Розглянувши лист Державного науково-дослідного інституту МВС України від 13.06.2013 № 41/725 та Методичні рекомендації щодо проведення профілактичної роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів та студентами щодо підвищення рівня толерантності та запобігання поширенню ксенофобських настроїв, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі ВИРІШИЛА:

1. Лист Державного науково-дослідного інституту МВС України від 13.06.2013 № 41/725 та Методичні рекомендації щодо проведення профілактичної роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів та студентами щодо підвищення рівня толерантності та запобігання поширенню ксенофобських настроїв взяти до відома.

2. Висловити вдячність Державному науково-дослідному інституту МВС України за надані матеріали.

3. Доручити апарату Національної комісії використати надані матеріали при підготовці узагальнених інформаційно-аналітичних матеріалів для подання Раді національної безпеки і оборони України.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо проведення профілактичної роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів та студентами щодо підвищення рівня толерантності та запобігання поширенню ксенофобських настроїв

У сучасному глобалізованому світі ксенофобія та расизм є соціальною і політичною проблемою. На Всесвітній конференції з боротьби проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов'язаної з ними нетерпимості (2009), у доповіді Комісії ООН з прав людини констатувалося, що у світі в цілому за останні роки спостерігається швидке зростання проявів нетерпимості, дискримінації, расизму і ксенофобії у формі відкритого насильства, які спрямовані на мігрантів практично в кожному регіоні світу. Міграційні процеси змінюють етнічний склад більшості сучасних країн, що досить часто призводить до міжетнічного напруження, конфліктів з мігрантами, відродження расизму та важко прогнозованих та контрольованих вибухів ксенофобії.

Проблеми ксенофобії, міжетнічної й расової нетерпимості стають на сьогодні актуальними й для України. Слід відмітити, що прояви зазначених негативних явищ, попри відсутність в Україні відкритої дискримінації етнічних і релігійних меншин, визнання державою прав і свобод всіх груп населення, їх захист законодавством України й гарантування Конституцією України (254к/96-ВР) , останнім часом набувають кримінального й політичного забарвлення.

Обумовлено це, в першу чергу, економічною кризою й політичною нестабільністю в країні, різким розшаруванням суспільства, високим рівнем міграції, слабким реагуванням органів влади на проблеми суспільства, поширенням наркоманії й алкоголізму серед молоді. Зазначене створює підґрунтя для поширення ненависті серед проблемної молоді щодо інших національностей й рас, у яких вони помилково бачать причину власних проблем або проблем свого суспільства.

Якщо аналізувати сучасну ситуацію в українському суспільстві, то можна відзначити той факт, що за роки незалежності рівень толерантності населення України знизився, зріс конфліктний потенціал, збільшилася кількість злочинів, вчинених щодо іноземців на ґрунті ксенофобії, міжетнічної й расової нетерпимості.

Статистичні дані МВС України свідчать про зростання кількості іноземців, що потерпіли від злочинів в Україні. Так, у 2009 році було зареєстровано 1359 іноземців, які потерпіли від злочинів, що на 12,9% перевищують показники 2008 року. При цьому серед іноземців, що потерпіли від злочинів, в 2009 році загинуло 74 особи, що менше показників 2008 року на 19,6% (92 особи). Слід зазначити, що не всі злочини, вчинені відносно іноземців, кваліфікуються як злочини, вчинені на ґрунті расової нетерпимості й ненависті. Багато з них мають корисливий характер і порушують майнові права іноземних громадян.

Представники дипломатичного корпусу, акредитованого в Україні, розцінюють випадки вбивства іноземців, хуліганства щодо громадян інших держав, вчинені в Україні, як прояви расизму. Загострення цієї проблеми в Україні негативно впливає на її міжнародний імідж.

Слід зазначити, що прояви ксенофобії, міжетнічної й расової нетерпимості відмічаються переважно в діяльності неформальних молодіжних об'єднань, у першу чергу скінхедів. У 2008 році в Україні налічувалося близько 500 скінхедів. Діяльність груп скінхедів була задокументована в містах Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Севастополі, Чернігові й АР Крим. Такі групи нараховували від 20 до 50 осіб у віці від 14 до 27 років. Серед їх представників підтримуються ідеї расизму - ненависті до вихідців з країн Африки, Азії, Середнього Сходу, Кавказу.

На сьогодні проблеми прояву ксенофобії, міжетнічної й расової нетерпимості в молодіжному середовищі вийшли на той рівень, коли суспільство вже не може не звертати на них увагу. Агресивні й екстремістські вуличні формування стають серйозною загрозою для суспільства.

У зв'язку із цим актуальними є питання організації профілактики таких негативних явищ у молодіжному середовищі. Одним із напрямів такої діяльності є виховання толерантності у молоді, в першу чергу, учнів загальноосвітніх навчальних закладів та студентів.

Методичні рекомендації щодо проведення профілактичної роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів та студентами щодо підвищення рівня толерантності та запобігання поширення ксенофобських настроїв (далі - методичні рекомендації), розроблені з урахуванням вимог міжнародних нормативно-правових актів, Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів МВС України. Вони спрямовані на:

ознайомлення учнів загальноосвітніх навчальних закладів та студентів з поняттями "толерантність", "ксенофобія";

формування толерантної поведінки людини у суспільстві.

Зазначені методичні рекомендації можуть використовуватись працівниками кримінальної міліції у справах дітей МВС України під час організації та проведення профілактичної роботи серед учнів загальноосвітніх шкіл, а також у навчальному процесі вищих навчальних закладів України.

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Визначення основних понять

Толерантність - 1. Здатність переносити несприятливий вплив яких-небудь факторів. 2. Поблажливий, терпимий до чиїхось думок, поглядів, вірувань тощо.-1

Толерантність (вузьке розуміння) означає повагу, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність - це єдність у різноманітті.-2 Толерантність - активна життєва позиція, яка передбачає захист прав кожної людини і відношення до проявів нетерплячості як до неприпустимих.

Толерантність (широке розуміння) - терпимість, яка виявляється у поведінці, способі життя, характері, висловленнях. Стосовно поважання прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань.

