Віденська конвенція
про правонаступництво держав щодо договорів
(укр/рос)
( Про приєднання до Конвенції додатково див. Постанову ВР
N 2608-XII ( 2608-12 ) від 17.09.92 )
Дата підписання: 23.08.1978
Дата набрання чинності для України: 06.11.1996
Держави - учасниці цієї Конвенції,
враховуючи значні зміни в міжнародному співтоваристві,
обумовлені процесом деколонізації,
Враховуючи також, що інші фактори можуть у майбутньому
призводити до випадків правонаступництва держав,
усвідомлюючи в цих умовах необхідність кодификації і
прогресивного розвитку норм щодо правонаступництва держав у
відношенні договорів як засобів забезпечення більш надійної
правової основи міжнародних відносин,
відзначаючи, що принципи вільної згоди, сумлінності і pacta
sunt servanda одержали загальне визнання,
підкреслюючи особливу важливість для зміцнення миру і
міжнародного співробітництва послідовного дотримання загальних
багатосторонніх договорів, які стосуються кодификації і
прогресивного розвитку міжнародного права, а також договорів,
об'єкт і цілі яких становлять інтерес для міжнародного
співтовариства в цілому,
беручи до уваги принципи міжнародного права, втілені у
Статуті Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 ), такі як принципи
рівноправності і самовизначення народів, суверенної рівності і
незалежності всіх держав, невтручання у внутрішні справи держав,
заборони погрози силою або її застосування і загальної поваги і
дотримання прав людини й основних свобод для всіх,
нагадуючи, що повага територіальної цілісності і політичної
незалежності будь-якої держави є вимогою Статуту Організації
Об'єднаних Націй ( 995_010 ),
беручи до уваги положення Віденської конвенції 1969 року про
право міжнародних договорів ( 995_118 ),
беручи до уваги також статтю 73 зазначеної Конвенції
( 995_118 ),
підтверджуючи, що інші питання права міжнародних договорів,
крім тих, що можуть виникнути з правонаступництва держав,
регулюються відповідними нормами міжнародного права, включаючи ті
норми звичаєвого міжнародного права, що втілені у Віденській
конвенції 1969 року про право міжнародних договорів ( 995_118 ),
підтверджуючи, що норми міжнародного звичаєвого права будуть
як і раніше регулювати питання, що не віднайшли вирішення в
положеннях цієї Конвенції,
домовилися про наведене нижче:
ЧАСТИНА I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Сфера застосування цієї Конвенції
Ця Конвенція застосовується до наслідків правонаступництва
держав щодо договорів між державами.
Стаття 2. Використання термінів
1. Для цілей цієї Конвенції:
a) "договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами
в письмовій формі і яка регулюється міжнародним правом незалежно
від того, чи така угода міститься в одному документі, у двох або
декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від
її конкретного найменування;
в) "правонаступництво держав" означає зміну однієї держави
іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини
якої-небудь території;
c) "держава-попередниця" означає державу, яка була змінена
іншою державою у випадку правонаступництва держав;
d) "держава-спадкоємниця" означає державу, яка замінила іншу
державу у випадку правонаступництва держав;
e) "момент правонаступництва держав" означає дату зміни
державою-спадкоємницею держави-попередника в несенні
відповідальності за міжнародні відносини стосовно до території, що
є об'єктом правонаступництва держав;
f) "нова незалежна держава" означає державу-спадкоємницю,
територія якої безпосередньо перед моментом правонаступництва
держав була залежною територією, за міжнародні відносини якої була
відповідальною держава-попередниця;
g) "повідомлення про правонаступництво" означає стосовно
багатостороннього договору будь-яке повідомлення в будь-якому
формулюванні і під будь-яким найменуванням, зроблене
державою-спадкоємницею і яке висловлює згоду бути пов'язаною цим
договором;
h) "повноваження" означають стосовно повідомлення про
правонаступництво або до будь-яких інших повідомлень, передбачених
цією Конвенцією, документ, що наданий компетентним органом держави
і за допомогою якого одна чи декілька осіб призначаються
представниками цієї держави з метою передачі цього повідомлення
про правонаступництво або, залежно від випадку, цього
повідомлення;
i) "ратифікація", "прийняття" і "затвердження" означають,
залежно від випадку, який має найменування міжнародний акт, за
допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на
обов'язковість для неї договору;
j) "застереження" означає односторонню заяву в будь-якому
формулюванні і під будь-яким найменуванням, зроблене державою під
час підписання, ратифікації, прийнятті або затвердженні договору
або приєднанні до нього, або при повідомленні про
правонаступництво щодо договору, за допомогою якого вона бажає
виключити або змінити юридичну дію визначених положень договору в
їхньому застосуванні до цієї держави;
k) "договірна держава" означає державу, яка погодилася на
обов'язковість для неї договору, незалежно від того, набрав
договір сили чи ні;
l) "учасник" означає державу, що погодилася на обов'язковість
для неї договору і для якої договір є чинним;
m) "інша держава-учасниця" означає стосовно
держави-спадкоємниці кожного, крім держави-попередниці, учасниці
договору, що є чинним на момент правонаступництва держав стосовно
території, яка є об'єктом правонаступництва держав;
n) "міжнародна організація" означає міжурядову організацію.
2. Положення пункту 1, щодо вживання термінів у цій Конвенції
не торкаються вживання цих термінів або значень, що можуть бути
додані у внутрішньому праві будь-якої держави.
Стаття 3. Випадки, що не входять до сфери
застосування цієї Конвенції
Той факт, що ця Конвенція не застосовується до наслідків
правонаступництва держав щодо міжнародних угод, укладених між
державами й іншими суб'єктами міжнародного права, або щодо
міжнародних угод не в писемній формі, не стосується:
a) застосування до таких випадків будь-яких норм, викладених
у цій Конвенції, під дію яких вони підпадають на підставі
міжнародного права незалежно від цієї Конвенції;
b) застосування між державами цієї Конвенції до наслідків
правонаступництва держав щодо міжнародних угод, учасниками яких є
також інші суб'єкти міжнародного права.
Стаття 4. Договори, що засновують
міжнародні організації, і договори, прийняті
в рамках міжнародної організації
Ця Конвенція застосовується до наслідків правонаступництва
держав щодо:
a) будь-якого договору, що є установчим актом міжнародної
організації, без шкоди для правил про придбання членства і без
шкоди для інших відповідних правил цієї організації;
b) будь-якого договору, прийнятого в рамках міжнародної
організації, без шкоди для відповідних правил цієї організації.
Стаття 5. Зобов'язання, чинні на підставі
міжнародного права незалежно від договору
Той факт, що договір який не є чинним щодо будь-якої держави
на підставі застосування цієї Конвенції, ні в якому разі не
стосується обов'язку цієї держави виконувати будь-яке прописане в
договорі зобов'язання, що чинне для неї відповідно до міжнародного
права незалежно від договору.
Стаття 6. Випадки правонаступництва держав,
які підпадають під дію цієї Конвенції
Ця Конвенція застосовується тільки до наслідків
правонаступництва держав, що здійснюється відповідно до
міжнародного права і, особливо, відповідно до принципів
міжнародного права, закріплених у Статуті Організації Об'єднаних
Націй ( 995_010 ).
Стаття 7. Застосування цієї Конвенції у часі
1. Без шкоди для застосування будь-яких норм, викладених у
цій Конвенції, під дію яких підпадали б наслідки правонаступництва
держав на підставі міжнародного права незалежно від Конвенції, ця
Конвенція застосовується виключно щодо правонаступництва держав,
що наступило після її набрання сили, якщо не досягнута інша
домовленість.
2. Держава-спадкоємниця може в момент висловлення своєї згоди
бути пов'язаною цією Конвенцією або в будь-який наступний момент
зробити заяву, що вона буде застосовувати її положення до свого
власного правонаступництва держав, що наступило до набрання цієї
Конвенції сили, у своїх відносинах з будь-якою іншою договірною
державою або з будь-якою іншою державою-учасницею Конвенції, що
зробить заяву про свою згоду з зазначеною заявою цієї
держави-спадкоємниці. З дати набрання Конвенції сили між
державами, що зробили заяви, або з дати заяви про згоду - залежно
від того, яка з них є більш пізньою, - положення цієї Конвенції
будуть застосовуватися до наслідків правонаступництва держав з
моменту цього правонаступництва держав.
3. Держава-спадкоємниця може в момент підписання цієї
Конвенції або в момент висловлення своєї згоди бути пов'язаною нею
зробити заяву, що вона буде тимчасово застосовувати її положення
до свого власного правонаступництва держав, що наступило до
набрання цієї Конвенції сили, у своїх відносинах з будь-якою іншою
договірною чи тією, яка її підписала, державою, яка зробить заяву
про свою згоду з зазначеною заявою цієї держави-спадкоємниці; з
дати такої заяви про згоду положення цієї Конвенції будуть
застосовуватися тимчасово до наслідків правонаступництва держав у
відносинах між цими двома державами з моменту цього
правонаступництва держав.
4. Заява відповідно до пунктів 2 або 3 повинна міститися в
письмових повідомленнях, що направляються депозитарію, який буде
інформувати учасників цієї Конвенції і держави, які мають право
стати її учасниками, про зазначені повідомлення і про їхній зміст.
Стаття 8. Угоди про перехід договірних
зобов'язань або прав держави-попередниці
до держави-спадкоємниці
1. Зобов'язання або права держави-попередниці відповідно до
договорів, що є чинними по відношенню до цієї території в момент
правонаступництва держав, не стають зобов'язаннями або правами
держави-спадкоємниці стосовно інших держав-учасниць таких
договорів на підставі винятково того факту, що це
держава-попередниця і держава-спадкоємниця уклали угоду про
перехід таких зобов'язань або прав до держави-спадкоємниці.
2. Незалежно від укладення такої угоди наслідки
правонаступництва держав за договорами, що є чинними на момент
правонаступництва держав щодо вищезгаданої території, регулюються
цієї Конвенцією.
Стаття 9. Одностороння заява держави-спадкоємниці
про договори держави-попередника
1. Зобов'язання або права за договорами, що є чинними щодо
цієї території на момент правонаступництва держав, не стають
зобов'язанням або правами держави-спадкоємниці або інших
держав-учасниць цих договорів на підставі виключно того факту, що
ця держава-спадкоємниця зробила односторонню заяву про збереження
в силі зазначених договорів по відношенню до своєї території.
2. У цьому випадку наслідки правонаступництва держав за
договорами, які є чинними щодо вказаної вище території на момент
правонаступництва держав, регулюються цією Конвенцією.
Стаття 10. Договори, що передбачають участь
держави-спадкоємниці
1. Коли договір передбачає, що у випадку правонаступництва
держав державі-спадкоємниці надається можливість вважати себе
учасницею цього договору, вона може повідомити про своє
правонаступництво стосовно цього договору відповідно до його
положень або, у разі відсутності таких, відповідно до положень
цієї Конвенції.
2. Якщо договір передбачає, що у випадку правонаступництва
держав держава-спадкоємниця буде вважатися учасницею цього
договору, то це положення набирає сили лише тоді, коли ця
держава-спадкоємниця виразно у письмовій формі дасть на це свою
згоду.
3. У випадках, що підпадають під дію пунктів 1 або 2,
держава-спадкоємниця, яка дала свою згоду стати учасницею
договору, вважається такою з моменту правонаступництва держав,
якщо договір не передбачає іншого або якщо не досягнута інша
домовленість.
Стаття 11. Режими кордонів
Правонаступництво держав як таке не зачіпає:
а) кордонів, встановлених договором; або
в) зобов'язань і прав, встановлених договором і які належать
до режиму кордону.
Стаття 12. Інші територіальні режими
1. Правонаступництво держав як таке не зачіпає:
a) зобов'язань щодо користування будь-якою територією або
обмежень щодо користування нею, встановлених договором на користь
якої-небудь території іноземної держави і таких, що розглядаються
як невід'ємні щодо зазначених територій;
b) прав, встановлених договором на користь будь-якої
території і тих, що стосуються користування або обмежень щодо
користування будь-якої території іноземної держави і таких, що
розглядаються як невід'ємні щодо зазначених територій.
