|
Останнім часом
відбулися певні зміни в оцінках судами правової природи векселя та
наслідках його застосування у договірних відносинах. Так, тривалий
час точилася дискусія з приводу можливості віднесення розрахунків
векселями до бартерних операцій і, відповідно, про податкові
наслідки. Втім, слід зазначити, що це питання є лише фрагментом
загальної проблеми визначення правової природи векселя, а,
відповідно, і наслідків його видачі (емісії)
або передачі (індосаменту).
Дослідники вищезазначеної проблеми звертають
увагу саме на множинність правової природи векселя. Відомий
дореволюційний російський вчений-правник Г. Шершневич наділяв
вексель двома основними функціями – платіжного засобу та
засобу кредиту (Г.Ф.Шершневич. — Курс торгового
права. – Статут. – М. – 2003. – Т.3. –
С.53.).
Сучасні вітчизняні автори також здебільшого
дотримуються цієї позиції і розглядають вексель з одного боку як
засіб оформлення заборгованості (заміна грошового
зобов’язання вексельним), з іншого – як засіб
розрахунку, що погашає заборгованість (вексельні
платежі). При цьому вексельні платежі, що погашають
заборгованість, розглядаються у контексті самої передачі векселя,
а не його наступного погашення грошовими коштами.
З іншого
боку, саме як засіб оформлення товарного кредиту розглядає вексель
і відомий дослідник вексельних відносин О. Єфімов (О.М.Єфімов.
Вексельний обіг в Україні. – Всеувито. – К. –
2003. – С.132.).
Сучасні російські автори
розглядають вексель або як форму відстрочення сплати коштів, тобто
кредиту (позикові відносини), або як засіб
розрахунків, але не як засіб платежу.
Значний інтерес для
практиків становить Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній
валюті на території України,
затверджене постановою Правління НБУ від 16.12.2002 р. №508. У
контексті, що нас цікавить, тут виділяються два види вексельних
операцій: оформлення заборгованості векселями, що розглядається як
розрахункова операція (п.8.1) – акцепт
боржником переказних векселів і видача простих векселів, та
розрахунки з використанням векселів – передача самого
векселя (п.9.2). Втім, специфіка векселя як
певного фінансового інструменту полягає у тому, що він є
багатофункціональним, тобто його природу не можна звести до чогось
одного. Усе залежить від операцій, в яких вексель застосовується
(забезпечення грошових зобов’язань, їх
передача, погашення тощо).
У касаційній постанові від
19.11.2003 р. у справі №2-4/961-03 (архів
господарського суду АР Крим) Вищий господарський суд
України (далі – ВГСУ) визначив у зв’язку
з податковим спором правову природу простого векселя, що був
переданий для погашення боргу. Тут вексель розглядається як «засіб
оформлення розрахункових операцій, а не як предмет продажу, бо
виконує функції платіжного документа, переданого однією особою
іншій замість грошового платежу». Натомість у касаційній
постанові від 12.02.2002 р. у справі №2/154 (архів
господарського суду м. Києва) ВГСУ на підставі аналізу
матеріалів справи дійшов висновку, що зобов’язання за
спірним договором, укладеним у 1998 році, можна вважати виконаними
лише після підтвердження погашення переданих простих векселів,
передача яких передбачалася договором. Підставою для такого
висновку стали положення спірного договору, де встановлювалося, що
оплата послуг зараховується лише після підтвердження погашення
векселів. Отже, у наведеному прикладі векселем лише оформлювалися
боргові зобов’язання (більш детальний аналіз
наведеної постанови дається у монографії автора «Коментар
судової практики з господарських спорів» — Юрінком
Інтер, Київ, 2004, с.104-105).
Таким чином, ВГСУ певний
час допускав відокремлення і самостійне застосування різних
функцій векселя. Втім, з прийняттям у 2001 році Закону «Про обіг векселів в Україні» змінились і підходи до наведених
питань. Так, згідно зі ст. 4 згаданого Закону у разі видачі
(передачі) векселя відповідно до договору
припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим
договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за
векселем. Це положення має імперативний характер. Таким чином,
видача (передача) векселя за відповідним
договором фактично є новацією. У ст. 604 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) новація, як заміна
первісного зобов’язання новим зобов’язанням,
розглядається як одна із форм припинення первісного зобов’язання
за домовленістю сторін. Це чітко окреслює правову природу векселя
як способу розрахунків або погашення первісного боргу, що
невід’ємно пов’язується з іншою функцією –
оформленням нових боргових зобов’язань за наданим товарним
кредитом (відстрочка платежу за одержані товари,
послуги, результати робіт).
З прийняттям нового ЦК більш
коректно розглядати останню функцію як оформлення комерційного
кредиту (ст. 1057 ЦК). Отже, на нашу думку,
все це унеможливлює відокремлення вищезгаданих функцій векселя.
Так, сторони не можуть змінювати або обирати на власний розсуд
наведені функції векселя у своєму договорі, що передбачає
вексельні розрахунки. Наприклад, домовлятись про те, що вексель
лише оформлює нові боргові зобов’язання, а погашення
первинного боргу відбудеться тільки після погашення самого
векселя. Подібне є прямим порушенням ст. 4 Закону «Про обіг векселів в Україні». Втім, зараз застосування положень цього
Закону має корегуватися сторонами договору відповідно до нової
редакції п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції Закону від 25.03.2005
р.).
Суб’єкти вексельного обігу використовують
значну кількість інших специфічних термінів, як-то трасант,
індосант, аваль тощо. Виникає запитання – де можна знайти
законодавче, тобто єдине нормативне визначення цих понять? Це
питання має суто практичне значення через те, що вексельна
термінологія передусім застосовується у відповідних договорах,
укладення яких для регулювання вексельного обігу є обов’язковим
(ст. 4 Закону «Про обіг векселів в Україні»).
Єдине розуміння цих термінів сторонами відповідного договору
унеможливлює всілякі непорозуміння і різні тлумачення. Такий
офіційний «тлумачний словник», тобто принципи
тлумачення вексельних термінів, міститься у вищезгаданому
Положенні про порядок здійснення банками операцій з векселями в
національній валюті на території України та в деяких інших
нормативно-правових актах.
|