Відповідно до п.2 ч.1 ст. 232 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) безпосередньо у районних, міських судах розглядаються трудові спори працівників про поновлення на роботі незалежно від підстави припинення трудового договору. У разі звільнення Вас без законної підстави Ви будете поновлені на попередній роботі судом. Ви можете звернутися із заявою до районного (міського) суду про поновлення на роботі у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, до того ж Ви звільняєтесь від сплати державного мита (п.1 ч.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» № 7-93 від 01.03.1993 p.).
Також згідно з п.1 ч.3 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) у справах про поновлення на роботі витрати на інформаційно-технічне забезпечення не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом.
Згідно з ч.1 ст. 157 ЦПК суд розглядає справи про поновлення на роботі упродовж одного місяця з дня відкриття провадження у справі.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, то суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У ст. 235 КЗпП зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Згідно з ч.4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (далі — Закон), державний виконавець, якщо рішення підлягає негайному виконанню, відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа.
У ст. 237 КЗпП зазначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснене з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до ч.1 ст. 77 Закону для того, щоб рішення вважалося виконаним, необхідна наявність відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, та фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі цього акта. Тому керівник підприємства зобов'язаний негайно поновити працівника, який раніше виконував цю роботу, і вправі розірвати трудовий договір з працівником, прийнятим на роботу замість незаконно звільненого, з власної ініціативи на передбаченій у п.6 ст. 40 КЗпП підставі — звільнення у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Також потрібно зазначити, що відповідно до ст. 44 КЗпП при припиненні трудового договору на цій підставі працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Але існують обмеження щодо звільнення певних категорій осіб. Зокрема, згідно зі ст. 198 КЗпП звільнення працівників, молодших вісімнадцяти років, у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без їхнього працевлаштування. Також у ст. 184 КЗпП передбачена заборона щодо звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (де шести років), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. •А оскільки рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника підлягає обов'язковому негайному виконанню, то власник або уповноважений ним орган зобов'язаний працевлаштувати цю категорію осіб.
Відповідно до пп.8.2.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 p., після фактичного допущення працівника до роботи складається акт про виконання рішення, виконавче провадження підлягає закінченню і не поновлюється при повторному недопущенні працівника до роботи, а у працівника з'являється право на звернення до суду в порядку позовного провадження.
Разом із цим, слід наголосити, що згідно зі ст. 87 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на посадових осіб — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 170 до 340 грн.) та призначає новий строк для виконання. Ця постанова затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому державний виконавець безпосередньо підпорядкований. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому самому порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення посадовою особою державний виконавець порушує клопотання перед судом про притягнення її до кримінальної відповідальності за ст. 382 Кримінального кодексу України, тобто за невиконання судового рішення.
Матеріали підготував ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист
Інформаційно-довідкова газета ЮРИСТ КОНСУЛЬТУЄ 37 /2007