Однією з гарантій забезпечення права на судовий захист у цивільному судочинстві є існування на законодавчому рівні інституту цивільного процесуального права - відновлення втраченого судового провадження. Застосування цього процесуального механізму в разі втрати повністю або частково судового провадження забезпечує можливість реалізації усіх складових права на судовий захист, яке не обмежується лише вирішенням справи судом, а охоплює також право на оскарження судового рішення та виконання судового рішення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) право на справедливий суд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Тому виконання рішення суду повинно розглядатись як невід'ємна частина судового процесу в розумінні статті 6 Конвенції (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, "Брумареску проти Румунії" від 28 листопада 1999 року, "Бакай та інші проти України" від 9 листопада 2004 року).

Ефективне застосування у національному цивільному процесі інституту відновлення втраченого судового провадження набуває особливої актуальності у зв'язку з припиненням діяльності судів на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та окремих районах Донецької та Луганської областей і, як наслідок, втратою матеріалів багатьох цивільних справ, що перебували у провадженні цих судів. Адже втрата матеріалів судових проваджень, рішення у яких не виконано, є перешкодою для реалізації громадянами передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) права на судовий захист та гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції права на справедливий суд.

1. Законодавче врегулювання відновлення втраченого судового провадження. Характерні ознаки та особливості цього виду провадження

Джерелами законодавчого регулювання питань, пов'язаних із відновленням втраченого судового провадження, є:

1) Конституція України (254к/96-ВР) ;

2) Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ( ЦПК (1618-15) );

3) Закон Українивід 15 квітня 2014 року № 1207-VII"Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) ;

4) Закон України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (1632-18) ;

5) Інструкція з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міста Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173 (Інструкція з діловодства);

6) Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затверджене рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (в редакції від 03 березня 2016 року) (Положення про АСДС).

Порядок відновлення втраченого судового провадження регулюється нормами Розділу IX ЦПК (1618-15) . До набрання чинності цим Кодексом відновлення втраченого судового провадження здійснювалося відповідно до додатка 3 Цивільного процесуального кодексу 1963 (1501-06) року, положення якого визначали порядок відновлення не лише втраченого судового, а й виконавчого провадження. На сьогодні ж відновленню втраченого судового провадження присвячено окремий розділ в ЦПК (1618-15) , аналіз норм якого дозволяє визначити цю категорію справ як окремий вид провадження із властивим лише йому предметом судового захисту.

Відповідно до статті 402 ЦПК відновлення втраченого судового провадження проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом. Це означає, що розгляд заяви про відновлення втраченого судового провадження регулюється не лише спеціальними нормами, які містяться у Розділі IX ЦПК (1618-15) , а й загальними правилами, що стосуються, зокрема, змісту заяви (стаття 119 ЦПК), наслідків недодержання вимог щодо змісту заяви, викладених у статтях 119, 405 ЦПК (стаття 121 ЦПК), відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 122 ЦПК), порядку дослідження доказів (статті 177- 190 ЦПК (1618-15) ), змісту рішення (стаття 215 ЦПК) тощо.

Порядок відновлення судового провадження, втраченого у зв'язку з припиненням діяльності судів на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим (АР Крим) та окремих районах Донецької та Луганської областей, а також у зв'язку з проведенням антитерористичної операції (АТО), окрім положень ЦПК (1618-15) , регламентується також спеціальним законодавством. Так, питання щодо підсудності справ про відновлення судового провадження, втраченого на цих територіях, визначається відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) або Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (1632-18) . Крім того, вирішення питання підсудності у цій категорії справ має здійснюватись з урахуванням розпоряджень Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) "Про визначення територіальної підсудності справ", "Про зміну територіальної підсудності справ", "Про відновлення роботи судів", якими визначено суди, уповноважені на розгляд справ, підсудних відповідним судам Донецької та Луганської областей, які знаходяться в зоні проведення АТО.

Під час здійснення судочинства у цій категорії справ судам слід враховувати роз'яснення Верховного Суду України (ВСУ) стосовно відновлення втраченого судового провадження, викладені у п. 38 Постанови Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) (ППВСУ № 2).

