в умовах існування значної конкуренції на ринку, внаслідок
чого дійшов висновку про те, що відділення АМК не мало підстав для
кваліфікацій дій позивача як зловживання монопольним становищем на
ринку, що призвели до ущемлення інтересів споживача, які були б
неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, що
свідчить про невідповідність висновків, викладених у рішенні
адміністративної колегії відповідача від 01.09.2004 N 67-рш,
обставинам справи. Ці доводи суду апеляційної інстанції не
спростовано.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону N 2210 ( 2210-14 )
підставою для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень
органів Антимонопольного комітету України є, зокрема,
невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам
справи.
Відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку
про те, що постанова суду апеляційної інстанції зі справи
відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і
передбачені законом підстави для її скасування відсутні.
7. У вирішенні питань про наявність чи відсутність у діях
(бездіяльності) суб'єкта господарювання ознак зловживання
монопольним (домінуючим) становищем на ринку господарському суду
необхідно з'ясовувати та відображати в судовому рішенні, яким
чином такі дії (бездіяльність) призвели або можуть призвести до
недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення
інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів і в чому
конкретно полягають відповідні негативні наслідки.
Відкрите акціонерне товариство (далі - Обленерго) звернулося
до господарського суду до обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення
АМК) про визнання недійсним рішення адміністративної колегії
територіального відділення АМК від 12.01.2005 N 1-рш у справі
N 02/60-04 (далі - оспорюване рішення).
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін
постановою апеляційного господарського суду, у первісному позові
відмовлено; зустрічний позов задоволено частково: з Обленерго
стягнуто в доход державного бюджету штраф у сумі 7000 грн.; в
іншій частині зустрічного позову відмовлено; на Обленерго
віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначених рішення
та постанови попередні судові інстанції виходили з того, що
накладення територіальним відділенням АМК штрафу на Обленерго
відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України
"Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (далі - Закон);
пеня в сумі 525 грн. стягненню не підлягає, оскільки згідно з
пунктом 3 частини п'ятої статті 56 Закону її нарахування
зупиняється на час розгляду чи перегляду судом справи про визнання
недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про
накладення штрафу.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Обленерго просило рішення та постанову попередніх судових
інстанцій скасувати і прийняти нове рішення, яким визнати
недійсним оспорюване рішення, а в задоволенні зустрічного позову
відмовити. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням названими
інстанціями норм матеріального права, зокрема, статті 13 Закону
( 2210-14 ) та статті 27 Господарського кодексу України
( 436-15 ). Крім того скаржник зазначав, що ним не вчинено дій, що
їх можливо було б кваліфікувати як зловживання монопольним
становищем, а отже, не було й підстав для застосування до нього
штрафу згідно з оспорюваним рішенням.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- оспорюване рішення прийнято за результатами розгляду справи
N 02/60-04, розпочатої на підставі заяви товариства з обмеженою
відповідальністю (далі - ТОВ), з огляду на таке:
Обленерго в особі структурного підрозділу - Б...кого району
електричних мереж (далі - РЕМ) на підставі договору на постачання
електроенергії від 22.02.2002 N 106 (далі - Договір) зобов'язалося
відпускати ТОВ електроенергію, а назване товариство мало щомісячно
надавати енергопостачальній організації письмові звіти про
використану електроенергію з показаннями розрахункових
електролічильників та своєчасно розраховуватися за неї;
у Договорі зазначено тип, номер, місце встановлення
лічильника, а також розрахунковий коефіцієнт (20) втрати
потужності в трансформаторі;
перед укладанням Договору 08.02.2002 інспектором РЕМ та
директором складено "Відомості про розрахунковий облік" ТОВ, в
яких зазначалися дані про лічильник активної електроенергії та про
те, що шафа вузла обліку опломбована без напруги пломбою РЕМ
N 04-1 шт.;
22.02.2002 у названих "Відомостях" сторонами Договору
зазначено, що схема підключення розрахункового обліку під
навантаженням перевірена інспектором РЕМ, а також про те, що
пломбу з відтиском N 04 РЕМ, встановлену на дверях шафи обліку,
прийняла на зберігання директор ТОВ;
15.03.2004 під час рейдової перевірки названого товариства
інспектором РЕМ виявлено порушення Правил користування електричною
енергією ( z0417-96 ) у вигляді підключення зустрічно
трансформатора струму фази вузла обміну, про що складено акта від
15.03.2004 N 635106;
17.03.2004 РЕМ вручено ТОВ припис про усунення порушень; у
приписі зазначалося, що в разі його невиконання подачу
електроенергії названому товариству буде припинено з 25.03.2004;
на підставі зазначеного акта та згідно з "Методикою
обчислення обсягу електричної енергії, недорахованої внаслідок
порушення споживачем - юридичною особою Правил користування
електричною енергією" (затверджена постановою Національної комісії
регулювання електроенергетики України від 05.12.2001 N 1197
( v1197227-01 ), з наступними змінами), РЕМ здійснено розрахунок
кількості недоврахованої електроенергії у розмірі 32 460 кВт/г на
суму 6 755,88 грн.;
на зазначену суму РЕМ виписав ТОВ рахунок від 15.03.2004
N 106;
- на письмовий запит територіального відділення АМК щодо
причин відсутності в акті від 15.03.2004 відомостей про
пошкодження чи зрив пломби на шафі, в якій встановлено вузол
обліку ТОВ, та про наявність у названого товариства можливості
зміни підключення трансформатора струму В - "включення зустрічно"
без пошкодження та зриву пломб на шафі Обленерго надало таку
інформацію:
"... В акті не було зазначено про порушення пломби на шафі, в
якій встановлено вузол обліку Товариства, так як при візуальному
огляді підозри на її пошкодження не виникало. Можливості зміни
схеми підключення фази В без пошкодження або зриву пломби на шафі
обліку ТОВ не мало";
- рішенням місцевого господарського суду від 18.01.2005 зі
справи N 21/247 відмовлено у позові Обленерго до ТОВ про стягнення
6 775,88 грн. недорахованої електроенергії та 435,14 грн. пені
згідно з актом про порушення правил користування електроенергією
від 15.03.2004 N 365106;
- за підсумками 2004 року Обленерго як суб'єкт природної
монополії займає монопольне становище на ринках (з частками по
100%) передачі електричної енергії місцевими (локальними)
електромережами (що перебувають в його власності) та постачання
електричної енергії за регульованим тарифом у межах існуючих
власних місцевих (локальних) електромереж у територіальних межах
відповідної області;
- оспорюваним рішенням дії Обленерго, які полягали у
складанні акта N 635106 про порушення Правил користування
електричною енергією ( z0417-96 ) з боку ТОВ за відсутності
доказів навмисного пошкодження ним вузла обліку та зміни
полярності підключення трансформатора струму фази В та у вимозі
відшкодування збитків, визнані порушенням законодавства про захист
економічної конкуренції; згідно з частиною другою статті 52 Закону
( 2210-14 ) Обленерго притягнуто до відповідальності у вигляді
накладення штрафу в розмірі 7 000 грн., що відповідає вимогам
частини п'ятої статті 50 Закону.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону ( 2210-14 )
зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи
бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести
до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення
інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б
неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Попередні судові інстанції у розгляді справи дійшли висновку
про те, що, склавши акт від 15.03.2004 N 635106 за відсутності
навмисного пошкодження ТОВ вузла обліку та вимагаючи відшкодувати
збитки, Обленерго ущемило інтереси споживача - ТОВ. Однак з таким
висновком погодитись не можна. З установлених названими
інстанціями фактичних обставин справи, в тому числі з дослідженого
ними змісту оспорюваного рішення, не вбачається, що самі лише
складання згаданого акта та вимога про відшкодування збитків
потягли або можуть потягти за собою якісь певні негативні наслідки
для ТОВ, і в чому конкретно такі наслідки полягають. Зокрема, з
установлених судовими інстанціями обставин справи вбачається, що
за результатами складання акта перевірки від 15.03.2004 N 635106
та вручення РЕМ припису ТОВ про усунення порушень подача
електроенергії названому товариству не припинялася, донарахована
вартість електроенергії в сумі 6 775,88 грн. та пеня не
стягувалися і, за встановленими обставинами справи, й не могли
бути стягнуті (у такому стягненні було відмовлено господарським
судом); тобто ніякого реального чи, принаймі, можливого ущемлення
інтересів суб'єкта господарювання не відбулося. Отже, у
територіального відділення АМК у прийнятті оспорюваного рішення та
у попередніх судових інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових
рішень не було достатніх правових підстав для кваліфікації дій
Обленерго за ознаками частини першої статті 13 та пункту 2
статті 50 Закону ( 2210-14 ), а відтак і для застосування до
названого товариства штрафу на підставі статті 52 Закону.