2. Правонаступництво держав як таке не зачіпає:
a) зобов'язань щодо користування будь-якою територією або
обмежень щодо користування нею, встановлених договором на користь
групи держав або всіх держав і таких, що розглядаються як
невід'ємні щодо цієї території;
b) прав, встановлених договором на користь групи держав або
всіх держав тих, що стосуються користування будь-якою територією
або обмежень щодо користування нею і таких, що розглядаються як
невід'ємні стосовно цієї території.
3. Положення цієї статті не застосовуються до договірних
зобов'язань держави-попередниці, що передбачають заснування
іноземних військових баз на території, що є об'єктом
правонаступництва держав.
Стаття 13. Ця Конвенція і невід'ємний суверенітет
над природними багатствами і ресурсами
Ніщо в цій Конвенції не зачіпає принципів міжнародного права,
що затверджують невід'ємний суверенітет кожного народу і кожної
держави над своїми природними багатствами і ресурсами.
Стаття 14. Питання щодо дійсності договору
Ніщо у цій Конвенції не повинно розглядатися як попереднє
вирішення в якому-небудь відношенні будь-яке питання щодо
дійсності будь-якого договору.
ЧАСТИНА II
ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ЩОДО ЧАСТИНИ ТЕРИТОРІЇ
Стаття 15. Правонаступництво щодо частини території
Коли частина території держави або будь-яка територія, за
міжнародні відносини якої держава несе відповідальність і яка не є
частиною її території, стає частиною іншої держави:
a) договори держави-попередниці втрачають силу стосовно
території, що була об'єктом правонаступництва держав, з моменту
правонаступництва; і
b) договори держави-спадкоємниці набирають сили стосовно
території, що є об'єктом правонаступництва держав, з моменту
правонаступництва держав, за винятком тих випадків, коли з
договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування
цього договору до цієї території було б несумісним з об'єктом і
цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.
ЧАСТИНА III
НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ
Розділ 1. Загальне правило
Стаття 16. Положення щодо договорів
держави-попередниці
Нова незалежна держава не зобов'язана зберігати в силі
який-небудь договір або ставати його учасницею в силу виключно
того факту, що в момент правонаступництва держав цей договір був у
силі щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав.
Розділ 2. Багатосторонні договори
Стаття 17. Участь у договорах, що були чинними,
правонаступництва держав
1. З винятками, передбаченими пунктами 2 і 3, нова незалежна
держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити
свій статус як учасника будь-якого багатостороннього договору, що
у момент правонаступництва держав був чинним щодо території, що є
об'єктом правонаступництва держав.
2. Пункт 1 не застосовується, якщо з договору випливає або
іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо нової
незалежної держави було б несумісне з об'єктом і цілями цього
договору або докорінно змінило б умови його дії.
3. Якщо з положень договору або з обмеженої кількості держав,
що брали участь у переговорах, і з об'єкту та цілей договору
випливає, що участь у цьому договорі будь-якої іншої держави
вимагає згоди всіх його учасників, нова незалежна держава може
встановити свій статус як учасника цього договору тільки у разі
наявності такої згоди.
Стаття 18. Участь у договорах, що не набули чинності
до моменту правонаступництва держав
1. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4, нова незалежна
держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити
свій статус як договірної держави багатостороннього договору, що
не набрав сили, якщо в момент правонаступництва держав
держава-попередниця була договірною державою щодо території, що є
об'єктом правонаступництва держав.
2. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4, нова незалежна
держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити
свій статус як учасника багатостороннього договору, що набрав сили
після моменту правонаступництва держав, якщо в момент
правонаступництва держав держава-попередниця була договірною
державою щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав.
3. Пункти 1 і 2 не застосовуються, якщо з договору випливає
або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо
нової незалежної держави було б несумісно з об'єктом і цілями
цього договору або докорінно змінило б умови його дії.
4. Якщо з положень договору або з обмеженої кількості держав,
що брали участь у переговорах, і з об'єкта та цілей договору
випливає, що участь у цьому договорі будь-якої іншої держави
вимагає згоди всіх його учасників або всіх договірних держав, нова
незалежна держава може встановити свій статус як договірна держава
або учасника цього договору тільки у разі наявності такої згоди.
5. Коли договір передбачає, що для набрання ним сили
необхідна наявність визначеної кількості договірних держав, нова
незалежна держава, що встановлює відповідно до пункту 1 свій
статус як договірної держави цього договору, розглядається для
цілей зазначеного положення як договірна держава, за винятком
випадків, коли інший намір випливає з цього договору або
встановлений іншим чином.
Стаття 19. Участь у договорах, підписаних
державою-попередницею під умовою ратифікації,
прийняття або затвердження
1. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4, якщо до моменту
правонаступництва держав держава-попередниця підписала
багатосторонній договір під умовою ратифікації, прийняття або
затвердження і при цьому висловила намір поширити дію цього
договору на територію, що є об'єктом правонаступництва держав, то
нова незалежна держава може ратифікувати, прийняти або затвердити
цей договір, так ніби вона підписала його сама, і тим самим може
стати договірною державою або учасницею цього договору.
2. З метою пункту 1, якщо інший намір не випливає з положень
договору або не встановлений іншим чином, підписання
державою-попередницею договору розглядається як вираження її
наміру поширити дію цього договору на всю територію, за міжнародні
відносини якої держава-попередниця несла відповідальність.
3. Пункт 1 не застосовується, якщо з договору випливає або
іншим чином встановлено, що застосування цього договору стосовно
нової незалежної держави було б несумісне з об'єктом і цілями
цього договору або докорінно змінило б умови його дії.
4. Коли з положень договору або з обмеженої кількості держав,
що брали участь у переговорах, і з об'єкту і цілей договору
випливає, що участь у цьому договорі будь-якої іншої держави
вимагає згоди всіх його учасників або всіх договірних держав, нова
незалежна держава може стати договірною державою або учасницею
цього договору тільки за наявності такої згоди.
Стаття 20. Застереження
1. Коли нова незалежна держава встановлює свій статус як
договірної держави або учасника багатостороннього договору за
допомогою повідомлення про правонаступництво відповідно до
статей 17 і 18, вона вважається такою, що зберігає будь-яке
застереження до цього договору, що було дійсне та цей момент
правонаступництва держав щодо території, яке є об'єктом
правонаступництва держав, за винятком тих випадків, коли, роблячи
повідомлення про правонаступництво, воно виражає протилежний намір
або формулює застереження, що належить до того самого питання, що
і згадане вище застереження.
2. Роблячи повідомлення про правонаступництво, що встановлює
його статус як договірну державу або учасника багатостороннього
договору відповідно статей 17 і 18, нова незалежна держава може
сформулювати будь-яке застереження, крім того, яке виключається
положеннями підпунктів "a" або "b", або "c" статті 19 Віденської
конвенції про право міжнародних договорів ( 995_118 ).
3. У випадку, коли нова незалежна держава формулює яке-небудь
застереження відповідно до пункту 2, правила, викладені у
статтях 20-23 Віденської конвенції про право міжнародних договорів
( 995_118 ), застосовуються щодо цього застереження.
Стаття 21. Згода на обов'язковість частини договору
і вибір різних положень
1. Роблячи повідомлення про правонаступництво відповідно до
статей 17 і 18, що встановлюють його статус як договірну державу
або учасника багатостороннього договору, нова незалежна держава
може - якщо це допускається договором - виразити свою згоду на
обов'язковість для нього лише частини договору або зробити вибір
між різними його положеннями відповідно до викладених у цьому
договорі умов висловлення такої згоди або здійснення такого
вибору.
2. Нова незалежна держава може також на тих самих умовах, що
й інші учасники або договірні держави, будь-яке передбачене в
договорі право анулювати або змінити будь-яке виражене нею самою
або державою-попередницею згоду стосовно території, що є об'єктом
правонаступництва держав, або зроблений нею самою чи державою
попередницею вибір щодо такої території.
3. Якщо нова незалежна держава відповідно до пункту 1 не
висловлює свою згоду або не робить вибору, або, відповідно до
пункту 2, не анулює і не змінює згоду держави-попередниці і не
анулює і не змінює вибір держави-попередниці, вона буде
розглядатися як такою, що зберігає:
a) згоду держави-попередниці відповідно до договору на
обов'язковість щодо території, що є об'єктом правонаступництва
держави, лише частини цього договору; або
b) вибір, зроблений державою-попередницею відповідно до
договору між різними його положеннями при застосуванні цього
договору щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав.
Стаття 22. Повідомлення про правонаступництво
1. Повідомлення про правонаступництво щодо багатостороннього
договору відповідно до статей 17 або 18 робиться в письмовій
формі.
2. Якщо повідомлення про правонаступництво не підписано
главою держави, главою уряду або міністром закордонних справ, то
представникові держави, який передає це повідомлення, може бути
запропоновано надати повноваження.
3. Якщо договором не передбачається інше, то повідомлення про
правонаступництво:
a) перепроваджується новою незалежною державою депозитарію
або, якщо немає депозитарію, учасникам або договірним державам;
b) вважається зробленою новою незалежною державою з моменту
одержання його депозитарієм або, якщо немає депозитарію, з моменту
одержання його всіма учасниками або, залежно від випадку, усіма
договірними державами.
4. Пункт 3 не поширюється на який-небудь обов'язок
депозитарію, встановлений договором або встановлений іншим чином,
інформувати учасників або договірні держави про повідомлення щодо
правонаступництва або про будь-яке пов'язане з ним повідомлення,
зроблене новою незалежною державою.
5. З урахуванням положень цього договору повідомлення про
правонаступництво або пов'язане з ним повідомлення вважається
отриманим державою, якій воно адресовано, лише в момент оповіщення
її про це депозитарієм.
Стаття 23. Наслідки повідомлення про правонаступництво
1. У випадках, коли договір не передбачає іншого або коли не
встановлена інша домовленість, нова незалежна держава, що зробила
повідомлення про правонаступництво відповідно до статті 17 або
пунктом 2 статті 18, вважається учасницею цього договору з моменту
правонаступництва держав або з моменту набрання цим договором
сили, якщо останнє настає пізніше.
2. Проте дія цього договору буде вважатися припиненою між
новою незалежною державою й іншими учасниками договору до моменту
здійснення повідомлення про правонаступництво, за винятком
випадків, коли цей договір застосовується тимчасово відповідно до
статті 27 або коли встановлена інша домовленість.
3. У випадку, коли договір не передбачає іншого або коли не
встановлена інша домовленість, нова незалежна держава, що зробила
повідомлення про правонаступництво відповідно до пункту 1
статті 18, вважається договірною державою цього договору з моменту
здійснення повідомлення про правонаступництво.
РОЗДІЛ 3. ДВОСТОРОННІ ДОГОВОРИ
Стаття 24. Умови, відповідно до яких договір
вважається чинним у випадку правонаступництва
держав
1. Двосторонній договір, що у момент правонаступництва був
чинним щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав,
вважається чинним між новою незалежною державою й іншою
державою-учасницею, коли:
a) вони чітко про це домовилися; або
b) через свою поведінку вони мають вважатися такими, що про
це домовилися.
2. Договір, що вважається чинним відповідно до пункту 1,
застосовується у взаєминах між новою незалежною державою й іншою
державою-учасницею з моменту правонаступництва держав, якщо інший
намір не випливає з їхньої угоди або не встановлений іншим чином.
Стаття 25. Відносини між державою-попередницею
і новою незалежною державою
Договір, що згідно зі статтею 24 вважається чинним між новою
незалежною державою й іншими державами-учасницями, не повинний
внаслідок виключно одного цього факту вважатися чинним також у
взаєминах між державою-попередницею і новою незалежною державою.