Незважаючи на те, що відновленню втраченого судового провадження присвячено окремий розділ у ЦПК (1618-15) , а також окремі роз'яснення ВСУ, ВССУ результати узагальнення судової практики у справах цієї категорії засвідчили наявність суттєвих труднощів у застосуванні судами інституту відновлення втраченого судового провадження. Це зумовлено недоліками законодавчого регулювання, що характеризуються наявністю великої кількості прогалин та колізій, а також відсутністю ґрунтовних науково-теоретичних досліджень проблематики застосування норм про відновлення втраченого судового провадження в цивільних справах.

Зміст статей 402- 409, які розміщені у розділі IX ЦПК (1618-15) та регулюють порядок відновлення втраченого судового провадження, дозволяє визначити цю категорію справ як окремий вид цивільного провадження, що, на відміну від справ позовного, окремого та наказного провадження, спрямований не на захист порушених суб'єктивних матеріальних прав, свобод чи інтересів, а на захист процесуальних прав учасників процесу, пов'язаних з втратою судового провадження. При цьому характерною рисою відновлення втраченого провадження, на відміну від інших видів судових проваджень, є можливість відкриття провадження за ініціативою суду, що є винятком із загального правила щодо диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 11 ЦПК.

Норми ЦПК (1618-15) не містять законодавчого визначення поняття "втрачене судове провадження", однак, виходячи з їх змісту, під втратою судового провадження слід розуміти повну або часткову втрату цивільної справи, якій присвоєно певний порядковий номер та заведено статистичну картку та у якій має місце відображення усіх процесуальних дій та актів в рамках такого провадження. При цьому з урахуванням статті 402 ЦПК відновлені можуть бути як всі, так і частина документів (окремий документ) конкретної цивільної справи позовного, наказного чи окремого провадження, яке було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про його закриття.

Для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження не має значення, чи набуло ухвалене у такому провадженні судове рішення законної сили.

Таким чином, безпосереднім об'єктом відновлення є конкретний перелік відсутніх повністю або частково матеріалів втраченої цивільної справи. Предметом відновлення є зміст окремих процесуальних документів чи їх частин, що містились у втраченій цивільній справі.

Слід зауважити, що нормами розділу IX ЦПК (1618-15) не передбачено з якою метою може бути ініційоване питання про відновлення втраченого судового провадження. Однак відповідно до вимог, які ставляться до заяви про відновлення втраченого судового провадження, зазначення у ній мети відновлення є обов'язковим (частина перша статті 405 ЦПК).

Як свідчать результати аналізу судової практики у цій категорії справ метою відновлення втраченого судового провадження може бути одержання завіреної копії судового рішення, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, скасування заходів забезпечення позову, вирішення питань, пов'язаних із зверненням судового рішення до виконання, тощо. Слід зауважити, що саме від мети відновлення судового провадження може залежати обсяг документів втраченого судового провадження, які будуть відновлені. При цьому питання щодо обсягів відновлення втраченого судового провадження законодавцем віднесено на розсуд суду. Так, відповідно до статті 408 ЦПК суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

Нормами ЦПК (1618-15) , що регулюють порядок відновлення втраченого судового провадження, не визначено з яких причин судове провадження може бути втрачено. Разом з тим результати проведеного узагальнення засвідчили, що судове провадження може бути відновлене незалежно від причин його втрати, які можуть мати як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. До об'єктивних причин втрати судового провадження (які не залежать від волі людини) можна віднести, зокрема, стихійне лихо (землетрус, повінь, ураган тощо), аварію техногенного характеру (пожежа, затоплення приміщення тощо), військові дії. Суб'єктивними причинами втрати судового провадження (які залежать від волі людини) можуть бути, зокрема, протиправні дії окремих осіб (знищення, викрадення матеріалів тощо), недбалість працівників суду під час зберігання справи у суді, втрата справи під час пересилання поштою з одного суду до іншого. Крім того, у ППВСУ № 2 (v0002700-09) ВСУ окремо звернув увагу на таку причину втрати судового провадження, як знищення справи у зв'язку із закінченням строку її зберігання. Результати проведеного узагальнення засвідчили, що втрата судового провадження з цієї причини нерідко є підставою для відновлення такого провадження.

