Конвенція
про обов'язкове страхування на випадок втрати годувальника
працівників агропромислового комплексу
N 40
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,
постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно обов'язкового
страхування на випадок втрати годувальника, що є другим пунктом
порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча
дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка
називатиметься Конвенцією 1933 року про обов'язкове страхування на
випадок втрати годувальника у сільському господарстві, і яка
підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці
відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці
( 993_154 ):
Стаття 1
Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував
цю Конвенцію, бере на себе зобов'язання запровадити або
підтримувати систему обов'язкового страхування на випадок втрати
годувальника, яка встановлює умови, принаймні рівні умовам,
передбаченим цією Конвенцією.
Стаття 2
1. Система обов'язкового страхування на випадок втрати
годувальника стосується всіх працівників фізичної та нефізичної
праці, а також учнів, які працюють на агропромислових
підприємствах, а також домашніх служників, які працюють у власному
господарстві роботодавців, що в свою чергу зайняті в
агропромисловому комплексі.
2. Будь-який член Організації може зробити винятки, якщо це
потрібно, у своєму національному законодавстві стосовно:
a) працівників, чия заробітна плата перевищує встановлену
суму, та у разі, коли національні закони або постанови не надають
цьому винятку загального поширення, будь-яких працівників
нефізичної праці, які займаються діяльністю, що, як правило,
належить до вільних професій;
b) працівників, які не отримують грошової винагороди;
c) працівників, молодшого, незазначеного віку, та працівників
надто похилого віку, щоб застраховуватися, коли вони вперше
працевлаштовуються;
d) надомників, умови роботи яких відрізняються від умов
роботи осіб, що на загальних підставах отримують заробітну плату;
е) членів сім'ї підприємця;
f) працівників, загальний період зайнятості яких, внаслідок
самого роду роботи, неминуче нетривалий і не дає їм права
одержувати допомогу, а також осіб, котрі виконують тільки
випадкову або побічну роботу;
g) непрацездатних працівників і працівників, котрі отримують
пенсію по старості або інвалідності;
h) державних службовців, що вийшли на пенсію, але працюють і
отримують заробітну плату, та осіб, які мають особистий дохід,
якщо розміри пенсії або особистого доходу принаймні дорівнюють
розмірові пенсії по старості, передбаченої національними законами
або постановами;
i) працівників, які під час свого навчання дають уроки або
працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії,
котра відповідає меті навчання.
3. Крім того, можуть бути звільнені від обов'язкового
страхування особи, у разі смерті яких їхні утриманці на підставі
будь-якого закону, постанови або спеціальної системи страхування
набувають право отримувати допомогу, котра в цілому дорівнює
пенсії, передбаченій цією Конвенцією.
Стаття 3
Національні закони або постанови відповідно до визначених у
них умов або надають право особам, які раніше були застраховані на
обов'язкових засадах і не отримують пенсії, продовжувати своє
страхування на добровільних засадах, або дозволяють цим особам
підтримувати таке право шляхом періодичної сплати внесків з тією
самою метою, якщо такі права не підтримуються автоматично або якщо
йдеться про заміжню жінку, чоловік якої, не підлягає обов'язковому
страхуванню, але може застрахуватися добровільно і таким чином
надати своїй дружині право на отримання пенсії по старості або на
випадок вдівства.
Стаття 4
1. Незважаючи на положення статті 5, право на пенсію може
бути обумовлене закінченням страхового стажу, який може
передбачати сплату мінімальної кількості внесків з моменту
страхування, а також протягом встановленого періоду, який
безпосередньо передував настанню страхового випадку.
2. Тривалість страхового стажу не повинна перевищувати
шістдесяти місяців, двохсот п'ятдесяти тижнів чи тисячі п'ятисот
днів, протягом яких сплачувалися внески.
3. Якщо закінчення стажу передбачає сплату визначеної
кількості внесків протягом встановленого періоду, який
безпосередньо передував страховому випадку, періоди, протягом яких
виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності або
безробіттю, зараховуються як періоди сплати страхових внесків у
тій мірі й на таких умовах, які можуть бути визначені
національними законами або постановами.
Стаття 5
1. Застрахована особа, яка, перестаючи підлягати страхуванню,
не дістає права на допомогу за внески, покладені на її рахунок,
зберігає свої права щодо цих внесків.
2. Однак національні закони або постанови передбачають втрату
прав щодо внесків після закінчення строку, змінного або
фіксованого, який обчислюється від дати, коли застрахована особа
перестає підлягати обов'язковому страхуванню:
a) якщо строк є змінним, він не повинен бути меншим ніж одна
третина загальної суми періодів, за які внески були зараховані з
моменту страхування (з відрахуванням тих періодів, за які внески
не сплачувалися);
b) якщо строк є фіксованим, він ні в якому разі не може бути
меншим ніж вісімнадцять місяців, інакше права щодо внесків можуть
бути втрачені після закінчення строку, якщо протягом цього періоду
мінімальна кількість внесків, визначена національними законами або
постановами, не була сплачена на рахунок застрахованої особи
шляхом продовження обов'язкового або добровільного страхування.