З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов
висновку про те, що оспорюване рішення не відповідає вимогам
зазначених норм Закону ( 2210-14 ) і порушує права та охоронювані
законом інтереси позивача, а тому оскаржувані судові рішення
підлягають скасуванню, первісний позов - задоволенню, а в
задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
8. Господарський суд у вирішенні спору не повинен здійснювати
дослідження ринків товарів, у тому числі товарні та територіальні
межі ринку, питання формування цін на ринках товарів тощо,
визначати власними силами монопольне (домінуюче) становище
суб'єктів господарювання на ринку, оскілки відповідні функції
здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України.
Закрите акціонерне товариство "С. будівництво" (далі - ЗАТ
"С. будівництво") звернулося до господарського суду з позовом до
Антимонопольного комітету України (далі - АМК) про визнання
недійсним рішення АМК від 03.12.2004 N 480-р у справі
N 26-25/34-04 та зобов'язання надати дозвіл на придбання акцій;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на
стороні позивача - відкрите акціонерне товариство
"К...електромонтаж" (далі - ВАТ "К...електромонтаж").
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено
частково: визнано недійсним рішення АМК від 03.12.2004 N 480-р
"Про відмову у наданні дозволу на концентрацію" (далі - оспорюване
рішення); у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; з АМК на
користь ЗАТ "С. будівництво" стягнуто 21,25 грн. державного мита і
29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу. У прийнятті зазначеного рішення суд виходив, зокрема, з
того, що оспорюване рішення прийнято за неповного з'ясування
обставин, які мають значення для справи, та за недоведеності
обставин, які АМК визнано встановленими.
Постановою апеляційного господарського суду апеляційні скарги
АМК і ВАТ "К...електромонтаж" задоволено частково; рішення
місцевого господарського суду змінено, і його резолютивну частину
викладено у новій редакції, згідно з якою: у задоволенні позову
відмовлено повністю; із ЗАТ "С. будівництво" на користь ВАТ
"К...електромонтаж" стягнуто 42,50 грн. державного мита з
апеляційної скарги. У прийнятті зазначеної постанови суд виходив з
відсутності підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЗАТ
"С. будівництво" просило скасувати оскаржувану постанову
апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити
позовні вимоги, а саме: визнати недійсним оспорюване рішення з
моменту його прийняття; зобов'язати АМК протягом п'яти днів з дня
набрання рішенням суду законної сили надати ЗАТ "С. будівництво"
дозвіл на придбання акцій ВАТ "К...електромонтаж" у кількості, що
забезпечує перевищення 25 відсотків голосів у вищому органі ВАТ
"К...електромонтаж". Скаргу мотивовано порушенням та неправильним
застосуванням господарськими судами норм матеріального і
процесуального права.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність скасування судових
рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі останньої на
новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ЗАТ "С. будівництво" є правонаступником товариства з
обмеженою відповідальністю "С. будівництво";
- 22.12.2003 ТОВ "С. будівництво" звернулося до АМК із заявою
N 27 про надання дозволу на економічну концентрацію, а саме на
придбання акцій ВАТ "К...електромонтаж" у кількості, що
забезпечить покупцеві перевищення 25% голосів у вищому органі
управління емітента (ВАТ "К...електромонтаж");
- оспорюваним рішенням ТОВ "С. будівництво" відмовлено у
наданні відповідного дозволу;
- оспорюване рішення ґрунтувалося на тому, що:
ВАТ "К...електромонтаж" займає монопольне становище на
регіональному ринку монтажу електропроводки і арматури в межах
території міста К.;
метою придбання ТОВ "С. будівництво" акцій ВАТ
"К...електромонтаж" є акумуляція пакетів акцій низки будівельних
підприємств у таких розмірах, які дозволять реально управляти цими
підприємствами, здійснювати контроль над їх виробничою та
фінансовою діяльністю;
панельне житлове будівництво є окремим товарним ринком;
територіальними (географічними) межами ринку панельного
будівництва є територія міста К.;
ВАТ "ДБК N 4" і ВАТ "ДБК N 3" займають монопольне становище
на регіональному ринку панельного будівництва в межах території
міста К.;
основними споживачами послуг ВАТ "К...електромонтаж" є,
зокрема, ВАТ "ДБК N 4" і ВАТ "ДБК N 3";
відтак придбання ТОВ "С. будівництво" акцій ВАТ
"К...електромонтаж" та набуття покупцем вирішального впливу на
діяльність емітента, який займає монопольне (домінуюче) становище
на регіональному ринку монтажу електропроводки і арматури, з
огляду на раніше наданий рішенням АМК від 30.12.2003 N 453-р
дозвіл ТОВ "С. будівництво" придбати акції ВАТ "ДБК N 3", що
забезпечує покупцеві перевищення 25% голосів у вищому органі
управління емітента, який займає монопольне (домінуюче) становище
на регіональному ринку підрядних робіт з панельного житлового
будівництва в межах території міста К., може призвести до
суттєвого обмеження конкуренції на регіональному ринку панельного
житлового будівництва;
- відповідні висновки АМК ґрунтуються на доказах: заяві ЗАТ
"С. будівництво" від 22.12.2003 N 27, економічному обґрунтуванні
концентрації, листах ЗАТ "С. будівництво" від 14.05.2004 N 14, від
31.08.2004 N 33, листах ВАТ "К...електромонтаж" від 20.02.2004
N 208 (з додатком), від 30.03.2004 N 328 (з додатком), від
30.06.2004 N 649 (з додатком), листі ВАТ "ДБК N 4" від 02.08.2004
N 05-1076, листі відповідного міського управління статистики від
22.03.2004 N 08-527, листах АТХК "К...міськбуд" від 16.04.2004
N 22-1455 та від 15.07.2004 N 22-2873;
- з довідки АТХК "К...міськбуд" N 22-2471 вбачається, що ця
холдингова компанія є єдиною будівельною компанією, яка має у
своєму складі домобудівні комбінати, що будують панельні будинки;
панельне будівництво названою холдинговою компанією проводиться
лише у місті К. та його здійснюють виключно ВАТ "ДБК N 4" і ВАТ
"ДБК N 3", і всі електромонтажні роботи у будинках виконує тільки
ВАТ "К...електромонтаж", а послуги механізації надає ВАТ
"Б...механізація";
- судом апеляційної інстанції з'ясовано відсутність фактичних
даних, у тому числі поданих ЗАТ "С. будівництво", які свідчили б
про застосування АМК у прийнятті оспорюваного рішення
недостовірних чи неправдивих даних.