Оскільки відновлення втраченого судового провадження не вирішує питання щодо суб'єктивних матеріальних прав та обов'язків осіб, а є судовим захистом процесуальних прав, які пов'язані із втратою судового провадження, законодавець виключив можливість відновлення судового провадження, яке було втрачене до закінчення судового розгляду. Це зумовлено тим, що особа в такому разі не позбавлена можливості реалізувати захист свого порушеного, оспореного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу шляхом подання нового позову, що прямо передбачено частиною третьою статті 406 ЦПК.

2. Дотримання судами вимог законодавства під час визначення підсудності заяви про відновлення втраченого судового провадження

Стаття 404 ЦПК встановлює виключну територіальну підсудність справи про відновлення втраченого судового провадження. Відповідно до цієї статті заява про відновлення втраченого судового провадження подається заінтересованими особами до суду, який розглядав цю справу та ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі.

Такі судові рішення може ухвалити не тільки суд першої інстанції, що розглядав справу (статті 205, 208, 215 ЦПК), а й апеляційний чи касаційний суд (статті 314, 344 ЦПК). Однак, незважаючи на відсутність прямої вказівки в ЦПК (1618-15) , заява про відновлення втраченого судового провадження повинна подаватися до суду першої інстанції, оскільки саме в цьому суді формується та зберігається (зберігалася) справа. Це пов'язано і з тим, що справу розглядав суд першої інстанції, а апеляційне чи касаційне провадження є лише стадіями перегляду судового рішення навіть у разі ухвалення цими судами власного рішення по суті спору. Такий висновок узгоджується з позицією ВССУ, викладеною в ухвалі від 01 липня 2015 у справі № 6-13992св15, де зазначено, що відновлення втраченого судового провадження здійснюється місцевим судом, незалежно від того, на якій стадії розгляду (в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції) вона перебувала. Якщо необхідно здійснити апеляційний або касаційний розгляд справи, її матеріали після такого відновлення передаються місцевим судом відповідно до суду апеляційної або касаційної інстанції.

Водночас результати проведеного узагальнення засвідчили, що не всі суди дотримуються вимог статті 404 ЦПК щодо підсудності справ про відновлення втраченого судового провадження. Зокрема, існують випадки прийняття апеляційними судами до розгляду заяв про відновлення втраченого судового провадження та вирішення ними питання про відновлення такого провадження.

Так, рішенням Апеляційного суду Луганської області від 06 серпня 2015 року в справі № 410/601/13-ц (провадження № 22ц/782/428/15) задоволено заяву про відновлення втраченого судового провадження та відновлено повністю втрачене судове провадження № 22ц/782/4353/13 у цивільній справі № 410/601/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "С" про стягнення штрафних санкцій за договором підряду та за зустрічним позовом третьої особи із самостійними вимогами ТОВ "У" до ОСОБА_1, ТОВ "С", Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про розірвання договору підряду, зобов'язання вчинити дії. При цьому Апеляційний суд Луганської області з урахуванням того, що у втраченому провадженні остаточне рішення було ухвалене саме апеляційним судом, який змінив рішення суду першої інстанції, зробив висновок, що йому підсудна заява про відновлення втраченого провадження.

Зазначені вище правила щодо підсудності мають дотримуватися й у випадку, коли питання про відновлення втраченого судового провадження ініціюється судом на підставі статті 403 ЦПК (1618-15) .

Законодавець не деталізує, у яких випадках суд може бути ініціатором відновлення втраченого судового провадження, тому вирішення цього питання відбувається на розсуд суду. Водночас слід враховувати, що у випадку втрати судового провадження у суді першої інстанції, відновлення такого провадження має бути ініційоване судом першої інстанції, а коли судове провадження втрачено в апеляційній чи касаційній інстанції, то ініціатива в порушенні питання щодо відновленого судового провадження належить апеляційному або касаційному суду, який дає вказівки суду першої інстанції. Наприклад, у разі надходження апеляційної скарги на судове рішення та виявлення факту втрати судового провадження, у якому було ухвалене оскаржуване рішення, суд першої інстанції має ініціювати відновлення втраченого судового провадження.

