Конвенція
        про рівноправність громадян країни та іноземців у
        галузі відшкодування працівникам під час нещасних
                             випадків
                               N 19




     Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
     що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці і зібралася 19 травня 1925 року на свою 7-у сесію,
     постановивши  прийняти  ряд  пропозицій  щодо  рівноправності
громадян  країни  та  іноземців в галузі відшкодування працівникам
під  час  нещасних  випадків,  що є другим пунктом порядку денного
сесії,
     вирішивши надати цим пропозиціям форму міжнародної конвенції,
     ухвалює  цього  п'ятого  дня  червня  місяця тисяча дев'ятсот
двадцять п'ятого року нижченаведену конвенцію, яка може називатися
Конвенцією 1925 року про рівноправність в галузі відшкодування під
час   нещасних   випадків   і  яка  підлягає  ратифікації  членами
Міжнародної  організації  праці  відповідно  до  положень  Статуту
Міжнародної організації праці ( 993_154 ):

                             Стаття 1

     1. Кожний   член   Міжнародної   організації   праці,    який
ратифікував   цю   Конвенцію,   зобов'язується  надати  громадянам
будь-якого  іншого  члена   Організації,   який   ратифікував   цю
Конвенцію,  потерпілим  від  нещасних випадків на виробництві,  що
сталися  на  його  території,  або  їхнім  утриманцям   права   на
відшкодування  однакові  з  тими,  що передбачені для його власних
громадян.
     2. Ця   рівноправність   забезпечується   стосовно  іноземних
працівників  та  їхніх  утриманців  незалежно  від  їхнього  місця
проживання.  Щодо  виплати,  яку,  в  силу  цього  принципу,  член
Організації або його громадяни мають зробити поза територією цього
члена,  відповідні заходи встановлюються,  в разі необхідності, за
особливою угодою між заінтересованими членами Організації.

                             Стаття 2

     Заінтересовані  члени  Організації  можуть  укладати особливі
угоди,  які  передбачають,  що  порядок  відшкодування  за нещасні
випадки  на  виробництві,  що сталися з працівниками, які працюють
тимчасово   або   з   перервами   на  території  одного  з  членів
Організації,  для  підприємства, розташованого на території іншого
члена, визначається законами цього останнього.

                             Стаття 3

     Члени Організації, які ратифікують цю Конвенцію і ще не мають
системи  відшкодування  працівникам  під  час нещасних випадків на
виробництві    у    вигляді   страхування   або   іншої   системи,
зобов'язуються  заснувати таку систему протягом трьох років з дати
ратифікації ними цієї Конвенції.

                             Стаття 4

     Члени    Організації,    які    ратифікують   цю   Конвенцію,
зобов'язуються  взаємно  допомагати один одному з метою полегшення
її   застосування  і  виконання  правових  норм  і  постанов,  які
регулюють  у  їхніх  відповідних  країнах відшкодування за нещасні
випадки  на  виробництві,  а  також  сповіщати  про всі зміни, які
вносяться  у  чинні  в  цій галузі закони та постанови, Міжнародне
бюро   праці,   яке,  в  свою  чергу,  сповіщатиме  про  це  інших
заінтересованих членів Організації.

                             Стаття 5

     Офіційні    документи   щодо   ратифікації   цієї   Конвенції
направляються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для
реєстрації  відповідно до положень Статуту Міжнародної організації
праці.

                             Стаття 6

     1. Ця   Конвенція  набуває  чинності  як  тільки  Генеральний
директор  зареєструє  документи  про   ратифікацію   двох   членів
Міжнародної організації.
     2. Вона зв'язує тільки  тих  членів  Міжнародної  організації
праці,  чиї документи про ратифікацію зареєстровані в Міжнародному
бюро праці.
     3. Згодом  ця  Конвенція  набуває чинності щодо кожного члена
Організації в день реєстрації його  документа  про  ратифікацію  в
Міжнародному бюро праці.

                             Стаття 7

     Як   тільки   в   Міжнародному   бюро   праці   зареєстровані
ратифікаційні документи двох членів Міжнародної організації праці,
Генеральний  директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх
членів  Міжнародної  організації  праці. Він також сповіщає їх про
реєстрацію  всіх  документів про ратифікацію, отриманих ним згодом
від інших членів Організації.

                             Стаття 8

     З  урахуванням  положень  статті  6, кожний член Організації,
який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язується ввести в дію положення
статей 1, 2, 3 і 4 не пізніше 1 січня 1927 року і вживати заходів,
необхідних для їхнього ефективного здійснення.

                             Стаття 9

     Кожний  член  Міжнародної організації праці, який ратифікував
цю  Конвенцію,  зобов'язується  застосовувати її у своїх колоніях,
володіннях  і  протекторатах  відповідно  до  положень  статті  35
Статуту Міжнародної організації праці.

                            Стаття 10

     Будь-який член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, може
після  закінчення  десятирічного  періоду  з  моменту,  коли  вона
початково набула чинності,  денонсувати її актом  про  денонсацію,
направленим  Генеральному  директорові  Міжнародного  бюро праці і
зареєстрованим ним.  Денонсація набуває чинності через  рік  після
реєстрації акта про денонсацію в Міжнародному бюро праці.

                            Стаття 11

     Кожного  разу,  коли  Адміністративна  рада Міжнародного бюро
праці  вважає  це за необхідне, вона подає Генеральній конференції
доповідь  про  застосування  цієї  Конвенції  і  вирішує,  чи слід
вносити  до  порядку денного Конференції питання про її цілковитий
або частковий перегляд.

                            Стаття 12

     Французький   та  англійський  тексти  цієї  Конвенції  мають
однакову силу.

     Дата набуття чинності: 8 вересня 1926 року.

 "Міжнародне законодавство про охорону праці",
 Конвенції та рекомендації МОП, Київ, 1997 р.