Яку небезпеку тягне за собою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до закінчення досудового слідства? Вона багатогранна. Ймовірно, що навіть тимчасове поміщення особи до слідчого ізолятора може обернутися захворюваннями, порушеннями усталених соціальних зв'язків, негативним впливом на психіку індивіда. Слід враховувати також прямі та непрямі економічні витрати, які несуть практично на паритетних засадах держава і суспільство: кошти, які могли бути використані на будівництво чи ремонт шкіл та закладів охорони здоров'я або на задоволення інших потреб населення, падають у прірву "сірої зони"...
Якщо розглядати проблему з правової точки зору, можна побачити у триманні під вартою недоліки іншого характеру. Тримання під вартою виступає засобом обмеження прав людини. Причому, як показує практика, такі обмеження досить часто є юридично недоцільними та необґрунтованими.
За даними авторів аналітичного дослідження "Оцінка соціально-економічних витрат при застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту", з 60,5 тис. осіб, взятих під варту протягом 2006 р., — близько 13,2 тис. були звільнені у зв'язку з припиненням досудового слідства щодо них і закриттям кримінальної справи або за недоведеністю вини у суді. Тобто фактично кожна четверта особа перебуває в СІЗО без належних правових підстав. Чи не суперечить така статистика заявам нашої держави невпинно здійснювати імплементацію європейських норм і стандартів у царині прав людини і, особливо, у галузі кримінальної юстиції, яка потребує докорінного реформування?
Невирішеність наявних проблем у системі попереднього ув'язнення тягне нас назад і віддаляє від інтеграції в європейську спільноту, позбавляючи перспектив на майбутнє. З метою відповісти на хвилюючі запитання і надати уявлення громадськості про масштаби негараздів і донести до держави конструктивні зауваження було організовано "круглий стіл" на тему "Система попереднього ув'язнення в Україні: проблемна "сіра зона", що проходив у приміщенні Міністерства юстиції України.
Захід зібрав широке коло фахівців, серед них були, зокрема, працівники посольств США, Канади та Швейцарії, експерти представництва Ради Європи в Україні. Обов'язковою умовою проведення такого заходу була участь офіційних осіб від ряду державних відомств: Мін'юсту, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства економіки та Державного департаменту з питань виконання покарань, оскільки вирішення подібної проблеми вимагає комплексної стратегії.
Першим слово взяв міністр юстиції Микола Оніщук. Він сказав, що дослідження "Оцінка соціально-економічних витрат при застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту" є унікальним аналітичним матеріалом, який всебічно охоплює явище і дає змогу побудувати державну політику у цій сфері. "Удосконалення кримінальної юстиції, боротьба з корупцією та гуманізація пенітенціарної системи є найбільш актуальними напрямами державної політики. Дане дослідження демонструє, наскільки ми упевнено наближаємось до поставлених нами цілей". М. Оніщук заявив, що вже зараз розпочато масштабні перетворення: "Порівняно з 2006 роком кількість попередньо ув'язнених осіб скоротилась на 20%, що співмірно зі зменшенням кількості злочинів, здійснюється комплекс заходів щодо перенесення слідчих ізоляторів за межі великих міст, створюється система підготовки кваліфікованих кадрів, всебічно удосконалюються відносини у пенітенціарній системі".
Міністр звернув увагу на той факт, що приблизно 25% попередньо ув'язнених знаходилися за гратами практично незаконно. За його словами, за невмотивованим застосуванням цього запобіжного заходу стоїть некомпетентність органів слідства, суддів та прокурорів, а також відверте зловживання законом.
Окрім цього, міністр юстиції узагальнив ті риси, які притаманні вітчизняній системі запобіжних заходів: 1) провідною санкцією щодо підслідних виступає саме тримання під вартою; 2) порівняно незначна кількість задоволення апеляційних скарг з приводу призначення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (у 2006 р. 3203 рішення оскаржувались в апеляційному порядку, з них задоволено лише 482 апеляції); 3) порушення строків тримання в слідчих ізоляторах до самого судового засідання. Судді не несуть відповідальності за недотримання розумних строків; 4) судом завдоволняються близько 85—90% вимог слідчих про взяття під варту (це пояснюється не в останню чергу тим, що відчутний відсоток суддів — колишні слідчі, працівники правоохоронної системи).
М. Оніщук також повідомив, що кожного року у вітчизняних слідчих закладах знаходиться близько 90 тис. підозрюваних і обвинувачених. Взяття під варту застосовується до 40% підслідних осіб. А це занадато високий показник для держави, яка у своїй політиці намагається відповідати європейським зразкам. На утримання цих осіб щороку витрачається близько 145 млн, грн з державного бюджету. Окрім цього, 105 млн грн витрачають родичі та близькі попередньо ув'язнених. "Це занадто висока ціна для країни, що страждає від фінансових та економічних негараздів. Умови тримання підслідних осіб — це окрема болюча тема. Шляхом до покращення умов перебування в слідчих ізоляторах та гуманізації системи виступає скорочення кількості попередньо ув'язнених на 30—40%, на що і буде спрямована державна політика", — резюмував Микола Оніщук.