Проте результати аналізу судової практики засвідчили, що в переважній більшості випадків суди першої інстанції після надходження апеляційної скарги на судове рішення у справі, матеріали якої втрачено, в порушення частини другої статті 296 ЦПК надсилали до суду апеляційної інстанції лише апеляційну скаргу без матеріалів справи, не вирішуючи питання про відновлення втраченого судового провадження.

Так, у справі № 2-4620/08 Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області після надходження апеляційної скарги на ухвалу про залишення позову без розгляду надіслав до Апеляційного суду Запорізької області лише матеріали апеляційної скарги, зазначивши у супровідному листі про неможливість надіслання матеріалів цивільної справи у зв'язку з її знищенням після закінчення строків зберігання.

Ухвалою від 29 квітня 2015 року Апеляційний суд Запорізької області (провадження № 22-ц/778/3474/15) на підставі частини сьомої статті 297 ЦПК повернув матеріали апеляційної скарги до суду першої інстанції для належного оформлення з наданням строку для усунення недоліків. В ухвалі апеляційний суд, зокрема, зазначив, що належні докази відсутності можливості відновлення втраченого судового провадження в порядку розділу ІХ ЦПК (1618-15) судом першої інстанції не надані.

Цікавим прикладом є ухвала Апеляційного суду Донецької області від 15 вересня 2015 року у справі № 6-149/09 (провадження № 22 ц/775/1018/2015), якою суд апеляційної інстанції повернув справу до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя у зв'язку з її неналежним оформленням для виконання вимог статті 403 ЦПК: відновлення втраченого провадження. При цьому в резолютивній частині ухвали безпосередньо вказано про необхідність вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження у встановлений в ухвалі строк.

Таким чином, судам першої інстанції при виявленні факту втрати матеріалів цивільної справи (в т.ч. у зв'язку із закінченням строків її зберігання) та необхідності здійснення апеляційного перегляду у такій справі слід ініціювати питання про відновлення втраченого судового провадження для надіслання належно оформленої справи до апеляційного суду на виконання частини другої статті 296 ЦПК. Такий висновок узгоджується з роз'ясненнями, що містяться у ППВСУ № 2 (v0002700-09) , відповідно до яких втрачене судове провадження за ініціативою суду може бути відновлене, коли це потрібно для вирішення іншої справи, надіслання справи до суду вищої інстанції тощо.

Якщо суд першої інстанції не ініціював питання про відновлення втраченого судового провадження та надіслав до суду апеляційної інстанції лише апеляційну скаргу без матеріалів справи, апеляційний суд не має можливості вирішити питання про відкриття апеляційного провадження, тому відповідно до частини сьомої статті 297 ЦПК має повернути матеріали справи для належного оформлення та вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження. Такий висновок узгоджується з правовою позицією ВССУ, викладеною в ухвалі від 05 серпня 2015 року в справі № 6-7938св15, де суд касаційної інстанції зазначив, що, повертаючи апеляційну скаргу з підстав відсутності достатніх матеріалів справи, необхідних для її розгляду, суд не виконав вимог частини сьомої статті 297 ЦПК та не вирішив питання про її повернення до суду першої інстанції для належного оформлення, а в разі необхідності і вирішення питання про відновлення втраченого провадження, як передбачено статтями 402- 408 ЦПК (1618-15) , та не роз'яснив права скаржнику подавати відповідну заяву.

Результати вивчення судової практики у зазначеній категорії справ засвідчили, що суди апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження в переважній більшості випадків застосовують частину сьому статті 297 ЦПК та повертають матеріали справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.

Так, Апеляційний суд Миколаївської області в ухвалі від 07 жовтня 2015 року в справі № 2-5524/2006 (провадження № 22 ц/784/2533/15), встановивши, що з суду першої інстанції надійшла лише апеляційна скарга з копією оскаржуваного рішення та з довідкою про знищення справи, зазначив, що відкриття провадження є передчасним і для об'єктивного розгляду апеляційної скарги необхідно відновити судове провадження у цій справі. Враховуючи зазначене, апеляційний суд ухвалив апеляційну скаргу з доданими матеріалами повернути до Ленінського районного суду м. Миколаєва для відновлення судом першої інстанції судового провадження у зазначеній справі.

