Згідно з пунктом 1 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) конкурс може бути припинено або об'єкт приватизації знімається з конкурсного відбору в разі істотних порушень правил оголошення і проведення конкурсу, передбачених цим Законом (наприклад, якщо на конкурс подано заяву лише одним покупцем замість двох, як цього вимагає пункт 1 статті 16 названого Закону). Припинення конкурсу або зняття об'єкта приватизації з конкурсного відбору до компетенції арбітражного суду не належить.

У разі якщо конкурсна комісія, незважаючи на наявність істотних порушень правил оголошення і проведення конкурсу, прийняла рішення про продаж об'єкта, орган приватизації вправі не затверджувати протокол засідання конкурсної комісії як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства і тому не породжує будь-яких правових наслідків для учасників конкурсу.

І тільки якщо орган приватизації затвердив такий протокол, учасник конкурсу або і сам орган приватизації на підставі пункту 2 статті 20 згаданого Закону вправі звернутись до арбітражного суду з заявою про визнання недійсною угоди, укладеної за результатами конкурсу.

1.2. Чи вправі покупець об'єкту малої приватизації звернутись до арбітражного суду у разі відмови органу приватизації затвердити протокол конкурсної комісії і укласти договір купівлі-продажу об'єкта приватизації з покупцем?

Оскільки укладення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації за конкурсом неможливе без затвердження органом приватизації результатів конкурсу, (стаття 18 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у разі відмови органу приватизації затвердити протокол конкурсної комісії і укласти договір купівлі-продажу об'єкта приватизації з покупцем останній вправі звернутись за захистом своїх законних інтересів до арбітражного суду на загальних підставах (стаття 30 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) .

Вирішуючи такий спір, арбітражний суд повинен звернути увагу на обгрунтованість відмови органу приватизації затвердити протокол конкурсної комісії.

1.3. Чи необхідно змінювати статутний фонд уже створеного господарського товариства у разі зміни мінімального розміру заробітної плати?

У відповідності зі статтею 16 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) таке товариство має право змінювати свій статутний фонд з обов'язковим внесенням цих змін до установчих документів. Але згаданий Закон не вимагає від уже створеного господарського товариства змінювати статутний фонд кожного разу, коли змінюється мінімальний розмір заробітної плати.

2. У зв'язку з виникненням питань щодо правомірності тих чи інших дій органів державної податкової служби Вищий арбітражний суд України повідомив таке.

2.1. Чи підлягають задоволенню вимоги податкового органу або органу державної контрольно-ревізійної служби про стягнення в доход держави коштів, одержаних за незаконними угодами, якщо останні не визнавалися у встановленому законом порядку недійсними?

За змістом пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) і пункту 8 статті 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (2939-12) стягнення в доход держави коштів, одержаних підприємствами, установами та організаціями за угодами, можливе лише за умови визнання цих останніх недійсними. Питання про застосування тієї чи іншої норми закону, на підставі якої угода визнається недійсною, повинно вирішуватись залежно від конкретних обставин та матеріалів справи. При цьому необхідно враховувати, що згадані Закони не ставлять настання наслідків у вигляді стягнення одержаних за такою угодою коштів у доход держави в залежність від наявності умислу у сторін угоди.

2.2. Які кошти відносяться до "одержаних без встановлених законом підстав" і підлягають стягненню в доход держави у відповідності з Законами України "Про державну податкову службу в Україні" та "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні?

Будь-які кошти можуть бути одержані підприємством, установою чи організацією лише з підстав, передбачених законом або їх установчими документами чи угодами, які відповідають закону. Позов податкового органу чи органу державної контрольно-ревізійної служби про стягнення коштів у доход держави може бути задоволений лише за умови подання позивачем доказів зарахування цих коштів на розрахунковий рахунок відповідача за відсутності названих підстав.

2.3. Який порядок нарахування податку на доход банку за пільговими ставками у разі нецільового використання підприємством легкої чи текстильної промисловості наданого йому кредиту?

Нарахування податку на доход банку за пільговими ставками здійснюється, якщо податковий орган не доведе факту нецільового використання кредиту позичальником, тобто що останній використав одержані у кредит кошти не на придбання сировини чи певної сільськогосподарської продукції у її виробника, а на будь-які інші потреби. У цьому випадку слід виходити з вимог пункту 8 угоди від 16.08.94, укладеної АКБ "Україна", Мінфіном України та Держкомлегтексом України щодо надання кредиту підприємствам легкої і текстильної промисловості, згідно з яким у разі використання коштів не за цільовим призначенням одержані за наданий кредит проценти враховуються при розрахунку доходів, що оподатковуються за ставкою 55%.