Директор американської асоціації юристів "Ініціатива з верховенства права" Вік Шеллі у своєму виступі приділила значну увагу ролі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в зарубіжній практиці, зокрема в американській кримінальній юстиції, а також надала характеристику альтернативним запобіжним заходам.
Також пані Вік Шеллі вказала, що взяття під варту має бути "витіснене" зі сфери запобіжних заходів на користь альтернативних санкцій. Ними виступають, зокрема, призначення домашнього арешту, внесення застави, передача на поруки. "Ці міри відзначаються більшим ступенем гуманізму. Вони не завдають особі моральної шкоди чи психологічних страждань, що мають місце при попередньому ув'язненні. Ідею про необхідність нововведень у формі альтернативних санкцій "підказали" нам результати проведеного нами комплексного дослідження. Використання тримання під вартою як провідного запобіжного заходу в сучасних умовах — це не лише удар по правах людини, а й по економіці країни", — констатувала В. Шеллі.
Михайло Буроменський — директор Інституту прикладних та гуманітарних досліджень — продовжив думку колеги і пояснив звідки беруться багатомільйонні цифри у підсумках дослідження: "У структурі соціально-економічних витрат, спричинених попереднім ув'язненням, виділяють наступні елементи: прямі фінансові (бюджетні) витрати держави; непрямі фінансові витрати держави; економічні витрати недержавних інститутів; економічні витрати ув'язнених; економічні витрати членів сімей ув'язнених або їх близьких; соціальні наслідки для ув'язнених осіб; соціальні наслідки, яких зазнають члени сімей чи близькі ув'язнених осіб; наслідки для суспільства в цілому". Науковець зазначив, що на сьогодні витрати держави і суспільства фактично співмірні, а це вказує на те, що Україна не виконує своїх функцій як соціальна держава. На його думку, поміщаючи громадян до установ попереднього ув'язнення, держава перекладає на рідних і близьких ув'язнених економічний тягар: "Дозвіл на необмежені передачі, що забезпечують ув'язнених одягом, їжею чи постіллю, дехто вважає проявом гуманізму. Однак, насправді, це справжній державний цинізм. Незважаючи на значні суми, які витрачаються державою для утримання ув'язнених, статистика свідчить, що в середньому наша держава витрачає 4 —5 у.о. на одну особу за добу, коли аналогічний показник у Великобританії складає 65 у.о., а у США — 160 у.о.
Анатолій Височанський — заступник голови Держдепартаменту з питань виконання покарань — заявив, що бачить два провідних напрями позитивних перетворень: нормативно-правові зміни та будівництво нових СІЗО і режимних корпусів європейського типу, тому що в Україні немає жодної установи, яка відповідала б цим вимогам.
Міністр юстиції вважає, що існує відчутна необхідність у модернізації норм у сфері кримінальної юстиції: "Значна частина чинних норм відповідає принципам радянської системи права — як відомо, у ній існувала "презумпція винуватості", коли будь-який підозрюваний майже одразу стає обвинуваченим. Яскравим прикладом виступає саме положення про попереднє ув'язнення, коли права людини обмежуються без доведеності її вини. Антидемократичними я вважаю норми, зафіксовані у статтях 276, 277, 278, 281 Кримінально-процесуального кодексу, які передбачають повернення справи судом на додаткове розслідування. Суд має постановити за наявними доказами обвинувальний чи виправдувальний вирок або закрити справу. Жодна цивілізована країна не має такого інституту, як повернення на додаткове розслідування". Як відомо, цей інститут з'явився у Кримінально-процесуальному кодексі 1927 р. і в подальшому був розвинений під впливом тоталітарних уявлень про місце і значення суду не як органу правосуддя, а як органу боротьби зі злочинністю.
Михайло Буроменський як співавтор зазначеного аналітичного дослідження озвучив ті рекомендації, що містяться у даній праці. "Пріоритетним є встановлення у КПК обмеження допустимих строків судового розгляду справ, а також розробка моделі введення системи пробації з метою зменшення кількості місць попереднього ув'язнення. Окрім цього, на нашу думку, слід внести зміни до Кримінального кодексу щодо декриміналізації окремих діянь, що не становлять суспільної загрози, підготувати концепцію механізму автоматичної (не пов'язаної із зверненням потерпілих до суду) фінансової компенсації матеріальної та моральної шкоди особам, стосовно яких безпідставно було застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, а також внести зміни в системи статистичного обліку та звітності судових і правоохоронних органів, які б забезпечували доступ до цілісної та структурованої інформації щодо застосування запобіжних заходів на всіх стадіях кримінального провадження", — резюмував М. Буроменський.
Юридичний вісник України № 29, липень 2008