К О М Е Н Т А Р
від 10.01.2000
vd20000110
( Додатково див. Ухвала ВАСУ N 70/6 ( v70_6800-99 )
від 03.02.99 та Постанову ВАСУ N 04-1/1-5/35 ( v5_35800-99 )
від 06.05.99 )
Вичерпний перелік категорій справ, що підвідомчі арбітражним
судам, встановлено у ст. 12 Арбітражного процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (далі - АПК). Серед іншого предметом розгляду
можуть бути і спори про визнання актів недійсними. Саме ця
категорія справ і є предметом нашого коментаря.
Передусім, слід визначитись про які саме акти, як предмет
розгляду арбітражних судів, йдеться. Відповідно до ст. 1 АПК
( 1798-12 ) загальне право на звернення до арбітражного суду
виникає у випадку порушення або оспорювання прав і охоронюваних
законом інтересів певних юридичних осіб або громадян. Таким чином,
йдеться про акти, що мають обов'язковий характер, тобто такі, що
встановлюють, змінюють або відміняють певні права і обов'язки. Це
може бути наслідком видання актів, як нормативного (інструкції,
положення тощо), так і ненормативного характеру (індивідуальних -
рішення про застосування фінансових санкцій за результатами
перевірки тощо).
Юридична наука поділяє акти на певні види: 1) дії, вчинки
громадян або посадових осіб; 2) документи, що мають юридичне
значення, тобто видаються відповідними органами або посадовими
особами у межах їх компетенції - інструкції, накази тощо
("Юридична енциклопедія", Київ, 1998 р., Т. 1, стор. 74). У
п.п. 2 п. 2 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України
від 08.02.96 N 02-5/62 ( v5_62800-96 ) "Про деякі питання
підвідомчості і підсудності справ арбітражним судам" (з наступними
змінами і доповненнями) зазначається, що в арбітражному суді не
можуть оспорюватись окремі дії службових осіб, що вчинені в
процесі чи за результатами перевірок тощо. Отже, можна зробити
висновок, що у ст. 12 АПК ( 1798-12 ) йдеться лише про юридичні
акти, тобто певні документи обов'язкового характеру, а не про
фізичні дії певних посадових осіб.
У постанові Вищого арбітражного суду України від 06.05.99
( v5_35800-99 ), що коментується, з цього приводу робиться
посилання на главу 31-А Цивільного процесуального кодексу України
( 1504-06 ) - де йдеться про оскарження саме неправомірних дій
службових осіб, в т.ч. і фізичних дій (ст. 248-2 ЦПК). Втім,
відповідно до ст. 248-1 ЦПК, подавати такі скарги до загальних
судів може лише громадянин. Таким чином, юридичні особи позбавлені
цієї можливості, як у загальному, так і в арбітражному суді.
Від документів, що є предметом арбітражного розгляду, тобто
юридичних актів, слід відрізняти документи (акти), що лише
фіксують певні юридичні факти. Вони окремим предметом судового
розгляду бути не можуть і оцінюються арбітражним судом разом з
іншими обставинами справи - акти податкових перевірок, ревізій,
всілякі протоколи про порушення тощо. Це зазначається і в п. 1
роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.05.95
N 02-5/451 ( v_451800-95 ) "Про деякі питання практики вирішення
спорів за участю податкових органів" (з наступними змінами і
доповненнями).
Що ж стосується саме доручення певної службової особи, як
предмету розгляду по коментованій справі, то тут слід взяти до
уваги наступне. Обов'язкові акти можна також розділити на: 1)
зовнішні, тобто такі, що регулюють певні відносини за межами
органу, який видав цей акт і 2) внутрішні, що регулюють певні
відносини у межах відповідного органу (накази по кадрах, по
веденню діловодства, правила внутрішнього трудового розпорядку
тощо). Внутрішні обов'язкові акти предметом арбітражного розгляду
бути не можуть через збіг органу, що видав цей акт і об'єкту його
дії в одній юридичній особі. Доручення віце-прем'єр-міністра
України є внутрішнім юридичним актом управління і з урахуванням
ст. 117 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не є обов'язковим за
межами Кабінету Міністрів України. У ст. 117 Конституції, як
обов'язкові для виконання, визначені лише постанови і
розпорядження Кабінету Міністрів України. Саме це і стало причиною
для припинення провадження по справі. Це визнав і сам Віце-прем'єр
відмінивши своє попереднє доручення і мотивуючи подібне прийняттям
відповідної постанови Кабінету Міністрів України.
Надруковано: "Вісник Вищого арбітражного суду України", 4(8),
1999 р.