Цікавою є ухвала Апеляційного суду Сумської області від 20 лютого 2014 року в справі № 2-1362/04 (провадження № 22-ц/788/399/14), в якій суд у зв'язку з тим, що матеріали справи містять лише копію оскаржуваного рішення, зазначив, що матеріали підлягають поверненню до суду першої інстанції для вирішення питання відновлення і оформлення втраченого судового провадження з обов'язковим формуванням окремої справи, яка повинна містити всі можливі до відновлення документи і докази, а також оригінал рішення суду, яке оскаржується.

Слід зауважити, що у наведених вище справах апеляційні суди, повертаючи неналежно оформлені матеріали справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження, правильно посилались на частину сьому статті 297 ЦПК. Водночас Апеляційний суд Миколаївської області в порушення вимог цієї статті в ухвалі не зазначив строк, протягом якого суд першої інстанції мав вирішити питання про відновлення втраченого судового провадження.

Під час підготовки узагальнення у практиці судів апеляційної інстанції було виявлено також випадки постановлення ухвал про повернення апеляційних скарг апелянтам у зв'язку з втратою судового провадження та роз'яснення їм права на звернення до суду першої інстанції з заявою про відновлення такого провадження та подання апеляційної скарги після вирішення цього питання.

Так, ухвалою від 16 грудня 2015 року в справі № 2/237/1755/13 (провадження № 22-ц/775/1271/2015) Апеляційний суд Донецької області у зв'язку з надходженням з суду першої інстанції лише матеріалів апеляційної скарги з додатками без цивільної справи повернув апеляційну скаргу апелянту та роз'яснив йому право на звернення до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з заявою про відновлення втраченого судового провадження та після вирішення цього питання право звернутися з апеляційною скаргою.

Крім того, Апеляційний суд Херсонської області, розглянувши заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (провадження № 88 ц/791/2/14) та встановивши, що матеріали справи знищені у зв'язку із закінченням терміну зберігання, постановив ухвалу від 31 січня 2014 року про повернення заяви заявнику, у якій зазначив, що заява про перегляд рішення за нововиявленими обставинами не може бути розглянута судом до відновлення судового провадження та роз'яснив заявнику право повторно звернутися з відповідною заявою, якщо перестануть існувати обставини, що є підставою для повернення заяви.

Під час підготовки узагальнення було також виявлено випадки, коли апеляційний суд після надходження апеляційної скарги без матеріалів справи відкривав апеляційне провадження з одночасним постановленням ухвали про його зупинення до вирішення питання про відновлення втраченого провадження.

Так, Апеляційний суд Чернігівської області у справі № 2-1926/2005 (провадження № 22-ц/795/820/2014) постановив ухвалу від 11 квітня 2014 року, якою зупинив апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 лютого 2005 року та повернув справу до цього суду для проведення дій з відновлення втраченого судового провадження.

Існують випадки, коли відновлення втраченого судового провадження може бути ініційоване та частково здійснене судом апеляційної або касаційної інстанції. Такі випадки можуть мати місце, якщо матеріали судової справи втрачено на стадії апеляційного або касаційного провадження.

Прикладом цього може слугувати справа № 490/2905/15-ц, матеріали якої разом з матеріалами касаційного провадження (№ 6-15693св14) було втрачено після призначення справи до касаційного розгляду. У зв'язку з цим ВССУ ухвалою від 29 січня 2015 року було відновлено втрачене судове провадження у частині касаційного провадження, яке разом з матеріалами справи, які збереглися, та матеріалами службової перевірки за фактом втрати судового провадження було направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження на підставі статей 402- 408 ЦПК (1618-15) .

