нагадуючи, що кожна держава зобов'язана згідно із Статутом Організації Об'єднаних Націй утримуватися в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-яким державам, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Організації Об'єднаних Націй,

вважаючи, однак, за необхідне підтвердити й розвинути положення, що передбачають захист жертв збройних конфліктів, та доповнити заходи, спрямовані на забезпечення більш ефективного їх застосування,

висловлюючи своє переконання в тому, що ніщо в цьому Протоколі або в Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 року не може бути витлумачене як таке, що узаконює чи санкціонує будь-який акт агресії або будь-яке інше застосування сили, несумісне із Статутом Організації Об'єднаних Націй ,

підтверджуючи далі, що положення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року та цього Протоколу повинні за всіх обставин цілком застосовуватися до всіх осіб, які перебувають під захистом цих документів, без яких-небудь несприятливих відмінностей, що полягають у характері чи походженні збройного конфлікту або у причинах, що висуваються Сторонами в конфлікті чи приписуються їм,

погодилися про таке:

Стаття 1. Загальні принципи і сфера застосування

1. Високі Договірні Сторони зобов'язуються додержувати цього Протоколу та забезпечувати його додержання за будь-яких обставин.

2. У випадках, не передбачених цим Протоколом або іншими міжнародними угодами, цивільні особи й комбатанти залишаються під захистом і дією принципів міжнародного права, що випливають з усталених звичаїв, з принципів гуманності та з вимог суспільної свідомості.

3. Цей Протокол, що доповнює Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни, застосовується при ситуаціях, зазначених у статті 2, спільній для цих Конвенцій.

4. Ситуації, згадані в попередньому пункті, включають збройні конфлікти, в яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування, іноземної окупації та расистських режимів для здійснення свого права на самовизначення, закріпленого в Статуті Організації Об'єднаних Націй та в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй .

Стаття 2. Визначення

Для цілей цього Протоколу:

a) "Перша конвенція", "Друга конвенція", "Третя конвенція" і "Четверта конвенція" означають відповідно: Женевську конвенцію про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 року ; Женевську конвенцію про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил, які потерпіли корабельну аварію на морі, від 12 серпня 1949 року ; Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року ; Женевську конвенцію про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року ; "Конвенції" означають чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни ;

b) вислів "норми міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів" означає норми, застосовувані в період збройних конфліктів, наведені в міжнародних угодах, учасницями яких є сторони, що перебувають у конфлікті, а також загальновизнані принципи і норми міжнародного права, застосовувані до збройних конфліктів;

c) "Держава-покровителька" означає нейтральну державу або іншу державу, що не є стороною в конфлікті, яка була призначена стороною, що перебуває в конфлікті, і визнана супротивною стороною та яка погодилася здійснювати функції, що покладаються на Державу-покровительку згідно з Конвенціями та цим Протоколом;

d) "субститут" означає організацію, яка виступає замість Держави-покровительки згідно зі статтею 5.

Стаття 3. Початок і припинення застосування

Без шкоди для положень, які застосовуються в будь-який час:

a) Конвенції і цей Протокол застосовуються з початку будь-якої ситуації, згаданої у статті 1 цього Протоколу;

b) застосування Конвенцій і цього Протоколу на території сторін, що перебувають у конфлікті, припиняється із загальним припиненням воєнних дій, а на окупованій території - після припинення окупації. Винятком в обох випадках є особи, остаточне звільнення, репатріація чи влаштування яких відбудеться пізніше. Ці особи продовжують користуватися покровительством відповідних положень Конвенцій і цього Протоколу до моменту їх остаточного звільнення, репатріації чи влаштування.

Стаття 4. Правовий статус сторін, що перебувають у конфлікті

Застосування Конвенцій і цього Протоколу, а також укладання угод, передбачених цими документами, не торкаються правового статусу сторін, що перебувають у конфлікті. Ні окупація якої-небудь території, ні застосування Конвенцій і цього Протоколу не торкаються правового статусу цієї території.

Стаття 5. Призначення Держави-покровительки та її субститут

1. Зобов'язання сторін, що перебувають у конфлікті, полягають у тому, щоб з початку такого конфлікту забезпечити додержання й застосування Конвенцій і цього Протоколу шляхом застосування системи Держав-покровительок, включаючи, зокрема, їх призначення та визнання відповідно до нижченаведених пунктів. На Держави-покровительки покладається обов'язок охороняти інтереси сторін, що перебувають у конфлікті.

2. З моменту виникнення ситуації, згаданої у статті 1, кожна сторона, що перебуває в конфлікті, без затримки призначає Державу-покровительку з метою застосування Конвенцій і цього Протоколу, а також без затримки дозволяє діяльність Держави-покровительки, визнаної нею такою після призначення супротивною стороною.

3. Якщо Держава-покровителька не призначена чи не визнана з моменту виникнення ситуації, згаданої у статті 1, Міжнародний комітет Червоного Хреста, не зачіпаючи права будь-якої іншої неупередженої гуманітарної організації чинити так само, пропонує свої добрі послуги сторонам, що перебувають у конфлікті, з метою призначення без затримки Держави-покровительки за згодою сторін, що перебувають у конфлікті. З цією метою він може, зокрема, звернутися з проханням до кожної сторони подати йому список принаймні п'яти держав, які така сторона вважає прийнятними для того, щоб діяти як Держава-покровителька від її імені щодо супротивної сторони, та звернутися з проханням до кожної супротивної сторони, подати список принаймні п'яти держав, які вона вважатиме прийнятними як Держави-покровительки іншої сторони; такі списки повинні бути надіслані цьому Комітету протягом двох тижнів після одержання прохання; він зіставляє їх і запитує згоди будь-якої запропонованої держави, зазначеної у двох списках.

4. Якщо незважаючи на вищевикладене Держава-покровителька або не призначена або не діє, сторони, що перебувають у конфлікті, без затримки приймають пропозицію, яка може бути зроблена Міжнародним комітетом Червоного Хреста чи будь-якою іншою організацією, що надає гаранти неупередженості та ефективності, діяти як субститут після відповідних консультацій з вищезгаданими сторонами та з урахуванням результатів цих консультацій. Діяльність такого субституту обумовлюється згодою сторін, що перебувають у конфлікті; сторони, що перебувають у конфлікті, докладають усіх зусиль для сприяння діяльності субституту при виконанні його завдань згідно з Конвенціями і цим Протоколом.

5. Згідно зі статтею 4 призначення й визнання Держав-покровительок з метою застосування Конвенцій і цього Протоколу не торкаються правового статусу сторін, що перебувають у конфлікті, чи будь-якої території, включаючи окуповану територію.

6. Підтримання дипломатичних відносин між сторонами, що перебувають у конфлікті, або доручення третій державі захисту інтересів однієї із сторін та інтересів її громадян згідно з нормами міжнародного права, що стосуються дипломатичних зносин, не є перешкодою для призначення Держав-покровительок з метою застосування Конвенцій і цього Протоколу.

7. Кожного разу, коли в цьому Протоколі згадується Держава-покровителька, це стосується також субституту.

Стаття 6. Спеціально підготовлений персонал

1. Ще в мирний час Високі Договірні Сторони з допомогою національних товариств Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця) докладають зусиль для підготовки спеціального персоналу з метою сприяння застосування Конвенцій та цього Протоколу і, зокрема, діяльності Держав-покровительок.

2. Набір і підготовка такого персоналу є компетенцією держави.

3. Міжнародний комітет Червоного Хреста зберігатиме для представлення їх Високим Договірним Сторонам списки осіб, підготовлених таким чином, які Високі Договірні Сторони могли б скласти й надіслати йому з цією метою.

4. Умови використання цих осіб за межами національної території у кожному випадку є предметом спеціальних угод між заінтересованими сторонами.

Стаття 7. Наради

Депозитарій цього Протоколу на прохання однієї чи кількох Високих Договірних Сторін та за згодою більшості Високих Договірних Сторін скликає наради всіх зазначених Сторін з метою розгляду загальних проблем, які стосуються застосування Конвенцій і цього Протоколу.

Розділ I

Загальний захист

Стаття 8. Термінологія

Для цілей цього Протоколу:

a) "Поранені" і "хворі" означають як військовослужбовців, так і цивільних осіб, які внаслідок травми, хвороби або іншого фізичного чи психічного розладу або інвалідності потребують медичної допомоги чи догляду, та які утримуються від будь-яких ворожих дій. Ці слова стосуються також породіль, новонароджених та інших осіб, які можуть потребувати в даний час медичної допомоги чи догляду, наприклад, вагітні жінки чи немічні, та які утримуються від будь-яких ворожих дій;

b) "особи, які потерпіли корабельну аварію" означають як військовослужбовців, так і цивільних осіб, які зазнають небезпеки на морі чи в інших водах внаслідок нещастя, що сталося або з ними, або з судном чи літальним апаратом, що перевозив їх, та які утримуються від будь-яких ворожих дій. Ці особи продовжують вважатися такими, що потерпіли корабельну аварію, під час їх рятування і доти, доки вони не одержать іншого статусу згідно з Конвенціями або цим Протоколом, за умови, що вони продовжують утримуватися від ворожих дій;

c) "медичний персонал" означає осіб, які призначені стороною, що перебуває в конфлікті, виключно для медичних цілей, перерахованих у пункті "e", для адміністративно-господарського забезпечення медичних формувань або для роботи на санітарно-транспортних засобах та для адміністративно-технічного забезпечення. Такі призначення можуть бути або постійними, або тимчасовими. Цей термін включає:

c.1) медичний персонал сторони, що перебуває в конфлікті, як військовий, так і цивільний, включаючи персонал, зазначений в Першій і Другій конвенціях, та персонал, який придано організаціям цивільної оборони;

c.2) медичний персонал національних товариств Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця) та інших національних добровільних товариств допомоги, належним чином визнаних і уповноважених стороною, що перебуває в конфлікті;

c.3) медичний персонал медичних формувань або санітарно-транспортних засобів, зазначених у статті 9, пункт 2;

d) "духовний персонал" означає осіб, як військових, так і цивільних, як, наприклад, священиків, що зайняті виключно виконанням своїх духовних функцій та придані:

d.1) збройним силам сторони, що перебуває в конфлікті;

d.2) медичним формуванням або санітарно-транспортним засобам сторони, що перебуває в конфлікті;

d.3) медичним формуванням або санітарно-транспортним засобам, зазначеним у статті 9, пункт 2;

d.4) організаціям цивільної оборони сторони, що перебуває в конфлікті.

Духовний персонал може бути приданий постійно або тимчасово, і на нього поширюються відповідні положення пункту k;

e) "медичні формування" означають установи та інші формування, як воєнні, так і цивільні, створені для медичних цілей, а саме: для розшуку, підбирання, транспортування, встановлення діагнозу чи лікування, включаючи надання першої допомоги, поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію, а також для профілактики захворювань. Цей термін стосується, наприклад, госпіталів та інших подібних медичних центрів та інститутів, складів медичного майна та медико-фармацевтичних складів таких формувань. Медичні формування можуть бути стаціонарними або рухомими, постійними або тимчасовими;

f) "санітарне перевезення" означають перевезення сушею, водою чи повітрям поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію, а також медичного і духовного персоналу, медичного обладнання й запасів, що перебувають під захистом Конвенцій і цього Протоколу;

g) "санітарно-транспортні засоби" означають будь-які засоби перевезення, як воєнні, так і цивільні, постійні або тимчасові, що призначені виключно для санітарного перевезення й перебувають під контролем компетентного органу влади сторони, що перебуває в конфлікті;

h) "наземні санітарно-транспортні засоби" означають будь-які засоби санітарного перевезення сушею;

i) "санітарні судна і плаваючі засоби" означають будь-які засоби санітарного перевезення по воді;

j) "санітарні літальні апарати" означають будь-які засоби санітарного перевезення в повітрі;

k) "постійними" є медичні формування, медичний персонал і санітарно-транспортні засоби, які призначаються виключно для медичних цілей на невизначений період часу. "Тимчасовими" є медичні формування, медичний персонал і санітарно-транспортні засоби, залучені виключно для медичних цілей на обмежені періоди часу протягом усього строку таких періодів. За відсутністю іншого спеціального визначення терміни "медичні формування", "медичний персонал" і "санітарно-транспортні засоби" стосуються як постійних, так і тимчасових категорій;

l) "розпізнавальна емблема" означає розпізнавальну емблему Червоного Хреста, Червоного Півмісяця або Червоного Лева і Сонця на білому тлі, коли вони використовуються для захисту медичних формувань і санітарно-транспортних засобів, медичного і духовного персоналу та устаткування або запасів;

m) "розпізнавальний сигнал" означає будь-який сигнал або повідомлення, які встановлені виключно для розпізнавання медичних формувань або санітарно-транспортних засобів згідно з главою III Додатка 1 до цього Протоколу.

Стаття 9. Сфера застосування

1. Ця частина, положення якої спрямовані на поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію, застосовується до всіх осіб, яких торкається ситуація, зазначена у статті 1, без яких-небудь несприятливих відмінностей, як-от: раса, колір шкіри, стать, мова, релігія чи віра, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, місце народження чи інший статус або будь-які інші аналогічні критерії.

2. Відповідні положення статей 27 і 32 Першої конвенції застосовуються до постійних медичних формувань і санітарно-транспортних засобів (крім госпітальних суден, до яких застосовуються положення статті 25 Другої конвенції та їх персоналу, наданих з гуманітарною метою стороні, що перебуває в конфлікті:

a) нейтральною державою або іншою державою, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті;

b) визнаним і уповноваженим товариством допомоги такої держави;

c) неупередженою міжнародною гуманітарною організацією.

Стаття 10. Захист та догляд

1. Всі поранені, хворі й особи, які потерпіли корабельну аварію, незалежно від того, до якої сторони вони належать, користуються повагою та захистом.

2. За всіх обставин з ними поводяться гуманно і надають їм в максимально можливій мірі та в найкоротші строки медичну допомогу й догляд, яких вимагає їх стан. Між ними не робиться жодної різниці з яких би то не було міркувань, крім медичних.

Стаття 11. Захист окремих осіб

1. Фізичному і психічному стану здоров'я і недоторканності осіб, що перебувають під владою супротивної сторони, або інтернованих, затриманих чи яким-небудь іншим чином позбавлених свободи в результаті ситуації, зазначеної у статті 1, не повинно завдаватися шкоди шляхом якоїсь невиправданої дії або бездіяльності. Відповідно забороняється піддавати осіб, зазначених у цій статті, жодній медичній процедурі, яка не вимагається за станом здоров'я зазначеної особи й не відповідає загальноприйнятим медичним нормам, що застосовуються за аналогічних, з медичної точки зору, обставин до громадян сторони, що проводить цю процедуру, які не позбавлені свободи в якій би то не було формі.

2. Зокрема, забороняється піддавати таких осіб, навіть за їх згодою:

a) фізичним каліцтвам;

b) медичним чи науковим експериментам;

c) видаленню тканин чи органів для пересадки;

за винятком тих випадків, коли такі дії є виправданими згідно з умовами, передбаченими пунктом 1.

3. Винятки із заборони, що містяться в пункті 2 c, можуть бути зроблені тільки в разі здавання крові для переливання або шкіри для пересадки за умови, що це робиться добровільно, без жодного примусу чи спонукання й до того ж лише з лікувальною метою в умовах, що відповідають загальновизнаним медичним нормам, та під контролем, спрямованим на благо як донора, так і реципієнта.

4. Будь-яка навмисна дія чи навмисна бездіяльність, що серйозно загрожують фізичному чи психічному стану або недоторканності будь-якої особи, яка перебуває під владою супротивної сторони, до котрої вона не належить, та які або порушують будь-яку із заборон, що містяться в пунктах 1 і 2, або не виконують вимог пункту 3, є серйозним порушенням цього Протоколу.

5. Особи, зазначені в пункті 1, мають право відмовитися від будь-якої хірургічної операції. У разі відмови медичний персонал повинен домагатися отримання письмової заяви, підписаної або підтвердженої пацієнтом.

6. Кожна сторона, що перебуває в конфлікті, повинна вести медичні записи при кожному здаванні крові для переливання або шкіри для пересадки особами, зазначеними в пункті 1, якщо таке здавання проводиться під відповідальність такої сторони. Крім того, кожна сторона, що перебуває в конфлікті, прагне вести запис всіх медичних процедур, застосованих щодо будь-якої особи, інтернованої, затриманої або яким-небудь іншим чином позбавленої волі в результаті ситуації, зазначеної у статті 1. Такі записи повинні бути готові для надання в будь-який час Державі-покровительці для перевірки.

Стаття 12. Захист медичних формувань

1. Медичні формування в будь-який час користуються повагою й захистом і не можуть бути об'єктом нападу.

2. Пункт 1 застосовується до цивільних медичних формувань за умови, що вони:

a) належать до однієї із сторін, що перебувають у конфлікті;

b) визнані й уповноважені компетентними властями однією із сторін, що перебувають у конфлікті; або

c) уповноважені згідно з пунктом 2 статті 9 цього Протоколу або статтею 27 Першої конвенції .

3. Сторонам, що перебувають у конфлікті, пропонується сповіщати одна одну про розміщення своїх стаціонарних медичних формувань. Відсутність таких оповіщень не звільняє будь-яку із сторін від обов'язку додержувати положень пункту 1.

4. Ні за яких обставин медичні формування не повинні використовуватися для спроб прикрити воєнні об'єкти від нападу. Сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують, якщо це можливо, таке розміщення своїх медичних формувань, за якого їх безпека не буде перебувати під загрозою при нападі на воєнні об'єкти.

Стаття 13. Припинення надання захисту цивільним медичним формуванням

1. Захист, на який мають право цивільні медичні формування, припиняється лише в тому разі, якщо вони використовуються, крім їхніх гуманітарних функцій, для вчинення дій, що завдають шкоди противнику. Надання захисту може, однак, бути припинено тільки після попередження із встановленням у відповідних випадках розумного строку й після того, як таке попередження не було взято до уваги.

2. Не розглядаються як дії, що завдають шкоди противнику:

a) наявність у персоналу медичних формувань легкої особистої зброї для самооборони або для захисту поранених і хворих, якими вони опікуються;

b) охорона медичних формувань караулами, вартовими та конвоєм;

c) наявність у медичних формуваннях стрілецької зброї і боєзапасів, відібраних у поранених та хворих і ще не зданих відповідним службам;

d) перебування в медичних формуваннях військовослужбовців чи інших комбатантів з міркувань медичного характеру.

Стаття 14. Обмеження реквізиції цивільних медичних формувань

1. Окупуюча держава зобов'язана забезпечувати подальше задоволення медичних потреб цивільного населення на окупованій території.

2. Через це окупуюча держава не може реквізувати цивільні медичні формування, їх обладнання і матеріали або залучати в примусовому порядку до праці їх персонал, поки ці ресурси необхідні для забезпечення належного медичного обслуговування цивільного населення і для безперервного догляду за пораненими та хворими, які вже лікуються.

3. За умови, що загальне право, яке міститься в пункті 2, продовжує бути чинним, окупуюча держава може реквізувати згадані ресурси, додержуючи таких конкретних умов:

a) ці ресурси необхідні для надання належної і невідкладної медичної допомоги пораненим та хворим особам із складу збройних сил окупуючої держави або військовополоненим;

b) реквізиція триває тільки доти, доки існує така необхідність;

c) негайно слід вжити заходів для подальшого задоволення медичних потреб цивільного населення, поранених і хворих, що перебувають на лікуванні, яких торкається така реквізиція.

Стаття 15. Захист цивільного медичного і духовного персоналу

1. Цивільний медичний персонал користується повагою та захистом.

2. У разі необхідності в районі, де цивільні медичні служби порушені внаслідок бойових дій, цивільному медичному персоналу надається всіляка можлива допомога.

3. Окупуюча держава надає цивільному медичному персоналу на окупованих територіях всіляку допомогу з тим, щоб дати йому можливість виконувати свої гуманітарні функції найкращим чином. Окупуюча держава не може вимагати, щоб при виконанні своїх функцій цей персонал віддав перевагу будь-якій особі, крім як з міркувань медичного характеру. Цей персонал не можна примушувати виконувати завдання, несумісні з його гуманітарною місією.

4. Цивільний медичний персонал має доступ у будь-яке місце, де його послуги є необхідними, за умови додержання таких заходів контролю й безпеки, які заінтересована сторона, що перебуває в конфлікті, може вважати за необхідні.

5. Цивільний духовний персонал користується повагою й захистом. Положення Конвенцій і цього Протоколу, що стосуються захисту й розпізнавання медичного персоналу, однаковою мірою застосовні до цих осіб.

Стаття 16. Загальний захист осіб, які виконують медичні функції

1. Ні за яких обставин жодна особа не може бути піддана покаранню за виконання нею медичних функцій, сумісних з медичною етикою, незалежно від того, в інтересах якої особи виконуються ці функції.

2. Осіб, які виконують медичні функції, не можна примушувати до вчинення дій чи виконання робіт на порушення норм медичної етики чи медичних норм, що відповідають інтересам поранених і хворих, або на порушення положень Конвенцій чи цього Протоколу, а також до невиконання дій чи робіт, яких вимагають такі нормативи й положення.

3. Жодну особу, яка виконує медичні функції, не можна примушувати надавати кому б то не було з супротивної сторони чи з її власної сторони, за винятком випадків, передбачених законодавством останньої, якої-небудь інформації щодо хворих і поранених, про яких вона піклувалась чи піклується, якщо така інформація, на його думку, завдасть шкоди пацієнтам або їхнім сім'ям. Однак повинні виконуватися обов'язкові медичні вимоги, коли йдеться про повідомлення щодо інфекційних хвороб.

Стаття 17. Роль цивільного населення й товариств допомоги

1. Цивільне населення ставиться з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до супротивної сторони, і не допускає щодо них актів насильства. Цивільному населенню й товариствам допомоги, таким як національні товариства Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця), дозволяється, навіть з їх власної ініціативи, підбирати поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію, та доглядати їх навіть на захопленій чи окупованій території. Ніхто не може зазнавати утисків, переслідування, засудження або покарання за такі гуманні дії.

2. Сторони, що перебувають у конфлікті, можуть звертатися до цивільного населення або товариств допомоги, зазначених у пункті 1, з проханням підбирати поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію, та доглядати їх, розшукувати мертвих і повідомляти про їх місцезнаходження; вони забезпечують захист і необхідне сприяння тим, хто відгукується на їх звернення. Якщо супротивна сторона встановлює чи відновлює контроль над територією, то ця сторона надає такий самий захист і сприяння доти, доки вони необхідні.

Стаття 18. Розпізнавання

1. Кожна сторона, що перебуває в конфлікті, прагне забезпечити розпізнавання медичного і духовного персоналу, а також медичних формувань і санітарно-транспортних засобів.

2. Кожна сторона, що перебуває в конфлікті, прагне також застосовувати і здійснювати методи процедури, які дають змогу розпізнати медичні формування та санітарно-транспортні засоби, що використовують розпізнавальну емблему і розпізнавальні сигнали.

3. На окупованій території та в районах, де йдуть чи можуть іти бої, цивільний медичний персонал і цивільний духовний персонал розпізнаються по розпізнавальних емблемах та посвідченнях осіб, що підтверджують їх статус.

4. За згодою компетентних властей медичні формування та санітарно-транспортні засоби позначаються емблемою. Судна і плавучі засоби, згадані у статті 22 цього Протоколу, позначаються згідно з положеннями Другої конвенції .

5. Крім розпізнавальної емблеми, сторона, що перебуває в конфлікті, може, відповідно до глави III Додатка 1 до цього Протоколу, дозволяти використання розпізнавальних сигналів для розпізнавання медичних формувань та санітарно-транспортних засобів. Як виняток в особливих випадках, передбачених у зазначеній вище главі, санітарно-транспортні засоби можуть користуватися розпізнавальними сигналами, не використовуючи розпізнавальної емблеми.

6. Застосування положень пунктів 1 - 5 цієї статті визначається главами I - III Додатка 1 до цього Протоколу. Сигнали, описані в главі III цього Додатка й призначені виключно для використання їх медичними формуваннями та санітарно-транспортними засобами, не повинні, за винятком випадків, зазначених у цій главі, використовуватися для якої-небудь іншої мети, крім як для розпізнавання тих медичних формувань та санітарно-транспортних засобів, які зазначені в цій главі.

7. Положення цієї статті не дозволяють розширення застосування в мирний час розпізнавальної емблеми за межами того, що передбачено у статті 44 Першої конвенції .

8. Положення Конвенцій і цього Протоколу, що стосуються контролю над використанням розпізнавальної емблеми та запобігання і припинення зловживань нею, застосовуються й до розпізнавальних сигналів.

Стаття 19. Нейтральні держави та інші держави, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті

Нейтральні держави та інші держави, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті, застосовують відповідні положення цього Протоколу щодо осіб, які користуються захистом згідно з положеннями частини II цього Протоколу і які можуть бути прийняті або інтерновані в межах їх територій, а також щодо померлих осіб, які належать сторонам, що перебувають у конфлікті, і яких вони зможуть знайти.

Стаття 20. Заборона репресалій

Репресалії проти осіб і об'єктів, яким відповідно до цієї частини надається захист, заборонені.

Розділ II

Санітарні перевезення

Стаття 21. Наземні санітарно-транспортні засоби

Наземні санітарно-транспортні засоби користуються такою самою повагою й захистом, як і рухомі медичні формування відповідно до Конвенцій і цього Протоколу.

Стаття 22. Госпітальні судна та прибережні рятувальні плавучі засоби

1. Положення Конвенцій , що стосуються:

a) суден, зазначених у статтях 22, 24, 25 і 27 Другої конвенції ;

b) їх рятувальних шлюпок і невеликих суден;

c) їх персоналу і команд; і

d) поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, що перебувають на борту, застосовуються також у випадках, коли ці судна перевозять цивільних поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, що не належать до жодної з категорій, зазначених у статті 13 Другої конвенції . Однак такі цивільні особи не підлягають передачі будь-якій стороні, яка не є їхньою стороною, або захопленню в полон на морі. Якщо вони опиняються під владою сторони, що перебуває в конфлікті і не є їх власною, вони підпадають під дію Четвертої конвенції і цього Протоколу.

2. Передбачуваний Конвенціями захист суден, зазначених у статті 25 Другої конвенції , поширюється на госпітальні судна, які надаються з гуманітарною метою стороні, що перебуває в конфлікті:

a) нейтральною державою або іншою державою, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті; або

b) неупередженою міжнародною гуманітарною організацією, якщо в обох випадках виконуються вимоги, викладені в цій статті.

3. Невеликі судна, зазначені у статті 22 Другої конвенції , користуються захистом, навіть якщо повідомлення, передбачене в цій статті, не було зроблене. Проте сторонам, що перебувають у конфлікті, пропонується інформувати одна одну про всі подробиці, що стосуються таких суден, які можуть полегшити їх упізнання й визначення.

Стаття 23. Інші санітарні судна та плавучі засоби

1. Санітарні судна та плавучі засоби, крім зазначених у статті 22 цього Протоколу та в статті 38 Другої конвенції , що перебувають або в морі, або в інших водах, користуються такою ж повагою й захистом, як і рухомі санітарні формування, згідно з Конвенціями і цим Протоколом. Оскільки цей захист буде ефективним тільки в тому разі, якщо вони можуть бути впізнані й визначені як санітарні судна або плавучі засоби, такі судна повинні позначатися розпізнавальною емблемою і, наскільки це можливо, додержувати положень пункту 2 статті 43 Другої конвенції.

2. На судна та плавучі засоби, зазначені в пункті 1, також поширюються закони війни. Будь-яке воєнне судно, що перебуває на поверхні, яке в змозі негайно примусити їх до виконання своєї команди, може дати їм наказ зупинитися, покинути район чи взяти певний курс, і вони повинні підкоритися будь-якій такій команді. Такі судна та плавучі засоби не можуть жодним іншим чином відволікатися від виконання своєї санітарної місії доти, доки вони необхідні для поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію й перебувають на борту.

3. Захист, передбачений у пункті 1, припиняється тільки за умов, які викладені у статтях 34 і 35 Другої конвенції . Явна відмова підкоритися наказу, відданому згідно з пунктом 2, вважається дією, що завдає шкоди противнику згідно зі статтею 34 Другої конвенції.

4. Сторона, що перебуває в конфлікті, може повідомити будь-яку супротивну сторону якомога раніше, до відплиття, про назву, технічні дані, очікуваний час відплиття, курс і передбачувану швидкість санітарного судна або плавучого засобу, особливо щодо суден водотоннажністю 2000 брутто-тонн, і може подати відомості, які полегшать впізнання й визначення. Супротивна сторона підтверджує одержання таких відомостей.

5. Положення статті 37 Другої конвенції застосовуються до медичного і духовного персоналу, який перебуває на таких суднах та плавучих засобах.

6. Положення Другої конвенції застосовуються до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, зазначених у статті 13 Другої конвенції й у статті 44 цього Протоколу, що можуть перебувати на борту таких санітарних суден та плавучих засобів. Цивільні поранені, хворі та особи, які потерпіли корабельну аварію, але не належать до жодної з категорій, зазначених у статті 13 Другої конвенції, поки вони перебувають на морі, не підлягають ні передачі будь-якій стороні, яка не є їх власною, ні зніманню з таких суден або плавучих засобів. Однак, якщо вони опиняються під владою сторони, що перебуває в конфлікті, яка не є їх власною, вони підпадають під дію положень Четвертої конвенції і цього Протоколу.

Стаття 24. Захист санітарних літальних апаратів

Санітарні літальні апарати користуються повагою й захистом відповідно до положень цієї частини.

Стаття 25. Санітарні літальні апарати в районах, що не контролюються супротивною стороною

В районах суші та в повітряному просторі над ними, фізичний контроль над якими здійснюється дружніми силами, або в районах моря та в повітряному просторі над ними, фізичний контроль над якими супротивною стороною не здійснюється, повага й захист санітарних літальних апаратів сторони, що перебуває в конфлікті, не залежать від будь-якої угоди з супротивною стороною. Проте сторона, що перебуває в конфлікті і використовує в цих районах санітарні літальні апарати, для більшої безпеки може повідомити супротивну сторону, як передбачено у статті 29, зокрема, коли такі літальні апарати здійснюють польоти в межах досяжності зброї класу "поверхня-повітря" супротивної сторони.

Стаття 26. Санітарні літальні апарати в зоні стикання або аналогічних зонах

1. У тих частинах зони стикання, фізичний контроль над якими здійснюється дружніми силами, та в тих районах, де фізичний контроль над будь-якими силами чітко не встановлено, а також у відповідному повітряному просторі над ними захист санітарних літальних апаратів може бути повністю дійсним лише на підставі попередньої угоди між компетентними властями сторін, що перебувають у конфлікті, як передбачено у статті 29. Хоча за відсутності такої угоди санітарні літальні апарати діють на свій власний ризик, але вони користуються повагою після того, як були розпізнані як такі.

2. "Зона стикання" означає будь-який район суші, в якому передові підрозділи супротивних сторін перебувають у стиканні один з одним, тобто в межах досяжності вогню прямою наводкою з землі.

Стаття 27. Санітарні літальні апарати в районах, що контролюються супротивною стороною

1. Санітарні літальні апарати сторони, що перебуває в конфлікті, продовжують користуватись захистом під час польотів над районами суші або моря, фізичний контроль над якими здійснюється супротивною стороною, за умови, що на здійснення таких польотів попередньо було одержано згоду компетентних властей цієї супротивної сторони.

2. Санітарний літальний апарат, що виконує політ над районом, фізичний контроль над яким здійснює супротивна сторона, при відсутності згоди, передбаченої пунктом 1, або при порушенні умов, за яких така згода була одержана, або внаслідок навігаційної помилки, або через надзвичайні обставини, що загрожують польоту, докладає всіх зусиль для свого розпізнавання та для повідомлення супротивної сторони про такі обставини. Як тільки такий санітарний літальний апарат розпізнано супротивною стороною, ця сторона докладає всіх розумних зусиль з тим, щоб віддати наказ приземлитися або зробити посадку на воду, як це передбачено пунктом 1 статті 30, або вчинити інші заходи для охорони своїх інтересів, і в будь-якому разі перед тим, як нападати на літальний апарат, дати йому час для виконання наказу.

Стаття 28. Обмеження використання санітарних літальних апаратів

1. Сторонам, що перебувають у конфлікті, заборонено використовувати їхні санітарні літальні апарати з метою отримання будь-якої воєнної переваги над супротивною стороною. Присутність санітарних літальних апаратів не повинна використовуватися для забезпечення недоторканності воєнних об'єктів від нападу.

2. Санітарні літальні апарати не повинні використовуватися для збирання або передачі розвідувальних даних і не повинні нести на своєму борту жодного устаткування, призначеного для таких цілей. Їм заборонено транспортувати будь-яких осіб і вантажі, які не включені у визначення, що містяться в пункті е статті 8. Перевезення на борту особистих речей осіб, що перебувають на борту, або наявність устаткування, призначеного виключно для полегшення пілотування, зв'язку чи розпізнавання, не вважаються забороненими.

3. Санітарні літальні апарати не повинні нести будь-якого іншого озброєння, крім стрілецької зброї і боєзапасів, знятих з поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, що перебувають на борту й ще не передані відповідній службі, та такої легкої особистої зброї, яка може бути необхідна медичному персоналу, що перебуває на борту, для самооборони й захисту поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію і знаходяться на його піклуванні.

4. При здійсненні польотів, згаданих у статтях 26 і 27, санітарні літальні апарати, за винятком випадків, передбачених попередньою угодою з супротивною стороною, не повинні використовуватися для розшуку поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію.

Стаття 29. Повідомлення й угоди, що стосуються санітарних літальних апаратів

1. Повідомлення відповідно до статті 25 або запити про попередню згоду відповідно до статей 26, 27, 28, пункт 4, та статті 31 містять дані про передбачувану кількість санітарних літальних апаратів, плани їх польотів і засоби розпізнавання і розглядаються як підтвердження, що кожний політ здійснюватиметься відповідно до статті 28.

2. Сторона, що отримує повідомлення, яке надсилається згідно зі статтею 25, негайно підтверджує отримання такого повідомлення.

3. Сторона, що отримала запит про попередню згоду відповідно до статей 26, 27, 28, пункт 4, або статті 31, якомога швидше повідомляє запитуючу сторону:

a) про згоду на задоволення запиту;

b) про відхилення запиту; або

c) про розумні альтернативні пропозиції у відповідь на запит. Вона може також запропонувати заборонити та обмежити інші польоти в даному районі у відповідний час. Якщо сторона, що подає запит, приймає альтернативні пропозиції, вона повідомляє іншу сторону про свою згоду прийняти ці пропозиції.

4. Сторони вживають необхідних заходів для того, щоб забезпечити швидке повідомлення й укладання угод.

5. Сторони вживають також необхідних заходів з тим, щоб суть будь-якого такого повідомлення й угоди могла бути швидко доведена до відома відповідних військових частин, та інструктують такі частини про засоби розпізнавання, які будуть використані даним санітарним літальним апаратом.

Стаття 30. Приземлення й перевірка санітарних літальних апаратів

1. Санітарним літальним апаратам, що літають над районами, фізичний контроль над якими здійснюється супротивною стороною, а також над районами, фізичний контроль над якими чітко не встановлений, може бути наказано, залежно від випадку, приземлитися або зробити посадку на воду для проведення перевірки відповідно до нижченаведених пунктів. Санітарні літальні апарати повинні підкорятися будь-якому такому наказу.