Стаття 6
Система страхування, що стосується вдів та сиріт, повинна
надавати пенсійні права, як мінімум, удовам, які не одружилися
вдруге, та дітям померлої особи, яка була застрахована або
отримувала пенсію.
Стаття 7
1. Право на пенсію на випадок удівства може обмежуватися
вдовами, які досягли зазначеного віку або є інвалідами.
2. Положення параграфа 1 не застосовуються до спеціальних
програм страхування для осіб нефізичної праці.
3. Право на отримання пенсії у разі вдівства може
обмежуватися випадками, коли шлюб тривав протягом визначеного
періоду і був укладений до моменту, коли особа, яка застрахована
або якій призначено пенсію, досягла зазначеного віку чи отримала
інвалідність.
4. Право на пенсію у разі вдівства може бути втрачене, якщо
до моменту смерті особи, яка була застрахована чи отримувала
пенсію, шлюб був розірваний або суд виніс рішення про окреме
проживання подружжя лише з вини дружини.
5. За наявності кількох претендентів на пенсію у разі
вдівства, сума, що має бути виплачена, може бути обмежена розміром
однієї пенсії.
Стаття 8
1. Будь-яка дитина, молодшого, ніж встановлений, віку, який
не може бути меншим ніж чотирнадцять років, повинна мати право на
пенсію у разі смерті одного з батьків.
2. Проте право на пенсію у зв'язку зі смертю матері, яка була
застрахована або отримувала пенсію, може бути обумовлено тим, що
вона матеріально підтримувала дитину, або тим, що вона була вдовою
на момент своєї смерті.
3. Національні закони або постанови повинні визначити
випадки, коли дитина, яка не є законнонародженою, має право на
пенсію.
Стаття 9
1. Розмір пенсії визначається залежно або незалежно від стажу
страхування і становить або фіксовану суму, або відсоток від
заробітної плати, яка береться до уваги з метою страхування, або
змінюється залежно від суми сплачених внесків.
2. Коли розмір пенсії залежить від стажу страхування і її
призначення обумовлюється закінченням у застрахованої особи
страхового стажу, така пенсія, якщо не існує гарантованого
мінімуму, повинна містити в собі певну суму або частину суми, яка
не залежатиме від стажу страхування; якщо пенсія надається
незалежно від закінчення стажу, може передбачатись гарантований
мінімальний розмір пенсії.
3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати,
сума заробітної плати, яка береться до уваги з цією метою, повинна
також братися до уваги в обчисленні розміру пенсії, незалежно від
того, чи обумовлюється розмір пенсії тривалістю страхового стажу.
Стаття 10
Страхові інститути потрібно уповноважити, відповідно до умов,
визначених національними законами або постановами, видавати
допомогу натурою (товарами) з метою відвернення, відстрочки,
полегшення чи лікування інвалідності осіб, які отримують або мають
право отримувати пенсію по інвалідності.
Стаття 11
1. Право на допомогу може бути втрачене чи припинене повністю
або частково:
a) якщо причиною смерті був кримінальний злочин або
зловмисний проступок з боку застрахованої особи чи будь-якої
особи, яка претендує на отримання пенсії у разі втрати
годувальника;
b) якщо застрахована особа або особа, яка претендує на пенсію
у разі втрати годувальника, діяла по-шахрайському щодо страхових
інститутів.
2. Виплата пенсії може бути повністю або частково припинена
протягом часу, коли особа:
a) перебуває на повному забезпеченні держави або страхових
інститутів;
b) відмовляється без будь-яких вагомих причин підкорятися
приписам лікаря чи інструкціям щодо перебування у стані хвороби,
або навмисне і без дозволу відмовляється від нагляду з боку
інститутів страхування;
c) є одержувачем іншої періодичної грошової допомоги, яка
виплачується на підставі будь-якого закону або постанов, котрі
стосуються обов'язкового соціального страхування, пенсій чи
компенсацій за каліцтво у зв'язку з нещасними випадками на
виробництві або професійними захворюваннями;
d) є одержувачем пенсії у разі вдівства, необумовленої віком
або інвалідністю, і живе з чоловіком у незареєстрованому шлюбі;
e) охоплена спеціальною програмою страхування для осіб
нефізичної праці та отримує дохід, який перевищує визначений
рівень.
Стаття 12
1. Застраховані особи та їхні роботодавці повинні брати
участь у створенні фінансових ресурсів системи страхування.
2. Національні закони або постанови можуть звільнити від
обов'язку сплачувати внески:
a) учнів та молодих працівників, які не досягли визначеного
віку;
b) працівників, які не отримують грошову винагороду або чия
заробітна плата дуже низька;
c) працівників, зайнятих у роботодавця, що сплачує внески,
розмір яких визначається незалежно від кількості найнятих у нього
працівників.
