Відповідно до статті 11 Закону України від 19.10.2000 р. N 2063-III (2063-14) "Про державну підтримку малого підприємництва" спрощена система може застосовуватися для суб'єктів малого підприємництва в порядку, установленому законодавством України. Таким законодавчим документом, яким встановлена спрощена система оподаткування, є Указ Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 (727/98) "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу від 28.06.99 р. N 746/99 (746/99) ). Держпідприємництво вважає, що немає протиріччя між Законом України від 19.10.2000 р. N 2063-III (2063-14) "Про державну підтримку малого підприємництва" та Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 (727/98) "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (у редакції Указу від 28.06.99 р. N 746/99 (746/99) ).

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, обсяг виручки яких за рік перевищує 1 млн. грн., та фізичні особи, обсяг виручки яких за рік перевищує 500 тис. грн., не мають правових підстав для сплати єдиного податку.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. N 507 (507-2000-п) "Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727" у статті 1 під словом "рік" розуміється календарний рік.

Згідно з пунктом 1.31 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) у редакції Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР (283/97-ВР) , зі змінами і доповненнями, продажем товарів вважаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових актів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари. Продажем результатів робіт (послуг) вважаються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими, ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової, власності. Щодо включення до виручки від реалізації позареалізаційних доходів, то такі доходи не підпадають під визначення терміна "виручка з продажу", наведене в Указі. Отже, суб'єкти малого підприємництва для обкладання єдиним податком не повинні враховувати суми позареалізаційних доходів. Таким чином, суб'єкти малого підприємництва для обкладання єдиним податком повинні враховувати тільки надходження від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), основних фондів та виручки від іншої реалізації.

Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами, які передбачають повернення таких коштів. Відповідно до підпункту 4.1.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) до валових доходів включаються суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді. Поворотна фінансова допомога не значиться у зазначеному пункті Закону, в інших пунктах її теж немає. Поворотна фінансова допомога надається одним підприємством іншому не у власність, а в користування і підлягає поверненню. Таким чином, поворотна фінансова допомога не може вважатись доходом і включатись до складу валового доходу та обкладатись єдиним податком.

Статтею 1 Указу N 746 (746/99) визначено, що спрощена система оподаткування у вигляді сплати єдиного податку вводиться для таких суб'єктів малого підприємництва: - фізичних осіб, які проводять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.; - юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Однак, є ще й інші обмеження. Відповідно до статті 7 Указу Президента N 746 (746/99) його дія не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи. Крім того, не може перейти на сплату єдиного податку підприємство, у статутному фонді якого частка, що належить юридичній особі, яка не відноситься до суб'єктів малого підприємництва, перевищує 25 відсотків. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами, також не можуть перейти на сплату єдиного податку.

Відповідно до положень Указу Президента N 746 (746/99) виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Згідно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 р. N 193 (z0515-00) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2000 р. за N 515/4736, статті доходів, витрат та руху грошових коштів підлягають перерахунку за валютним курсом на дату здійснення операцій. Таким чином, валютні кошти, які надходять навалютний рахунок або до каси підприємства, перераховуються у гривні за офіційним курсом НБУ на дату надходження і включаються в об'єкт обкладання єдиним податком.

Якщо з ряду причин продукція не була відвантажена і на вимогу замовника йому була повернена сума передоплати, то її слід виключити з виручки (валового доходу) від реалізації товарів (робіт, послуг).

Якщо податок на додану вартість і податок на прибуток вже сплачено до переходу на спрощену систему оподаткування за правилами "першої події" (п.7.3 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР (168/97-ВР) , п.11.2, 11.3 Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР ( 283/97-ВР)), то обкладання єдиним податком коштів, одержаних за товари (роботи, послуги), відвантажені покупцеві під час перебування на загальній системі оподаткування, не повинно здійснюватися.

Відповідно до статті 1 Указу Президента N 746 (746/99) виручкою від реалізації основних фондів вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу. Податкове зобов'язання перед бюджетом виникає після зарахування виручки від реалізації основних фондів на розрахунковий рахунок підприємства або до його каси. Якщо ж така виручка буде надходити частинами, то й податкове зобов'язання виникатиме частинами, виходячи із суми, що надійшла. При від'ємній різниці між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю об'єкт обкладання єдиним податком буде відсутній.

