розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2012 року та вирок Апеляційного суду Вінницької області від 6 березня 2014 року щодо ОСОБА_5.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2012 року засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_5 визначено покарання у виді позбавлення волі на 7 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 30 000 грн. на користь потерпілого ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди.

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 6 березня 2014 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 16 листопада 2012 року щодо ОСОБА_5 в частині призначеного покарання скасовано та призначено останньому покарання:

- за ч. 2 ст. 121 КК України на 8 років 6 місяців позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 296 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_5 призначено покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі.

Вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову змінено: стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_7 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Виключено з вироку вказівку про скасування арешту, накладеного на майно засудженого, - 1/8 частки квартири за адресою АДРЕСА_1.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він 24 лютого 2012 року о 21 год., будучи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись поряд з домогосподарством АДРЕСА_2, діючи у відповідь на обурення господаря вказаного господарства ОСОБА_8, який невдоволено висловився на адресу ОСОБА_5 з приводу стоянки навпроти його воріт автомобіля, у якому приїхав засуджений, умисно, безпричинно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, діставши з кишені штанів револьвер "CHMEISSER" моделі 430, НОМЕР_1, призначений для тренувальної стрільби патронами Флобера кільцевого запалення калібру 4 мм, спеціально пристосований або заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, та умисно здійснив постріл в обличчя ОСОБА_8, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 настала смерть потерпілого.

У касаційних скаргах:

- захисник ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 на направлення справи на новий судовий розгляд. Посилається на порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, оскільки при кваліфікації дій не враховано відсутність умислу ОСОБА_5 на заподіяння тілесних ушкоджень, які засуджений спричинив потерпілому з необережності. Вказує на те, що судом не враховано всі пом'якшуючі покарання обставини та призначене покарання, яке не відповідає тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок суворості. Вважає, що суд стягнув моральну шкоду з засудженого у завищеному розмірі.

- засуджений ОСОБА_5 просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд. Посилається на порушення вимог кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту досудового та судового слідства, неправильне застосування кримінального закону, суворість призначеного покарання. Зазначає про відсутність у нього умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Вважає, що його дії слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України, оскільки він здійснив неприцільний постріл.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримання касаційних скарг, думку прокурора, яка вважала, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, а також правильність кваліфікації його дій в цій частині, не оскаржуються в касаційних скаргах засудженого та його захисника.

Доводи про неправильне застосування судом кримінального закону у частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 121 КК України, є необґрунтованими. Так, висновок про винуватість ОСОБА_5 в заподіянні ОСОБА_8 умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ґрунтується на доказах, які були перевірені в судовому засіданні і яким суд дав належну оцінку, та підтверджується, зокрема, показаннями самого засудженого, який не заперечував, що у відповідь на зауваження потерпілого здійснив постріл з наявного у нього пістолета, показаннями ОСОБА_5 під час відтворення обстановки і обставин події, його явкою з повинною, в якій він виклав обставини вчиненого злочину. Крім показань ОСОБА_5, його винуватість підтверджується показаннями в судовому засіданні свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, оголошеними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_14, дослідженими судом письмовими доказами: даними протоколів огляду місця події, висновком судової балістичної експертизи вогнепальної зброї, висновком судово-медичної експертизи про характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_8, їх локалізацію, механізм нанесення, причину смерті.

З протоколу судового засідання видно, що судом досліджено всі обставини, які могли мати значення для справи, тому доводи в касаційних скаргах щодо неповноти судового слідства є безпідставними.

Докази, на яких побудовані висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів є належними, допустимими, достатніми і достовірними. Суд повно і всебічно дослідив зібрані у справі докази, дав їм належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину.

Доводи в касаційній скарзі про те, що судом не доведено наявність у ОСОБА_5 умислу на вчинення злочину, є необгрунтованими. На підставі досліджених в судовому засіданні доказів судом правильно встановлені обставини події, оцінивши які суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 121 КК України. Підстав вважати, що діям ОСОБА_5 надано неправильну юридичну оцінку і їх слід перекваліфікувати на ст. 119 КК України, про що йдеться у касаційних скаргах, перевіркою справи не встановлено.

Доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність призначеного йому апеляційним судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та його особі внаслідок суворості є необґрунтованими.

Зі змісту ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2013 року видно, що суд касаційної інстанції, перевіряючи справу за касаційною скаргою заступника прокурора області, дійшов висновку про м'якість призначеного ОСОБА_5 покарання, тому скасував ухвалу апеляційного суду, якою вирок в частині призначеного покарання було залишено без зміни, та направив справу на новий апеляційний розгляд. Розглядаючи справу після скасування незаконної ухвали, апеляційний суд у повній мірі дотримався вимог ст. 399 КПК України 1960 року, згідно з якою вказівки вищестоящого суду при повторному розгляді справи є обов'язковими, та постановив свій вирок, яким призначив ОСОБА_5 покарання у відповідності з вимогами ст. ст. 50, 65 КК України.

При цьому, як видно зі змісту вироку суду апеляційної інстанції, суд урахував обставини, що впливають на покарання, зокрема те, що ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочинів. Також, суд урахував вчинення засудженим злочинів у стані алкогольного сп'яніння, взяв до уваги думку потерпілого ОСОБА_7 про необхідність призначення ОСОБА_5 суворого покарання та обрав засудженому покарання, що є достатнім та необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав вважати покарання несправедливим внаслідок суворості немає.

При вирішенні питання щодо розміру суми на відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України, врахував в повній мірі конкретні обставини справи, а саме те, що у зв'язку із вчиненням злочину потерпілий ОСОБА_7 назавжди втратив батька, йому були заподіяні великі моральні страждання. Доводи про те, що сума моральної шкоди є необґрунтованою, є непереконливими.