Співвідношення географічних зазначень і географічних назв


Неузгодженістю діяльності окремих органів державної влади навряд( чи можна когось сьогодні здивувати. Суперечність окремих нормативно-правових актів в Україні також, на жаль, не рідкість. Втім, ситуацію, коли сформований правовий масив фактично випадає із засобів правового регулювання, все-таки можна назвати надзвичайною.


Законодавча топографія

Географічні зазначення визнаються об'єктом інтелектуальної власності. Історія цього інституту в Україні нараховує трохи менше десяти років. Увесь цей час він розглядався нарівні з іншими об'єктами права інтелектуальної власності і застосовувались до його регулювання ті самі норми. Але 31.05.2005 року було прийнято Закон України "Про географічні назви" № 2604-IV. Згідно з преамбулою цей Закон визначає правові основи регулювання відносин та діяльності, пов'язаних із встановленням назв географічних об'єктів, а також унормуванням, обліком, реєстрацією, використанням та збереженням географічних назв. Норми вказаного Закону на сьогодні помилково, як буде показано нижче, практично не застосовуються до географічних зазначень.

Перш за все треба звернути увагу на -ст.1 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". У визначенні термінів "назва місця походження товару" та "географічне зазначення походження товару" законодавець у даній статті використовує словосполучення "назва географічного місця". Стаття 1 Закону України "Про географічні назви" визначає географічні назви як власні назви географічних об'єктів, що застосовуються для їх розпізнавання та встановлення відмінності від інших об'єктів. У свою чергу, географічні об'єкти відповідно до вказаного Закону — це цілісні і відносно стабільні утворення Землі природного або антропогенного походження, що існують або існували в минулому і характеризуються певним місцеположенням: орографічні — материки, гори, хребти, скелі, ущелини, льодовики, рівнини, низовини, яри, балки, острови, коси, вулкани, печери тощо; гідрографічні — океани, моря, затоки, протоки, лимани, озера, болота, водосховища, річки, канали тощо; адміністративно-територіальні — держави, автономні території, області, райони, міста, селища, села тощо; соціально-економічні — залізничні станції, роз'їзди, порти, пристані, аеропорти тощо; природно-заповідні — природні парки, заповідники, заказники, заповідні урочища та інші подібні об'єкти.

Проаналізувавши вказані норми, можна дійти висновку, що "назва географічного місця" та "назва географічного об'єкта" ідентичні за своїм змістом. Щоправда, враховуючи відсутність тлумачення " назва географічного місця", існує простір для обґрунтування його іншого змісту. Європейське законодавство навіть дає для цього певні підстави, відносячи до категорії географічних зазначень широке коло видів позначень, і, слід зауважити, що багато -українських науковців, при тлумаченні норм про географічні зазначення, більше зважають на європейське законодавство, ніж на вітчизняне. Але, якщо згадати, що система права України є окремою від права ЄС, та звернути увагу на зміст використаних у законах слів і термінів, стане очевидним, що їх розрізнення є штучним.

З виведеної тези про ідентичність змісту термінів "назва географічного місця" та "назва географічного об'єкта" випливають два важливі висновки. По-перше, географічним зазначенням може бути назва географічного місця, що існувала в минулому. По-друге, географічним зазначенням не може бути позначення, що вказує на певну місцевість, але не є її назвою.

Зв'язок правової категорії географічних зазначень та Закону України "Про географічні назви" вбачається також з ч. 4 ст. 5 вказаного Закону, де встановлено, що назва, яка присвоюється географічному об'єкту, повинна відображати найбільш характерні ознаки цього об'єкта, враховувати географічні, історичні, природні та інші умови місцевості, де він розташований, думку населення, яке проживає на цій території, вписуватися в існуючу систему назв цієї території і складатися з мінімальної кількості слів. Ця норма також зумовлює неможливість визнання географічними зазначеннями інших видів позначень, крім словесних. Малюнки, кольори, зображення хоча і можуть вказувати на місце виготовлення товару, але форма таких зазначень не відповідає встановленій формі географічних назв. Доцільність такого положення можна пояснити тим, що несловесні зображення використовують асоціації, які існують у споживача, а не надають йому безпосередню інформацію.

