Активний розвиток приватного права, а також певне скорочення можливостей публічно-правового захисту зумовлює необхідність розширення приватноправових засобів захисту, до яких відноситься перш за все можливість звернення за захистом до суду шляхом подання позовів.
Загальноприйнятою у науці цивільного процесуального права є класифікація позовів за їх предметом (позови про визнання, присудження, перетворення) та за матеріально-правовим критерієм (позови за видами відповідних спірних правовідносин). Однак у зв'язку з можливістю судового захисту різноманітних інтересів (адже згідно з ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі) виникає необхідність здійснення класифікації позовів ще за одним критерієм — за характером інтересів, що захищаються, та вигодонабувачем (див.: В.Ярков. Косвенные иски: проблемы теории и практики // Корпоративный юрист. — 2007. — № 11. — С.52). За останньою ознакою позови поділяють на особисті, позови на захист публічних та державних інтересів, на захист прав інших осіб, на захист невизначеного кола осіб та непрямі (похідні) позови. Предметом нашого розгляду є окремі аспекти останнього виду позовів.
Особливість непрямих (похідних) позовів полягає в тому, що позивачі захищають свої інтереси, але роблять це не прямо, а опосередковано.
Концепція непрямого позову виникла з практики англійського трасту — довірчого управління чужим майном, яке покладається на менеджерів, що повинні діяти найбільш ефективно, добросовісно і розумно в інтересах власників майна. Цей же принцип лежить і в основі діяльності акціонерного товариства: на посадових осіб покладається обов'язок добросовісно управляти майном та коштами, переданими акціонерами. Однак інколи менеджери діють у власних інтересах, а не в інтересах акціонерів, які їх найняли. Такі конфлікти і є причиною появи непрямих позовів як правового засобу впливу на посадовців корпорацій з боку окремих акціонерів, у т.ч. міноритарних (дрібних), які не здатні на етапі укладення правочинів захищати свої законні інтереси.
Найбільш характерною сферою застосування непрямих позовів є сфера корпоративних відносин. Фізичні та юридичні особи, придбаваючи акції, набувають певні майнові права вимоги до акціонерного товариства — на участь у розподілі прибутку, на отримання частини майна у разі ліквідації товариства. Майнові права вимоги також є "майном", а тому забезпечуються правовими гарантіями, включаючи охорону законом прав акціонерів, у т.ч. міноритарних (дрібних) акціонерів як слабкої сторони в системі корпоративних відносин, і судовий захист порушених прав.
Непрямий позов пред'являється акціонером на захист інтересів акціонерного товариства, яке зазнало збитків внаслідок неправомірних дій його посадових осіб. Однак у кінцевому рахунку акціонери захищають і власні інтереси, оскільки після відшкодування збитків чи повернення неправомірно відчуженого майна збільшуються активи акціонерного товариства. Крім цього, може підвищитися ринкова вартість його акцій. Однак пред'явлення непрямих позовів спрямоване не лише на захист приватних інтересів акціонерів, але й на досягнення таких публічних цілей, як залучення приватних інвестицій в економіку та забезпечення стабільності суспільних відносин у сфері цивільного обороту.
Непрямі позови характеризуються специфічним суб'єктним складом спірних матеріально-правових відносин та процесуально-правових відносин, що виникають з них. Пряма матеріально-правова вимога належить акціонерному товариству, яке є вигодонабувачем за позовом та на користь якого стягується присудження. Суб'єктом, зобов'язаним відшкодувати заподіяні збитки, виступає посадова особа товариства. Щодо процесуально-правових відносин, то право на позов надане учасникам юридичної особи, які розглядаються як позивачі. Відповідачами виступають або посадові особи товариства, які заподіяли збитки, або особи, які є сторонами оспорюваного правочину.
Одним із складних теоретико-прикладних питань непрямих позовів є питання про позивача. Хоча із позовною заявою до суду звертається акціонер (акціонери) товариства, відкритим залишається питання: як який суб'єкт цивільного процесу вони виступають? Як самостійний позивач чи законний представник акціонерного товариства, яке у свою чергу є позивачем? Шукаючи відповідь, необхідно пам'ятати про загальне правило представництва, згідно з яким представник не може бути вигодонабувачем за тими юридичними діями, що ним вчиняються, у тому числі і в суді, від імені особи, яку він представляє. У випадку задоволення позову непрямим вигодонабувачем буде акціонер, оскільки у кінцевому рахунку він захищає власні майнові інтереси. Тому робимо висновок, що акціонери, пред'являючи непрямий позов, діють від власного імені як самостійні позивачі.