Форми толерантності: релігійна, міжкласова, політична, вікова, етнічна тощо.

Інтолерантність (антонім толерантності) - нетерпимість до чогось.

Ксенофобія - 1. Хворобливий стан, що проявляється у нав'язливому страху перед незнайомими людьми. 2. Ненависть до чого-небудь, кого-небудь незнайомого, чужого. 3. Ворожість або страх по відношенню до іноземців.-3

-1 Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ "Перун", 2009. - С. 1459.

-2 Ст. 1 Декларації принципів толерантності (995_503) // Затверджена резолюцією 5.61 Генеральної конференції ЮНЕСКО від 16.11.95 року.

-3 Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ "Перун", 2009. - С. 593.

Біологічна ксенофобія є природнім механізмом захисту людини, її світогляду, переконань, культури від потенційно небезпечного впливу чужого та незнайомого, своєрідна соціальна проекція інстинкту самозбереження. Ксенофобія може проявляти себе у багатьох формах, зокрема, у вигляді расизму, антисемітизмі, упередженому ставленні до деяких національностей, дискримінації мігрантів, біженців тощо.

Етнофобія - різновид ксенофобії як загального явища, що проявляється у нетолерантному ставленні до представників інших соціальних груп, сформованих за расовою або етнічною ознакою.

Дискримінація - один із проявів ксенофобії, під яким розуміють позбавлення окремих осіб, груп або цілих співтовариств рівних соціальних, політичних або економічних прав; переслідування через етнічне походження, національність, світогляд або інші соціальні чинники. Акти дискримінації можуть відбуватися відкрито або таємно, вони можуть отримати загальне поширення, виконуватися відкрито або анонімно, це можуть бути поодинокі випадки або систематичні тощо. Дискримінація має дві основні форми: дискримінація de jure (правова) - закріплена у нормативно-правових та законодавчих актах, та дискримінація de facto, яка укоренилася у звичаях та соціальних традиціях.

Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження або перевагу на основі ознак раси, кольору шкіри, громадянства, родового чи етнічного походження, метою або наслідком яких є скасування або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.-4

-4 Міжнародна Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21.12.65 року (995_105) .

Пряма дискримінація - будь-яке розрізнення, засноване на таких ознаках, як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство або країна походження чи етнічне походження, що не має об'єктивного і розумного пояснення або виправдання. Різне ставлення не має об'єктивного і раціонального виправдання, якщо воно не переслідує законного права чи якщо немає розумного відношення пропорційності між вжитими засобами та переслідуваною метою (відповідно до Загальної стратегічної рекомендації Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) № 7). Пряма дискримінація, зокрема, може виражатися у вигляді текстів законів, правил, інструкцій.

Непряма дискримінація має місце тоді, коли вимога, критерій або практика, не можуть бути виконані особами, котрих об'єднують за ознаками, наприклад, "раса", колір шкіри, мова, релігія, громадянство або країна, походження чи етнічне походження або створюються для цих осіб незручні обставини, за винятком ситуації, коли ця вимога мас об'єктивне і розумне виправдання. Останнє має місце, якщо вона переслідує законну мету та якщо дотримано розумного відношення пропорційності між вжитими засобами та переслідуваною метою (відповідно до Загальної стратегічної рекомендації ЄКРН № 7). Тобто опосередкована дискримінація не спрямована проти певної групи, принаймні відверто, але має чи може мати дискримінаційний ефект щодо неї.

Расизм - сукупність концепцій, що грунтуються на уявленнях про психічну та біологічну нерівноцінність людських рас.-5 Расизм - дискримінація особистостей, суспільних груп або частини населення, або ж груп людей, політика переслідувань, принижень, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, завдання шкоди за ознакою кольору шкіри, етнічною, релігійною або національною приналежністю. Расизм визначається як найбільш розповсюджена зброя в руках деяких груп, які намагаються затвердити свою економічну та політичну владу. Також расизм полягає у запереченні деякими народами своєї історії та невизнанні їх внеску у прогрес людства.-6

-5 Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ "Перун", 2009. - С. 1202.

-6 Доповнення (1981 р.) до Декларації ЮНЕСКО про раси та расові забобони від 27.11.78 року.

Апартеїд - політика расової сегрегації.

Сегрегація - одна з форм релігійної і расової дискримінації, що полягає у політиці примусового відселення якої-небудь групи населення.

Геноцид - дії, що вчинені з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, расову або релігійну групу як таку шляхом: убивства членів цієї групи; заподіяння тяжкої шкоди їх здоров'ю; заходів, що спрямовані на запобігання народженню дітей у такій групі; примусова передача дітей; навмисного створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення цієї групи. З 1948 року геноцид визнається ООН міжнародним злочином.

1.2. Правове регулювання протидії ксенофобії

Україна є державою-учасницею таких фундаментальних міжнародних документів в галузі прав людини, як Загальна декларація прав людини (995_015) , Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (995_043) , Міжнародний пакт про економічні, культурні і соціальні права (995_042) , Європейська конвенція з захисту прав людини та основних свобод (995_004) , Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (995_105) тощо.

Заборона дискримінації, принцип недискримінації чи недопущення дискримінації закріплені практично в усіх міжнародних документах, які стосуються прав і свобод людини, міждержавних відносин, діяльності міжнародних організацій та здійснення міжнародної політики. Це такі міжнародні акти, як Статут ООН 1945 р. (995_010) , Загальна декларація ООН прав людини 1948 р. (995_015) , Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. (995_155) , Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (995_004) , Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1963 р. (995_338) , Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права 1966 р. (995_043) , Міжнародний пакт ООН про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. (995_042) , Міжнародна конвенція ООН про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 р. (995_149) , Декларація ООН про ліквідацію усіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань 1981 р. (995_284) , Декларація ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин 1992 р. (995_318)

Проаналізуємо деякі міжнародні документи, які становлять ефективний механізм боротьби з расизмом та ксенофобією, а також сприяють захисту від їх проявів.

Загальна декларація прав людини (1948) (995_015) . Можна відокремити наступні основні положення, які стосуються захисту від дискримінації та ксенофобії:

кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, ... незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2);

всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7).