Стаття 26. Припинення, призупинення дії
або зміна договору між державою-попередницею
та іншою державою-учасницею
1. Коли відповідно до статті 24 договір вважається чинним між
новою незалежною державою та іншою державою-учасницею, то:
a) цей договір не перестає втрачати чинності у взаєминах між
ними внаслідок виключно того факту, що він був припинений у
взаєминах між державою-попередницею і іншою державою-учасницею;
b) його дія у взаєминах між ними не припиняється внаслідок
виключно того факту, що його дія згодом була припинена у взаєминах
між державою-попередницею й іншою державою-учасницею;
c) цей договір не змінюється у взаєминах між ними внаслідок
виключно того факту, що він був згодом змінений у взаєминах між
державою-попередницею й іншою державою-учасницею.
2. Той факт, що договір був припинений або, відповідно, його
дія між державою-попередницею й іншою державою-учасницею була
припинена після моменту правонаступництва держав, не перешкоджає
тому, щоб цей договір вважався чинним або, відповідно, щоб його
дія не вважалася припиненою у взаєминах між новою незалежною
державою й іншою державою-учасницею, якщо згідно зі статтею 24
встановлено, що вони про це домовилися.
3. Той факт, що договір був змінений у взаєминах між
державою-попередницею й іншою державою-учасницею після моменту
правонаступництва держав, не перешкоджає тому, щоб незмінений
договір вважався чинним відповідно до статті 24 у взаєминах між
новою незалежною державою й іншою державою-учасницею, якщо не
встановлено, що вони мали намір застосовувати між собою змінений
договір.
РОЗДІЛ 4. ТИМЧАСОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ
Стаття 27. Багатосторонні договори
1. Якщо в момент правонаступництва держав багатосторонній
договір є чинним щодо території, що є об'єктом правонаступництва
держав, і нова незалежна держава повідомляє про свій намір
застосовувати цей договір тимчасово щодо своєї території, то цей
договір буде застосовуватися тимчасово між новою незалежною
державою і будь-якою учасницею, яка виразно висловлює свою згоду з
цим або внаслідок своєї поведінки повинна розглядатися як така, що
висловила таку згоду.
2. Проте у випадку договору, що належить до категорії,
зазначеній у пункті 3 статті 17, необхідна згода всіх учасників на
таке тимчасове застосування.
3. Якщо в момент правонаступництва держав багатосторонній
договір, що ще не набув чинності, застосовувався тимчасово щодо
території, що є об'єктом правонаступництва держав, і нова
незалежна держава повідомляє про свій намір продовжувати
застосовувати цей договір тимчасово щодо своєї території, то такий
договір продовжує застосовуватися тимчасово між новою незалежною
державою і будь-якою договірною державою, що виразно висловлює
свою згоду з цим або через свою поведінку повинна розглядатися як
така, що виразила таку згоду.
4. Проте у випадку договору, що належить до категорії,
зазначеної в пункті 3 статті 17, необхідна згода всіх договірних
держав на продовження такого тимчасового застосування.
5. Пункти 1-4 не застосовуються, якщо з договору випливає або
іншим чином встановлено, що застосування договору щодо нової
незалежної держави було б несумісне з об'єктом і цілями цього
договору або докорінно змінило б умови його дії.
Стаття 28. Двосторонні договори
Двосторонній договір, що у момент правонаступництва держав
був чинним або застосовувався тимчасово щодо території, що є
об'єктом правонаступництва держав, вважається таким, що тимчасово
застосовується між новою незалежною державою й іншою відповідною
державою, коли:
a) вони чітко про це домовилися; або
b) через свою поведінку вони мають вважатися такими, що
висловили таку домовленість.
Стаття 29. Припинення тимчасового застосування
1. У випадках, коли договір не передбачає іншого або коли не
встановлена інша домовленість, тимчасове застосування
багатостороннього договору відповідно до положень статті 27 може
бути припинено:
a) шляхом повідомлення про припинення через визначений
розумний термін, зроблене новою незалежною державою або учасницею,
або договірною державою, що тимчасово застосовує договір, і після
закінчення цього терміну; або
b) у випадку договору, що належить до категорії, зазначеної в
пункті 3 статті 17, шляхом повідомлення про припинення через
визначений розумний термін, зроблене новою незалежною державою або
всіма учасниками або, залежно від випадку, усіма договірними
державами, і після закінчення цього терміну.
2. У випадку, коли договір не передбачає іншого або коли не
встановлена інша домовленість, тимчасове застосування
двохсторонньої угоди відповідно до положень статті 28 може бути
припинене шляхом повідомлення про припинення через визначений
розумний термін, зроблене новою незалежною державою або іншою
відповідною державою, і після закінчення цього терміну.
3. У випадках, коли договором не передбачено більш короткий
термін для його припинення або не встановлена інша домовленість,
розумний термін припинення становить дванадцять місяців з моменту
одержання відповідного повідомлення іншою державою або іншими
державами, що тимчасово застосовують договір.
4. У випадках, коли договір не передбачає іншого або коли не
встановлена інша домовленість, тимчасове застосування
багатостороннього договору відповідно до положень статті 27
припиняється, якщо нова незалежна держава повідомляє про свій
намір не ставати учасницею цього договору.
РОЗДІЛ 5. НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ,
ЯКІ УТВОРИЛИСЯ З ДВОХ АБО ДЕКІЛЬКОХ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 30. Нові незалежні держави,
що утворилися з двох або декількох територій
1. У випадку нової незалежної держави, що утворилася із двох
або декількох територій, застосовуються статті 16-29.
2. Коли нова незалежна держава, що утворилася з двох або
декількох територій, вважається або стає на підставі положень
статей 17, 18 або 24 учасницею договору, що у момент
правонаступництва держав був чинним або щодо якого була надана
згода на обов'язковість його щодо однієї або декількох, але не
всіх зазначених територій, цей договір застосовується щодо всієї
території такої нової незалежної держави, за винятком випадків,
коли:
a) з договору випливає або іншим чином встановлено, що
застосування цього договору щодо всієї території було б несумісне
з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови
його дії;
b) у випадку багатостороннього договору, що не підпадає під
дію пункту 3 статті 17 або пункту 4 статті 18, повідомлення про
правонаступництво обмежується територією, щодо якої цей договір є
чинним у момент правонаступництва держав або стосовно якої до
цього моменту було надано згоду на обов'язковість цього договору;
c) у випадку багатостороннього договору, що підпадає під дію
пункту 3 статті 17 або пункту 4 статті 18, нова незалежна держава
й інші держави-учасниці або, залежно від випадку, інші договірні
держави домовилися про інше; або
d) у випадку двохсторонньої угоди нова незалежна держава й
інша відповідна держава домовилися про інше.
3. Коли нова незалежна держава, що утворилася з двох або
декількох територій, стає учасницею багатостороннього договору
відповідно до положень статті 19 і коли під час підписання його
державою або державами-попередницями був висловлений намір
поширити цей договір на одну або декілька, але не на всі зазначені
території, цей договір застосовується щодо всієї території такої
нової незалежної держави, за винятком випадків, коли:
a) з договору випливає або іншим чином встановлено, що
застосування цього договору щодо всієї території було б неумісне з
об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови
його дії;
b) у випадку багатостороннього договору, що не підпадає під
дію пункту 4 статті 19, ратифікація, прийняття або затвердження
договору обмежується територією або територіями, на які
передбачалося поширити цей договір; або
c) у випадку багатостороннього договору, що підпадає під дію
пункту 4 статті 19, нова незалежна держава й інші держави-учасниці
або, залежно від випадку, інші договірні держави домовилися про
інше.
ЧАСТИНА IV
ОБ'ЄДНАННЯ І ВІДОКРЕМЛЕННЯ ДЕРЖАВ
Стаття 31. Наслідки об'єднання держав
відповідно до договорів, що є чинними на момент
правонаступництва держав
1. Коли дві або кілька держав об'єднуються і тим самим
утворюють одну державу-спадкоємницю, будь-який договір, що є
чинним на момент правонаступництва держав щодо кожної з них,
залишається чинним щодо цієї держави-спадкоємниці, за винятком
випадків, коли:
a) держава-спадкоємниця й інша держава-учасниця або інші
держави-учасниці домовилися про інше; або
b) з договору випливає або іншим чином встановлено, що
застосування цього договору щодо держави-спадкоємниці було б
несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно
змінило б умови його дії.
2. Будь-який договір, що продовжує залишатися чинним
відповідно до пункту 1, застосовується лише стосовно тієї частини
території держави-спадкоємниці, щодо якої цей договір був чинним
на момент правонаступництва держав, за винятком випадків, коли:
a) у випадку багатостороннього договору, що не належить до
категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця
робить повідомлення про те, що цей договір застосовується щодо
всієї її території;
b) у випадку багатостороннього договору, що належить до
категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця і
всі інші держави-учасниці домовилися про інше; або
c) у випадку двохсторонньої угоди держава-спадкоємниця й інша
держава-учасниця домовилися про інше.
3. Пункт 2a не застосовується, якщо з договору випливає або
іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо всієї
території держави-спадкоємниці було б несумісне з об'єктом і
цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.
Стаття 32. Наслідки об'єднання держав
для договорів, що не є чинними на момент
правонаступництва держав
1. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4,
держава-спадкоємниця, згадана в статті 31, може через повідомлення
встановити свій статус як договірної держави багатостороннього
договору, що є чинним, якщо на момент правонаступництва держав
кожна держава-попередниця була договірною державою цього договору.
2. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4,
держава-спадкоємниця, згадана у статті 31, може через повідомлення
встановити свій статус як учасниці багатостороннього договору, що
набрав сили після моменту правонаступництва держав, якщо у момент
правонаступництва держав, кожна держава-попередниця була
договірною державою цього договору.
3. Пункти 1 і 2 не застосовуються, якщо з договору випливає
або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо
держави-спадкоємниці було б несумісне з об'єктом і цілями цього
договору або докорінно змінило б умови його дії.
4. Якщо договір належить до категорії, зазначеної в пункті 3
статті 17, держава-спадкоємниця може установити свій статус як
учасниці або договірної держави цього договору лише за згодою всіх
його учасників або всіх договірних держав.
5. Будь-який договір, щодо якого держава-спадкоємниця стає
договірною державою або учасницею відповідно до пунктів 1 або 2,
застосовується лише щодо частини території держави-спадкоємниці,
стосовно якої до моменту правонаступництва держав було виражено
згоду на обов'язковість цього договору, за винятком випадків,
коли:
a) у випадку багатостороннього договору, що не належить до
категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця
вказує у своєму повідомленні, зробленому відповідно до положень
пунктів 1 або 2, що цей договір застосовується щодо всієї його
території; або
b) у випадку багатостороннього договору, що належить до
категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця і
всі його учасники або, залежно від випадку, усі договірні держави
домовилися про інше.
6. Пункт 5a не застосовується, якщо з договору випливає або
іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо всієї
території держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і
цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.
Стаття 33. Наслідки об'єднання держав
для договорів, підписаних державою-попередницею
під умовою ратифікації, прийняття або затвердження
1. З винятками, передбаченими пунктами 2 і 3, якщо до моменту
правонаступництва держав одна з держав-попередниць підписала
багатосторонній договір під умовою ратифікації, прийняття або
затвердження, держава-спадкоємниця, зазначена в статті 31, може
ратифікувати, прийняти або затвердити цей договір, так наче би
вона його підписала, і, таким чином, стати учасницею або
договірною державою цього договору.
2. Пункт 1 не застосовується, якщо з договору випливає або
іншим чином встановлено, що застосування цього договору до
держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і цілями цього
договору або докорінно змінило б умови його дії.
3. Якщо договір належить до категорії, зазначеної в пункті 3
статті 17, держава-спадкоємниця може стати договірною державою або
учасницею цього договору лише за згоди всіх його учасників або
всіх договірних держав.
4. Будь-який договір, по відношення до якого
держава-спадкоємниця стає договірною державою або учасницею
відповідно до пункту 1, застосовується лише до тієї частини
території держави-спадкоємниці, щодо якої цей договір був
підписаний однією з держав-попередниць, за винятком випадків,
коли:
a) у випадку багатостороннього договору, що не належить до
категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця
при ратифікації, прийнятті або затвердженні договору вказує у
своєму повідомленні, що цей договір застосовується щодо всієї її
території; або
b) у випадку багатостороннього договору, що належить до
категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця і
всі її учасники або, у залежності від випадку, усі договірні
держави домовилися про інше.