2.4. Чи входять до складу витрат виробництва, що відносяться на собівартість продукції, витрати орендаря на капітальний ремонт комунікацій по обслуговуванню орендованої будівлі нежилого призначення?

У законодавчому порядку поняття "будівля нежилого призначення" не визначено. Вирішуючи це питання, слід виходити з умов договору оренди. Якщо комунікації по обслуговуванню орендованої будівлі нежитлового призначення є предметом договору, то витрати орендаря на їх капітальний ремонт можуть бути віднесені на витрати виробництва, що відносяться на собівартість продукції відповідно до статті 9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та підпункту "г" пункту 24 Постанови Верховної Ради України від 27.06.95 N 247 (247/95-ВР) "Про затвердження Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

2.5. Який порядок оподаткування прибутку підприємств, на балансі яких перебувають бази відпочинку, профілакторії та інші оздоровчі заклади?

У відповідності зі статтею 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" оподатковуваний балансовий прибуток підприємства зменшується на суму витрат на утримання об'єктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансі підприємства.

Частиною п'ятою статті 10 Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до об'єктів соціально-культурного призначення віднесено, зокрема, об'єкти охорони здоров'я і табори відпочинку та оздоровлення дітей. Правила затверджено постановою Верховної Ради України від 27.06.95 247/95-ВР.

Статтею 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я (2801-12) передбачено, які саме заклади віднесено до закладів охорони здоров'я. Що ж до баз відпочинку, профілакторієв та інших оздоровчих закладів, то про них йдеться у статті 32 Основ - "Сприяння здоровому способу життя населення". Отже такі оздоровчі заклади не є об'єктами охорони здоров'я, про які згадано у частині п'ятій статті 10 Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Підтвердженням цього висновку служить і новий Державний класифікатор України, затверджений наказом Держстандарту України від 22.10.96 N 441, у якому до розділу "Охорона здоров'я та соціальна допомога" (коди 85.11.1-85.14.2), також не віднесено відпочинок на базах відпочинку чи у пансіонатах. Цей вид відпочинку вміщено у розділі 55 класифікатора (коди 55.2-55.23.2).

На підставі статті 16 названих вище Основ Міністерство охорони здоров'я України наказом від 22.06.95 N 114 (z0399-95) затвердило Перелік закладів охорони здоров'я, до якого також не включено бази відпочинку, пансіонати тощо (наказ зареєстровано у Мінюсті України 02.11.95 за N 399/935).

У зв'язку з цим другий абзац пункту 9 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 01.07.96 N 01-8/241 (v_241800-96) слід викласти у такій редакції:

"Статтею 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я (2801-12) передбачено, які саме заклади віднесено до закладів охорони здоров'я. Що ж до баз відпочинку, профілакторієв та інших оздоровчих закладів, то про них йдеться у статті 32 Основ - "Сприяння здоровому способу життя населення". Отже такі оздоровчі заклади не є об'єктами охорони здоров'я і тому не підпадають під дію статті 10 Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", затверджених Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 N 247/95-ВР, у частині зменшення оподатковуваного прибутку підприємств на суму витрат на утримання оздоровчих закладів".

3. На питання, що виникають у процесі розгляду справ про визнання боржників банкрутами, Вищий арбітражний суд України дав наведені нижче відповіді.

3.1. Чи можуть бути доказом сплати боргу суб'єктом підприємницької діяльності, стосовно якого порушено справу про банкрутство, укладені ним угоди про уступку вимоги?

Доказом сплати боргу можуть бути лише платіжні документи, які свідчать про перерахування боржником коштів на рахунок кредитора із зазначенням мети платежу. Крім того кредитор має право відмовитись від стягнення заборгованості у заяві на ім'я арбітражного суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, або переоформити строки виконання боргових зобов'язань.

3.2. Чи вправі податкові органи звертатися до арбітражного суду з вимогами про стягнення недоїмок за податковими платежами в порядку статті 10 Закону України "Про банкрутство"?

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про банкрутство" (2343-12) (далі - Закон) суб'єктом банкрутства може бути юридична особа, неспроможна виконати свої зобов'язання, у тому числі перед бюджетом, інтереси якого щодо стягення недоїмок за податковими платежами представляють податкові органи. Отже ці органи на підставі статті 10 Закону можуть звертатись до арбітражного суду з майновими вимогами до боржників.

