І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Генеральної
прокуратури України щодо офіційного тлумачення
положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19
Закону України "Про статус народного депутата України"
(справа про запити народних депутатів України
до прокуратури)
м. Київ, 11 квітня 2000 року Справа N 1-19/2000
N 4-рп/2000
vd20000411 vn4-рп/2000
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича,
Козюбри Миколи Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Малинникової Людмили Федорівни,
Мартиненка Петра Федоровича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Розенка Віталія Івановича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Селівона Миколи Федосовича,
Тимченка Івана Артемовича,
Тихого Володимира Павловича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича - суддя-доповідач,
розглянув на пленарному засіданні справу щодо офіційного
тлумачення положень статті 86 Конституції України ( 254к/96-ВР )
та статей 12, 19 Закону України "Про статус народного депутата
України" від 17 листопада 1992 року N 2790-XII ( 2790-12 ) з
наступними змінами і доповненнями.
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 41 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало
конституційне подання Генеральної прокуратури України.
Підставою для розгляду справи відповідно до частини першої
статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є
практична необхідність у з'ясуванні положень зазначених статей
Конституції України і Закону України "Про статус народного
депутата України" щодо змісту права народного депутата України на
запит до прокуратури.
Заслухавши суддю-доповідача Шаповала В.М. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Генеральна
прокуратура України - звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 86
Конституції України та статей 12, 19 Закону України "Про статус
народного депутата України" щодо права народного депутата України
"звертатися до прокуратури із запитами та зверненнями, які містять
вимоги та вказівки стосовно конкретних кримінальних, цивільних і
арбітражних справ".
Генеральна прокуратура України вважає, що відповідно до
статті 86 Конституції України, статті 12 Закону України "Про
статус народного депутата України" запит народного депутата
України передбачає одержання офіційної відповіді з певних питань,
але не повинен містити вказівок про вчинення конкретних дій, тим
більше щодо розслідування злочинів та участі прокурора у
кримінальному, цивільному і арбітражному процесах. Так само і в
депутатському зверненні, на думку Генеральної прокуратури України,
пропозиції вчинити певні дії не повинні стосуватися "конкретних
кримінальних, цивільних і арбітражних справ", оскільки ці питання
не пов'язані з діяльністю народних депутатів України.
На підставі аналізу відповідних положень чинного
законодавства Генеральна прокуратура України характеризує запити і
депутатські звернення, що містять вимоги і пропозиції, пов'язані з
розслідуванням злочинів і розглядом у суді кримінальних, цивільних
і арбітражних справ (про порушення або закриття кримінальних
справ, зміну запобіжного заходу, опротестування судових вироків,
рішень, взяття під контроль окремих проваджень), як втручання у
діяльність органів прокуратури, вплив на їх працівників з метою
прийняття бажаних для народних депутатів України рішень.
Верховна Рада України з огляду на статтю 12 Закону України
"Про статус народного депутата України" направляє такі запити
народних депутатів України до Генеральної прокуратури України для
розгляду по суті. Крім того, до органів прокуратури надходить
безпосередньо від народних депутатів України значна кількість
депутатських звернень відповідного змісту. Генеральна прокуратура
України вважає, що таке становище зумовлено, зокрема,
невизначеністю кола питань, які можуть міститися у запитах і
депутатських зверненнях.
2. Конституційний Суд України в офіційному тлумаченні
положень статті 86 Конституції України в аспекті порушених у
конституційному поданні Генеральної прокуратури України питань
виходить з того, що в частині першій зазначеної статті Конституції
України органами, до яких може звернутись із запитом народний
депутат України, визначено лише органи Верховної Ради України і
Кабінет Міністрів України. Крім того, вимоги народних депутатів
України, заявлені на засіданні Верховної Ради України у формі
запиту, можуть бути звернуті до керівників інших органів державної
влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників
підприємств, установ і організацій, розташованих на території
України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про прокуратуру"
( 1789-12 ) систему органів прокуратури становлять: Генеральна
прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські,
районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також
військові прокуратури. Керівниками цих органів є відповідно
Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим,
прокурори областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні,
міжрайонні, інші прирівняні до них прокурори, а також військові
прокурори регіонів і військовий прокурор Військово-Морських Сил
України, військові прокурори гарнізонів. Саме до цих прокурорів як
керівників відповідних органів державної влади можуть звертатися
із запитами народні депутати України.
Разом з тим за змістом частини першої статті 86 Конституції
України народний депутат України не може адресувати свої вимоги та
пропозиції іншим працівникам органів прокуратури, в тому числі й
слідчим прокуратури.
3. Народні депутати України не можуть звертатися до
прокурорів - керівників органів прокуратури - із запитами, зміст
яких не відповідає закону. Це прямо випливає з частини другої
статті 19 Конституції України, яка передбачає, що "органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові
особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
Згідно з частиною другою статті 86 Конституції України
зазначені прокурори - керівники відповідних органів прокуратури -
зобов'язані лише повідомити народного депутата України про
результати розгляду його запиту. Прокурор, який розглядає запит,
не повинен задовольняти вимоги народного депутата України, якщо
вони не відповідають Конституції і законам України.
