Указом Президента України від 08.08.1995 р. №720 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (ст.1) визначено, що паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Право на земельний пай засвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай), який видається сільською, селищною або міською радою.
Відповідно до ст. 81 (п.1, п.п. б) Земельного Кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі — ЗКУ), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної їх передачі із земель державної і комунальної власності.
Ст. 116 ЗКУ передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, у межах їхніх повноважень, визначених ЗКУ.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Ст. 125 ЗКУ визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Починати використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Проте є випадки, коли земельна частка (пай) залишається не витребуваною, тобто особа, якій належить зазначене право, його не реалізує.
До розмежування земель державної і комунальної власності повноваження на розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади (п. 12 розділу X «Перехідні положення» ЗКУ).
Отже, платниками земельного податку є громадяни, які є власниками земельних ділянок, в тому числі земельних часток (паїв), переданих їм у власність при розпаюванні земель сільськогосподарськими підприємствами, і землекористувачі, у тому числі орендарі.
Об'єктом плати за землю є площа земельної ділянки, а також земельна частка (пай), що знаходиться у власності або використанні, у тому числі й на умовах оренди.
П. 20 ст. 12 Закону України «Про плату за землю» визначено, що від сплати земельного податку звільняються на період дії Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і користувачі землі за умови передачі земельних ділянок, земельних часток (паїв) в оренду платникові фіксованого сільськогосподарського податку.
Таким чином, якщо земельна ділянка або пай передані в Оренду платникові фіксованого сільськогосподарського податку, то за землю платити не потрібно. У будь-якому іншому випадку громадяни — власники земельних ділянок або земельних паїв повинні сплачувати плату за землю.