2. У випадку приземлення або посадки на воду за наказом чи з інших причин літальний апарат може бути перевірений виключно з метою встановлення того, чи задовольняє він умовам, зазначеним у пунктах 3 і 4. Будь-яка така перевірка проводиться без затримок і за короткий строк. Сторона, що проводить перевірку не вимагає видалення поранених і хворих з борту літального апарата, за винятком випадків, коли їх видалення необхідне для перевірки. Сторона, що проводить перевірку в усіх випадках діє таким чином, щоб стан поранених і хворих не погіршувався в результаті перевірки чи видалення їх з борту літального апарата.

3. Якщо така перевірка покаже, що літальний апарат:

a) є санітарним літальним апаратом у значенні статті 8 пункт j;

b) не порушує умови, що передбачені в статті 28, і

c) не здійснює політ без попередньої угоди чи порушує її, коли така угода вимагається, то літальному апарату і тим особам, що перебували на його борту, які належали до супротивної сторони або до нейтральної чи іншої держави, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, дозволяється продовжувати політ без затримки.

4. Якщо така перевірка покаже, що літальний апарат:

a) не є санітарним літальним апаратом у значенні статті 8 пункт j;

b) порушує умови, що передбачені в статті 28, або

c) здійснює політ без попередньої угоди чи порушує її, коли така угода вимагається, такий літальний апарат може бути затриманий. З усіма особами, що перебувають на борту літального апарата, поводяться згідно з відповідним положенням Конвенції і цього Протоколу. Будь-який затриманий літальний апарат, що був призначений для використання як постійний літальний апарат, може потім використовуватися тільки як санітарний літальний апарат.

Стаття 31. Нейтральні держави або інші держави, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті

1. Санітарні літальні апарати не повинні здійснювати польоти над територією нейтральної або іншої держави, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, і не повинні робити посадки на ній крім посадки на підставі попередньо досягнутої угоди. Однак за наявності такої угоди вони користуються повагою протягом усього польоту, а також під час будь-якої проміжної посадки на такій території. Але вони повинні підкорятися будь-якому наказу приземлитися чи зробити посадку на воду, залежно від випадку.

2. Якщо санітарний літальний апарат здійснює політ над територією нейтральної держави або іншої держави, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті за відсутності угоди чи відступає від його умов, у результаті навігаційної помилки або через надзвичайні обставини, що впливають на безпеку польоту, то він вживає всіх заходів для повідомлення про такий політ та для свого розпізнання. Як тільки такий санітарний літальний апарат розпізнано, ця держава докладає всіх розумних зусиль до того, щоб видати наказ приземлитися або зробити посадку на воду відповідно до пункту 1 статті 30, або вживає інших заходів для охорони своїх інтересів і, в будь-якому разі, надає літальному апарату час для виконання наказу, до того як вчинити напад на нього.

3. Якщо санітарний літальний апарат згідно з угодою або через об'єктивні обставини, зазначені в пункті 2, приземлиться або зробить посадку на воду за наказом чи з яких-небудь інших причин на території нейтральної держави або іншої держави, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, цей літальний апарат піддається перевірці для встановлення того, чи є він санітарним літальним апаратом. Перевірка проводиться без затримки і в короткий час. Сторона, що проводить перевірку, не вимагає видалення з борту поранених і хворих сторони, що використовує літальний апарат, за винятком випадків, коли їх видалення необхідне для перевірки. Сторона, що проводить перевірку, в усіх випадках піклується, щоб стан поранених і хворих не погіршувався в результаті перевірки чи видалення їх з борту літального апарата. Якщо перевірка показує, що літальний апарат є санітарним літальним апаратом, то такому літальному апарату разом з особами, які перебувають на його борту, за винятком тих, хто повинен бути затриманий відповідно до норм міжнародного права, що застосовуються в період збройних конфліктів, дозволяється продовжити політ, і йому надаються необхідні умови для продовження польоту. Якщо перевіркою встановлено, що літальний апарат не є санітарним літальним апаратом, то він затримується, і з особами, що перебувають на його борту, поводяться згідно з пунктом 4.

4. За винятком знятих тимчасово, поранені, хворі й особи, які потерпіли корабельну аварію, зняті з санітарного літального апарата за згодою місцевих властей на території нейтральної держави або іншої держави, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, за відсутності угоди іншого характеру між цими державами і сторонами, що перебувають у конфлікті, затримуються цією державою, коли цього вимагають норми міжнародного права, застосовувані в період збройних конфліктів, таким чином, щоб вони не змогли знову взяти участь у воєнних діях. Витрати, пов'язані з госпіталізацією та інтернуванням, несе держава, якій належать ці особи.

5. Нейтральні держави або інші держави, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті, застосовують умови й обмеження щодо польоту над своєю територією або посадки на ній санітарних літальних апаратів на рівній основі з усіма сторонами, що перебувають у конфлікті.

Розділ III

Особи, що пропали безвісти, та померлі

Стаття 32. Загальний принцип

При застосуванні положень цього розділу Високі Договірні Сторони, сторони, що перебувають у конфлікті, та міжнародні гуманітарні організації, згадані в Конвенціях і в цьому Протоколі, у своїй діяльності насамперед виходять з права сімей знати про долю своїх родичів.

Стаття 33. Особи, які пропали безвісти

1. Як тільки дозволяють обставини і найпізніше після закінчення активних воєнних дій, кожна сторона, що перебуває в конфлікті, розшукує осіб, про які супротивна сторона повідомляє як про таких, що пропали безвісти. Ця супротивна сторона подає всі необхідні відомості про таких осіб з метою сприяння їх розшуку.

2. З метою сприяння збиранню відомостей відповідно до попереднього пункту кожна сторона, що перебуває в конфлікті, щодо осіб, які не будуть користуватися більш сприятливим ставленням згідно з Конвенцією і цим Протоколом:

a) реєструє відомості, як це передбачено статтею 138 Четвертої конвенції , про тих осіб, які були затримані, ув'язнені чи яким-небудь іншим чином позбавлені волі на строк, що перевищує два тижні, внаслідок воєнних дій чи окупації, або які померли під час такого затримання;

b) максимально можливо сприяє розшуку таких осіб та реєстрації відомостей про них, якщо вони померли за інших обставин внаслідок воєнних дій чи окупації, і, за необхідності, сама проводить розшук і реєстрацію.

3. Відомості про осіб, про яких згідно з пунктом 1 повідомлялося як про таких, що пропали безвісти, та запити щодо відомостей передаються або безпосередньо, або через Державу-покровительку, або через Центральне агентство Міжнародного комітету Червоного Хреста, або через національні товариства Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця). Коли відомості передаються не через Міжнародний комітет Червоного Хреста і його Центральне довідкове агентство, кожна сторона, що перебуває в конфлікті, забезпечує надсилання таких відомостей також у Центральне довідкове агентство.

4. Сторони, що перебувають у конфлікті, прагнуть дійти згоди щодо створення команд для розшуку, впізнання й вивезення померлих із районів бойових дій, включаючи угоди, якщо це необхідно, про супроводження таких команд персоналом супротивної сторони при виконанні цих завдань у районах, що контролюються супротивною стороною. Персонал таких команд користується повагою й захистом при виконанні ним виключно таких обов'язків.

Стаття 34. Останки померлих

1. Останки осіб, які померли з причин, пов'язаних з окупацією, або в ув'язненні, що є наслідком окупації або воєнних дій, та осіб, котрі не є громадянами країни, в якій вони померли внаслідок воєнних дій, користуються повагою, і місця поховання таких осіб також користуються повагою, утримуються й позначаються, як це передбачено у статті 130 Четвертої конвенції , якщо останки таких осіб або місця їх поховання не користуються більш сприятливим ставленням згідно з Конвенціями й цим Протоколом.

2. Як тільки дозволять обставини й відносини між супротивними сторонами, Високі Договірні Сторони, на території яких розміщені могили і, можливо, інші місця поховання останків осіб, померлих внаслідок воєнних дій під час окупації або ув'язнення, укладають угоди з метою:

a) сприяння доступу родичів померлих і представників офіційних служб реєстрації могил до місць поховання, а також визначення практичних заходів щодо забезпечення такого доступу;

b) постійного збереження й догляду за такими місцями поховання;

c) сприяння поверненню останків і особистого майна померлих на батьківщину на прохання цієї країни або, якщо ця країна не заперечує, на прохання близьких родичів померлих.

3. У разі відсутності угод, передбачених у пунктах 2 b і 2 c, і якщо країна, що є батьківщиною померлих, не згодна утримувати місця поховання за свій рахунок, Висока Договірна Сторона, на території якої є такі місця поховання, може запропонувати надати сприяння поверненню останків таких померлих на батьківщину. Коли така пропозиція не приймається, Висока Договірна Сторона після закінчення п'яти років з дати такої пропозиції і після належного повідомлення країни, що є батьківщиною померлих, може вжити заходів, передбачених у її власному законодавстві щодо кладовищ і могил.

4. Високій Договірній Стороні, на території якої розміщені місця поховання, зазначені в цій статті, дозволяється проводити ексгумацію тільки:

a) згідно з пунктами 2 b і 3; або

b) коли ексгумація викликана вищою громадською необхідністю, включаючи випадки, зумовлені медичною необхідністю й необхідністю проведення розслідування; у цьому разі Висока Договірна Сторона завжди з повагою ставиться до останків і повідомляє країну, що є батьківщиною померлих, про свій намір провести ексгумацію, а також повідомляє подробиці про гадане місце перепоховання.

Розділ I

Методи та засоби ведення війни

Стаття 35. Основні норми

1. У разі будь-якого збройного конфлікту право сторін, що перебувають у конфлікті, обирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим.

2. Заборонено застосовувати зброю, снаряди, речовини й методи ведення воєнних дій, здатні завдати надмірних пошкоджень або надмірних страждань.

3. Заборонено застосовувати методи або засоби ведення воєнних дій, які мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкої, довгочасної і серйозної шкоди природному середовищу.

Стаття 36. Нові види зброї

При вивченні, розробці, придбанні чи прийнятті на озброєння нових видів зброї, засобів або методів ведення війни Висока Договірна Сторона повинна визначити, чи підпадає їх застосування, за деяких або за всіх обставин, під заборони, що містяться в цьому Протоколі або в яких-небудь інших нормах міжнародного права, застосовуваних до Високої Договірної Сторони.

Стаття 37. Заборона віроломства

1. Заборонено вбивати, завдавати поранення або брати в полон противника, вдаючись до віроломства. Віроломством вважаються дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і примусити його повірити, що він має право на захист і зобов'язаний надати такий захист згідно з нормами міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, з метою обману такої довіри. Прикладами такого віроломства є дії:

a) симулювання наміру вести переговори під прапором перемир'я або симулювання капітуляції;

b) симулювання виходу із строю внаслідок поранення або хвороби;

c) симулювання володіння статусом цивільної особи або некомбатанта; і

d) симулювання володіння статусом, що надає захист, шляхом використання знаків, емблем або форменого одягу Організації Об'єднаних Націй, нейтральних держав, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті.

2. Воєнні хитрощі не заборонені. Такими хитрощами є дії, спрямовані на те, щоб призвести противника до помилки чи спонукати його діяти необачно, але які не порушують будь-яких норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів, і які не є віроломними, оскільки вони не обманюють довіри супротивної сторони щодо захисту, який надається цим правом. Прикладами хитрощів є такі дії: використання маскування, пасток, обманні операції та дезінформація.

Стаття 38. Визнані емблеми

1. Заборонено використовувати не за призначенням розпізнавальну емблему Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця або інші емблеми, знаки та сигнали, передбачені Конвенціями або цим Протоколом. Також заборонено навмисно зловживати під час збройних конфліктів іншими міжнародно визнаними захисними емблемами, знаками та сигналами, включаючи прапор перемир'я та захисну емблему культурних цінностей.

2. Заборонено використовувати розпізнавальну емблему Організації Об'єднаних Націй, крім як з дозволу цієї Організації.

Стаття 39. Національні емблеми

1. Заборонено використовувати у збройних конфліктах прапори, воєнні емблеми, військові відзнаки або формений одяг нейтральних держав чи інших держав, що не є сторонами, які перебувають у конфлікті.

2. Заборонено використовувати прапори, військові емблеми, військові відзнаки або формений одяг супротивних сторін під час нападу або для прикриття воєнних дій, сприяння цим діям, захисту або утруднення їх.

3. Ніщо в цій статті або пункті 1 d статті 37 не торкається існуючих, загальновизнаних норм міжнародного права, застосовуваних до шпигунства чи до використання прапорів під час збройних конфліктів на морі.

Стаття 40. Пощада

Заборонено віддавати наказ не залишати нікого в живих, погрожувати цим противнику або вести воєнні дії таким чином.

Стаття 41. Гарантії особам супротивної сторони, які вибули із строю

1. Заборонено нападати на особу, яку визнано чи яку за даних обставин належить визнати особою, яка вибула із строю.

2. Вибулою із строю вважається будь-яка особа, якщо вона:

a) перебуває під владою супротивної сторони;

b) ясно виражає намір здатися в полон; або

c) непритомна чи яким-небудь іншим чином виведена із строю внаслідок поранення чи хвороби й тому не здатна оборонятися, за умови, що в будь-якому разі ця особа утримується від ворожих дій і не намагається втекти.

3. Якщо особи, які мають право на захист як військовополонені, підпадають під владу супротивної сторони при незвичайних умовах воєнних дій, за яких неможлива їхня евакуація, як це передбачено в частині I розділу III Третьої конвенції , то вони звільняються, а для їхньої безпеки належить вжити всіх можливих застережних заходів.

Стаття 42. Особи на борту літальних апаратів

1. Жодна особа, яка покидає на парашуті літальний апарат, що зазнає аварії, не зазнає нападу протягом свого спускання на землю.

2. Особі, яка покинула на парашуті літальний апарат, що зазнає аварії, після приземлення на території, що контролюється супротивною стороною, надається можливість здатися в полон до того, як вона стане об'єктом нападу, якщо не стає очевидним, що вона вчиняє ворожу дію.

3. Повітряно-десантні війська не підпадають під захист цієї статті.

Розділ II

Статус комбатантів і військовополонених

Стаття 43. Збройні сили

1. Збройні сили сторони, що перебуває в конфлікті, складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом чи властями, не визнаними супротивною стороною. Такі збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів.

2. Особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу, про який ідеться у статті 33 Третьої конвенції ), є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях.

3. Щоразу, коли сторона, яка перебуває в конфлікті, включає у свої збройні сили напіввоєнну організацію або озброєну організацію, що забезпечує охорону порядку, вона повідомляє про це інші сторони, що перебувають у конфлікті.

Стаття 44. Комбатанти і військовополонені

1. Будь-який комбатант, як це визначено у статті 43, який потрапляє під владу супротивної сторони, є військовополоненим.

2. Хоча всі комбатанти зобов'язані додержувати норм міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, порушення цих норм не позбавляє комбатанта його права вважатися комбатантом або, якщо він підпадає під владу супротивної сторони, його права вважатися військовополоненим, за винятком випадків, передбачених у пунктах 3 і 4.

3. Для сприяння посиленню захисту цивільного населення від наслідків воєнних дій комбатанти зобов'язані відрізняти себе від цивільного населення в той час, коли вони беруть участь у нападі або у воєнній операції, що є підготовкою до нападу. Однак у зв'язку з тим, що під час збройних конфліктів бувають такі ситуації, коли через характер воєнних дій озброєний комбатант не може відрізнити себе від цивільного населення, він зберігає свій статус комбатанта за умови, що в таких ситуаціях він відкрито носить свою зброю:

a) під час кожного воєнного зіткнення, і

b) в той час, коли він перебуває на виду у противника в ході розгортання в бойові порядки, що передують початку нападу, в якому він повинен взяти участь.

Дії, що відповідають вимогам цього пункту, не розглядаються як віроломні в значенні статті 37, пункт 1 b.

4. Комбатант, який підпадає під владу супротивної сторони в той час, коли він не виконує вимог, викладених у другій фразі пункту 3, позбавляється права вважатися військовополоненим, проте йому надається захист, рівноцінний у всіх відношеннях тому, який надається військовополоненим згідно з Третьою конвенцією і цим Протоколом. Такий захист включає захист, рівноцінний тому, який надається військовополоненим згідно з Третьою конвенцією, в разі якщо така особа передається до суду й несе покарання за будь-які правопорушення, які вона вчинила.

5. Будь-який комбатант, який потрапляє під владу супротивної сторони, якщо він не бере участі в нападі або у воєнній операції, що є підготовкою до нападу, не втрачає свого права вважатися комбатантом і військовополоненим через вчинені ним раніше дії.

6. Дана стаття не завдає шкоди праву будь-якої особи вважатися військовополоненим відповідно до статті 4 Третьої конвенції .

7. Дана стаття не має на меті змінити загальноприйняту практику держав щодо носіння форменого одягу комбатантами, включеними до складу одягнених у форму озброєних підрозділів регулярних військ сторони, що перебуває в конфлікті.

8. На доповнення до категорій осіб, зазначених у статті 13 Першої і Другої конвенцій, всі особи із складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, як це визначено у статті 43 цього Протоколу, мають право на захист згідно з цими Конвенціями, якщо вони поранені або хворі, або стосовно до Другої конвенції, якщо вони зазнали корабельної аварії на морі або в інших водах.

Стаття 45. Захист осіб, які беруть участь у воєнних діях

1. Особа, яка бере участь у воєнних діях і потрапляє під владу супротивної сторони, вважається військовополоненою й тому користується захистом Третьої конвенції , якщо вона претендує на статус військовополоненого, якщо видається, що вона має право на такий статус, або, якщо сторона, від якої вона залежить, вимагає для неї такого статусу шляхом повідомлення держави, що її затримує, або Держави-покровительки. У разі виникнення якогось сумніву в тому, чи має будь-яка така особа право на статус військовополоненого, вона продовжує зберігати такий статус і, отже, користуватися захистом Третьої конвенції і цього Протоколу доти, доки її статус не буде визначено компетентним судовим органом.

2. Якщо особа, яка потрапила під владу супротивної сторони, не затримується як військовополонена й підлягає суду цієї сторони за правопорушення, пов'язане з воєнними діями, вона має право на стутус військовополоненого перед судовим органом і на винесення рішення з цього питання. У тих випадках, коли це можливо згідно із застосовуваною процедурою, це рішення виноситься до суду за правопорушення. Представники Держави-покровительки мають право бути присутніми на судовому розгляді, на якому виноситься рішення з цього питання, якщо тільки, як виняток, він не відбувається на закритому судовому засіданні в інтересах державної безпеки. У такому разі затримуюча держава відповідним чином повідомляє Державу-покровительку.

3. Будь-яка особа, що бере участь у воєнних діях, яка не має права на статус військовополоненого й не користується більш сприятливим ставленням згідно з Четвертою конвенцією , має право в усіх випадках на захист, передбачений статтею 75 цього Протоколу. На окупованій території будь-яка така особа, якщо тільки вона не затримана як шпигун, має також, незалежно від статті 5 Четвертої конвенції, право на зв'язок, що надається даною Конвенцією.

Стаття 46. Шпигуни

1. Незалежно від будь-якого іншого положення Конвенцій або цього Протоколу будь-яка особа із складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка потрапляє під владу супротивної сторони в той час, коли вона займається шпигунством, не має права на статус військовополоненого, і з нею можуть поводитися як із шпигуном.

2. Особа із складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка від імені цієї сторони збирає або намагається зібрати інформацію на території, що контролюється супротивною стороною, не вважається особою, яка займається шпигунством, якщо, діючи таким чином, вона носить формений одяг своїх збройних сил.

3. Особа із складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка проживає на території, окупованій супротивною стороною, і яка від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає або намагається збирати на цій території інформацію, що має воєнне значення, не вважається особою, яка займається шпигунством, якщо вона не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних методів. Понад те, така особа не втрачає свого права на статус військовополоненого, і з нею не можуть поводитися як із шпигуном, якщо тільки вона не захоплена в той час, коли займалась шпигунством.

4. Особа із складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка не проживає на території, окупованій супротивною стороною, і яка займається шпигунством на цій території, не втрачає свого права на статус військовополоненого, і з нею не можуть поводитися як із шпигуном, крім випадків, коли її захоплено до того, як вона знову приєдналася до збройних сил, до яких вона належить.

Стаття 47. Найманці

1. Найманець не має права на статус комбатанта або військовополоненого.

2. Найманець - це будь-яка особа, яка:

a) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у збройному конфлікті;

b) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;

c) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати особисту вигоду, і якій дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка обіцяна чи сплачується комбатантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони;

d) не є ні громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті;

e) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті;

f) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особи, яка входить до складу її збройних сил.

Розділ I

Загальний захист від наслідків воєнних дій

Глава I

Основна норма і сфера застосування

Стаття 48. Основна норма

Для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.

Стаття 49. Визначення нападів та сфера застосування

1. "Напад" означає акти насильства щодо противника незалежно від того, здійснюються вони під час наступу чи під час оборони.

2. Положення цього Протоколу, що стосуються нападів, застосовуються до всіх нападів незалежно від того, на якій території вони здійснюються, включаючи національну територію, яка належить стороні, що перебуває в конфлікті, але є під контролем супротивної сторони.

3. Положення цього розділу застосовуються до будь-яких воєнних дій на суші, у повітрі або на морі, які можуть завдати шкоди цивільному населенню або цивільним об'єктам, що розміщені на суші. Вони також застосовуються до всіх нападів з моря або з повітря на об'єкти, що розміщені на суші, але не торкаються будь-яким чином норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів на морі або в повітрі.

4. Положення цього розділу доповнюють норми, що стосуються гуманітарного захисту, які містяться в Четвертій конвенції , зокрема в частині II цієї Конвенції, та в інших міжнародних угодах, обов'язкових для Високих Договірних Сторін, а також доповнюють інші норми міжнародного права, що стосуються захисту цивільних осіб і цивільних об'єктів на суші, на морі або в повітрі від наслідків воєнних дій.

Глава II

Цивільні особи й цивільне населення

Стаття 50. Визначення цивільних осіб і цивільного населення

1. Цивільною особою є будь-яка особа, що не належить до жодної з категорій осіб, зазначених у статті 4 А, 1, 2, 3 та 6 Третьої конвенції та у статті 43 цього Протоколу. У разі сумніву щодо того, чи є яка-небудь особа цивільною особою, вона вважається цивільною особою.

2. Цивільне населення складається з усіх осіб, які є цивільними особами.

3. Присутність серед цивільного населення окремих осіб, які не підпадають під визначення цивільних осіб, не позбавляє це населення його цивільного характеру.

Стаття 51. Захист цивільного населення

1. Цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями. З метою здійснення цього захисту, на доповнення до інших застосовуваних норм міжнародного права, за всіх обставин слід додержувати таких норм.

2. Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападів. Заборонено акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення.

3. Цивільні особи користуються захистом, передбаченим цим розділом, за винятком окремих випадків і на такий період, поки вони беруть безпосередню участь у воєнних діях.

4. Напади невибіркового характеру заборонено. До нападу невибіркового характеру належать:

a) напади, не спрямовані на конкретні воєнні об'єкти;

b) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об'єкти; або

c) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з цим Протоколом; і які, таким чином, у кожному такому випадку поражають воєнні об'єкти й цивільних осіб або цивільні об'єкти, не розрізняючи їх.

5. Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів:

a) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об'єкт розглядається ряд явно пов'язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об'єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об'єкти; і

b) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду цивільним об'єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти.

6. Заборонено напади на цивільне населення або на окремих цивільних осіб у порядку репресалій.

7. Присутність або пересування цивільного населення або окремих цивільних осіб не повинні використовуватись для захисту певних пунктів або районів від воєнних дій, зокрема у спробах захистити воєнні об'єкти від нападу або прикрити воєнні дії, сприяти чи перешкодити їм. Сторони, що перебувають у конфлікті, не повинні направляти пересування цивільного населення або окремих цивільних осіб з метою спробувати захистити воєнні об'єкти від нападу чи прикрити воєнні операції.

8. Будь-яке порушення цих заборон не звільняє сторони, що перебувають у воєнному конфлікті, від їх правових зобов'язань щодо цивільного населення й цивільних осіб, у тому числі від зобов'язань вживати запобіжних заходів, передбачених у статті 57.

Глава III

Цивільні об'єкти

Стаття 52. Загальний захист цивільних об'єктів

1. Цивільні об'єкти не повинні бути об'єктом нападу або репресалій. Цивільними об'єктами є всі ті об'єкти, які не є воєнними об'єктами, як вони визначені в пункті 2.

2. Напади повинні суворо обмежуватися об'єктами. Що стосується об'єктів, то воєнні об'єкти обмежуються тими об'єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання вносять ефективний вклад у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за існуючих у даний момент обставин дає явну воєнну перевагу.

3. У разі сумніву в тому, чи не використовується об'єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об'єкт використовується в цивільних цілях.

Стаття 53. Захист культурних цінностей і місць відправлення культів

Без шкоди для положень Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту від 14 травня 1954 року та інших відповідних міжнародних документів заборонено:

a) здійснювати будь-які ворожі акти, спрямовані проти історичних пам'яток, творів мистецтва або місць відправлення культів, які є культурною або духовною спадщиною народів;

b) використовувати такі об'єкти для підтримки воєнних зусиль;

c) робити такі об'єкти об'єктами репресалій.

Стаття 54. Захист об'єктів, необхідних для виживання цивільного населення

1. Заборонено вдаватися до голоду серед цивільного населення як методу ведення війни.

2. Заборонено піддавати нападу або знищувати, виводити або доводити до непридатності об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди для забезпечення питною водою й запаси останньої, а також іригаційні споруди спеціально з метою не допустити використання їх цивільним населенням або супротивною стороною як засобу підтримання існування, незалежно від мотивів, ніби з метою викликати голод серед цивільних осіб, примусити їх до виїзду або з якої-небудь іншої причини.

3. Заборони, передбачені в пункті 2, не застосовуються щодо таких об'єктів, зазначених у цьому пункті, які використовуються супротивною стороною:

a) для підтримання виключно особового складу їх збройних сил; або

b) якщо не для підтримання існування, то для прямої підтримки воєнних дій, за умови, однак, що проти цих об'єктів ні в якому разі не вдаються до дій, в результаті яких можна очікувати, що цивільне населення залишиться без достатньої кількості продовольства або води, що викличе серед нього голод, або примусить до виїзду.

4. Ці об'єкти не повинні ставати об'єктами репресалій.

5. Виходячи із визнання життєво важливих для будь-якої сторони, що перебуває в конфлікті, потреб в обороні своєї національної території від вторгнення, допускається відступ від заборон, передбачених у пункті 2, стороною, що перебуває в конфлікті, на такій контрольованій нею території, де цього вимагає постійна воєнна необхідність.

Стаття 55. Захист природного середовища

1. При веденні воєнних дій має бути виявлена турбота про захист природного середовища від широкої, довгочасної і серйозної шкоди. Такий захист включає заборону використання методів або засобів ведення війни, що мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть такої шкоди природному середовищу й тим самим завдадуть шкоди здоров'ю або виживанню населення.

2. Заподіяння шкоди природному середовищу як репресалій заборонено.

Стаття 56. Захист установок і споруд, що містять небезпечні сили

1. Установки і споруди, що містять небезпечні сили, а саме: греблі, дамби й атомні електростанції, - не повинні ставати об'єктами нападу навіть у тих випадках, коли такі об'єкти є воєнними об'єктами, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил і наступні тяжкі втрати серед цивільного населення. Інші воєнні об'єкти, розміщені в цих установках або спорудах чи поблизу них, не повинні ставати об'єктами нападу, якщо такий напад може викликати вивільнення небезпечних сил у таких установках або спорудах та наступні тяжкі втрати серед цивільного населення.

2. Загальний захист від нападу, передбачений у пункті 1, припиняється:

a) щодо гребель і дамб тільки в тому разі, якщо вони використовуються яким-небудь чином, що різниться від їх нормального функціонування, та для регулярної істотної і безпосередньої підтримки воєнних операцій і якщо такий напад є єдиним практично можливим засобом припинити таку підтримку;

b) щодо атомних електростанцій тільки в тому разі, якщо вони виробляють електроенергію для регулярної істотної і безпосередньої підтримки воєнних операцій і якщо такий напад є єдиним практично можливим засобом припинити таку підтримку;

c) щодо інших воєнних об'єктів, розміщених у цих установках або спорудах чи поблизу них, тільки в тому разі, якщо вони використовуються для регулярної і безпосередньої підтримки воєнних операцій і якщо такий напад є єдиним практично можливим засобом припинити таку підтримку.

3. У всіх випадках цивільне населення й окремі цивільні особи продовжують користуватися правом на повний захист, що надається їм міжнародним правом, включаючи захист шляхом вжиття застережних заходів, передбачених у статті 57. Якщо захист припиняється і які-небудь з установок, споруд або воєнних об'єктів, зазначених у пункті 1, зазнають нападу, вживаються всі практичні запобіжні заходи, щоб уникнути вивільнення небезпечних сил.

4. Заборонено робити об'єктом репресалій будь-які установки, споруди або воєнні об'єкти, зазначені в пункті 1.

5. Сторони, що перебувають у конфлікті, повинні прагнути уникати розміщення будь-яких воєнних об'єктів поблизу установок або споруд, зазначених у пункті 1. Однак допускаються споруди, збудовані з єдиною метою оборони установок або споруд, що використовуються для захисту від нападу на установки і споруди, і самі вони не повинні ставати об'єктом нападу за умови, що вони не використовуються для ведення воєнних дій, за винятком оборонних дій, необхідних для відбиття нападу на установки або споруди, які користуються захистом, і що їх озброєння обмежується зброєю для відбиття нападу противника на установки і споруди, що користуються захистом.

6. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, закликаються укладати між собою інші угоди для забезпечення додаткового захисту об'єктів, що містять небезпечні сили.

7. Для того щоб полегшити розпізнавання об'єктів, які користуються захистом цієї статті, сторони, що перебувають у конфлікті, можуть позначати їх спеціальним знаком у вигляді групи яскраво оранжевих кругів, розміщених на одній і тій самій осі, як зазначено у статті 16 Додатка 1 до цього Протоколу. Відсутність такої позначки жодним чином не звільняє жодну із сторін, що перебувають у конфлікті, від її зобов'язань, що покладаються цією статтею.

Глава IV

Запобіжні заходи

Стаття 57. Запобіжні заходи при нападі

1. При проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.

2. Щодо нападів вживаються такі запобіжні заходи:

a) ті, хто планує напад або приймає рішення про його здійснення:

a.1) роблять все практично можливе, щоб пересвідчитися в тому, що об'єкти нападу не є ні цивільними особами, ні цивільними об'єктами й не підлягають особливому захисту, а є воєнними об'єктами у значенні пункту 2 статті 52, і що згідно з положенням цього Протоколу напад на них не заборонено;

a.2) вживають усіх практично можливих запобіжних заходів при виборі засобів і методів нападу з тим, щоб уникнути випадкових втрат життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і випадкової шкоди цивільним об'єктам і, в усякому випадку, звести їх до мінімуму;

a.3) утримуються від прийняття рішень про здійснення будь-якого нападу, який, як можна очікувати, викличе випадкові втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і завдасть випадкової шкоди цивільним об'єктам або те й інше разом, що було б надмірним щодо конкретної і прямої воєнної переваги, яку передбачається одержати;

b) напад відміняється або зупиняється, якщо стає очевидним, що об'єкт не є воєнним, що він підлягає особливому захисту, або що напад, як можна очікувати, викличе випадкові втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і завдасть випадкової шкоди цивільним об'єктам або те й інше разом, що було б надмірним щодо конкретної і прямої воєнної переваги, яку передбачається отримати;

c) робиться ефективне завчасне попередження про напади, які можуть торкнутися цивільного населення, за винятком тих випадків, коли обставини цього не дозволяють.

3. Коли можливий вибір між кількома воєнними об'єктами для отримання рівноцінної воєнної переваги, обирається той об'єкт, напад на який, як можна очікувати, створить найменшу небезпеку для життя цивільних осіб та для цивільних об'єктів.

4. При проведенні воєнних операцій на морі або в повітрі кожна сторона, що перебуває в конфлікті, вживає, відповідно до своїх прав і обов'язків згідно з нормами міжнародного права, застосовними в період воєнних конфліктів, усіх розумних запобіжних заходів з тим, щоб уникнути втрат життя серед цивільного населення і шкоди цивільним об'єктам.

5. Жодне з положень цієї статті не може тлумачитися як таке, що дозволяє будь-які напади на цивільне населення, цивільних осіб або цивільні об'єкти.

Стаття 58. Запобіжні заходи щодо наслідків нападу

Сторони, що перебувають у конфлікті, максимально можливою мірою:

a) прагнуть без шкоди для статті 49 Четвертої конвенції вивести цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти, що перебувають під їхнім контролем, із районів, розміщених поблизу воєнних об'єктів;

b) уникають розміщення воєнних об'єктів у густонаселених районах або поблизу них;

c) вживають інших необхідних запобіжних заходів щодо захисту цивільного населення й цивільних об'єктів, що перебувають під їхнім контролем, від небезпек, що виникають у результаті воєнних операцій.

Глава V

Місцевості й зони, що перебувають під особливим захистом

Стаття 59. Необоронювані місцевості

1. Сторонам, що перебувають у конфлікті, забороняється нападати на необоронювані місцевості якими б то не було засобами.

2. Відповідні власті сторони, що перебуває в конфлікті, можуть оголосити необоронюваною місцевістю будь-який населений пункт, розміщений у зоні зіткнення збройних сил або поблизу неї, відкритий для окупації супротивною стороною. Ця місцевість повинна відповідати таким умовам:

a) всі комбатанти, а також мобільні бойові засоби та мобільне воєнне спорядження мають бути евакуйовані;

b) стаціонарні воєнні установки або споруди не повинні використовуватися з ворожою метою;

c) ні власті, ні населення не повинні здійснювати ворожих дій;

d) не повинно чинитися жодних дій на підтримку воєнних операцій.

3. Присутність у цій місцевості осіб, які користуються особливим захистом згідно з Конвенціями та цим Протоколом, і присутність поліцейських сил, що залишилися з єдиною метою підтримки законності й порядку, не суперечить умовам, викладеним у пункті 2.

4. Супротивній стороні робиться заява, передбачена в пункті 2, в якій якнайточніше подається визначення й опис межі необоронюваної місцевості. Сторона, що перебуває в конфлікті, до якої адресована така заява, підтверджує її отримання і ставиться до цієї місцевості як до необоронюваної місцевості, за винятком тих випадків, коли умов, передбачених пунктом 2, фактично не додержано; у цьому разі вона негайно повідомляє про це сторону, що зробила заяву. Навіть у тому разі, коли умови, викладені в пункті 2, не додержані, така місцевість продовжує користуватися захистом, передбаченим іншими положеннями цього Протоколу та іншими нормами міжнародного права, застосовними в період збройних конфліктів.

5. Сторони, що перебувають у конфлікті, можуть погодитися на оголошення місцевостей необоронюваними, навіть якщо такі місцевості не відповідають умовам пункту 2. У такій угоді повинно даватися якомога точніше визначення й опис межі необоронюваної місцевості; за необхідності в ній можуть бути передбачені методи контролю.