Можливість пред'явлення непрямих позовів передбачена законодавством багатьох країн світу, зокрема: США, Німеччини, Франції, Росії. Так, федеральний закон Російської Федерації "Про акціонерні товариства" від 26.12.1995 р. № 208-ФЗ передбачає ряд випадків, коли допускається пред'явлення непрямих позовів акціонерами товариства, зокрема:
- позови акціонерів про визнання недійсними значних правочинів, а також правочинів, у вчиненні яких існує заінтересованість, у разі їх укладення товариством з порушенням вимог цього закону (п.6 ст.79, п.1 ст.84);
- позови акціонерів дочірнього товариства до основного товариства про відшкодування збитків, завданих цьому товариству з вини основного товариства (п.3 ст.6);
- позови акціонерів, які володіють не менш ніж одним відсотком акцій, до членів органів управління про відшкодування збитків, спричинених товариству їх винними діями чи бездіяльністю (п.5 ст.71).
На жаль, чинне законодавство України права акціонерів на звернення до суду за захистом інтересів акціонерного товариства не передбачає. Хоча ч.4 ст.23 Закону України "Про господарські товариства" і закріплює відповідальність посадових осіб за заподіяну ними товариству шкоду.
Враховуючи непоодинокі випадки зловживання посадовими особами господарських товариств та/або вчинення ними правочинів, що суперечать як інтересам товариств, так і їх учасників, останні намагаються захистити інтереси товариств (та опосередковано свої інтереси) шляхом подання позовів до суду. Однак судові органи у задоволенні таких позовів відмовляють, посилаючись на відсутність у учасників товариств наданого законом права на звернення до судів з подібними позовами (див., наприклад, Узагальнення практики розгляду судами корпоративних спорів, підготовлене суддею Верховного Суду України О.І.Потильчук та начальником управління вивчення та узагальнення судової практики того ж суду І.В.Бейцун — http://www.scourt.gov.ua).
Знаковим стало рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес). Як зазначено в рішенні, охоронювані законом інтереси акціонерного товариства не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів. А тому відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України 1963 р. (чинного на момент розгляду справи) "акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення...".
Аналогічну позицію зайняв і Вищий господарський суд України, який у п.п.2.2.1 своїх рекомендацій № 04-5/14 від 28.12.2007 р. "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" зазначив, що законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним товариством, або якщо таке право надається йому статутом. Відсутність уповноваження може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Таким чином, акціонер вправі виступати на захист прав та інтересів акціонерного товариства в українських судах тільки як представник, подаючи позов від імені і за дорученням самого акціонерного товариства.
Такий стан речей аж ніяк не сприяє ефективному захисту інтересів акціонерів, оскільки досить важко уявити ситуацію, коли посадові особи товариства, що зловживають своїми правами, нададуть повноваження на пред'явлення позовів для захисту інтересів товариств від їх власних неправомірних дій (бездіяльності) чи для притягнення їх же до майнової відповідальності. Виходячи з чинних правових норм, на сьогодні акціонери можуть подати позов до посадових осіб товариства про стягнення збитків чи про визнання недійсними укладених правочинів тільки після їх звільнення із займаних посад. А цей процес, як відомо, потребує значного часу і часто пов'язаний з тривалими судовими розглядами.
Ситуацію на краще покликаний змінити Закон України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17.09.2008 р., який набуде чинності з 29 квітня 2009 р. Цим актом (ч.2 ст.72) нарешті на законодавчому рівні закріплено право будь-кого з акціонерів вимагати визнання судом недійсним правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, укладеного акціонерним товариством з юридичною особою, всі акції (частки, паї) якої належать особі, заінтересованій у вчиненні товариством правочину, та/або її афілійованим особам, у разі недотримання вимог, передбачених статтею 71 цього Закону, а також відшкодування збитків та/або моральної шкоди.
На жаль, законодавець обмежив можливості акціонерів подавати позов на захист інтересів акціонерних товариств (і опосередковано — своїх інтересів) лише одним випадком. Хоча, на нашу думку, Закон "Про акціонерні товариства", а також і Закон "Про господарські товариства" варто доповнити, надавши акціонерам (учасникам) право звертатися до суду, наприклад, з позовами до посадових осіб про відшкодування збитків, про визнання недійсними значних правочинів.
Впевнені, що впровадження інституту непрямих позовів для захисту інтересів господарських товариств та їх учасників є давно назрілим і потребує законодавчого забезпечення шляхом закріплення права на подання відповідного позову в нормах матеріального права, а також особливостей процедури розгляду непрямого позову в нормах процесуального права.
Автор: Тетяна КАРНАУХ