Стаття 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"
( 3659-12 ) визначає основним завданням АМК участь у формуванні та
реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, контролю за
концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання,
сприяння розвитку добросовісної конкуренції тощо.
Згідно з частиною другою статті 7 названого Закону
( 3659-12 ) цей Комітет у сфері здійснення контролю за дотриманням
законодавства про захист економічної конкуренції має, зокрема,
такі повноваження:
розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання
висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій,
концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами;
приймати передбачені законодавством про захист економічної
конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки,
попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації, висновки
щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист
економічної конкуренції;
дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію;
проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку,
а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів
господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення
(розпорядження);
визначати наявність або відсутність контролю між суб'єктами
господарювання.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про
захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) на органи АМК
покладено здійснення державного контролю за концентрацією
суб'єктів господарювання (далі - концентрація) - з метою
запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним
(домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції.
Частиною другою до концентрації віднесено, зокрема,
безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність
іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що
забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у
вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) АМК чи адміністративна
колегія АМК надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не
призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на
всьому ринку чи в значній його частині.
При цьому стаття 1 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) визначає монополізацію як досягнення
суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на
ринку товару підтримання або посилення цього становища. Монопольне
(домінуюче) становище суб'єкта господарювання визначається згідно
з приписами статті 12 названого Закону.
Таким чином, відмова АМК (адміністративної колегії АМК) у
наданні дозволу на концентрацію безпосередньо пов'язується з тим,
що остання призводить до певних наслідків у вигляді монополізації
чи суттєвого обмеження конкуренції (на всьому ринку чи в значній
його частині).
З установлених попередніми судовими інстанціями обставин
справи вбачається, що у прийнятті оспорюваного рішення АМК
виходив, зокрема, з того, що ВАТ "К...електромонтаж",
ВАТ "ДБК N 4" і ВАТ "ДБК N 3" займали монопольне (домінуюче)
становище на певних ринках, що й спонукало АМК до висновку про
можливість суттєвого обмеження конкуренції на регіональному ринку
панельного житлового будівництва у разі набуття позивачем
вирішального впливу на діяльність ВАТ "К...електромонтаж".
Відповідно до згаданої статті 12 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) розпорядженням АМК від
05.03.2002 N 49-р ( z0317-02 ) затверджено Методику визнання
монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на
ринку (далі - Методика), зареєстровану в Міністерстві юстиції
України 01.04.2002 за N 317/6605 як нормативно-правовий акт, який
виданий органом виконавчої влади і підпадає під ознаки статті 1
Указу Президента України від 03.02.1992 N 493/92 ( 493/92 ) "Про
державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших
органів виконавчої влади".
Згідно з пунктами 1.2 і 1.3 Методики ( z0317-02 ):
- вона встановлює порядок визначення монопольного
(домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і
призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп
суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації,
придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на
загальнодержавних та регіональних ринках;
- метою визначення монопольного (домінуючого) становища
суб'єктів господарювання на ринку є отримання необхідної
інформації для прийняття рішень з питань, зокрема, контролю за
узгодженими діями, концентрацією.
З наведеного випливає, що прийняттю оспорюваного рішення мало
передувати визначення АМК монопольного (домінуючого) становища
певних суб'єктів господарювання на певних ринках у відповідності з
приписами Методики ( z0317-02 ). Відтак попередні судові інстанції
у розгляді даної справи повинні були з'ясувати обставини,
пов'язані з тим, чи відбулося визначення монопольного
(домінуючого) становища названих суб'єктів господарювання на
зазначених в оспорюваному рішенні ринках згідно з Методикою. Таке
встановлення включає застосування як структурних, так і
поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на
ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється
встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних,
територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі
інформації, що може бути використана для визначення монопольного
(домінуючого) становища. Із необхідності таких встановлення та
визначення, здійснюваних АМК чи його органом, виходив й Верховний
Суд України у прийнятті постанови від 13.09.2005 N 39/225
( v_225700-05 ).
Однак місцевий господарський суд названих обставин не
з'ясував, натомість вдавшись до самостійного дослідження на
підставі Методики ( z0317-02 ) ринків товарів, у тому числі
товарних та територіальних меж ринку, питань формування цін на
ринках товарів тощо, перебравши на себе не притаманні суду і не
віднесені до його повноважень функції, які здійснюються виключно
органами АМК. Суд мав перевірити правильність застосування АМК
норм матеріального і процесуального права у прийнятті оспорюваного
рішення, але не повинен був здійснювати визначення монопольного
(домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку власними
силами.
Судом апеляційної інстанції зазначені обставини також не було
з'ясовано.
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7
ГПК України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Разом з тим апеляційний господарський суд припустився й
неправильного застосування матеріального права, умотивувавши
оскаржувану постанову посиланням на статтю 8 Закону України "Про
Антимонопольний комітет України" ( 3659-12 ), яку виключено згідно
із Законом України від 20.11.2003 N 1294-IV ( 1294-15 ) і яка,
отже, не була чинною на час прийняття оспорюваного рішення. Крім
того, апеляційний господарський суд безпідставно зазначив про те,
що "для визначення спірних питань необхідно мати спеціальні знання
у галузі будівництва, яких суд не має". Відсутність спеціальних
знань у будь-якій галузі не може бути перешкодою для здійснення
судочинства, у разі ж необхідності роз'яснення питань, що
виникають при вирішенні господарського спору і потребують
спеціальних знань, господарський суд не позбавлений права і
можливості призначити судову експертизу (стаття 41 ГПК України
( 1798-12 ).
Вищий господарський суд України касаційну скаргу закритого
акціонерного товариства "С. будівництво" задовольнив частково:
рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного
господарського суду зі справи скасував, а справу було передано на
новий розгляд до місцевого господарського суду.
9. Неподання суб'єктом господарювання певної інформації на
надісланий органом Антимонопольного комітету України у межах його
повноважень запит є конкретним актом невиконання конкретної
заснованої на законі вимоги державного органу незалежно від того,
чи надсилалися таким органом даному суб'єктові господарювання у
подальшому інші запити з таких самих питань, але з іншими строками
виконання.
Повне господарське товариство фірма (далі - Товариство)
звернулося до господарського суду з позовом до обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України
(далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним
рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК
від 30.03.2005 N 12/п-2 (далі - оспорюване рішення) та припинення
провадження зі справи N 39/2-04.
Рішенням місцевого господарського суду відмовлено у
задоволенні позову про визнання недійсним оспорюваного рішення; в
частині позовних вимог про закриття провадження зі справи
N 39/2-04 провадження з даної справи N 15/172-О-05 припинено.
У прийнятті рішення суд виходив з того, що оспорюване рішення
відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України
"Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (далі - Закон);
що ж до закриття провадження зі справи N 39/2-04, то воно є
компетенцією відповідача зі справи, а не господарського суду, і
тому спір у цій частині не підлягає вирішенню в господарських
судах України.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просило скасувати оскаржуване рішення місцевого
господарського суду, задовольнити позов з даної справи та визнати
недійсним оспорюване рішення. Скаргу мотивовано: неправильним
застосуванням господарським судом у вирішенні спору норм
матеріального права, в тому числі пункту 13 статті 50 Закону
( 2210-14 ); тим, що витребувану територіальним відділенням АМК
інформацію було надано у визначений ним строк (з урахуванням
встановлення цим відділенням "додаткового строку" надання
інформації - до 10.12.2004); крім того, судом не застосовано норму
права, якою передбачено право позивача на подання заяви про
продовження строку надання інформації на вимогу територіального
відділення АМК.