5. Пункт 4a не застосовується, якщо з договору випливає або
іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо всієї
території держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і
цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.
Стаття 34. Правонаступництво держав
у випадках відокремлення частин держави
1. Коли частина або частини території держави відокремлюються
й утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи
продовжує існувати держава-попередниця:
a) будь-який договір, що був чинним на момент
правонаступництва держав щодо всієї території держави-попередниці,
залишається чинним стосовно кожної утвореної в такий спосіб
держави-спадкоємниці;
b) будь-який договір, що був чинним на момент
правонаступництва держав лише щодо тієї частини території
держави-попередниці, що стала державою-спадкоємницею, залишається
чинним стосовно тільки до цієї держави-спадкоємниці.
2. Пункт 1 не застосовується, якщо:
a) відповідні держави домовилися про інше; або
b) з договору випливає або іншим чином встановлено, що
застосування цього договору щодо цієї держави-спадкоємниці було б
несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно
змінило б умови його дії.
Стаття 35. Положення, коли держава продовжує
існувати після відокремлення частини її території
Коли після відокремлення будь-якої частини її території
держава-попередниця продовжує існувати, будь-який договір, що на
момент правонаступництва держав був чинним щодо
держави-попередниці, залишається чинним щодо її збереженої
території, за винятком випадків, коли:
a) відповідні держави домовилися про інше;
b) встановлено, що договір належить лише до тієї території,
що відокремилася від держави-попередниці; або
c) з договору випливає або іншим чином встановлено, що
застосування цього договору щодо держави попередниці було б
несумісне з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило
б умови його дії.
Стаття 36. Участь у договорах,
що не були чинними на момент правонаступництва
держав, у випадках відокремлення частин держави
1. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4,
держава-спадкоємниця, згадана в пункті 1 статті 34, може через
повідомлення встановити свій статус як договірної держави
багатостороннього договору, що не є чинним, якщо на момент
правонаступництва держав держава-попередниця була договірною
державою цього договору щодо території, що є об'єктом
правонаступництва держав.
2. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4,
держава-спадкоємниця, згадана в пункті 1 статті 34, може через
повідомлення встановити свій статус як учасниці багатостороннього
договору, що набирає сили після моменту правонаступництва держав,
якщо на момент правонаступництва держав держава-попередниця була
договірною державою цього договору щодо території, що є об'єктом
правонаступництва держав.
3. Пункти 1 і 2 не застосовуються, якщо з договору випливає
або іншим чином встановлено, що застосування цього договору
стосовно цієї держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і
цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.
4. Якщо договір належить до категорії, зазначеної в пункті 3
статті 17, держава-спадкоємниця може встановити свій статус як
учасниці або договірної держави цього договору лише за згодою її
учасників або всіх договірних держав.
Стаття 37. Участь, у випадках відокремлення
частин держави, у договорах, підписаних
державою-попередницею під умовою ратифікації,
прийняття або затвердження
1. З винятками, передбаченими пунктами 2 і 3, якщо до моменту
правонаступництва держав держава-попередниця підписала
багатосторонній договір під умовою ратифікації, прийняття або
затвердження і цей договір, якщо б він на момент правонаступництва
держав був чинним, застосовувався б щодо території, що є об'єктом
правонаступництва держав, держава правонаступниця, згадана в
пункті 1 статті 34, може ратифікувати, прийняти або затвердити цей
договір, так як вона його підписала, і, таким чином, стати
договірною державою або учасницею цього договору.
2. Пункт 1 не застосовується, якщо з договору випливає або
іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо
держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і цілями цього
договору або докорінно змінило б умови його дії.
3. Якщо договір належить до категорії, зазначеної в пункті 3
статті 17, держава-спадкоємиця може стати договірною державою або
учасницею цього договору тільки за згодою всіх його учасників або
всіх договірних держав.
Стаття 38. Повідомлення
1. Будь-яке повідомлення відповідно до статей 31, 32 або 36
здійснюється в письмовій формі.
2. Якщо повідомлення не підписане главою держави, главою
уряду або міністром закордонних справ, то представникові держави,
що передає це повідомлення, може бути запропоновано надати
повноваження.
3. Якщо договором не передбачено інше, то повідомлення:
a) перепроваджується державою-спадкоємницею депозитарію або,
якщо немає депозитарію, учасникам або договірним державам;
b) вважається зробленим державою-спадкоємницею з моменту
одержання його депозитарієм, або, якщо немає депозитарію, з
моменту одержання його всіма учасниками, або, залежно від випадку,
усіма договірними державами.
4. Пункт 3 не поширюється на який-небудь обов'язок
депозитарію, встановлений договором або встановлений іншим чином,
інформувати учасників або договірні держави про повідомлення або
про будь-яке пов'язане з ним сповіщення, зроблене
державою-спадкоємницею.
5. З урахуванням положень цього договору, таке повідомлення
або сповіщення вважається отриманим державою, якій воно
адресовано, лише в момент повідомлення її про це депозитарію.
ЧАСТИНА V
ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 39. Випадки відповідальності держав
і початок воєнних дій
Положення цієї Конвенції не регулюють жодного з питань, які
можуть виникнути щодо наслідків правонаступництва держав стосовно
якого-небудь договору з міжнародної відповідальності держави або з
початку воєнних дій між державами.
Стаття 40. Випадки військової окупації
Положення цієї Конвенції не регулюють жодного з питань, які
можуть виникнути щодо якого-небудь договору з військової окупації
території.
ЧАСТИНА VI
ВРЕГУЛЮВАННЯ СУПЕРЕЧОК
Стаття 41. Консультації і переговори
У випадку виникнення спору між двома або декількома
учасниками цієї Конвенції щодо її тлумачення або застосування,
вони будуть, на прохання кожного з них, прагнути вирішити його
шляхом проведення консультацій і переговорів.
Стаття 42. Процедура примирення
Якщо спір не був вирішений впродовж шести місяців з дня
прохання, згаданого в статті 41, будь-яка сторона в суперечці може
передати його на процедуру примирення, передбачену в Додатку до
цієї Конвенції, звернувшись з відповідним проханням до
Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй і повідомивши
про це іншу або інші сторони у спорі.
Стаття 43. Судовий розгляд і арбітраж
Будь-яка держава під час підписання або ратифікації цієї
Конвенції або при приєднанні до неї або в будь-який момент після
цього може через повідомлення на ім'я депозитарія заявити, що у
випадку, коли спір не був вирішений за допомогою застосування
процедур, передбачених у статтях 41 і 42, цей спір може бути
передано на вирішення Міжнародного Суду шляхом письмової заяви
будь-якої сторони в спорі або в арбітраж за умови, що інша
держава - сторона в суперечці зробила таку саму заяву.
Стаття 44. Розгляд за взаємною згодою
Незалежно від положень статей 41, 42 і 43, у випадку
виникнення спору між двома або декількома учасниками цієї
Конвенції щодо її тлумачення або застосування, вони можуть за
взаємною згодою передати її в Міжнародний Суд або в арбітраж або
обрати іншу відповідну процедуру врегулювання спору.
Стаття 45. Інші положення,
що є чинними про розгляд спорів
Ніщо у статтях 41-44 не зачіпає прав або зобов'язань
учасників цієї Конвенції, які передбачені будь-якими чинними
положеннями, що пов'язані з врегулюванням спорів.
ЧАСТИНА VII
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 46. Підписання
Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами до
28 лютого 1979 року у федеральному міністерстві закордонних справ
Австрійської Республіки, а потім до 31 серпня 1979 року - у
Центральних установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку.
Стаття 47. Ратифікація
Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти
здаються на збереження Генеральному секретареві Організації
Об'єднаних Націй.
Стаття 48. Приєднання
Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави.
Документи про приєднання здаються на збереження Генеральному
секретареві Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 49. Набрання сили
1. Ця Конвенція набирає сили на тридцятий день після здачі на
зберігання п'ятнадцятої ратифікаційної грамоти або документа про
приєднання.
2. Для кожної держави, що ратифікувала Конвенцію або
приєдналася до неї після здачі на зберігання п'ятнадцятої
ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, Конвенція
набуває чинності на тридцятий день після здачі на зберігання цією
державою своєї ратифікаційної грамоти або документа про
приєднання.
Стаття 50. Автентичні тексти
Оригінал цієї Конвенції, англійський, арабський, іспанський,
китайський, російський і французький тексти якої є рівно
автентичними, здається на зберігання Генеральному секретареві
Організації Об'єднаних Націй.
У посвідчення чого повноважені представники, які підписалися
нижче, належним чином уповноважені своїми урядами, підписали цю
Конвенцію.
Вчинено у Відні двадцять третього серпня тисяча дев'ятсот
сімдесят восьмого року.
Додаток
1. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй складає
і веде список світових посередників з числа кваліфікованих
юристів. З цією метою кожній державі - члену Організації
Об'єднаних Націй або учасниці цієї Конвенції пропонується
призначити двох світових посередників, і імена призначених у такий
спосіб осіб складуть зазначений список. Світові посередники,
включаючи світових посередників, призначених для заповнення
вакансії, що випадково відкрилася, - призначаються на термін у
п'ять років, і цей термін може бути поновлений. Світовий
посередник після закінчення терміну, на який він був призначений,
буде продовжувати виконувати функції, для здійснення яких він був
обраний відповідно до положень наступного пункту.
2. Якщо до Генерального секретаря направляється прохання
відповідно до положень статті 42, він передає спір на розгляд
примирливої комісії, створеної в такий спосіб.
Держава або держави, що є одною зі сторін у спорі,
призначають:
а) одного світового посередника, який є громадянином цієї
держави або одного з цих держав, із числа осіб, включених у
згаданий в пункті 1 список, або з числа інших осіб; і
б) одного світового посередника, який не є громадянином цієї
держави або одного з цих держав, із числа включених у згаданий
список осіб.
Держава або держави, що є іншою стороною в спорі, призначають
двох світових посередників у такий самий спосіб. Чотири обираних
сторонами світових посередника повинні бути призначені протягом
шістдесятьох днів з тієї дати, коли Генеральний секретар одержує
відповідне прохання.
Ці чотири світових посередники протягом шістдесятьох днів з
дати призначення останнього з них призначають із числа включених
до списку осіб п'ятого світового посередника, який буде головою.
Якщо голова або який-небудь з інших світових посередників не
призначаються протягом передбачених вище для їхнього призначення
термінів, то вони призначаються Генеральним секретарем протягом
шістдесятьох днів з дати закінчення відповідного терміну.
Призначення голови може бути здійснено Генеральним секретарем або
з числа осіб, включених до списку, або з числа членів Комісії
міжнародного права. Будь-який з термінів, протягом яких повинні
бути здійснені призначення, може бути продовжений за згодою сторін
у спорі.
Будь-яка вакансія повинна бути заповнена таким самим
способом, що був вказаний для первісного призначення.
3. Комісія з примирення сама встановлює свою процедуру.
Комісія може, за згодою сторін у спорі, запропонувати кожному з
учасників цієї Конвенції висловити їй свою думку усно або
письмово. Комісія приймає рішення і здійснює рекомендації
більшістю голосів своїх п'яти членів.
4. Комісія може звертати увагу сторін у спорі на будь-які
заходи, що можуть полегшити взаємне вирішення спору.
5. Комісія заслуховує сторони, розглядає претензії і
заперечення і вносить на розгляд сторін пропозиції, спрямовані на
досягнення взаємного вирішення спору.
6. Комісія повинна надати свою доповідь протягом дванадцяти
місяців, наступних за датою її утворення. Ця доповідь надсилається
Генеральному секретареві і передається сторонам по спору. Доповідь
Комісії, включаючи будь-які висновки, що містяться в ній, про
питання факту і питання права, не є обов'язковим для сторін і є
лише рекомендацією, запропонованою на розгляд сторін з метою
полегшення взаємного вирішення спору.