Подібним прикладом є справа № 2-48/10/0408, яка після касаційного перегляду (провадження № 6-27688св11) була повернута судом першої інстанції до ВССУ для належного оформлення у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи оригіналів двох процесуальних документів суду касаційної інстанції (ухвала про призначення справи до судового розгляду та рішення). Проведеною перевіркою було встановлено, що зазначені документи було втрачено під час оформлення справи для її відправлення до суду першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, провадження за касаційною скаргою, рішення в Єдиному реєстрі судових рішень та встановивши зміст зазначених процесуальних документів, ВССУ рішенням від 8 серпня 2012 року відновив частину втраченого судового провадження - ухвалу та рішення суду касаційної інстанції з викладенням у резолютивній частині рішення їх повного тексту.

Підсудність справ про відновлення судового провадження, втраченого натимчасово окупованій території України або в районі проведення АТО, встановлюється нормами спеціального законодавства, а саме: Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) ( Закон № 1207-VII (1207-18) ) та Законом України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (1632-18) ( Закон №1632-VII (1632-18) ). На це також звертає увагу ВССУ в ухвалі від 01 липня 2015 року у справі № 6-13992св15, де зазначає, що, якщо місцевий суд (якому згідно зі статтею 404 ЦПК підсудна заява про відновлення втраченого судового провадження) знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, то відновлення втраченої справи здійснюється судом за територіальною підсудністю судових справ, визначеною згідно з нормами зазначених Законів (стаття 12 Закону № 1207-VII (1207-18) або статті 1, 3 Закону № 1632 VII).

Результати вивчення судової практики у цій категорії справ засвідчили відсутність проблем під час визначення підсудності справ відповідно до Закону № 1207-VII (1207-18) , статтею 12 якого чітко встановлено, що у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, розгляд підсудних їм цивільних справ здійснюється місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва. На підставі цієї норми у разі надходження заяв про відновлення втраченого судового провадження Апеляційний суд міста Києва своєю ухвалою визначає підсудність такої заяви одному з районних судів міста Києва та надсилає йому матеріали заяви для розгляду.

Разом з тим під час підготовки узагальнення було виявлено наявність неоднакового застосування судами Закону № 1632-VII (1632-18) під час визначення підсудності заяв про відновлення судового провадження, втраченого на території проведення АТО.

Статтею 1 Закону № 1632-VII передбачено особливості визначення територіальної підсудності в районі проведенняантитерористичної операції. Так, у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції цією статтею передбачено зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних таким судам, та забезпечення їх розгляду місцевими загальними судами, апеляційними судами, що визначаються головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Під час вирішення такими судами питання про підсудність їм заяви про відновлення втраченого судового провадження слід враховувати, що забезпечення розгляду справ передбачає як розгляд та вирішення справ по суті, так і розгляд усіх інших процесуальних питань, з якими законодавство пов'язує реалізацію громадянами та юридичними особами права на доступ до суду. Зокрема, це стосується і процесуальних питань, які виникають після ухвалення судового рішення у справі, у тому числі відновлення втраченого судового провадження.

Таким чином, у разі, якщо є необхідність у вирішенні процесуальних питань, які виникають після ухвалення судового рішення у справі, матеріали якої не передано до суду відповідно до підсудності,встановленої Законом № 1632-VII (1632-18) , та прийнятими на його виконання розпорядженнями Голови ВССУ, такі питання можуть бути вирішені шляхом застосування механізму відновлення втраченого судового провадження.

Разом із тим під час підготовки цього узагальнення було виявлено випадки повернення заяв про відновлення втраченого судового провадження та відмови в задоволенні таких заяв місцевими судами Донецької та Луганської областей (яким визначено територіальну підсудність справ у зв'язку з припиненням діяльності судів, розташованих на території АТО) через порушення правил підсудності.