Міжнародна конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965) (995_105) була ратифікована Українською РСР у 1969 році. Вона місти перелік зобов'язань держави щодо протидії дискримінації за расовою, національною або етнічною ознаками. Слід зазначити, що, згідно зобов'язань, які взяла на себе Україна, всі положення цієї Конвенції повинні ефективно використовуватися у внутрішній політиці нашої держави. Серед основних вимог Конвенції слід виділити:

не чинити щодо осіб, груп та установ будь-яких актів чи дій, пов'язаних з расовою дискримінацією, і гарантувати, що всі державні органи і державні установи, як національні, так і місцеві, діятимуть відповідно до цього зобов'язання;

не заохочувати, не захищати і не підтримувати расову дискримінацію, здійснювану будь-якими особами чи організаціями;

вжити ефективних заходів для перегляду політики уряду в національному і місцевому масштабі, а також для виправлення, скасування або анулювання будь-яких законів і постанов, що ведуть до виникнення або увічнення расової дискримінації всюди, де вона існує;

заборонити расову дискримінацію, яку проводять будь-які особи, групи чи організації (ст. 2);

оголошувати злочином, що карається за законом, всяке поширення ідей, основаних на расовій перевазі або ненависті, всяке підбурювання до расової дискримінації, а також усі акти насильства або підбурювання до таких актів, спрямованих проти будь-якої раси чи групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження, а також подання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності, включаючи її фінансування;

забезпечувати кожній людині ефективний захист і засоби захисту через компетентні національні суди та інші державні інститути в разі будь-яких актів расової дискримінації (ст. 6) тощо.

З підписанням Декларації ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин (1992) (995_318) Україна взяла на себе зобов'язання захищати на своїй території існування та самобутність національних чи етнічних, культурних, релігійних та мовних меншин, заохочувати створення умов для розвитку їх самобутності. Для досягнення цих цілей держава повинна вживати належні законодавчі та інші кроки. Одночасно з цим Декларація містить перелік основних прав, якими наділені представники національних, етнічних, релігійних та мовних меншин, а саме:

право користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію та відправляти релігійні обряди, а також користуватися своєю мовою у приватному житті та публічно, вільно та без втручання чи дискримінації у будь-якій формі;

право активної участі в культурному, релігійному, громадському, економічному та державному житті;

право активної участі у прийнятті на національному і, де це необхідно, регіональному рівні рішень стосовно тої меншини, до якої вони належать, або тих регіонів, у яких вони проживають, в порядку, що не суперечить національному законодавству;

право створювати свої власні асоціації та забезпечувати їх функціонування та підтримувати без будь-якої дискримінації вільні та мирні контакти з іншими членами своєї групи та з особами, що належать до інших меншин, а також контакти через кордони з громадянами інших держав, з якими вони пов'язані національними, етнічними, релігійними або мовними зв'язками (ст. 2).

Окрім того, держава має забезпечити:

умови, при яких представники меншин могли повною мірою та ефективно здійснювати свої права людини та основні свободи без будь-якої дискримінації і на підставі повної рівності перед законом;

створення сприятливих умов, які дозволять особам, що належать до меншин, виражати свої особливості та розвивати свою культуру, мову, релігію, традиції та звичаї;

створення можливості для вивчення своєї рідної мови або навчання своїй рідній мові;

вжиття заходів у галузі освіти з метою стимулювання вивчення історії, традицій, мови і культури меншин, що проживають на їхній території;

надання можливості представникам меншин повною мірою брати участь у забезпеченні економічного прогресу та розвитку своєї країни (ст. 5).

Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (2001) (995_b93) , яка була прийнята на Всесвітній конференції по боротьбі проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов'язаною з нею нетерпимістю, є документом, в якому відбулося узагальнення підходів до сприйняття расової дискримінації та протидії расизму і ксенофобії на рівні держав-підписантів. У преамбулі Декларації зазначається, що держави-учасниці визнають, що ксенофобія у її різноманітних проявах являє собою одне з основних сучасних джерел та одну з форм дискримінації й конфліктів, що боротьба з нею потребує термінової уваги та невідкладних дій з боку держав, а також міжнародної спільноти.

Декларація зобов'язує держав-учасниць здійснити заходи для викорінення проявів ксенофобії та расової дискримінації:

провести огляд та при необхідності переглянути імміграційну політику, яка не узгоджується з міжнародними угодами щодо прав людини, з метою ліквідації дискримінаційної практики стосовно мігрантів (п. 38);

заохочувати використання нових інформаційних та комунікаційних технологій, в тому числі Інтернет для сприяння боротьбі із расизмом, ксенофобією та нетерпимістю (п. 92);

визнати важливість засобів масової інформації, які надають можливість жертвам расизму та ксенофобії висловити власну точку зору (п. 93);

запровадити спеціальні заходи щодо рівноправної участі представників усіх расових, культурних, мовних та релігійних груп в усіх сферах життя суспільства. Такі заходи мають включати надання спеціальних квот у навчальних закладах, при забезпеченні житлом, у політичних партіях, парламентах, на ринку праці, особливо - у судових органах, поліції, армії та інших громадських структурах (п. 108).

Важливим документом щодо забезпечення прав представників національних меншин виступає Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (1992) (994_014) , яка була ратифікована Україною у 2005 році. У ст. 7 викладені цілі та принципи, на яких держави-учасниці повинні будувати свою політику, законодавство та практику. Це, зокрема, визнання регіональних мов або мов меншин як засобу відображення культурного багатства; забезпечення належних форм і засобів викладання і вивчення регіональних мов або мов меншин на всіх відповідних рівнях; зобов'язання щодо усунення будь-яких необгрунтованих розрізнень, виключень, обмежень або переваг, які стосуються використання регіональних мов або мов меншин та які мають на меті перешкодити чи створити загрозу її збереженню або розвиткові; сприяння вихованню поваги, розуміння і терпимості щодо регіональних мов або мов меншин як" одній з цілей освіти і професійної підготовки, яка надається в їхніх країнах, а також заохочувати засоби масової інформації до досягнення такої цілі; та ін.

