розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) пункту 3 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 17 червня 1993 року (3290-12) (Відомості Верховної Ради України, 1993, N 29, ст. 304; N 44, ст. 423; 1995, N 30, ст. 233) із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України "Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 7 лютого 1996 року (36/96-ВР) (Відомості Верховної Ради України, 1996, N 8, ст. 37), та Постанови Ради Міністрів УРСР і Ради Федерації незалежних профспілок України "Про управління соціальним страхуванням в Українській РСР" від 11 лютого 1991 року (25-91-п) (ЗП України, 1991, N 2, ст. 10).

Заслухавши суддю-доповідача Малинникову Людмилу Федорівну та розглянувши матеріали конституційного подання, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. У конституційному поданні суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати України - порушує клопотання про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 3 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (3290-12) із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України "Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (36/96-ВР) (далі - Постанова Верховної Ради України) у частині надання права директорам виконавчих дирекцій Фонду соціального страхування України припиняти операції підприємств, установ, організацій, громадян-підприємців на рахунках в установах банків у разі відмови їх від реєстрації як платників внесків до зазначеного Фонду та спільної Постанови Ради Міністрів УРСР і Ради Федерації незалежних профспілок України "Про управління соціальним страхуванням в Українській РСР" (25-91-п) .

Як зазначають народні депутати України, з метою вдосконалення управління соціальним страхуванням і його фінансування Рада Міністрів УРСР і Рада Федерації незалежних профспілок України прийняли Постанову "Про управління соціальним страхуванням в Українській РСР" (25-91-п) , згідно з якою 1 січня 1991 року створено Фонд соціального страхування Української РСР із відділеннями в областях і в м. Києві. Оскільки на час прийняття цієї Постанови (25-91-п) в Україні вже діяли профспілки кооперативних підприємств СРСР, які не брали участі в створенні вказаного Фонду і не надавали повноважень Федерації незалежних профспілок України діяти від їх імені, банківські установи, на думку народних депутатів України, не мали права поширювати положення пункту 3 Постанови Верховної Ради України (3290-12) на профспілкові організації недержавного сектора економіки.

Зазначені положення про надання права директорам виконавчих дирекцій Фонду соціального страхування і його відділень та їх заступникам щодо припинення банківських операцій, а також Постанова Ради Міністрів УРСР і Ради Федерації незалежних профспілок України "Про управління соціальним страхуванням в Українській РСР" (25-91-п) , як вважають народні депутати України, суперечать частині третій статті 36 Конституції України (254к/96-ВР) , згідно з якою всі професійні спілки мають рівні права, та частині п'ятій статті 244 Кодексу законів про працю України (322-08) , де передбачені права професійних спілок, зокрема, щодо управління державним соціальним страхуванням.

Як вважає суб'єкт права на конституційне подання, у зв'язку з прийняттям Верховною Радою Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (77/97-ВР) від 18 лютого 1997 року (Відомості Верховної Ради України, 1997, N 16, ст. 119), за яким із переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) вилучено такий вид платежу, як "внески до Фонду соціального страхування України" (стаття 14 (77/97-ВР) ) , втрачають фактичну чинність Постанова Ради Міністрів УРСР і Ради Федерації незалежних профспілок України "Про управління соціальним страхуванням в Українській РСР" (25-91-п) , а також пункт 3 Постанови Верховної Ради України (3290-12) у частині надання директорам виконавчих дирекцій Фонду соціального страхування України та їх заступникам права припиняти операції юридичних осіб та громадян-підприємців на рахунках в установах банків.

Ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України з конституційних подань у відкритті провадження в справі відмовлено на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) .

2. Дослідженням зазначених у конституційному поданні правових актів встановлено, що відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР і Ради Федерації незалежних профспілок України "Про управління соціальним страхуванням в Українській РСР" (25-91-п) з 1 січня 1991 року створено Фонд соціального страхування Української РСР і директори зазначеного Фонду та їх заступники згідно з пунктом 3 Постанови Верховної Ради України (3290-12) набули право припиняти операції юридичних осіб та громадян-підприємців на рахунках в установах банків у разі відмови їх від реєстрації як платників внесків до цього Фонду. Такі внески згідно з статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) від 2 лютого 1994 року належали до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). Після внесення Верховною Радою України 18 лютого 1997 року змін (77/97-ВР) до зазначеної статті (1251-12) замість внесків до Фонду соціального страхування України встановлено збір на обов'язкове соціальне страхування. При цьому законодавець у частині 3 згаданої статті (1251-12) передбачив, що порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів визначається законами України.

Відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" (402/97-ВР) від 26 червня 1997 року (Відомості Верховної Ради України, 1997, N 37, ст. 238) платниками збору на обов'язкове соціальне страхування визначаються суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Збір на обов'язкове соціальне страхування платники збору повинні були сплачувати до Державного бюджету України з його зарахуванням на окремий рахунок (стаття 3 Закону (402/97-ВР) ) . Крім цього, було зазначено, що такий порядок набирає чинності з 1 січня 1998 року та діє до законодавчого врегулювання питань запровадження збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (стаття 5 Закону (402/97-ВР) ) .

Після надходження до Конституційного Суду України 14 листопада 1997 року конституційного подання з питань невідповідності Конституції України (254к/96-ВР) положень оспорених законодавчих актів Верховна Рада України Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" (800/97-ВР) від 30 грудня 1997 року (Офіційний вісник України, 1998, N 3, ст. 71) фактично прийняла нову редакцію статті 3 (402/97-ВР) .

У цій статті (402/97-ВР) зазначено, що "Збір на обов'язкове соціальне страхування, крім збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, платники збору сплачують на рахунок Фонду соціального страхування України. Нагляд за його фінансовою діяльністю здійснює наглядова рада Фонду соціального страхування України.

Положення про Фонд соціального страхування України, наглядову раду та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України за погодженням з профспілковими об'єднаннями України.

Кошти на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття зараховуються на окремий рахунок Державного бюджету України.

Управління цими коштами здійснюється у порядку, встановленому для управління коштами Державного бюджету України, відповідним міністерством, визначеним Кабінетом Міністрів України".

3. Викладені в конституційному поданні доводи про неконституційність оспорених законодавчих актів через вилучення із статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) положення про внески до Фонду соціального страхування України, що призвело, на думку народних депутатів України, до "фактичної втрати дії" пункту 3 Постанови Верховної Ради України (3290-12) , не узгоджуються з новими положеннями статті 3 Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" (402/97-ВР) , які були внесені після надходження конституційного подання. Цей висновок випливає із змісту нової редакції цієї статті (402/97-ВР) , яка істотно відрізняється від попередньої і передбачає, що Фонд соціального страхування визнано органом, на рахунок якого суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності повинні сплачувати збір на обов'язкове соціальне страхування. Такі зміни створили відповідну юридичну норму, якої бракувало в законодавстві.

Крім того, суб'єкт права на конституційне подання, викладаючи правові обгрунтування, взагалі не послався на зазначений Закон (402/97-ВР) , який безпосередньо пов'язаний з питаннями, порушеними у конституційному поданні. Так, в Законі (402/97-ВР) затверджено порядок справляння та використання збору на обов'язкове соціальне страхування і визначено платників збору, серед яких є громадські та інші установи й організації (стаття 1 (402/97-ВР) ) , в тому числі сюди входять і професійні спілки (частина третя статті 36 Конституції України (254к/96-ВР) ) .

Виходячи з того, що внесені зміни до статті 3 Закону (402/97-ВР) суттєво впливають на вирішення питань, порушених у конституційному поданні народних депутатів України, суб'єкт права на конституційне подання зобов'язаний викласти відповідні обгрунтування щодо неконституційності положень законодавчих актів, які оспорені. Конституційне подання не відповідає вимогам пункту 4 статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , а тому згідно з пунктом 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) є підстави для відмови у відкритті конституційного провадження.

Народні депутати України не позбавлені права вдруге звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень оспорених актів за наявності в ньому правових обгрунтувань з урахуванням викладених у цій Ухвалі вимог щодо відповідності конституційного подання статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) .

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтею 150 Конституції України (254к/96-ВР) , статтею 40, пунктом 2 статті 45, статтею 50 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) , Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) пункту 3 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (3290-12) від 17 червня 1993 року із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України "Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (36/96-ВР) від 7 лютого 1996 року, та Постанови Ради Міністрів УРСР і Ради Федерації незалежних профспілок України "Про управління соціальним страхуванням в Українській РСР" (25-91-п) від 11 лютого 1991 року.