На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у 2005 році Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи повинні сплачувати державне мито органи, зазначені у статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) , звертаючись до господарського суду на підставі норм Цивільного (435-15) чи Господарського кодексів України (436-15) ?

У підпункті 4.7 пункту 4 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 N 02-5/78 (v5_78800-98) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що коли окремі органи, про які йдеться в статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 N 7-93 (7-93) "Про державне мито", звертаються до господарського суду не у зв'язку з виконанням своїх владних повноважень, вони зобов'язані сплачувати державне мито у загальному порядку.

Отже, якщо відповідний орган звертається до господарського суду на підставі норм Цивільного (435-15) чи Господарського кодексів України (436-15) з приводу правочину (господарського договору), стороною якого є цей орган (у зв'язку з купівлею-продажем, орендою, підрядом тощо), він має сплачувати державне мито на загальних підставах.

2. Чи можлива з огляду на приписи частини четвертої статті 22 ГПК (1798-12) одночасна зміна підстав і предмету позову?

За змістом зазначеної норми ГПК (1798-12) зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

3. Чи може бути збільшення розміру позовних вимог пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог?

Під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК (1798-12) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 N 02-5/289 (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК (1798-12) .

4. Чи можуть вважатися доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення певних процесуальних дій примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку через неможливість вручення адресатові?

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

5. Якими мають бути дії місцевого господарського суду в разі отримання ним повідомлення органу зв'язку про вручення учасникові судового процесу надісланого йому процесуального документа, якщо матеріали відповідної справи знаходяться в суді апеляційної чи касаційної інстанції?

Господарському суду необхідно дотримуватися вимог підпунктів 3.5.1. та 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України (v0075600-02) , затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75. Приписами відповідних підпунктів названої Інструкції передбачено порядок направлення учасникам процесу процесуальних документів та оформлення відмітки про їх відправку.

Якщо на час надіслання одержаної апеляційної чи касаційної скарги (подання) разом зі справою місцевим господарським судом відповідному апеляційному чи касаційному господарському суду (частина третя статті 91 або частина друга статті 109 ГПК (1798-12) зазначене повідомлення ще не надійшло до місцевого господарського суду, останній може і повинен після отримання такого повідомлення негайно надіслати його до апеляційного чи касаційного господарського суду, який здійснює перегляд судового рішення.

6. Чи повинен господарський суд апеляційної інстанції перевіряти законність і обґрунтованість:

рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, якщо оскаржується лише частина такого рішення;

інших, крім оскаржуваного, судових рішень, ухвалених господарським судом у конкретній справі?

Відповідно до припису частини другої статті 101 ГПК (1798-12) доводи, викладені в апеляційній скарзі, не є обов'язковими для господарського суду апеляційної інстанції. Останній перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Отже, якщо в апеляційній інстанції оскаржується лише частина судового рішення, суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість й тієї його частини, щодо якої відсутні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Це правило стосується перевірки законності і обґрунтованості лише того судового рішення, яке оскаржено в апеляційному порядку, і не поширюється на решту судових рішень, ухвалених господарським судом у конкретній справі.

7. Які положення постанов касаційної інстанції мають характер обов'язкових вказівок для суду першої інстанції у новому розгляді справи?

Закон не містить приписів про те, які положення постанов касаційної інстанції мають характер обов'язкових вказівок для суду першої інстанції в розумінні частини першої статті 111-12 ГПК (1798-12) , визначаючи лише коло питань, з яких такі вказівки не можуть надаватися (частина друга цієї ж статті). Тому у вирішенні відповідного питання, слід, на наш погляд, у кожному окремому випадку враховувати обставини певної справи і конкретний зміст обов'язкових вказівок касаційної інстанції, вміщених в її постанові.

Водночас необхідно мати на увазі наведене в абзаці третьому пункту 10 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/367 (v_367600-02) "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 господарського процесуального кодексу України", особливо в другому і третьому реченнях цього абзацу.

За будь-яких обставин суд касаційної інстанції не може надавати вказівок судам нижчого рівня, зокрема, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована у новому розгляді справи.

8. Чи впливає зміна правового статусу органів Державної виконавчої служби на подання і розгляд скарг до господарських судів на дії чи бездіяльність цих органів?

Статтею 121-2 ГПК (1798-12) передбачено можливість оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів безвідносно до того, який правовий статус мають ці органи на час подання та розгляду відповідної скарги.