7. Генеральний секретар надає Комісії допомогу і засоби
обслуговування, в яких є необхідність. Витрати Комісії
покриваються Організацією Об'єднаних Націй.
Віденська конвенція
про правонаступництво держав щодо договорів
Государства-участники настоящей Конвенции,
учитывая глубокие изменения в международном сообществе,
обусловленные процессом деколонизации,
учитывая также, что другие факторы могут в будущем приводить
к случаям правопреемства государств,
сознавая в этих обстоятельствах необходимость кодификации и
прогрессивного развития норм, касающихся правопреемства государств
в отношении договоров как средства обеспечения более надежной
правовой основы международных отношений,
отмечая, что принципы свободного согласия, добросовестности и
pacta sunt servanda получили всеобщее признание,
подчеркивая особую важность для укрепления мира и
международного сотрудничества последовательного соблюдения общих
многосторонних договоров, которые касаются кодификации и
прогрессивного развития международного права, а также договоров,
объект и цели которых представляют интерес для международного
сообщества в целом,
принимая во внимание принципы международного права,
воплощенные в Уставе Организации Объединенных Наций ( 995_010 ),
такие как принципы равноправия и самоопределения народов,
суверенного равенства и независимости всех государств,
невмешательства во внутренние дела государств, запрещения угрозы
силой или ее применения и всеобщего уважения и соблюдения прав
человека и основных свобод для всех,
напоминая, что уважение территориальной целостности и
политической независимости любого государства является требованием
Устава Организации Объединенных Наций,
принимая во внимание положения Венской конвенции 1969 года о
праве международных договоров ( 995_118 ),
принимая также во внимание статью 73 указанной Конвенции,
подтверждая, что иные вопросы права международных договоров,
помимо тех, которые могут возникнуть из правопреемства государств,
регулируются соответствующими нормами международного права,
включая те нормы обычного международного права, которые воплощены
в Венской конвенции 1969 года о праве международных договоров,
подтверждая, что нормы международного обычного права будут
по-прежнему регулировать вопросы, которые не нашли решения в
положениях настоящей Конвенции,
договорились о нижеследующем:
Часть 1
Общие положения
Статья 1
Сфера применения настоящей Конвенции
Настоящая Конвенция применяется к последствиям правопреемства
государств в отношении договоров между государствами.
Статья 2
Употребление терминов
1. Для целей настоящей Конвенции:
а) "договор" означает международное соглашение, заключенное
между государствами в письменной форме и регулируемое
международным правом, независимо от того, содержится ли такое
соглашение в одном документе, в двух или нескольких связанных
между собой документах, а также независимо от его конкретного
наименования;
в) "правопреемство государств" означает смену одного
государства другим в несении ответственности за международные
отношения какой-либо территории;
с) "государство-предшественник" означает государство, которое
было сменено другим государством в случае правопреемства
государств;
d) "государство-преемник" означает государство, которое
сменило другое государство в случае правопреемства государств;
е) "момент правопреемства государств" означает дату смены
государством-преемником государства-предшественника в несении
ответственности за международные отношения применительно к
территории, являющейся объектом правопреемства государств;
f) "новое независимое государство" означает
государство-преемник, территория которого непосредственно перед
моментом правопреемства государств являлась зависимой территорией,
за международные отношения которой было ответственно
государство-предшественник;
g) "уведомление о правопреемстве" означает применительно к
многостороннему договору всякое уведомление в любой формулировке и
под любым наименованием, делаемое государством-преемником и
выражающее его согласие быть связанным этим договором;
h) "полномочия" означают применительно к уведомлению о
правопреемстве или к любым другим уведомлениям, предусмотренным
настоящей Конвенцией, документ, который исходит от компетентного
органа государства и посредством которого одно или несколько лиц
назначаются представлять это государство в целях передачи этого
уведомления о правопреемстве или, в зависимости от случая, этого
уведомления;
i) "ратификация", "принятие" и "утверждение" означают, в
зависимости от случая, имеющий такое наименование международный
акт, посредством которого государство выражает в международном
плане свое согласие на обязательность для него договора;
j) "оговорка" означает одностороннее заявление в любой
формулировке и под любым наименованием, сделанное государством при
подписании, ратификации, принятии или утверждении договора или
присоединении к нему, или при уведомлении о правопреемстве в
отношении договора, посредством которого оно желает исключить или
изменить юридическое действие определенных положений договора в их
применении к данному государству;
k) "договаривающееся государство" означает государство,
которое согласилось на обязательность для него договора,
независимо от того, вступил ли договор в силу или нет;
l) "участник" означает государство, которое согласилось на
обязательность для него договора и для которого договор находится
в силе;
m) "другое государство-участник" означает по отношению к
государству-преемнику любого, помимо государствапредшественника,
участника договора, находящегося в силе в момент правопреемства
государств в отношении территории, являющейся объектом
правопреемства государств;
n) "международная организация" означает межправительственную
организацию.
2. Положения пункта 1, касающиеся употребления терминов в
настоящей Конвенции, не затрагивают употребления этих терминов или
значений, которые могут быть приданы им во внутреннем праве любого
государства.
Статья 3
Случаи, не входящие в сферу применения
настоящей Конвенции
Тот факт, что настоящая Конвенция не применяется к
последствиям правопреемства государств в отношении международных
соглашений, заключенных между государствами и другими субъектами
международного права, или в отношении международных соглашений не
в письменной форме, не затрагивает:
а) применения к таким случаям любых норм, изложенных в
настоящей Конвенции, под действие которых они подпадают в силу
международного права независимо от настоящей Конвенции;
b) применения между государствами настоящей Конвенции к
последствиям правопреемства государств в отношении международных
соглашений, участниками которых являются также другие субъекты
международного права.
Статья 4
Договоры, учреждающие международные организации,
и договоры, принятые в рамках международной
организации
Настоящая Конвенция применяется к последствиям правопреемства
государств в отношении:
а) любого договора, являющегося учредительным актом
международной организации, без ущерба для правил о приобретении
членства и без ущерба для иных соответствующих правил данной
организации;
b) любого договора, принятого в рамках международной
организации, без ущерба для соответствующих правил данной
организации.
Статья 5
Обязательства, имеющие силу на основании
международного права независимо от договора
Тот факт, что договор не считается находящимся в силе в
отношении какого-либо государства в силу применения настоящей
Конвенции, ни в коей мере не затрагивает обязанности этого
государства выполнять любое записанное в договоре обязательство,
которое имеет силу для него в соответствии с международным правом
независимо от договора.
Статья 6
Случаи правопреемства государств, подпадающие
под действие настоящей Конвенции
Настоящая Конвенция применяется только к последствиям
правопреемства государств, которое осуществляется в соответствии с
международным правом и, особенно, в соответствии с принципами
международного права, воплощенными в Уставе Организации
Объединенных Наций.
Статья 7
Применение настоящей Конвенции во времени
1. Без ущерба для применения любых норм, изложенных в
настоящей Конвенции, под действие которых подпадали бы последствия
правопреемства государств в силу международного права независимо
от Конвенции, настоящая Конвенция применяется исключительно в
отношении правопреемства государств, которое наступило после ее
вступления в силу, если не достигнута иная договоренность.
2. Государство-преемник может в момент выражения своего
согласия быть связанным настоящей Конвенцией или в любой
последующий момент сделать заявление, что оно будет применять ее
положения к своему собственному правопреемству государств,
наступившему до вступления настоящей Конвенции в силу, в своих
взаимоотношениях с любым другим договаривающимся государством или
с любым другим государством-участником Конвенции, которое сделает
заявление о своем согласии с указанным заявлением этого
государства-преемника. С даты вступления Конвенции в силу между
государствами, сделавшими заявления, или с даты заявления о
согласии - в зависимости от того, какая из них является более
поздней, - положения настоящей Конвенции будут применяться к
последствиям правопреемства государств с момента этого
правопреемства государств.
3. Государство-преемник может в момент подписания настоящей
Конвенции или в момент выражения своего согласия быть связанным ею
сделать заявление, что оно будет временно применять ее положения к
своему собственному правопреемству государств, наступившему до
вступления настоящей Конвенции в силу, в своих взаимоотношениях с
любым другим договаривающимся или подписавшим ее государством,
которое сделает заявление о своем согласии с указанным заявлением
этого государства-преемника; с даты такого заявления о согласии
положения настоящей Конвенции будут применяться временно к
последствиям правопреемства государств во взаимоотношениях между
этими двумя государствами с момента этого правопреемства
государств.
4. Заявление в соответствии с пунктами 2 или 3 должны
содержаться в письменных уведомлениях, направляемых депозитарию,
который будет информировать участников настоящей Конвенции и
государства, имеющие право стать ее участником, об указанных
уведомлениях и об их содержании.
Статья 8
Соглашения о переходе договорных обязательств или
прав государства-предшественника
к государству-преемнику
1. Обязательства или права государства-предшественника по
договорам, находящимся в силе в отношении данной территории в
момент правопреемства государств, не становятся обязательствами
или правами государства-преемника по отношению к другим
государствам-участникам таких договоров в силу исключительно того
факта, что это государство-предшественник и государство-преемник
заключили соглашение о переходе таких обязательств или прав к
государству-преемнику.
2. Независимо от заключения такого соглашения последствия
правопреемства государств по договорам, находившимся в силе в
момент правопреемства государств в отношении вышеупомянутой
территории, регулируются настоящей Конвенцией.
Статья 9
Одностороннее заявление государства-преемника о
договорах государства-предшественника
1. Обязательства или права по договорам, находившимся в силе
в отношении данной территории в момент правопреемства государств,
не становятся обязательствам или правами государства-преемника или
других государств-участников этих договоров в силу исключительно
того факта, что это государство-преемник сделало одностороннее
заявление о сохранении в силе указанных договоров в отношении
своей территории.
2. В этом случае последствия правопреемства государств по
договорам, находившимся в силе в отношении вышеуказанной
территории в момент правопреемства государств, регулируются
настоящей Конвенцией.
Статья 10
Договоры, предусматривающие участие
государства-преемника
1. Когда договор предусматривает, что в случае правопреемства
государств государству-преемнику предоставляется возможность
считать себя участником этого договора, оно может уведомить о
своем правопреемстве в отношении этого договора в соответствии с
его положениями или, при отсутствии таковых, в соответствии с
положениями настоящей Конвенции.
2. Если договор предусматривает, что в случае правопреемства
государств государство-преемник будет считаться участником этого
договора, то это положение приобретает силу только тогда, когда
это государство-преемник явственно в письменной форме выразит на
это свое согласие.
3. В случаях, подпадающих под действие пунктов 1 или 2,
государство-преемник, которое установило свое согласие стать
участником договора, считается таковым с момента правопреемства
государств, если договор не предусматривает иного или если не
достигнута иная договоренность.
Статья 11
Режимы границы
Правопреемство государств как таковое не затрагивает:
а) границ, установленных договором; или
в) обязательств и прав, установленных договором и относящихся
к режиму границы.
Статья 12
Другие территориальные режимы
1. Правопреемство государств как таковое не затрагивает:
а) обязательств, касающихся пользования любой территорией или
ограничений в отношении пользования ею, установленных договором в
пользу какой-либо территории иностранного государства и
рассматриваемых как неотъемлемо относящиеся к указанным
территориям;
b) прав, установленных договором в пользу какой-либо
территории и касающихся пользования или ограничений в отношении
пользования любой территорией иностранного государства и
рассматриваемых как неотъемлемо относящиеся к указанным
территориям.
2. Правопреемство государств как таковое не затрагивает:
а) обязательств, касающихся пользования любой территорией или
ограничений в отношении пользования ею, установленных договором в
пользу группы государств или всех государств и рассматриваемых как
неотъемлемо относящиеся к этой территории;
b) прав, установленных договором в пользу группы государств
или всех государств и касающихся пользования любой территорией или
ограничений в отношении пользования ею и рассматриваемых как
неотъемлемо относящиеся к этой территории .
