Відповідальність за торгівлю людьми


Однією з найактуальніших проблем суспільства на сьогодні є торгівля людьми. Вона вже давно вийшла за межі окремих держав і набула світового масштабу, та, зважаючи на надприбутковість цього "бізнесу", зайняла одне з чільних місць у сфері організованої міжнародної злочинності.


Сутність злочину

Більшість країн світу в своєму законодавстві містять норми, що передбачають за торгівлю людьми кримінальну відповідальність. Не є винятком з цього правила й наша держава — у ст. 149 Кримінального кодексу України (далі — КК) за торгівлю людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а також за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, передбачено кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі.

Об'єктивна сторона цього злочину може полягати безпосередньо у самій торгівлі людьми; у здійсненні іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; у вербуванні, переміщенні, переховуванні, передачі або одержанні людини. При цьому під торгівлею людьми треба розуміти передачу людини однією особою іншій особі за певну грошову суму. Здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, передбачає випадки передачі людини іншій особі за матеріальну винагороду у вигляді інших цінностей (наприклад, коштовностей, цінних паперів) або послуг матеріального характеру (передача у користування будинку, транспортного засобу, надання медичних чи освітніх послуг), за рахунок відшкодування боргу, за отримання відсотків від прибутку тощо. Також незаконна угода щодо людини може полягати у здійсненні таких угод, як дарування, надання у безоплатне користування, обмін, застава чи інших угод, за яких винний одержує людину від іншої особи у власність чи для тимчасового користування безоплатно або за матеріальну винагороду.

Вербування людини охоплює випадки залучення особи до праці на певних умовах (зазвичай, за грошову винагороду). Переміщенням людини є зміна її місцеперебування (наприклад, "доставка" її покупцеві чи посереднику). Переховування людини передбачає її укриття у місцях, які утруднюють або унеможливлюють встановлення її дійсного місцезнаходження. Передачею людини є вчинення дій, пов'язаних з її наданням у фактичну власність іншої особи для наступного використання, а одержанням — отримання людини та встановлення над нею фактичного володіння.

Слід звернути увагу, що будь-яка із зазначених форм злочину, який у вітчизняному кримінальному законодавстві має загальну назву "торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини", утворює закінчений злочин. Але при цьому мають бути наявними усі обов'язкові ознаки його складу. Так, для притягнення до кримінальної відповідальності такі дії винного, як вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини обов'язково мають здійснюватися шляхом використання обману (тобто таким чином, що жертва злочину вводиться в оману щодо дійсного стану речей — наприклад, внаслідок повідомлення їй неправдивих відомостей чи замовчування справжніх), шантажу (він полягає у загрозі викриття, розголосу дискредитуючих жертву злочину або її близьких відомостей (часто сфабрикованих) або ж інших обставин, які особа, що шантажується, бажає зберегти в таємниці) чи уразливого стану потерпілого (зумовленого фізичними або психічними властивостями чи зовнішніми обставинами стану особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин). Щоправда, ця вимога не стосується випадків, коли вербування, переміщення, переховування, передача або одержання здійснюються щодо малолітньої чи неповнолітньої особи — у такому разі кримінальна відповідальність згідно з приміткою 3 до ст. 149 КК має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб.

Кваліфіковані види

Покаранням за вчинення такого злочину, як торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини є позбавлення волі на строк від трьох до восьми років. Проте такою є кримінальна відповідальність за, так би мовити, звичайний, некваліфікований вид злочину. А строк, на який винного може бути позбавлено волі відповідно до кримінального законодавства України, збільшується за наявності кваліфікуючих ознак злочину. Так, згідно з ч. 2 ст. 149 КК дії, передбачені у ч. 1 ст. 149 КК, вчинені щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Як відомо, неповнолітньою вважають фізичну особу, яка не досягла вісімнадцяти років, а дії винного мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 149 КК, якщо торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини були вчинені до моменту досягнення жертвою злочину вказаного віку.

Злочин вважається вчиненим щодо кількох осіб, якщо потерпілими є дві або більше особи (незалежно від їх віку, фізичних даних та інших ознак).

Повторним є вчинення злочину як щодо однієї і тієї ж особи, так і щодо кількох осіб у різний час.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини за попередньою змовою групою осіб передбачає участь у вчиненні злочину двох і більше осіб, де кожна особа повинна повністю або частково виконувати передбачені складом злочину дії, тобто бути співвиконавцем злочину. Окрім того, усі учасники групи повинні вступити у злочинну змову за попередньою домовленістю, тобто до початку вчинення злочину. Оскільки торгівля завжди здійснюється за домовленістю принаймні двох осіб (продавця і покупця), то для кваліфікації за цією ознакою необхідно встановити, що хоча б з однієї сторони угоди бере участь група осіб, котрі діють за попередньою змовою. У випадку вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб із розподілом ролей, злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 149 КК із посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

Торгівля людьми із використанням службового становища має місце тоді, коли її здійснила службова особа (тобто особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представників влади, обіймає постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків або виконує такі обов'язки за спеціальним повноваженням), використовуючи надані їй по службі права чи повноваження (у тому числі й з виходом за межі таких прав чи повноважень). До речі, такі дії повністю охоплюються ч. 2 ст. 149 КК і додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 364 чи ст. 365 не потребують (за винятком випадку, коли вони вчинені працівником правоохоронного органу — у такому разі дії винного розглядатимуться як сукупність злочинів і кваліфікуватимуться за ч. 2 ст. 149 КК та ч. З ст. 364 КК).

Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, вважається будь-яка особа, якій підпорядковується потерпілий. Мова може йти про службове підпорядкування чи підконтрольність, підкорення чужій, більш сильній волі (характерними є залежність учня від вчителя чи хворого від лікаря), повну чи істотну матеріальну залежність утриманця, будь-яку іншу залежність жертви злочину від винного — наприклад, боржника від кредитора або спадкоємця від спадкодавця.

Вчинення злочинних дій у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства передбачає примушування до різних видів діяльності (тобто експлуатації), погодитися на які добровільно людина не хоче. При цьому насильство може бути як фізичним (наприклад, обмеження волі), так і психічним (реальна погроза застосування фізичного насильства).

У ч. 3 ст. 149 КК встановлено відповідальність за особливо кваліфіковані види злочину. Вони мають місце тоді, коли торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини вчинені щодо малолітнього (особи, яка на момент вчинення злочину не досягла чотирнадцяти років), або організованою групою (якщо у підготовці або вчиненні злочину брали участь три і більше особи, що попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та інших злочинів, об'єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи), або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого чи його близьких (таким, що створює реальну загрозу для життя або здоров'я жертви злочину чи його близьких — тілесні ушкодження, замах на вбивство), або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки (смерть потерпілого чи іншої особи, тяжка хвороба тощо). Вчинення такого злочину карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Міжнародне співробітництво

З урахуванням небезпеки такого протиправного міжнародного явища, як торгівля людьми, Україною вживаються певні кроки щодо протидії його розвитку та поширенню. Зокрема, Україна приєдналась до Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятої 15 листопада 2000 року, та Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює вищезгадану Конвенцію ООН (далі — Протокол). Згідно зі ст. 10 цього Протоколу правоохоронні, міграційні або інші відповідні органи держав-учасниць, у відповідних випадках, співробітничають між собою шляхом обміну, відповідно до їхнього внутрішнього законодавства, інформацією, що дозволяє їм визначати: чи є особи, що перетинають або намагаються перетнути міжнародний кордон без документів на в'їзд (виїзд) або з такими документами, що належать іншим особам, торговцями людьми або жертвами такої торгівлі; види документів на в'їзд (виїзд), які використали або намагалися використати такі особи для перетинання міжнародного кордону з метою торгівлі людьми; засоби та методи, які застосовуються організованими злочинними групами з метою торгівлі людьми, у тому числі вербування та перевезення жертв, маршрути і зв'язки між окремими особами і групами, що займаються такою торгівлею, а також зв'язки всередині таких груп і можливі заходи для їхнього виявлення. Але при цьому слід пам'ятати, що держава, яка одержала відповідну інформацію, повинна виконувати будь-яке прохання держави, що надала цю інформацію, пов'язане з встановленням обмежень щодо її використання.

Також держави-учасниці Протоколу мають забезпечувати і вдосконалювати підготовку співробітників правоохоронних, міграційних та інших відповідних органів з питань попередження торгівлі людьми. Ця підготовка повинна зосереджуватися на методах попередження такої торгівлі, кримінального переслідування осіб, що займаються нею, і захисту прав жертв, включаючи захист жертв від осіб, що займаються такою торгівлею. До речі, щодо захисту жертв торгівлі людьми, то у ст. 6 Протоколу зазначено, що кожна Держава-учасниця має докладати зусилля для забезпечення їх фізичної, психологічної і соціальної реабілітації, у тому числі у співробітництві з неурядовими організаціями та іншими елементами громадянського суспільства. Ці заходи повинні, зокрема, передбачати надання потерпілим належного даху; консультативної допомоги та інформації, особливо щодо їх юридичних прав; медичної, психологічної та матеріальної допомоги; можливостей у галузі працевлаштування, освіти та професійної підготовки.

На жаль, торгівля людьми, особливо жінками та дітьми, незважаючи на намагання міжнародної спільноти протидіяти цьому явищу, дуже поширена в усьому світі як сучасна форма рабства та має тенденцію до зростання. А високий рівень безробіття та значні соціально-економічні проблеми у нашій державі стають причиною того, що значна частина українських громадян є потенційною групою ризику для торгівців людьми. Єдина можливість подолати це явище вбачається в економічному розвитку нашої країни та створенні прийнятних умов життя і перспектив щодо пристойного працевлаштування громадян у рідній державі.

Анжеліка ДОМБРУГОВА

Юридичний вісник України №51 ( 23 – 29 грудня 2006 року)