4. Як випливає із статті 19 Конституції України та чинного
законодавства, органи державної влади і місцевого самоврядування,
їх посадові особи, засоби масової інформації, громадсько-політичні
організації (рухи) та їх представники не повинні втручатись у
діяльність прокуратури, якою відповідно до статті 121 Конституції
України охоплюються питання підтримання державного обвинувачення в
суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів
органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання
і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших
заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої
свободи громадян, а також з питань провадження слідчими
прокуратури досудового слідства в конкретних кримінальних справах.
Це стосується і Верховної Ради України, її органів та
народних депутатів України. Такий висновок випливає з того, що
Конституція України серед повноважень Верховної Ради України
безпосередньо не передбачає здійснення контролю за діяльністю
прокуратури, а правом надавати собі додаткові контрольні
повноваження шляхом прийняття відповідного закону Верховна Рада
України не наділена.
Закріплена у пункті 25 частини першої статті 85 і частині
першій статті 122 Конституції України можливість висловлення
парламентом недовіри Генеральному прокуророві України, що має
наслідком його відставку з посади, не може бути підставою для
втручання Верховної Ради України, її органів, народних депутатів
України у діяльність прокуратури з питань підтримання державного
обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або
держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за
додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову
діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням
законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з
обмеженням особистої свободи громадян, а також з питань
провадження слідчими прокуратури досудового слідства в конкретних
кримінальних справах.
5. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 19 травня
1999 року N 4-рп/99 ( v004p710-99 ) зазначив, що встановлене
статтею 86 Конституції України право народного депутата України на
запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов'язані із
здійсненням правосуддя у конкретних справах.
Питання нагляду за додержанням законів органами, які
проводять дізнання, досудове (попереднє - до сформування системи
досудового) слідство, провадження досудового (попереднього - до
сформування системи досудового) слідства у кримінальних справах,
участі прокурора в судових засіданнях є саме такими, що пов'язані
зі здійсненням правосуддя в конкретних справах.
6. Для вирішення народним депутатом України питань його
депутатської діяльності Законом України "Про статус народного
депутата України" передбачено право народного депутата України
"звертатися до посадових осіб всіх державних органів та органів
об'єднань громадян, керівників підприємств, установ та
організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування".
Проте як окремий інститут депутатське звернення в Конституції
України не закріплене.
Пропозиції, вказівки, вимоги народного депутата України мають
відповідати Конституції і законам України і можуть стосуватися
лише питань, пов'язаних саме з депутатською діяльністю.
Питання підтримання державного обвинувачення в суді,
представництва інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів
органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання
і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших
заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої
свободи громадян, а також питання провадження слідчими прокуратури
досудового слідства в конкретних кримінальних справах не є такими,
що пов'язані з депутатською діяльністю. Усі відповідні дії
передбачені процесуальним законом. Вони здійснюються лише
посадовими особами, уповноваженими на це законом, і у спосіб,
визначений законом.
Прокурори і слідчі прокуратури, здійснюючи зазначені
процесуальні дії, є незалежними від будь-яких органів та інших
посадових осіб і підкоряються тільки закону. Вплив у будь-якій
формі на прокурора чи слідчого з метою перешкодити виконанню ними
службових обов'язків заборонено чинним законодавством.
Тому будь-які пропозиції, вказівки і вимоги народного
депутата України до прокурорів з питань підтримання державного
обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або
держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за
додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову
діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням
законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з
обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих
прокуратури з питань досудового слідства в конкретних кримінальних
справах Конституційний Суд України вважає неправомірними.
7. У разі надходження до органів прокуратури і прокурорів
пропозицій, вказівок і вимог народних депутатів України з питань
підтримання державного обвинувачення в суді, представництва
інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених
законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство,
нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а
також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у
конкретних кримінальних справах прокурори і слідчі прокуратури
мають діяти з дотриманням вимог, передбачених
Кримінально-процесуальним кодексом України ( 1001-05, 1002-05,
1003-05 ), Цивільним процесуальним кодексом України ( 1501-06,
1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ), Арбітражним процесуальним
кодексом України ( 1798-12 ) та Законом України "Про прокуратуру"
( 1789-12 ). Вони не повинні розглядати по суті такі пропозиції,
вказівки та вимоги.
На основі викладеного та керуючись статтями 147, 150
Конституції України, статтями 63, 67, 69 Закону України "Про
Конституційний Суд України", Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Положення частини першої статті 86 Конституції України,
частини першої статті 12 та частин першої і другої статті 19
Закону України "Про статус народного депутата України" від
17 листопада 1992 року N 2790-XII ( 2790-12 ) з наступними змінами
і доповненнями в аспекті порушених у конституційному поданні
Генеральної прокуратури України питань треба розуміти так:
1.1. Народний депутат України не має права звертатися до
органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи
вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного
обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або
держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за
додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову
діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням
законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з
обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих
прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних
справах.
1.2. У разі надходження до органів прокуратури, прокурорів,
слідчих прокуратури пропозицій, вказівок і вимог народних
депутатів України у конкретних справах із зазначених у підпункті
1.1 питань прокурори і слідчі прокуратури мають діяти з
дотриманням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом
України, Цивільним процесуальним кодексом України, Арбітражним
процесуальним кодексом України та Законом України "Про
прокуратуру".
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