Перевіривши на підставі встановлених місцевим господарським
судом фактичних обставин справи правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- згідно з пунктом 1 оспорюваного рішення дії Товариства, які
полягали у неподанні територіальному відділенню АМК інформації у
встановлені головою цього відділення строки, є порушенням
законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим
пунктом 13 статті 50 Закону ( 2210-14 ), а відповідно до пункту 2
оспорюваного рішення на назване товариство накладено штраф у сумі
1 700 грн. на підставі абзацу четвертого частини другої статті 52
Закону;
- оспорюване рішення прийнято у зв'язку з тим, що:
08.11.2004 територіальне відділення АМК надіслало Товариству
запит N 497-25/2, отриманий названою фірмою 12.11.2004, про що
свідчить лист дирекції "Укрпошта" від 16.12.2004 N 01-21/833;
у запиті територіальне відділення АМК просило: надати йому
інформацію щодо організаційно-правової форми підприємства; надати
копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства, копії
установчих документів підприємства, а у разі оренди - надати копію
договору оренди земельної ділянки, укладеного з органом місцевого
самоврядування для здійснення підприємницької діяльності з надання
ринкових послуг, або ж копію документа про власність, у разі
викупу земельної ділянки - "паспортну кількість торгових місць
комплексних послуг по наданню торгових місць для реалізації
продовольчих та непродовольчих товарів, які надаються ринком, що є
на ринку, за їх видами (магазини, кіоски, палатки, відкриті
прилавки, контейнери) та відсоток їх заповнення протягом 2003 року
та 9 місяців 2004 року"; повідомити відсоток заброньованих
торгових місць стосовно загальної кількості торгових місць за
такий же період, а також іншу інформацію;
відповідну інформацію було запропоновано надати у строк до
19.11.2004, що Товариством не виконано, із заявою про продовження
строку воно не зверталося;
за основу розрахунку суми штрафу територіальним відділенням
АМК взято доход Товариства, а не доход безпосередньо від
діяльності ринку, який є структурним підрозділом названої фірми
без прав юридичної особи.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про Антимонопольний
комітет України" ( 3659-12 ) голову територіального відділення
названого Комітету уповноважено, зокрема, при розгляді заяв
викликати для надання пояснень під час розгляду заяв і справ про
порушення законодавства про захист економічної конкуренції
посадових осіб і працівників суб'єктів господарювання, об'єднань,
органів влади, органів місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю, інших
юридичних осіб, їх структурних підрозділів, філій, представництв,
а також фізичних осіб.
Аналогічний за змістом припис міститься і в підпункті 5
пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного
комітету України, затвердженому розпорядженням названого Комітету
від 23.02.2001 N 32-р ( z0291-01 ).
Згідно з статтею 22 Закону України "Про Антимонопольний
комітет України" ( 3659-12 ):
- вимоги голови територіального відділення АМК в межах його
компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ним строки,
якщо інше не передбачено законом;
- невиконання вимог голови територіального відділення АМК
тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Статтею 22-1 названого Закону ( 3659-12 ) встановлено,
зокрема, таке:
суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи
місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського
управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні
підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та
працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу
Антимонопольного комітету України, голови територіального
відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними
працівників Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення подавати документи, предмети чи інші
носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з
обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання
Антимонопольним комітетом України, його територіальними
відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист
економічної конкуренції;
документи, статистична та інша інформація, необхідні для
виконання завдань, передбачених законодавством про захист
економічної конкуренції, надаються на вимогу органу
Антимонопольного комітету України, голови територіального
відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними
працівників Антимонопольного комітету України, його
територіального відділення безкоштовно. Вимоги органу
Антимонопольного комітету України, голови територіального
відділення Антимонопольного комітету України можуть передбачати як
одноразове, так і періодичне надання інформації.
Згідно з пунктом 13 статті 50 Закону ( 2210-14 ) неподання
інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному
відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету
України, головою його територіального відділення чи
нормативно-правовими актами строки є порушенням законодавства про
захист економічної конкуренції.
Відповідно до приписів абзацу четвертого частини другої
статті 52 Закону ( 2210-14 ) органи Антимонопольного комітету
України накладають штрафи, зокрема, на суб'єктів господарювання за
порушення, передбачені пунктом 9, 13-16 та 18 статті 50 цього
Закону, у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта
господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається
штраф.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені
законодавчі приписи господарським судом прийнято правильне рішення
з даної справи.
Що ж до доводів касаційної скарги, то їх не може бути взято
до уваги з огляду на таке.
Пунктом 13 статті 50 Закону ( 2210-14 ), на припис якого
посилається скаржник, дійсно не передбачено відповідальності за
несвоєчасне надання витребуваної територіальним відділенням АМК
інформації. Однак таку відповідальність, з посиланням на цей же
пункт 13 статті 50 Закону, передбачено наведеним абзацом четвертим
частини другої статті 52 Закону. Отже, ці законодавчі приписи
судом застосовано правильно.
Судом першої інстанції у розгляді справи не встановлено
обставин, які свідчили б про встановлення відповідачем позивачеві
"додаткового строку для виконання доручення ... до
10.12.2004 року". Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права, зокрема,
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним. У
будь-якому разі факт неподання позивачем певної інформації на
запит відповідача у встановлений останнім строк (19.11.2004)
встановлено судом першої інстанції й не заперечується самим
позивачем; таке неподання інформації було конкретним актом
невиконання конкретної заснованої на законі вимоги державного
органу, незалежно від того, чи надсилалися відповідачем позивачеві
у подальшому інші запити з тих же питань та з іншими строками
виконання.
Чинне законодавство не містить згадуваної скаржником "норми
права, якою передбачено право подання заяви про продовження
строку"; тому територіальне відділення АМК не могло "роз'яснити",
а господарський суд - застосувати неіснуючу норму.
Таким чином, ухвалене місцевим господарським судом рішення зі
справи є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скраги не
спростовують висновків суду.
10. Надання послуг з планового технічного обслуговування
об'єктів газотранспортної мережі є невід'ємною частиною діяльності
з газопостачання та транспортування природного газу. У зв'язку з
цим суб'єкт господарювання, який займає монопольне становище на
ринку транспортування природного газу, обґрунтовано визнаний також
і монополістом у сфері надання послуг, що нерозривно пов'язані з
такою діяльністю, зокрема, послуг з технічного обслуговування
системи газопостачання.