6. Сторона, під контролем якої перебуває місцевість, що є предметом такої угоди, позначає її, наскільки це можливо, такими знаками, які можуть бути погоджені з іншою стороною і встановлюються там, де їх ясно видно, особливо по її периметру, на межах і на шосейних дорогах.

7. Місцевість втрачає свій статус необоронюваної місцевості, якщо вона перестає відповідати умовам, викладеним у пункті 2 або в угоді, згаданій у пункті 5. У такому разі ця місцевість продовжує користуватися захистом, передбаченим іншими положеннями цього Протоколу та іншими нормами міжнародного права, застосованими в період збройних конфліктів.

Стаття 60. Демілітаризовані зони

1. Сторонам, що перебувають у конфлікті, заборонено поширювати свої воєнні операції на зони, яким вони за згодою надали статус демілітаризованих зон, якщо таке поширення суперечить положенням такої угоди.

2. Така угода має бути ясно визначеною й може бути укладена в усній чи письмовій формі, або безпосередньо, або через Держави-покровительки, або будь-яку безсторонню гуманітарну організацію, і може являти собою взаємні збіжні заяви. Угода може бути укладена в мирний час, а також після початку воєнних дій, і в ній повинні бути подані якомога точніші визначення й опис межі демілітаризованої зони та, за необхідності, встановлені методи контролю.

3. Предметом такої угоди звичайно є будь-яка зона, що відповідає таким умовам:

a) всі комбатанти, а також мобільні бойові засоби й мобільне воєнне спорядження повинні бути евакуйовані;

b) стаціонарні воєнні установки і споруди не повинні використовуватися у ворожих цілях;

c) ні власті, ні населення не повинні чинити ворожих дій; і

d) будь-яка діяльність, пов'язана з воєнними зусиллями, повинна бути припинена.

Сторони, що перебувають у конфлікті, повинні дійти згоди про тлумачення, яке належить давати умовам, викладеним у підпункті d цієї статті, та про осіб, які повинні бути допущені в демілітаризовану зону, крім осіб, згаданих у пункті 4.

4. Присутність у цій зоні осіб, які користуються особливим захистом згідно з Конвенціями і цим Протоколом, та поліцейських сил, залишених з єдиною метою підтримання законності та порядку, не суперечить умовам, викладеним у пункті 3 цієї статті.

5. Сторона, під контролем якої перебуває така зона, позначає її, наскільки це можливо, такими знаками, які можуть бути погоджені з іншою стороною і які встановлюються там, де їх ясно видно, зокрема по її периметру, на її межах і на шосейних дорогах.

6. Якщо воєнні дії наближаються до демілітаризованої зони і якщо сторони, що перебувають у конфлікті, дійшли такої згоди, жодна з них не може використовувати цю зону з метою, що має відношення до ведення воєнних дій, або в односторонньому порядку скасувати її статус.

7. Якщо одна із сторін, що перебувають у конфлікті, вчинить істотне порушення положень пунктів 3 і 6 цієї статті, інша сторона звільняється від своїх зобов'язань, передбачених угодою про надання цій зоні статусу демілітаризованої. У такому разі ця зона втрачає свій статус, але продовжує користуватися захистом, передбаченим іншими положеннями цього Протоколу та іншими нормами міжнародного права, застосовними в період збройних конфліктів.

Глава VI

Цивільна оборона

Стаття 61. Визначення і сфери застосування

Для мети даного Протоколу:

a) "цивільною обороною" є виконання деяких або всіх зазначених нижче гуманітарних завдань, спрямованих на те, щоб захистити цивільне населення від небезпек та допомогти йому усунути безпосередні наслідки воєнних дій або лиха, а також створити умови, необхідні для його виживання. Цими завданнями є:

a.1) оповіщення;

a.2) евакуація;

a.3) надання сховищ та їх улаштування;

a.4) вжиття заходів для світломаскування;

a.5) рятувальні роботи;

a.6) медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійна допомога;

a.7) боротьба з пожежами;

a.8) виявлення й позначення небезпечних районів;

a.9) знезараження та інші подібні методи захисту;

a.10) термінове надання притулку й постачання;

a.11) термінова допомога у відновленні й підтриманні порядку в районах лиха;

a.12) термінове відновлення роботи необхідних комунальних служб;

a.13) термінове поховання трупів;

a.14) допомога у збереженні об'єктів, украй необхідних для виживання;

a.15) додаткова діяльність, необхідна для здійснення будь-якого з вищезазначених завдань, включаючи планування та організацію, але не обмежуючись ними;

b) "організація цивільної оборони" означає й установи та інші організаційні одиниці, які створені або уповноважені компетентними властями сторони, що перебуває в конфлікті, виконувати будь-яке із завдань, зазначених у підпункті a, і які призначені та використовуються виключно для виконання цих завдань;

c) "персонал організацій цивільної оборони" означає таких осіб, які призначені стороною, що перебуває в конфлікті, виключно для виконання завдань, зазначених у пункті а, у тому числі персонал, призначений компетентними властями сторони, що перебуває в конфлікті, суто для управління цими організаціями;

d) "матеріальна частина" організацій цивільної оборони означає обладнання, матеріали та транспортні засоби, використовувані цими організаціями для виконання завдань цивільної оборони, зазначених у пункті a.

Стаття 62. Загальний захист

1. Цивільні організації цивільної оборони та їх персонал користуються повагою й захистом згідно з положеннями цього Протоколу, особливо даного розділу. Вони мають право виконувати доручені їм завдання з цивільної оборони, за винятком випадків настійної воєнної необхідності.

2. Положення пункту 1 застосовуються також до цивільних осіб, які, хоча й не є членами цивільних організацій цивільної оборони, на заклик компетентних властей та під їх контролем виконують завдання цивільної оборони.

3. Стаття 52 цього Протоколу поширюється на будівлі й матеріальну частину, використовувані з метою цивільної оборони, а також на сховища, що надаються для цивільного населення. Об'єкти, використовувані з метою цивільної оборони, не можуть знищуватися або використовуватися не за їх прямим призначенням, крім як стороною, якій вони належать.

Стаття 63. Цивільна оборона на окупованих територіях

1. На окупованих територіях цивільні організації цивільної оборони отримують від властей сприяння, необхідне для здійснення їх завдань. За жодних обставин їх персонал не може бути примушений до діяльності, яка утруднювала б належне виконання цих завдань. Окупуюча держава не вносить жодних змін у структуру або персонал цих організацій, що могли б поставити під загрозу ефективне виконання цих завдань. Від цих організацій не вимагається надання пріоритету громадянам або інтересам цієї держави.

2. Окупуюча держава не повинна примушувати чи спонукати цивільні організації цивільної оборони виконувати їх завдання таким чином, щоб це згубно відбивалося на інтересах цивільного населення.

3. Окупуюча держава може роззброювати персонал цивільної оборони з міркувань безпеки.

4. Окупуюча держава не повинна ні змінювати прямого призначення будівель або матеріальної частини, що належать організаціям цивільної оборони або використовуються ними, ні реквізувати їх, якщо така зміна призначення або реквізиція завдають шкоди цивільному населенню.

5. За умови, що загальне положення, про яке йдеться в пункті 4, зберігається, окупуюча держава може реквізовувати або міняти призначення цих ресурсів за наявності таких конкретних умов:

a) ці будівлі або матеріальна частина необхідні для інших потреб цивільного населення; і

b) реквізиція або зміна призначення проводяться тільки доти, доки існує така необхідність.

6. Окупуюча держава не повинна ні змінювати призначення, ні реквізувати сховища, призначені для використання цивільним населенням або необхідні для цього населення.

Стаття 64. Цивільні організації цивільної оборони нейтральних держав або інших держав, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті, та міжнародні координуючі організації

1. Положення статей 62, 63, 65 і 66 застосовуються також до персоналу й матеріальної частини цивільних організацій і цивільної оборони нейтральних держав або інших держав, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті, які виконують завдання цивільної оборони, зазначеної в статті 61, на території сторони, що перебуває в конфлікті за згодою й під контролем цієї сторони. Будь-яка заінтересована супротивна сторона повідомляє про таку допомогу якомога швидше. За жодних обставин ця діяльність не розглядається як втручання в конфлікт. Однак цю діяльність необхідно здійснювати з належним урахуванням інтересів безпеки заінтересованих сторін, що перебувають у конфлікті.

2. Сторони, що перебувають у конфлікті, які отримують допомогу, про яку йдеться в пункті 1, та Високі Договірні Сторони, що подають таку допомогу, повинні, якщо це необхідно, сприяти міжнародній координації такої діяльності в галузі цивільної оборони. У таких випадках на відповідні міжнародні організації поширюються положення цієї глави.

3. На окупованих територіях окупуюча держава може забороняти або обмежувати діяльність цивільних організацій цивільної оборони нейтральних держав або інших держав, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті, та міжнародних координуючих організацій лише в тому разі, якщо вона може забезпечити належне виконання завдань цивільної оборони своїми власними засобами або засобами, що є на окупованій території.

Стаття 65. Припинення надання захисту

1. Надання захисту, на який мають право цивільні організації цивільної оборони, їх персонал, будівлі, сховища й матеріальна частина, припиняється лише в тому разі, коли вони, крім своїх власних завдань, чинять дії, що завдають шкоди противнику, або використовуються для вчинення таких дій. Однак надання захисту може припинитися тільки після того, як було зроблено попередження, що встановлює кожного разу, коли це необхідно, розумний строк, і після того, як таке попередження не було взято до уваги.

2. Такі дії не вважаються діями, що завдають шкоди противнику в разі:

a) виконання завдань цивільної оборони під керівництвом або контролем військових властей;

b) співробітництва цивільного персоналу цивільної оборони з воєнним персоналом у виконанні завдань цивільної оборони або придання деякої кількості військовослужбовців цивільним організаціям цивільної оборони;

c) якщо виконання завдань цивільної оборони може водночас приносити користь жертвам з числа військових, зокрема тим, які вибули зі строю.

3. Носіння легкої особистої зброї цивільним персоналом цивільної оборони з метою підтримання порядку або самооборони також не вважається дією, що завдає шкоди противнику. Однак у районах на суші, де мають або, вірогідно, матимуть місце бої, сторони, що перебувають у конфлікті, вживають необхідних заходів з метою обмежити озброєння такою ручною зброєю, як пістолети або револьвери, щоб було легше відрізняти персонал цивільної оборони від комбатантів. Навіть, якщо персонал цивільної оборони носить інші види легкої особистої зброї у таких районах, він, проте, користується повагою й захистом, як тільки його розпізнано.

4. Формування цивільних організацій цивільної оборони на зразок військових і обов'язкова служба в них також не позбавляють їх захисту, що передбачений цією главою.

Стаття 66. Розпізнавання

1. Кожна сторона, що перебуває в конфлікті, прагне вжити заходів для того, щоб її організації цивільної оборони, їх персонал, будівлі й матеріальна частина могли бути розпізнані в той час, коли вони призначені виключно для виконання завдань цивільної оборони. Таким самим чином належить забезпечити розпізнавання сховищ, призначених для цивільного населення.

2. Кожна сторона, що перебуває в конфлікті, прагне також прийняти й застосовувати методи і процедури, що дають можливість розпізнавати цивільні сховища, а також персонал, будівлі та матеріальну частину цивільної оборони, на яких ставиться міжнародний розпізнавальний знак цивільної оборони.

3. На окупованих територіях і в районах, де йдуть або можуть іти бої, цивільний персонал цивільної оборони розпізнається за допомогою міжнародного розпізнавального знака цивільної оборони та посвідчення особи, що підтверджує її статус.

4. Міжнародним розпізнавальним знаком цивільної оборони є рівнобічний голубий трикутник на оранжевому тлі, якщо він використовується для захисту організацій цивільної оборони, їх персоналу, будівель і матеріальної частини, а також цивільних сховищ.

5. Крім розпізнавального знака, сторони, що перебувають у конфлікті, можуть домовитися про використання розпізнавальних сигнальних знаків з метою розпізнавання цивільної оборони.

6. Застосування положень пунктів 1 - 4 цієї статті регламентується главою V Додатка 1 до цього Протоколу.

7. У мирний час розпізнавальним знаком, описаним у пункті 4, можна, за згодою компетентних державних властей, користуватися з метою розпізнавання цивільної оборони.

8. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, вживають необхідних заходів для забезпечення контролю над використанням міжнародного розпізнавального знака цивільної оборони та для запобігання і припинення будь-якого зловживання ним.

9. Розпізнавання медичного та духовного персоналу цивільної оборони, медичних формувань і санітарно-транспортних засобів також регламентується статтею 18.

Стаття 67. Особовий склад збройних сил і військові підрозділи, призначені в організації цивільної оборони

1. Особовий склад збройних сил і військові підрозділи, призначені в організації цивільної оборони, користуються повагою й захистом за умови, що:

a) такий особовий склад і такі військові підрозділи постійно призначені та займаються виключно виконанням завдань, зазначених у статті 61;

b) призначений таким чином цей особовий склад не виконує яких-небудь інших військових обов'язків під час конфлікту;

c) такий особовий склад чітко відрізняється від інших осіб, які входять до складу збройних сил, міжнародним розпізнавальним знаком, що носиться на видному місці, й має бути настільки великим, наскільки це можливо, цей особовий склад забезпечується згаданим у главі V Додатка 1 до цього Протоколу посвідченням особи, що підтверджує його статус;

d) такий особовий склад і такі військові підрозділи озброєні тільки легкою особистою зброєю з метою підтримання порядку або для самооборони, Положення пункту 3 статті 65 також застосовуються в цьому разі;

e) такий особовий склад не бере безпосередньої участі у воєнних діях і не чинить або не використовується для вчинення, крім своїх завдань цивільної оборони, дій, що завдають шкоди супротивній стороні;

f) такий особовий склад і такі військові підрозділи виконують свої завдання цивільної оборони тільки в межах національної території своєї сторони.

Недодержання умов, викладених вище в підпункті f, будь-якою особою, яка входить до складу збройних сил, що зв'язане умовами, передбаченими вище в підпунктах а і b, заборонено.

2. Особи, які входять до складу збройних сил і служать в організаціях цивільної оборони, якщо вони потрапляють під владу супротивної сторони, є військовополоненими. На окупованій території у випадку, коли в цьому виникне необхідність, вони можуть бути використані для виконання завдань цивільної оборони, але тільки в інтересах цивільного населення цієї територїї і за умови, що в разі небезпечності такої роботи вони погоджуються виконувати її добровільно.

3. Будівлі, велике обладнання та транспортні засоби військових підрозділів, призначені в організації цивільної оборони, повинні чітко позначатися міжнародним розпізнавальним знаком цивільної оборони. Цей розпізнавальний знак має бути настільки великим, наскільки це можливо.

4. Матеріальна частина й будівлі військових підрозділів, призначених в організації цивільної оборони суто для завдань цивільної оборони, в разі, якщо вони потрапляють під владу супротивної сторони, продовжують підпорядковуватися законам війни. Вони не можуть використовуватись для інших цілей, крім як для цілей цивільної оборони, до тих пір, поки вони вимагаються для виконання завдань цивільної оборони, за винятком випадків настійної воєнної необхідності, якщо тільки заздалегідь не було вжито заходів для достатнього забезпечення потреб цивільного населення.

Розділ II

Допомога цивільному населенню

Стаття 68. Сфера застосування

Положення цього розділу застосовуються до цивільного населення, як воно визначене цим Протоколом, і є доповненням до статей 23, 55, 59, 60, 61 і 62 та до інших відповідних положень Четвертої конвенції .

Стаття 69. Основні потреби на окупованих територіях

1. На доповнення до перелічених у статті 55 Четвертої конвенції обов'язків, що стосуються постачання продовольства і медикаментів, окупуюча держава, максимально можливою мірою використовуючи наявні в неї засоби і без будь-якої дискримінації, забезпечує також одягом, постільною білизною, засобами притулку та припасами, істотно важливими для виживання цивільного населення окупованої території, а також предметами, необхідними для відправлення релігійних обрядів.

2. Заходи щодо надання без істотної затримки допомоги цивільному населенню окупованих територій регулюються статтями 59, 60, 61, 62, 108, 109, 110 і 111 Четвертої конвенції , а також статтею 71 цього Протоколу.

Стаття 70. Операції з надання допомоги

1. Якщо цивільне населення будь-якої території, яка перебуває під контролем сторони, що бере участь у конфлікті, крім окупованої території, недостатньо забезпечується запасами, згаданими у статті 69, то проводяться операції з надання допомоги, які мають гуманітарний та беззастережний характер і здійснюються без будь-яких несприятливих особливостей за згодою між сторонами, заінтересованими в таких операціях щодо надання допомоги. Пропозиції щодо надання допомоги, що відповідають вищезазначеним умовам, не розглядаються як втручання у збройний конфлікт або як недружні акти. При розподілі поставок допомоги пріоритет надається таким особам, як діти, вагітні жінки, породіллі й годувальниці, які згідно з Четвертою конвенцією або цим Протоколом користуються особливими пільгами та особливим захистом.

2. Сторони, що перебувають у конфлікті, і кожна Висока Договірна Сторона дозволяють швидке й безперешкодне перевезення всіх поставок, обладнання та персоналу для надання допомоги згідно з цим розділом, і сприяють йому, якщо навіть така допомога призначається для цивільного населення супротивної сторони.

3. Сторони, що перебувають у конфлікті, і кожна Висока Договірна Сторона, які дозволяють перевезення поставок, обладнання та персоналу з метою надання допомоги відповідно до пункту 2:

a) мають право на проведення технічних заходів, включаючи огляд, за умови виконання яких дозволено таке перевезення;

b) можуть обумовити такий дозвіл тим, щоб розподіл допомоги проводився на місці під контролем Держави-покровительки;

c) жодним чином не змінюють первісного призначення поставок допомоги й не затримують їх перевезення, за винятком випадків термінової необхідності в інтересах відповідного цивільного населення.

4. Сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують захист поставок допомоги і сприяють їх швидкому розподіленню.

5. Сторони, що перебувають у конфлікті, і кожна заінтересована Висока Договірна Сторона заохочують ефективну міжнародну координацію операцій з надання допомоги, зазначених у пункті 1, та сприяють їй.

Стаття 71. Персонал, який бере участь в операціях з надання допомоги

1. У разі потреби виділення персоналу для сприяння проведенню операцій з надання допомоги, особливо для транспортування й розподілу поставок допомоги, може складати частину цих операцій; на участь такого персоналу в операціях з надання допомоги має бути отримана згода сторони, на території якої він виконуватиме свої обов'язки.

2. Такий персонал користується повагою й захистом.

3. Кожна сторона, що отримує поставки допомоги, максимально практично можливою мірою допомагає згаданому в пункті 1 персоналу у виконанні його місії з надання допомоги. Тільки за настійної воєнної потреби діяльність такого персоналу та його пересування можуть бути тимчасово обмежені.

4. За жодних обставин персонал для проведення операцій з надання допомоги не повинен виходити за рамки своєї місії відповідно до цього Протоколу. Зокрема, він має брати до уваги вимоги безпеки сторони, на території якої виконує свої обов'язки. Діяльність будь-якої особи, що входить до складу даного персоналу, яка не додержує цих вимог, може бути припинена.

Розділ III

Поводження з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті

Глава I

Сфера застосування й захист осіб та об'єктів

Стаття 72. Сфера застосування

Положення, що містяться в даному розділі, є доповненням до норм, що стосуються гуманітарного захисту цивільних осіб і цивільних об'єктів, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, які містяться в Четвертій конвенції , зокрема її частинах I і III, а також до інших застосовуваних норм міжнародного права, щодо захисту основних прав людини в період міжнародних збройних конфліктів.

Стаття 73. Біженці й апатриди

Особи, які до початку воєнних дій розглядалися як апатриди або біженці згідно з відповідними міжнародними актами, прийнятими заінтересованими сторонами, або з національним законодавством держави, що надала притулок, чи держави проживання, є особами, які користуються захистом відповідно до смислу частин I і III Четвертої конвенції за всіх обставин і без будь-якого несприятливого розрізнення.

Стаття 74. Возз'єднання роз'єднаних сімей

Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, будь-якими можливими шляхами сприяють возз'єднанню сімей, роз'єднаних внаслідок збройних конфліктів, і, зокрема, заохочують роботу гуманітарних організацій, що виконують це завдання, відповідно до положень Конвенцій і цього Протоколу та згідно з їхніми відповідними правилами безпеки.

Стаття 75. Основні гарантії

1. Тією мірою, якою їх торкається ситуація, зазначена у статті 1 цього Протоколу, з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим ставленням згідно з Конвенціями або згідно з цим Протоколом, за всіх обставин поводяться гуманно, і вони, як мінімум, користуються захистом, передбаченим у цій статті, без будь-якої несприятливої різниці, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу або на яких-небудь інших подібних критеріях. Кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних обрядів усіх таких осіб.

2. Заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів:

a) насильство над життям, здоров'ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема:

a.1) вбивство;

a.2) катування всіх видів - фізичні чи психічні;

a.3) тілесні покарання;

a.4) каліцтво;

b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі;

c) взяття заручників;

d) колективне покарання; і

e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.

3. Будь-яка особа, що піддається арешту, затриманню або інтернуванню за дії, пов'язані зі збройним конфліктом, має бути невідкладно проінформована зрозумілою їй мовою про причини вжиття таких заходів, за винятком випадків арешту або затримання за кримінальні правопорушення. Такі особи повинні бути звільнені у найкоротший строк і в будь-якому разі, як тільки обставини, що виправдовують арешт, затримання чи інтернування, стали недійсними.

4. Особі, визнаній винною у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного зі збройним конфліктом, не може бути винесено жодного вироку, і вона не може бути піддана жодному покаранню, крім як за постановою неупередженого й відповідним чином створеного суду, що додержує загальновизнаних принципів звичайного судочинства, які включають таке:

a) процедура повинна передбачати, щоб обвинувачений був без затримки проінформований про деталі правопорушення, що ставиться йому за вину, й надавати звинуваченому до і під час суду всі необхідні права та засоби захисту;

b) жодна особа не може бути засуджена за правопорушення, крім як на підставі кримінальної відповідальності;

c) жодна особа не може бути звинувачена у вчиненні кримінального правопорушення або засуджена за нього на підставі будь-якої дії чи недоліку, які не є кримінальним правопорушенням згідно з нормами національного законодавства або міжнародного права, дія яких поширювалася на цю особу під час вчинення такої дії чи бездіяльності; також не може накладатися суворіше покарання, ніж те, яке було застосоване в той час, коли було вчинено це кримінальне правопорушення, якщо після вчинення правопорушення законом установлюється легше покарання, то дія цього закону поширюється й на даного правопорушника;

d) кожний, кому пред'являється звинувачення у правопорушенні, вважається невинним доти, доки його вина не буде доведена за законом;

e) кожний, кому пред'являється звинувачення у правопорушенні, має право на судовий розгляд у його присутності;

f) жодна особа не може бути примушена до подання свідчень проти самої себе або визнання себе винною;

g) кожний, кому пред'являється звинувачення у правопорушенні, має право допитувати свідків, які дають свідчення проти нього, або вимагати, щоб свідки були допитані, а також право на виклик і допит свідків на його користь на тих самих умовах, що й для свідків, які дають свідчення проти нього;

h) жодна особа не може переслідуватися або каратися тією ж стороною за правопорушення, за яке згідно з тим самим законом і судовою процедурою даній особі раніше було винесено вирок, що виправдовує чи засуджує її;

i) кожний, хто є переслідуваним у судовому порядку за правопорушення, має право на те, щоб вирок суду було оголошено публічно; і

j) при винесенні вироку засудженому має бути повідомлено про його право на оскарження в судовому чи іншому порядку, а також про строк, протягом якого він може скористатися цим правом.

5. Жінки, свобода яких обмежується з причин, пов'язаних із збройним конфліктом, утримуються в приміщеннях, відокремлених від приміщень для чоловіків. Вони перебувають під безпосереднім наглядом жінок. Однак у випадках, коли затримуються чи інтернуються сім'ї, їх, за можливості, розміщують в одному й тому самому місці й утримують як окремі сім'ї.

6. Особи, які піддаються арешту, затриманню чи інтернуванню з причин, пов'язаних зі збройним конфліктом, користуються захистом, передбаченим цією статтею, до їх остаточного звільнення, репатріації чи влаштування навіть після закінчення збройного конфлікту.

7. Щоб уникнути будь-якого сумніву щодо переслідування осіб, які звинувачуються у вчиненні воєнних злочинів або у злочинах проти людства, та суду над ними, застосовуються такі принципи:

a) особи, які звинувачуються в таких злочинах, повинні переслідуватися й передаватися до суду згідно із чинними нормами міжнародного права; і

b) будь-які особи, які не користуються сприятливим обходженням згідно з Конвенціями і цим Протоколом, користуються обходженням, передбаченим цією статтею, незалежно від того, є чи не є злочини, в яких їх звинувачують, серйозним порушенням Конвенцій і цього Протоколу.

8. Жодне з положень цієї статті не може бути використане як таке, що обмежує будь-яке інше сприятливіше положення, що надає особам, про які йдеться в пункті 1, більший захист згідно з будь-якими застосовуваними нормами міжнародного права.

Глава II

Заходи для захисту жінок і дітей

Стаття 76. Захист жінок

1. Жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист, зокрема, від згвалтування, примусу до проституції і будь-яких інших форм непристойних посягань.

2. Справи вагітних жінок і матерів малолітніх дітей, від яких такі діти залежать, які піддаються арешту, затриманню чи інтернуванню з причин, пов'язаних із збройним конфліктом, розглядаються в першочерговому порядку.

3. Максимально можливою мірою сторони, що перебувають у конфлікті, прагнуть уникати винесення смертних вироків за правопорушення, пов'язані зі збройним конфліктом, щодо вагітних жінок або матерів малолітніх дітей, від яких такі діти залежать. Смертний вирок за такі правопорушення не виконується щодо таких жінок.

Стаття 77. Заходи для захисту дітей

1. Діти користуються особливою повагою, і їм забезпечується захист від будь-якого роду непристойних посягань. Сторони, що перебувають у конфлікті, забезпечують захист і допомогу, які їм потрібні з огляду на їх вік або з будь-якої іншої причини.

2. Сторони, що перебувають у конфлікті, вживають усіх практично можливих заходів для того, щоб діти, які не досягли п'ятнадцятирічного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях, і, зокрема, сторони утримуються від вербування їх у свої збройні сили. При вербуванні із числа осіб, які досягли п'ятнадцятирічного віку, але яким ще не виповнилося вісімнадцяти років, сторони, що перебувають у конфлікті, прагнуть віддавати перевагу особам старшого віку.

3. Якщо, у виключних випадках, усупереч положенням пункту 2, діти, які не досягли п'ятнадцятирічного віку, беруть безпосередню участь у воєнних діях і потрапляють під владу супротивної сторони, вони продовжують користуватися особливим захистом, що надається цією статтею, незалежно від того, є вони військовополоненими чи ні.

4. У разі арешту, затримання чи інтернування з причин, пов'язаних зі збройним конфліктом, діти утримуються в приміщеннях, відокремлених від приміщень для дорослих, крім тих випадків, коли сім'ї розміщуються окремо, як це передбачено пунктом 5 статті 75.

5. Смертний вирок за правопорушення, пов'язане зі збройним конфліктом, не виконується щодо осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку на той час, коли це правопорушення було вчинено.

Стаття 78. Евакуація дітей

1. Жодна сторона, що перебуває в конфлікті, не вживає заходів щодо евакуації дітей, крім як своїх власних громадян в іноземну державу, за винятком випадків, коли йдеться про тимчасову евакуацію, необхідну з невідкладних причин, пов'язану зі станом здоров'я чи лікуванням дітей або, якщо вони не перебувають на окупованій території, з їх безпекою. У разі, коли можуть бути знайдені батьки чи законні опікуни, вимагається їхня письмова згода на таку евакуацію. Якщо такі особи не можуть бути знайдені, вимагається письмова згода на евакуацію від осіб, які за законом або звичаєм несуть головну відповідальність за опіку над дітьми. Будь-яка така евакуація проводиться під спостереженням Держави-покровительки за погодженням із заінтересованими сторонами, тобто стороною, що здійснює евакуацію, стороною, що приймає дітей, і будь-якими сторонами, громадяни яких евакуюються. У кожному випадку всі сторони, що перебувають у збройному конфлікті, вживають усіх практично можливих заходів обережності з метою уникнути створення загрози для евакуації.

2. У всіх випадках здійснення евакуації згідно з пунктом 1 навчання кожної дитини, включаючи її релігійне й моральне виховання згідно з бажанням її батьків, здійснюється, поки вона перебуває в евакуації, максимально можливою мірою безперервно.

3. З метою полегшення повернення у свої сім'ї й у свою країну дітей, евакуйованих згідно з цією статтею, власті сторони, що здійснює евакуацію, і, коли це доцільно, власті приймаючої країни заповнюють на кожну дитину картку з фотографіями, яку вони надсилають у Центральне довідкове агентство Міжнародного комітету Червоного Хреста. У кожній картці міститься, якщо це можливо й не має наслідку ризик завдати шкоди дитині, така інформація:

a) прізвище (прізвища) дитини;

b) ім'я (імена) дитини;

c) стать дитини;

d) місце й дата народження (якщо дата народження невідома, приблизний вік);

e) повне ім'я батька;

f) повне ім'я і дівоче прізвище матері, якщо таке зберігається;

g) найближчі родичі дитини;

h) національність дитини;

i) рідна мова дитини та будь-які інші мови, якими вона володіє;

j) адреса сім'ї дитини;

k) будь-який особистий номер дитини;

l) стан здоров'я дитини;

m) група крові дитини;

n) розпізнавальні прикмети;

o) дата й місце, де була знайдена дитина;

p) дата виїзду дитини із своєї країни й назва місця, звідки вона виїхала;

q) релігія дитини, якщо така є;

r) у разі смерті дитини до її повернення - дата, місце й обставини смерті та місце її поховання.

Глава III

Журналісти

Стаття 79. Заходи щодо захисту журналістів

1. Журналісти, що перебувають у небезпечних професійних відрядженнях у районах збройного конфлікту, розглядаються як цивільні особи у значенні пункту 1 статті 50.

2. Як такі вони користуються захистом згідно з Конвенціями й цим Протоколом за умови, що вони не чинять дій, несумісних з їх статусом цивільних осіб, і без шкоди праву воєнних кореспондентів, акредитованих при збройних силах, на статус, передбачений статтею 4 а (4) Третьої конвенції .

3. Вони можуть отримувати посвідчення особи згідно зі зразком, що наводиться в Додатку 2 до цього Протоколу. Це посвідчення, що видається урядом держави, громадянином якої є журналіст, або на території якої він постійно проживає, або в якій перебуває інформаційне агентство, де він працює, підтверджує статус його пред'явника як журналіста.

Розділ I

Загальні поняття

Стаття 80. Заходи щодо виконання

1. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, без затримки вживають усіх необхідних заходів щодо виконання зобов'язань, які покладаються на них Конвенціями і цим Протоколом.

2. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, видають накази й розпорядження з метою забезпечення додержання Конвенцій і цього Протоколу та здійснюють контроль за їх виконанням.

Стаття 81. Діяльність Червоного Хреста та інших гуманітарних організацій

1. Сторони, що перебувають у конфлікті, надають Міжнародному комітету Червоного Хреста всі засоби в межах їх можливостей, які дають змогу йому виконувати гуманітарні функції, покладені на нього Конвенціями та цим Протоколом з метою забезпечення захисту й допомоги жертвам конфліктів; Міжнародний комітет Червоного Хреста також може здійснювати будь-яку іншу гуманітарну діяльність на користь таких жертв за згодою заінтересованих сторін, що перебувають у конфлікті.

2. Сторони, що перебувають у конфлікті, надають своїм відповідним організаціям Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця) засоби, необхідні для здійснення їх гуманітарної діяльності на користь жертв даного конфлікту, відповідно до положень Конвенцій і цього Протоколу та основних принципів Червоного Хреста, сформульованих Міжнародними конференціями Червоного Хреста.

3. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, всіма можливими засобами сприяють наданню допомоги, яку організації Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця) та Ліги товариств Червоного Хреста надають жертвам конфліктів відповідно до положень Конвенцій і цього Протоколу та основних принципів Червоного Хреста, сформульованих Міжнародними конференціями Червоного Хреста.

4. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, надають, наскільки це можливо, засоби, подібні до тих, про які йдеться в пунктах 2 і 3, іншим гуманітарним організаціям, зазначеним у Конвенціях або в цьому Протоколі, які належним чином уповноважені відповідними сторонами, що перебувають у конфлікті, та здійснюють свою гуманітарну діяльність відповідно до положень Конвенцій і цього Протоколу.

Стаття 82. Юридичні радники у збройних силах

Високі Договірні Сторони в будь-який час і сторони, що перебувають у конфлікті, в період збройного конфлікту забезпечують наявність юридичних радників, які могли б в разі необхідності давати поради командирам на відповідному рівні про застосування Конвенцій і цього Протоколу та відповідний інструктаж збройним силам з цього питання.

Стаття 83. Розповсюдження

1. Високі Договірні Сторони зобов'язуються як у мирний час, так і під час збройного конфлікту розповсюджувати якомога ширше Конвенції та цей Протокол у своїх країнах і, зокрема, включати їх вивчення в програми воєнної підготовки та заохочувати їх вивчення цивільним населенням з тим, щоб ці документи могли стати відомими збройним силам і цивільному населенню.

2. Будь-які воєнні або цивільні власті, які під час збройних конфліктів беруть на себе відповідальність щодо застосування Конвенцій і цього Протоколу, повинні бути повністю ознайомлені з їх текстами.

Стаття 84. Правила застосування

Високі Договірні Сторони в якомога коротші строки надсилають одна одній через депозитарія і, в разі необхідності, за допомогою Держав-покровительок свої офіційні переклади цього Протоколу, а також закони й положення, які вони можуть прийняти для забезпечення його застосування.

Розділ II

Припинення порушень Конвенцій і цього Протоколу

Стаття 85. Припинення порушень цього Протоколу

1. Положення Конвенцій , що стосуються припинення порушень і серйозних порушень, доповнені цим розділом, застосовуються щодо припинення порушень і серйозних порушень цього Протоколу.

2. Дії, що характеризуються в Конвенціях як серйозні порушення, є серйозними порушеннями цього Протоколу, якщо вони вчиняються проти осіб, які перебувають під владою супротивної сторони й користуються захистом статей 44, 45 і 73 цього Протоколу, або проти поранених, хворих та осіб, що потерпіли корабельну аварію, які належать до супротивної сторони й користуються захистом цього Протоколу, або проти медичного чи духовного персоналу, медичних формувань чи санітарно-транспортних засобів, що перебувають під контролем супротивної сторони й користуються захистом цього Протоколу.

3. На доповнення до серйозних порушень, визначених у статті 11, такі дії розглядаються як серйозні порушення цього Протоколу, коли вони вчиняються навмисне на порушення відповідних положень цього Протоколу і є причиною смерті або серйозного тілесного пошкодження чи шкоди здоров'ю:

a) перетворення цивільного населення або окремих цивільних осіб на об'єкт нападу;

b) вчинення нападу невибіркового характеру, що торкається цивільного населення або цивільних об'єктів, коли відомо, що такий напад стане причиною надмірних втрат життя, поранень серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об'єктам, як це визначено в пунктах a.2, a.3 статті 57;

c) вчинення нападу на установки або споруди, що містять небезпечні сили, коли відомо, що такий напад стане причиною надмірних втрат життя, поранень серед цивільного населення або завдасть шкоди цивільним об'єктам, як це визначено в пунктах a.2, a.3 статті 57;

d) перетворення необоронних місцевостей і нейтральних зон на об'єкт нападу;

e) вчинення нападу на особу, коли відомо, що вона припинила брати участь у воєнних діях;

f) віроломне використання на порушення статті 37 розпізнавальної емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця або Червоного Лева і Сонця, або інших захисних знаків, визнаних Конвенціями і цим Протоколом.