Органічна безсистемність

У новому світлі постає проблема співвідношення географічних назв і географічних зазначень при аналізі положень нормативних актів відповідних органів державної влади. Відповідно до ст.9 Закону України "Про географічні назви" назви географічних об'єктів, що знаходяться на території України, а також назви географічних об'єктів інших країн світу, які використовуються в Україні, підлягають обліку та державній реєстрації. Порядок створення та ведення Державного реєстру географічних назв, а також надання інформації щодо встановлення географічних назв для їх реєстрації визначається Положенням про Державний реєстр географічних назв, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 р. № 622. Створення, ведення реєстру, а також ряд інших функцій щодо географічних назв постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2005 р. №979 покладено на Державну службу геодезії, картографії та кадастру (Укргеодезкартографія). Тим не менш даний орган на сьогодні фактично не долучений до забезпечення правовідносин стосовно географічних зазначень в Україні.

Окрім відносно нетривалого часу функціонування, причиною невключення Укргеодезкартографії до системи регулювання географічних зазначень є відсутність функціональних зв'язків даної служби та інших органів, до компетенції яких віднесені різні аспекти регулювання географічних зазначень. 23 квітня 2001 року на виконання ст.10 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України "Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів". Зазначеним розпорядженням було покладено повноваження щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей та інших характеристик товарів на:

Мінагрополітики — щодо товарів сільськогосподарського виробництва;

Мінкультури — щодо виробів художніх народних промислів;

Мінекоресурсів — щодо визначення меж географічних місць, з якими пов'язані особливі властивості, певні якості та інші характеристики товарів;

МОЗ — щодо продуктів харчування, продовольчої сировини та мінеральних природних вод.

За два роки, протягом яких діяла Укргеодезкартографія, зазначений перелік не був доповнений, незважаючи на те, що остання, за колом своєї компетенції, володіє інформацією про природні властивості географічних об'єктів. А визначення причинно-наслідкового зв'язку між властивостями території та якостями товару без відомостей про властивості території об'єктивно неможливий.

Варто також звернути увагу на те, що в Положенні про Міністерство аграрної політики України, Положенні про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Положенні про Міністерство охорони здоров'я України та Положенні про Міністерство культури і туризму України не закріплені функції щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей та інших характеристик товарів, незважаючи на те, що всі ці положення були прийняті після видання розпорядження Кабінету Міністрів України "Про" спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів".

Таким чином, структурна неузгодженість органів державної влади, що наділені повноваженнями у сфері використання географічних назв та контролю особливих якостей товарів, зумовлює неможливість нормального функціонування системи контролю за використанням географічних зазначень.

Враховуючи те, що Укргеодезкартографія веде реєстр географічних назв, серед яких, начебто, і мають обиратися географічні зазначення, то логічно було б покласти ведення реєстру географічних зазначень на цей же орган. Але на сьогодні діє Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 13.12.2001 р. № 798. У п.1.2 даного Положення закріплено, що Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів веде Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки України. Необхідність такого співвідношення компетенцій залежить від питання приналежності географічних зазначень до об'єктів інтелектуальної власності, але, в будь-якому разі подібне розділення не сприяє нормальному функціонуванню системи охорони географічних зазначень.

В єдине ціле

Достатньо очевидною є необхідність створення єдиної системи органів контролю географічних зазначень і географічних назв. Ця система може бути утворена не обов'язково в рамках єдиного органу. Цілком достатнім є створення нормативного підґрунтя для взаємодії Укргеодезкартографії та системи органів у сфері географічних зазначень. Тільки в такий спосіб стане можливою об'єктивна перевірка відомостей про властивості того чи іншого географічного регіону і з'ясування зв'язку між навколишнім середовищем місцевості і товару, що в ній виготовляється. При цьому немає потреби у створені нових органів або прийнятті нових нормативно-правових актів. Усі складові системи вже існують в українському законодавстві, лишилось тільки звести їх в єдине ціле. Таким чином, > доцільно змінити визначення Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", використавши замість словосполучення "назва географічного місця" термін "назва географічного об'єкта". Компетенцію органів слід скоригувати покладенням на Укргеодезкартографію функції з виявлення особливих властивостей природних об'єктів, що і так вже існує, та встановити необхідність перевірки Укргеодезкартографією заяв на реєстрацію географічних зазначень на предмет відповідності заявлених властивостей територій. Тоді стане можливим проведення комплексних експертиз заявок на реєстрацію географічних зазначень, що підвищить вірогідність отриманих відомостей про потенціальне географічне зазначення.

Включення Укргеодезкартографії до системи регулювання географічних зазначень не тільки здатне підвищити функціональність всієї системи, а й зумовити поштовх до розвитку географічних зазначень в Україні. Без цього нам доведеться тільки перекроювати вітчизняне законодавство під європейські стандарти і гадати, чому в Україні й досі немає жодного географічного зазначення.

Артем АФЯН, юрист адвокатської компанії "Прайм"

Юридичний вісник України № 34 ( 25-31 серпня 2007 року)