Абзац 4 пункту 2 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.99 р. N 599 (z0752-99) , не відповідає вимогам статті 2 Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746 (746/99) "Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Держпідприємництво вважає, що згідно зі статтею 2 Указу Президента України N 746/99 (746/99) суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа повинна сплачувати єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця, тобто до 20 числа другого, третього і до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування і обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття як з власних доходів підприємця і членів його сім'ї, так і із заробітної плати найманих працівників.

Юридичні особи - платники єдиного податку незважаючи на те, що вони не є платниками зборів (внесків) до Пенсійного фонду і Державного фонду сприяння зайнятості населення, зобов'язані утримувати такі збори з найманих працівників. Наймані працівники підприємств продовжують залишатися платниками таких зборів. Сума заробітної плати включається до сукупного доходу працівника і є об'єктом для утримань збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (за ставкою 1% (2%), обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (за ставкою 0,5%)).

З 22 лютого 2001 року втратив чинність Закон України від 26.06.97 р. N 402/97-ВР (402/97-ВР) "Про збір на обов'язкове соціальне страхування". Його "спадкоємцем" став Закон України від 18.01.2001 р. N 2240-III (2240-14) "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням".

З 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 02.03.2000 р. N 1533-III (1533-14) "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Таким чином, 01.01.2001 р. набрав чинності Закон N 1533-III (1533-14) та 22.02.2001 р. набрав чинності Закон N 2240-III (2240-14) .

Незважаючи на те, що порядок обчислення, а також ставки відрізняються від тих, які існували раніше, ці внески є правонаступниками зборів, що діяли раніше: збору до Фонду соціального страхування і збору до Фонду сприяння зайнятості населення. Тому, як і раніше, суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками страхових внесків.

Статтею 6 Указу N 746 (746/99) визначено, що фізична особа - суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб. Наймані працівники не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Отже, звільняється від сплати прибуткового податку тільки підприємець з власних доходів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до п.1 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.10.99 р. N 599 (z0752-99) , фізичні особи - платники єдиного податку не звільняються від обов'язку нарахування, утримання та перерахування до бюджету прибуткового податку з громадян з доходів, які виплачуються найманим працівникам, включаючи членів сім'ї, та подання відомостей про виплачені їм доходи до органів державної податкової служби.

У листі від 28.02.2000 р. N 58/2/17-0514 (v0058225-00) ДПА України зазначає, що особи, які перебувають з платником єдиного податку в трудових відносинах, отримують від нього відповідну винагороду за виконану роботу, в тому числі у вигляді заробітної плати, а не дохід від здійснення підприємницької діяльності. Таким чином, з найманих працівників прибутковий податок слід утримувати і перераховувати до бюджету.

В Указі визначена база оподаткування як "сума виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) без урахування акцизного збору". З метою недопущення подвійного оподаткування виручку від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно зменшувати і на суму ПДВ.

За агентськими договорами, договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають переходу права власності, об'єктом оподаткування є сума комісійної винагороди, тобто плата за здійснення операцій з продажу агентських та комісійних послуг.

На виконання статті 4 названого Указу наказом Державної податкової адміністрації України від 12.10.99 р. N 554 (z0713-99) затверджено Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, обліку і звітності. Згідно з Порядком у Книзі обліку доходів і витрат у дохідній частині відображаються всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок і до каси суб'єктом малого підприємництва від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), основних фондів, виручки від іншої реалізації, позареалізаційні доходи. Крім того, наказом Державної податкової адміністрації України від 12.10.99 р. N 553 (z0708-99) затверджено форму Розрахунку сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою.

Відображені в Книзі обліку доходів і витрат позареалізаційні доходи в об'єкт оподаткування єдиним податком не повинні включатись і враховуються у формі Розрахунку сплати єдиного податку. Позареалізаційні доходи можуть бути враховані тільки при перерахунку податкових зобов'язань у разі переходу в поточному році на загальну систему оподаткування.

Чи можуть платники єдиного податку - юридичні особи, які мають філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади, прийняти рішення щодо сплати єдиного податку до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій?

