Договір на навчання укладено між вузом та студентом (дитиною), у документах, у тому числі і квитанціях про оплату навчання, зазначено ім'я дитини-студента, а за податковим кредитом звертається платник податку — батько цього студента. Згідно з ф. 1ДФ такий студент не одержує доходів у вигляді заробітної плати, тобто не має права самостійно звернутися за податковим кредитом. Чи є у такому випадку у батька право на податковий кредит?
Згідно з підпунктом 5.1.1 п. 5.1 ст. 5 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. № 889 (далі — Закон) платник податку за наслідками звітного податкового року має право на податковий кредит. Податковий кредит — це сума (вартість) витрат, фактично понесених платником податку — резидентом протягом звітного податкового року, в тому числі у зв'язку з компенсацією вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення (чоловік, дружина, діти).
Щодо реалізації платником податку права на податковий кредит у випадку, коли як підтверджуючі документи платник податку пред'являє розрахункові документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім'я, по батькові (далі — П. І. Б.) не його, а його дитини, з якою укладено договір на навчання, то такі документи повинні прийматися податковими органами, а зазначені у них суми братися до розрахунку податкових зобов'язань, за винятком випадків, коли такий студент сам протягом року отримував заробітну плату.
Підставою для цього є норми цивільного законодавства, зокрема, Сімейного кодексу України, згідно зі статтями 180 та 199 якого батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх (до 18 років) дітей, а якщо повнолітні діти продовжують навчатися, то обов'язок щодо утримання та надання матеріальної допомоги покладається на батьків до досягнення дітьми 23-річного віку.
Відповідно до Цивільного кодексу України (далі — ЦК) права володіння, користування та розпорядження своїм майном, у тому числі грошовими коштами, належать його власникові (ст. 317 ЦК), а неповнолітні діти за згодою батьків можуть вчиняти деякі правочини (ст. 32 ЦК), зокрема проводити розрахункові операції щодо укладеного на їх ім'я договору на навчання. Це положення застосовується і до дітей, вік яких обумовлено ст. 199 Сімейного кодексу України.
Таким чином, законодавством передбачено, що платник податку має право доручити своїй дитині здійснити правочин у вигляді проведення розрахунку (сплати коштів) за навчання за рахунок належних платнику податку коштів (у т. ч. заробітної плати). При цьому, як випливає з наведених законодавчих підстав, фактичні витрати на сплату вартості навчання несе платник податку — батько (мати) дитини, яка навчається.
Тобто документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено П. І. Б. дитини платника податку, є документами, що підтверджують фактично понесені витрати платника податку у зв'язку зі сплатою вартості середньої професійної або вищої освіти члена сім'ї першого ступеня споріднення (дитини), та дають право на одержання ним податкового кредиту з передбачених підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону підстав.
При бажанні платника податку використати право на компенсацію йому вартості навчання непрацюючого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, за умови, що в квитанції вказано прізвище такого члена його сім'ї, платник податку має підтвердити це копією укладеного договору про навчання та документально підтвердити родинні стосунки (ступінь споріднення) з такою особою.
Автор: Ірина ДИБА
Юридичний вісник України № 40/ 2008