4. У вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням антимонопольного законодавства, виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них.

4.1. Які дії господарюючого суб'єкта, пов'язані з використанням фірмового найменування підприємства, можуть бути визнані недобросовісною конкуренцією, що підпадає під ознаки статті 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (236/96-ВР) ?

Право на фірмове найменування підприємства, в якому за змістом статті 9 Закону України "Про підприємства в Україні" (887-12) визначаються вид, організаційна форма підприємства та інші ознаки, що його індивідуалізують, тобто відрізняють від іншого підприємства, виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи фірмового найменування, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання.

Таким чином для визнання дій господарюючого суб'єкта недобросовісною конкуренцією, яка підпадає під ознаки статті 4 зазначеного Закону, має значення тотожність або схожість фірмового найменування, а також наявність конкуренції, тобто змагальності підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку товарів. При цьому вид підприємства не має вирішального значення для відповідної кваліфікації дій підприємця.

4.2. Чи застосовуються санкції за неправомірне використання чужих позначень, якщо такими діями не заподіяні збитки власнику фірмового найменування?

Закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (2132-12) та "Про захист від недобросовісної конкуренції" (236/96-ВР) не ставлять настання передбачених законодавством наслідків неправомірного використання чужих позначень у залежність від наявності вини підприємця та заподіяних такими діями збитків власнику фірмового найменування.

5. Чи можуть бути засновниками закритого акціонерного товариства, що створюється на базі орендного підприємства, працівники, які припинили трудові відносини з цим підприємством?

Суб'єктом права власності цілісного майнового комплексу відповідно до статті 20 Закону України "Про власність" (697-12) є колектив орендарів. Працівникам, які припинили трудові відносини з цим підприємством, на підставі статті 23 цього Закону має бути сплачена вартість їх вкладу, і вони перестають бути співвласниками майна підприємства.

Вибуття працівників із складу власників позбавляє їх права вирішувати питання діяльності підприємства, які відносяться до компетенції власників майна. Так, згідно з пунктом 4 статті 14 Закону України "Про підприємства в Україні" (887-12) вищим керівним органом колективного підприємства, який вправі вирішувати будь-які питання діяльності підприємства, є загальні збори (конференція) власників майна.

6. Чи підвідомчі арбітражним судам позови профспілок, пов'язані з обмеженням права проведення зборів, мітингів, маніфестацій?

Чинне законодавство, а саме Закон СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності", який згідно з постановою Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" (1545-12) діє у частині, що не суперечить законодавству України, не передбачає права профспілок на звернення до суду, в тому числі арбітражного суду, з позовними заявами на захист прав громадян, окрім трудових (частина друга статті 11 зазначеного Закону).

Справи про обмеження права громадян, передбаченого статтею 39 Конституції України (254к/96-ВР) , розглядаються в порядку, встановленому для справ, що виникають з адміністративно-правових відносин (Постанова Верховного суду України від 01.11.96 N 9 (v0009700-96) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"), тобто підвідомчі судам загальної юрисдикції. Отже зазначені позови не підлягають розгляду в арбітражному суді.

7. Чи діє на території України Положення про фірму, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 22.06.27, та Паризька конвенція про охорону інтелектуальної власності?

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" (1545-12) до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Оскільки в Україні відсутній законодавчий акт, який регулював би питання, пов'язані з визначенням фірмового найменування, на території України в частині, що не суперечить Конституції і законам України, діє Положення про фірму, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 22.06.27.

Що ж до чинності в Україні Паризької конвенції про охорону інтелектуальної власності, то за повідомленням Міжнародного бюро Світової організації інтелектуальної власності 25 грудня 1991 року визначається як дата, з якої Україна приєдналась до цієї Конвенції.

8. Чи змінює постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.96 N 1312 встановлений статтею 88 Статуту залізниць порядок обліку вагонів?

Запроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.96 N 1312 (1312-96-п) номерний облік простою вагонів, які належать іншим державам і експлуатуються в Україні, вводиться відповідно до рішення Ради по залізничному транспорту держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 4-5 квітня 1996 року. Згідно з цим рішенням нарадою уповноважених представників адміністрацій залізниць держав Співдружності за участю Латвійської Республіки, Литовської Республіки та Естонської Республіки 23-24 травня 1996 року затверджені Правила експлуатації, номерного обліку і розрахунків за користування вантажними вагонами. Регламентуючи питання, пов'язані з використанням парку вантажних вагонів інших держав, ці Правила не змінюють існуючого порядку обліку вагонів, встановленого статтею 88 Статуту залізниць, та не виключають відповідальності за понаднормативний простій вагонів на під'їзних коліях.