У галузі освіти Хартія зобов'язує, окрім надання дошкільної, початкової, середньої, професійно-технічної, університетської освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин, створити курси для навчання дорослих і безперервного навчання, а також вжити заходів для забезпечення викладання історії та культури, засобом відображення яких є відповідна регіональна мова або мова меншин (ст. 8).

Також у ст. 9 та ст. 10 Хартії (994_014) передбачається запровадження та використання регіональних мов у процедурах судочинства (наприклад, не заперечувати дійсність юридичних документів, складених в межах держави, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншин), а також забезпечення використання регіональних мов або мов меншин адміністративними органами, в тому числі при наданні публічних послуг (зокрема, дозволяти особам, які вживають регіональні мови або мови меншин, подавати заяви і отримувати відповідь на них цими мовами).

Стосовно засобів масової інформації, Хартія визначає необхідність забезпечення створення ЗМІ, які мають здійснювати мовлення регіональними мовами або мовами меншин (ст. 11). Також ст. 12 Хартії (994_014) передбачає вжиття Україною заходів щодо заохочення та сприяння культурній діяльності, яка спрямована на збереження регіональних мов або мов меншин.

Значна частина міжнародних документів - рекомендації, рішення, в тому числі рекомендації Ради Європи, рішення Ради Міністрів та Постійної ради ОБСЄ - становлять важливу цінність через те, що вони зазвичай повинні виконувати роль орієнтирів при побудові внутрішньої політики України в сфері боротьби із расизмом, расовою дискримінацією та ксенофобією, а також для побудови суспільства дійсно рівних прав і можливостей.

Зокрема, можна виділити: Рекомендації Ради Європи № R (97) 20 з питань "розпалювання ненависті" (1997 р.) (994_093) , Рекомендації Ради Європи № R (2000) 4 "Про освіту дітей рома/циган Європи" (2000 р.) (994_727) , Рішення Ради міністрів ОБСЄ № 4/03 (яке присвячене виключно протидії расизму та ксенофобії), Рекомендації ОБСЄ з питань поліцейської діяльності в багатонаціональному суспільстві (2006 р.), Загальнополітична рекомендація № 11 Європейської комісії по боротьбі з расизмом та нетерпимістю "Про боротьбу із расизмом та расовою дискримінацією в роботі правоохоронних органів" тощо.

Конституція України (254к/96-ВР) містить зобов'язання держави щодо забезпечення та дотримання прав національних меншин. Крім того, вже в преамбулі Основного закону України (254к/96-ВР) зазначається, що український народ - це громадяни України всіх національностей. Держава в ст. 11 Конституції України (254к/96-ВР) гарантує забезпечення права національних меншин на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. У ст. 21 Конституції України (254к/96-ВР) міститься норма, яка проголошує рівність всіх людей: "Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними".

У статті 24 відмічається, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 26 Конституції України (254к/96-ВР) гарантує іноземцям та особам без громадянства, котрі перебувають в Україні на законних підставах, такі ж права та свободи, як і громадянам України.

В статті 35 визнається право кожного на свободу світогляду та віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно здійснювати одноособово чи колективно ритуальні обряди ї релігійні культи, а також вести релігійну діяльність.

У статті 37 прямо забороняється утворення та діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі.

У ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (1991) (987-12) проголошується, що "громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом".

Закон України "Про національні меншини в Україні" (1992) (2494-12) гарантує всім громадянам держави незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення (ст. 1).

Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом (ст. 6). При цьому будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом (ст. 18).

Згідно Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (1992 (2782-12) ) друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для пропаганди війни, насильства та жорстокості, а також розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі (ст. 3).

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (1994) (3929-12) у ст. 2 встановлює, що "іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України". Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Українське національне законодавство закріплює норми, що стоять на захисті людини від проявів дискримінації та расизму. Зокрема, за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності або ставлення до релігії, передбачена кримінальна відповідальність, що закріплена у ст. 161 Кримінального кодексу України (2341-14) .

Кримінально караними, а отже такими, що становлять найбільшу небезпеку для людини і суспільства, визнаються злочини, пов'язані з порушенням рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії. Отже, у чинному українському законодавстві під "злочинами ненависті" розуміють умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадянам за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. При цьому, особливо кваліфікуючими ознаками є вчинення таких дій, якщо вони поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також їх вчинення службовою особою; вчинення їх групою осіб, або якщо такі дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Кримінальний кодекс України передбачає й додаткове покарання за расово-вмотивовані злочини, що вважається обтяжуючою обставиною. П. 3 ч. 1 ст. 67 КК України включає до переліку обставин, які обтяжують покарання, "вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату".

1.3. ОВС як суб'єкт профілактичної роботи з підвищення рівня толерантності та протидії проявам ксенофобії

Ксенофобія як соціальне явище притаманна будь-якому суспільству. Протидія йому, в першу чергу, покладається на державу як гаранта додержання та забезпечення рівності прав і свобод людини, головного регулюючого та координуючого центру. Проте, з-поміж численних державних інституцій, для яких є актуальною проблематика протидії проявам ксенофобії, на наш погляд, особливу увагу необхідно приділити аналізу можливостей та потенціалу інституту ОВС. Це обумовлено низкою причин:

ОВС є провідним інститутом, функціонально зобов'язаним запобігати, відновлювати та забезпечувати права і свободи громадян;

співробітники ОВС є найближчими та найдоступнішими до населення представниками виконавчої влади;

у стосунках з окремою особою правоохоронні органи представляють державу та, відповідно, сприймаються населенням як її уособлення;

діяльність правоохоронних органів відбивається тим чи іншим чином на всьому суспільстві, а тому міліція відіграє важливу роль у побудові суспільства, чинить значний вплив на міжнаціональні відносини в країні;

впровадження нової суспільно-орієнтованої моделі в правоохоронну діяльність, де Україна робить лише перші кроки, передбачає переосмислення цілей, ролі та функцій інституту ОВС в полікультурному суспільстві. Це значно розширює можливості протидії явищу ксенофобії та її проявам, що дотепер обмежувались традиційною політикою боротьби зі злочинністю.

