На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 (v_249600-11) "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" доводимо до відома правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розділом ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , у спорах, що виникають:

1) з корпоративних правовідносин:

- чинне законодавство не пов’язує відчуження майна господарського товариства з обов'язковим прийняттям рішення загальними зборами про зменшення його статутного фонду, а, отже, стаття 39 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) (в контексті обов'язковості рішення загальних зборів при відчуженні майна) не застосовується (постанова від 01.07.2014 № 913/1365/13);

- неповідомлення учасника товариства про скликання й проведення загальних зборів, на яких його виключили з учасників товариства, є безумовним порушенням прав, передбачених статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) (постанова від 02.09.2014 № 5017/1221/2012);

2) внаслідок порушення грошових зобов’язань:

- за змістом статей 625 та 692 Цивільного кодексу України (435-15) (далі – ЦК України) договором може бути встановлений інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (постанови від 01.07.2014 № 5010/1575/2012-20/83 та від 01.07.2014 № 11/5026/1925/2012);

- кошти, які отримано як оплату за договором, набуто за наявності правової підстави, а тому вони не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України (435-15) як безпідставне збагачення (постанови від 17.06.2014 № 13/096-12 та від 02.09.2014 № 910/1620/13);

- обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні статті 625 ЦК України (435-15) , оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов’язанням). На аванс можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України (435-15) (постанова від 16.09.2014 № 921/266/13-г/7);

3) у зв'язку із застосуванням відповідальності за порушення договору іпотеки:

- за положеннями частини другої статті 16 ЦК України (435-15) , статей 33, 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" (898-15) не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (постанова від 19.08.2014 № 5011-32/10471-2012);

- за змістом статті 33 Закону України "Про іпотеку" (898-15) звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов’язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов’язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України (435-15) .

Забезпечувальне зобов’язання має похідний характер, а не альтернативний основному, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не має наслідком подвійне стягнення за основним зобов’язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов’язанням відсутня (постанова від 09.09.2014 № 922/3658/13);

- оскільки кредитний договір та іпотечний договір, за яким провадиться звернення стягнення на спірне майно, укладено до набрання чинності Законом України від 22.09.2011 № 3795-VI (3795-17) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", то до таких правовідносин підлягають застосуванню положення статті 49 Закону України "Про іпотеку" (898-15) в редакції, що діяла на момент укладення цих договорів (постанова від 23.09.2014 № 5004/612/11);

4) у сфері банківської діяльності:

- кошти, помилково переказані платником, з моменту їх зарахування на рахунок отримувача переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта і не є набувачем цих коштів. Тому відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з банку помилково перерахованих платником сум (постанови від 19.08.2014 №№ 925/1015/13, 925/1059/13 та 925/1011/13 і від 02.09.2014 № 925/2112/13);

5) з конкуренційних правовідносин:

- частиною п'ятою статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) визначено подію, з настанням якої законодавець пов'язує припинення та зупинення нарахування пені:

1) у разі припинення нарахування пені - день прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. При цьому будь-які застереження щодо набрання відповідним рішенням законної сили у статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) відсутні;

2) у разі зупинення нарахування пені - час розгляду справи в господарському суді, який повинен визначатися за правилами статті 69 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (постанова від 19.08.2014 № 910/6762/13);

6) у зв'язку зі здійсненням виконавчого провадження:

- заміна стягувача на стадії виконавчого провадження може відбуватися лише на підставі та у порядку, передбаченому приписами Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) та Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки відносини, пов’язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають (постанова від 19.08.2014 № 923/945/13);

7) у визнанні договорів недійсними:

- договір, укладений керівником (директором) товариства з перевищенням повноважень, є дійсним, якщо товариство своїми діями схвалило цей договір (постанови від 19.08.2014 № 5013/492/12, від 19.08.2014 № 5011-31/17917-2012, від 19.08.2014 № 924/905/13);

- укладення договору страхування заставного майна генеральним директором на виконання умов договору іпотеки, підписання актів моніторингу цього майна свідчать про схвалення оспорюваного правочину саме повноважним органом юридичної особи (постанова від 19.08.2014 № 5010/238/2012-16/12);

- не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, котра, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинила злочин, що встановлено вироком суду (постанова від 26.08.2014 № 5028/10/3/2012 та № 5028/2/97(12/4)/2012);

- у випадку встановлення факту удаваності правочину, але за відсутності визнання недійсним правочину, який сторони насправді вчинили, до останнього не застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені статтею 216 ЦК України (435-15) (постанова від 16.09.2014 № 914/1334/13);

- відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України (435-15) представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (постанова від 23.09.2014 № 911/3556/13);

8) з орендних правовідносин:

- для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України (435-15) , суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов’язку не виконав.