3. Закони та постанови стосовно фінансування програм
національного страхування, що не обмежуються тільки тими, хто
працює за наймом, можуть не передбачати сплати внесків
підприємцями.
4. Органи державної влади повинні брати участь у створенні
фінансових ресурсів або у наданні допомоги за програмами
страхування, які стосуються працівників у цілому, або працівників
фізичної праці зокрема.
5. Національні закони або постанови, котрі, на момент
прийняття цієї Конвенції, не передбачають сплати внесків
застрахованими особами, можуть і надалі не зобов'язувати їх
виплачувати такі внески.
Стаття 13
1. Управління системою страхування здійснюється інститутами,
які засновані державними органами і не ставлять на меті отримання
прибутку, або державними страховими фондами.
2. Проте національні закони або постанови можуть доручити
управління системою страхування інститутам, які засновані за
ініціативою заінтересованих сторін чи їхніх організацій і належним
чином визнані державними органами.
3. Управління фінансами страхових інститутів та державних
страхових фондів повинно здійснюватися окремо від управління
державними фінансами.
4. Уповноважені страхових осіб беруть участь в управлінні
страховими інститутами на умовах, передбачених національними
законами або постановами, на основі яких також може бути прийнято
рішення про надання права брати участь в управлінні уповноваженим
як роботодавців, так і державних органів.
5. Автономні страхові інститути повинні перебувати під
постійним адміністративним та фінансовим наглядом з боку державних
органів.
Стаття 14
1. Особи, що втратили годувальника, який був застрахований
або отримував пенсію, мають право на апеляцію у будь-якому спорі
стосовно пенсій.
2. Такі спори розглядаються у спеціальних судових інстанціях
за участю суддів, професійних чи непрофесійних, але обізнаних з
питаннями страхування та з потребами застрахованих осіб або з
допомогою консультантів, котрі вибрані застрахованими особами та
роботодавцями відповідно.
3. У будь-якому спорі, що виник стосовно зобов'язання
страхування чи розміру внеску, працівник та, у разі функціонування
програми, що передбачає внески роботодавця, його роботодавець
повинні мати право на апеляцію.
Стаття 15
1. Іноземні працівники підлягають обов'язковому страхуванню і
сплачують внески на тих самих засадах, що і громадяни відповідної
країни.
2. Утриманці іноземних осіб, які були застраховані або
отримували пенсію, мають право на допомогу на підставі сплачених
внесків на свій рахунок на тих самих засадах, що і громадяни
країни.
3. Утриманці іноземних осіб, які були застраховані або
отримували пенсію, мають право на будь-яку субсидію, надбавку до
пенсії або частину пенсії, яка виплачується з державних фондів,
якщо вони є громадянами будь-якої країни-члена Організації,
зв'язаної цією Конвенцією, закони або постанови якої передбачають
участь держави у створенні фінансових ресурсів системи страхування
або виплаті пенсій відповідно до статті 12.
4. Однак національні закони та постанови можуть обмежувати
право на будь-яку субсидію, надбавку до пенсії або частину пенсії,
що виплачується з держаних фондів, тільки громадянами країни, які
є утриманцями застрахованих осіб і досягли зазначеного віку на
момент настання чинності законодавства про обов'язкове
страхування.
5. Будь-які обмеження, котрі можуть застосовуватися у разі
мешкання за кордоном, торкаються тільки пенсіонерів, які є
громадянами будь-якого члена Організації, зв'язаного цією
Конвенцією, та проживають на території іншого члена Організації,
теж зв'язаного цією Конвенцією, але в тій мірі, в якій ці
обмеження поширюються на громадян країни, де була набута пенсія.
Однак будь-які субсидії, надбавки до пенсій або частини пенсій,
виплати яких здійснюються з державних коштів, можуть не
надаватися.
Стаття 16
1. Страхування осіб, що працюють за наймом, регулюється
законом, який діє за місцем їхньої роботи.
2. З метою безперервності страхування може бути зроблено
винятки з цього правила за згодою між відповідними членами
Організації.
Стаття 17
Будь-який член Організації може запровадити особливі
положення для працівників прикордонних районів, місце роботи яких
знаходиться на його території, а постійне мешкання - за кордоном.
Стаття 18
У країнах, де не існує законів або постанов щодо
обов'язкового страхування на випадок смерті годувальника на момент
початкового настання чинності цієї Конвенції, будь-яка існуюча
пенсійна система, яка не заснована на внесках, але гарантує
індивідуальне право на отримання пенсії відповідно до статей
19-25, надалі вважається такою, що задовольняє вимоги цієї
Конвенції.
Стаття 19
1. Право на пенсію мають такі особи:
a) будь-яка вдова, яка не одружилася вдруге і має щонайменше
двох дітей, які перебувають на її забезпеченні;
b) будь-яка сирота, тобто будь-яка дитина, що втратила обох
батьків.
2. Національні закони та постанови повинні визначити:
a) випадки, коли незаконнонароджена дитина вважається дитиною
вдови з метою надання цій матері права на отримання пенсії;
b) вік, до якого дитина вважаться утриманцем удови, або вік,
до якого дитина має право на пенсію по сирітству, який за
будь-яких умов не повинен бути нижчим, ніж чотирнадцять років.
Стаття 20
1. Право на отримання пенсії у разі вдівства може бути
обумовлене терміном проживання претендента на території члена
Організації:
a) померлого чоловіка - протягом періоду, який безпосередньо
передував його смерті;
b) удови - протягом періоду, який безпосередньо передував
моменту подання клопотання про пенсію.
2. Право на пенсію по сирітству може бути обумовлене
проживанням на території члена Організації протягом періоду, який
безпосередньо передував смерті того з батьків, який помер
останнім.
3. Мінімальний строк проживання на території члена
Організації вдови або померлого батька повинен бути визначений
національними законами або постановами, але не може перевищувати
п'яти років.
Стаття 21
1. Претендент набуває право на отримання пенсії на випадок
удівства або сирітства у разі, якщо його річний дохід від
власності, враховуючи власність дітей-утриманців або сиріт, не
перевищує встановлену межу, яка визначається національними
законами або постановами з належним урахуванням прожиткового
мінімуму.
2. Під час оцінки доходів претендента на пенсію не беруться
до уваги доходи, котрі не перевищують межі, встановленої
національними законами та постановами.
Стаття 22
Розмір пенсії встановлюється у сумі, яка разом з іншими
доходами пенсіонера, вищими за встановлену межу, достатня для
задоволення першочергових потреб пенсіонера.
Стаття 23
1. Претендент на пенсію має право на апеляцію у будь-якому
спорі стосовно отримання пенсії або визначення її розмірів.
2. Апеляція повинна розглядатися іншою інстанцією, ніж та,
котра винесла перше рішення, яке підлягає оскарженню.
Стаття 24
1. Іноземні вдови та сироти, які є громадянами будь-якої
країни-члена Організації, яка зв'язана цією Конвенцією, набувають
право на отримання пенсії на однакових засадах з громадянами
відповідної країни.
2. Проте національні закони або постанови можуть обумовити
надання пенсії іноземцям, що постійно проживають на території
відповідної країни-члена Організації, терміном, який не може
перевищувати п'ятирічний період проживання в країні, визначений у
статті 20.
Стаття 25
1. Право на пенсію може бути втрачене чи припинене повністю
або частково, якщо вдова або особа, яка є опікуном сироти,
отримувала чи намагалась отримувати пенсію шахрайським шляхом.
2. Виплата пенсії може бути припинена повністю або частково
протягом періоду, коли заінтересована особа перебуває на повному
державному забезпеченні.
Стаття 26
За умови виконання положень параграфа 5 статті 15 ця
Конвенція не розглядає питання збереження пенсійних прав у випадку
мешкання за кордоном.
Стаття 27
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції
надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для
реєстрації.
Стаття 28
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної
організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував
Генеральний директор.
2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після дати
реєстрації у Генерального директора документів про ратифікацію від
двох членів Організації.
3. Надалі ця Конвенція набуває чинності стосовно кожного
члена Організації через дванадцять місяців від дати реєстрації
його документа про ратифікацію в Міжнародному бюро праці.
Стаття 29
Як тільки буде зареєстровано документи про ратифікацію від
двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор
Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної
організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх
документів про ратифікацію, які він одержуватиме згодом від інших
членів Організації.
Стаття 30
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію,
після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона
початково набула чинності, може денонсувати її актом про
денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро
праці і зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік
після реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який
протягом року після закінчення зазначеного у попередньому
параграфі десятирічного періоду не скористався своїм правом на
денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний
період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати її після
закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому
в цій статті.
Стаття 31
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро
праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції
доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід
вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або
частковий перегляд.
Стаття 32
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або
частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не
передбачає іншого, то:
a) ратифікація будь-яким членом Організації нової,
переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від
положень статті 30, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що
нова, переглянута конвенція набула чинності;
b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої
конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами
Організації.
2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою
та змістом для тих членів Організації, які її ратифікували, але не
ратифікували нової, переглянутої конвенції.
Стаття 33
Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають
однакову силу.
Дата набуття чинності: 29 вересня 1949 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева
Конвенция
Международной Организации Труда
об обязательном страховании на
случай потери кормильца трудящихся
сельскохозяйственных предприятий
N 40
Генеральная Конференция Международной Организации Труда,
созванная в Женеве Административным Советом Международного Бюро
Труда и собравшаяся 8 июня 1933 года на свою семнадцатую сессию,
постановив принять ряд предложений об обязательном страховании на
случай потери кормильца, что является частью второго пункта
повестки дня сессии, решив придать этим предложениям форму
международной конвенции, принимает сего двадцать девятого дня июня
месяца тысяча девятьсот тридцать третьего года нижеследующую
Конвенцию, которая может именоваться Конвенцией 1933 года о
страховании на случай потери кормильца в сельском хозяйстве и
которая подлежит ратификации членами Международной Организации
Труда в соответствии с положениями Устава Международной
Организации Труда ( 993_154 ):
Статья 1
Каждый член Международной Организации Труда, ратифицирующий
настоящую Конвенцию, обязуется ввести или сохранить в силе систему
обязательного страхования на случай потери кормильца,
устанавливающую условия, по крайней мере равные условиям,
предусматриваемым настоящей Конвенцией.
Статья 2
1. Система обязательного страхования на случай потери
кормильца распространяется на трудящихся физического и
нефизического труда, включая учеников, занятых на
сельскохозяйственных предприятиях, и на домашнюю прислугу, занятую
у сельского хозяина.
2. Однако любой член Организации может предусмотреть в своем
национальном законодательстве такие исключения, которые он считает
необходимыми, в отношении:
a) трудящихся, заработная плата которых превышает
установленную сумму, и в том случае, когда законодательство не
предусматривает повсеместного применения такого исключения, любых
трудящихся нефизического труда, занимающихся видами деятельности,
которые обычно рассматриваются как свободные профессии;
b) трудящихся, не получающих денежного вознаграждения;
c) молодых трудящихся, не достигших установленного возраста,
и трудящихся, преклонный возраст которых не дает им права на
страхование, когда они впервые поступают на работу по найму;
d) трудящихся, работающих на дому, условия труда которых
отличаются от условий труда обычных трудящихся по найму;
e) членов семьи предпринимателя;
f) трудящихся, общий период занятости которых в силу самого
характера работы неизбежно является непродолжительным и не дает им
права на получение пособия, а также лиц, выполняющих по найму лишь
случайную или побочную работу;
g) нетрудоспособных трудящихся и трудящихся, получающих
пенсию по инвалидности или по старости;
h) государственных служащих, вышедших на пенсию и выполняющих
работу по найму, и лиц, имеющих частный источник дохода, если
такие пенсия или частный доход по крайней мере равны размеру
пенсии по инвалидности, предусмотренной национальным
законодательством;
i) трудящихся, которые во время своей учебы дают уроки или
работают за вознаграждение в процессе подготовки к получению
профессии, соответствующей цели такой учебы.
3. Кроме того, могут быть исключены из обязательного
страхования лица, в случае смерти которых пережившие их иждивенцы
в силу какого-либо закона, постановления или особой системы
страхования будут иметь право на пособие, по крайней мере равное в
целом пенсии, предусматриваемой настоящей Конвенцией.
Статья 3
Национальное законодательство в соответствии с
устанавливаемыми в нем условиями либо дает право лицам, некогда
подлежавшим обязательному страхованию и не получающим пенсии,
продолжать страхование на добровольных началах, либо разрешает
таким лицам сохранять свои права путем периодической уплаты взноса
для этой цели, за исключением случаев, когда такие права
сохраняются автоматически или, если речь идет о замужней женщине,
когда муж, который не подлежит обязательному страхованию, имеет
право на добровольное страхование и таким образом обеспечивает
своей жене возможность получения пенсии по старости или по
вдовству.
Статья 4
1. Независимо от положений статьи 5 право на пенсию может
быть обусловлено завершением стажа, который может включать уплату
минимального числа взносов с момента страхования, а также в
течение установленного периода, непосредственно предшествующего
наступлению страхового случая.
2. Продолжительность такого стажа не может превышать 60
месяцев, 250 недель или 1500 дней, в течение которых уплачиваются
взносы.
3. В тех случаях, когда завершение стажа связано с уплатой
установленного числа взносов в течение установленного периода,
непосредственно предшествующего наступлению страхового случая,
периоды, в течение которых выплачивается пособие в связи с
временной нетрудоспособностью или безработицей, принимаются в
расчет как периоды уплаты взносов в той степени и на таких
условиях, какие могут быть установлены национальным
законодательством.
Статья 5
1. Застрахованное лицо, которое, перестав подлежать
страхованию, не получает права на пособие взамен взносов,
внесенных на его счет, сохраняет свои права в отношении этих
взносов.
2. Однако национальное законодательство может предусмотреть
утрату прав в отношении взносов по истечении срока, переменного
или фиксированного, исчисляемого со дня, когда застрахованное лицо
перестало подлежать страхованию.
a) Если такой срок является переменным, то он не может быть
меньше одной трети совокупности всех периодов, за которые
засчитывались взносы с момента начала страхования данного лица (но
за вычетом периодов, за которые взносы не уплачивались).
b) Если такой срок является фиксированным, он ни в коем
случае не может быть меньше чем 18 месяцев, и права в отношении
взносов могут быть утрачены по истечении данного срока, за
исключением случаев, когда в течение этого срока на счет
застрахованного лица было внесено минимальное число взносов,
предписанное законодательством, на основе либо обязательного, либо
добровольного продолжения страхования.
Статья 6
Система страхования в пользу вдов и сирот предоставляет права
на пенсию по меньшей мере вдове, которая вновь не вышла замуж, и
детям умершего застрахованного или получавшего пенсию лица.
Статья 7
1. Право на пенсию по смерти мужа может ограничиваться
вдовами, которые старше установленного возраста или являются
инвалидами.
2. Положения пункта 1 не применяются к системе страхования
лиц нефизического труда.
3. Право вдовы на получение пенсии по смерти мужа может
ограничиваться случаями, когда брак продолжался установленный
период времени и был заключен до того, как застрахованное или
получающее пенсию лицо достигло установленного возраста или стало
инвалидом.
4. Вдове может быть отказано в праве на получение пенсии по
смерти мужа, если к моменту смерти застрахованного или получавшего
пенсию лица брак был расторгнут или судом было вынесено решение о
раздельном жительстве супругов исключительно по вине жены.
5. Если несколько лиц предъявляют права на пенсию по смерти
мужа, размер выплачиваемой суммы может ограничиваться размером
одной пенсии.
Статья 8
1. Любой ребенок моложе возраста, установленного по крайней
мере в 14 лет, имеет право на пенсию по смерти одного из
родителей.
2. Однако право на пенсию по смерти застрахованной или
получавшей пенсию матери может обусловливаться либо тем, что мать
участвовала в расходах по содержанию ребенка, либо тем, что к
моменту своей смерти она была вдовой.
3. Национальное законодательство определяет случаи, в которых
ребенок, не являющийся законнорожденным, имеет право на пенсию.
Статья 9
1. Размер пенсии определяется в зависимости или независимо от
стажа страхования и представляет либо определенную сумму, либо
процент от заработной платы, принимаемой во внимание в целях
страхования, либо же меняется в зависимости от суммы выплаченных
взносов.
2. Если размер пенсии зависит от продолжительности страхового
стажа и ее предоставление обусловливается завершением
застрахованным лицом стажа, такая пенсия включает при отсутствии
гарантированного минимума определенную сумму или часть суммы, не
обусловленную продолжительностью страхового стажа. Там, где пенсия
предоставляется независимо от завершения стажа, может
предусматриваться гарантированный минимальный размер.
3. Если размер взносов зависит от размера заработной платы,
учитываемая с этой целью заработная плата принимается также во
внимание для исчисления пенсии независимо от того, обусловливается
размер пенсии продолжительностью страхового стажа или нет.
Статья 10
Страховые учреждения имеют право выдавать на условиях,
определяемых национальным законодательством, пособия натурой с
целью предупреждения, отсрочки, облегчения или излечения
инвалидности лицам, которые получают пенсию по инвалидности или
имеют право претендовать на нее.
Статья 11
1. Право на пособие может быть утрачено или приостановлено
полностью или частично:
a) если смерть является результатом преступления или
намеренного проступка со стороны застрахованного лица или любого
лица, которое может иметь право на пенсию по смерти кормильца;
b) если застрахованное лицо или любое лицо, которое может
иметь право на пенсию по смерти кормильца, допускает обман в
отношении страхового учреждения.
2. Выплата пенсии может быть полностью или частично
приостановлена в течение времени, когда соответствующее лицо:
a) полностью содержится на общественные средства;
b) отказывается без основательной причины выполнять
предписания врача или инструкции, касающиеся поведения инвалидов,
или умышленно и без разрешения уклоняется от контроля страхового
учреждения;
c) получает другое периодическое денежное пособие в
соответствии с каким-либо законом об обязательном социальном
страховании, о пенсиях или о возмещении трудящимся в связи с
несчастным случаем на производстве или профессиональным
заболеванием;
d) получив пенсию вдовы, не обусловленную возрастом или
инвалидностью, проживает с мужчиной в незарегистрированном браке;
e) охватывается особой системой страхования для лиц
нефизического труда и получает вознаграждение, превышающее
установленный размер.
Статья 12
1. Застрахованные лица и их предприниматели участвуют в
создании средств системы страхования.
2. Национальное законодательство может освободить от уплаты
страховых взносов:
a) учеников и молодых трудящихся, не достигших установленного
возраста;
b) трудящихся, не получающих денежного вознаграждения или
получающих очень низкую заработную плату;
c) трудящихся, работающих у предпринимателя, который
уплачивает взносы на основе, не зависящей от числа занятых у него
лиц.
3. Национальное законодательство по страхованию, охват
которого не ограничивается лицами, работающими по найму, может не
предусматривать уплату взносов предпринимателями.
4. Государственные органы участвуют в создании средств систем
страхования или предоставления пособий этими системами,
охватывающими всех лиц, работающих по найму, или трудящихся
физического труда.
5. Национальное законодательство, которое в момент принятия
настоящей Конвенции не предусматривает уплаты взносов
застрахованными лицами, может и впредь освобождать застрахованных
лиц от таких взносов.
Статья 13
1. Управление страхованием осуществляется либо учреждениями,
основанными государственными органами и не имеющими своей целью
получение прибыли, либо государственными страховыми фондами.
2. Однако национальное законодательство может также поручить
управление страхованием учреждениям, созданным по инициативе
заинтересованных сторон или их организаций и должным образом
признанным государственными органами.
3. Управление финансовыми средствами страховых учреждений и
государственных страховых фондов ведется отдельно от управления
государственными средствами.
4. Представители застрахованных лиц участвуют в управлении
страховыми учреждениями на условиях, определяемых национальным
законодательством, которые могут также решать вопрос об участии
представителей как предпринимателей, так и государственных
органов.
5. Автономные страховые учреждения находятся под финансовым и
административным контролем государственных органов.
Статья 14
1. Иждивенцы умершего застрахованного или получавшего пенсию
лица имеют право обжалования в случае любого спора относительно
пособий.
2. Такие споры входят в компетенцию специальных судебных
инстанций, состоящих из судей, которые независимо от того,
являются они профессиональными судьями или нет, хорошо знакомы с
целями страхования или же заседают с участием асессоров,
представляющих соответственно застрахованных лиц и
предпринимателей.
3. В любом споре относительно охвата страхованием или размера
взносов трудящийся, а в случае, когда предусматривается уплата
взносов предпринимателями, то и его предприниматель имеют право
обжалования.
Статья 15
1. Трудящиеся-иностранцы подлежат страхованию и уплачивают
взносы на тех же условиях, что и граждане данной страны.
2. Иждивенцы застрахованных или получавших пенсию иностранцев
имеют те же права, что и граждане данной страны, на пособия,
основанные на взносах, зачисленных на их счет.
3. Иждивенцы застрахованных или получавших пенсию
иностранцев, являющиеся гражданами любого члена Организации,
связанного настоящей Конвенцией, законодательство которого,
следовательно, предусматривает участие государства в создании
финансовых средств или выплате пособий системой страхования в
соответствии со статьей 12, также имеют право на любую субсидию
или надбавку к пенсии или части пенсии, которые выплачиваются из
государственных фондов.
4. Однако национальное законодательство может ограничить
только гражданами страны предоставление права на любую субсидию,
надбавку к пенсии или части пенсии, выплачиваемые из
государственных фондов, которые предоставляются только
застрахованным лицам, достигшим установленного возраста к моменту
вступления в силу законодательства об обязательном страховании.
5. Любые ограничения, которые могут предусматриваться в
случае проживания за границей, применяются к пенсионерам,
гражданам любого члена Организации, связанного настоящей
Конвенцией, проживающим на территории какого-либо члена
Организации, связанного настоящей Конвенцией, лишь в той мере, в
какой они распространяются на граждан страны, в которой была
приобретена пенсия. Однако субсидии или надбавки к пенсии или
части такой пенсии, покрываемые за счет государственных фондов,
могут не выдаваться.
Статья 16
1. Страхование лиц, работающих по найму, производится в
соответствии с законом, действующим по месту их работы.
2. В целях обеспечения непрерывности страхования могут
допускаться исключения из этого правила по соглашению между
соответствующими членами Организации.
Статья 17
Любой член Организации может предусмотреть специальные
положения для трудящихся пограничных районов, место работы которых
находится на его территории, а постоянное местожительство - за
границей.
Статья 18
В странах, не имеющих законодательства об обязательном
страховании на случай смерти кормильца к моменту первоначального
вступления в силу настоящей Конвенции, любая существующая в это
время система пенсий, не основанная на взносах, рассматривается
как отвечающая требованиям настоящей Конвенции, если эта система
гарантирует индивидуальное право на пенсию на условиях,
определенных в нижеследующих статьях 19-25.
Статья 19
1. Право на пенсию имеют следующие лица:
a) любая вдова, которая вновь не вышла замуж и имеет по
крайней мере двух детей на своем иждивении;
b) любой круглый сирота, то есть ребенок, потерявший обоих
родителей.
2. Национальное законодательство определяет:
a) случаи, в которых ребенок, не являющийся законнорожденным,
считается ребенком вдовы в целях приобретения ею права на пенсию;
b) предельный возраст, до которого ребенок считается как
состоящий на иждивении вдовы или имеющий право на пенсию. Однако
такой возраст ни в коем случае не может быть ниже 14 лет.
Статья 20
1. Право вдовы на пенсию по смерти мужа может обусловливаться
стажем проживания на территории члена Организации:
a) умершего мужа - в течение периода, непосредственно
предшествующего его смерти;
b) вдовы - в течение периода, непосредственно предшествующего
ее заявке о праве на пенсию.
2. Право сироты на получение пенсии может обусловливаться
проживанием на территории соответствующего члена Организации в
течение периода, непосредственно предшествующего смерти того из
родителей, который умер последним.
3. Стаж проживания на территории члена Организации, требуемый
от вдовы или от умершего родителя, предписывается национальным
законодательством, но не может превышать 5 лет.
Статья 21
1. Право на пенсию по случаю смерти кормильца признается за
каждым ходатайствующим лицом, годовые средства которого, включая
любые средства состоящих на иждивении детей или сирот, не
превышают предела, устанавливаемого национальным законодательством
с должным учетом прожиточного минимума.
2. При оценке средств средства, не превышающие уровня,
установленного национальным законодательством, не принимаются в
расчет для такой оценки.
Статья 22
Размер пенсии устанавливается в сумме, которая вместе с
любыми средствами ходатайствующего лица, превышающими средства, не
учитываемые вышеупомянутой оценкой, является по крайней мере
достаточной для покрытия основных нужд пенсионера.
Статья 23
1. Ходатайствующее лицо имеет право обжалования при любом
споре, касающемся предоставления пенсии или определения ее
размера.
2. Жалоба рассматривается иной инстанцией, чем та, которая
вынесла первое решение.
Статья 24
1. Иностранцы, вдовы и сироты, являющиеся гражданами любого
члена Организации, связанного настоящей Конвенцией, имеют право на
пенсию на тех же условиях, что и граждане данной страны.
2. Однако национальное законодательство может обусловливать
выдачу пенсии иностранцам определенным периодом проживания на
территории соответствующего члена Организации, который не может
превышать более чем на 5 лет период проживания в стране,
предусматриваемый в статье 20.
Статья 25
1. Право на пенсию может быть утрачено или приостановлено
полностью или частично, если вдова или лицо, принявшее на себя
ответственность за содержание сирот, получило или пыталось
получить пенсию путем обмана.
2. Выплата пенсии может быть полностью или частично
приостановлена на период, в течение которого заинтересованное лицо
полностью содержится на общественные средства.
Статья 26
При условии соблюдения положений пункта 5 статьи 15
настоящая Конвенция не касается вопроса о сохранении прав на
пенсию в случае проживания за границей.
Статья 27
Официальные документы о ратификации настоящей Конвенции в
соответствии с положениями Устава Международной Организации Труда
( 993_154 ) направляются Генеральному директору Международного
Бюро Труда для регистрации.
Статья 28
1. Настоящая Конвенция связывает только тех членов
Международной Организации Труда, чьи документы о ратификации
зарегистрированы в Международном Бюро Труда.
2. Она вступает в силу через 12 месяцев после того, как
Генеральный директор зарегистрирует документы о ратификации двух
членов Организации.
3. Впоследствии настоящая Конвенция вступает в силу в
отношении каждого члена Организации через 12 месяцев после даты
регистрации его документа о ратификации.
Статья 29
Как только в Международном Бюро Труда зарегистрированы
документы о ратификации двух членов Международной Организации
Труда, Генеральный директор Международного Бюро Труда извещает об
этом всех членов Международной Организации Труда. Он также
извещает их о регистрации всех документов о ратификации,
полученных им впоследствии от других членов Организации.
Статья 30
1. Любой член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, может по истечении 10-летнего периода с момента ее
первоначального вступления в силу денонсировать ее посредством
акта о денонсации, направленного Генеральному директору
Международного Бюро Труда и зарегистрированного им. Денонсация
вступает в силу через год после регистрации акта о денонсации в
Международном Бюро Труда.
2. Каждый член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, который в годичный срок по истечении упомянутого в
предыдущем пункте 10-летнего периода не воспользуется своим правом
на денонсацию, предусмотренным в настоящей статье, будет связан на
следующий период в 10 лет и впоследствии сможет денонсировать
настоящую Конвенцию по истечении каждого 10-летнего периода в
порядке, установленном настоящей статьей.
Статья 31
Каждый раз, когда Административный Совет Международного Бюро
Труда считает это необходимым, он представляет Генеральной
Конференции доклад о применении настоящей Конвенции и решает,
следует ли включать в повестку дня Конференции вопрос о ее полном
или частичном пересмотре.
Статья 32
1. В случае, если Конференция примет новую конвенцию,
полностью или частично пересматривающую настоящую Конвенцию, и
если в новой конвенции не предусмотрено обратное, то:
a) ратификация каким-либо членом Организации новой,
пересматривающей конвенции влечет за собой автоматически,
независимо от положений статьи 30, немедленную денонсацию
настоящей Конвенции при условии, что новая, пересматривающая
конвенция вступила в силу;
b) начиная с даты вступления в силу новой, пересматривающей
конвенции настоящая Конвенция закрыта для ратификации ее членами
Организации.
2. Настоящая Конвенция остается во всяком случае в силе по
форме и содержанию в отношении тех членов Организации, которые ее
ратифицировали, но не ратифицировали новую, пересматривающую
конвенцию.
Статья 33
Французский и английский тексты настоящей Конвенции имеют
одинаковую силу.
(подписи)
Документы Международной Организации Труда.
Москва, 2000, "Приор"