Яким чином можна отримати відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином (ч. З ст. 187 Кримінального кодексу України — розбій), не подаючи окремого позову в порядку цивільного судочинства?
Дійсно, у особи, яка зазнала шкоди внаслідок заподіяння злочину, є можливість окрім пред'явлення цивільного позову у звичайному порядку обрати й інший з передбачених законодавством способів відшкодування такої шкоди — відповідно до змісту ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) за таких обставин цивільний позов може бути пред'явлено і у кримінальному процесі.
Слід звернути увагу, що при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою, вправі лише та особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину. Зрозуміло, що у переважній кількості випадків такою особою є сам потерпілий. При цьому для визнання громадянина потерпілим його заява не потрібна — для цього цілком достатньо наявності самих лише доказів, що злочином (або готуванням до нього чи замахом на його вчинення) цій особі заподіяно шкоду. Якщо ж потерпілий пред'явить цивільний позов у кримінальній справі, то він буде визнаний одночасно і цивільним позивачем (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 2 липня 2004 р. № 13). Але цивільним позивачем особа стане лише після того, як дізнавач, слідчий, прокурор чи суддя винесуть про це відповідну постанову (а суд ухвалу), що можливо тільки після порушення кримінальної справи і лише стосовно особи, яка зазнала матеріальної або моральної шкоди та пред'явила цивільний позов щодо її відшкодування. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, або особа, цивільний позов якої залишився без розгляду судом, що вирішив кримінальну справу, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. Відповідне право зберігається також у разі відмови в порушенні кримінальної справи чи її закриття внаслідок акта амністії або примирення потерпілого з обвинуваченим (п. 4 та п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК); звільнення особи від кримінальної відповідальності й від покарання через зміну обстановки (ст. 7 КПК); закриття справи у зв'язку з дієвим каяттям обвинуваченого, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передачею особи на поруки колективу підприємства, установи, організації чи закінченням строків давності (ст. 7і КПК). Але слід зауважити, що, оскільки цивільний позов може бути предметом розгляду або в порядку цивільного судочинства, або в кримінальній справі, то відмова в позові у кримінальному процесі позбавляє позивача права звертатися з цим самим позовом у порядку цивільного судочинства (до речі, так само, як і навпаки — відмова в позові у порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права звертатися з тим самим позовом у кримінальній справі).
При постановленні вироку суд, зокрема, вирішує, чи підлягає задоволенню цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі (п. 7 ст. 324 КПК). При цьому суд виходить із факту встановлення винності підсудного у вчиненні злочину, нанесенні збитків потерпілому, заподіянні збитків безпосередньо тим злочином, шо вчинив підсудний. З огляду на це, рішення за цивільним позовом про відшкодування збитків суд приймає після того, як вирішить загальні питання щодо обвинувачення та визначення покарання.
Покладаючи на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду, суд має керуватися загальним правилом про те, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню у повному обсязі. Суд може зменшити розмір відшкодування заподіяної шкоди (як майнової, так і моральної) лише з підстав, передбачених законодавством (ст. 137 Кодексу законів про працю України або ст. 1193 Цивільного кодексу України), з наведенням у вироку відповідних мотивів. Однак, якщо шкода заподіяна злочинними діями засудженого, вчиненими з корисливою метою (як і було у Вашому випадку), то її розмір зменшенню за будь-яких обставин не підлягає.
Сторінку підготувала Анжеліка Домбругова
Юридичний вісник України № 21 ( 26 травня - 1 червня 2007 року)