ОВС займають активну позицію у формуванні толерантного світогляду населення, мають проводити у межах своєї компетенції належні заходи профілактичного спрямування серед громадськості та приділяти особливу увагу молоді та "групам ризику". Розглядаючи питання, хто має здійснювати профілактичну роботу в ОВС серед молоді, очевидно, що необхідно враховувати функціональну специфіку правоохоронців. Відповідно, основними суб'єктами такої діяльності мають стати працівники служби психологічного забезпечення ОВС та КМСД.

Перш ніж залучати правоохоронців для проведення відповідної профілактичної роботи, необхідно провести спеціальне тематичне навчання, спрямоване на оволодіння необхідними базовими компонентами: відповідними знаннями, вміннями, навичками, в тому числі стосовно самого предмету навчання. Таке навчання може здійснюватись у формі семінарів, курсів підвищення кваліфікації, тренінгів тощо. Для цього необхідно залучити спеціалістів, професійно зайнятих в цій сфері.

Розділ II. Виховання толерантності серед учнівської та студентської молоді з метою протидії ксенофобії

2.1. Загальні засади виховання толерантності

Найбільш дієвими та успішними технологіями з формування толерантності в молодіжному середовищі є групові соціально-психологічні технології. Вони можуть бути представлені у різних форматах: від груп кількістю 7 - 10 чоловік до 100 і більше. Такі технології включають активні, інноваційні методи навчання, які значною мірою збагачують традиційні методи.

Важливо розуміти, що процес навчання безпосередньо залежить від активності тих, кого навчають, інтенсивності їх участі в цьому процесі. Відповідно, лише комплексне застосування активних методів навчання толерантності здатне забезпечити ефективність поставлених перед нами завдань: засвоєння матеріалу, пізнавальна активність, закріплення вмінь та навичок практичного застосування отриманих знань і т.д. Ці методи сприяють інтенсивній розумовій та практичній діяльності, є за своїм змістом діалоговими, де активним є не лише викладач, а й самі слухачі.

Головними компонентами в просвітницькій роботі з попередження поширення ксенофобських і расистських проявів виступають глибокі знання про толерантність та певні навички розв'язання конфліктів. Знання допомагають переконати кожного в доцільності прийняття рішень і включають усвідомлення наслідків учинків, розуміння меж толерантності, а також інформацію про можливі й необхідні дії. При цьому важливо вчити долати непорозуміння шляхом спілкування, знайомити з особливостями та ризиком конфліктних ситуацій, надаючи, таким чином, можливість кожному індивіду контролювати свою поведінку. Крім того, доцільно пропонувати альтернативні способи врегулювання конфліктів і вчити застосовувати набуті знання в реальних ситуаціях.

Звертаємо увагу на те, що в закладах освіти України необхідно створювати атмосферу нетерпимості до проявів жорстокості, расизму та ксенофобії, зокрема готувати та проводити заходи, спрямовані на виховання толерантності, терпимості до іншого, миролюбності, доброзичливості, готовності допомагати іншим. Значних результатів у проведенні просвітницької роботи з означених питань можна і необхідно досягти за умови ефективної організації навчально-виховного процесу: оптимального поєднання навчально-виховної роботи на лекціях, семінарських заняттях тощо та у позанавчальній (позааудиторній) діяльності.

Вважаємо за доцільне систематично проводити таку політику відбору навчальних матеріалів, щоб в них був відображений історичний та сучасний досвід, проблеми та концепції різних культурних та етнічних груп. Зміст такої роботи повинен стати інтегрованою складовою частиною навчального матеріалу, а не лише його додатком.

Важливо формувати в учнівської та студентської молоді навички подолання непорозумінь шляхом спілкування, знайомити їх з особливостями та ризиком конфліктних ситуацій, надаючи, таким чином, можливість кожному з них контролювати свою поведінку. Також важливо пропонувати альтернативні заходи врегулювання конфліктів і вчити застосовувати набуті знання в реальних ситуаціях.

Це має бути реалізовано через бесіди, диспути, лекції про історію, культуру, літературу і мистецтво, а також звичаї та традиції народів різних країн світу.

Проводячи просвітницьку роботу щодо попередження жорстокості, ксенофобських расистських проявів слід використовувати різноманітні форми виховної діяльності. Зокрема, застосування спеціальних інноваційних виховних технологій допоможе вихованцям краще усвідомлювати власний внутрішній світ, добиватися успіху в житті, не експериментувати з невідомим, що може мати негативні наслідки, а керуватися власними бажаннями та переконаннями.

До таких технологій слід віднести тренінги. Адже особи, які проходять навчання за тренінговою програмою, отримують нові можливості змінити себе на краще, глибше зрозуміти власні почуття, думки і почуття іншої (не такої, як "Я" людини), навчитися керуватися ними, дотримуватися існуючих правил поведінки.

Зауважимо, навчання в тренінгових групах відкриває нові перспективи для їх учасників, оскільки тренінг - це завжди спілкування, ефективна форма опанування знаннями, уміннями, навичками, цікавий процес пізнання себе та інших. Рекомендуємо для посилення профілактичної роботи щодо попередження жорстокості, насильства та ксенофобії створювати тренінгові групи у кількості 15 - 20 осіб.

Одним із ефективних методів в системі виховання є рольова (ділова) гра. За допомогою серії рольових ігор можна в невимушеній ігровій формі набути досвіду, засвоїти нові знання, уміння і навички; проаналізувати альтернативні заходи зміни ситуації на краще; відпрацювати певні види безпечної поведінки у соціумі; розпочати їх застосування на практиці; набути впевненості у своїх силах.

Доцільно наголосити на тому, що рольова гра належить до інтерактивних методів навчання і виховання. Тому перевагами від застосування інтерактивних ігор є стимулювання до опанування поведінковими навичками в суспільстві, сприяння активності всіх учасників гри, формування довіри та згуртованості.

Необхідно ретельно готуватися до проведення рольових (ділових) ігор: визначати та повідомляти тему не пізніше, ніж за 1 - 2, а в деяких випадках (в залежності від складності теми) - за 3 - 4 тижні до проведення; розподіл "ролей" доцільно проводити безпосередньо перед початком гри. Розподіл "ролей" бажано проводити з урахуванням особливостей та можливостей учнів (студентів). Можна для цього також використовувати жеребкування.