4. На доповнення до серйозних порушень, зазначених у попередніх пунктах цієї статті та в Конвенціях , розглядаються як серйозні порушення цього Протоколу такі дії, коли вони здійснюються навмисне й на порушення Конвенцій або цього Протоколу:

a) переміщення окупуючою державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію або депортація чи переміщення всього або частини населення окупованої території у межах цієї території чи за її межі на порушення статті 49 Четвертої конвенції ;

b) невиправдана затримка репатріації військовополонених або цивільних осіб;

c) застосування практики апартеїду інших негуманних і принижуючих дій, заснованих на расовій дискримінації, які зневажають гідність особи;

d) перетворення ясно розпізнаних історичних пам'яток, творів мистецтва або місць відправлення культу, які є культурною або духовною спадщиною народів і яким спеціальною угодою, укладеною, наприклад, у рамках компетентної організації, надається особливий захист на об'єкт нападу, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань, коли немає свідчень про порушення супротивною стороною пункту b статті 53, і коли такі історичні пам'ятки, твори мистецтва та місця відправлення культу не розміщені поблизу воєнних об'єктів;

e) позбавлення особи, яка користується захистом Конвенцій або захистом, згаданим у пункті 2 цієї статті, права на неупереджене й нормальне судочинство.

5. Без шкоди для застосування Конвенцій і цього Протоколу серйозні порушення цих документів розглядаються як воєнні злочини.

Стаття 86. Неприйняття заходів

1. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні перепиняти серйозні порушення та вживати необхідних заходів щодо перепинення всіх інших порушень Конвенцій або цього Протоколу, які є результатом неприйняття заходів, що мають бути прийняті.

2. Той факт, що порушення Конвенцій і цього Протоколу було вчинене підлеглою особою, не звільняє її начальників від кримінальної або дисциплінарної відповідальності в разі, якщо вони знали, що мають у своєму розпорядженні інформацію, яка повинна була б надати їм можливість дійти висновку в обстановці, що існувала на той час, що така підлегла особа вчиняє або має намір вчинити подібне порушення, і якщо вони не вжили всіх практично можливих заходів у межах своїх повноважень для відвернення або перепинення цього порушення.

Стаття 87. Обов'язки командирів

1. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати від воєнних командирів, оскільки це стосується осіб, які входять до складу підлеглих їм збройних сил, та інших підлеглих їм осіб, щоб вони не допускали порушень Конвенцій і цього Протоколу і, в разі потреби, перепиняли ці порушення та повідомляли про це компетентні власті.

2. З метою запобігання порушенням і перепинення їх Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати, щоб особи, які входять до складу підлеглих їм збройних сил, були обізнані з обов'язками, що покладаються на них Конвенціями і цим Протоколом.

3. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати від кожного командира, який знає про те, що його підлеглі чи інші особи, що перебувають під його контролем, мають намір вчинити або вчинили порушення Конвенцій або цього Протоколу, вжиття необхідних заходів щодо запобігання подібним порушенням Конвенцій або цього Протоколу і, за потреби, щодо порушення дисциплінарного чи кримінального переслідування проти тих, хто вчинив такі порушення.

Стаття 88. Взаємна допомога в питаннях кримінального переслідування

1. Високі Договірні Сторони максимально сприяють одна одній у зв'язку з кримінальним переслідуванням, що розпочинається в разі серйозних порушень Конвенцій і цього Протоколу.

2. Без шкоди для прав і обов'язків, встановлених Конвенціями і пунктом 1 статті 85 цього Протоколу, і коли обставини це дозволяють, Високі Договірні Сторони співробітничають у тому, що стосується видачі. Вони належним чином враховують прохання держави, на території якої було вчинено дане правопорушення.

3. У всіх випадках застосовується законодавство Високої Договірної Сторони, що отримала прохання про видачу. Однак положення, наведені в попередніх пунктах, не торкаються зобов'язань, що випливають з положень будь-якої іншої двосторонньої або багатосторонньої угоди, яка повністю або частково визначає чи буде визначати надання взаємної допомоги в питаннях кримінального переслідування.

Стаття 89. Співробітництво

У випадках серйозних порушень Конвенцій або цього Протоколу Високі Договірні Сторони зобов'язуються вживати заходів як спільно, так й індивідуально у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй і у відповідності зі Статутом Організації Об'єднаних Націй .

Стаття 90. Міжнародна комісія із встановлення фактів

1. a) Засновується Міжнародна комісія із встановлення фактів (далі - Комісія) у складі п'ятнадцяти членів, які мають високі моральні якості й визнану неупередженість;

b) після того як не менше двадцяти Високих Договірних Сторін погодяться прийняти компетенцію Комісії згідно з пунктом 2, депозитарій скликає тоді, а згодом через кожні п'ять років, конференцію представників таких Високих Договірних Сторін з метою обрання членів Комісії. На конференції представники обирають членів Комісії шляхом таємного голосування зі списку осіб, до якого кожна з цих Високих Договірних Сторін може внести одну кандидатуру;

c) члени Комісії виступають як самостійні особи й виконують свої функції аж до обрання нових членів на наступній конференції;

d) під час виборів Високі Договірні Сторони стежать за тим, щоб кожна окрема особа, яку обирають у Комісію, мала необхідні якості й щоб у Комісії в цілому було забезпечене справедливе географічне представництво;

e) у разі виникнення непередбаченої вакансії сама Комісія заповнює цю вакансію, враховуючи належним чином положення попередніх пунктів;

f) депозитарій надає Комісії необхідну адміністративну допомогу у виконанні її функцій.

2. a) Високі Договірні Сторони можуть під час підписання, ратифікації або приєднання до Протоколу чи в будь-який інший наступний час заявити, що вони визнають ipso facto і без спеціальної угоди щодо будь-якої іншої Високої Договірної Сторони, яка бере на себе таке ж зобов'язання, компетенцію Комісії щодо розслідування заяв такої іншої сторони, як це дозволяється цією статтею;

b) вищезгадані заяви вручаються депозитарієві, який надсилає копії цих заяв Високим Договірним Сторонам;

c) Комісія компетентна:

i) розслідувати будь-які факти, котрі, як передбачається, є серйозним порушенням, як воно визначається Конвенціями і цим Протоколом, або інше серйозне порушення Конвенцій і цього Протоколу;

ii) сприяти шляхом надання добрих послуг відновленню поваги до Конвенцій і цього Протоколу;

d) в інших ситуаціях Комісія призначає розслідування на прохання сторони, що перебуває в конфлікті, тільки за згодою іншої заінтересованої сторони чи сторін;

e) з урахуванням визначених положень цього пункту положення статей 52, 53, 132 і 149 відповідно Першої , Другої , Третьої і Четвертої конвенцій, продовжують застосовуватися до будь-якого передбачуваного порушення Конвенцій і поширюються на будь-які передбачувані порушення цього Протоколу;

3. a) Якщо не буде досягнуто іншої угоди між заінтересованими сторонами, всі розслідування проводяться палатою у складі семи членів, що призначаються таким чином:

i) п'ять членів Комісії, які не є громадянами жодної із сторін, що перебувають у конфлікті, призначає голова Комісії на основі справедливого географічного представництва після консультацій зі сторонами, що перебувають у конфлікті;

ii) два спеціальні члени, які не є громадянами жодної сторони, що перебуває в конфлікті, призначаються по одному кожною із сторін;

b) після отримання прохання про проведення розслідування голова Комісії встановлює відповідний строк для заснування Палати. Якщо який-небудь спеціальний член не був призначений протягом встановленого строку, голова негайно призначає таких додаткових членів або членів Комісії, які можуть бути необхідні для укомплектування складу палати.

4. a) Палата, що засновується згідно з пунктом 3 для проведення розслідування, пропонує сторонам, що перебувають у конфлікті, сприяти їй та надавати докази. Палата може також шукати інші докази, які вона вважатиме за необхідні, та проводити розслідування становища на місці;

b) усі докази повністю доводяться до відома заінтересованих сторін, що мають право подавати Комісії зауваження щодо цих доказів;

c) кожна заінтересована сторона має право оспорювати такі докази.

5. a) Комісія подає заінтересованим сторонам доповідь про факти, встановлені палатою, з рекомендаціями, які вона вважає за необхідні;

b) якщо палата не має можливості отримати достатні докази для вироблення об'єктивних і безсторонніх висновків, то Комісія повідомляє причини, з яких вона не змогла це зробити;

c) Комісія не повідомляє публічно про свої висновки, якщо тільки всі сторони, що перебувають у конфлікті, не попросять Комісію це зробити.

6. Комісія встановлює власні правила процедури, включаючи правила, що стосуються головування в Комісії і головування в Палаті. Ці правила забезпечують виконання головою Комісії своїх функцій у будь-який час, а в разі проведення розслідування - виконання їх особою, яка не є громадянином якої-небудь зі сторін, що перебувають у конфлікті.

7. Адміністративні витрати Комісії покриваються за рахунок внесків Високих Договірних Сторін, які роблять заяви згідно з пунктом 2 та за рахунок добровільних внесків. Сторона або сторони, що перебувають у конфлікті, які звертаються з проханням про проведення розслідування, авансують необхідні кошти на покриття витрат Палати, які відшкодовуються їм стороною або сторонами, щодо яких зроблені такі заяви, в розмірі п'ятдесяти відсотків від суми витрат палати. У разі подання Палаті зустрічних заяв сторін кожна сторона вносить аванс у розмірі п'ятдесяти відсотків необхідних коштів.

Стаття 91. Відповідальність

Сторона, що перебуває у конфлікті й порушує положення Конвенцій або цього Протоколу, повинна відшкодовувати завдані збитки, якщо для цього є підстави. Вона несе відповідальність за всі дії, що вчиняються особами, які входять до складу її збройних сил.

Стаття 92. Підписання

Цей Протокол буде відкритий для підписання учасниками Конвенцій через шість місяців після підписання Заключного акта й буде залишатися відкритим протягом дванадцяти місяців.

Стаття 93. Ратифікація

Цей Протокол має бути ратифікований якомога швидше. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Швейцарській Федеральній Раді, депозитарієві Конвенцій .

Стаття 94. Приєднання

Цей Протокол відкритий для приєднання будь-якого учасника Конвенцій , що не підписав його. Документи про приєднання здаються на зберігання депозитарієві.

Стаття 95. Набуття чинності

1. Цей Протокол набуває чинності через шість місяців після здачі на зберігання двох ратифікаційних грамот або документів про приєднання.

2. Для кожного учасника Конвенцій , що ратифікує цей Протокол або приєднується до нього потім, він набуває чинності через шість місяців після здачі на зберігання таким учасником його ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Стаття 96. Договірні відносини після набуття чинності цим Протоколом

1. Якщо учасники Конвенцій є також учасниками цього Протоколу, Конвенції застосовуються з доповненнями, внесеними до них цим Протоколом.

2. Якщо одна зі сторін, що перебувають у конфлікті, не зв'язана цим Протоколом, останній залишається обов'язковим для сторін-учасниць Протоколу в їх взаємовідносинах. Крім того, цей Протокол є обов'язковим для них щодо кожної зі сторін, не зв'язаних ним, якщо остання визнає й застосовує його положення.

3. Влада, що представляє народ, який веде боротьбу проти однієї з Високих Договірних Сторін у збройному конфлікті, типу, зазначеного в пункті 4 статті 1, може взяти на себе зобов'язання застосовувати Конвенції і цей Протокол щодо такого конфлікту шляхом односторонньої заяви, адресованої депозитарієві. Така заява, після одержання її депозитарієм, буде мати щодо даного конфлікту таку дію:

a) Конвенції і цей Протокол набувають чинності для зазначеної влади як сторони, що перебуває в конфлікті, негайно;

b) зазначена влада отримує ті самі права й бере на себе ті ж зобов'язання, як і права та зобов'язання, що були отримані і взяті на себе Високою Договірною Стороною Конвенцій і цього Протоколу; і

c) Конвенції і цей Протокол є рівною мірою обов'язковими для всіх сторін, що перебувають у цьому конфлікті.

Стаття 97. Поправки

1. Будь-яка з Високих Договірних Сторін може запропонувати поправки до цього Протоколу. Текст запропонованої поправки надсилається депозитарієві, який після консультацій з усіма Високими Договірними Сторонами й Міжнародним Комітетом Червоного Хреста вирішує, чи належить скликати конференцію для розгляду запропонованої поправки або поправок.

2. Депозитарій запрошує на таку конференцію всі Високі Договірні Сторони, а також учасників Конвенцій , незалежно від того підписали чи не підписали вони цей Протокол.

Стаття 98. Перегляд Додатка 1

1. Не пізніше як через чотири роки після набуття чинності цим Протоколом, а потім через інтервали не менш чотирьох років Міжнародний Комітет Червоного Хреста консультується з Високими Договірними Сторонами щодо Додатка 1 до цього Протоколу і, якщо він вважатиме за необхідне, може запропонувати скликати нараду технічних експертів для перегляду Додатка 1 і внесення таких поправок до нього, які можуть бути бажаними. Якщо протягом шести місяців після повідомлення Високим Договірним Сторонам про пропозицію скликати таку нараду не надійдуть заперечення від однієї третини Високих Договірних Сторін, Міжнародний Комітет Червоного Хреста скликає таку нараду й запрошує також спостерігачів від відповідних міжнародних організацій. Така нарада також може бути скликана Міжнародним Комітетом Червоного Хреста в будь-який час на прохання однієї третини Високих Договірних Сторін.

2. Депозитарій скликає конференцію Високих Договірних Сторін і сторін-учасниць Конвенцій для розгляду поправок, запропонованих нарадою технічних експертів, якщо після наради Міжнародний Комітет Червоного Хреста або одна третина Високих Договірних Сторін будуть просити про це.

3. Поправки до Додатка 1 можуть бути прийняті на такій конференції більшістю в дві третини голосів присутніх і голосуючих Високих Договірних Сторін.

4. Депозитарій повідомляє Високі Договірні Сторони і сторони-учасниці Конвенцій про будь-яку поправку, прийняту таким чином. Поправка вважається прийнятою через один рік після такого повідомлення про неї, якщо протягом цього періоду на адресу депозитарію не надійдуть заяви про неприйняття поправки не менш ніж від однієї третини Високих Договірних Сторін.

5. Поправка, що вважається прийнятою згідно з пунктом 4, стає чинною для всіх Високих Договірних Сторін через три місяці після її прийняття, за винятком тих, які згідно з цим пунктом зробили заяви про її неприйняття. Будь-яка сторона, що робить таку заяву, може в будь-який час відкликати її, і поправка в такому разі стає чинною для цієї сторони через три місяці.

6. Депозитарій повідомляє Високі Договірні Сторони і сторони-учасниці Конвенцій про набуття чинності будь-якою поправкою, про сторони, на які ця поправка поширюється, про дату й чинності щодо сторони, про заяви щодо неприйняття поправки, зроблені згідно з пунктом 4, та про відкликання таких заяв.

Стаття 99. Денонсація

1. У разі, якщо Висока Договірна Сторона денонсує цей Протокол, денонсація стає чинною лише через рік після отримання документа про денонсацію. Однак, якщо через рік сторона, що заявила про денонсацію, опиниться в одній із ситуацій, зазначених у статті 1, денонсація не набуває чинності до закінчення збройного конфлікту або окупації і в будь-якому разі доти, доки не будуть завершені операції, зв'язані з остаточним звільненням або репатріацією осіб, які користуються захистом Конвенцій або цього Протоколу.

2. Повідомлення про денонсацію надсилається в письмовій формі депозитарієві, який розсилає його всім Високим Договірним Сторонам.

3. Денонсація має силу тільки щодо сторони, яка заявила про денонсацію.

4. Жодна денонсація згідно з пунктом 1 не торкається зобов'язань, уже взятих на себе у зв'язку зі збройним конфліктом відповідно до цього Протоколу стороною, що заявила про денонсацію, щодо будь-якої дії, вчиненої до набуття чинності такою денонсацією.

Стаття 100. Повідомлення

Депозитарій повідомляє Високі Договірні Сторони, а також учасників Конвенцій , незалежно від того, підписали чи не підписали вони цей Протокол:

a) про підписи, поставлені під цим Протоколом, та про здачу на зберігання ратифікаційних грамот і документів про приєднання згідно зі статтями 93 і 94;

b) про дату набуття чинності цим Протоколом згідно зі статтею 95;

c) про повідомлення й заяви, одержані згідно зі статтями 84, 90 і 97;

d) про заяви, які одержано згідно з пунктом 3 статті 96 і які повідомляються якомога швидше; і

e) про денонсацію згідно зі статтею 99.

Стаття 101. Реєстрація

1. Після набуття чинності цей Протокол надсилається депозитарієм Секретаріату Організації Об'єднаних Націй для реєстрації й опублікування відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй .

2. Депозитарій також повідомляє Секретаріат Організації Об'єднаних Націй про всі одержані ним ратифікаційні грамоти, документи про приєднання й заяви про денонсацію цього Протоколу.

Стаття 102. Автентичні тексти

Оригінал цього Протоколу, англійський, арабський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якого є автентичні, здається на зберігання депозитарієві, який надсилає завірені копії усім учасникам Конвенцій .

Правила, що стосуються розпізнавання

Глава I

Посвідчення особи

Стаття 1. Посвідчення особи для постійного цивільного медичного і духовного персоналу

1. Посвідчення особи для постійного медичного і духовного персоналу, про яке йдеться в пункті 3 статті 8 Протоколу, повинно:

a) мати розпізнавальну емблему й такий розмір, що дає змогу носити його в кишені;

b) бути, наскільки це можливо, міцним;

c) бути написане національною або офіційною мовою (і може бути написане додатково іншими мовами);

d) зазначати прізвище, дату народження (або, якщо немає дати, то вік на момент видачі посвідчення) та особистий номер власника, якщо такий є;

e) зазначати, в якій якості власник має право на захист, що надається Конвенціями і Протоколом;

f) мати фотографію власника, а також його підпис або відбиток великого пальця, або одне й друге;

g) мати печатку й підпис компетентного органу влади;

h) зазначати дату видачі й дату закінчення строку дії посвідчення особи.

2. Посвідчення особи має бути однаковим на всій території кожної Високої Договірної Сторони й, за можливості, мати той самий вид для всіх сторін, що перебувають у конфлікті. Сторони, що перебувають у конфлікті, можуть користуватися зразком, складеним однією мовою й зображеним на рис. 1. З початку воєнних дій ці сторони надсилають одна одній зразок форми, яку вони використовують, якщо така форма різниться від зразка, зображеного на рис. 1. Посвідчення особи виписується, за можливості, у двох примірниках, один з яких зберігається у властей, що видали посвідчення і які мають здійснювати контроль за виданими ними посвідченнями.

3. За жодних обставин постійний цивільний медичний і духовний персонал не може бути позбавлений посвідчень особи. При втраті посвідчення особи його власник має право на одержання дубліката.

Стаття 2. Посвідчення особи для тимчасового цивільного медичного і духовного персоналу

1. Посвідчення особи для тимчасового цивільного медичного і духовного персоналу повинно, якщо це можливо, бути аналогічним посвідченню, передбаченому в статті 1 цих Правил. Сторони, що перебувають у конфлікті, можуть користуватися зразком, зображеним на рис. 1.

Рис. 1. Зразок посвідчення особи (формат 74 х 105 мм)

2. Коли обставини перешкоджають видачі тимчасовому цивільному медичному і духовному персоналу посвідчень особи, аналогічних до посвідчень особи, опис яких поданий у статті 1 цих Правил, такому персоналу може видаватися довідка, підписана компетентним органом влади, яка свідчить, що особі, якій вона видана, доручено виконувати обов'язки у складі тимчасового персоналу, та зазначає, якщо це можливо, строк такого призначення і право її власника носити розпізнавальну емблему. У довідці мають бути зазначені прізвище й дата народження власника (або, якщо цю дату неможливо встановити, вік на момент видачі довідки), виконувані ним функції та особистий номер, якщо такий є. Довідка повинна мати його підпис або відбиток його великого пальця, або одне й друге.

Глава II

Розпізнавальна емблема

Стаття 3. Форма та особливості

1. Розпізнавальна емблема (червона на білому тлі) повинна бути настільки велика, наскільки це виправдано за даних обставин. Щодо форм хреста, півмісяця або лева і сонця Високі Договірні Сторони можуть керуватися зразками, наведеними на рис. 2.

2. Уночі або за обмеженої видимості розпізнавальна емблема може освітлюватись або бути такою, що світиться; вона може бути також зроблена з матеріалів, що дають змогу розрізняти її за допомогою технічних засобів виявлення.

Рис. 2. Розпізнавальні емблеми (червоні на білому тлі) (відсутні в БД)

Стаття 4. Використання

1. Розпізнавальні емблеми, коли це можливо, наносяться на плоску поверхню або на прапори, видимі з усіх можливих напрямків і з можливо більшої відстані.

2. Залежно від указівок, одержаних від компетентних властей, медичний і духовний персонал, що виконує обов'язки на полі бою, повинен, за можливості, носити головний убір і одяг з розпізнавальною емблемою.

Глава III

Розпізнавальні сигнали

Стаття 5. Необов'язкове використання

1. З урахуванням положень статті 6 цих Правил сигнали, зазначені в цій главі для виключного використання їх медичними формуваннями та санітарно-транспортними засобами, не повинні використовуватися з будь-якою іншою метою. Використання всіх сигналів, зазначених у цій главі, не є обов'язковим.

2. Тимчасові санітарні літальні апарати, які за браком часу або через свої технічні дані не можуть бути позначені розпізнавальною емблемою, використовують розпізнавальні сигнали, дозволені в цій главі. Однак кращим методом ефективного позначення й розпізнавання санітарних літальних апаратів є використання візуальних засобів у вигляді розпізнавальної емблеми або світлового сигналу, опис якого поданий у статті 6, або одночасно одного й другого засобу разом з іншими додатковими сигналами, описаними у статтях 7 і 8 цих Правил.

Стаття 6. Світловий сигнал

1. Світловий сигнал, що подається у вигляді спалахів голубого світла, встановлений для використання його санітарними літальними апаратами як сигнал для їх розпізнавання. Жодний інший літальний апарат не повинен використовувати цей сигнал. Рекомендований голубий колір створюється шляхом використання хроматичних координат:

межа зеленого кольору y = 0,65 + 0,805 x;

межа білого кольору y = 0,400 - x;

межа пурпурного кольору x = 0,133 + 0,600 y.

Рекомендована частота спалахів голубого світла - від 60 до 100 спалахів за хвилину.

2. Санітарний літальний апарат має бути споряджений необхідним освітлювальним устаткуванням з тим, щоб світловий сигнал було видно з якомога більшої кількості напрямків.

3. За відсутності спеціальної угоди, укладеної між сторонами, що перебувають у конфлікті, яка резервує право використання спалахів голубого світла для розпізнавання наземних санітарно-транспортних засобів, санітарних суден і плавучих засобів, використання таких сигналів іншими наземними транспортними засобами або судами не заборонено.

Стаття 7. Радіосигнал

1. Радіосигнал являє собою радіотелефонне або радіотелеграфне повідомлення, якому передує розпізнавальний сигнал пріоритету, який буде встановлений і схвалений Всесвітньою адміністративною конференцією з радіо Міжнародного союзу електрозв'язку. Сигнал пріоритету повинен передаватися три рази до сигналу виклику даного санітарно-транспортного засобу. Радіоповідомлення передається англійською мовою через відповідні інтервали на частоті або частотах, визначених згідно з пунктом 3. Використання сигналу пріоритету дозволено виключно медичним формуванням і санітарно-транспортним засобам.

2. Радіоповідомлення, якому передує розпізнавальний сигнал пріоритету, згаданий у пункті 1, має такі дані:

a) сигнал виклику санітарно-транспортного засобу;

b) місцеперебування санітарно-транспортного засобу;

c) кількість і вид санітарно-транспортних засобів;

d) передбачуваний маршрут;

e) розрахунковий час перебування в дорозі та час відправлення і прибуття залежно від обставин;

f) будь-яка інша інформація, така як висота польоту, що знаходиться під наглядом радіочастоти, а також умовні мови, режими роботи і коди систем вторинного радіолокаційного розпізнавання.

3. Для полегшення передачі повідомлень, зазначених у пунктах 1 і 2, а також повідомлень, зазначених у статтях 22, 23, 25, 26, 27, 28, 29, 30 і 31 Протоколу, Високі Договірні Сторони, сторони, що перебувають у конфлікті, або одна із сторін, що перебувають у конфлікті, діючи погоджено або окремо, можуть згідно з таблицею розподілу частот Регламенту радіозв'язку, що є додатком до Міжнародної конвенції електрозв'язку , визначити й опублікувати національні частоти, якими вони будуть користуватися для передачі таких повідомлень. Ці частоти доводяться до відома Міжнародного союзу електрозв'язку відповідно до процедур, які мають бути схвалені Всесвітньою адміністративною конференцією по радіо.

Стаття 8. Електронне розпізнавання

1. Система вторинного радіолокаційного розпізнавання (СВРР), опис якої наводиться в додатку 10 до Чикагської конвенції про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 року , зі змінами, що вносяться час від часу, може застосовуватися для розпізнавання санітарного літального апарата і стеження за його курсом. Режим роботи й код СВРР, призначені для виключного використання їх санітарними літальними апаратами, визначаються Високими Договірними Сторонами, сторонами, що перебувають у конфлікті, або однією зі сторін, що перебувають у конфлікті, і діють погоджено або окремо, згідно з процедурами, які будуть рекомендовані Міжнародною організацією цивільної авіації.

2. Сторони, що перебувають у конфлікті, можуть спеціальною угодою між ними встановити для використання ними подібну електронну систему для розпізнавання наземних санітарно-транспортних засобів, а також санітарних суден та плавучих засобів.

Глава IV

Зв'язок

Стаття 9. Радіозв'язок

Сигнал пріоритету, передбачений у статті 7 цих Правил, може передувати відповідним радіоповідомленням медичних формувань і санітарно-транспортних засобів при використанні процедур, викладених у статтях 22, 23, 25, 26, 27, 28, 29, 30 і 31 Протоколу.

Стаття 10. Використання міжнародних кодів

Медичні формування та санітарно-транспортні засоби можуть також використовувати коди і сигнали, встановлені Міжнародним союзом електрозв'язку, Міжнародною організацією цивільної авіації та Міжурядовою морською консультативною організацією. У даному разі ці коди і сигнали використовуються відповідно до стандартів, практики та процедур, установлених цими організаціями.

Стаття 11. Інші засоби зв'язку

Коли двосторонній радіозв'язок неможливий, то можуть використовуватися сигнали, які передбачені Міжнародним кодом сигналів, схваленим Міжурядовою морською консультативною організацією, або містяться у відповідному додатку до Чикагської конвенції про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 року , зі змінами, що вносяться час від часу.

Стаття 12. Плани польоту

Угоди й повідомлення, що стосуються планів польоту, передбачені у статті 29 Протоколу, мають визнатися, наскільки це можливо, відповідно до процедур, встановлених Міжнародною організацією цивільної авіації.

Стаття 13. Сигнали і процедури для перехоплення санітарного літального апарата

Якщо літальний апарат-перехоплювач використовується для розпізнавання санітарного літального апарата, що перебуває в польоті, для того, щоб примусити його приземлитися згідно зі статтями 30 і 31 Протоколу, то процедури звичайного візуального перехоплення та радіоперехоплення, передбачені Додатком 2 до Чикагської конвенції про міжнародну цивільну авіацію від 7 грудня 1944 року , зі змінами, що вносяться час від часу, повинні застосовуватись перехоплювачем і санітарним літальним апаратом.

Глава V

Цивільна оборона

Стаття 14. Посвідчення особи

1. Посвідчення особи для персоналу цивільної оборони, передбачене пунктом 3 статті 66 Протоколу, регламентується положеннями статті 1 цих Правил.

2. Посвідчення особи для персоналу цивільної оборони має бути аналогічним зразку, зображеному на рис. 3.

3. Якщо персоналу цивільної оборони дозволяється носити легку особисту зброю, у посвідченні особи має бути зроблено особистий запис про це.

Рис. 3. Зразок посвідчення особи для персоналу цивільної оборони (формат 74 x 105 мм)

Стаття 15. Міжнародний розпізнавальний знак

1. Міжнародним розпізнавальним знаком цивільної оборони, передбаченим пунктом 4 статті 66 Протоколу, є голубий рівнобічний трикутник на оранжевому тлі, зображений на рис. 4.

Рис. 4. Голубий трикутник на оранжевому тлі (відсутній в БД)

2. Рекомендується, щоб:

a) у разі, якщо трикутник зображений на прапорі, пов'язці або накидці, оранжевим тлом були прапор, пов'язка або накидка;

b) один з кутів трикутника був спрямований вертикально вгору;

c) жоден з кутів трикутника не торкався краю тла.

3. Міжнародний розпізнавальний знак має бути настільки великим за розмірами, наскільки цього вимагають обставини. Коли це можливо, він наноситься на плоску поверхню або на прапори, видимі з усіх можливих напрямків і з можливо більшої відстані. Відповідно до інструкцій компетентних властей персонал цивільної оборони, коли це можливо, повинен носити головні убори й одяг з міжнародним розпізнавальним знаком. Уночі або за обмеженої видимості розпізнавальний знак може освітлюватися або бути таким, що світиться, він може також бути виготовлений з матеріалів, що дають змогу розрізняти його за допомогою технічних засобів виявлення.

Глава VI

Установки і споруди, що містять небезпечні сили

Стаття 16. Міжнародний спеціальний знак

1. Міжнародним спеціальним знаком для установок і споруд, що містять небезпечні сили, як це передбачено пунктом 7 статті 56 Протоколу, є група трьох кіл яскраво оранжевого кольору, однакового розміру, розміщених на одній і тій самій осі, причому відстань між кожним з кіл має становити один радіус, згідно зі зразком, показаним на рис. 5.

Рис. 5. Міжнародний спеціальний знак для установок і споруд, що містять небезбечні сили (відсутній в БД)

2. Знак має бути настільки великим, наскільки цього вимагають дані обставини. При нанесенні на велику поверхню знак може бути повторений так часто, як цього потребують дані обставини. Коли це можливо, знак наноситься на плоску поверхню або на прапори таким чином, щоб його було видно з усіх можливих напрямків та з якомога більшої відстані.

3. На прапорі відстань між зовнішніми межами знака і прилеглими сторонами прапора дорівнює одному радіусу кола. Прапор повинен мати прямокутну форму і його тло має бути білого кольору.

4. Уночі або за обмеженої видимості знак може освітлюватися або бути таким, що світиться. Він може бути також виготовлений з матеріалів, що дають змогу розрізняти його за допомогою технічних засобів виявлення.

Посвідчення журналіста, що перебуває в небезпечному відрядженні

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 18 серпня 1989 року N 7960-XI

Додаткові протоколи I та II до чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року ратифіковані з такою заявою:

"Українська Радянська Соціалістична Республіка, відповідно до пункту 2 статті 90 Протоколу I, визнає ipso facto і без спеціальної угоди відносно будь-якої іншої Високої Договірної Сторони, яка бере на себе таке ж зобов'язання, компетенцію Міжнародної комісії по встановленню фактів" ("Відомості Верховної Ради Української РСР", 1989, N 35, ст. 624, 625).

Дополнительный протокол к Женевским конвенциям от 12 августа 1949 года, касающийся защиты жертв международных вооруженных конфликтов

(Протокол I)

Высокие Договаривающиеся Стороны,

заявляя о своем искреннем желании видеть народы живущими в мире,

напоминая, что каждое государство обязано в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций воздерживаться в их международных отношениях от угрозы силой или ее применения как против суверенитета, территориальной целостности или политической независимости любого государства, так и каким-либо другим образом, несовместимым с целями Организации Объединенных Наций,

считая, однако, необходимым подтвердить и развить положения, предусматривающие защиту жертв вооруженных конфликтов, и дополнить меры, направленные на обеспечение более эффективного их применения,

выражая свое убеждение в том, что ничто в настоящем Протоколе или в Женевских конвенциях от 12 августа 1949 года не может быть истолковано как узаконивающее или санкционирующее любой акт агрессии или любое другое применение силы, несовместимое с Уставом Организации Объединенных Наций ,

подтверждая далее, что положения Женевских конвенций от 12 августа 1949 года и настоящего Протокола должны при всех обстоятельствах полностью применяться ко всем лицам, которые находятся под защитой этих документов, без какого-либо неблагоприятного различия, основанного на характере или происхождении вооруженного конфликта или на причинах, выдвигаемых сторонами, находящимися в конфликте, или приписываемых им,

согласились о нижеследующем:

Статья 1. Общие принципы и сфера применения

1. Высокие Договаривающиеся Стороны обязуются соблюдать настоящий Протокол и обеспечивать соблюдение при любых обстоятельствах.

2. В случаях, не предусмотренных настоящим Протоколом или другими международными соглашениями, гражданские лица и комбатанты остаются под защитой и действием принципов международного права, проистекающих из установившихся обычаев, из принципов гуманности и из требований общественного сознания.

3. Настоящий Протокол, дополняющий Женевские конвенции от 12 августа 1949 года о защите жертв войны, применяется при ситуациях, упомянутых в статье 2, общей для этих Конвенций.

4. Ситуации, упомянутые в предшествующем пункте, включают вооруженные конфликты, в которых народы ведут борьбу против колониального господства и иностранной оккупации и против расистских режимов в осуществлении своего права на самоопределение, закрепленного в Уставе Организации Объединенных Наций и Декларации о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций .

Статья 2. Определения

Для целей настоящего Протокола:

а) "Первая конвенция", "Вторая конвенция", "Третья конвенция" и "Четвертая конвенция" означают соответственно Женевскую конвенцию об улучшении участи раненых и больных в действующих армиях от 12 августа 1949 года ; Женевскую конвенцию об улучшении участи раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, из состава вооруженных сил на море от 12 августа 1949 года ; Женевскую конвенцию об обращении с военнопленными от 12 августа 1949 года ; Женевскую конвенцию о защите гражданского населения во время войны от 12 августа 1949 года ; "Конвенции" означают четыре Женевские конвенции от 12 августа 1949 года о защите жертв войны;

b) выражение "нормы международного права, применяемого в период вооруженных конфликтов" означает нормы, применяемые в период вооруженных конфликтов, приведенные в международных соглашениях, участниками которых являются стороны, находящиеся в конфликте, а также общепризнанные принципы и нормы международного права, применяемые к вооруженным конфликтам;

с) "Держава-Покровительница" означает нейтральное государство или другое государство, не являющееся стороной, находящейся в конфликте, которое было назначено стороной, находящейся в конфликте, и признано противной стороной и которое согласилось осуществить функции, возлагаемые на Державу-Покровительницу в соответствии с Конвенциями и настоящим Протоколом;

d) "Субститут" означает организацию, которая выступает вместо Державы-Покровительницы согласно статье 5.