Відкрите акціонерне товариства по газопостачанню та
газифікації (далі - Товариство) звернулося з позовом до обласного
територіального відділення Антимонопольного комітету України
(далі - територіальне відділення АМК) про визнання недійсним
рішення адміністративної колегії відділення АМК України від
30.12.2004 N 13.5./25-р "Про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції та накладення штрафу".
В ході розгляду спору відповідач подав зустрічний позов та
просив стягнути з відповідача 3000 грн. штрафу за порушення
антимонопольного законодавства та 585 грн. пені.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін
постановою апеляційного господарського суду, у первісному позові
відмовлено, а зустрічний позов задоволено: з Товариства в доход
державного бюджету стягнуто 3000 грн. штрафу за порушення
законодавства про захист економічної конкуренції та 585 грн. пені
за несвоєчасну сплату цього штрафу. Названі судові акти з
посиланням на приписи статей 12, 13, 52 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) (далі - Закон), пунктів 3.4,
3.5 Положення про технічне обслуговування внутрішньобудинкових
систем газопостачання житлових будинків громадських будівель,
підприємств побутового та комунального призначення, затвердженого
наказом Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз" від
30.07.1997 N 35 ( z0451-97 ) (далі - Положення про технічне
обслуговування), мотивовано тим, що Товариство, будучи
монополістом на ринку послуг з планового технічного обслуговування
газопроводів та газового обладнання у територіальних межах
міста Д. та Д...кого району, додатково стягувало з окремих
категорій споживачів плату за ці послуги, у той час коли плата за
їх надання включена до структури тарифу на газопостачання, тобто
вчиняло дії, які є порушенням законодавства про захист економічної
конкуренції, а саме - зловживанням монопольним становищем на
вказаному ринку.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просило скасувати названі рішення місцевого та
апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення про
задоволення первісного позову, посилаючись на порушення судами
норм матеріального та процесуального права. Зокрема, в
обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначив, що укладені із
споживачами договори на обслуговування обладнання газотранспортних
мереж передбачали надання додаткового обсягу послуг у порівнянні з
тими, що враховані у складі експлуатаційних витрат спеціалізованих
підприємств газопостачання та газифікації. Крім того, за
твердженням скаржника, з огляду на факт існування на території
міста Д. та відповідної області суб'єктів господарювання, які
здійснюють ліцензовану діяльність з технічного обслуговування та
ремонту споруд та об'єктів систем газопостачання, Товариство не
може бути визнане монополістом на зазначеному ринку послуг.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з наказом Антимонопольного комітету України від
01.07.1997 N 72/164/46/01 ( z0410-97 ) "Про затвердження переліку
підприємств-монополістів, щодо яких запроваджується регулювання
фондів оплати праці" Товариство визнано монополістом на ринку
транспортування природного газу розподільними газопроводами;
- за результатами розгляду заяв колективного підприємства
"С...техмонтаж" та обласного комунального підприємства "Готель С."
про необґрунтоване підвищення Товариством цін за надання послуг з
технічного обслуговування об'єктів газотранспортної мережі
відділенням АМК України було виявлено:
факт стягнення відповідачем за первісним позовом окремої
плати за послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових
систем газопостачання, у той час коли надання зазначених послуг є
невід'ємною частиною діяльності із забезпечення транспортування
газу та враховано у складі тарифу за газопостачання;
включення до умов договорів про технічне обслуговування
об'єктів газотранспортної мережі, укладених з підприємствами
комунального та побутового призначення, умови щодо припинення дії
договору з газопостачання та відключення споживача від мережі
газопостачання за несвоєчасну оплату названих послуг;
- за наслідками проведеного розслідування адміністративною
колегією територіального відділення АМК України прийнято рішення
від 30.12.2004 N 13.5./25-р, яким названі дії Товариства як
монополіста на ринку транспортування газорозподільними
трубопроводами, а також послуг з планового технічного
обслуговування газопроводів та газового обладнання у
територіальних межах міста Д. та Д...кого району з часткою, що
дорівнює 100 відсоткам, визнано порушенням законодавства про
захист економічної конкуренції, передбаченим пунктами 1, 2, 3, 5
частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 52 Закону ( 2210-14 )
у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем шляхом:
встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б
встановити за умови існування значної конкуренції на ринку;
застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод
з суб'єктами господарювання, покупцями без об'єктивно виправданих
на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом
господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або
згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницький
діяльності не стосуються предмету договору; повної відмови від
реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання;
- за названі порушення оспорюваним рішенням відділення АМК
України на Товариство накладено штраф у сумі 3000 грн.
- за несплату штрафу у встановлений законодавством строк з
відповідача за первісним позовом підлягає стягненню пеня у сумі
585 грн.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо
правомірності застосування територіальним відділенням АМК України
заходів майнової відповідальності до Товариства за порушення
законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до
оспорюваного рішення.
Судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено
обставини, що входять до предмету доказування зі справи, та цим
обставинам дано правильну юридичну оцінку.
Згідно з приписами статті 13 Закону ( 2210-14 ) зловживанням
монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи
бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести
до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення
інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б
неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку,
зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання
або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов
існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи
різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами
господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих
на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом
господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або
згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій
діяльності не стосуються предмета договору; часткова або повна
відмова від придбання або реалізації товару за відсутності
альтернативних джерел реалізації чи придбання.
Пунктом 2 статті 50 Закону ( 2210-14 ) зловживання
монопольним (домінуючим) становищем визначено як порушення
законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з пунктом 8 Додатку до постанови Кабінету Міністрів
України від 25.12.1996 N 1548 ( 1548-96-п ) "Про встановлення
повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських
рад щодо регулювання цін (тарифів)" Національна комісія
регулювання електроенергетики (далі - НКРЕ), зокрема, встановлює
тарифи на транспортування газу природного розподільними мережами
та поставку газу природного.
Розрахунок тарифів на транспортування та постачання
природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації
здійснюється у відповідності до Методики розрахунку тарифів на
транспортування та постачання природного газу для підприємств з
газопостачання та газифікації, затвердженою постановою НКРЕ від
04.09.2002 N 983 ( v0983227-02 ). Зазначеним нормативним актом
визначено перелік основних витрат, які включаються до виробничої
собівартості при розрахунку тарифів на транспортування та
постачання природного газу для підприємств з газопостачання та
газифікації. Зі змісту розділу 4 цієї Методики вбачається, що до
складу тарифу на газопостачання та транспортування газу входять,
зокрема, експлуатаційні витрати.
Пунктом 2.7 Умов та Правил здійснення підприємницької
діяльності (ліцензійні умови) з транспортування природного та
нафтового газу розподільними трубопроводами, затверджених
постановою НКРЕ від 30.09.1999 N 1263 ( z0720-99 ), визначено, що
ліцензіат повинен здійснювати ліцензовану діяльність за принципом
економічної доцільності та забезпечення надійності
транспортування, безаварійності експлуатації газорозподільних
мереж.
Відповідно до пунктів 3.4, 3.5 Положення про технічне
обслуговування ( z0451-97 ) технічне обслуговування газопроводів і
газового обладнання житлових будинків та громадських будівель,
підприємств побутового та комунального призначення в населених
пунктах України здійснюється спеціалізованими підприємствами
газопостачання і газифікації згідно з договорами з власниками
зазначених об'єктів. Планове технічне обслуговування та дрібний
ремонт газової апаратури і приладів, пов'язаний із заміною
гвинтів, штифтів, пружин, ущільнюючих матеріалів при перепакуванні
фланцевих та різьбових з'єднань і запірних пристроїв, застосуванні
зварювальних робіт на газопроводах ВБСГ виконується за рахунок
експлуатаційних витрат спеціалізованих підприємств газопостачання
і газифікації.
Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи здійснення
планового технічного обслуговування та дрібного ремонту належить
до експлуатаційних витрат та враховано у структурі тарифу на
транспортування (газопостачання) природного газу, в зв'язку з чим
стягнення спеціалізованим підприємством газопостачання та
газифікації плати за названі послуги понад тариф на
транспортування та постачання природного газу є неправомірним.
Відтак господарські суди з урахуванням встановленого ними
факту стягнення відповідачем за первісним позовом окремої плати за
послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем
газопостачання з підприємств комунального та побутового
призначення правильно кваліфікували зазначені дії Товариства за
ознаками статті 13 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ).
