Органи дізнання, досудового слідства та суди за наявності підстав і в порядку, встановленому законом, уповноважені на те посадові особи цих органів щодо підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень, можуть застосовувати такий запобіжний захід, як заставу.
Застава, відповідно до ч.1 ст. 1541 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК), полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід. Таким чином', застава спирається передусім на економічну зацікавленість у збереженні грошової суми чи інших матеріальних цінностей, внесених як самим підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, так і іншими фізичними або юридичними особами.
За своїм змістом застава є менш суворим заходом, ніж тримання під вартою, але більш суворим, ніж усі інші заходи, передбачені гл. 13 КПК, оскільки невиконання підозрюваним (обвинуваченим, підсудним) зобов'язань, покладених на нього у зв'язку із застосуванням' застави, може призвести не тільки до зміни запобіжного заходу на тримання під вартою, а й до майнових втрат для нього самого та інших осіб.
Застава може бути обрана з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їхніх законних представників чи захисників, заставодавця, органу дізнання, слідчого, прокурора, суду.
Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, його законного представника чи захисника, заставодавця про застосування застави має бути розглянуто в порядку і в строки, передбачені КПК. Якщо підстав для задоволення клопотання немає, суд виносить умотивовану постанову чи ухвалу про відмову в цьому.
Як наголосив Пленум Верховного Суду України у постанові №6 «Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу» від 26.03.1999 p., задоволення клопотання залежно від конкретних обставин справи може здійснюватись однією чи декількома вмотивованими постановами (ухвалами) про визначення розміру застави, про обрання останньої як запобіжного заходу за умови внесення в певний строк її предмета, про звільнення особи з-під варти у зв'язку із внесенням раніше визначеної застави тощо. З метою забезпечення належної поведінки підсудного у постанові (ухвалі) має бути визначено вимоги до нього, які випливають із ч.1 ст.148 КПК, а також взяті ним на себе згідно з ч.1 ст.1541 КПК зобов'язання. Прийняття застави повинно документуватися шляхом складання протоколу.
При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю — у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується запобіжний захід, і умова, що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде звернена в дохід держави.
Предметом застави можуть бути гроші чи інші матеріальні цінності — будь-яке майно, що перебуває в цивільному обігу, належить заставодавцю на праві власності і може бути відчужене ним.
Ст. 1541 КПК встановлює, що розмір застави не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину,— однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або особливо тяжкого злочину чи раніше судимої особи,—п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб — п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.
Заставодавець може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в дохід держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу (ч. 5 ст.1541 КПК).
Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в дохід держави. Питання про звернення застави в дохід держави вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні (ч.6 ст.1541КПК).
При постановленні вироку суд повинен прийняти рішення про повернення застави заставодавцю (за відсутності ' підстав для звернення її в дохід держави). Якщо заставу було внесено підсудним (підозрюваним, обвинуваченим), суд вправі звернути її на виконання вироку в частині майнових стягнень. Якщо ж заставодавцями були інші особи (фізичні чи юридичні), звернення застави на виконання вироку в частині майнових стягнень можливе тільки за їхньої згоди.