Так,Костянтинівськийміськрайоннийсуд Донецької області в рішенні від 03 червня 2015 року у справі № 233/4733/15-ц про відмову в задоволенні заяви про відновлення втраченого судового провадження зазначив, що заяви щодо питань, які суд вирішує після ухвалення остаточного судового рішення (заяви про ухвалення додаткового судового рішення, роз'яснення судового рішення, виправлення описки в судовому рішенні, у виконавчому документі, про видачу копій рішень, про відновлення втраченого судового провадження в цивільних справах тощо), на стадії виконання судового рішення, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про видачу виконавчого документа є непідсудними стосовно їх розгляду судам, визначеним Законом № 1632-VII (1632-18) . У зв'язку з цим суд зробив висновок, що такі заяви підлягають поверненню заявнику відповідно до правил, встановлених пунктом 4 частини третьої статті 121 ЦПК, з роз'ясненням, що розгляд таких документів належить до повноважень відповідних місцевих судів, розташованих у районі проведення антитерористичної операції, після відновлення їхньої роботи.

Апеляційний суд Донецької області 23 вересня 2015 року ухвалив нове рішення у цій справі, яким скасував рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 03 червня 2015 року та частково задовольнив заяву про відновлення втраченого судового провадження, відновивши повний зміст рішення Дебальцевського міського суду Донецької області від 27 лютого 2007 року. Скасовуючи рішення першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що якщо місцевий суд знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, то відновлення втраченої справи здійснюється судом за територіальною підсудністю судових справ, визначеною згідно зі статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" або статтями 1, 3 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції".

У зазначеному випадку апеляційний суд правильно скасував рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, зробивши висновок про незаконність та необґрунтованість цього рішення. Водночас, відновивши частково втрачене судове провадження (в частині рішення суду першої інстанції), апеляційний суд порушив вимоги статті 404 ЦПК, якою встановлено підсудність справ про відновлення втраченого судового провадження судам першої інстанції. Однак, враховуючи заявлену мету відновлення втраченого судового провадження - отримання соціальних виплат на недієздатну доньку, а також ту обставину, що втрата провадження мала місце у зв'язку з проведенням АТО, постановлення апеляційним судом такого рішення відповідає положенням Конституції України (254к/96-ВР) та статті 6 Конвенції в частині гарантування кожному права на судовий захист.

Іншим прикладом є ухвала Рубіжанського міського суду Луганської області від 28 листопада 2014 рокув справі № 425/2896/14-ц, в якій зазначено, що заяви щодо питань, які суд вирішує після ухвалення остаточного судового рішення, є непідсудними стосовно їх розгляду судам, визначеним Законом № 1632-VII (1632-18) . Розгляд таких заяв належить до повноважень відповідних місцевих судів, розташованих у районі проведення антитерористичної операції, лише після відновлення їхньої роботи. Цією ухвалою Рубіжанський міський судЛуганської області повернув заяву про відновлення втраченого судового провадження у зв'язку з непідсудністю справи судуі роз'яснив заявнику, що він має право звернутись з цією заявою до Первомайського міського суду Луганської області після відновлення його роботи.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 березня 2015 року (провадження № 22ц/790/1756/15) ухвалу Рубіжанського міського суду Луганської області було скасовано та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому в ухвалі Апеляційний суд Харківської області вказав на безпідставність повернення заяви про відновлення втраченого судового провадження, оскільки Рубіжанському міському суду Луганської області визначена територіальна підсудність Первомайського міського суду Луганської області.

Разом з тим результати проведеного узагальнення засвідчили, що така судова практика є незначною і більшість судів, яким Законом № 1632-VII (1632-18) та розпорядженнями Голови ВССУ визначено територіальну підсудність справ, приймають до розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження в цивільних справах, розгляд яких закінчено розташованими у районі проведення АТО місцевими судами.

3. Проблеми правозастосовного характеру у справах цієї категорії, які виникають на стадії до судового розгляду

Реєстрація та облік справ і матеріалів, що розглядаються місцевим загальним судом, у тому числі справ за заявами про відновлення втраченого судового провадження, здійснюються відповідно до Інструкції з діловодства та Положення про АСДС.

Пунктом 2.14 Інструкції з діловодства та п. 2.2.4 Положення про АСДСпередбачено, що кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер, який формується АСДС автоматично в суді першої інстанції та залишається незмінним незалежно від проходження справи в інстанціях. Цей номер повинен обов'язково вказуватися судами всіх інстанцій в судовому рішенні. Номер справи має такий формат: код суду першої інстанції (три цифри) / номер судової справи за порядком у поточному році / рік реєстрації (дві цифри).

