Згідно зі ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору (в тому числі дострокового) можуть встановлюватися угодою сторін.
Сфера застосування контракту визначається законами України. Відтак, контракт можна укласти тільки в тому випадку, якщо дозвіл на його укладення з відповідною категорією працівників прямо передбачений відповідним законом. А тому, якщо чинними законами не передбачена можливість укладення контракту, роботодавець і працівник не вправі укласти контракт, хоч би він і укладався при повному погодженні сторін і відсутності будь-якого тиску з боку роботодавця.
Чинними законодавчими актами України передбачено достатньо широке коло осіб, щодо яких можливе застосування контрактної форми трудового договору. На сьогодні до таких законодавчих актів належать: «Про споживчу кооперацію» (н.2 ст. 14); «Про Службу безпеки України» (ст.ст.19, 20); «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст.ст. 15, 17, 35); «Про професійно-технічну освіту» (ст. 24); «Про пожежну безпеку» (ст. 19); «Про освіту» (ст.ст. 20, 54); «Про нотаріат» (ст. 13); «Про наукову і науково-технічну діяльність» (ст. 24); «Про місцеві державні адміністрації» (ст. 36); «Про міліцію» (ст. 17); «Про концесії» (ч.ч.І, 2 ст. 18); «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 19); «Про залізничний транспорт» (ст. 15); «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (ст.ст.11, 17); «Про адвокатуру» (ст. 8) тощо.
Однак ці акти лише визначають категорії працівників, але не роз'яснюють механізм застосування контрактної форми. Порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників на підприємства, в установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також до фізичних осіб-підприємців визначено Положенням про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №170 від 19.03.1994 р. Окремим нормативним актом — Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №203 від 19.03.1993 p., врегульовано порядок укладання контрактів з керівниками підприємств державної форми власності.
Типова форма контракту затверджена наказом Мінпраці № 23 від 15.04.1994 р.
Відповідно до ст. 24 КЗпП контракт укладається в письмовій формі і підписується роботодавцем та працівником, якого приймають (наймають) на роботу за контрактом. Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найм) працівника на роботу від дня, встановленого у контракті за угодою сторін.
Сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий
характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо. Але умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (ст.9 КЗпП). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання умов праці за контрактом недійсними.
Крім того, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 р. передбачено, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він належить до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом. Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст.9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно із законодавством України.
Отже, якщо ви не належите до категорії працівників, які відповідно до законів працюють за контрактом, то вимога керівництва укласти з вами контракт є безпідставною.
Матеріали підготував ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист
Інформаційно-довідкова
газета ЮРИСТ КОНСУЛЬТУЄ 8/2007