Платником єдиного податку є суб'єкт підприємництва - юридична особа. Згідно з Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, що застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 12.10.99 р. N 554 (z0713-99) , суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат. Філії також зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат. Зважаючи на це, є всі передумови для сплати єдиного податку до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій. Але такий порядок можливий тільки за згодою податкових органів за місцезнаходженням платника єдиного податку - юридичної особи та його філій.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. N 507 (507-2000-п) "Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727" дається таке роз'яснення: "суб'єкт малого підприємництва, який згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 6, не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності".

Статтею 2 Указу встановлено, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності. Із цих визначень випливає, що ведення обліку доходів і витрат (крім обсягів виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)) для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб не є обов'язковим. Але пункт 9 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.10.99 р. N 599 (z0752-99) , зобов'язує приватного підприємця - платника єдиного податку для визначення результатів власної підприємницької діяльності вести Книгу обліку доходів і витрат за формою, наведеною в додатку 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 р. N 12 (z0064-93) , зі змінами і доповненнями. Інструкція N 12 і додаток 10 розроблені і зобов'язують приватного підприємця визначати чистий дохід (прибуток) з метою обкладання прибутковим податком. А платник єдиного податку не є платником прибуткового податку.

Пунктом 5 вказаної вище Постанови N 507 (507-2000-п) дано таке роз'яснення: "на суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 не є платниками податку на доходи фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. N 13 (13-92) "Про прибутковий податок з громадян" (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до зазначеного Указу)". Виходячи із цього, можна зробити висновок, що пункт 9 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою не відповідає вимогам Указу.

Відповідно до статті 6 Указу N 746 (746/99) суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, який сплачує єдиний податок, не є платником ПДВ. Згідно з пунктом 3 листа ДПА України від 21.10.99 р. N 15795/7/16-1121 (v5795225-99) "Про податок на додану вартість" приватні підприємці - платники єдиного податку, крім здачі до податкового органу оригіналу Свідоцтва платника ПДВ, усіх завірених податковим органом копій цього Свідоцтва і подання заяви про прийняття вказаних документів і скасування реєстрації як платників ПДВ повинні подати податкову декларацію з ПДВ, до якої мають бути включені усі операції за період, що минув з початку поточного звітного періоду до дня здачі органу державної податкової служби Свідоцтва платника податку на додану вартість та його копій і внести до бюджету суми ПДВ, що підлягають сплаті згідно із цією декларацією, та погасити заборгованість перед бюджетом за попередній звітний період (якщо є). Листом ДПА України від 23.02.2000 р. N 2541/7/16-1220-26 (v2541225-00) припинений статус платника податку на додану вартість суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб. Отже, усіх приватних підприємців - платників єдиного податку змусили або стати неплатниками ПДВ, або перейти на звичайну систему оподаткування.

Пунктом 2 Постанови Кабміну N 507 (507-2000-п) дано таке роз'яснення: "у разі подання заявки про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, передбаченої частиною сьомою статті 4, суб'єкт малого підприємництва, який до переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності не був зареєстрований платником податку на додану вартість, реєструється платником податку на додану вартість у порядку, визначеному законодавством".

Пунктом 4 Постанови N 507 (507-2000-п) Кабмін роз'яснив, що, крім суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб, які працюють за ставкою податку 6%, платниками податку на додану вартість мають право бути також суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи. У разі коли суб'єкт малого підприємництва - фізична особа приймає рішення бути платником податку на додану вартість, на нього поширюється дія Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . Таким чином, приватні підприємці - платники єдиного податку отримали можливість знову стати платниками ПДВ.

У пункті 4 Постанови N 507 (507-2000-п) також визначено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи, які до переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності були платниками податку на додану вартість і після переходу на неї прийняли рішення про те, що вони, згідно з абзацом другим частини першої статті "6", не є платниками податку на додану вартість, подають до відповідного органу державної податкової служби заяву про скасування реєстрації їх як платників податку на додану вартість і здають відповідне свідоцтво.