Якщо спірне майно не було передано у зв'язку з накладенням на нього арешту державним виконавцем, то відповідні обставини унеможливлюють застосування до орендаря наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України (435-15) (постанова від 19.08.2014 № 5015/4879/12);

- для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України (435-15) , необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов’язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України (435-15) (постанова від 02.09.2014 № 927/1215/13);

9) з договору купівлі-продажу:

- за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України (435-15) ) виникає з моменту його прийняття (постанова від 19.08.2014 № 925/1332/13);

10) у зв'язку з реалізацією майна з прилюдних торгів:

- оскільки відчуження майна з прилюдних торгів належить до договорів купівлі-продажу, то такий договір може визнаватися недійсним у судовому порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (435-15) .

Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними (постанова від 26.08.2014 № 914/2964/13);

11) у виконанні господарських зобов’язань:

- характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов’язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов’язання (постанови від 09.09.2014 №№ 5011-1/1043-2012-42/528-2012, 5011-35/1533-2012-19/522-2012 та 5011-35/1272-2012-42/527-2012, від 16.09.2014 № 5011-42/1230-2012-69/542-2012, від 23.09.2014 № 5011-35/1271-2012);

- у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не передбачено додаткову відповідальність поручителя (постанова від 02.09.2014 № 6/5005/9535/2011);

- за змістом частини третьої статті 109 ЦК України (435-15) юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (постанова від 02.09.2014 № 22/60);

- оскільки зернові, зернобобові та олійні культури вимірюються числом, вагою та мірою, їх якість визначається державними стандартами України, отже, вони наділені родовими ознаками і відповідно до частини другої статті 184 ЦК України (435-15) можуть бути замінені (постанова від 16.09.2014 № 29/441-09);

12) у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням позовної давності:

- норми, передбачені статтею 76 ЦК Української РСР (1540-06) щодо початку перебігу позовної давності, встановлені для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширювалися і на звернення прокурора до суду із заявою про захист цієї особи (постанова від 02.09.2014 № 6/17-3062-2011);

- для юридичної особи (суб’єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності за позовом про визнання правочину (договору) недійсним слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (постанови від 19.08.2014 № 5013/492/12 та від 02.09.2014 № 915/1437/13);

13) у сфері земельних правовідносин:

- за змістом статей 59, 83, 84 Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України) землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватися у власність юридичним особам, оскільки є землями водного фонду України.

Належність земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й у спосіб, пов’язаний з урахуванням нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України (213/95-ВР) (постанови від 02.09.2014 №№ 915/1223/13, 905/6025/13 та від 09.09.2014 №№ 915/1226/13, 915/1228/13, 915/1224/13);

- частиною другою статті 124 ЗК України (2768-14) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 ЗК України (2768-14) ; водночас частиною першою цієї статті передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою статті 134 ЗК України (2768-14) .

Недотримання зазначеної процедури є порушенням органом місцевого самоврядування чинного законодавства під час укладення договору оренди землі (постанова від 16.09.2014 № 5023/5736/12);

14) щодо приватизації пам'ятки культурної спадщини:

- об’єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам’ятки тільки із внесенням до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

У вирішенні спору щодо приватизації об'єкта нерухомості на підставі рішення органу місцевого самоврядування слід з’ясовувати наявність законодавчої заборони щодо включення такого об'єкта до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні (постанова від 09.09.2014 № 5011-48/950-2012);

15) з питань власності:

- за змістом Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 (3943-12) "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Оскільки питання щодо суб’єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій залишається державною власністю. Тому відсутні правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP шляхом продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб (постанова від 16.09.2014 № 51/227);

16) у розгляді справ про банкрутство:

- норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) не обмежують право іпотекодержателя звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг.

Якщо боржник не виконав основного зобов'язання, грошові вимоги кредитора, забезпечені заставою майна боржника відповідно до частини 6 статті 14 та підпункту "а" пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , включаються до реєстру вимог кредиторів окремо і задовольняються у першу чергу (постанови від 03.06.2014 № 25/5005/6641/2012 та від 02.09.2014 № Б3/122-12);

- кредиторські вимоги заставодержателя у разі ліквідації юридичної особи заставодавця є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна і підлягають задоволенню за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (постанови від 26.08.2014 № 5024/948/2012, від 09.09.2014 № 17-7/355-10-3625);

- можливість припинення зобов’язання шляхом відмови керуючого санацією від договору у процедурі банкрутства боржника ЦК України (435-15) не передбачена; відповідно, не виникають й підстави для наслідкового припинення договорів застави та іпотеки, якими забезпечено виконання зобов’язання (постанова від 26.08.2014 № 5021/2509/2011);

17) у розгляді заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами:

- відповідно до частин першої, другої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, постанови, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. За наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід (постанова від 30.09.2014 № 4/48/5022-411/2012).