ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ
РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
 
Л И С Т
 
18.06.2003 N 3590
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва <...> повідомляє.
 
I. Щодо відповідальності за неподання форми статистичної звітності за N 10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (далі - Звіт), яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002 р. N 49 (v0049202-02) .
Згідно з підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181) платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Відповідно до статті 1 Закону N 2181 (2181-14) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Фонд України соціального захисту інвалідів, до якого подається Звіт, не віднесено Законом N 2181 (2181-14) до контролюючих органів, до того ж, на підставі Звіту не здійснюється нарахування та/або сплата податку (збору). Таким чином, немає підстав для застосування штрафних санкцій, встановлених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону N 2181 за неподання (несвоєчасне подання) Звіту.
Відповідно до частини першої статті 186-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) неподання органам державної статистики даних для проведення державних статистичних спостережень або подання їх недостовірними, не в повному обсязі, не за формою, передбаченою звітно-статистичною документацією, чи із запізненням; незабезпечення належного стану первинного обліку; порушення порядку ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України - тягне за собою накладення штрафу на громадян - від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У статті 244-3 цього Кодексу (80732-10) передбачено, що органи державної статистики розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень (стаття 186-3). Від імені органів державної статистики розглядати справи і накладати адміністративні стягнення мають право керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики та його заступники, керівники органів державної статистики в Автономній Республіці Крим, областях, районах і містах та їх заступники.
Незважаючи на те що ця форма належить до державної статистичної звітності, вона подається до відділень Фонду. А адміністративний штраф згідно із зазначеною статтею застосовується органами статистики за неподання даних саме до органів статистики. У той же час у Фонду немає повноважень щодо самостійного накладення адміністративних штрафів за неподання Звіту. Отже, адміністративна відповідальність за порушення термінів подання Звіту застосовуватися в нинішній час не може.
Інші законодавчі акти, зокрема Закон України від 21 березня 1991 року N 875-XII (875-12) "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", також не передбачають відповідальність безпосередньо за неподання Звіту.
 
II. Щодо забезпечення працівників, що направляються у відрядження, коштами на відрядження:
Відповідно до статті 121 "Гарантії і компенсації при службових відрядженнях" Кодексу законів про працю України (322-08) працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку із службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. Таким чином, забезпечення працівників коштами на відрядження віднесено до гарантованих трудових прав.
Згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 10 червня 1999 р. N 146 (z0418-99) , підприємство, що відряджає працівника, зобов'язане забезпечити його грошовими коштами (авансом) у розмірах, установлених нормативно-правовими актами про службові відрядження. При цьому пунктом 10 розділу I "Порядок відрядження в межах України" Інструкції передбачено, що відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання жилого приміщення, і добові. Аналогічні положення встановлені Інструкцією щодо відряджень за кордон.
Таким чином, законодавство встановлює обов'язок суб'єкта підприємництва в необхідному обсязі забезпечувати працівників коштами, які необхідні їм для виконання завдання у відрядженні.
Що стосується відповідальності за порушення зазначених вимог, то відповідно до частини першої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) порушення вимог законодавства про працю тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від п'ятнадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80732-10) справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою цієї статті, розглядають судді районних (міських) судів, а протоколи про ці правопорушення мають право складати органи Міністерства праці та соціальної політики України, як це передбачено у статті 255 цього ж Кодексу.
 
Заступник голови Г.Білоус