Посилання скаржника на те, що фактично ним надавалися
додаткові послуги у порівнянні з тими, що враховані у складі
тарифу на газопостачання та транспортування природного газу,
спростовуються фактичними даними, встановленими судовими
інстанціями у розгляді справи. Скаржником не наведено доводів про
порушення попередніми судовими інстанціями правил оцінки доказів у
встановленні цієї обставини справи.
Доводи скаржника про помилковість визнання Товариства
монополістом на ринку послуг з технічного обслуговування та
ремонту об'єктів системи газопостачання також не можуть бути взяті
до уваги Вищим господарським судом України.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону
( 2210-14 ) суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче)
становище на ринку товару, якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості
можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі
сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для
доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг
чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта
господарювання, частка якого на ринку товару перевищує
35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Таким чином, оскільки надання послуг з планового технічного
обслуговування об'єктів газотранспортної мережі є невід'ємною
частиною діяльності з газопостачання та транспортування природного
газу, Товариство як суб'єкт господарювання, що займає монопольне
становище на ринку транспортування природного газу розподільними
газопроводами у визначених територіальних межах, є також і
монополістом у сфері надання послуг, які нерозривно пов'язані з
такою діяльністю, зокрема, послуг з технічного обслуговування
системи газопостачання у законодавчо встановлених обсягах.
За таких обставин оскаржувані судові рішення прийнято
місцевим та апеляційним господарськими судами з дотриманням норм
матеріального та процесуального права, а тому визначених законом
підстав для їх скасування не вбачається.
11. Відмова уповноваженого органу від здійснення передбачених
законодавством компенсаційних виплат окремим категоріям суб'єктів
господарювання правильно кваліфіковано органом Антимонопольного
комітету України і господарськими судами як антиконкурентні дії
(створення дискримінаційних умов діяльності порівняно з
конкурентами).
Управління праці і соціального захисту населення міської ради
(далі - Управління) звернулося до господарського суду з позовом до
обласного територіального відділення Антимонопольного комітету
України (далі - територіальне відділення АМК) про скасування
рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК
від 28.07.2005 N 44 зі справи N 01-26-46/2004 (далі - рішення
N 44).
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін
постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні заяви
Управління про скасування пункту 2 рішення N 44 відмовлено у
зв'язку з необґрунтованістю.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Управління просило скасувати рішення N 44 та оскаржувані судові
рішення зі справи, а також Уприйняти рішення, яким визначити, що
Управління діяло в межах своїх повноважень і не порушувало чинне
законодавство України". Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що
"аргументи і пояснення про відсутність чітких роз'яснень щодо
застосування законів до фізичних осіб" залишилися поза увагою
суду.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав
для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- за результатами розгляду заяви перевізників, які здійснюють
перевезення пасажирів автобусними маршрутами у місті С., про
надання окремим суб'єктам господарювання права здійснювати
перевезення пасажирів без участі в конкурсі та про відмову у
виплаті компенсації за перевезення пільгових категорій громадян з
боку виконавчого комітету міської ради розпорядженням
адміністративної колегії територіального відділення АМК було
розпочато розгляд справи N 01-26-46/2004 стосовно виконкому
названої міської ради за ознаками порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50,
абзацами сьомим, восьмим частини другої статті 15 Закону
( 2210-14 ) у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого
самоврядування шляхом надання окремим суб'єктам господарювання
переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно
конкурентів, що призводить до обмеження конкуренції, та шляхом
вчинення дії, внаслідок якої окремим групам суб'єктів
господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності
порівняно з конкурентами;
- пунктом 2 оспорюваного рішення, прийнятого із зазначеної
справи, передбачено, що Управління, відмовляючись від здійснення
компенсаційних виплат за пільговий проїзд громадян окремим
категоріям перевізників (приватним підприємцям), що ставить цих
перевізників у нерівне становище у конкуренції, вчинило порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене
пунктом 3 статті 50 та визначене абзацом восьмим частини другої
статті 15 Закону ( 2210-14 ) у вигляді антиконкурентних дій органу
місцевого самоврядування, які полягають у вчиненні дії, внаслідок
якої окремим групам суб'єктів господарювання створюються
дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
- Управління у 2003-2005 р.р. не здійснювало виплати
компенсацій за пільгові перевезення фізичним особам - суб'єктам
підприємницької діяльності, які здійснювали пасажирські
перевезення, при цьому юридичним особам такі виплати
здійснювалися;
- згідно з абзацом другим пункту 2 рішення N 44 Управління
зобов'язано припинити порушення, про що повідомити територіальне
відділення АМК у місячний термін з моменту отримання копії цього
рішення;
- рішення N 44 доведено до відома Управління, яке просить
скасувати його частково, а саме - пункт 2 цього рішення.
Згідно з частиною першою статті 45 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (далі - ГК України) підприємництво в Україні
здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених
законом, на вибір підприємця.
Відповідно до частини першої статті 47 ГК України ( 436-15 )
держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними
організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та
рівні можливості для залучення і використання
матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних,
природних та інших ресурсів.
Суб'єктами господарювання поряд з господарськими
організаціями є громадяни України, які здійснюють господарську
діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці
(частина друга статті 55 ГК України ( 436-15 ).
Згідно із статтею 51 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) до
підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються
нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність
юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає
із суті відносин. У даному разі "інше" законом не встановлено та
із суті відносин не випливає.
Загальні засади організації та експлуатації автомобільного
транспорту визначено Законом України "Про автомобільний транспорт"
( 2344-14 ).
Згідно з частиною другою статті 12 цього Закону ( 2344-14 )
соціально значущими послугами автомобільного транспорту загального
користування є послуги з перевезення пасажирів автобусними
маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими
органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до
законодавства.
Статтею 40 Закону України "Про автомобільний транспорт"
( 2344-14 ) передбачено, що:
пасажирським перевізником є суб'єкт підприємницької
діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії
надає послугу за договором перевезення пасажира автомобільним
транспортним засобом загального користування, що використовується
ним на законних підставах;
збитки пасажирського перевізника від пільгових перевезень та
від перевезень за регульованими збитковими тарифами повністю
компенсуються за рахунок коштів відповідних бюджетів.
При цьому "перевізником" згідно із статтею 1 названого Закону
( 2344-14 ) визнається особа, яка надає послуги з перевезення
пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом загального
користування (тобто як юридична, так і фізична особа).
Крім того, пунктом 2 Інструкції про порядок обліку пасажирів,
що перевозяться громадським транспортом на маршрутах, затвердженої
наказом Міністерства статистики України від 27.05.1996 N 150
( z0258-96 ), встановлено, що ця Інструкція застосовується - щодо
обліку і звітності кількості перевезених пасажирів і
пасажирообороту за видами сполучення (міське, приміське,
міжміське) - юридичними і фізичними особами.
З урахуванням відповідних законодавчих приписів Вищий
господарський суд України погодився з висновками попередніх
судових інстанцій про те, що чинним законодавством не встановлено
будь-яких обмежень у праві на одержання компенсаційних виплат за
пільгові перевезення пасажирів для суб'єктів підприємницької
діяльності - фізичних осіб, які надають послуги з пасажирських
перевезень. У зв'язку з цим посилання Управління на Порядок
фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з
виконання державних програм соціального захисту населення за
рахунок субвенції з державного бюджету (затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 N 256 ( 256-2002-п ), за
яким компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій
громадян надаються підприємствам транспорту, не може бути взято до
уваги, оскільки названа постанова і затверджений нею Порядок не
заперечують наведених норм Господарського ( 436-15 ) та Цивільного
( 435-15 ) кодексів України, Закону України "Про автомобільний
транспорт" ( 2344-14 ). До того ж цей Порядок не містить вказівки
щодо здійснення відповідних компенсаційних виплат виключно
перевізникам, які мають статус юридичної особи.