3. Положения настоящей статьи не применяются к договорным
обязательствам государства-предшественника, предусматривающим
учреждение иностранных военных баз на территории, являющейся
объектом правопреемства государств.
Статья 13
Настоящая Конвенция и неотъемлемый суверенитет
над естественными богатствами и ресурсами
Ничто в настоящей Конвенции не затрагивает принципов
международного права, утверждающих неотъемлемый суверенитет
каждого народа и каждого государства над своими естественными
богатствами и ресурсами.
Статья 14
Вопросы, касающиеся действительности договора
Ничто в настоящей Конвенции не должно рассматриваться как
предрешающее в каком бы то ни было отношении любой вопрос,
касающийся действительности какого-либо договора.
Часть II
Правопрееемство в отношении части территории
Статья 15
Правопреемство в отношении части территории
Когда часть территории государства или какая-либо территория,
за международные отношения которой государство несет
ответственность и которая не является частью его территории,
становится частью другого государства:
а) договоры государства-предшественника утрачивают силу в
отношении территории, являвшейся объектом правопреемства
государств, с момента правопреемства; и
b) договоры государства-преемника приобретают силу в
отношении территории, являющейся объектом правопреемства
государств, с момента правопреемства государств, за исключением
тех случаев, когда из договора явствует или иным образом
установлено, что применение этого договора к данной территории
было бы несовместимо с объектом и целями этого договора или
коренным образом изменило бы условия его действия.
Часть III
Новые независимые государства
Раздел 1. Общее правило
Статья 16
Положение в отношении договоров
государства-предшественника
Новое независимое государство не обязано сохранять в силе
какой-либо договор или становиться его участником в силу
исключительно того факта, что в момент правопреемства государств
этот договор был в силе в отношении территории, являющейся
объектом правопреемства государств.
Раздел 2. Многосторонние договоры
Статья 17
Участие в договорах, находившихся в силе
в момент правопреемства государств
1. С исключениями, предусмотренными пунктами 2 и 3, новое
независимое государство может путем уведомления о правопреемстве
установить свой статус в качестве участника любого многостороннего
договора, который в момент правопреемства государств находился в
силе в отношении территории, являющейся объектом правопреемства
государств.
2. Пункт 1 не применяется, если из договора явствует или иным
образом установлено, что применение этого договора в отношении
нового независимого государства было бы несовместимо с объектом и
целями этого договора или коренным образом изменило бы условия его
действия.
3. Если из положений договора или из ограниченного числа
участвовавших в переговорах государств и из объекта и целей
договора следует, что участие в этом договоре любого другого
государства требует согласия всех его участников, новое
независимое государство может установить свой статус в качестве
участника этого договора только при наличии такого согласия.
Статья 18
Участие в договорах, не вступивших в силу
к моменту правопреемства государств
1. С исключениями, предусмотренными пунктами 3 и 4, новое
независимое государство может путем уведомления о правопреемстве
установить свой статус в качестве договаривающегося государства
многостороннего договора, который не вступил в силу, если в момент
правопреемства государств государство-предшественник являлось
договаривающимся государством в отношении территории, являющейся
объектом правопреемства государств.
2. С исключениями, предусмотренными пунктами 3 и 4, новое
независимое государство может путем уведомления о правопреемстве
установить свой статус в качестве участника любого многостороннего
договора, который вступил в силу после момента правопреемства
государств, если в момент правопреемства государств
государство-предшественник являлось договаривающимся государством
в отношении территории, являющейся объектом правопреемства
государств.
3. Пункты 1 и 2 не применяются, если из договора явствует или
иным образом установлено, что применение этого договора в
отношении нового независимого государства было бы несовместимо с
объектом и целями этого договора или коренным образом изменило бы
условия его действия.
4. Если из положений договора или из ограниченного числа
участвовавших в переговорах государств и из объекта и целей
договора следует, что участие в этом договоре любого другого
государства требует согласия всех его участников или всех
договаривающихся государств, новое независимое государство может
установить свой статус в качестве договаривающегося государства
или участника этого договора только при наличии такого согласия.
5. Когда договор предусматривает, что для вступления его в
силу необходимо наличие определенного числа договаривающихся
государств, новое независимое государство, которое устанавливает в
соответствии с пунктом 1 свой статус в качестве договаривающегося
государства данного договора, рассматривается для целей указанного
положения как договаривающееся государство, за исключением
случаев, когда иное намерение явствует из данного договора или
установлено иным образом.
Статья 19
Участие в договорах, подписанных
государством-предшественником под условием
ратификации, принятия или утверждения
1. С исключениями, предусмотренными пунктами 3 и 4, если до
момента правопреемства государств государство-предшественник
подписало многосторонний договор под условием ратификации,
принятия или утверждения и при этом выразило намерение
распространить этот договор на территорию, являющуюся объектом
правопреемства государств, то новое независимое государство может
ратифицировать, принять или утвердить этот договор, как если бы
оно его подписало само, и тем самым может стать договаривающимся
государством или участником этого договора.
2. В целях пункта 1, если иное намерение не явствует из
положений договора или не установлено иным образом, подписание
государством-предшественником договора рассматривается как
выражение его намерения распространить этот договор на всю
территорию, за международные отношения которой
государство-предшественник несло ответственность.
3. Пункт 1 не применяется, если из договора явствует или иным
образом установлено, что применение этого договора в отношении
нового независимого государства было бы несовместимо с объектом и
целями этого договора или коренным образом изменило бы условия его
действия.
4. Когда из положений договора или из ограниченного числа
участвовавших в переговорах государств и из объекта и целей
договора следует, что участие в этом договоре любого другого
государства требует согласия всех его участников или всех
договаривающихся государств, новое независимое государство может
стать договаривающимся государством или участником этого договора
только при наличии такого согласия.
Статья 20
Оговорки
1. Когда новое независимое государство устанавливает свой
статус в качестве договаривающегося государства или участника
многостороннего договора посредством уведомления о правопреемстве
в соответствии со статьями 17 и 18, оно рассматривается как
сохраняющее любую оговорку к этому договору, которая была
действительной в момент правопреемства государств в отношении
территории, являющейся объектом правопреемства государств, за
исключением тех случаев, когда, делая уведомление о
правопреемстве, оно выражает противоположное намерение или
формулирует оговорку, относящуюся к тому же вопросу, что и
вышеуказанная оговорка.
2. Делая уведомление о правопреемстве, устанавливающее его
статус в качестве договаривающегося государства или участника
многостороннего договора, новое независимое государство может
сформулировать в соответствии со статьями 17 и 18 любую оговорку,
кроме такой, которая исключается положениями подпунктов а или b,
или с статьи 19 Венской конвенции о праве международных договоров.
3. В случае, когда новое независимое государство формулирует
какую-либо оговорку в соответствии с пунктом 2, правила,
изложенные в статьях 20 - 23 Венской конвенции о праве
международных договоров ( 995_118 ), применяются в отношении этой
оговорки.
Статья 21
Согласие на обязательность части договора
и выбор различных положений
1. Делая уведомление о правопреемстве в соответствии со
статьями 17 и 18, устанавливающее его статус в качестве
договаривающегося государства или участника многостороннего
договора, новое независимое государство может - если это
допускается договором - выразить свое согласие на обязательность
для него лишь части договора или сделать выбор между различными
его положениями в соответствии с изложенными в этом договоре
условиями выражения такого согласия или производства такого
выбора.
2. Новое независимое государство может также на тех же
условиях, что и другие участники или договаривающиеся государства,
любое предусмотренное в договоре право аннулировать или изменить
любое выраженное им самим или государством-предшественником
согласие в отношении территории, являющейся объектом
правопреемства государств, или сделанный им самим или
государствомпредшественником выбор в отношении такой территории.
3. Если новое независимое государство в соответствии с
пунктом 1 не выражает своего согласия или не делает выбора, или, в
соответствии с пунктом 2, не аннулирует и не изменяет согласие
государства-предшественника и не аннулирует и не изменяет выбор
государства-предшественника, оно будет рассматриваться как
сохраняющее:
а) согласие государства-предшественника в соответствии с
договором на обязательность в отношении территории, являющейся
объектом правопреемства государства, лишь части этого договора;
или
b) выбор, сделанный государством-предшественником в
соответствии с договором между различными его положениями при
применении этого договора в отношении территории, являющейся
объектом правопреемства государств.
Статья 22
Уведомление о правопреемстве
1. Уведомление о правопреемстве в отношении многостороннего
договора в соответствии со статьей 17 или 18 делается в письменной
форме.
2. Если уведомление о правопреемстве не подписано главой
государства, главой правительства или министром иностранных дел,
то представителю государства, передающему это уведомление, может
быть предложено представить полномочия.
3. Если договором не предусматривается иное, то уведомление о
правопреемстве:
а) препровождается новым независимым государством депозитарию
или, если нет депозитария, участникам или договаривающимся
государствам;
b) считается сделанным новым независимым государством с
момента получения его депозитарием или, если нет депозитария, с
момента получения его всеми участниками или, в зависимости от
случая, всеми договаривающимися государствами.
4. Пункт 3 не затрагивает какой-либо обязанности депозитария,
установленной договором или установленной иным образом,
информировать участников или договаривающиеся государства об
уведомлении о правопреемстве или о любом связанном с ним
сообщении, сделанном новым независимым государством.
5. С учетом положений данного договора уведомление о
правопреемстве или связанное с ним сообщение считается полученным
государством, которому оно предназначено, лишь в момент извещения
его об этом депозитарием.
Статья 23
Следствия уведомления о правопреемстве
1. В случаях, когда договор не предусматривает иного или
когда не установлена иная договоренность, новое независимое
государство, сделавшее уведомление о правопреемстве в соответствии
со статьей 17 или пунктом 2 статьи 18, считается участником этого
договора с момента правопреемства государств или с момента
вступления этого договора в силу, если последнее наступает
позднее.
2. Тем не менее действие этого договора будет считаться
приостановленным между новым независимым государством и другими
участниками договора до момента производства уведомления о
правопреемстве, за исключением случаев, когда этот договор
применяется временно в соответствии со статьей 27 или когда
установлена иная договоренность.
3. В случае, когда договор не предусматривает иного или когда
не установлена иная договоренность, новое независимое государство,
сделавшее уведомление о правопреемстве в соответствии с пунктом 1
статьи 18, считается договаривающимся государством этого договора
с момента производства уведомления о правопреемстве.
Раздел 3
Двусторонние договоры
Статья 24
Условия, в соответствии с которыми договор
считается находящимся в силе в случае
правопреемства государств
1. Двусторонний договор, который в момент правопреемства
находился в силе в отношении территории, являющейся объектом
правопреемства государств, считается находящимся в силе между
новым независимым государством и другим государством-участником,
когда:
а) они явственно об этом договорились; или
b) в силу своего поведения они должны считаться выразившими
такую договоренность.
2. Договор, считающийся находящимся в силе в соответствии с
пунктом 1, применяется во взаимоотношениях между новым независимым
государством и другим государством-участником с момента
правопреемства государств, если иное намерение не вытекает из их
соглашения или не установлено иным образом.
Статья 25
Отношения между государством-предшественником
и новым независимым государством
Договор, который в соответствии со статьей 24 считается
находящимся в силе между новым независимым государством и другим
государством-участником, не должен вследствие исключительно одного
этого факта считаться находящимся в силе также во взаимоотношениях
между государством-предшественником и новым независимым
государством.
Статья 26
Прекращение, приостановление действия или изменение
договора между государством-предшественником
и другим государством-участником
1. Когда согласно статье 24 договор считается находящимся в
силе между новым независимым государством и другим
государством-участником, то:
а) этот договор не перестает находиться в силе во
взаимоотношениях между ними в силу исключительно того факта, что
он был впоследствии прекращен во взаимоотношениях между
государством-предшественником и другим государством-участником;
b) его действие во взаимоотношениях между ними не
приостанавливается в силу исключительно того факта, что его
действие впоследствии было приостановлено во взаимоотношениях
между государством-предшественником и другим
государством-участником;
с) этот договор не изменяется во взаимоотношениях между ними
в силу исключительно того факта, что он был впоследствии изменен
во взаимоотношениях между государством-предшественником и другим
государством-участником.