Перед початком ділової гри буде доцільним вказати мету та поставити завдання перед учнями (студентами): спостерігати за діями кожного учасника для проведення аналізу та визначення допущених помилок; нагадати учням (студентам) про існуючі морально-правові норми, що стосуються попередження жорстокості, ксенофобських і расистських проявів.

Проведення підсумкового аналізу - обов'язкова складова кожної рольової (ділової) гри. Добре, коли такий аналіз проведуть самі учні (студенти) під керівництвом особи, яка проводила тренінг.

2.2. Рекомендації щодо виховання толерантності в учнів загальноосвітніх шкіл та студентів вищих навчальних закладів

Формування толерантної свідомості відбувається протягом всього життя людини, проте його основи закладаються в процесі первинної соціалізації. Найважливішим інститутом соціалізації поряд з сім'єю є освіта. Саме система освіти, в першу чергу дошкільна і шкільна, повинна закласти світоглядні основи майбутньої толерантної особи.

Згідно з документами ООН і ЮНЕСКО навчання культурі миру означає побудову і розвиток соціальних відносин в основі яких свобода, справедливість, терпимість, солідарність, відмова від насилля, а усі конфлікти вирішуються шляхом діалогу і ведення переговорів.

В освітніх установах України немало робиться для того, щоб сформувати у дітей і молоді установки на позитивне сприйняття етнічного і конфесійного різноманіття, інтересу до інших культур, пошану властивих ним цінностей, традицій, своєрідності способу життя їх представників. Існуючі освітні програми і система роботи з тими, хто вчиться в значній мірі спрямовані на виховання толерантної свідомості і поведінки, неприйняття націоналізму, шовінізму і екстремізму. В той же час, з ряду причин система освіти не забезпечує всього комплексу заходів, реалізація яких могла б ефективно формувати у дошкільників, школярів і студентів основи толерантного світогляду. Про це свідчать факти прояву в молодіжному середовищі національної і расової нетерпимості, зростання числа конфліктів на етнічному грунті серед підлітків. Діти мігрантів і представників етнічних меншин деколи стикаються з ворожістю з боку однолітків, що веде до важких психологічних травм, соціальної і культурної ізоляції.

Демократичні перетворення і соціальні потрясіння в суспільстві викликали необхідність виховання нестандартної, високоморальної, творчої особистості. Перед навчальними закладами виникають складні і відповідальні завдання, які не можуть бути розв'язані без фундаментальної перебудови змісту, форм і методів навчання та виховання учнівської та студентської молоді. Це можливо виконати лише завдяки підвищенню культурного рівня, відродження загальнолюдських духовних цінностей, перебудові системи освіти, поверненню її до гуманістичних джерел, до морального виховання дітей та юнацтва.

В умовах перебудови освіти особливого значення набуває проблема гуманізації, виховання духовності особистості на засадах добра, миру, толерантності, взаємоповаги і співробітництва. Тому рекомендуємо проводити в освітніх закладах наступні заходи:

впроваджувати різні ефективні форми і методи роботи з виховання учнівської та студентської молоді на принципах педагогіки толерантності, зокрема: диспути, "круглі столи", семінари за темами "Ми і закон", "Молодь і закон", колективні читання, рольові ігри, "уроки толерантності", прес-конференції, вечори, конкурси малюнка та плаката, проведення благодійних операцій "пошана", участь у проведенні всеукраїнських, міжнародних акцій, свят, тижнів злагоди і взаєморозуміння в дусі гуманізму і ненасильства, формувати планетарну свідомість, оптимізації міжкультурного та міжнаціонального спілкування;

створювати шкільні та студентські миротворчі об'єднання;

ознайомлювати учнів та студентів з окремими статтями Конвенції ООН про права дитини (995_021) , Конституцією України (254к/96-ВР) , Декларацією принципів толерантності (995_503) , що допоможе їм будувати стосунки зі світом на засадах творення, а не руйнування, прищеплювати неконфронтаційне бачення світу, прагнення толерантно, неконфліктно вирішувати будь-яке питання;

проводити дитячі та студентські фестивалі;

запроваджувати курси із прав людини, протидії ксенофобії та розвитку навичок життєдіяльності, а також присвяченого питанням формування толерантності, гармонізації міжнаціональних стосунків у багатокультурному суспільстві в національну програму середньої загальноосвітньої школи, а також в програми вищих навчальних закладів;

створювати системи додаткових (позакласних) занять по вивченню культурної спадщини народів України і світу за участю національно-культурних об'єднань;

проводити в рамках Міжнародного дня толерантності конкурси малюнка на тему формування толерантності, культури світу і профілактики проявів ксенофобії;

організувати і проводити постійно діючий науково-практичний семінар "Виховання толерантності, культури світу і міжнаціональної згоди в шкільному (студентському) середовищі";

залучати психологів для попередження, а у разі виникнення вирішення конфліктних ситуацій з питань, пов'язаних з нерівністю та дискримінацією;

проводити щорічні конференції, семінари для керівників і педагогів освітніх установ, науково-педагогічних працівників вишів з питань міжкультурної комунікації і проблем формування толерантної свідомості освітніми засобами;

організовувати курси підвищення кваліфікації викладачів освітніх установ загальної повної шкільної, початкової, середньої і вищої професійної освіти по питаннях формування установок толерантної свідомості.

Доцільно залучати учнів та студентів до участі у благодійних заходах для людей з обмеженими можливостями, створювати команди з вирішення конфліктів (під керівництвом соціального педагога або психолога), проводити форуми рівних можливостей, кулінарних ярмарків, виставок, конкурсів та фестивалів дружби тощо.

Крім того, в навчальних закладах для просвітницької роботи з попередження поширення ксенофобських і расистських проявів рекомендуємо залучати бібліотеки як майданчик постійного спілкування між представниками різних національних та етнічних груп. Бібліотеки, як культурні загальнодоступні та інформаційні центри, акумулюють та розповсюджують об'єктивну інформацію про міжкультурне співробітництво, виступаючи важливим ресурсом зміцнення та стабілізації міжнаціонального спілкування.