Згідно з пунктом 2 названого Порядку ( 256-2002-п )
здійснення розрахунків з постачальниками послуг на підставі
отриманих від них щомісячних звітів щодо послуг, наданих
отримувачам, які мають право на відповідні пільги, покладено на
"правління праці та соціального захисту.
Відповідно до статті 15 Закону ( 2210-14 ):
- антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління
та контролю визнаються, зокрема:
надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів
господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у
привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або
може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення
конкуренції;
дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або
групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи
дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
- вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів
місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю забороняється і тягне за собою
відповідальність згідно з законом.
Згідно з пунктом 3 статті 50 Закону ( 2210-14 )
антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського управління
та контролю є порушенням законодавства про захист економічної
конкуренції.
Встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи
свідчать про правильність кваліфікації територіальним відділенням
АМК дій Управління за цими нормами Закону ( 2210-14 ), а отже, про
відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Отже, попередні судові інстанції з достатньою повнотою
встановили обставини даної справи та дали їм вірну юридичну
оцінку, у зв'язку з чим Вищий господарський суд України не має
передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових
рішень.
12. Неналежне з'ясування господарськими судами у прийнятті
судових рішень обставин, за якими органом Антимонопольного
комітету України дії суб'єкта господарювання кваліфікувалися як
порушення конкуренційного законодавства, стало підставою для
скасування відповідних рішень та передачі справи на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Бюро технічної інвентаризації колективного підприємства
"Інвентаризатор" (далі - Підприємство) звернулося до
господарського суду з позовом до обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне
відділення АМК) про визнання недійсним рішення.
Постановою місцевого господарського суду, залишеною без змін
ухвалою апеляційного господарського суду, позовні вимоги
задоволено; визнано недійсними пункти 2-4 рішення адміністративної
колегії територіального відділення АМК від 17.05.2005 "Про
визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної
конкуренції та накладення штрафу" (далі - оспорюване рішення); на
територіальне відділення АМК віднесено судові витрати зі справи. У
прийнятті зазначених судових рішень попередні судові інстанції
виходили з обґрунтованості позовних вимог та їх підтвердженості
наявними доказами.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
територіальне відділення АМК просило оскаржувані судові рішення зі
справи скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Скаргу мотивовано порушенням попередніми судовими інстанціями у
розгляді справи норм матеріального і процесуального права, в тому
числі статей 13 і 50 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" ( 2210-14 ) (далі - Закон).
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з оспорюваним рішенням:
визнано, що Підприємство вчинило порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та
частиною першою і пунктом 1 частини другої статті 13 Закону
( 2210-14 ) у вигляді зловживання монопольним (домінуючим)
становищем шляхом встановлення таких цін, які неможливо було б
встановити за умови існування значної конкуренції на ринках
"оформлення та державна реєстрація документів на право власності
на нерухоме майно, включаючи пов'язані з цим інвентаризаційні
роботи" і "інвентаризаційні роботи (крім інвентаризаційних робіт,
пов'язаних з оформленням та державною реєстрацією прав власності
на нерухоме майно)" у межах зони обслуговування, що призвело до
ущемлення інтересів споживачів;
на Підприємство накладено штраф у сумі 8 500 грн. (пункт 3
оспорюваного рішення);
- Підприємство, не погоджуючись з оспорюваним рішенням,
просило визнати його недійсним;
- Підприємство є юридичною особою і діє на підставі статуту
та, починаючи з 15.03.2004, здійснює діяльність на названих
товарних ринках у територіальних межах міста П., Д...кого,
З...кого, Н...кого, Кар...кого, М...кого, Кот...кого, Ч...кого
районів;
- за повідомленням Головного управління економіки відповідної
обласної державної адміністрації (лист від 05.09.2005
N 13-3/1694), Порядком регулювання цін (тарифів) на окремі види
продукції, товарів і послуг, що реалізуються в області,
затвердженим розпорядженням Голови облдержадміністрації від
19.02.2004 N 46, визначено метод державного регулювання тарифів на
послуги з інвентаризації нерухомого майна, оформлення та
реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна шляхом
обов'язкового декларування їх зміни;
- на виконання постанови Кабінету Міністрів України від
11.03.2002 N 273 ( 273-2002-п ) "Про внесення змін до постанови
Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. N 1548"
Підприємство розробило Положення про виконання робіт по технічній
інвентаризації та реєстрації прав власності на договірній основі
для населення, погоджене з профкомом 16.04.2002;
- 23.08.2001 за N 24 управлінням економічного аналізу та
цінової політики Головного управління економіки відповідної
облдержадміністрації було задекларовано граничну вартість
1 нормо-години підприємства - виготовлювача, тобто Підприємства; у
декларації зазначено, що вартість послуг з оформлення і реєстрації
документів про право власності на нерухоме майно, включаючи
інвентаризаційні роботи для підприємств та організацій,
визначаються на договірній основі за домовленістю сторін;
- згідно з наказом директора Підприємства від 01.09.2004
N 86-а було переглянуто встановлені раніше строки виконання
термінових замовлень, а наказом від 17.09.2004 N 91-а встановлено
їх вартість за видами робіт;
- Головне управління економіки названої облдержадміністрації
також повідомили, що декларування зміни тарифів означає, що
підприємство для підвищення тарифів, які регулює держава, повинно
звернутися до облдержадміністрації "з метою отримання дозволу на
зазначене декларування";
- на час розгляду справи (попередніми судовими інстанціями)
Підприємство не зверталося до названого Головного управління
економіки з питань проведення декларування зміни або скасування
тарифів на інвентаризацію нерухомого майна та оформлення прав
власності на нерухоме майно й реєстрацію таких прав; отже,
декларація від 23.08.2001 N 24 є чинною.
Причиною спору в даній справі стало питання про відповідність
законові оспорюваного рішення.
В абзаці першому пункту 2 роз'яснення президії Вищого
арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 ( v5_35800-00 )
"Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з
визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено,
зокрема, що підставами для визнання акта недійсним є
невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або
визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Пункт 2 статті 50 Закону ( 2210-14 ) визначає зловживання
монопольним (домінуючим) становищем як порушення законодавства про
захист економічної конкуренції.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 13 Закону
( 2210-14 ) зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на
ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов
придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити
за умов існування значної конкуренції на ринку.