2. Тот факт, что договор был прекращен или, соответственно,
его действие между государством-предшественником и другим
государством-участником было приостановлено после момента
правопреемства государств, не препятствует тому, чтобы этот
договор считался находящимся в силе или, соответственно, чтобы его
действие не считалось приостановленным во взаимоотношениях между
новым независимым государством и другим государством-участником,
если в соответствии со статьей 24 установлено, что они об этом
договорились.
3. Тот факт, что договор был изменен во взаимоотношениях
между государством-предшественником и другим
государством-участником после момента правопреемства государств,
не препятствует тому, чтобы неизмененный договор считался
находящимся в силе в соответствии со статьей 24 во
взаимоотношениях между новым независимым государством и другим
государством-участником, если не установлено, что они намеревались
применять между собой измененный договор.
Раздел 4
Временное применение
Статья 27
Многосторонние договоры
1. Если в момент правопреемства государств многосторонний
договор находился в силе в отношении территории, являющейся
объектом правопреемства государств, и новое независимое
государство уведомляет о своем намерении применять этот договор
временно в отношении своей территории, то этот договор будет
применяться временно между новым независимым государством и любым
участником, который явственно выражает свое согласие с этим или в
силу своего поведения должен рассматриваться как выразивший такое
согласие.
2. Тем не менее в случае договора, относящегося к категории,
указанной в пункте 3 статьи 17, необходимо согласие всех
участников на такое временное применение.
3. Если в момент правопреемства государств многосторонний
договор, еще не вступивший в силу, применялся временно в отношении
территории, являющейся объектом правопреемства государств, и новое
независимое государство уведомляет о своем намерении продолжать
применять этот договор временно в отношении своей территории, то
такой договор продолжает применяться временно между новым
независимым государством и любым договаривающимся государством,
которое явственно выражает свое согласие с этим или в силу своего
поведения должно рассматриваться как выразившее такое согласие.
4. Тем не менее в случае договора, относящегося к категории,
указанной в пункте 3 статьи 17, необходимо согласие всех
договаривающихся государств на продолжение такого временного
применения.
5. Пункты 1-4 не применяются, если из договора явствует или
иным образом установлено, что применение договора в отношении
нового независимого государства было бы несовместимо с объектом и
целями этого договора или коренным образом изменило бы условия его
действия.
Статья 28
Двусторонние договоры
Двусторонний договор, который в момент правопреемства
государств находился в силе или применялся временно в отношении
территории, являющейся объектом правопреемства государств,
считается временно применяемым между новым независимым
государством и другим соответствующим государством, когда:
а) они явственно об этом договорились; или
b) в силу своего поведения они должны считаться выразившими
такую договоренность.
Статья 29
Прекращение временного применения
1. В случаях, когда договор не предусматривает иного или
когда не установлена иная договоренность, временное применение
многостороннего договора в соответствии с положениями статьи 27
может быть прекращено:
а) путем уведомления о прекращении спустя определенный
разумный срок, сделанного новым независимым государством или
участником, или договаривающимся государством, временно
применяющим договор, и по истечении этого срока; или
b) в случае договора, относящегося к категории, указанной в
пункте 3 статьи 17, путем уведомления о прекращении спустя
определенный разумный срок, сделанного новым независимым
государством или всеми участниками или, в зависимости от случая,
всеми договаривающимися государствами, и по истечении этого срока.
2. В случае, когда договор не предусматривает иного или когда
не установлена иная договоренность, временное применение
двустороннего договора в соответствии с положениями статьи 28
может быть прекращено путем уведомления о прекращении спустя
определенный разумный срок, сделанного новым независимым
государством или другим соответствующим государством, и по
истечении этого срока.
3. В случаях, когда договором не предусмотрен более короткий
срок для его прекращения или не установлена иная договоренность,
разумный срок прекращения составляет двенадцать месяцев с момента
получения соответствующего уведомления другим государством или
другими государствами, временно применяющими договор.
4. В случаях, когда договор не предусматривает иного или
когда не установлена иная договоренность, временное применение
многостороннего договора в соответствии с положениями статьи 27
прекращается, если новое независимое государство уведомляет о
своем намерении не становиться участником этого договора.
Раздел 5
Новые независимые государства,
образовавшиеся из двух или нескольких территорий
Статья 30
Новые независимые государства, образовавшиеся из
двух или нескольких территорий
1. В случае нового независимого государства, образовавшегося
из двух или нескольких территорий, применяются статьи 16 - 29.
2. Когда новое независимое государство, образовавшееся из
двух или нескольких территорий, считается или становится в силу
положений статей 17, 18 или 24 участником договора, который в
момент правопреемства государств находился в силе или в отношении
которого было дано согласие на обязательность его в отношении
одной или нескольких, но не всех указанных территорий, этот
договор применяется в отношении всей территории такого нового
независимого государства, за исключением случаев, когда:
а) из договора явствует или иным образом установлено, что
применение этого договора в отношении всей территории было бы
несовместимо с объектом и целями этого договора или коренным
образом изменило бы условия его действия;
b) в случае многостороннего договора, не подпадающего под
действие пункта 3 статьи 17 или пункта 4 статьи 18, уведомление о
правопреемстве ограничивается территорией, в отношении которой
этот договор находился в силе в момент правопреемства государств
или в отношении которой до этого момента было дано согласие на
обязательность этого договора;
с) в случае многостороннего договора, подпадающего под
действие пункта 3 статьи 17 или пункта 4 статьи 18, новое
независимое государство и другие государства-участники или, в
зависимости от случая, другие договаривающиеся государства
договорились об ином; или
d) в случае двустороннего договора новое независимое
государство и другое соответствующее государство договорились об
ином.
3. Когда новое независимое государство, образовавшееся из
двух или нескольких территорий, становится участником
многостороннего договора согласно положениям статьи 19 и когда при
подписании его государством или государствами-предшественниками
было выражено намерение распространить этот договор на одну или
несколько, но не на все указанные территории, этот договор
применяется в отношении всей территории такого нового независимого
государства, за исключением случаев, когда:
а) из договора явствует или иным образом установлено, что
применение этого договора в отношении всей территории было бы
несовместимо с объектом и целями этого договора или коренным
образом изменило бы условия его действия;
b) в случае многостороннего договора, не подпадающего под
действие пункта 4 статьи 19, ратификация, принятие или утверждение
договора ограничивается территорией или территориями, на которые
предполагалось распространить этот договор; или
с) в случае многостороннего договора, подпадающего под
действие пункта 4 статьи 19, новое независимое государство и
другие государства-участники или, в зависимости от случая, другие
договаривающиеся государства договорились об ином.
Часть IV
Объединение и отделение государств
Статья 31
Последствия объединения государств в отношении
договоров, находящихся в силе в момент
правопреемства государств
1. Когда два или несколько государств объединяются и тем
самым образуют одно государство-преемник, любой договор,
находящийся в силе в момент правопреемства государств в отношении
любого из них, продолжает находиться в силе в отношении этого
государства-преемника, за исключением случаев, когда:
а) государство-преемник и другое государство-участник или
другие государства-участники договорились об ином; или
b) из договора явствует или иным образом установлено, что
применение этого договора в отношении государства-преемника было
бы несовместимо с объектом и целями этого договора или коренным
образом изменило бы условия его действия.
2. Любой договор, продолжающий оставаться в силе в
соответствии с пунктом 1, применяется лишь в отношении той части
территории государства-преемника, в отношении которой этот договор
находился в силе в момент правопреемства государств, за
исключением случаев, когда:
а) в случае многостороннего договора, не относящегося к
категории, указанной в пункте 3 статьи 17, государство-преемник
делает уведомление о том, что этот договор применяется в отношении
всей его территории;
b) в случае многостороннего договора, относящегося к
категории, указанной в пункте 3 статьи 17, государство-преемник и
все другие государства-участники договорились об ином; или
с) в случае двустороннего договора государство-преемник и
другое государство-участник договорились об ином.
3. Пункт 2а не применяется, если из договора явствует или
иным образом установлено, что применение этого договора в
отношении всей территории государства-преемника было бы
несовместимо с объектом и целями этого договора или коренным
образом изменило бы условия его действия.
Статья 32
Последствия объединения государств для договоров,
не находящихся в силе в момент правопреемства
государств
1. С исключениями, предусмотренными пунктами 3 и 4,
государство-преемник, указанное в статье 31, может путем
уведомления установить свой статус в качестве договаривающегося
государства многостороннего договора, который находится в силе,
если в момент правопреемства государств любое
государство-предшественник являлось договаривающимся государством
этого договора.
2. С исключениями, предусмотренными пунктами 3 и 4,
государство-преемник, указанное в статье 31, может путем
уведомления установить свой статус в качестве участника
многостороннего договора, который вступил в силу, если в момент
правопреемства государств любое государство-предшественник
являлось договаривающимся государством этого договора.
3. Пункты 1 и 2 не применяются, если из договора явствует или
иным образом установлено, что применение этого договора в
отношении государства-преемника было бы несовместимо с объектом и
целями этого договора или коренным образом изменило бы условия его
действия.
4. Если договор относится к категории, указанной в пункте 3
статьи 17, государство-преемник может установить свой статус в
качестве участника или договаривающегося государства этого
договора лишь с согласия всех его участников или всех
договаривающихся государств.
5. Любой договор, в отношении которого государство-преемник
становится договаривающимся государством или участником согласно
пунктам 1 или 2, применяется лишь в отношении той части территории
государства-преемника, в отношении которой до момента
правопреемства государств было выражено согласие на обязательность
данного договора, за исключением случаев, когда:
а) в случае многостороннего договора, не относящегося к
категории, указанной в пункте 3 статьи 17, государство-преемник
указывает в своем уведомлении, сделанном согласно положениям
пунктов 1 или 2, что этот договор применяется в отношении всей его
территории; или
b) в случае многостороннего договора, относящегося к
категории, указанной в пункте 3 статьи 17, государство-преемник и
все его участники или, в зависимости от случая, все
договаривающиеся государства договорились об ином.
6. Пункт 5а не применяется, если из договора явствует или
иным образом установлено, что применение этого договора в
отношении всей территории государства-преемника было бы
несовместимо с объектом и целями этого договора или коренным
образом изменило бы условия его действия.
Статья 33
Последствия объединения государств для договоров,
подписанных государством-предшественником под
условием ратификации, принятия или утверждения
1. С исключениями, предусмотренными пунктами 2 и 3, если до
момента правопреемства государств одно из
государств-предшественников подписало многосторонний договор под
условием ратификации, принятия или утверждения,
государство-преемник, указанное в статье 31, может ратифицировать,
принять или утвердить этот договор, как если бы оно его подписало,
и, таким образом, стать участником или договаривающимся
государством этого договора.
2. Пункт 1 не применяется, если из договора явствует или иным
образом установлено, что применение этого договора к
государству-преемнику было бы несовместимо с объектом и целями
этого договора или коренным образом изменило бы условия его
действия.
3. Если договор относится к категории, указанной в пункте 3
статьи 17, государство-преемник может стать договаривающимся
государством или участником этого договора лишь c согласия всех
его участников или всех договаривающихся государств.
4. Любой договор, в отношении которого государство-преемник
становится договаривающимся государством или участником в
соответствии с пунктом 1, применяется лишь к той части территории
государства-преемника, в отношении которой этот договор был
подписан одним из государств-предшественников, за исключением
случаев, когда:
а) в случае многостороннего договора, не относящегося к
категории, указанной в пункте 3 статьи 17, государство-преемник
при ратификации, принятии или утверждении договора указывает в
своем уведомлении, что этот договор применяется в отношении всей
его территории; или
b) в случае многостороннего договора, относящегося к
категории, указанной в пункте 3 статьи 17, государство-преемник и
все его участники или, в зависимости от случая, все
договаривающиеся государства договорились об ином.
5. Пункт 4а не применяется, если из договора явствует или
иным образом установлено, что применение этого договора в
отношении всей территории государства-преемника было бы
несовместимо с объектом и целями этого договора или коренным
образом изменило бы условия его действия.