Вважаємо за необхідне особливу увагу зосередити на проведенні виховних заходів з питань попередження ксенофобських і расистських проявів у гуртожитках, де проживають студенти-іноземці. Особи, які прибули на навчання в Україну з інших держав, мають більше знати про нашу країну, її історичне минуле та сучасне життя, її здобутки, прорахунки та перспективи розвитку тощо.

Крім того, у вищих навчальних закладах рекомендуємо:

1. Організувати тривалу просвітницьку кампанію, спрямовану на створення атмосфери морального неприйняття ксенофобії та осуду цього явища з боку громадськості. Провести акції, конференції, семінари, круглі столи, громадські слухання, дебати із зазначеної проблеми за участі представників МЗС, СБУ, МВС, державних органів, міжнародних та громадських організацій, кореспондентів провідних ЗМІ.

2. Провести години куратора у формі тренінгових занять з тем "Дізнайся про свої права", "Молодь проти расизму", "Толерантність врятує світ", "Насильство: аспекти виникнення, відповідальність, шляхи уникнення", "Толерантність - крок до свободи", а також акції, присвячені Міжнародному дню боротьби за ліквідацію расової дискримінації (21 березня), Міжнародному дню проти фашизму, расизму, антисемітизму (9 листопада), Дню прав людини (10 грудня) тощо.

3. Розробити і впровадити факультатив "Уроки міжнаціональної толерантності", спрямований на створення сприятливого мікроклімату у студентському колективі, виховання толерантного ставлення до студентів-іноземців, представників національних меншин, біженців, мігрантів.

4. Підготувати друковані інформаційні матеріали (брошури, підручники, листівки, плакати, емблеми тощо) із зазначеної проблематики і залучити до їх розповсюдження студентів.

5. Розробити анкети, соціологічні опитування з питань ставлення студентів до проблем ксенофобії та расизму, визначення рівня їх толерантності.

6. Залучити до участі в різноманітних культурно-мистецьких акціях, гуртках, творчих об'єднаннях українських та іноземних студентів з метою формування між ними толерантних відносин.

7. Створити центри та дослідницькі групи міждисциплінарного характеру, а також налагодити видавництво журналів, серійних публікацій та методичної літератури із проблем толерантності.

Необхідно посилити вивчення проблем толерантності, ксенофобії, насильства та міжнаціональних конфліктів, у тому числі у межах таких дисциплін, як соціальна психологія, етнологія, соціологія, політологія та історія.

Толерантність - це єдність у різноманітті, не лише моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Це не поступка, поблажливість чи потурання, а, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності.

По суті своїй, поняття "толерантність" і "терпимість" синонімічні. Виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен, може дотримуватись своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це свідчить про визнання того, що люди за природою своєю відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі, в гармонії з собою і навколишнім світом та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, ще погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим. Без толерантності не може бути миру, а без миру неможливі розвиток і демократія.

Толерантність необхідна у взаєминах між окремими особами, в сім'ї та у громаді. У школах, університетах та осередках неформальної освіти, вдома і на роботі необхідно формувати атмосферу толерантності, душевності, стосунки відкритості, уважність один до одного та почуття солідарності. Все це приходить через виховання. Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам нетерпимості.

Генеральна конференція ЮНЕСКО в рамках проголошеного ООН Року толерантності прийняла Декларацію принципів толерантності (995_503) , де особлива увага звертається на обов'язок країн-членів розвивати та забезпечувати повагу прав людини та основних свобод для всіх без винятку, незалежно від їхньої раси, статі, мови, національної належності, релігії або стану здоров'я, і боротися з проявами нетерпимості, зробити все необхідне для утвердження ідеалів толерантності в суспільстві, оскільки толерантність є не тільки важливим принципом, а й необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку всіх народів.

Виходячи із Декларації принципів толерантності (995_503) , толерантність означає поважання, сприймання та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження людської особистості.

Стаття 1 Декларації: Терпимість означає пошана, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності. їй сприяють знання, відвертість, спілкування і свобода думки, совісті і переконань. Терпимість це гармонія в різноманітті. Це не лише моральний борг, але і політична і правова потреба Терпимість - це чеснота, яка робить можливим досягнення світу і сприяє заміні культури війни культурою світу.

Терпимість - це не поступка, поблажливість або потурання, а, перш за все, активне відношення, що формується на основі визнання універсальних прав і основних свобод людини. За жодних обставин терпимість не може служити виправданням посягань на ці основні цінності, терпимість повинні проявляти окремі люди, групи і держави.

Терпимість - це обов'язок сприяти затвердженню прав людини, плюралізму (у тому числі культурного плюралізму), демократії і правопорядку. Терпимість - це поняття, що означає відмову від догматизму, від абсолютизації істини і що затверджує норми, встановлені в міжнародних правових актах в області прав людини.

Для повнішого з'ясування суті поняття "толерантність" розглянемо його протилежне значення "інтолерантність" ("нетерпимість"). Інтолерантність - якість особи, що характеризується негативним, ворожим відношенням до особливостей культури тієї або іншої соціальної групи, до інших соціальних груп загалом або до окремих представників даних груп. Нетерпимість небажання, невміння терпимо ставитися до кого-, чого-небудь, нетерпиме ставлення. Нетерпимий - з яким не можна миритися, якого неможливо терпіти.

У 1996 р. Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам-учасникам щорічно святкувати Міжнародний день, присвячений терпимості, проводячи цього дня заходи щодо поширення ідей толерантності, орієнтовані як на навчальні заклади так і на широку громадськість. Цього дня за традицією у багатьох країнах проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різноманітних форм дискримінації та проявів нетерпимості.

Вже понад 10 років світ святкує Міжнародний день толерантності, що урочисто був проголошений Декларацією принципів толерантності (995_503) , затвердженою у 1995 р. на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО з нагоди 50-річчя організації.