Статья 3. Начало и прекращение применения

Без ущерба для положений, которые применяются в любое время:

а) Конвенции и настоящий Протокол применяются с начала любой ситуации, упомянутой в статье 1 настоящего Протокола;

b) применение Конвенций и настоящего Протокола на территории сторон, находящихся в конфликте, прекращается с общим прекращением военных действий, а на оккупированной территории - по прекращении оккупации, исключение в обоих случаях составляют те лица, окончательное освобождение, репатриация или устройство которых будут иметь место позже. Эти лица продолжают пользоваться покровительством соответствующих положений Конвенций и настоящего Протокола до момента их окончательного освобождения, репатриации или устройства.

Статья 4. Правовой статус сторон, находящихся в конфликте

Применение Конвенций и настоящего Протокола, а также заключение соглашений, предусмотренных этими документами, не затрагивают правового статуса сторон, находящихся в конфликте. Ни оккупация какой-либо территории, ни применение Конвенций и настоящего Протокола не затрагивают правового статуса этой территории.

Статья 5. Назначение Держав-Покровительниц и их субститута

1. Обязанность сторон, находящихся в конфликте, состоит в том, чтобы с начала такого конфликта обеспечить соблюдение и применение Конвенций и настоящего Протокола путем применения системы Держав-Покровительниц, включая, в частности, их назначение и их признание в соответствии с нижеследующими пунктами. На Державы-Покровительницы возлагается обязанность охранять интересы сторон, находящихся в конфликте.

2. С момента возникновения ситуации, упомянутой в статье 1, каждая сторона, находящаяся в конфликте, без промедления назначает Державу-Покровительницу с целью применения Конвенций и настоящего Протокола, а также без промедления и с той же целью разрешает деятельность Державы-Покровительницы, признанной ею в качестве таковой после назначения противной стороной.

3. Если Держава-Покровительница не назначена или не признана с момента возникновения ситуации, упомянутой в статье 1, Международный Комитет Красного Креста, не ущемляя права любой другой беспристрастной гуманитарной организации поступать таким же образом, предлагает свои добрые услуги сторонам, находящимся в конфликте, с целью назначения без промедления Державы-Покровительницы с согласия сторон, находящихся в конфликте. С этой целью он может, в частности, обратиться с просьбой к каждой стороне представить ему список по крайней мере пяти государств, которые такая сторона считает приемлемыми для того, чтобы действовать в качестве Державы-Покровительницы от ее имени в отношении противной стороны и обратиться с просьбой к каждой противной стороне, представить список по крайней мере пяти государств, которые она сочтет приемлемыми в качестве Державы-Покровительницы другой стороны; такие списки должны быть направлены этому Комитету в течение двух недель после получения такой просьбы; он сопоставляет их и запрашивает согласие предложенного государства, упомянутого в обоих списках.

4. Если, несмотря на вышеизложенное, Держава-Покровительница или не назначена, или не действует, стороны, находящиеся в конфликте, без промедления принимают предложение, которое может быть сделано Международным Комитетом Красного Креста или любой другой организацией, предоставляющей все гарантии беспристрастности и эффективности, действовать в качестве субститута после соответствующих консультаций с вышеупомянутыми сторонами и с учетом результатов этих консультаций. Деятельность такого субститута обуславливается согласием сторон, находящихся в конфликте; стороны, находящиеся в конфликте, прилагают все усилия для содействия деятельности субститута при выполнении его задач в соответствии с Конвенциями и настоящим Протоколом.

5. В соответствии со статьей 4 назначение и признание Держав-Покровительниц с целью применения Конвенций и настоящего Протокола не затрагивают правового статуса сторон, находящихся в конфликте, или любой территории, включая оккупируемую территорию.

6. Поддержание дипломатических отношений между сторонами, находящимися в конфликте, или поручение третьему государству защиты интересов одной из сторон и интересов ее граждан, в соответствии с нормами международного права, касающимися дипломатических отношений, не являются препятствием для назначения Держав-Покровительниц с целью применения Конвенций и настоящего Протокола.

7. Каждый раз, когда в настоящем Протоколе упоминается Держава-Покровительница, это упоминание также относится и к субституту.

Статья 6. Специально подготовленный персонал

1. Еще в мирное время Высокие Договаривающиеся Стороны с помощью национальных обществ Красного Креста (Красного Полумесяца, Красного Льва и Солнца) прилагают усилия для подготовки специального персонала с целью содействия применению Конвенций и настоящего Протокола и, в частности, деятельности Держав-Покровительниц.

2. Набор и подготовка такого персонала относятся к компетенции государства.

3. Международный Комитет Красного Креста будет хранить для предоставления их Высоким Договаривающимся Сторонам список лиц, подготовленных таким образом, которые Высокие Договаривающиеся Стороны могли бы составить и могли бы направить ему в этих целях.

4. Условия использования этих лиц за пределами национальной территории в каждом случае являются предметом специальных соглашений между заинтересованными сторонами.

Статья 7. Совещания

Депозитарий настоящего Протокола по просьбе одной или нескольких Высоких Договаривающихся Сторон и с согласия большинства Высоких Договаривающихся Сторон созывает совещание всех указанных Сторон с целью рассмотрения общих проблем, касающихся применения Конвенций и настоящего Протокола.

Раздел I

Общая защита

Статья 8. Терминология

Для целей настоящего Протокола:

а) "Раненые" и "больные" означают лиц, как военнослужащих, так и гражданских, которые вследствие травмы, болезни, или другого физического или психического расстройства или инвалидности нуждаются в медицинской помощи или уходе и которые воздерживаются от любых враждебных действий. Эти слова также относятся к роженицам, новорожденным детям и другим лицам, которые могут нуждаться в данное время в медицинской помощи или уходе, например беременные женщины или немощные, и которые воздерживаются от любых враждебных действий;

b) "лица, потерпевшие кораблекрушение" означают лиц, как военнослужащих, так и гражданских, которые подвергаются опасности на море или в других водах в результате несчастья, случившегося либо с ними, либо с перевозившим их судном или летательным аппаратом, и которые воздерживаются от любых враждебных действий. Эти лица продолжают считаться потерпевшими кораблекрушение во время их спасения до тех пор, пока они не получат другой статус в соответствии с Конвенциями или настоящим Протоколом при условии, что они продолжают воздерживаться от любых враждебных действий;

с) "медицинский персонал" означает лиц, которые назначены стороной, находившейся в конфликте, исключительно для медицинских целей, перечисленных в пункте е), для административно-хозяйственного обеспечения медицинских формирований или для работы на санитарно-транспортных средствах и для их административно-технического обеспечения. Такие назначения могут быть либо постоянными, либо временными. Этот термин включает:

i) медицинский персонал стороны, находящейся в конфликте, как военный, так и гражданский, включая персонал, указанный в Первой и Второй конвенциях, и персонал, который придан организациям гражданской обороны;

ii) медицинский персонал национальных обществ Красного Креста (Красного Полумесяца, Красного Льва и Солнца) и других национальных добровольных обществ помощи, должным образом признанных и уполномоченных стороной, находящейся в конфликте;

iii) медицинский персонал медицинских формирований или санитарно-транспортных средств, указанных в статье 9, пункт 2;

d) "духовный персонал" означает лиц, как военных, так и гражданских, как, например, священников, которые заняты исключительно выполнением своих духовных функций и приданы:

i) вооруженным силам стороны, находившейся в конфликте;

ii) медицинским формированиям или санитарно-транспортным средствам стороны, находящейся в конфликте;

iii) медицинским формированиям или санитарно-транспортным средствам, указанным в статье 9, пункт 2;

iv) организациям гражданской обороны стороны, находящейся в конфликте.

Духовный персонал может быть придан постоянно или временно, и на него распространяются соответствующие положения пункта k);

е) "медицинские формирования" означают учреждения и другие формирования, как военные, так и гражданские, созданные для медицинских целей, а именно: для розыска, подбирания, транспортировки, установления диагноза или лечения, включая оказание первой помощи, раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, а также для профилактики заболеваний. Этот термин относится, например, к госпиталям и другим подобным медицинским центрам и институтам, складам медицинского имущества и медико-фармацевтическим складам таких формирований. Медицинские формирования могут быть стационарными или подвижными, постоянными или временными;

f) "санитарная перевозка" означает перевозку по суше, воде или воздуху раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, а также медицинского и духовного персонала, медицинского оборудования и запасов, находящихся под защитой Конвенций и настоящего Протокола.

g) "санитарно-транспортные средства" означают любые средства перевозки, как военные, так и гражданские, постоянные или временные, предназначенные исключительно для санитарной перевозки и находящиеся под контролем компетентного органа власти стороны, находящейся в конфликте;

h) "наземные санитарно-транспортные средства" означают любые средства санитарной перевозки по суше;

i) "санитарные суда и плавучие средства" означают любые средства санитарной перевозки по воде;

j) "санитарные летательные аппараты" означают любые средства санитарной перевозки по воздуху;

k) "постоянными" являются медицинские формирования, медицинский персонал и санитарно-транспортные средства, которые предназначаются исключительно для медицинских целей на неопределенный период времени. Временными являются медицинские формирования, медицинский персонал и санитарно-транспортные средства, которые привлекаются исключительно для медицинских целей на ограниченные периоды времени в течение всего срока таких периодов. При отсутствии иного специального определения, термины "медицинские формирования", "медицинский персонал" и "санитарно-транспортные средства" относятся как к постоянной, так и к временной категориям;

l) "отличительная эмблема" означает отличительную эмблему красного креста, красного полумесяца или красного льва и солнца на белом фоне, когда она используется для защиты медицинских формирований и санитарно-транспортных средств, медицинского и духовного персонала и оборудования или запасов;

m) "отличительный сигнал" означает любой сигнал или сообщение, которые установлены исключительно для опознавания медицинских формирований или санитарно-транспортных средств в соответствии с главой III приложения I к настоящему Протоколу.

Статья 9. Сфера применения

1. Настоящая Часть, положения которой направлены на улучшение участи раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, применяется ко всем лицам, затрагиваемым ситуацией, упомянутой в статье 1, без какого-либо неблагоприятного различия по причинам расы, цвета кожи, пола, языка, религии или веры, политических или других убеждений, национального или социального происхождения, имущественного положения, рождения ли другого статуса либо любых других аналогичных критериев.

2. Соответствующие положения статей 27 и 32 Первой конвенции применяются к постоянным медицинским формированиям и санитарно-транспортным средствам (кроме госпитальных судов, к которым применяются положения статьи 25 Второй конвенции и их персоналу, предоставленным в гуманитарных целях стороне, находящейся в конфликте:

а) нейтральным государством или другим государством, не являющимся стороной, находящейся в конфликте;

b) признанным и уполномоченным обществом помощи такого государства;

с) беспристрастной международной гуманитарной организацией.

Статья 10. Защита и уход

1. Все раненые, больные и лица, потерпевшие кораблекрушение, независимо от того, к какой стороне они принадлежат, пользуются уважением и защитой.

2. При всех обстоятельствах с ними обращаются гуманно и предоставляют им в максимально возможной мере и в кратчайшие сроки медицинскую помощь и уход, которых требует их состояние. Между ними не проводится никакого различия по каким бы то ни было соображениям, кроме медицинских.

Статья 11. Защита отдельных лиц

1. Физическому или психическому состоянию здоровья и неприкосновенности лиц, находящихся во власти противной стороны, или интернированных, задержанных или каким-либо иным образом лишенных свободы в результате ситуации, упомянутой в статье 1, не должен наноситься ущерб путем какого-либо неоправданного действия или упущения. Соответственно запрещается подвергать лиц, указанных в настоящей статье, какой бы то ни было медицинской процедуре, которая не требуется по состоянию здоровья указанного лица и не соответствует общепринятым медицинским нормам, применяемым при аналогичных, с медицинской точки зрения, обстоятельствах к гражданам стороны, производящей эту процедуру, которые не лишены свободы в какой бы то ни было форме.

2. В частности, запрещается подвергать таких лиц даже с их согласия:

а) физическим увечьям;

b) медицинским или научным экспериментам;

с) удалению тканей или органов для пересадки;

за исключением тех случаев, когда такие действия являются оправданными в соответствии с условиями, предусмотренными в пункте 1.

3. Исключения из запрещения, содержащегося в пункте 2.с), могут быть сделаны только в случае сдачи крови для переливания или кожи для пересадки при условии, что это делается добровольно и без какого-либо принуждения или побуждения и притом только в терапевтических целях, в условиях, соответствующих общепризнанным медицинским нормам, и под контролем, направленным на благо как донора, так и реципиента.

4. Любое преднамеренное действие или преднамеренное упущение, которое серьезно угрожает физическому или психическому состоянию или неприкосновенности любого лица, находящегося во власти противной стороны, к которой оно не принадлежит, и которое либо нарушает любое из запрещений, содержащихся в пунктах 1 и 2, либо не выполняет требования пункта 3, является серьезным нарушением настоящего Протокола.

5. Лица, упомянутые в пункте 1, имеют право отказаться от любой хирургической операции. В случае отказа медицинский персонал должен стремиться получить соответствующее письменное заявление, подписанное или подтвержденное пациентом.

6. Каждая сторона, находящаяся в конфликте, должна вести медицинские записи о каждой сдаче крови для переливания или кожи для пересадки лицами, упомянутыми в пункте 1, если такая сдача производится под ответственность такой стороны. Кроме того, каждая сторона, находящаяся в конфликте, стремится вести запись всех медицинских процедур, предпринятых в отношении любого лица, интернированного, задержанного или каким-либо иным образом лишенного свободы в результате ситуации, упомянутой в статье 1. Такие записи должны быть готовы для предоставления в любое время Державе-Покровительнице для проверки.

Статья 12. Защита медицинских формирований

1. Медицинские формирования в любое время пользуются уважением и защитой и не могут быть объектом нападения.

2. Пункт 1 применяется к гражданским медицинским формированиям при условии, что они:

а) принадлежат к одной из сторон, находящихся в конфликте;

b) признаны и уполномочены компетентными властями одной из сторон, находящихся в конфликте;

с) уполномочены в соответствии со статьей 9, пункт 2, настоящего Протокола или статей 27 Первой конвенции .

3. Сторонам, находящимся в конфликте, предлагается извещать друг друга о расположении своих стационарных медицинских формирований. Отсутствие таких извещений не освобождает любую из сторон от обязанности соблюдать положения пункта 1.

4. Ни при каких обстоятельствах медицинские формирования не должны использоваться для попытки прикрыть военные объекты от нападения. Стороны, находящиеся в конфликте, обеспечивают, когда это возможно, такое расположение медицинских формирований, при котором их безопасность не будет находиться под угрозой при нападении на военные объекты.

Статья 13. Прекращение предоставления защиты гражданским медицинским формированиям

1. Защита, на которую имеют право гражданские медицинские формирования, прекращается лишь в том случае, если они используются, помимо их гуманитарных функций, для совершения действий, наносящих ущерб противнику. Предоставление защиты может, однако, быть прекращено только после предупреждения с установлением в соответствующих случаях разумного срока и после того, как такое предупреждение не было принято во внимание.

2. Не рассматриваются как действия, наносящие ущерб противнику:

а) наличие у персонала медицинских формирований легкого личного оружия для самообороны или для защиты раненых и больных, находящихся на их попечении;

b) охрана медицинских формирований караулами, часовыми или конвоем;

с) наличие в медицинских формированиях стрелкового оружия и боеприпасов, изъятых у больных и раненых и еще не переданных соответствующим службам;

d) нахождение в медицинских формированиях военнослужащих или других комбатантов по соображениям медицинского характера.

Статья 14. Ограничение реквизиции гражданских медицинских формирований

1. Оккупирующая держава обязана обеспечивать, чтобы медицинские потребности гражданского населения на оккупированной территории продолжали удовлетворяться.

2. Поэтому оккупирующая держава не может реквизировать гражданские медицинские формирования, их оборудование, их материалы или привлекать в принудительном порядке к труду их персонал, пока эти ресурсы необходимы для обеспечения надлежащего медицинского обслуживания гражданского населения и для непрерывного ухода за ранеными и больными, уже проходящими лечение.

3. При условии, что общее правило, содержащееся в пункте 2, продолжает соблюдаться, оккупирующая держава может реквизировать упомянутые ресурсы, соблюдая следующие конкретные условия:

а) что эти ресурсы необходимы для оказания надлежащей и неотложной медицинской помощи раненым и больным лицам из состава вооруженных сил оккупирующей державы или военнопленных;

b) что реквизиция продолжается только до тех пор, пока такая необходимость существует;

с) что немедленно принимаются меры для обеспечения того, чтобы затронутые такой реквизицией медицинские нужды гражданского населения, а также нужды раненых и больных, проходящих лечение, продолжали удовлетворяться.

Статья 15. Защита гражданского медицинского и духовного персонала

1. Гражданский медицинский персонал пользуется уважением и защитой.

2. В случае необходимости, в районе, где гражданские медицинские службы нарушены по причине боевых действий, гражданскому медицинскому персоналу оказывается всяческая возможная помощь.

3. Оккупирующая держава предоставляет гражданскому медицинскому персоналу на оккупированных территориях всяческую помощь с тем, чтобы дать ему возможность выполнять свои гуманитарные функции наилучшим образом. Оккупирующая держава не может требовать, чтобы при выполнении своих функций этот персонал отдавал предпочтение какому-либо лицу, кроме как по соображениям медицинского характера. Этот персонал не может принуждаться к выполнению задач, несовместимых с его гуманитарной миссией.

4. Гражданский медицинский персонал имеет доступ в любое место, где его услуги являются необходимыми, при условии соблюдения таких мер контроля и безопасности, которые заинтересованная сторона, находящаяся в конфликте, может счесть необходимым.

5. Гражданский духовный персонал пользуется уважением и защитой. Положения Конвенций и настоящего Протокола, касающиеся защиты и опознавания медицинского персонала в равной степени применимы к этим лицам.

Статья 16. Общая защита лиц, выполняющих медицинские функции

1. Ни при каких обстоятельствах ни одно лицо не может быть подвергнуто наказанию за выполнение им медицинских функций, совместимых с медицинской этикой, независимо от того, в интересах какого лица выполняются эти функции.

2. Лица, выполняющие медицинские функции, не могут принуждаться к совершению действий или выполнению работ в нарушение норм медицинской этики или других медицинских норм, служащих интересам раненых и больных, или в нарушение положений Конвенций или настоящего Протокола, а также к выполнению действий или работ, требуемых такими нормами и положениями.

3. Ни одно Лицо, выполняющее медицинские функции, не может принуждаться к предоставлению кому бы то ни было, будь то из противной стороны или его собственной стороны, за исключением случаев, предусмотренных законодательством последней, какой-либо информации относительно больных и раненых, которые находятся или находились на его попечении, если такая информация, по его мнению, причинит вред указанным пациентам или их семьям. Однако должно выполняться обязательные медицинские требования об уведомлении об инфекционных заболеваниях.

Статья 17. Роль гражданского населения и обществ помощи

1. Гражданское население относится с уважением к раненым, больным и лицам, потерпевшим кораблекрушение, даже если они принадлежат к противной стороне, и не допускает по отношению к ним актов насилия. Гражданскому населению и обществам помощи, таким, как национальные общества Красного Креста (Красного Полумесяца, Красного Льва и Солнца), разрешается, даже по их собственной инициативе, подбирать раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, и ухаживать за ними даже на захваченной или оккупированной территории. Никто не может подвергаться гонениям, преследованию, осуждению или наказанию за такие гуманные действия.

2. Стороны, находящиеся в конфликте, могут обращаться к гражданскому населению или обществам помощи, указанным в пункте 1, с просьбой подбирать раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, и ухаживать за ними, разыскивать мертвых и сообщать об их местонахождении; они обеспечивают защиту и необходимое содействие тем, кто откликается на их обращение. Если противная сторона устанавливает или восстанавливает контроль над территорией, то эта сторона также предоставляет такую же защиту и содействие до тех пор, пока они необходимы.

Статья 18. Опознавание

1. Каждая сторона, находящаяся в конфликте, стремится обеспечить опознавание медицинского и духовного персонала, а также медицинских формирований и санитарно-транспортных средств.

2. Каждая сторона, находящаяся в конфликте, стремится также применять и осуществлять методы и процедуры, позволяющие опознавать медицинские формирования и санитарно-транспортные средства, которые используют отличительную эмблему и отличительные сигналы.

3. На оккупированной территории и в районах, где идут или могут идти бои, гражданский медицинский персонал и гражданский духовный персонал опознаются по отличительной эмблеме и по удостоверению личности, подтверждающему их статус.

4. С согласия компетентных властей медицинские формирования и санитарно-транспортные средства обозначаются эмблемой. Суда и плавучие средства, упомянутые в статье 22 настоящего Протокола, обозначаются в соответствии с положениями Второй конвенции .

5. Помимо отличительной эмблемы, сторона, находящаяся в конфликте, может, в соответствии с главой III Приложения I к настоящему Протоколу, разрешить использование отличительных сигналов для опознавания медицинских формирований и санитарно-транспортных средств. В виде исключения в особых случаях, предусмотренных в упомянутой выше главе, санитарно-транспортные средства могут пользоваться отличительными сигналами, не пользуясь отличительной эмблемой.

6. Применение положений пунктов 1-5 настоящей статьи определяется главами I-III Приложения I к настоящему Протоколу. Сигналы, описанные в главе III этого Приложения и предназначенные исключительно для использования их медицинскими формированиями и санитарно-транспортными средствами, не должны, за исключением случаев, указанных в этой главе, использоваться для какой-либо иной цели, кроме как для опознавания тех медицинских формирований и транспортных средств, которые указаны в этой главе.

7. Положения настоящей статьи не разрешают расширение применения в мирное время отличительной эмблемы за пределами того, что предусмотрено в статье 44 Первой конвенции .

8. Положения Конвенций и настоящего Протокола, относящиеся к контролю над использованием отличительной эмблемы и к предотвращению и пресечению злоупотребления ею, применяются и к отличительным сигналам.

Статья 19. Нейтральные государства и другие государства, не являющиеся сторонами, находящимися в конфликте

Нейтральные государства и другие государства, не являющиеся сторонами, находящимися в конфликте, применяют соответствующие положения настоящего Протокола в отношении лиц, пользующихся защитой согласно настоящей Части, которые могут быть приняты или интернированы в пределах их территории, равно как и в отношении умерших лиц, принадлежащих к сторонам, находящимся в этом конфликте, которых они смогут обнаружить.

Статья 20. Запрещение репрессалий

Репрессалии против лиц и объектов, которым в соответствии с настоящей Частью предоставляется защита, запрещаются.

Раздел II

Санитарные перевозки

Статья 21. Наземные санитарно-транспортные средства

Наземные санитарно-транспортные средства пользуются таким же уважением и защитой, как и подвижные медицинские формирования в соответствии с Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящим Протоколом.

Статья 22. Госпитальные суда и прибрежные спасательные плавучие средства

1. Положения Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) , касающиеся:

а) судов, указанных в статьях 22, 24, 25, и 27 Второй конвенции (995_152) ;

b) их спасательных шлюпок и небольших судов;

с) их персонала и команд; и

d) находящихся на борту раненых, больных, и лиц, потерпевших кораблекрушение, применяются также в случаях, когда эти суда перевозят гражданских раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, которые не относятся ни к одной из категорий, указанных в статье 13 Второй конвенции (995_152) . Однако такие гражданские лица не подлежат передаче любой стороне, которая не является их собственной, или захвату в плен на море. Если они оказываются во власти стороны, находящейся в конфликте, которая не является их собственной, они попадают под действие Четвертой конвенции (995_154) и настоящего Протокола.

2. Предусматриваемая Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) защита судов, упомянутых в статье 25 Второй конвенции (995_152) , распространяется на госпитальные суда, предоставляемые в гуманитарных целях стороне, находящейся в конфликте:

а) нейтральным государством или другим государством, не являющимся стороной, находящейся в конфликте; или

b) беспристрастной международной гуманитарной организацией, при условии, что в обоих случаях выполняются требования, изложенные в этой статье.

3. Небольшие суда, указанные в статье 27 Второй конвенции (995_152) , пользуются защитой, даже если уведомление, предусмотренное в этой статье, не было сделано. Тем не менее сторонам, находящимся в конфликте, предлагается информировать друг друга о всех подробностях, касающихся таких судов, которые могут облегчить их опознавание и определение.

Статья 23. Другие санитарные суда и плавучие средства

1. Санитарные суда и плавучие средства, помимо указанных в статье 22 настоящего Протокола и в статье 38 Второй конвенции (995_152) , находящиеся либо в море, либо в других водах, пользуются таким же уважением и защитой, как и подвижные санитарные формирования, в соответствии с Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящим Протоколом. Поскольку эта защита может быть эффективной только в том случае, если они могут быть опознаны и определены как санитарные суда или плавучие средства, такие суда должны обозначаться отличительной эмблемой и, насколько это возможно, соблюдать положение статьи 43, пункт 2, Второй конвенции.

2. На суда и плавучие средства, указанные в пункте 1, продолжают распространяться законы войны. Любое военное судно, находящееся на поверхности, которое в состоянии немедленно принудить их к выполнению своей команды, может отдать им приказ остановиться, покинуть район или взять определенный курс, и они должны подчиняться любой такой команде. Такие суда и плавучие средства не могут быть каким-либо иным образом отвлекаемы от выполнения своей санитарной миссии до тех пор, пока они необходимы находящимся на борту раненым, больным и лицам, потерпевшим кораблекрушение.

3. Защита, предусмотренная в пункте 1, прекращается только при условиях, которые изложены в статьях 34 и 35 Второй конвенции (995_152) . Явный отказ подчиниться приказу, отданному в соответствии с пунктом 2, считается действием, наносящим ущерб противнику, согласно статье 34 Второй конвенции.

4. Сторона, находящаяся в конфликте, может уведомлять любую противную сторону как можно раньше до отплытия о названии, технических данных, ожидаемом времени отплытия, курсе и предполагаемой скорости санитарного судна или плавучего средства, особенно в отношении судов водоизмещением свыше 2000 брутто-тонн, и может сообщать любые другие сведения, которые облегчат опознавание и определение. Противная сторона подтверждает получение таких сведений.

5. Положение статьи 37 Второй конвенции (995_152) применяется к медицинскому и духовному персоналу, находящемуся на таких судах и плавучих средствах.

6. Положения Второй конвенции (995_152) применяются к раненым, больным и лицам, потерпевшим кораблекрушение, указанным в статье 13 Второй конвенции и в статье 44 настоящего Протокола, которые могут находится на борту таких санитарных судов и плавучих средств. Гражданские раненые, больные и лица, потерпевшие кораблекрушение, которые не относятся ни к одной из категорий, указанных в статье 13 Второй конвенции, пока они находятся на море, не подлежат ни передаче любой стороне, которая не является их собственной, ни снятию с таких судов или плавучих средств. Однако, если они оказываются во власти стороны, находящейся в конфликте, которая не является их собственной, они подпадают под действие положения Четвертой конвенции (995_154) и настоящего Протокола.

Статья 24. Защита санитарных летательных аппаратов

Санитарные летательные аппараты пользуются уважением и защитой в соответствии с положениями настоящей Части.

Статья 25. Санитарные летательные аппараты в районах, не контролируемых противной стороной

В районах суши и в воздушном пространстве над ними, физический контроль над которыми осуществляется дружественными силами, или в районах моря и в воздушном пространстве над ними, физический контроль над которыми противной стороной не осуществляются, уважение и защита санитарных летательных аппаратов стороны, находящейся в конфликте, не зависит от какого-либо соглашения с противной стороной. Тем не менее сторона, находящаяся в конфликте и использующая в этих районах санитарные летательные аппараты, для большей безопасности может уведомлять противную сторону, как предусмотрено в статье 29, в частности, когда такие летательные аппараты осуществляют полеты в пределах досягаемости оружия класса "поверхность - воздух" противной стороны.

Статья 26. Санитарные летательные аппараты в зоне соприкосновения или аналогичных зонах

1. В тех частях зоны соприкосновения, физический контроль над которыми осуществляется дружественными силами, и в тех районах, физический контроль над которыми какими-либо силами отчетливо не установлен, а также в соответствующем воздушном пространстве над ними, защита санитарных летательных аппаратов может быть полностью действительной только на основе предварительного соглашения между компетентными военными властями сторон, находящихся в конфликте, как предусмотрено в статье 29. Хотя при отсутствии такого соглашения санитарные летательные аппараты действуют на свой собственный риск, тем не менее они пользуются уважением после того, как они были опознаны в качестве таковых.

2. "Зона соприкосновения" означает любой район суши, в котором передовые подразделения противостоящих сил находятся в соприкосновении друг с другом и особенно там, где они находятся в пределах досягаемости огня прямой наводкой с земли.

Статья 27. Санитарные летательные аппараты в районах, контролируемых противной стороной

1. Санитарные летательные аппараты стороны, находящейся в конфликте, продолжают пользоваться защитой во время полетов над районами суши или моря, физический контроль над которыми осуществляется противной стороной, при условии, что на совершение таких полетов предварительно было получено согласие компетентных властей этой противной стороны.

2. Санитарный летательный аппарат, совершающий полет над районом, физический контроль над которым осуществляется противной стороной, при отсутствии согласия, предусмотренного в пункте 1, при отступлении от условий, на которых такое согласие было получено, либо в результате навигационной ошибки, либо в силу чрезвычайных обстоятельств, угрожающих безопасности полета, прилагает все усилия для своего опознавания и для уведомления противной стороны о таких обстоятельствах. Как только такой санитарный летательный аппарат опознан противной стороной, эта сторона прилагает все разумные усилия с тем, чтобы отдать приказ приземлиться или совершить посадку на воду, как это предусмотрено в статье 30, пункт 1, принять другие меры для охраны своих интересов и, в любом случае, дать летательному аппарату время для выполнения приказа, прежде чем прибегнуть к нападению на него.

Статья 28. Ограничение использования санитарных летательных аппаратов

1. Сторонам, находящимся в конфликте, запрещается использование их санитарных летательных аппаратов с целью получения какого-либо военного преимущества над противной стороной. Присутствие санитарных летательных аппаратов не должно использоваться с целью обеспечить неприкосновенность военных объектов от нападения.

2. Санитарные летательные аппараты не должны использоваться для сбора или передачи разведывательных данных и не должны нести на своем борту какого-либо оборудования, предназначенного для таких целей. Им запрещается осуществлять транспортировку любых лиц или груза, которые не включены в определение, содержащееся в статье 8, пункт f). Перевозка на борту личных вещей лиц, находящихся на борту, или наличие оборудования, предназначенного исключительно для облегчения пилотирования, связи или опознавания, не считаются запрещенными.

3. Санитарные летательные аппараты не должны нести какого-либо иного вооружения, кроме стрелкового оружия и боеприпасов, снятых с раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, находящихся на борту, и еще не переданных соответствующей службе, и такого легкого личного оружия, которое может быть необходимо медицинскому персоналу, находящемуся на борту, для самообороны и защиты раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, находящихся на его попечении.

4. При совершении полетов, упомянутых в статьях 26 и 27, санитарные летательные аппараты, за исключением случаев, предусмотренных предварительным соглашением с противной стороной, не должны использоваться для розыска раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение.

Статья 29. Уведомления и соглашения, касающиеся санитарных летательных аппаратов

1. Уведомление в соответствии со статьей 25 или запросы о предварительном согласии в соответствии со статьями 26-28, пункт 4, и со статьей 31 содержат данные о предполагаемом числе санитарных летательных аппаратов, планах их полетов и средствах опознавания и рассматриваются как означающие, что каждый полет будет совершаться в соответствии со статьей 28.

2. Сторона, получающая уведомление, направляемое в соответствии со статьей 25, незамедлительно подтверждает получение такого уведомления.

3. Сторона, получающая запрос о предварительном согласии в соответствии со статьями 26-28, пункт 4 или со статьей 31, как можно скорее уведомляет запрашивающую сторону:

а) о согласии на удовлетворение запроса;

b) об отклонении запроса; или

с) о разумных альтернативных предложениях в ответ на запрос.

Она может также предложить запретить или ограничить другие полеты в данном районе в соответствующее время.

Если сторона, направившая запрос, принимает альтернативные предложения, она уведомляет другую сторону о своем согласии принять эти предложения.

4. Стороны принимают необходимые меры для того, чтобы обеспечить быстрое уведомление и заключение соглашений.

5. Стороны принимают также необходимые меры с тем, чтобы существо любого такого уведомления и соглашения могло быть быстро доведено до сведения соответствующих воинских частей, и инструктируют такие части о средствах опознавания, которые будут использованы данным санитарным летательным аппаратом.

Статья 30. Приземление и проверка санитарных летательных аппаратов

1. Санитарным летательным аппаратом, совершающим полеты над районами, физический контроль над которыми осуществляется противной стороной, а также совершающим полеты над районами, физический контроль над которыми четко не установлен, может быть приказано, в зависимости от случая, приземлиться или совершить посадку на воду для проведения проверки в соответствии с нижеследующими пунктами. Санитарные летательные аппараты должны подчиняться любому такому приказу.

2. В случае приземления или посадки на воду по приказу или по другим причинам летательный аппарат может быть подвергнут проверке исключительно с целью установления того, удовлетворяет ли он условиям, указанным в пункте 3 и 4. Любая такая проверка проводится без задержки и в короткий срок. Сторона, проводящая проверку, не требует удаления раненых и больных с борта летательного аппарата, за исключением случаев, когда их удаление необходимо для проверки. Сторона, проводящая проверку, во всех случаях обеспечивает, чтобы состояние раненых и больных не ухудшалось в результате проверки или удаления их с борта летательного аппарата.

3. Если такая проверка покажет, что летательный аппарат:

а) является санитарным летательным аппаратом в значении статьи 8, пункт j);

b) не нарушает условий, предусмотренных в статье 28; и

с) не совершал полета без предварительного соглашения или в нарушение его, когда такое соглашение требуется, то летательному аппарату и тем находящимся на его борту лицам, которые принадлежат к противной стороне или к нейтральному государству, не являющемуся стороной, находящейся в конфликте, разрешается продолжать полет без задержки.

4. Если такая проверка покажет, что летательный аппарат:

а) не является санитарным летательным аппаратом в значении статьи 8, пункт j);

b) нарушает условия, предусмотренные в статье 28; или

с) совершал полет без предварительного соглашения или в нарушение его, когда такое соглашение требуется, такой летательный аппарат может быть задержан. Со всеми лицами, находящимися на борту летательного аппарата, обращаются согласно соответствующим положениям Конвенции и настоящего Протокола. Любой задержанный летательный аппарат, который был предназначен для использования в качестве постоянного санитарного летательного аппарата, может быть впоследствии использован только как санитарный летательный аппарат.

Статья 31. Нейтральные государства или другие государства, не являющиеся сторонами, находящимися в конфликте

1. Санитарные летательные аппараты не должны совершать полетов над территорией нейтрального государства или другого государства, не являющегося стороной, находящейся в конфликте, и не должны производить посадки на ней, кроме как в силу предварительно достигнутого соглашения. Однако при наличии такого соглашения они пользуются уважением на протяжении всего полета, а также во время любой промежуточной посадки на такой территории. Тем не менее они должны подчиняться любому приказу приземлиться или совершить посадку на воду, в зависимости от случая.

