Пропажа особи безвісти у багатьох випадках створює багато проблем для її родичів та осіб, які мають з цією особою правові зв'язки, оскільки за її відсутності неможливо реалізувати певні можливості, що пов'язані з цією особою. За таких обставин необхідним є звернення до суду із заявою про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Дана категорія справ розглядається судом у порядку особливого провадження. Метою судового розгляду за заявою про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення його померлим є встановлення фактів, що мають юридичне значення, а не вирішення суперечки про право. Тому в справах цієї категорії заявник не пред'являє якої-небудь матеріально-правової вимоги, внаслідок чого відсутній і відповідач.
Відповідно до ст. 246 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. Тобто встановлена альтернативна підсудність цієї категорії справ окремого провадження, залежно від того, що відомо заявнику із наведеного у даній статті.
Заява у справі про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення його померлим крім вимог ст. 247 ЦПК повинна відповідати і загальним вимогам, що пред'являються для подання позовних заяв.
Для характеристики процесуального становища осіб, що беруть участь у справах про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим, значення має наявність суб'єктивного юридичного інтересу. За цією ознакою всіх осіб, що беруть участь у справах даної категорії, можна розділити на дві групи: особи, що мають особистий інтерес (заявники і зацікавлені особи), і особи, що не мають особистого інтересу (прокурор, органи РАГСу, нотаріату, соціального забезпечення тощо).
У ЦПК не вказується, хто саме має право звернутися до суду із заявою про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення його померлим. З такою заявою можуть звертатися будь-які зацікавлені особи: громадяни, організації, прокурор, органи державного управління та інші особи, в тому числі й юридичні (наприклад, банк або інша кредитна установа має право подати заяву про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим у разі тривалої відсутності позичальника).
Особа, в чиїх інтересах порушено процес, бере участь у справі як заявник. Правове становище заявників у справах особливого провадження характеризується тим, що вони порушують справу для захисту своїх прав та інтересів, які охороняються законом; мають юридичну зацікавленість у справі, що виявляється як у поширенні на заявників усіх матеріально- і процесуально-правових наслідків вступу рішення суду в законну силу, так і в обов'язковому правовому зв'язку встановленої судом обставини з їх правовими або охоронюваними законом інтересами.
Зацікавлені особи вступають або притягуються у вже початий процес. На відміну від заявника, вони не заявляють суду своїх самостійних вимог і не несуть судових витрат. Ними можуть бути громадяни, підприємства, установи, громадські організації. їх слід відрізняти від інших суб'єктів процесу: третіх осіб, свідків тощо. Необхідно враховувати, що інститут третіх осіб застосовується у позовному провадженні. Справи про визнання громадян безвісно відсутніми або оголошення їх померлими характеризуються відсутністю спору про право між сторонами, отже, третіх осіб тут бути не може.
У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети заявникові необхідно визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Як правило, в заяві з даної категорії справ зазначається як мета розірвання шлюбу шляхом розлучення, отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, вимоги сплати боргу, визнання за безвісно відсутнім втрати права на житлову площу тощо.
У разі визнання громадянина безвісно відсутнім його чоловік або дружина має право на розірвання шлюбу через орган РАГСу, дитина безвісно відсутнього батька може бути усиновлена без його згоди, припиняється дія довіреності, виданої на ім'я безвісно відсутнього, а також виданої ним самим. У разі оголошення громадянина померлим наступають такі ж наслідки, як ті, що спричиняє смерть людини: припинення або перехід до спадкоємців усіх прав і обов'язків, які належали громадянинові, оголошеному померлим, у непрацездатних членів сім'ї, що перебувають на його утриманні, виникає право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Якщо заявником у заяві не вказана мета, з якою порушується провадження у справі, то відповідно до ст. 121 ЦПК заява залишається без руху, а заявникові надається термін для усунення вказаних суддею недоліків.
ЦПК не визначає строків та загальних умов, що є підставами для визнання особи відсутньою безвісти чи померлою, дані положення визначаються Цивільним кодексом України (далі — ЦК). Відповідно до ст. 43 ЦК фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місцеперебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.
Відповідно до ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.
Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку чи у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
У заяві необхідно викласти обставини, які підтверджували би безвісну відсутність громадянина чи його смерть. Такими обставинами можуть бути будь-які дані, що свідчать про відсутність у місці постійного проживання громадянина відомостей про нього протягом одного року (негативні відповіді щодо останнього відомого місцеперебування громадянина, місця роботи, місця народження, передбачуваного місцезнаходження тощо).
Підставою для звернення до суду та вирішення питання про визнання фізичної особи безвісно відсутньою є строк, протягом якого відсутні відомості про таку особу. Цей строк повинен бути не менше передбаченого строку, тому у разі звернення до суду до закінчення даного строку суд має відмовити у задоволенні заяви.
Особа повинна бути відсутньою у місці її постійного проживання. Якщо вона не має постійного місця проживання взагалі чи в Україні, то не може вирішуватися питання про визнання її безвісно відсутньою.
Ще однією особливістю є не просто фактична відсутність особи у місці її постійного проживання. Обов'язковою підставою є відсутність відомостей про її місцеперебування. Не може вирішуватися питання про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, якщо особа хоча і відсутня, однак наявна інформація про місце її перебування.
Прийнявши справу до провадження, суддя починає підготовку справи до судового розгляду, керуючись як вимогами ст. 248 ЦПК, так і загальними нормами, що застосовні до випадків позовного провадження, тією мірою, якою вони застосовні в особливому провадженні.
Відповідно до ст. 248 ЦПК суддя в ході підготовки справи до судового розгляду з'ясовує, які особи (родичі, співробітники тощо) можуть дати відомості про відсутнього. Також він витребовує від відповідних організацій (зокрема житлово-експлуатаційних організацій) за останнім відомим місцем проживання чи місцем роботи відсутнього громадянина, а також від органів внутрішніх справ, військових частин відомості про відсутню особу. Найбільш доцільним є витребування відомостей від податкових органів про сплату даною особою податків, оскільки з цим органом опосередковано всі мають найбільше контактів порівняно з іншими органами, навіть із тими, що зазначаються у ЦПК.
У разі подачі заяви про оголошення громадянина померлим, якщо він пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або що дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суддя в ході підготовки справи повинен витребувати документи, які підтверджували б указані обставини.
Необхідно також з'ясувати, чи не є відсутність громадянина умисною, тобто чи не переховується він з метою уникнути покарання, чи не ухиляється від сплати аліментів або від виконання якого-небудь іншого обов'язку. У зв'язку з цим суддя повинен направити запити в органи міліції, опитати близьких осіб відсутнього.
До тих пір, поки суддею не будуть отримані відповіді на всі його запити у відповідні органи, справа не повинна призначатися до слухання в судовому засіданні.
Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено.
Розгляд справи про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення громадянина померлим закінчується винесенням рішення.
У рішенні (у резолютивній частині) суд має вказати прізвище, ім'я, по батькові громадянина; рік і місце його народження; останнє відоме місце проживання; початок безвісної відсутності або дату смерті громадянина, якщо вона відома.
У випадках встановлення місцеперебування особи, щодо якої порушена справа про визнання її безвісно відсутньою або про оголошення померлою, або невідповідності терміну невідомості перебування, встановленому в законі, суд відмовляє в задоволенні заяви.
Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, — відповідному органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.
У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може подати особа, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або інша заінтересована особа.
Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.