У статті 6 Декларації зазначено: "З метою мобілізації громадськості, звернення уваги на небезпеки, приховані у нетерпимості, зміцнення прихильності і активізації дій на підтримку поширення ідей толерантності і виховання у її дусі ми урочисто проголошуємо 16 листопада міжнародним днем, присвяченим толерантності, що відзначається щорічно". Декларація визначає толерантність не лише як моральний борг, але й як політичну і правову вимогу до окремих людей, груп людей і держав. Вона визначає положення толерантності по відношенню до міжнародних інструментів захисту прав людини, вироблених впродовж 50 років. У Декларації підкреслюється, що державам слід розробляти нове законодавство, при виникненні необхідності забезпечувати рівність між в усіма групами людей і окремими членами суспільства.

Однією з найважливіших умов переходу від суспільства закритого типу (традиційно-общинних, тоталітарних і тому подібне) до відкритого демократичного суспільства є перехід від ізоляціоністських принципів (територіальних, соціальних, ментальних) функціонування соціальної системи до принципів доступності і співпраці. У контексті аналізу перспектив розвитку суспільства расова, етнічна і національна толерантність може розглядатися не лише як потенціал підтримки світу і спокою в країні, але і як показник міри готовності масової свідомості населення до відвертості і співпраці зі світовою спільнотою на основі загальновизнаних демократичних принципів.

На сьогоднішній день, в умовах складних соціальних потрясінь, особливо необхідна толерантність у взаєминах між членами сім'ї. Але для гармонійного розвитку дитини потрібне особисте щастя батьків, гармонійна сім'я. Яким би гарним не був догляд за дитиною, їй потрібна повноцінна сім'я. В наші ж дні це трапляється дуже рідко. Неповноцінна сім'я згубно діє на дитину. Педагог повинен знати, в яких умовах проживають підопічні, адже тільки він може благотворно вплинути на формування психіки дитини, яка живе в неблагополучній сім'ї, бути розумним та обережним порадником батьків, давати виважені, продумані поради, пам'ятаючи, що головне - здоров'я і душевна рівновага дитини. Виховання в дусі толерантності слід розглядати як невідкладне завдання і у зв'язку з цим необхідно створювати різні методики формування толерантності на систематичній та раціональній основі.

Формування толерантної особистості, в першу чергу, можливе шляхом відпрацювання життєво необхідних соціальних навичок, які дозволяють підлітку успішно взаємодіяти в соціумі, жити у світі мирно, у злагоді із собою та іншими. Це навички:

позитивної взаємодії;

стійкості до стресів, конфліктних ситуацій, поведінкових відхилень, агресивної поведінки, порушення меж та норм;

успішної комунікації;

розвиток здатності індивіда до мобілізаційної реакції;

соціальної активності та компетентності;

коректування самооцінки, розвиток почуття власної гідності та поваги гідності інших;

соціально-психологічної стійкості до багатоманітності світу, до етнічних, культурних, соціальних та світоглядних розбіжностей;

соціальної чуттєвості, здатності до емпатії та співчуття;

аналізу та пізнання власного "Я" та свого "Я" серед "Інших";

критичного аналізу суджень інших та самостійності власних, їх рефлективності;

творчого застосування отриманих знань, умінь та навичок в розмаїтті життєвих ситуацій та обставин тощо.

Як ми бачимо, весь цей ряд підіймається від психологічного рівня до соціального - від вміння тримати себе в руках до "мистецтва жити з несхожими на тебе", від індивідуального рівня, коли, наприклад, значимою є проблема базової довіри, до групового та соціального, коли на перший план виходять проблеми ксенофобії.

У цілому, в контексті розробки практичних технологій з виховання толерантності, необхідно виділити чотири основних компоненти:

психологічну стійкість;

систему позитивних установок;

комплекс індивідуальних якостей;

систему особистих та групових цінностей.

Враховуючи факт, що формування толерантності в молодіжному середовищі не є самостійним та самовільним процесом, серйозної уваги потребує питання професіоналізму та компетентності тих, хто буде організовувати та супроводжувати цей процес. Не викликає сумніву, що суб'єкти, які залучаються до роботи з дітьми та молоддю, мають відповідати певним критеріям: володіти спеціальними знаннями в різних областях (підлітковій психології, педагогіці, соціальній психології толерантності тощо), а також відповідним набором якостей, вмінь та навичок, що дозволяють здійснювати відповідну діяльність.

У найширшому сенсі до формування толерантності можуть бути залучені спеціалісти найрізноманітніших сфер: психологи, педагоги, соціальні працівники, класні керівники, лідери молодіжних рухів, правозахисники, правоохоронці та інші.

На сьогоднішній день чинним законодавством України проголошено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Крім того, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст.ст. 24, 35 Конституції України (254к/96-ВР) ).

З метою надійного захисту цих прав і свобод у методичних рекомендаціях розглядаються поняття ксенофобії та суміжні поняття. Отже, ксенофобія, насамперед, нав'язливий страх перед незнайомими особами; по-друге, ворожість, нетерпимість, ненависть та презирство до осіб іншої віри, культури, національності, до іноземців, представників інших регіонів, а також до чогось незнайомого, чужого, незвичного.

В Україні жертвами нападів різних молодіжних неформальних об'єднань, діяльність яких спрямована на насильницькі дії на ґрунті расової та національної ворожнечі, стали декілька працівників посольств та представництва ООН, а також члени їх родин. Насильство було спрямовано проти іноземних студентів, біженців та іммігрантів, бізнесменів, туристів.

Здійснюючи запобігання ксенофобії, як негативному соціальному явищу, необхідно реалізувати комплекс ідеологічних, виховних, соціально-економічних, політичних, правових, організаційних та інших заходів. Відповідно, у будь-якій сфері людської діяльності, яка стосується відносин з іноземцями та особами інших рас, потрібно застосовувати заходи запобігання, тобто створювати умови, які зменшуватимуть або нейтралізуватимуть вплив криміногенних чинників на поширення проявів ксенофобії.

Зазначене можна здійснити шляхом виховання толерантності в учнів (студентів). Формування толерантності відбувається протягом всього життя людини, проте його основи закладаються в процесі первинної соціалізації. Найважливішим інститутом соціалізації, поряд з сім'єю є система освіти. Саме система освіти повинна закласти світоглядні основи майбутньої толерантної особи.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ II. Виховання толерантності серед учнівської та студентської молоді з метою протидії ксенофобії

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