2. Если санитарный летательный аппарат совершает полет над территорией нейтрального государства или другого государства, не являющегося стороной, находящейся в конфликте, при отсутствии соглашения или отступления от его условий, в результате навигационной ошибки либо ввиду чрезвычайных обстоятельств, влияющих на безопасность полета, то он принимает все меры для уведомления о таком полете и для своего опознавания. Как только такой санитарный летательный аппарат опознан, это государство прилагает все разумные усилия с тем, чтобы отдать приказ приземлиться или совершить посадку на воду в соответствии со статьей 30, пункт 1, или принимает другие меры для охраны своих интересов и, в любом случае, предоставляет летательному аппарату время для выполнения приказа, прежде чем прибегнуть к нападению на него.

3. Если санитарный летательный аппарат в соответствии с соглашением или в силу обстоятельств, упомянутых в пункте 2, приземляется или совершает посадку на воду по приказу или по каким-либо другим причинам на территории нейтрального государства, не являющегося стороной, находящейся в конфликте, этот летательный аппарат подвергается проверке для установления того, является ли он санитарным летательным аппаратом. Проверка проводится без задержки и в короткий срок. Сторона, проводящая проверку, не требует удаления раненых и больных стороны, использующей летательный аппарат, за исключением случаев, когда их удаление необходимо для проверки. Сторона, проводящая проверку, во всех случаях обеспечивает, чтобы состояние раненых и больных не ухудшалось в результате проверки или удаления их с борта летательного аппарата. Если проверка показывает, что летательный аппарат является санитарным летательным аппаратом, то такому летательному аппарату вместе с лицами, находящимися на его борту, за исключением тех, кто должен быть задержан в соответствии с нормами международного права, применяемыми в период вооруженных конфликтов, разрешается продолжить полет и ему предоставляются необходимые условия для продолжения полета. Если проверкой установлено, что летательный аппарат не является санитарным летательным аппаратом, то он задерживается, и с лицами, находящимися на его борту, обращаются в соответствии с пунктом 4.

4. За исключением снятых временно, раненые, больные и лица, потерпевшие кораблекрушение, снятые с санитарного летательного аппарата с согласия местных властей на территории нейтрального государства или другого государства, не являющегося стороной, находящейся в конфликте, при отсутствии соглашения иного характера между этим государством и сторонами, находящимися в конфликте, задерживаются этим государством, когда этого требуют нормы международного права, применяемые в период вооруженных конфликтов, таким образом, чтобы они не могли вновь принять участие в военных действиях. Расходы, связанные с госпитализацией и интернированием, несет государство, к которому принадлежат эти лица.

5. Нейтральные государства или другие государства, не являющиеся сторонами, находившимися в конфликте, применяют любые условия и ограничения в отношении полета над своей территорией или посадки на ней санитарных летательных аппаратов на равной основе ко всем сторонам, находящимся в конфликте.

Раздел III

Лица, пропавшие без вести, и умершие

Статья 32. Общий принцип

При применении положений настоящего Раздела Высокие Договаривающиеся Стороны, стороны, находящиеся в конфликте, и международные гуманитарные организации, упомянутые в Конвенциях (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящем Протоколе, в своей деятельности прежде всего исходят из права семей знать о судьбе своих родственников.

Статья 33. Лица, пропавшие без вести

1. Как только позволят обстоятельства, самое позднее сразу после окончания активных военных действий, каждая сторона, находящаяся в конфликте, разыскивает лиц, о которых противная сторона сообщает как о пропавших без вести. Эта противная сторона представляет все необходимые сведения о таких лицах с целью содействия их розыску.

2. С целью содействия сбору сведений в соответствии с предыдущим пунктом каждая сторона, находящаяся в конфликте, в отношении лиц, которые не будут пользоваться более благоприятным отношением согласно Конвенциям и настоящему Протоколу:

а) регистрирует сведения, как это предусмотрено статьей 138 Четвертой конвенции (995_154) , о тех лицах, которые были задержаны, заключены в тюрьму или каким-либо другим образом лишены свободы на срок, превышающий две недели, в результате военных действий или оккупаций, или которые умерли во время такого задержания;

b) в максимально возможной степени содействует розыску таких лиц и регистрации сведений о них, если они умерли при других обстоятельствах в результате военных действий или оккупации, и, в случае необходимости, сама проводит такой розыск и регистрацию.

3. Сведения о лицах, о которых в соответствии с пунктом 1 сообщалось как о пропавших без вести, и запросы о таких сведениях передаются либо непосредственно, либо через Державу-Покровительницу, через Центральное справочное агентство Международного Комитета Красного Креста или национальные общества Красного Креста (Красного Полумесяца, Красного Льва и Солнца). Когда сведения передаются не через Международный Комитет Красного Креста и его Центральное справочное агентство, каждая сторона, находящаяся в конфликте, обеспечивает, чтобы такие сведения также направлялись в Центральное справочное агентство.

4. Стороны, находящиеся в конфликте, стремятся прийти к соглашению о создании команд для розыска, опознания и вывоза умерших из районов боевых действий, включая соглашения, если это необходимо, о сопровождении таких команд персоналом противной стороны при выполнении этих задач в районах, контролируемых противной стороной. Персонал таких команд пользуется уважением и защитой при выполнении им исключительно таких обязанностей.

Статья 34. Останки умерших

1. Останки лиц, которые умерли по причинам, связанным с оккупацией, или в заключении, являющемся следствием оккупации или военных действий, и лиц, не являющихся гражданами страны, в которой они умерли в результате военных действий, пользуются уважением, и места погребения всех таких лиц пользуются уважением, содержатся и обозначаются, как это предусматривается в статье 130 Четвертой конвенции (995_154) , если останки таких лиц или места их погребения не пользуются более благоприятным отношением в соответствии с Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящим Протоколом.

2. Как только позволят обстоятельства и отношения между противными сторонами, Высокие Договаривающиеся Стороны, на территории которых находятся могилы и, возможно, другие места погребения останков лиц, умерших в результате военных действий или во время оккупации, или в заключении, заключают соглашения с целью:

а) содействия доступу родственников умерших и представителей официальных служб регистрации могил к местам погребения, а также определения практических мер по обеспечению такого доступа;

b) постоянного сохранения и ухода за такими местами погребения;

с) содействия возвращению останков и личного имущества умерших на родину по просьбе этой страны или, если эта страна не возражает, по просьбе близких родственников умерших.

3. В случае отсутствия соглашений, предусмотренных в пунктах 2.b) или 2.с), и если страна, являющаяся родиной умерших, не согласна обеспечивать содержание таких мест погребения за свой счет, Высокая Договаривающаяся Сторона, на территории которой находятся такие места погребения, может предложить оказать содействие возвращению останков таких умерших на родину. Когда такое предложение не принимается, Высокая Договаривающаяся Сторона по истечении пяти лет с даты такого предложения и после должного уведомления страны, являющейся родиной умерших, может принять меры, предусмотренные в ее собственном законодательстве в отношении кладбищ и могил.

4. Высокой Договаривающейся Стороне, на территории которой находятся места погребения, упомянутые в настоящей статье, разрешается производить эксгумацию только:

а) в соответствии с пунктом 2.с) и 3; или

b) когда эксгумация вызывается высшей общественной необходимостью, включая случаи, вызываемые медицинской необходимостью и необходимостью проведения расследования; в этом случае Высокая Договаривающаяся Сторона всегда с уважением относится к останкам и уведомляет страну, являющуюся родиной умерших, о своем намерении произвести эксгумацию, а также сообщает ей подробности о предполагаемом месте перезахоронения.

Раздел I

Методы и средства ведения войны

Статья 35. Основные нормы

1. В случае любого вооруженного конфликта право сторон, находящихся в конфликте, выбирать методы или средства ведения войны не является неограниченным.

2. Запрещается применять оружие, снаряды, вещества и методы ведения военных действий, способные причинить излишние повреждения или излишние страдания.

3. Запрещается применять методы или средства ведения военных действий, которые имеют своей целью причинять или, как можно ожидать, причинят обширный, долговременный и серьезный ущерб природной среде.

Статья 36. Новые виды оружия

При изучении, разработке, приобретении или принятии на вооружение новых видов оружия, средств или методов ведения войны Высокая Договаривающаяся Сторона должна определить, подпадает ли их применение, при некоторых или при всех обстоятельствах, под запрещения, содержащиеся в настоящем Протоколе или в каких-либо других нормах международного права, применяемых к Высокой Договаривающейся Стороне.

Статья 37. Запрещение вероломства

1. Запрещается убивать, наносить ранения или брать в плен противника, прибегая к вероломству. Вероломством считаются действия, направленные на то, чтобы вызвать доверие противника и заставить его поверить, что он имеет право на защиту или обязан предоставить такую защиту согласно нормам международного права, применяемого в период вооруженных конфликтов, с целью обмана такого доверия. Примерами вероломства являются следующие действия:

а) симулирование намерения вести переговоры под флагом перемирия или симулирование капитуляции;

b) симулирование выхода из строя вследствие ранений или болезни;

с) симулирование обладания статусом гражданского лица или некомбатанта; и

d) симулирование обладания статусом, предоставляющим защиту, путем использования знаков, эмблем или форменной одежды Организации Объединенных Наций, нейтральных государств или других государств, не являющихся сторонами, находящимися в конфликте.

2. Военные хитрости не запрещаются. Такими хитростями являются действия, направленные на то, чтобы ввести противника в заблуждение или побудить его действовать опрометчиво, но которые не нарушают каких-либо норм международного права, применяемых в период вооруженных конфликтов, и которые не являются вероломными, поскольку они не обманывают доверие противной стороны в отношении защиты, предоставляемой этим правом. Примерами таких хитростей являются следующие действия: использование маскировки, ловушек, ложных операций и дезинформация.

Статья 38. Признанные эмблемы

1. Запрещается использовать не по назначению отличительную эмблему красного креста, красного полумесяца или красного льва и солнца или другие эмблемы, знаки или сигналы, предусмотренные Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или настоящим Протоколом. Также запрещается преднамеренно злоупотреблять во время вооруженного конфликта другими международно признанными защитными эмблемами, знаками или сигналами, включая флаг перемирия и защитную эмблему культурных ценностей.

2. Запрещается использовать отличительную эмблему Организации Объединенных Наций, кроме как с разрешения этой Организации.

Статья 39. Национальные эмблемы

1. Запрещается использовать в вооруженном конфликте флаги, военные эмблемы, воинские знаки различия или форменную одежду нейтральных государств или других государств, не являющихся сторонами, находящимися в конфликте.

2. Запрещается использовать флаги, военные эмблемы, воинские знаки различия или форменную одежду противных сторон во время нападений или для прикрытия военных действий, содействия им, защиты или затруднения их.

3. Ничто в настоящей статье или в статье 37, пункт 1.d), не затрагивает существующие общепризнанные нормы международного права, применяемые к шпионажу или к использованию флагов во время вооруженных конфликтов на море.

Статья 40. Пощада

Запрещается отдавать приказ не оставлять никого в живых, угрожать этим противнику или вести военные действия на такой основе.

Статья 41. Гарантии лицам противной стороны, вышедшим из строя

1. Запрещается подвергать нападению лицо, которое признано или которое в данных обстоятельствах следует признать лицом, вышедшим из строя.

2. Вышедшим из строя считается любое лицо, если оно:

a) находится во власти противной стороны;

b) ясно выражает намерение сдаться в плен; или

c) находится без сознания или каким-либо другим образом выведено из строя вследствие ранения или болезни и поэтому не способно защищаться, при условии, что в любом таком случае это лицо воздерживается от каких-либо враждебных действий и не пытается совершить побег.

3. Когда лица, имеющие право на защиту в качестве военнопленных, попадают во власть противной стороны при необычных условиях военных действий, при которых невозможна их эвакуация, как это предусмотрено в Части I Раздела III Третьей конвенции (995_153) , то они освобождаются, и для обеспечения их безопасности принимаются все возможные меры предосторожности.

Статья 42. Лица на борту летательных аппаратов

1. Ни одно лицо, покидающее на парашюте летательный аппарат, терпящий бедствие, не подвергается нападению в течение своего спуска на землю.

2. Лицу, покинувшему на парашюте летательный аппарат, терпящий бедствие, по приземлении на территории, контролируемой противной стороной, предоставляется возможность сдаться в плен до того, как оно станет объектом нападения, если не становится очевидным, что оно совершает враждебное действие.

3. Воздушно-десантные войска не попадают под защиту этой статьи.

Раздел II

Статус комбатантов и военнопленных

Статья 43. Вооруженные силы

1. Вооруженные силы стороны, находящейся в конфликте, состоят из всех сил, групп и подразделений, находящихся под командованием лица, ответственного перед этой стороной за поведение своих подчиненных, даже если эта сторона представлена правительством или властью, не признанными противной стороной. Такие вооруженные силы подчиняются внутренней дисциплинарной системе, которая, среди прочего, обеспечивает соблюдение норм международного права, применяемых в период вооруженных конфликтов.

2. Лица, входящие в состав вооруженных сил стороны, находящейся в конфликте (кроме медицинского и духовного персонала, о котором говорится в статье 33 Третьей конвенции (995_153) ), являются комбатантами, то есть они имеют право принимать непосредственное участие в военных действиях.

3. Всякий раз, когда сторона, находящаяся в конфликте, включает в свои вооруженные силы полувоенную организацию или вооруженную организацию, обеспечивающую охрану порядка, она уведомляет об этом другие стороны, находящиеся в конфликте.

Статья 44. Комбатанты и военнопленные

1. Любой комбатант, как это определено в статье 43, который попадает во власть противной стороны, является военнопленным.

2. Хотя все комбатанты обязаны соблюдать нормы международного права, применяемого в период вооруженных конфликтов, нарушение этих норм не лишают комбатанта его права считаться комбатантом или, если он попадает во власть противной стороны, его права считаться военнопленным, за исключением случаев, предусмотренных в пунктах 3 и 4.

3. Для того чтобы содействовать усилению защиты гражданского населения от последствий военных действий, комбатанты обязаны отличать себя от гражданского населения в то время, когда они участвуют в нападении или в военной операции, являющейся подготовкой к нападению. Однако в связи с тем, что во время вооруженных конфликтов бывают такие ситуации, когда вследствие характера военных действий вооруженный комбатант не может отличать себя от гражданского населения, он сохраняет свой статус комбатанта, при условии, что в таких ситуациях он открыто носит свое оружие:

а) во время каждого военного столкновения; и

b) в то время, когда он находится на виду у противника в ходе развертывания в боевые порядки, предшествующего началу нападения, в котором он должен принять участие.

Действия, отвечающие требованиям настоящего пункта, не рассматриваются как вероломные в значении статьи 37, пункт 1.с).

4. Комбатант, который попадает во власть противной стороны в то время, когда он не выполняет требования, изложенные во второй фразе пункта 3, лишается права считаться военнопленным, но тем не менее ему предоставляется защита, равноценная во всех отношениях той, которая предоставляется военнопленным в соответствии с Третьей конвенцией и настоящим Протоколом. Такая защита включает защиту, равноценную той, которая предоставляется военнопленным в соответствии с Третьей конвенцией (995_153) в случае, если такое лицо предается суду и несет наказание за любые правонарушения, которые оно совершило.

5. Любой комбатант, который попадает во власть противной стороны, когда он не участвует в нападении или в военной операции, являющейся подготовкой к нападению, не теряет своего права считаться комбатантом и военнопленным в силу совершенных им ранее действий.

6. Данная статья не наносит ущерба праву любого лица считаться военнопленным в соответствии со статьей 4 Третьей конвенции (995_153) .

7. Данная статья не имеет целью изменить общепринятую практику государств в отношении ношения форменной одежды комбатантами, включенными в состав одетых в форму вооруженных подразделений регулярных войск стороны, находящейся в конфликте.

8. В дополнение к категориям лиц, упомянутых в статье 13 Первой (995_151) и Второй (995_152) конвенции (995_153) , все лица из состава вооруженных сил стороны, находящейся в конфликте, как это определено в статье 43 настоящего Протокола, имеют право на защиту в соответствии с этими Конвенциями, если они ранены или больны, или, применительно ко Второй конвенции, если они потерпели кораблекрушение на море или в других водах.

Статья 45. Защита лиц, участвующих в военных действиях

1. Лицо, принимающее участие в военных действиях и попадающее во власть противной стороны, считается военнопленным и вследствие этого пользуется защитой Третьей конвенции (995_153) , если оно претендует на статус военнопленного, если представляется, что оно имеет право на такой статус, или, если сторона, от которой оно зависит, требует для него такого статуса путем уведомления задерживающей его державы или Державы-Покровительницы. В случае возникновения какого-либо сомнения в том, имеет ли любое такое лицо право на статус военнопленного, оно продолжает сохранять такой статус и, следовательно, пользоваться защитой Третьей конвенции и настоящего Протокола до тех пор, пока его статус не будет определен компетентным судебным органом.

2. Если лицо, которое попало во власть противной стороны, не задерживается в качестве военнопленного и подлежит суду этой стороны за правонарушение, связанное с военными действиями, оно имеет право отстаивать свое право на статус военнопленного перед судебным органом и на вынесение решения по этому вопросу. В тех случаях, когда это возможно в соответствии с применимой процедурой, это решение выносится до суда за правонарушение. Представители Державы-Покровительницы имеют право присутствовать на судебном разбирательстве, на котором выносится решение по этому вопросу, если только, в виде исключения, оно не происходит в закрытом судебном заседании в интересах государственной безопасности. В таком случае задерживающая держава соответствующим образом уведомляет Державу-Покровительницу.

3. Любое лицо, принимавшее участие в военных действиях, которое не имеет право на статус военнопленного и не пользуется более благоприятным обращением в соответствии с Четвертой конвенцией (995_154) , имеет право во всех случаях на защиту, предусмотренную статьей 75 настоящего Протокола. На оккупированной территории любое такое лицо, если только оно не задержано в качестве шпиона, имеет также, независимо от статьи 5 Четвертой конвенции, право на связь, предоставляемое данной Конвенцией.

Статья 46. Шпионы

1. Независимо от любого другого положения Конвенции (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или настоящего Протокола любое лицо из состава вооруженных сил стороны, находящейся в конфликте, попадающее во власть противной стороны в то время, когда оно занимается шпионажем, не имеет права на статус военнопленного, и с ним могут обращаться как со шпионом.

2. Лицо из состава вооруженных сил стороны, находящейся в конфликте, которое от имени этой стороны собирает или пытается собирать информацию на территории, контролируемой противной стороной, не считается лицом, занимающимся шпионажем, если, действуя таким образом, оно носит форменную одежду своих вооруженных сил.

3. Лицо из состава вооруженных сил стороны, находящейся в конфликте, которое проживает на территории, оккупированной противной стороной, и которое от имени противной стороны, от которой оно зависит, собирает или пытается собирать на этой территории информацию, имеющую военное значение, не считается лицом, занимающимся шпионажем, если оно не действует обманным путем или преднамеренно не прибегает к тайным методам. Более того, такое лицо не утрачивает свое право на статус военнопленного, и с ним не могут обращаться как со шпионом, если только оно не захвачено в то время, когда занималось шпионажем.

4. Лицо из состава вооруженных сил стороны, находящейся в конфликте, которое не проживает на территории, оккупированной противной стороной, и которое занимается шпионажем на этой территории, не утрачивает свое право на статус военнопленного, и с ним не могут обращаться как со шпионом, за исключением тех случаев, когда оно захвачено до того, как оно вновь присоединилось к вооруженным силам, к которым оно принадлежит.

Статья 47. Наемники

1. Наемник не имеет права на статус комбатанта или военнопленного.

2. Наемник - это любое лицо, которое:

а) специально завербовано на месте или за границей для того, чтобы сражаться в вооруженном конфликте;

b) фактически принимает непосредственное участие в военных действиях;

с) принимает участие в военных действиях, руководствуясь, главным образом, желанием получить личную выгоду, и которому в действительности обещано стороной или по поручению стороны, находящейся в конфликте, материальное вознаграждение, существенно превышающее вознаграждение, обещанное или выплачиваемое комбатантам такого же ранга и функций, входящим в личный состав вооруженных сил данной стороны;

d) не является ни гражданином стороны, находящейся в конфликте, ни лицом, постоянно проживающим на территории, контролируемой стороной, находящейся в конфликте;

е) не входит в личный состав вооруженных сил стороны, находящейся в конфликте; и

f) не послано государством, которое не является стороной, находящейся в конфликте, для выполнения официальных обязанностей в качестве лица, входящего в состав его вооруженных сил.

Раздел I

Общая защита от последствий военных действий

Глава I

Основная форма и сфера применения

Статья 48. Основная норма

Для обеспечения уважения и защиты гражданского населения и гражданских объектов стороны, находящиеся в конфликте, должны всегда проводить различие между гражданским населением и комбатантами, а также между гражданскими объектами и военными объектами и соответственно направлять свои действия только против военных объектов.

Статья 49. Определение нападений и сфера применения

1. "Нападение" означает акты насилия в отношении противника, независимо от того, совершаются ли они при наступлении или при обороне.

2. Положения настоящего Протокола, касающиеся нападений, применяются ко всем нападениям, независимо от того, на какой территории они совершаются, включая национальную территорию, принадлежащую стороне, находящейся в конфликте, но находящуюся под контролем противной стороны.

3. Положения настоящего Раздела применяются к любым военным действиям на суше, в воздухе или на море, которые могут причинить ущерб гражданскому населению, отдельным гражданским лицам или гражданским объектам, находящимся на суше. Они также применяются ко всем нападениям с моря или с воздуха на объекты, находящиеся на суше, но не затрагивают каким-либо иным образом нормы международного права, применяемые в период вооруженных конфликтов на море или в воздухе.

4. Положения настоящего Раздела дополняют нормы, касающиеся гуманитарной защиты, содержащиеся в Четвертой конвенции (995_154) , в частности в Части II этой Конвенции, и в других международных соглашениях, обязательных для Высоких Договаривающихся Сторон, а также дополняют другие нормы международного права, относящиеся к защите гражданских лиц и гражданских объектов на суше, на море или в воздухе от последствий военных действий.

Глава II

Гражданские лица и гражданское население

Статья 50. Определение гражданских лиц и гражданского населения

1. Гражданским лицом является лицо, не принадлежащее ни к одной из категорий лиц, указанных в статье 4 (А.1, А.2, А.З и А.6) Третьей конвенции (995_153) и в статье 43 настоящего Протокола. В случае сомнения относительно того, является ли какое-либо лицо гражданским лицом, оно считается гражданским лицом.

2. Гражданское население состоит из всех лиц, являющихся гражданскими лицами.

3. Присутствие среди гражданского населения отдельных лиц, не подпадающих под определение гражданских лиц, не лишает это население его гражданского характера.

Статья 51. Защита гражданского населения

1. Гражданское население и отдельные гражданские лица пользуются общей защитой от опасностей, возникающих в связи с военными операциями. В целях осуществления этой защиты, в дополнение к другим применяемым нормам международного права, при всех обстоятельствах соблюдаются следующие нормы.

2. Гражданское население как таковое, а также отдельные гражданские лица не должны являться объектом нападений. Запрещаются акты насилия или угрозы насилием, имеющие основной целью терроризировать гражданское население.

3. Гражданские лица пользуются защитой, предусмотренной настоящим Разделом, за исключением случаев и на такой период, пока они принимают непосредственное участие в военных действиях.

4. Нападения неизбирательного характера запрещаются. К нападениям неизбирательного характера относятся:

а) нападения, которые не направлены на конкретные военные объекты;

b) нападения, при которых применяются методы или средства ведения военных действий, которые не могут быть направлены на конкретные военные объекты; или

с) нападения, при которых применяются методы или средства ведения военных действий, последствия которых не могут быть ограничены, как это требуется в соответствии с настоящим Протоколом; и которые, таким образом, в каждом таком случае поражают военные объекты и гражданских лиц или гражданские объекты без различия.

5. В числе прочих следующие виды нападений следует считать не избирательными:

а) нападение путем бомбардировки любыми методами или средствами, при котором в качестве единого военного объекта рассматривается ряд явно отстоящих друг от друга и различимых военных объектов, расположенных в городе, в деревне или другом районе, где сосредоточены гражданские лица или гражданские объекты; и

b) нападение, которое, как можно ожидать, попутно повлечет за собой потери жизни среди гражданского населения, ранения гражданских лиц и ущерб гражданским объектам, или то и другое вместе, которые были бы чрезмерны по отношению к конкретному и непосредственному военному преимуществу, которое предполагается таким образом получить.

6. Запрещаются нападения на гражданское население или на отдельных гражданских лиц в порядке репрессалий.

7. Присутствие или передвижение гражданского населения или отдельных гражданских лиц не должны использоваться для защиты определенных пунктов или районов от военных действий, в частности, в попытках защитить военные объекты от нападения или прикрыть военные действия, содействовать или препятствовать им. Стороны, находящиеся в конфликте, не должны направлять передвижения гражданского населения или отдельных гражданских лиц с целью попытаться защитить военные объекты от нападения или прикрыть военные операции.

8. Любое нарушение этих запрещений не освобождает стороны, находящиеся в конфликте, от их правовых обязательств по отношению к гражданскому населению и гражданским лицам, в том числе от обязательства принимать меры предосторожности, предусмотренные в статье 57.

Глава III

Гражданские объекты

Статья 52. Общая защита гражданских объектов

1. Гражданские объекты не должны являться объектом нападения или репрессалий. Гражданскими объектами являются все те объекты, которые не являются военными объектами, как они определены в пункте 2.

2. Нападения должны строго ограничиваться военными объектами. Что касается объектов, то военные объекты ограничиваются теми объектами, которые в силу своего характера, расположения, назначения или использования вносят эффективный вклад в военные действия и полное или частичное разрушение, захват или нейтрализация которых при существующих в данный момент обстоятельствах дает явное военное преимущество.

3. В случае сомнения в том, не используется ли объект, который обычно предназначен для гражданских целей, например, место отправления культа, жилой дом или другие жилые постройки, или школа, для эффективной поддержки военных действий, предполагается, что такой объект используется в гражданских целях.

Статья 53. Защита культурных ценностей и мест отправления культа

Без ущерба для положений Гаагской конвенции о защите культурных ценностей в случае вооруженного конфликта от 14 мая 1954 года (995_157) и других соответствующих международных документов, запрещается:

а) совершать какие-либо враждебные акты, направленные против тех исторических памятников, произведений искусства или мест отправления культа, которые составляют культурное или духовное наследие народов;

b) использовать такие объекты для поддержки военных усилий;

с) делать такие объекты объектами репрессалий.

Статья 54. Защита объектов, необходимых для выживания гражданского населения

1. Запрещается использовать голод среди гражданского населения в качестве метода ведения войны.

2. Запрещается подвергать нападению или уничтожать, вывозить или приводить в негодность объекты, необходимые для выживания гражданского населения, такие, как запасы продуктов питания, производящие продовольствие сельскохозяйственные районы, посевы, скот, сооружения для снабжения питьевой водой и запасы последней, а также ирригационные сооружения специально с целью не допустить их использования гражданским населением или противной стороной как средств поддержания существования, независимо от мотивов, будь то с целью вызвать голод среди гражданских лиц, принудить их к выезду или по какой-либо иной причине.

3. Запрещения, предусмотренные в пункте 2, не применяются в отношении таких объектов, указанных в этом пункте, которые используются противной стороной:

а) для поддержания существования исключительно личного состава ее вооруженных сил;

b) если не для поддержания существования, то для прямой поддержки военных действий, при условии, однако, что против этих объектов ни в коем случае не предпринимаются действия, в результате которых можно ожидать, что гражданское население останется без достаточного количества продовольствия или воды, что вызовет среди него голод или принудит его к выезду.

4. Эти объекты не должны становиться объектом репрессалий.

5. Исходя из признания жизненно важных для любой стороны, находящейся в конфликте, потребностей в обороне своей национальной территории от вторжения, допускается отступление от запрещений, предусмотренных в пункте 2, стороной, находящейся в конфликте, на такой контролируемой ею территории, где этого требует настоятельная военная необходимость.

Статья 55. Защита природной среды

1. При ведении военных действий должна быть проявлена забота о защите природной среды от обширного, долговременного и серьезного ущерба. Такая защита включает запрещение использования методов или средств ведения войны, которые имеют целью причинить или, как можно ожидать, причинят такой ущерб природной среде и тем самым нанесут ущерб здоровью или выживанию населения.

2. Причинение ущерба природной среде в качестве репрессалий запрещается.

Статья 56. Защита установок и сооружений, содержащих опасные силы

1. Установки и сооружения, содержащие опасные силы, а именно: плотины, дамбы и атомные электростанции не должны становиться объектом нападения даже в тех случаях, когда такие объекты являются военными, а если такое нападение может вызывать высвобождение опасных сил и последующие тяжелые потери среди гражданского населения. Другие военные объекты, размещенные в этих установках или сооружениях или поблизости от них, не должны становиться объектом нападения, если такое нападение может вызывать высвобождение опасных сил из таких установок или сооружений и последующие тяжелые потери среди гражданского населения.

2. Особая защита от нападения, предусмотренная в пункте 1, прекращается:

а) в отношении плотин и дамб только в том случае, если они используются каким-либо образом, отличающимся от их нормального функционирования, и для регулярной существенной и непосредственной поддержки военных операций и если такое нападение является единственным практически возможным способом прекратить такую поддержку;

b) в отношении атомных электростанций только в том случае, если они вырабатывают электроэнергию для регулярной существенной и непосредственной поддержки военных операций и если такое нападение является единственным практически возможным способом прекратить такую поддержку;

с) в отношении других военных объектов, размещенных в этих установках или сооружениях или поблизости от них только в том случае, если они используются для регулярной существенной и непосредственной поддержки военных операций и если такое нападение является единственным практически возможным способом прекратить такую поддержку.

3. Во всех случаях гражданское население и отдельные гражданские лица продолжают пользоваться правом на полную защиту, предоставляемую им международным правом, включая защиту путем принятия мер предосторожности, предусматриваемых в статье 57. Если защита прекращается, и какие-либо из установок, сооружений или военных объектов, упомянутых в пункте 1, подвергаются нападению, принимаются все практические меры предосторожности, чтобы избежать высвобождения опасных сил.

4. Запрещается делать объектом репрессалий любые установки, сооружения или военные объекты, указанные в пункте 1.

5. Стороны, находящиеся в конфликте, должны стремиться избегать размещения каких-либо военных объектов вблизи установок или сооружений, указанных в пункте 1. Однако допускаются сооружения, возведенные с единственной целью обороны пользующихся защитой установок или сооружений от нападения, и сами они не должны становится объектом нападения, при условии, что они не используются для ведения военных действий, за исключением оборонительных действий, необходимых для отражения нападений на установки или сооружения, пользующиеся защитой, и что вооружение ограничивается оружием, способным лишь отразить нападение противника на установки и сооружения, пользующиеся защитой.

6. Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, призываются заключить между собой соглашения для обеспечения дополнительной защиты объектов, содержащих опасные силы.

7. Для того чтобы облегчить опознавание объектов, которые пользуются защитой настоящей статьи, стороны, находящиеся в конфликте, могут обозначать их специальным знаком в виде группы из ярко оранжевых кругов, расположенных на одной и той же оси, как указано в статье 16 Приложения I к настоящему Протоколу. Отсутствие такого обозначения никоим образом не освобождает ни одну из сторон, находящихся в конфликте, от ее обязательств, налагаемых настоящей статьей.

Глава IV

Меры предосторожности

Статья 57. Меры предосторожности при нападении

1. При проведении военных операций постоянно проявляется забота о том, чтобы щадить гражданское население, гражданских лиц и гражданские объекты.

2. В отношении нападения принимаются следующие меры предосторожности:

а) те, кто планирует нападение или принимает решение о его осуществлении:

i) делают все практически возможное, чтобы удостовериться в том, что объекты нападения не являются ни гражданскими лицами, ни гражданскими объектами и не подлежат особой защите, а являются военными объектами в значении статьи 52, пункт 2, и что в соответствии с положениями настоящего Протокола не запрещается нападение на них;

ii) принимают все практически возможные меры предосторожности при выборе средств и методов нападения, с тем чтобы избежать случайных потерь жизни среди гражданского населения, ранения гражданских лиц и случайного ущерба гражданским объектам и, во всяком случае, свести их к минимуму;

iii) воздерживаются от принятия решений об осуществлении любого нападения, которое, как можно ожидать, вызовет случайные потери жизни гражданского населения, ранения гражданских лиц и несет случайный ущерб гражданским объектам, или то и другое вместе, которые были бы чрезмерными по отношению к конкретному и прямому военному преимуществу, которое предполагается получить;

b) нападение отменяется или приостанавливается, если становится очевидным, что объект не является военным, что он подлежит особой защите или что нападение, как можно ожидать, вызовет случайные потери жизни среди гражданского населения, ранения гражданских лиц и несет случайный ущерб гражданским объектам, или то и другое вместе, которые были бы чрезмерными по отношению к конкретному и прямому военному преимуществу, которое предполагается получить;

с) делается эффективное заблаговременное предупреждение о нападениях, которые могут затронуть гражданское население, за исключением тех случаев, когда обстоятельства этого не позволяют.

3. Когда возможен выбор между несколькими военными объектами для получения равноценного военного преимущества, избирается тот объект, нападение на который, как можно ожидать, создаст наименьшую опасность для жизни гражданских лиц и для гражданских объектов.

4. При проведении военных операций на море или в воздухе каждая сторона, находящаяся в конфликте, предпринимает, в соответствии со своими правами и обязанностями согласно нормам международного права, применяемым в период вооруженных конфликтов, все разумные меры предосторожности, с тем чтобы избежать потерь жизни среди гражданского населения и ущерба гражданским объектам.

5. Ни одно из положений настоящей статьи не может быть истолковано как разрешающее какие-либо нападения на гражданское население, гражданских лиц или гражданские объекты.

Статья 58. Меры предосторожности в отношении последствий нападения

Стороны, находящиеся в конфликте, в максимальной практически возможной степени:

а) стремятся без ущерба для статьи 49 Четвертой Конвенции (995_154) удалить гражданское население, отдельных гражданских лиц и гражданские объекты, находящиеся под их контролем, из районов, расположенных вблизи от военных объектов;

b) избегают размещения военных объектов в густонаселенных районах или вблизи от них;

с) принимают другие необходимые меры предосторожности для защиты гражданского населения, отдельных гражданских лиц и гражданских объектов, находящихся под их контролем, от опасностей, возникающих в результате военных операций.

Глава V

Местности и зоны, находящиеся под особой защитой

Статья 59. Необороняемые местности

1. Сторонам, находящимся в конфликте, запрещается подвергать необороняемые местности нападению какими бы то ни было средствами.

2. Соответствующие власти стороны, находящейся в конфликте, могут объявлять необороняемой местностью любой населенный пункт, находящийся в зоне соприкосновения вооруженных сил или вблизи нее, который открыт для оккупации его противной стороной. Такая местность должна отвечать следующим условиям:

а) все комбатанты, а также мобильные боевые средства и мобильное военное снаряжение должны быть эвакуированы;

b) стационарные военные установки или сооружения не должны использоваться во враждебных целях;

с) ни власти, ни население не должны совершать враждебных действий;

d) не должны предприниматься никакие действия в поддержку военных операций.

3. Присутствие в этой местности лиц, пользующихся особой защитой в соответствии с Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящим Протоколом, и присутствие полицейских сил, оставленных с единственной целью поддержания законности и порядка, не противоречит условиям, изложенным в пункте 2.