Відповідно до ст.6 Указу Президента N 746 (746/99) не є платником ПДВ ті суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок за ставкою 10% із суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг). Таким чином, Указом N 746 (746/99) передбачена норма, що пов'язана з реалізацією товарів (робіт, послуг) і ніяким чином не пов'язана з придбанням їх як на території України, так і за її межами. Тому придбання суб'єктами малого підприємництва товарів як на території України у платників ПДВ, так і при їх ввезенні з-за меж митної території України здійснюється з урахуванням ПДВ, який включається до складу валових витрат!

Відповідно до пункту 1.29 статті 1 Закону України від 28.12.94 р. N 334/947-ВР (334/94-ВР) "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР), податок на дивіденди є видом податку на прибуток і не вважається нововведеним податком. Відповідно до частини першої статті 6 Указу Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 (727/98) "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником 16 видів податків і зборів (обов'язкових платежів), серед яких і податок на прибуток підприємств. Також в абзаці другому частини першої статті 11 Закону України від 19.10.2000 р. N 2063-III (2063-14) "Про державну підтримку малого підприємництва" (далі - Закон N 2063-III) зазначено, що для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку. Тому, враховуючи вищенаведене, для суб'єктів малого підприємництва сплата єдиного податку замінює сплату податку на прибуток, а також податку на дивіденди як різновиду податку на прибуток. Однак у цьому випадку на виплачувані фізичним особам дивіденди не буде поширюватися норма, передбачена підпунктом "т" пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. N 13-92 (13-92) "Про прибутковий податок з громадян". При виплаті дивідендів необхідно буде утримувати прибутковий податок. У свою чергу на виплачувані юридичним особам дивіденди не буде поширюватися норма, передбачена підпунктом 4.2.11 пункту 4.2 статті 4 Закону N 334/94-ВР (334/94-ВР) . У зв'язку з чим одержувач дивідендів повинен віднести їх до валового доходу та сплатити з них податок на прибуток. Що стосується підпункту 7.8.2 статті 7 Закону N 334/94-ВР (334/94-ВР) , то Держпідприємництво вважає, що даний пункт не повинен розповсюджуватися на платників єдиного податку, оскільки не відповідає загальним принципам спрощення системи оподаткування.

Відповідно до Указу Президента N 727 (727/98) приватні підприємці - платники єдиного податку здійснюють розрахунки зі споживачами без застосування ЕККА. Разом з тим згідно з пунктом 9 статті 14 Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) під час продажу товару продавець зобов'язаний видати споживачеві квитанцію, товарний або касовий чек чи інший письмовий документ, який підтверджує факт купівлі. Згідно з пунктом 9 статті 14 Закону "Про захист прав споживачів" (1023-12) у разі повернення покупцем бракованого товару або відмови від наданої послуги необхідно подати заяву продавцеві про повернення грошових коштів, до якої обов'язково додається квитанція, товарний або касовий чек, рахунок (розрахунковий документ), який підтверджує купівлю товару (надання послуги). Вимоги споживача у такому разі будуть розглянуті продавцем тільки після пред'явлення ним документа, що підтверджує факт купівлі. Отже, приватні підприємці - платники єдиного податку, які здійснюють розрахунки зі споживачами без застосування ЕККА, повинні видавати покупцеві чек, що підтверджує факт придбання товару й оплату покупцем готівковими грошовими коштами.

Статтею 7 Указу встановлено, що дія цього Указу не поширюється на спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . Пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) визначено, що спільна діяльність без створення юридичної особи проводиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку й обкладається податком відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . Окрім спільної діяльності суб'єкт малого підприємництва може здійснювати господарську діяльність, яка не пов'язана із спільною діяльністю. На таку діяльність, якщо суб'єкт малого підприємництва відповідає вимогам статті 1 Указу, повинна поширюватися дія названого Указу, і суб'єкт малого підприємництва повинен мати всі підстави для переходу на сплату єдиного податку з такої діяльності.

Статтею 7 Указу встановлені обмеження застосування спрощеної системи оподаткування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами. Відповідно до роз'яснення, наданого концерном "Укрспирт" у листі від 19.01.2000 р. N 22-10-1/5 (v22-1699-00) лікеро-горілчана продукція включає горілку і лікеро-горілчані напої. Шампанське, вино, коньяк належить не до лікеро-горілчаної, а до виноробної продукції. Таким чином, приватний підприємець - платник єдиного податку має право торгувати шампанським, вином, коньяком.