Арбітражним судам України

З метою правильного і однакового вирішення спорів за позовами лікувальних закладів до підприємств (організацій) про відшкодування витрат на лікування і відновлення здоров'я громадян Вищий Арбітражний Суд України на додаток до листа від 25 травня 1989 року N 01-18/602 (інформаційний вісник N 2 за 1989 рік), вважає за необхідне дати такі роз'яснення:

1. Постановою Верховноі Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" (1545-12) передбачено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Оскільки в даний час в Україні не прийнятий нормативний акт щодо відшкодування підприємствами (організаціями) витрат лікувальних закладів на лікування громадян, з цього питання слід керуватись постановою Ради Міністрів СРСР від 19 листопада 1987 року N 1318.

2. При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням зазначених витрат, слід виходити з того, що відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 19.11.87 N 1318 підприємства і організації повинні відшкодовувати такі витрати тільки у тих випадках, коли захворювання сталося внаслідок несприятливих виробничих умов, виробничих травм і отруєнь, харчових отруєнь і гострих кишкових інфекцій, пов'язаних з порушенням протиепідемічного режиму на харчових об'єктах, а також дорожньо-транспортних пригод з вини транспортних (організацій).

3. Відповідно до статті 33 та пункту 5 статті 54 Арбітражного процесуального Кодексу України (1798-12) позивач повинен довести наявність обставин, які надають йому право на відшкодування витрат на лікування громадян. Такими доказами, зокрема, можуть бути акт про нещасний випадок (форма Н-1); вирок, рішення суду, постанова прокуратури, органу дізнання чи попереднього слідства; висновок органів, що здійснюють контроль і нагляд за станом охорони праці і дотриманням законодавства про працю; рішення (постанова) профспілкових органів про відшкодування підприємствами бюджету державного соціального страхування витрат на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з виробничою травмою (каліцтвом); рішення (постанова) адміністрації чи профспілкового органу про відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим пошкодженням здоров'я, пов'язаним з роботою; постанова, рішення, наказ про накладення відповідного стягнення на посадових осіб, дії яких призвели до пошкодження здоров'я робітників підприємства або населення тощо.

Якщо позивач подає тільки виписку з історії хвороби про проведене лікування і докази про те, що на його вимогу відповідач не надіслав йому перелічені документи, арбітражний суд відповідно до статті 38 Арбітражного процесуального Кодексу України зобов'язаний витребувати їх у відповідача. В разі ненадіслання витребуваних арбітражним судом матеріалів слід вирішити питання про застосування до відповідача штрафу, встановленого пунктом 5 статті 83 Арбітражного процесуального Кодексу України.

Якщо й після цього відповідач не подасть цих документів, спір підлягає вирішенню по суті, виходячи з того, що відповідач не доказав відсутності обставин, за якими згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 19.11.87 N 1318 він повинен відшкодувати витрати на лікування і відновлення здоров'я громадян.

Щодо доведення розміру витрат на лікування, то з цього питання слід керуватись листом Міністерства фінансів та Міністерства охорони здоров'я України від 4 січня 1990 року N 1-07/4 "Про порядок стягнення витрат на лікування осіб, захворювання яких сталося з вини виробництва".