4. Противной стороне делается заявление, предусмотренное в пункте 2, в котором дается возможно более точное определение и описание пределов необороняемой местности. Сторона, находящаяся в конфликте, к которой обращено такое заявление, подтверждает его получение и относится к этой местности как к необороняемой местности, за исключением тех случаев, когда условия, предусмотренные пунктом 2, фактически не соблюдены; в этом случае она немедленно уведомляет об этом сторону, делающую заявление. Даже в том случае, когда условия, изложенные в пункте 2, не соблюдены, такая местность продолжает пользоваться защитой, предусмотренной другими положениями настоящего Протокола и другими нормами международного права, применяемыми в период вооруженных конфликтов.

5. Стороны, находящиеся в конфликте, могут согласиться на объявление местностей необороняемыми, даже если такие местности не отвечают условиям пункта 2. В таком соглашении должно даваться возможно более точное определение и описание пределов необороняемой местности; при необходимости в нем могут быть предусмотрены методы контроля.

6. Сторона, под контролем которой находится местность, являющаяся предметом такого соглашения, обозначает ее, насколько это возможно, такими знаками, которые могут быть согласованы с другой стороной и которые устанавливаются там, где они ясно видны, в особенности по ее периметру, на ее пределах и на шоссейных дорогах.

7. Местность утрачивает свой статус необороняемой местности, когда она перестает отвечать условиям, изложенным в пункте 2 или в соглашении, упомянутом в пункте 5. В таком случае эта местность продолжает пользоваться защитой, предусмотренной другими положениями настоящего Протокола и другими нормами международного права, применяемыми в период вооруженных конфликтов.

Статья 60. Демилитаризованные зоны

1. Сторонам, находящимся в конфликте, запрещается распространять свои военные операции на зоны, которым они по соглашению предоставили статус демилитаризованных зон, если такое распространение противоречит положениям такого соглашения.

2. Такое соглашение должно быть ясно выраженным соглашением, которое может быть заключено в устной или письменной форме либо непосредственно, либо через посредство Державы-Покровительницы или любой беспристрастной гуманитарной организации, и может представлять собой взаимные и согласующиеся заявления. Соглашение может быть заключено в мирное время, а также после начала военных действий, и в нем должно быть дано возможно более точное определение и описание пределов демилитаризованной зоны и, в случае необходимости, установлены методы контроля.

3. Предметом такого соглашения обычно является любая зона, которая отвечает следующим условиям:

b) стационарные военные установки и сооружения не должны использоваться во враждебных целях;

с) ни власти, ни население не должны совершать враждебных действий;

d) всякая деятельность, связанная с военными усилиями, должна быть прекращена.

Стороны, находящиеся в конфликте, должны прийти к соглашению о толковании, которое следует давать условиям, изложенным в пункте d), и о лицах, которые должны быть допущены в демилитаризованную зону, кроме лиц, упомянутых в пункте 4.

4. Присутствие в этой зоне лиц, пользующихся особой защитой в соответствии с Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящим Протоколом, и полицейских сил, оставленных с единственной целью поддержания законности и порядка, не противоречит условиям, изложенным в пункте 3.

5. Сторона, под контролем которой находится такая зона, обозначает ее, насколько это возможно, такими знаками, которые могут быть согласованы с другой стороной и которые устанавливаются там, где они ясно видны, в особенности по ее периметру, на ее пределах и шоссейных дорогах.

6. Если военные действия приближаются к демилитаризованной зоне и если стороны, находящиеся в конфликте, пришли к такому соглашению, ни одна из них не может использовать эту зону в целях, имеющих отношение к ведению военных действий, или в одностороннем порядке отменить ее статус.

7. Если одна из сторон, находящаяся в конфликте, совершит существенное нарушение положений пунктов 3 или 6, другая сторона освобождается от своих обязательств, предусмотренных соглашением о предоставлении этой зоне статуса демилитаризованной зоны. В таком случае эта зона утрачивает свой статус, но продолжает пользоваться защитой, предусмотренной другими положениями настоящего Протокола и другими нормами международного права, применяемыми в период вооруженных конфликтов.

Глава VI

Гражданская оборона

Статья 61. Определения и сфера применения

Для целей настоящего Протокола:

а) "Гражданской обороной" является выполнение некоторых или всех упомянутых ниже гуманитарных задач, направленных на то, чтобы защитить гражданское население от опасностей и помочь ему устранить непосредственные последствия военных действий или бедствий, а также создать условия, необходимые для его выживания. Этими задачами являются:

i) оповещение;

ii) эвакуация;

iii) предоставление убежищ и их устройство;

iv) проведение мероприятий по светомаскировке;

v) спасательные работы;

vi) медицинское обслуживание, включая первую помощь, а также религиозная помощь;

vii) борьба с пожарами;

viii) обнаружение и обозначение опасных районов;

ix) обеззараживание и другие подобные меры защиты;

х) срочное предоставление крова и снабжение;

xi) срочная помощь в восстановлении и поддержании порядка в районах бедствия;

xii) срочное восстановление необходимых коммунальных служб;

xiii) срочное захоронение трупов;

xiv) помощь в сохранении объектов, существенно необходимых для выживания;

xv) дополнительная деятельность, необходимая для осуществления любой из вышеупомянутых задач, включая планирование и организацию, но не ограничивающаяся этим;

b) "организации гражданской обороны" означают те учреждения и другие организованные единицы, которые организованы или уполномочены компетентными властями стороны, находящейся в конфликте, выполнять любую из задач, упомянутых в пункте а), и которые предназначены и используются исключительно для выполнения этих задач;

с) "персонал" организаций гражданской обороны означает таких лиц, которые назначены стороной, находящейся в конфликте, исключительно для выполнения задач, упомянутых в пункте а), включая такой персонал, который назначен компетентными властями стороны, находящейся в конфликте, исключительно для управления этими организациями;

d) "материальная часть" организаций гражданской обороны означает оборудование, материалы и транспортные средства, используемые этими организациями для выполнения задач гражданской обороны, упомянутых в пункте а).

Статья 62. Общая защита

1. Гражданские организации гражданской обороны и их персонал пользуются уважением и защитой в соответствии с положениями настоящего Протокола, особенно в соответствии с положениями данного раздела. Они имеют право выполнять порученные им задачи по гражданской обороне, за исключением случаев настоятельной военной необходимости.

2. Положения пункта 1 применяются также к гражданским лицам, которые хотят и не являются членами гражданских организаций гражданской обороны, по призыву компетентных властей и под их контролем выполняют задачи гражданской обороны.

3. Статья 52 настоящего Протокола распространяется на здания и материальную часть, используемые для целей гражданской обороны, а также на убежища, предоставляемые для гражданского населения. Объекты, используемые для целей гражданской обороны, не могут уничтожаться или использоваться по их прямому назначению, кроме как стороной, которой они принадлежат.

Статья 63. Гражданская оборона на оккупированных территориях

1. На оккупированных территориях гражданские организации гражданской обороны получают от властей содействие, необходимое для осуществления их задач. Ни при каких обстоятельствах их персонал не может принуждаться к деятельности, которая затрудняла бы надлежащее выполнение этих задач. Оккупирующая держава не вносит никаких изменений в структуру или персонал этих организаций, которые могли бы поставить под угрозу эффективное выполнение этих задач. От этих организаций не требуется предоставление приоритета гражданам или интересам этой державы.

2. Оккупирующая держава не должна заставлять, принуждать или побуждать гражданские организации гражданской обороны выполнять их задачи таким образом, чтобы это в чем-либо пагубно отражалось на интересах гражданского населения.

3. Оккупирующая держава может разоружить персонал гражданской обороны по соображениям безопасности.

4. Оккупирующая держава не должна ни менять прямого назначения заданий или материальной части, принадлежащих организациям гражданской обороны или используемых ими, ни реквизировать их, если такое изменение назначения или реквизиция наносят ущерб гражданскому населению.

5. При условии, что общее положение, содержащееся в пункте 4, продолжает соблюдаться, оккупирующая держава может реквизировать или менять назначение этих ресурсов при наличии следующих конкретных условий:

а) что эти здания или метериальная часть необходимы для других нужд гражданского населения, и

b) что реквизиция или изменение назначения производится только до тех пор, пока существует такая необходимость.

6. Оккупирующая держава не должна менять назначения, ни реквизировать убежища, предназначенные для использования гражданским населением или необходимые для этого населения.

Статья 64. Гражданские организации гражданской обороны нейтральных государств или других государств, не являющихся сторонами, находящимися в конфликте, и международные координирующие организации

1. Положения статей 62, 63, 65 и 66 применяются также к персоналу и материальной части гражданских организаций гражданской обороны нейтральных государств или других государств, не являющихся сторонами, находящимися в конфликте, которые выполняют задачи гражданской обороны, упомянутые в статье 61, на территории стороны, находящейся в конфликте, с согласия и под контролем этой стороны. Любая заинтересованная противная сторона уведомляет о такой помощи так скоро, как это возможно. Ни при каких обстоятельствах эта деятельность не рассматривается как вмешательство в конфликт. Однако эту деятельность необходимо осуществлять с должным учетом интересов безопасности заинтересованных сторон, находящихся в конфликте.

2. Стороны, находящиеся в конфликте, получающие помощь, о которой идет речь в пункте 1, и Высокие Договаривающиеся Стороны, предоставляющие такую помощь, должны, когда это необходимо, содействовать международной координации такой деятельности в области гражданской обороны. В таких случаях на соответствующие международные организации распространяются положения настоящей Главы.

3. На оккупированных территориях оккупирующая держава может запрещать или ограничивать деятельность гражданских организаций гражданской обороны нейтральных государств или других государств, не являющихся сторонами, находящимися в конфликте, и международных координирующих организаций лишь в том случае, если она может обеспечить надлежащее выполнение задач гражданской обороны либо своими собственными средствами, либо средствами, имеющимися на оккупированной территории.

Статья 65. Прекращение предоставления защиты

1. Предоставление защиты, на которую имеют право гражданские организации гражданской обороны, их персонал, здания, убежища и материальная часть, прекращается лишь в том случае, если они, помимо своих собственных задач, совершают действия, наносящие ущерб противнику, или используются для совершения таких действий. Однако предоставление защиты может прекратиться только после того, как было сделано предупреждение, устанавливающее каждый раз, когда это необходимо, разумный срок, и после того, как такое предупреждение не принимается во внимание.

2. Следующие действия не считаются действиями, наносящими ущерб противнику:

а) выполнение задач гражданской обороны под руководством или контролем военных частей;

b) сотрудничество гражданского персонала гражданской обороны с военным личным составом в выполнении задач гражданской обороны или придание некоторого числа военнослужащих гражданским организациям гражданской обороны;

с) то обстоятельство, что выполнение задач по гражданской обороне может попутно приносить пользу жертвам из числа военных, в частности тем, которые вышли из строя.

3. Ношение легкого личного оружия гражданским персоналом гражданской обороны с целью поддержания порядка или самообороны также не считается действием, наносящим ущерб противнику. Однако в районах на суше, где имеют место или, вероятно, будут иметь место бои, стороны, находящиеся в конфликте, предпринимают необходимые меры с целью ограничить это оружие таким ручным оружием, как пистолеты или револьверы, чтобы было легче отличать персонал гражданской обороны от комбатантов. Даже если персонал гражданской обороны носит другие виды легкого личного оружия в таких районах, он, тем не менее, пользуется уважением и защитой, как только он опознан в качестве такового.

4. Формирование гражданских организаций гражданской обороны по военному образцу и обязательная служба в них также не лишают их защиты, предоставляемой настоящей главой.

Статья 66. Опознавание

1. Каждая сторона, находящаяся в конфликте, стремится принять меры к тому, чтобы ее организации гражданской обороны, их персонал, здания и материальная часть могли быть опознаны в то время, когда они исключительно предназначены для выполнения задач по гражданской обороне. Следует таким же образом обеспечить опознаваемость убежищ, предназначенных для гражданского населения.

2. Каждая сторона, находящаяся в конфликте, стремится также принять и применять методы и процедуры, позволяющие опознавать гражданские убежища, а также персонал, здания и материальную часть гражданской обороны, на которых помещается международный отличительный знак гражданской обороны.

3. На оккупированных территориях и в районах, где идут или могут идти бои, гражданский персонал гражданской обороны опознается при помощи международного отличительного знака гражданской обороны и удостоверения личности, подтверждающего его статус.

4. Международным отличительным знаком гражданской обороны является равносторонний голубой треугольник на оранжевом фоне, когда он используется для защиты организаций гражданской обороны, их персонала, зданий и материальной части, а также гражданских убежищ.

5. Помимо отличительного знака стороны, находящиеся в конфликте, могут договориться об использовании отличительных сигнальных знаков в целях опознавания гражданской обороны.

6. Применение положений пунктов 1-4 настоящей статьи регламентируется главой V Приложения I к настоящему Протоколу.

7. В мирное время отличительным знаком, описанным в пункте 4, можно, с согласия компетентных государственных властей, пользоваться в целях опознавания гражданской обороны.

8. Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, принимают необходимые меры для обеспечения контроля над использованием международного отличительного знака гражданской обороны и для предупреждения и пресечения какого-либо злоупотребления им.

9. Опознавание медицинского и духовного персонала гражданской обороны, медицинских формирований и санитарно-транспортных средств также регламентируется статьей 18.

Статья 67. Личный состав вооруженных сил и воинские подразделения, назначенные в организации гражданской обороны

1. Личный состав вооруженных сил и воинские подразделения, назначенные в организации гражданской обороны, пользуются уважением и защитой при условии, что:

а) такой личный состав и такие воинские подразделения постоянно назначены и занимаются исключительно выполнением любой из задач, упомянутых в статье 61;

b) назначенный таким образом этот личный состав не выполняет какие-либо другие воинские обязанности во время конфликта;

с) такой личный состав четко отличается от других лиц, входящих в состав вооруженных сил, носимым на видном месте международным отличительным знаком гражданской обороны, который должен быть настолько большим, насколько это возможно, и этот личный состав обеспечивается упомянутым в главе V Приложения I к настоящему Протоколу удостоверением личности, подтверждающим его статус;

d) такой личный состав и такие воинские подразделения вооружены только легким личным оружием с целью поддержания порядка или для самообороны. Положения статьи 65, пункт 3, также применяются в этом случае;

е) такой личный состав не участвует непосредственно в военных действиях и не совершает или не используется для совершения, помимо своих задач по гражданской обороне, действий, наносящих ущерб противной стороне;

f) такой личный состав и такие воинские подразделения выполняют свои задачи по гражданской обороне только в пределах национальной территории своей страны.

Несоблюдение условий, изложенных выше в пункте е), любым лицом, входящим в состав вооруженных сил, которое связано условиями, предусмотренными выше в пунктах а) и b), запрещается.

2. Лица, входящие в состав вооруженных сил и служащие в организациях гражданской обороны, если они попадают во власть противной стороны, являются военнопленными. На оккупированной территории в случае, если в этом возникает необходимость, они могут быть использованы для выполнения задач гражданской обороны, но только в интересах гражданского населения этой территории и при условии, что, если такая работа опасна, они добровольно соглашаются выполнять ее.

3. Здания, крупное оборудование и транспортные средства воинских подразделений, назначенных в организации гражданской обороны, должны четко обозначаться международным отличительным знаком гражданской обороны. Этот отличительный знак должен быть настолько большим, насколько это возможно.

4. Материальная часть и здания воинских подразделений, постоянно назначенных в организации гражданской обороны и предназначенных исключительно для выполнения задач по гражданской обороне, в случае, если они попадают в руки противной стороны, продолжают подчиняться законам войны. Они не могут использоваться для других целей, кроме как для целей гражданской обороны, до тех пор, пока они требуются для выполнения задач по гражданской обороне, за исключением случаев настоятельной военной необходимости, если только заранее не были приняты меры для достаточного обеспечения нужд гражданского населения.

Раздел II

Помощь гражданскому населению

Статья 68. Сфера применения

Положения настоящего раздела применяются к гражданскому населению, как оно определено настоящим Протоколом, и являются дополнением к статьям 23, 55, 59-61 и 62 и к другим соответствующим положениям Четвертой конвенции (995_154) .

Статья 69. Основные потребности на оккупированных территориях

1. В дополнение к перечисленным в статье 55 Четвертой конвенции (995_154) обязанностям, касающимся снабжения продовольствием и медикаментами, оккупирующая держава, в максимально возможной степени используя имеющиеся у нее средства и без какого-либо неблагоприятного различия, обеспечивает также снабжение одеждой, постельными принадлежностями, средствами обеспечения крова и другими припасами, существенно важными для выживания гражданского населения оккупированной территории, а также предметами, необходимыми для отправления религиозных обрядов.

2. Меры по оказанию помощи гражданскому населению оккупированных территорий регулируются статьями 59-62, 108-111 Четвертой конвенции (995_154) , а также статьей 71 настоящего Протокола и осуществляются без промедления.

Статья 70. Операции по оказанию помощи

1. Если гражданское население любой территории, которая находится под контролем стороны, участвующей в конфликте, кроме оккупированной территории, недостаточно обеспечивается запасами, упомянутыми в статье 69, то проводятся операции по оказанию помощи, которые носят гуманитарный и беспристрастный характер и осуществляются без какого-либо неблагоприятного различия по соглашению между сторонами, заинтересованными в таких операциях по оказанию помощи. Предложения об оказании помощи, отвечающие вышеуказанным условиям, не рассматриваются как вмешательство в вооруженный конфликт или как недружественные акты. При распределении поставок помощи приоритет отдается таким лицам, как дети, беременные женщины, роженицы и кормящие матери, которые в соответствии с Четвертой конвенцией (995_154) или настоящим Протоколом пользуются особыми льготами и особой защитой.

2. Стороны, находящиеся в конфликте, и каждая Высокая Договаривающаяся Сторона разрешают быстрый и беспрепятственный провоз всех поставок, оборудования и персонала, предоставляемых с целью оказания помощи в соответствии с данным Разделом, и содействуют ему, даже если такая помощь предназначается для гражданского населения противной стороны.

3. Стороны, находящиеся в конфликте, и каждая Высокая Договаривающаяся Сторона, которые разрешают провоз поставок, оборудования и персонала с целью оказания помощи в соответствии с пунктом 2:

а) имеют право предписывать технические меры, включая досмотр, при условии выполнения которых разрешается такой провоз;

b) могут обусловить такое разрешение тем, чтобы распределение этой помощи производилось на месте под контролем Державы-Покровительницы;

с) никоим образом не изменять первоначального назначения поставок помощи и не задерживать их провоз, за исключением случаев срочной необходимости в интересах соответствующего гражданского населения.

4. Стороны, находящиеся в конфликте, обеспечивают защиту поставок помощи и содействуют их быстрому распределению.

5. Стороны, находящиеся в конфликте, и каждая заинтересованная Высокая Договаривающаяся Сторона поощряют эффективную международную координацию операций по оказанию помощи, упоминаемым в пункте 1, и содействуют ей.

Статья 71. Персонал, участвующий в операциях по оказанию помощи

1. В случае необходимости выделение персонала для содействия проведению операций по оказанию помощи, особенно для транспортировки и распределения поставок помощи, может составлять часть этих операций; на участие такого персонала в операциях по оказанию помощи должно быть получено согласие стороны, на территории которой он будет выполнять свои обязанности.

2. Такой персонал пользуется уважением и защитой.

3. Каждая сторона, получающая поставки помощи, в максимально практически возможной степени помогает упомянутому в пункте 1 персоналу в выполнении его миссии по оказанию помощи. Только в случае настоятельной военной необходимости деятельность такого персонала и его передвижение могут быть временно ограничены. Ни при каких обстоятельствах персонал для проведения операций по оказанию помощи не должен выходить за рамки своей миссии в соответствии с настоящим Протоколом. В частности, он должен принимать во внимание требования безопасности стороны, на чьей территории он выполняет свои обязанности. Деятельность любого лица, входящего в состав данного персонала, которое не соблюдает эти условия, может быть прекращена.

Раздел III

Обращение с лицами, находящимися во власти стороны, находящейся в конфликте

Глава I

Сфера применения и защита лиц и объектов

Статья 72. Сфера применения

Положения, содержащиеся в данном Разделе, являются дополнением к нормам, касающимся гуманитарной защиты гражданских лиц и гражданских объектов, находящихся во власти стороны, участвующей в конфликте, которые содержатся в Четвертой конвенции (995_154) , в частности, ее Частях I и III, а также к другим применяемым нормам международного права, относящимся к защите основных прав человека в период международных вооруженных конфликтов.

Статья 73. Беженцы и апатриды

Лица, которые до начала военных действий рассматривались как апатриды или беженцы согласно соответствующим международным актам, принятым заинтересованными сторонами, или национальному законодательству государства, предоставившего убежище, или государства проживания, являются лицами, пользующимися защитой по смыслу Частей I и III Четвертой конвенции (995_154) , при всех обстоятельствах и без какого-либо неблагоприятного различия.

Статья 74. Воссоединение разъединенных семей

Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, любыми возможными путями способствуют воссоединению семей, разъединенных в результате вооруженных конфликтов, и, в частности, поощряют работу гуманитарных организаций, выполняющих эту задачу, в соответствии с положениями Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящего Протокола и согласно их соответствующим правилам безопасности.

Статья 75. Основные гарантии

1. В той мере, в которой их затрагивает ситуация, указанная в статье 1 настоящего Протокола, с лицами, находящимися во власти стороны, участвующей в конфликте, и не пользующимися более благоприятным обращением в соответствии с Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или в соответствии с настоящим Протоколом, при всех обстоятельствах обращаются гуманно и они, как минимум, пользуются защитой, предусматриваемой в настоящей статье, без какого-либо неблагоприятного различия, основанного на признаках расы, цвета кожи, пола, языка, религии или вероисповедания, политических или иных убеждений, национального или социального происхождения, имущественного положения, рождения или иного статуса, или на каких-либо других подобных критериях. Каждая сторона должна с уважением относиться к личности, чести, убеждениям и религиозным обрядам всех таких лиц.

2. Запрещаются и будут оставаться запрещенными в любое время и в любом месте следующие действия, независимо от того, совершают ли их представители гражданских или военных органов:

а) насилие над жизнью, здоровьем и физическим или психическим состоянием лиц, в частности:

i) убийство;

ii) пытки всех видов, будь то физические или психические;

iii) телесные наказания; и

b) надругательство над человеческим достоинством, в частности, унизительное и оскорбительное обращение, принуждение к проституции или непристойное посягательство в любой его форме;

с) взятие заложников;

d) коллективные наказания; и

е) угрозы совершить любое из вышеуказанных действий.

3. Любое лицо, подвергшееся аресту, задержанию или интернированию за действия, связанные с вооруженным конфликтом, должно быть без промедления информировано на понятном ему языке о причинах принятия таких мер. За исключением случаев ареста или задержания за уголовные правонарушения, такие лица должны быть освобождены в кратчайший срок и в любом случае, как только обстоятельства, оправдывающие арест, задержание или интернирование, прекратили свое существование.

4. Лицу, признанному виновным в совершении уголовного правонарушения, связанного с вооруженным конфликтом, не может быть вынесен никакой приговор, и оно не может быть подвергнуто никакому наказанию, кроме как по постановлению беспристрастного и соответствующим образом учрежденного суда, соблюдающего общепризнанные принципы обычного судопроизводства, которые включают следующее:

а) процедура должна предусматривать, чтобы обвиняемый был без промедления информирован о деталях правонарушения, вменяемого ему в вину, предоставлять обвиняемому до и во время суда все необходимые права и средства защиты;

b) ни одно лицо не может быть осуждено за правонарушение, кроме как на основе личной уголовной ответственности;

с) ни одно лицо не может быть обвинено в совершении уголовного правонарушения или осуждено за него на основании любого действия или упущения, которые не представляли собой уголовное правонарушение в соответствии с нормами национального законодательства или международного права, действие которых распространялось на это лицо во время совершения такого действия или упущения; равным образом не может налагаться более суровое наказание, чем то, которое было применено в то время, когда было совершено данное уголовное правонарушение; если, после совершения правонарушения, законом устанавливается более легкое наказание, то действие этого закона распространяется и на данного правонарушителя;

d) каждый, кому предъявляется обвинение в правонарушении, считается невиновным до тех пор, пока его вина не будет доказана по закону;

е) каждый, кому предъявляется обвинение в правонарушении, имеет право на судебное рассмотрение в его присутствии;

f) ни одно лицо не может быть принуждено к даче показаний против самого себя или к признанию себя виновным;

g) каждый, кому предъявляется обвинение в правонарушении, имеет право допрашивать свидетелей, дающих показание против него, или требовать, чтобы эти свидетели были допрошены, а также право на вывоз и допрос свидетелей в его пользу на тех же условиях, что и для свидетелей, дающих показания против него;

h) ни одно лицо не должно преследоваться или наказываться той же стороной за правонарушение, за которое в соответствии с тем же законом и судебной процедурой данному лицу ранее уже был вынесен окончательный приговор, оправдывающий или осуждающий его;

i) каждый, преследуемый в судебном порядке за правонарушение, имеет право на то, чтобы приговор суда был оглашен публично; и

j) при вынесении приговора осужденному должно быть сообщено о его праве на обжалование в судебном или ином порядке, а также о сроке, в течение которого он может воспользоваться этим правом.

5. Женщины, свобода которых ограничивается по причинам, связанным с вооруженным конфликтом, содержатся в помещениях, отделенных от помещений для мужчин. Они находятся под непосредственным надзором женщин. Однако в случаях, когда задержания или интернированию подвергаются семьи, их, по возможности, размещают в одном и том же месте и содержат как отдельные семьи.

6. Лица, подвергающиеся аресту, задержанию или интернированию по причинам, связанным с вооруженным конфликтом, пользуются защитой, предусмотренной данной статьей, до их окончательного освобождения, репатриации или устройства даже по окончании вооруженного конфликта.

7. Во избежание любого сомнения в отношении преследования лиц, обвиняемых в военных преступлениях или в преступлених против человечества, и суда над ними применяются следующие принципы:

а) лица, обвиняемые в таких преступлених, должны преследоваться и предаваться суду в соответствии с применяемыми нормами международного права;

b) любые такие лица, которые не пользуются более благоприятным обращением в соответствии с Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или согласно настоящему Протоколу, пользуются обращением, предусмотренным настоящей статьей, независимо от того, являются ли или не являются преступления, в которых они обвиняются, серьезными нарушениями Конвенций или настоящего Протокола.

8. Ни одно из положений настоящей статьи не может быть истолковано как ограничивающее или ущемляющее любое другое более благоприятное положение, предоставляющее лицам, о которых говорится в пункте 1, большую защиту в соответствии с любыми применяемыми нормами международного права.

Глава II

Меры по защите женщин и детей

Статья 76. Защита женщин

1. Женщины пользуются особым уважением, и им обеспечивается защита, в частности от изнасилования, принуждения к проституции и любых других форм непристойных посягательств.

2. Дела беременных женщин и матерей малолетних детей, от которых такие дети зависят, которые подвергаются аресту, задержанию или интернированию по причинам, связанным с вооруженным конфликтом, рассматриваются в первоочередном порядке.

3. В максимально возможной степени стороны, находящиеся в конфликте, стремятся избегать вынесения смертного приговора за правонарушения, связанные с вооруженным конфликтом, в отношении беременных женщин или матерей малолетних детей, от которых такие дети зависят. Смертный приговор за такие правонарушения не приводится в исполнение в отношении таких женщин.

Статья 77. Меры по защите детей

1. Дети пользуются особым уважением, и им обеспечивается защита от любого рода непристойных посягательств. Стороны, находящиеся в конфликте, обеспечивают им защиту и помощь, которые им требуются ввиду их возраста или по любой другой причине.

2. Стороны, находящиеся в конфликте, предпринимают все практически возможные меры для того, чтобы дети, не достигшие пятнадцатилетнего возраста, не принимали непосредственного участия в военных действиях, и, в частности, стороны воздерживаются от вербовки их в свои вооруженные силы. При вербовке из числа лиц, достигших пятнадцатилетнего возраста, но которым еще не исполнилось восемнадцати лет, стороны, участвующие в конфликте, стремятся отдавать предпочтение лицам более старшего возраста.

3. Если, в исключительных случаях, вопреки положениям пункта 2, дети, не достигшие пятнадцатилетнего возраста, принимают непосредственное участие в военных действиях и попадают во власть противной стороны, они продолжают пользоваться особой защитой, предоставляемой настоящей статьей, независимо от того, являются ли они военнопленными или нет.

4. В случае ареста, задержания или интернирования по причинам, связанным с вооруженным конфликтом, дети содержатся в помещениях, отделенных от помещений для взрослых, кроме тех случаев, когда семьи размещаются по отдельности, как это предусмотрено статьей 75, пункт 5.

5. Смертный приговор за правонарушение, связанное с вооруженным конфликтом, не приводится в исполнение в отношении лиц, не достигших восемнадцатилетнего возраста в то время, когда это правонарушение было совершено.

Статья 78. Эвакуация детей

1. Ни одна сторона, находящаяся в конфликте, не принимает мер по эвакуации детей, кроме как своих собственных граждан, в иностранное государство, за исключением случаев, когда речь идет о временной эвакуации, необходимой по неотложным причинам, связанным с состоянием здоровья или с лечением детей или, если они не находятся на оккупированной территории, с их безопасностью. В случае, если могут быть найдены родители или законные опекуны, требуется их письменное согласие на такую эвакуацию. Если такие лица не могут быть найдены, требуется письменное согласие на такую эвакуацию от лиц, которые по закону или обычаю несут главную ответственность за попечение за детьми. Любая такая эвакуация проводится под наблюдением Державы-Покровительницы по согласованию с заинтересованными сторонами, то есть со стороной, осуществляющей эвакуацию, стороной, принимающей детей, и любыми сторонами, граждане которых эвакуируются. В каждом случае все стороны, находящиеся в конфликте, принимают все практически возможные меры предосторожности с целью избежать создание угрозы для эвакуации.

2. Во всех случаях осуществления эвакуации в соответствии с пунктом 1, обучение каждого ребенка, включая его религиозное и нравственное воспитание согласно пожеланиям его родителей, обеспечивается, пока он находится в эвакуации, в максимально возможной степени непрерывно.

3. В целях облегчения возвращения в свои семьи и в свою страну детей, эвакуированных в соответствии с настоящей статьей, власти стороны, осуществляющие эвакуацию, и, когда это целесообразно, власти принимающей страны заполняют на каждого ребенка карточку с фотографиями, которую они направляют в Центральное справочное агентство Международного Комитета Красного Креста. В каждой карточке должна содержаться, когда это возможно и когда это не влечет за собой риска нанести ребенку ущерб, следующая информация:

а) фамилия (фамилии) ребенка;

b) имя (имена) ребенка;

с) пол ребенка;

d) место и дата рождения (или, в случае если дата рождения неизвестна, приблизительный возраст);

e) полное имя отца;

f) полное имя и девичья фамилия матери, если таковая сохраняется;

g) ближайшие родственники ребенка;

h) национальность ребенка;

i) родной язык ребенка и любые другие языки, на которых он говорит;

j) адрес семьи ребенка;

k) любой личный номер ребенка;

l) состояние здоровья ребенка;

m) группа крови ребенка;

n) отличительные приметы;

о) дата и место, где был найден ребенок;

р) дата выезда ребенка из своей страны и название места, откуда он выехал;

q) религия ребенка, если таковая имеется;

r) настоящий адрес ребенка в принимающей стране;

s) в случае смерти ребенка до его возвращения, дата, место и обстоятельства смерти и место его погребения.

Глава III

Журналисты

Статья 79. Меры по защите журналистов

1. Журналисты, находящиеся в опасных профессиональных командировках в районах вооруженного конфликта, рассматриваются как гражданские лица в значении статьи 50, пункт 1.

2. Как таковые, они пользуются защитой в соответствии с Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящим Протоколом при условии, что они не совершают никаких действий, несовместимых с их статусом гражданских лиц, и без ущерба праву военных корреспондентов, аккредитованных при вооруженных силах, на статус, предусмотренный статьей 4 (А.4) Третьей конвенции (995_153) .

3. Они могут получать удостоверение личности согласно образцу, который приводится в Приложении II к настоящему Протоколу. Это удостоверение, выдаваемое правительством государства, гражданином которого является журналист, или на территории которого он постоянно проживает, или в котором находится информационное агентство, в котором он работает, удостоверяет статус его предъявителя, как журналиста.

Раздел I

Общие положения

Статья 80. Меры по выполнению

1. Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, без промедления принимают все необходимые меры по выполнению обязательств, возлагаемых на них Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящим Протоколом.

2. Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, отдают приказы и распоряжения с целью обеспечения соблюдения Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящего Протокола и осуществляют контроль за их выполнением.

Статья 81. Деятельность Красного Креста и других гуманитарных организаций

1. Стороны, находящиеся в конфликте, предоставляют Международному Комитету Красного Креста все средства в пределах их возможностей, возложенные на него Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящим Протоколом с целью обеспечения защиты и помощи жертвам конфликтов; Международный Комитет Красного Креста также может осуществлять любую другую гуманитарную деятельность в пользу таких жертв с согласия заинтересованных сторон, находящихся в конфликте.

2. Стороны, находящиеся в конфликте, предоставляют своим соответствующим организациям Красного Креста (Красного Полумесяца, Красного Льва и Солнца) средства, необходимые для осуществления их гуманитарной деятельности в пользу жертв данного конфликта в соответствии с положениями Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящего Протокола и основными принципами Красного Креста, сформулированными Международными конференциями Красного креста.

3. Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, всеми возможными способами содействуют оказанию помощи, которую организации Красного Креста (Красного Полумесяца, Красного Льва и Солнца) и Лиги обществ Красного Креста предоставляют жертвам конфликтов в соответствии с положениями Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящего Протокола и с основными принципами Красного Креста, сформулированными Международными конференциями Красного Креста.

4. Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, предоставляют, насколько это окажется возможным, средства, подобные тем, о которых говорится в пунктах 2 и 3, другим гуманитарным организациям, упомянутым в Конвенциях (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящем Протоколе, которые должным образом уполномочены соответствующими сторонами, находящимися в конфликте, и осуществляют свою гуманитарную деятельность в соответствии с положениями Конвенций и настоящего Протокола.

Статья 82. Юридические советники в вооруженных силах

Высокие Договаривающиеся Стороны в любое время и стороны, находящиеся в конфликте, в период вооруженного конфликта обеспечивают наличие юридических советников, которые могли бы, когда это необходимо, давать советы военным командирам на соответствующем уровне о применении Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящего Протокола и о соответствующем инструктаже вооруженных сил по этому вопросу.

Статья 83. Распространение

1. Высокие Договаривающиеся Стороны обязуются как в мирное время, так и во время вооруженных конфликтов распространять возможно шире Конвенции (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящий Протокол в своих странах и, в частности, включать их изучение в программы военной подготовки и поощрять их изучение гражданским населением с тем, чтобы эти документы могли стать известными вооруженным силам и гражданскому населению.

2. Любые военные или гражданские власти, которые во время вооруженных конфликтов принимают на себя ответственность в отношении применения Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящего Протокола, должны быть полностью ознакомлены с их текстами.

Статья 84. Правила применения

Высокие Договаривающиеся Стороны в самые кратчайшие сроки направляют друг другу через посредство депозитария и, в случае необходимости, через посредство Держав-Покровительниц свои официальные переводы настоящего Протокола, а также законы и положения, которые они могут принимать для обеспечения его применения.

Раздел II

Пресечение нарушений Конвенций и настоящего Протокола

Статья 85. Пресечение нарушений настоящего Протокола

1. Положения Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) , касающиеся пресечения нарушений и серьезных нарушений, дополненные настоящим Разделом, применяются к пресечению нарушений и серьезных нарушений настоящего Протокола.