Статья 34
Правопреемство государств в случаях отделения
частей государства
1. Когда часть или части территории государства отделяются и
образуют одно или несколько государств, независимо от того,
продолжает ли существовать государство-предшественник:
а) любой договор, находившийся в силе в момент правопреемства
государств в отношении всей территории
государства-предшественника, продолжает находиться в силе в
отношении каждого образованного таким образом
государства-преемника;
b) любой договор, находившийся в силе в момент правопреемства
государств в отношении лишь той части территории
государства-предшественника, которая стала
государством-преемником, продолжает находиться в силе в отношении
только этого государства-преемника.
2. Пункт 1 не применяется, если:
а) соответствующие государства договорились об ином; или
b) из договора явствует или иным образом установлено, что
применение этого договора в отношении данного государствапреемника
было бы несовместимо с объектом и целями этого договора или
коренным образом изменило бы условия его действия.
Статья 35
Положение, когда государство продолжает
существовать после отделения части его территории
Когда после отделения любой части его территории
государство-предшественник продолжает существовать, любой договор,
который в момент правопреемства государств находился в силе в
отношении государства-предшественника, продолжает находиться в
силе в отношении его сохранившейся территории, за исключением
случаев, когда:
а) соответствующие государства договорились об ином;
b) установлено, что договор относился лишь к той территории,
которая отделилась от государства-предшественника; или
с) из договора явствует или иным образом установлено, что
применение этого договора в отношении государствапредшественника
было бы несовместимо с объектом и целями этого договора или
коренным образом изменило бы условия его действия.
Статья 36
Участие в договорах, не находившихся в силе в
момент правопреемства государств,
в случаях отделения частей государства
1. С исключениями, предусмотренными пунктами 3 и 4,
государство-преемник, указанное в пункте 1 статьи 34, может путем
уведомления установить свой статус в качестве договаривающегося
государства многостороннего договора, который не находится в силе,
если в момент правопреемства государств государство-предшественник
являлось договаривающимся государством этого договора в отношении
территории, являющейся объектом правопреемства государств.
2. С исключениями, предусмотренными пунктами 3 и 4,
государство-преемник, указанное в пункте 1 статьи 34, может путем
уведомления установить свой статус в качестве участника
многостороннего договора, который вступает в силу после момента
правопреемства государств, если в момент правопреемства государств
государство-предшественник являлось договаривающимся государством
этого договора в отношении территории, являющейся объектом
правопреемства государств.
3. Пункты 1 и 2 не применяются, если из договора явствует или
иным образом установлено, что применение этого договора в
отношении данного государства-преемника было бы несовместимо с
объектом и целями этого договора или коренным образом изменило бы
условия его действия.
4. Если договор относится к категории, указанной в пункте 3
статьи 17, государство-преемник может установить свой статус в
качестве участника или договаривающегося государства этого
договора лишь с согласия всех его участников или всех
договаривающихся государств.
Статья 37
Участие, в случаях отделения частей государства,
в договорах, подписанных государством-
предшественником под условием ратификации,
принятия или утверждения
1. С исключениями, предусмотренными пунктами 2 и 3, если до
момента правопреемства государств государство-предшественник
подписало многосторонний договор под условием ратификации,
принятия или утверждения и этот договор, если бы он в момент
правопреемства государств находился в силе, применялся бы в
отношении территории, являющейся объектом правопреемства
государств, государствопреемник, указанное в пункте 1 статьи 34,
может ратифицировать, принять или утвердить этот договор, как если
бы оно его подписало, и, таким образом, стать договаривающимся
государством или участником этого договора.
2. Пункт 1 не применяется, если из договора явствует или иным
образом установлено, что применение этого договора в отношении
государства-преемника было бы несовместимо с объектом и целями
этого договора или коренным образом изменило бы условия его
действия.
3. Если договор относится к категории, указанной в пункте 3
статьи 17, государство-преемник может стать договаривающимся
государством или участником этого договора только с согласия всех
его участников или всех договаривающихся государств.
Статья 38
Уведомления
1. Любое уведомление в соответствии со статьями 31, 32 или 36
делается в письменной форме.
2. Если уведомление не подписано главой государства, главой
правительства или министром иностранных дел, то представителю
государства, передающему это уведомление, может быть предложено
представить полномочия.
3. Если договором не предусматривается иное, то уведомление:
а) препровождается государством-преемником депозитарию или,
если нет депозитария, участникам или договаривающимся
государствам;
b) считается сделанным государством-преемником с момента
получения его депозитарием, или, если нет депозитария, с момента
получения его всеми участниками, или, в зависимости от случая,
всеми договаривающимися государствами.
4. Пункт 3 не затрагивает какой-либо обязанности депозитария,
установленной договором или установленной иным образом,
информировать участников или договаривающиеся государства об
уведомлении или о любом, связанном с ним сообщении, сделанном
государством-преемником.
5. С учетом положений данного договора, такое уведомление или
сообщение считается полученным государством, которому оно
предназначено, лишь в момент извещения его об этом депозитарием.
Часть V
Прочие постановления
Статья 39
Случаи ответственности государств и
начала военных действий
Положения настоящей Конвенции не предрешают ни одного из
вопросов, которые могут возникнуть применительно к последствиям
правопреемства государств в отношении какого-либо договора из
международной ответственности государства или из начала военных
действий между государствами.
Статья 40
Случаи военной оккупации
Положения настоящей Конвенции не предрешают ни одного из
вопросов, которые могут возникнуть в отношении какого-либо
договора из военной оккупации территории.
Часть VI
Урегулирование споров
Статья 41
Консультации и переговоры
В случае возникновения спора между двумя или несколькими
участниками настоящей Конвенции относительно ее толкования или
применения, они будут, по просьбе любого из них, стремиться
разрешить его путем проведения консультаций и переговоров.
Статья 42
Примирительная процедура
Если спор не был разрешен в течение шести месяцев со дня
просьбы, указанной в статье 41, любая сторона в споре может
передать его на примирительную процедуру, предусмотренную в
Приложении к настоящей Конвенции, обратившись с соответствующей
просьбой к Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций и
сообщив об этом другой или другим сторонам в споре.
Статья 43
Судебное разрешение и арбитраж
Любое государство при подписании или ратификации настоящей
Конвенции или при присоединении к ней или в любой момент после
этого может путем уведомления на имя депозитария заявить, что в
случае, когда спор не был решен посредством применения процедур,
указанных в статьях 41 и 42, этот спор может быть передан на
решение Международного Суда путем письменного заявления любой
стороны в споре или же на арбитраж при условии, что другое
государство - сторона в споре сделало такое же заявление.
Статья 44
Разрешение по взаимному согласию
Независимо от положений статей 41, 42 и 43, в случае
возникновения спора между двумя или несколькими участниками
настоящей Конвенции относительно ее толкования или применения, они
могут по взаимному согласию передать его в Международный Суд или
на арбитраж либо избрать другую соответствующую процедуру
урегулирования споров.
Статья 45
Другие находящиеся в силе положения о разрешении споров
Ничто в статьях 41-44 не затрагивает прав или обязательств
участников настоящей Конвенции, предусмотренных любыми имеющими
силу положениями, связывающими их в отношении урегулирования
споров.
Часть VII
Заключительные положения
Статья 46
Подписание
Настоящая Конвенция открыта для подписания всеми
государствами до 28 февраля 1979 года в федеральном министерстве
иностранных дел Австрийской Республики, а затем до 31 августа 1979
года - в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций в
НьюЙорке.
Статья 47
Ратификация
Настоящая Конвенция подлежит ратификации. Ратификационные
грамоты сдаются на хранение Генеральному секретарю Организации
Объединенных Наций.
Статья 48
Присоединение
Настоящая Конвенция открыта для присоединения любого
государства. Документы о присоединении сдаются на хранение
Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций.
Статья 49
Вступление в силу
1. Настоящая Конвенция вступает в силу на тридцатый день
после сдачи на хранение пятнадцатой ратификационной грамоты или
документа о присоединении.
2. Для каждого государства, ратифицировавшего Конвенцию или
присоединившегося к ней после сдачи на хранение пятнадцатой
ратификационной грамоты или документа о присоединении, Конвенция
вступает в силу на тридцатый день после сдачи на хранение этим
государством своей ратификационной грамоты или документа о
присоединении.
Статья 50
Аутентичные тексты
Подлинник настоящей Конвенции, английский, арабский,
испанский, китайский, русский и французский тексты которой
являются равно аутентичными, сдается на хранение Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций.
В удостоверение чего нижеподписавшиеся полномочные
представители, должным образом уполномоченные своими
правительствами, подписали настоящую Конвенцию.
Совершено в Вене двадцать третьего августа тысяча девятьсот
семьдесят восьмого года.
Приложение
1. Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций
составляет и ведет список мировых посредников из числа
квалифицированных юристов. С этой целью каждому государству -
члену Организации Объединенных Наций или участнику настоящей
Конвенции предлагается назначить двух мировых посредников, и имена
назначенных таким образом лиц образуют указанный список. Мировые
посредники включая мировых посредников, назначенных для заполнения
открывшейся случайно вакансии, - назначаются на срок в пять лет, и
этот срок может быть возобновлен. Мировой посредник по истечении
срока, на который он был назначен, будет продолжать выполнять
любые функции, для осуществления которых он был избран в
соответствии с положениями следующего пункта.
2. Если к Генеральному секретарю направляется просьба в
соответствии с положениями статьи 42, он передает спор на
рассмотрение примирительной комиссии, образованной следующим
образом.
Государство или государства, являющееся или являющиеся одной
стороной в споре, назначают:
а) одного мирового посредника, являющегося гражданином этого
государства или одного из этих государств, из числа лиц,
включенных в упомянутый в пункте 1 список, или из числа других
лиц; и
б) одного мирового посредника, не являющегося гражданином
этого государства или одного из этих государств, из числа
включенных в упомянутый список лиц.
Государство или государства, являющееся или являющиеся другой
стороной в споре, назначают двух мировых посредников таким же
образом. Четыре избираемых сторонами мировых посредника должны
быть назначены в течение шестидесяти дней с той даты, когда
Генеральный секретарь получает соответствующую просьбу.
Эти четыре мировых посредника в течение шестидесяти дней с
даты назначения последнего из них назначают из числа включенных в
список лиц пятого мирового посредника, который будет
председателем.
Если председатель или какой-либо из других мировых
посредников не назначаются в течение предусмотренных выше для их
назначения сроков, то они назначаются Генеральным секретарем в
течение шестидесяти дней с даты истечения соответствующего срока.
Назначение председателя может быть произведено Генеральным
секретарем либо из числа лиц, включенных в список, либо из числа
членов Комиссии международного права. Любой из сроков, в течение
которых должны быть произведены назначения, может быть продлен с
согласия сторон в споре. Любая вакансия должна быть заполнена тем
же способом, который был указан для первоначального назначения.
3. Примирительная комиссия сама устанавливает свою процедуру.
Комиссия может, с согласия сторон в споре, предложить любому из
участников настоящей Конвенции представить ей свое мнение устно
или письменно. Комиссия принимает решения и делает рекомендации
большинством голосов своих пяти членов.
4. Комиссия может обращать внимание сторон в споре на любые
меры, могущие облегчить полюбовное решение спора.
5. Комиссия заслушивает стороны, рассматривает претензии и
возражения и вносит на рассмотрение сторон предложения,
направленные на достижение полюбовного решения спора.
6. Комиссия должна представить свой доклад в течение
двенадцати месяцев, следующих за датой ее образования. Этот доклад
направляется Генеральному секретарю и передается сторонам в споре.
Доклад Комиссии, включая любые содержащиеся в нем выводы о
вопросах факта и вопросах права, не является обязательным для
сторон и представляет собой лишь рекомендацию, предложенную на
рассмотрение сторон с целью облегчения полюбовного решения спора.
7. Генеральный секретарь предоставляет Комиссии помощь и
средства обслуживания, в которых она может нуждаться. Расходы
Комиссии покрываются Организацией Объединенных Наций.