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України передбачає відшкодування залізницям плати за користування вагонами, які належать іншим державам, проте до затвердження Державною адміністрацією залізничного транспорту відповідного порядку розрахунків у залізниць немає підстав вимагати такої плати.

9. Які правові підстави відшкодування шкоди, заподіяної акваторії Чорного моря внаслідок скидання стічних вод у морські води?

У вирішенні цього питання слід керуватись Протоколом від 15-16 червня 1994 року, підписаним Державною інспекцією охорони Чорного моря, Державним управлінням по охороні навколишнього природного середовища Республіки Крим та Державним управлінням по охороні навколишнього природного середовища м.Севастополя, а також пунктом 7 Положення про Державну інспекцію охорони Чорного моря, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України від 31.01.94 N 7, відповідно до якого саме ця Інспекція здійснює контроль за скиданням стічних вод у морські води або лимани, що мають зв'язок з морем.

10. Чи має право на отримання безплатного торгового патенту суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює роздрібну торгівлю виключно продукцією власного виробництва не у фірмовому магазині, а в кіоску?

Вирішуючи це питання, слід виходити з вимог пункту 3 статті 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) . Цією нормою визначено, що саме слід розуміти під поняттям "пункти роздрібної торгівлі", і не зроблено жодних винятків щодо закладів фірмової торгівлі (пункт 9 статті 3 цього Закону).

11. Чи підлягають задоволенню позови Пенсійного Фонду України про звернення стягнення на майно боржників за відсутності в останніх коштів, якщо боржник своєчасно подав до установи банку платіжне доручення на перерахування належних платежів?

Згідно з вимогами абзацу третього підпункту "а" пункту 1 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" (8-93) внески до державних цільових фондів стягуються у такому ж порядку, як і податки та інші платежі до бюджету. Підпункт "а" пункту 1 статті 2 цього ж Декрету покладає обов'язок стягувати платежі до державних цільових фондів на державні органи, на які покладено обчислення відповідного платежу чи контроль за його сплатою, тобто у даному випадку - на Пенсійний фонд України.

Що ж до звернення стягнення на майно боржника, то за відсутності в останнього коштів для погашення боргу, у тому числі майнових санкцій, нарахованих з підстав, передбачених чинним законодавством, кредитор не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до арбітражного суду на загальних підставах, незалежно від тієї обставини чи подано боржником до установи банку платіжне доручення на перерахування суми заборгованості.

12. Чи може бути підставою визнання угоди недійсною відсутність ліцензії на здійснення підприємницької діяльності?

У разі відсутності у суб'єкта підприємництва спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення певної підприємницької діяльності договір, безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, повинен бути визнаний недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу України (1540-06) , оскільки він не відповідає вимогам закону.

13. Яку відповідальність несуть установи банку за несвоєчасне зарахування до бюджету податків та інших обов'язкових платежів?

Пунктом третім Постанови Верховної Ради України від 25.06.93 "Про норматив обігу платіжних документів в Україні" (3324-12) (зі змінами у редакції від 23.01.97 (25/97-ВР) передбачена відповідальність банківських установ і підприємств Міністерства зв'язку України за перевищення нормативів проходження платіжних документів за будь-якими платежами. Правила, встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", регламентують відповідальність господарюючих суб'єктів і банків у разі порушених ними строків внесення податків і неподаткових платежів. Пунктом 2 статті 4 цього Декрету передбачено, що за несвоєчасне зарахування платежів з вини установ банків вони сплачують пеню за кожний день прострочення у розмірах, встановлених законодавством за такими видами платежів.

У разі якщо несвоєчасне зарахування відповідних платежів мало місце через порушення установою банку нормативу обігу платіжних документів, щодо неї може бути застосовано норму, яка передбачає відповідальність за це порушення згідно з Постановою Верховної Ради України від 25.06.93 N 3324 (3324-12) "Про норматив обігу платіжних документів в Україні".

У випадках коли буде встановлено, що окрім порушення нормативу обігу платіжних документів установою банку були допущені і інші порушення, що призвели до несвоєчасного зарахування до бюджетів податків та інших обов'язкових платежів, податковий орган вправі стягнути з банка пеню як за порушення нормативу обігу платіжних документів, так і за несвоєчасне зарахування платежів до бюджетів чи фондів.

Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів