Розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст. 38 КЗпП України (322-08) є звільненням за власним бажанням. Якщо трудовий договір укладений на невизначений строк, працівник має право у будь-який час розірвати його, письмово попередивши роботодавця про звільнення за два тижні. Таке звільнення вважається "за власним бажанням без поважних причин".

У цілому ряді випадків закон зобов'язує роботодавця провадити звільнення працівника у строк, про який він просить, тобто мова йде про скорочення двотижневого строку. Таке звільнення вважається "за власним бажанням з поважних причин".

Поважними причинами можуть бути: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію, у т.ч. у зв'язку з інвалідністю; прийняття на роботу за конкурсом, а також інші поважні причини.

До трудової книжки працівника роботодавцем вноситься запис: "Звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (322-08) ". У разі звільнення за власним бажанням з поважної причини робиться, наприклад, такий запис: "Звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за інвалідністю, ст. 38 КЗпП України".

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Про звільнення за власним бажанням