З огляду на викладене попередні судові інстанції у розгляді
справи повинні були вичерпно з'ясувати обставини, у зв'язку з
якими територіальне відділення АМК згідно з оспорюваним рішенням
кваліфікувало дії Підприємства як зловживання монопольним
(домінуючим) становищем, зокрема, у чому конкретно відповідач
вбачав порушення з боку позивача антимонопольно-конкурентного
законодавства і чим обґрунтувало відповідну правову позицію. Проте
зазначені обставини, які входять до предмету доказування в даній
справі, зовсім не знайшли відображення в оскаржуваних судових
рішеннях. Відтак попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7
ГПК України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів на основі
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності. Водночас у зв'язку з цим у
суду касаційній інстанції відсутні підстави для висновку про
правильність застосування попередніми судовими інстанціями у
вирішенні спору норм матеріального права, в тому числі наведених
норм Закону.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З установлених судовими інстанціями обставин вбачається, що
позов було подано про визнання недійсним оспорюваного рішення в
цілому, однак згідно з оскаржуваними судовими рішеннями його
визнано недійсним в частині (пункти 2-4) без будь-якої мотивації
цього.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити
фактичні обставини справи зазначені в цій постанові і в залежності
від встановленого правильно застосувати норми матеріального і
процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, та
прийняти законне і обґрунтоване рішення. Зокрема, підлягають
оцінці в сукупності з іншими доводи територіального відділення АМК
стосовно того, що в оспорюваному рішенні йдеться не про те, що
після набрання чинності Збірником норм часу на роботи та послуги,
що виконуються бюро технічної інвентаризації України (затверджений
наказом Держкомжитлокомунгоспу від 21.11.2003 N 198 ( z0188-04 )
Підприємство не може виконувати роботи на договірній основі, а про
те, що термінові замовлення населення мають виконуватися з
урахуванням норм, визначених цим нормативно-правовим документом.
Необхідно також перевірити наявність у територіального відділення
АМК повноважень стосовно перевірки здійснення ціноутворення
Підприємством.
З огляду на зазначене Вищий господарський суд України
касаційну скаргу обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету України задовольнив частково; постанову
місцевого господарського суду та ухвалу апеляційного
господарського суду зі справи скасував, а справу передав на новий
розгляд до місцевого господарського суду.
13. Економічні санкції, засновані Антимонопольним комітетом
України до суб'єкта господарювання за порушення вимог
антимонопольно-конкуренційного законодавства, не пов'язані з
невиконанням чи неналежним виконанням цим суб'єктом господарювання
грошового або податкового зобов'язання, а тому до відповідних
правовідносин не застосовуються приписи статті 14 Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ).
Антимонопольний комітет України (далі - АМК) звернувся до
господарського суду з позовом до товариства з обмеженою
відповідальність "С." (далі - Товариство) про стягнення
37 122 520 грн. штрафу за порушення законодавства про захист
економічної конкуренції та 37 122 520 грн. пені за несплату
зазначеного штрафу у встановлені строки згідно з рішенням АМК від
14.10.2003 N 345-р.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін
постановою апеляційного господарського суду, у позові відмовлено.
У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові
інстанції з посиланням на приписи статті 14 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (далі - Закон) виходили з того, що позовні
вимоги в даній справі є конкурсними в розумінні статті 1 Закону та
не заявлялися позивачем у встановлений Законом строк й відтак
вважаються погашеними.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України АМК
просив скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх
судових інстанцій і прийняти рішення про задоволення позову.
Скаргу мотивовано неправильним застосуванням названими судовими
інстанціями у розгляді даної справи статті 14 Закону ( 2343-12 ).
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних
судових рішень з даної справи та передачі останньої на новий
розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з рішенням АМК від 14.10.2003 N 345-р:
дії Товариства та товариства з обмеженою відповідальністю
фірми "А." (далі - ТОВ фірма "А."), які полягали у реалізації
договору від 01.07.2001 N 01-08/пр та погодженні конкурентної
поведінки, що призвело до обмеження конкуренції, визнано
порушенням законодавства про захист економічної конкуренції,
передбаченим пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист
економічної конкуренції" ( 2210-14 ) у вигляді вчинення
антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися встановлення умов
реалізації світлих нафтопродуктів;
за це порушення на Товариство на підставі абзацу другого
частини другої статті 52 названого Закону ( 2210-14 ) накладено
штраф у сумі 18 561 260 грн.;
дії Товариства і ТОВ фірми "А.", які полягали в укладенні
згаданого договору без отримання у встановленому порядку дозволу
АМК, визнано порушенням законодавства про захист економічної
конкуренції, передбаченим пунктом 5 статті 50 та частиною п'ятою
статті 10 Закону України "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ) у вигляді здійснення суб'єктами господарювання
узгоджених дій, заборонених згідно з частиною п'ятою статті 10
названого Закону;
за це порушення на Товариство накладено штраф у сумі
9 280 580 грн.;
крім того, названі товариства внаслідок укладення між собою
згаданого договору та усунення взаємної конкуренції кожне досягло
монопольного (домінуючого) становища на ринках роздрібної торгівлі
бензинами у межах міста Д. із сукупними частками відповідно понад
47 та 50 відсотків;
у зв'язку з цим згідно з абзацом другим статті 50 Закону
України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ) на
Товариство накладено штраф у сумі 18 561 260 грн.;
загальний розмір штрафу згідно з цим рішенням АМК становить
37 122 520 грн.;
- сума пені, обчислена згідно з частиною п'ятою статті 56
Закону України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ),
складає 37 122 520 грн.;
- на час розгляду даної справи місцевим та апеляційним
господарськими судами Товариство суми штрафу та пені не сплатило;
- 05.08.2005 місцевим господарським судом щодо Товариства
порушено провадження у справі про банкрутство N Б 29/154/05, про
що опубліковано оголошення в газеті "Голос України" від 07.09.2005
N 167;
- ухвалою місцевого господарського суду від 23.01.2006 зі
справи N Б 29/154/05 затверджено реєстр кредиторів, а вимоги
конкурсних кредиторів, які не були заявлені до Товариства в
тридцятиденний строк після публікації зазначеного оголошення,
визнано погашеними;
- АМК протягом згаданого строку не подано до господарського
суду письмову заяву з вимогами до Товариства та документи на
підтвердження цих вимог;
- вимоги АМК до Товариства виникли до порушення провадження у
справі про банкрутство N Б 29/154/05.
Відповідно до статті 14 Закону ( 2343-12 ):
- конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня
порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти
днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі
оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство
зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з
вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують;
- вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення
строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, -
не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд
зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів.
Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
За приписами абзацу шостого статті 1 Закону ( 2343-12 )
кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому
порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань
до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати
працівникам боржника, а також органи державної податкової служби
та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю
та своєчасністю справляння страхових внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і
зборів (обов'язкових платежів).
У розумінні Закону ( 2343-12 ) грошове зобов'язання - це
зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму
відповідно до цивільно-правового договору та інших підставах,
передбачених цивільним законодавством України (абзац сьомий
статті 1).
Закон України "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ), на підставі приписів якого Товариству нараховано
штраф та пеню, визначає правові засади підтримки та захисту
економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській
діяльності і спрямований на забезпечення ефективного
функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних
відносин. Тобто Закон України "Про захист економічної конкуренції"
не регулює ні цивільно-правові відносини, а ні відносини у сфері
оподаткування.
Відтак економічні санкції, застосовані АМК на підставі Закону
України "Про захист економічної конкуренції" ( 2210-14 ), не
пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням товариством
грошового або податкового зобов'язання, а тому попередні судові
інстанції безпідставно застосували до відносин сторін у даній
справі положення статті 14 Закону.
У зв'язку з цим названі судові інстанції не перевірили
належним чином правильність нарахування АМК суми відповідних
санкцій, зокрема пені. Касаційна ж інстанція згідно з частиною
другою статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати
викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити фактичні
обставини справи, що мають значення для її розгляду, визначитись з
дійсними правами і обов'язками сторін та правильно застосувати
норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, й
прийняти законне і обґрунтоване рішення.
З огляду на наведене Вищий господарський суд України
касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнив
частково; рішення місцевого господарського суду та постанову
апеляційного господарського суду зі справи скасував, а справу
передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Заступник Голови Вищого
господарського суду України В.Москаленкоо