2. Действия, характеризуемые в Конвенциях (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) как серьезные нарушения, являются серьезными нарушениями настоящего Протокола, если они совершаются против лиц, находящихся во власти противной стороны и пользующихся защитой статей 44, 45 и 73 настоящего Протокола, или против раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, принадлежащих противной стороне и пользующихся защитой настоящего Протокола, или против медицинского или духовного персонала, медицинских формирований или санитарно-транспортных средств, находящихся под контролем противной стороны и пользующихся защитой настоящего Протокола.

3. В дополнение к серьезным нарушениям, определенным в статье 11, следующие действия рассматриваются как серьезные нарушения настоящего Протокола, когда они совершаются умышленно в нарушение соответствующих положений настоящего Протокола и являются причиной смерти или серьезного телесного повреждения или ущерба здоровью:

а) превращение гражданского населения или отдельных гражданских лиц в объект нападения;

b) совершение нападения неизбирательного характера, затрагивающего гражданское население или гражданские объекты, когда известно, что такое нападение явится причиной чрезмерных потерь жизни, ранений среди гражданских лиц или причинит ущерб гражданским объектам, как это определено в статье 57, пункт 2.а)iii);

с) совершение нападения на установки или сооружения, содержащие опасные силы, когда известно, что такое нападение явится причиной чрезмерных потерь жизни, ранений среди гражданских лиц или причинит ущерб гражданским объектам, как это определено в статье 57, пункт 2.а)iii);

d) превращение необороняемых местностей и демилитаризованных зон в объекты нападения;

е) совершение нападения на лицо, когда известно, что оно прекратило принимать участие в военных действиях;

f) вероломное использование в нарушение статьи 37 отличительной эмблемы красного креста, красного полумесяца или красного льва и солнца или других защитных знаков, признанных Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или настоящим Протоколом.

4. В дополнение к серьезным нарушениям, указанным в предыдущих пунктах и в Конвенциях (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) , следующие действия рассматриваются как серьезные нарушения настоящего Протокола, когда они совершаются умышленно и в нарушение Конвенций или настоящего Протокола:

а) перемещение оккупирующей державой части ее собственного гражданского населения на оккупируемую ею территорию или депортация или перемещение своего или части населения оккупированной территории в пределах этой территории или за ее пределы в нарушение статьи 49 Четвертой конвенции (995_154) ;

b) неоправданная задержка репатриаций военнопленных или гражданских лиц;

с) применение практики апартеида и других негуманных и унижающих действий, оскорбляющих достоинство личности, основанных на расовой дискриминации;

d) превращение ясно опознаваемых исторических памятников, произведений искусства или мест отправления культа, которые являются культурным или духовным наследием народов и которым специальным соглашением, заключенным, например, в рамках компетентной организации, предоставляется особая защита, в объект нападения, в результате чего им наносятся большие разрушения, когда не имеется свидетельства о нарушении противной стороной статьи 53, пункт b), и когда такие исторические памятники, произведения искусства и места отправления культа не находятся в непосредственной близости от военных объектов;

е) лишение лица, пользующегося защитой Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или защитой упомянутой в пункте 2 настоящей статьи, права на беспристрастное и нормальное судопроизводство.

5. Без ущерба для применения Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящего Протокола серьезные нарушения этих документов рассматриваются как военные преступления.

Статья 86. Непринятие мер

1. Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, должны пресекать серьезные нарушения и принимать необходимые меры для пресечения всех других нарушений Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или настоящего Протокола, являющихся результатом непринятия мер, которые должны были быть приняты.

2. Тот факт, что нарушение Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или настоящего Протокола было совершено подчиненным лицом, не освобождает его начальников от уголовной или дисциплинарной ответственности в зависимости от случая, если они знали или имели в своем распоряжении информацию, которая должна была бы дать им возможность прийти к заключению в обстановке, существовавшей в то время, что такое подчиненное лицо совершает или намеревается совершить подобное нарушение, и если они не приняли всех практически возможных мер в пределах своих полномочий для предотвращения или пресечения своих нарушений.

Статья 87. Обязанности командиров

1. Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, должны требовать от военных командиров, поскольку это касается лиц, входящих в состав подчиненных им вооруженных сил, и других лиц, находящихся в их подчинении, чтобы они не допускали нарушений Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящего Протокола и, в случае необходимости, пресекали эти нарушения и уведомляли о них компетентные власти.

2. В целях предупреждения и пресечения нарушений Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, должны требовать, чтобы командиры, в пределах возложенной на них ответственности, принимали меры к тому, чтобы лица, входящие в состав подчиненных им вооруженных сил, были осведомлены об обязанностях, налагаемых на них Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящим Протоколом.

3. Высокие Договаривающиеся Стороны и стороны, находящиеся в конфликте, должны требовать от каждого командира, осведомленного о том, что его подчиненные или другие лица, находящиеся под его контролем, намереваются совершить или совершили нарушения Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или настоящего Протокола, принятия необходимых мер для предупреждения подобных нарушений Конвенций или настоящего Протокола и, в случае необходимости, возбуждения дисциплинарного или уголовного преследования против тех, кто допустил указанные нарушения.

Статья 88. Взаимная помощь в вопросах уголовного преследования

1. Высокие Договаривающиеся Стороны оказывают друг другу максимальное содействие в связи с уголовным преследованием, возбуждаемым в случае серьезных нарушений Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящего Протокола.

2. Без ущерба для прав и обязательств, установленных Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и статьи 85, пункт 1, настоящего Протокола, и когда обстоятельства это позволяют, Высокие Договаривающиеся Стороны сотрудничают в том, что касается выдачи. Они надлежащим образом учитывают просьбу государства, на территории которого якобы было совершено данное правонарушение.

3. Во всех случаях применяется законодательство Высокой Договаривающейся Стороны, получившей просьбу о выдаче. Однако положения, приведенные в предыдущих пунктах, не затрагивают обязательств, вытекающих из положений любого другого двустороннего или многостороннего соглашения, которое полностью или частично определяет, или будет определять, оказание взаимной помощи в вопросах уголовного преследования.

Статья 89. Сотрудничество

В случае серьезных нарушений Конвенций или настоящего Протокола Высокие Договаривающиеся Стороны обязуются принимать меры как совместно, так и индивидуально, в сотрудничестве с Организацией Объединенных Наций и в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций (995_010) .

Статья 90. Международная комиссия по установлению фактов

1. а) Учреждается международная комиссия по установлению фактов (именуемая далее "Комиссия") в составе пятнадцати членов, обладающих высокими моральными качествами и признанной беспристрастностью.

b) После того, как не менее чем двадцать Высоких Договаривающихся Сторон согласятся принять компетенцию комиссии в соответствии с пунктом 2, депозитарий созывает тогда, а впоследствии через каждые пять лет, конференцию представителей таких Высоких Договаривающихся Сторон в целях избрания членов Комиссии. На конференции представители избирают членов Комиссии путем тайного голосования из списка лиц, в который каждая из этих Высоких Договаривающихся Сторон может внести одну кандидатуру.

с) Члены Комиссии выступают в своем личном качестве и выполняют свои функции вплоть до избрания новых членов на следующей конференции.

d) Во время выборов Высокие Договаривающиеся Стороны следят за тем, чтобы лица, избираемые в Комиссию, каждый в отдельности, обладали необходимыми качествами и чтобы в Комиссии в целом было обеспечено справедливое географическое представительство.

е) В случае образования непредвиденной вакансии сама Комиссия заполняет эту вакансию, учитывая при этом должным образом положения предыдущих подпунктов.

f) Депозитарий оказывает Комиссии необходимую административную помощь в выполнении ее функций.

2. а) Высокие Договаривающиеся Стороны могут во время подписания, ратификации или присоединения к Протоколу или в любое другое последующее время заявить, что они признают, ipso facto и без специального соглашения, в отношении любой другой Высокой Договаривающейся Стороны, принимающей на себя такое же обязательство, компетенцию Комиссии в отношении расследования заявлений такой другой стороны, как это разрешается настоящей статьей.

b) Вышеупомянутые заявления вручаются депозитарию, который направляет копии этих заявлений Высоким Договаривающимся Сторонам.

c) Комиссия компетентна:

i) расследовать любые факты, которые, как предполагается, представляют собой серьезное нарушение, как оно определяется Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящим Протоколом, или другое серьезное нарушение Конвенций или настоящего Протокола;

ii) содействовать путем оказания своих добрых услуг восстановлению уважительного отношения к Конвенциям (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и к настоящему Протоколу.

d) В других ситуациях Комиссия назначает расследование по просьбе стороны, находящейся в конфликте, только с согласия другой заинтересованной стороны или сторон.

e) С учетом вышеупомянутых положений настоящего пункта, положения статьи 52, статьи 53, статьи 132 и статьи 149, соответственно Первой (995_151) , Второй (995_152) , Третьей (995_153) и Четвертой (995_154) конвенций (995_153) , продолжают применяться к любому предполагаемому нарушению Конвенций и распространяются на любое предполагаемое нарушение настоящего Протокола.

3. а) Если не будет достигнуто иного соглашения между заинтересованными сторонами, все расследования проводятся Палатой в составе семи членов, назначаемых следующим образом:

i) пять членов комиссии, не являющихся гражданами ни одной из сторон, находящихся в конфликте, назначаются председателем комиссии на основе справедливого представительства от географических районов после консультации со сторонами, находящимися в конфликте;

ii) два специальных члена, не являющихся гражданами ни одной из сторон, находящихся в конфликте, назначаются по одному каждой из сторон.

b) По получении просьбы о проведении расследования Председатель Комиссии устанавливает соответствующий срок для учреждения Палаты. Если какой-либо специальный член не был назначен в течение установленного срока, Председатель немедленно назначает таких дополнительных членов или члена Комиссии, которые могут быть необходимы для укомплектования состава Палаты.

4. а) Палата, учреждаемая в соответствии с пунктом 3 для проведения расследования, предлагает сторонам, находящимся в конфликте, оказать ей содействие и представить доказательства. Палата может также изыскать такие другие доказательства, которые она сочтет необходимыми, и проводить расследование положения на месте:

b) Все доказательства полностью доводятся до сведения заинтересованных сторон, которые имеют право представлять Комиссии замечания в отношении этих доказательств;

с) Каждая заинтересованная сторона имеет право оспаривать такие доказательства.

5. а) Комиссия представляет заинтересованным сторонам доклад о фактах, установленных Палатой, с рекомендациями, которые она считает необходимыми:

b) Если Палата не имеет возможности получить достаточные доказательства для выработки объективных и беспристрастных заключений, то Комиссия сообщает причины, по которым она не смогла это сделать;

с) Комиссия не сообщает публично о своих заключениях, если только все стороны, находящиеся в конфликте, не просят Комиссию это сделать.

6. Комиссия устанавливает свои собственные правила процедуры, включая правила, касающиеся председательствования в Комиссии и председательствования в Палате. Эти правила обеспечивают выполнение Председателем Комиссии своих функций в любое время, а в случае проведения расследования, выполнение их лицом, не являющимся гражданином какой-либо из сторон, находящихся в конфликте.

7. Административные расходы Комиссии покрываются за счет взносов Высоких Договаривающихся Сторон, которые делают заявление в соответствии с пунктом 2 и за счет добровольных взносов. Сторона или стороны, находящиеся в конфликте, которые обращаются с просьбой о проведении расследования, авансируют необходимые средства на покрытие расходов Палаты, которые возмещаются им стороной или сторонами, в отношении которых сделаны такие заявления, в размере пятидесяти процентов от суммы расходов Палаты. В случае представления Палате встречных заявлений сторон каждая сторона вносит аванс в размере пятидесяти процентов необходимых средств.

Статья 91. Ответственность

Сторона, находящаяся в конфликте, которая нарушает положения Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или настоящего Протокола, должна возместить причиненные убытки, если к тому есть основания. Она несет ответственность за все действия, совершаемые лицами, входящими в состав ее вооруженных сил.

Статья 92. Подписание

Настоящий Протокол будет открыт для подписания участниками Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) спустя шесть месяцев после подписания Заключительного акта и будет оставаться открытым в течении двенадцати месяцев.

Статья 93. Ратификация

Настоящий Протокол должен быть ратифицирован возможно скорее. Ратификационные грамоты сдаются на хранение Швейцарскому Федеральному Совету, депозитарию Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) .

Статья 94. Присоединение

Настоящий Протокол открыт для присоединения любого участника Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) , не подписавшего его. Документы о присоединении сдаются на хранение депозитарию.

Статья 95. Вступление в силу

1. Настоящий Протокол вступает в силу спустя шесть месяцев после сдачи на хранение двух ратификационных грамот или документов о присоединении.

2. Для каждого участника Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) , ратифицирующего настоящий Протокол или присоединяющегося к нему впоследствии, он вступает в силу через шесть месяцев после сдачи на хранение таким участником его ратификационной грамоты или документа о присоединении.

Статья 96. Договорные отношения после вступления в силу настоящего Протокола

1. Если участники Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) являются также участниками настоящего Протокола, Конвенции применяются с дополнениями, внесенными в них настоящим Протоколом.

2. Если одна из сторон, находящихся в конфликте, не связана настоящим Протоколом, последний остается обязательным для сторон - участниц Протокола в их взаимоотношениях. Кроме того, настоящий Протокол является обязательным для них в отношении каждой из сторон, не связанных им, если последняя признает и применяет его положения.

3. Власть, представляющая народ, ведущий борьбу против одной из Высоких Договаривающихся Сторон в вооруженном конфликте, типа упомянутого в статье 1, пункт 4, может взять на себя обязательство применять Конвенции (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящий Протокол в отношении такого конфликта путем одностороннего заявления, адресованного депозитарию. Такое заявление, по получении его депозитарием, будет иметь следующее действие в отношении данного конфликта:

а) Конвенции (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящий Протокол вступают в силу для упомянутой власти как стороны, находящейся в конфликте, немедленно;

b) упомянутая власть получает те же права и принимает на себя те же обязательства, как и права и обязательства, которые были получены и приняты на себя Высокой Договаривающейся Стороной Конвенций и настоящего Протокола; и

c) Конвенции (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и настоящий Протокол являются в равной степени обязательными для всех сторон, находящихся в данном конфликте.

Статья 97. Поправки

1. Любая из Высоких Договаривающихся Сторон может предложить поправки к настоящему Протоколу. Текст любой предложенной поправки направляется к депозитарию, который после консультации со всеми Высокими Договаривающимися Сторонами и Международным Комитетом Красного Креста решает, следует ли созвать конференцию для рассмотрения предложенной поправки или поправок.

2. Депозитарий приглашает на эту конференцию все Высокие Договаривающиеся Стороны, а также участников Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) , независимо от того, подписали они или нет настоящий Протокол.

Статья 98. Пересмотр Приложения I

1. Не позднее, чем через четыре года после вступления в силу настоящего Протокола, а затем через интервалы не менее четырех лет Международный Комитет Красного Креста относительно Приложения I к настоящему Протоколу и, если он сочтет необходимым, может предложить созвать совещание технических экспертов для пересмотра Приложения I и предложения таких поправок к нему, которые могут оказаться желательными. Если в течение шести месяцев после сообщения Высоким Договаривающимся Сторонам о предложении созвать такое совещание не поступит возражений от одной трети Высоких Договаривающихся Сторон, Международный Комитет Красного Креста созывает такое совещание и приглашает также наблюдателей от соответствующих международных организаций. Такое совещание также может быть созвано Международным Комитетом Красного Креста в любое время по просьбе одной трети Высоких Договаривающихся Сторон.

2. Депозитарий созывает конференцию Высоких Договаривающихся Сторон и сторон - участниц Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) для рассмотрения поправок, предложенных совещанием технических экспертов, если после совещания Международный Комитет Красного Креста или одна треть Высоких Договаривающихся Сторон будут просить об этом.

3. Поправки к Приложению I могут быть приняты на такой конференции большинством в две трети присутствующих в голосовании Высоких Договаривающихся Сторон.

4. Депозитарий сообщает Высоким Договаривающимся Сторонам и сторонам - участницам Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) о любой поправке, принятой таким образом. Поправка считается принятой по истечении одного года после такого сообщения о ней, если в течение этого периода в адрес депозитария не поступят заявления о непринятии поправки не менее, чем от одной трети Высоких Договаривающихся Сторон.

5. Поправка, считающаяся принятой в соответствии с пунктом 4, вступает в силу для всех Высоких Договаривающихся Сторон через три месяца после ее принятия, за исключением тех, которые в соответствии с этим пунктом сделали заявление о ее непринятии. Любая сторона, делающая такое заявление, может в любое время отозвать его, и поправка в таком случае вступает в силу для этой стороны через три месяца.

6. Депозитарий сообщает Высоким Договаривающимся Сторонам и сторонам - участницам Конвенции (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) о вступлении в силу любой поправки, о сторонах, на которые эта поправка распространяется, о дате вступления ее в силу в отношении каждой стороны, о заявлениях о непринятии поправки, сделанных в соответствии с пунктом 4, и об отозвании таких заявлений.

Статья 99. Денонсация

1. В случае, если Высокая Договаривающаяся Сторона денонсирует настоящий Протокол, денонсация вступает в силу лишь по истечении года после получения документа о денонсации. Однако, если по истечении года сторона, заявившая о денонсации, окажется в одной из ситуаций, упомянутых в статье 1, денонсация не вступает в силу до окончания военного конфликта или оккупации в любом случае до тех пор, пока не будут завершены операции, связанные с окончательным освобождением, репатриацией или устройством лиц, пользующихся защитой Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) или настоящего Протокола.

2. Уведомление о денонсации направляется в письменной форме депозитарию, который рассылает его всем Высоким Договаривающимся Сторонам.

3. Денонсация имеет силу только в отношении стороны, заявившей о денонсации.

4. Никакая денонсация в соответствии с пунктом 1 не затрагивает обязательств, уже взятых на себя в связи с вооруженным конфликтом в соответствии с настоящим Протоколом стороной, заявившей о денонсации в отношении любого действия, совершенного до вступления в силу такой денонсации.

Статья 100. Уведомления

Депозитарий уведомляет Высокие Договаривающиеся Стороны, а также участников Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) , независимо от того, подписали они или нет настоящий Протокол:

а) о подписях, поставленных под настоящим Протоколом, и сдачи на хранение ратификационных грамот и документов о присоединении в соответствии со статьями 93 и 94;

b) о дате вступления в силу настоящего Протокола в соответствии со статьей 95;

с) о сообщениях и заявлениях, полученных в соответствии со статьями 84, 90 и 97;

d) о заявлениях, полученных в соответствии со статьей 96, пункт 3, которые сообщаются самым быстрым способом; и

е) о денонсациях в соответствии со статьей 99.

Статья 101. Регистрация

1. После вступления в силу настоящий Протокол направляется депозитарием в Секретариат Организации Объединенных Наций для регистрации и опубликования в соответствии со статьей 102 Устава Организации Объединенных Наций (995_010) .

2. Депозитарий также уведомляет Секретариат Организации Объединенных Наций о всех полученных им ратификационных грамотах, документах о присоединении и заявлениях о денонсации в отношении настоящего Протокола.

Статья 102. Аутентичные тексты

Подлинник настоящего Протокола, английский, арабский, испанский, китайский, русский и французский тексты которого являются равно аутентичными, сдается на хранение депозитарию, который направляет заверенные копии его всем участникам Конвенций (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) .

Протокол I принят на дипломатической конференции в Женеве 8 июня 1977 года.

Правила, касающиеся опознавания

Глава I

Удостоверение личности

Статья 1. Удостоверение личности для постоянного медицинского и духовного персонала

1. Удостоверение личности для постоянного гражданского медицинского и духовного персонала, упомянутое в статье 18, пункт 3, Протокола должно:

а) иметь отличительную эмблему и такой размер, который позволяет носить его в кармане;

b) быть, насколько это возможно, прочным;

с) быть выписано на национальном или официальном языке (и может быть выписано дополнительно на других языках);

d) указывать фамилию, дату рождения (или, если нет даты, то возраст к моменту выдачи удостоверения) и личный номер владельца, если такой имеется;

е) указывать, в каком качестве владелец имеет право на защиту, предоставляемую Конвенциями (995_151, 995_152, 995_153, 995_154) и Протоколом;

f) иметь фотографию владельца, а также его подпись, или отпечаток его большого пальца, или то и другое;

g) иметь печать и подпись компетентного органа власти;

h) указывать дату выдачи и дату истечения срока действия удостоверения личности.

2. Удостоверение личности должно быть единообразным на всей территории каждой Высокой Договаривающейся Стороны и, по возможности, одного и того же вида для всех сторон, находящихся в конфликте. Стороны, находящиеся в конфликте, могут руководствоваться образцом, составленным на одном языке и изображенным на рис. 1. С начала военных действий эти стороны направляют друг другу образец формы, которую они используют, если такая форма отличается от образца, изображенного на рис. 1. Удостоверение личности выписывается, по возможности, в двух экземплярах один из которых хранится у выдавших удостоверение властей, которые должны вести контроль за выданными ими удостоверениями.

3. Ни при каких обстоятельствах постоянный гражданский медицинский и духовный персонал не может быть лишен удостоверений личности. В случае утери удостоверения личности его владелец имеет право на получение дубликата.

Статья 2. Удостоверение личности для временного гражданского медицинского и духовного персонала

1. Удостоверение личности для временного гражданского медицинского и духовного персонала должно, когда это возможно, быть аналогичным удостоверению, предусмотренному в статье 1 настоящих Правил. Стороны, находящиеся в конфликте, могут руководствоваться образцом, изображенным на рис. 1.

2. Когда обстоятельства мешают выдаче временному гражданскому медицинскому и духовному персоналу удостоверений личности, аналогичных удостоверениям личности, описание которых дается в статье 1 настоящих Правил, такому персоналу может выдаваться справка, подписанная компетентным органом власти, удостоверяющая, что лицу, которому она выдана, поручено выполнять обязанности в составе временного персонала, и указывающая, если это возможно, срок такого назначения и право владельца носить отличительную эмблему. В справке должны быть указаны фамилия и дата рождения владельца (или, если эту дату невозможно установить, возраст к моменту выдачи справки), выполняемые им функции и личный номер, если такой имеется. Справка должна иметь его подпись, или отпечаток его большого пальца, или то и другое.

Рис. 1. Образец удостоверения личности (формат: 74 х 105 мм)

Глава II

Отличительная эмблема

Статья 3. Форма и особенности

1. Отличительная эмблема (красная на белом фоне) должна быть настолько большой, насколько это оправдано в данных обстоятельствах. В отношении форм креста, полумесяца или льва и солнца Высокие Договаривающиеся Стороны могут руководствоваться образцами, изображенными на рис.2.

2. В ночное время или при ограниченной видимости отличительная эмблема может освещаться или быть светящейся; она может быть также сделана из материалов, позволяющих различать ее с помощью технических средств обнаружения.

Статья 4. Использование

1. Отличительная эмблема, когда это возможно, наносится на плоскую поверхность или на флаги, видимые со всех возможных направлений и с возможно большего расстояния.

2. В зависимости от указаний, полученных от компетентных властей, медицинский персонал и духовный персонал, выполняющий свои обязанности на поле боя, должен, по возможности, носить головной убор и одежду с отличительной эмблемой.

Глава III

Отличительные сигналы

Статья 5. Необязательное использование

1. С учетом положений статьи 6 настоящих Правил сигналы, указанные в настоящей главе для исключительного использования их медицинскими формированиями и санитарно-транспортными средствами, не должны использоваться для какой-либо другой цели. Использование всех сигналов, указанных в этой главе, не является обязательным.

2. Временные санитарные летательные аппараты, которые из-за недостатка времени или в силу своих технических данных не могут быть обозначены отличительной эмблемой, используют отличительные сигналы, разрешенные в настоящей главе. Однако лучшим методом эффективного обозначения и опознавания санитарных летательных аппаратов является использование визуальных средств в виде отличительной эмблемы или светового сигнала, описание которого дается в статье 6, или одновременно того или другого средства в сочетании с другими дополнительными сигналами, описание которых дается в статьях 7 и 8 настоящих Правил.

Статья 6. Световой сигнал

1. Световой сигнал, подающийся в виде вспышек голубого света, установлен для использования его санитарными летательными аппаратами как сигнал для их опознавания. Никакой другой летательный аппарат не должен использовать этот сигнал, рекомендованный голубой цвет создается путем использования трех хроматических координат:

граница зеленого цвета у = 0,065 + 0,805х

граница белого цвета у = 0,400 - х

граница пурпурного цвета х = 0,133 + 0,600у

Рекомендуемая частота вспышек голубого света от 60 до 100 вспышек в минуту.

2. Санитарный летательный аппарат должен быть снабжен необходимыми осветительными устройствами с тем, чтобы световой сигнал был виден с возможно большего числа направлений.

3. При отсутствии специального соглашения, заключенного между сторонами, находящимися в конфликте, резервирующего право использования вспышек голубого света для опознавания наземных санитарно-транспортных средств, санитарных судов и плавучих средств, использование таких сигналов другими наземными транспортными средствами или судами не запрещается.

Статья 7. Радиосигнал

1. Радиосигнал представляет собой радиотелефонное или радиотелеграфное сообщение, которому предшествует отличительный сигнал приоритета, который будет установлен и одобрен Всемирной административной конференцией по радио Международного союза электросвязи. Сигнал приоритета должен передаваться три раза до сигнала вызова данного санитарно-транспортного средства. Радиосообщение передается на английском языке, через соответствующие интервалы на частоте или частотах, определенных в соответствии с пунктом 3. Использование сигнала приоритета разрешается исключительно медицинским формированиям и санитарно-транспортным средствам.

2. Радиосообщение, которому предшествует отличительный сигнал приоритета, упомянутый в пункте 1, содержит следующие данные:

а) сигнал вызова санитарно-транспортного средства;

b) местонахождение санитарно-транспортного средства;

с) количество и вид санитарно-транспортных средств;

d) предполагаемый маршрут;

е) расчетное время пребывания в пути и время отправления и прибытия в зависимости от обстоятельств;

f) любая другая информация, такая, как высота полета, находящиеся под наблюдением радиочастоты, а также условные языки, режим работы и коды систем вторичного радиолокационного опознавания.

3. Для того, чтобы облегчить передачу сообщений, упомянутых в пунктах 1 и 2, а также сообщений, упомянутых в статьях 22, 23, 25-31 Протокола, Высокие Договаривающиеся Стороны, стороны, находящиеся в конфликте, или одна из сторон, находящихся в конфликте, действуя согласованно или отдельно, могут в соответствии с таблицей распределения частот Регламента радиосвязи, являющегося приложением к Международной конвенции электросвязи (995_001) , определять и опубликовывать национальные частоты, которыми они будут пользоваться для передачи таких сообщений. Эти частоты доводятся до сведения Международного союза электросвязи в соответствии с процедурами, которые должны быть одобрены Всемирной административной конференцией по радио.

Статья 8. Электронное опознавание

1. Система вторичного радиолокационного опознавания (SSR), описание которой дается в Приложении 10 (995_655) к Чикагской конвенции о международной гражданской авиации от 7 декабря 1944 года (995_038) , с вносимыми время от времени изменениями, может применяться для опознавания санитарного летательного аппарата и слежения за его курсом. Режим работы и код (SSR), предназначаемые для исключительного использования их санитарными летательными аппаратами, определяются Высокими Договаривающимися Сторонами, сторонами, находящимися в конфликте, или одной из сторон, находящихся в конфликте, действующими согласованно или отдельно, в соответствии с процедурами, которые будут рекомендованы Международной организацией гражданской авиации.

2. Стороны, находящиеся в конфликте, могут по специальному соглашению между ними установить для использования ими подобную электронную систему для опознавания наземных санитарно-транспортных средств, а также санитарных судов и плавучих средств.

Глава IV

Связь

Статья 9. Радиосвязь

Сигнал приоритета, предусмотренный в статье 7 настоящих Правил, может предшествовать соответствующим радиосообщениям медицинских формирований и санитарно-транспортных средств при использовании процедур, изложенных в статьях 22, 23, 25-31 Протокола.

Статья 10. Использование международных кодов

Медицинские формирования и санитарно-транспортные средства могут также использовать коды и сигналы, установленные Международным союзом электросвязи, Международной организацией гражданской авиации и Межправительственной морской консультативной организацией. В этом случае эти коды и сигналы используются в соответствии со стандартами, практикой и процедурами, установленными этими Организациями.

Статья 11. Другие средства связи

Когда двусторонняя радиосвязь невозможна, то могут использоваться сигналы, предусмотренные Международным кодом сигналов, утвержденным Межправительственной морской консультативной организацией, или содержащиеся в соответствующем Приложении (995_655) к Чикагской конвенции о международной гражданской авиации от 7 декабря 1944 года (995_038) , с вносимыми время от времени изменениями.

Статья 12. Планы полета

Соглашения и уведомления, касающиеся планов полета, предусмотренные в статье 29 Протокола, должны определяться, насколько это возможно, в соответствии с процедурами, установленными Международной организацией гражданской авиации.

Статья 13. Сигналы и процедуры для перехвата санитарного летательного аппарата

Если летательный аппарат-перехватчик используется для опознавания санитарного летательного аппарата, находящегося в полете, или для того, чтобы заставить его приземлиться в соответствии со статьями 30, 31 Протокола, то процедуры обычного визуального перехвата и радиоперехвата, предусмотренные Приложением 2 (995_655) к Чикагской конвенции о международной гражданской авиации от 7 декабря 1944 года (995_038) , с вносимыми время от времени изменениями, должны применяться перехватывающими и санитарными летательными аппаратами.

Глава V

Гражданская оборона

Статья 14. Удостоверение личности

1. Удостоверение личности персонала гражданской обороны, предусмотренное пунктом 3 статьи 66 Протокола, регламентируется соответствующими положениями статьи 1 настоящих Правил.

2. Удостоверение личности для персонала гражданской обороны должно быть аналогично образцу, изображенному на рис. 3.

3. Если персоналу гражданской обороны разрешается носить легкое личное оружие, в удостоверении личности должна быть сделана соответствующая запись об этом.

Рис. 3. Образец удостоверения личности для персонала гражданской обороны (формат: 74 х 105 мм)

Статья 15. Международный отличительный знак

1. Международным отличительным знаком гражданской обороны, предусмотренным в статье 66, пункт 4, Протокола, является голубой равносторонний треугольник на оранжевом фоне, изображенный на рис. 4.

2. Рекомендуется, чтобы:

а) в случае, если треугольник изображен на флаге, повязке или накидке, оранжевым фоном служили флаг, повязка или накидка;

b) один из углов треугольника был направлен вертикально вверх;

с) ни один из углов треугольника не касался края фона.

3. Международный отличительный знак должен быть настолько большим по размерам, как этого требуют обстоятельства. Когда это возможно, он наносится на плоскую поверхность или на флаги, видимые со всех возможных направлений и с возможно большего расстояния. В соответствии с инструкциями компетентных властей персонал гражданской обороны, когда это возможно, должен носить головные уборы и одежду с международным отличительным знаком. Ночью или при ограниченной видимости отличительный знак может освещаться или быть светящимся; он может также изготавливаться из материалов, позволяющих различать его с помощью технических средств обнаружения.

Глава VI

Установки и сооружения, содержащие опасные силы

Статья 16. Международный специальный знак для установок и сооружений, содержащих опасные силы

1. Международным специальным знаком для установок и сооружений, содержащих опасные силы, как это предусмотрено в статье 56, пункт 7, Протокола, является группа из трех кругов ярко-оранжевого цвета, одинакового размера, расположенных на одной и той же оси, причем расстояние между каждым кругом должно составлять один радиус, в соответствии с образцом, изображенным ниже, на рис. 5.

2. Знак должен быть настолько большим, насколько этого требуют данные обстоятельства. При нанесении на обширную поверхность знак может быть повторен так часто, как этого требуют данные обстоятельства. Когда это возможно, знак наносится на плоскую поверхность или на флаги таким образом, чтобы он был виден с возможно большего числа направлений и с возможно большего расстояния.

Преамбула

Стаття 1. Загальні принципи і сфера застосування

Стаття 2. Визначення

Стаття 3. Початок і припинення застосування

Стаття 4. Правовий статус сторін, що перебувають у конфлікті

Стаття 5. Призначення Держави-покровительки та її субститут

Стаття 6. Спеціально підготовлений персонал

Стаття 7. Наради

Розділ I

Загальний захист

Стаття 8. Термінологія

Стаття 9. Сфера застосування

Стаття 10. Захист та догляд

Стаття 11. Захист окремих осіб

Стаття 12. Захист медичних формувань

Стаття 13. Припинення надання захисту цивільним медичним формуванням

Стаття 14. Обмеження реквізиції цивільних медичних формувань

Стаття 15. Захист цивільного медичного і духовного персоналу

Стаття 16. Загальний захист осіб, які виконують медичні функції

Стаття 17. Роль цивільного населення й товариств допомоги

Стаття 18. Розпізнавання

Стаття 19. Нейтральні держави та інші держави, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті

Стаття 20. Заборона репресалій

Розділ II

Санітарні перевезення

Стаття 21. Наземні санітарно-транспортні засоби

Стаття 22. Госпітальні судна та прибережні рятувальні плавучі засоби

Стаття 23. Інші санітарні судна та плавучі засоби

Стаття 24. Захист санітарних літальних апаратів

Стаття 25. Санітарні літальні апарати в районах, що не контролюються супротивною стороною

Стаття 26. Санітарні літальні апарати в зоні стикання або аналогічних зонах

Стаття 27. Санітарні літальні апарати в районах, що контролюються супротивною стороною

Стаття 28. Обмеження використання санітарних літальних апаратів

Стаття 29. Повідомлення й угоди, що стосуються санітарних літальних апаратів

Стаття 30. Приземлення й перевірка санітарних літальних апаратів

Стаття 31. Нейтральні держави або інші держави, які не є сторонами, що перебувають у конфлікті

Розділ III

Особи, що пропали безвісти, та померлі

Стаття 32. Загальний принцип

Стаття 33. Особи, які пропали безвісти

Стаття 34. Останки померлих

Розділ I

Методи та засоби ведення війни

Стаття 35. Основні норми

Стаття 36. Нові види зброї

Стаття 37. Заборона віроломства

Стаття 38. Визнані емблеми

Стаття 39. Національні емблеми

Стаття 40. Пощада

Стаття 41. Гарантії особам супротивної сторони, які вибули із строю

Стаття 42. Особи на борту літальних апаратів

Розділ II

Статус комбатантів і військовополонених

Стаття 43. Збройні сили

Стаття 44. Комбатанти і військовополонені

Стаття 45. Захист осіб, які беруть участь у воєнних діях

Стаття 46. Шпигуни

Стаття 47. Найманці

Розділ I

Загальний захист від наслідків воєнних дій

Глава I

Основна норма і сфера застосування

Стаття 48. Основна норма

Стаття 49. Визначення нападів та сфера застосування

Глава II

Цивільні особи й цивільне населення

Стаття 50. Визначення цивільних осіб і цивільного населення

Стаття 51. Захист цивільного населення

Глава III

Цивільні об'єкти

Стаття 52. Загальний захист цивільних об'єктів

Стаття 53. Захист культурних цінностей і місць відправлення культів

Стаття 54. Захист об'єктів, необхідних для виживання цивільного населення

Стаття 55. Захист природного середовища

Стаття 56. Захист установок і споруд, що містять небезпечні сили

Глава IV

Запобіжні заходи

Стаття 57. Запобіжні заходи при нападі

Стаття 58. Запобіжні заходи щодо наслідків нападу

Глава V