В АСДС також формується номер провадження судової справи, який містить індекс, код суду, порядковий номер справи у поточному році, рік реєстрації, інші дані, необхідні для діловодства відповідного суду. При цьому відповідно до п. 2.15 Інструкції з діловодства справи за заявами про відновлення втраченого судового провадження реєструються та обліковуються у місцевому загальному суді згідно з індексом провадження "2-в".

Враховуючи зазначене, реєстрація та облік заяви про відновлення втраченого судового провадження має обліковуватись за раніше присвоєним єдиним унікальним номером справи та номером провадження з індексом "2-в".

Водночас з матеріалів, які надійшли для узагальнення, вбачається, що на практиці суди часто не дотримуються вимог Інструкції з діловодства та Положення про АСДС, здійснюючи облік заяв про відновлення втраченого судового провадження за новим номером цивільної справи та номером провадження з індексом "2-в", тобто фактично формують нову цивільну справу.

Прикладом може слугувати справа про відновлення втраченого судового провадження (єдиний унікальний номер 2-656/2011) за заявою С.Н.М., якій Рубіжанським міським судом Луганської області було присвоєно № 425/1097/16-ц, а провадження у справі зареєстровано за № 2 в/425/8/16.

Слід зауважити, що згадані вимоги щодо збереження єдиного унікального номера справи мають дотримуватись також у випадку, якщо відновлення втраченого судового провадження ініційоване судом.

Результати проведеного узагальнення також засвідчили, що суди не завжди дотримуються вимог Положення про АСДС під час здійснення розподілу між суддями заяв про відновлення втраченого судового провадження. Відповідно до п. 2.3.44 Положення про АСДС заяви про відновлення втраченого судового провадження передаються раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) за винятком випадків відсутності такого судді (п. 2.3.47 Положення про АСДС). З досліджених матеріалів справ про відновлення судового провадження вбачається, що в деяких випадках у разі надходження відповідної заяви визначення судді для її розгляду здійснюється автоматизованою системою в загальному порядку шляхом автоматизованого розподілу під час реєстрації такої заяви. Про це свідчать протоколи автоматизованого розподілу судової справи між суддями, які містяться в матеріалах окремих справ.

Водночас передбачений п. 2.3.44 Положення про АСДС порядок розподілу заяв про відновлення втраченого судового провадження не застосовується у випадку, якщо заява про відновлення втраченого провадження подається до суду, якому згідно із Законом № 1207-VII (1207-18) або Законом № 1632-VII (1632-18) визначено територіальну підсудність справ. У таких випадках на підставі п. 2.3.47 Положення про АСДС автоматизований розподіл таких судових справ має здійснюватися в загальному порядку за правилами, визначеними Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду.

Як вже зазначалося, у статті 403 ЦПК, передбачено можливість відновлення втраченого судового провадження за ініціативою суду, але не конкретизовано, у яких випадках суд має право ініціювати вирішення цього питання. У ППВСУ № 2 (v0002700-09) з цього питання зазначено лише, що втрачене судове провадження може бути відновлене за ініціативою суду, коли це потрібно для вирішення іншої справи, надіслання справи до суду вищої інстанції тощо. У зв'язку з відсутністю законодавчого врегулювання цього питання та чітких роз'яснень з цього приводу на практиці існують випадки, коли за наявності необхідності у відновленні втраченого судового провадження суди не порушують це питання за відсутності заяви зацікавленої особи, поданої в порядку статей 403- 405 ЦПК (1618-15) .

Так, Приморський районний суд м. Одеси, розглянувши питання про відновлення втраченого у зв'язку із закінченням строку зберігання судового провадження у цивільній справі № 2-7669/04, постановив ухвалу від 15 травня 2015 року про відмову у відкритті провадження (провадження № 2в/522/8/15). Ухвалу суд мотивував тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які заяви від сторін у справі про відновлення втраченого судового провадження, а за ініціативою суду провадження не може бути поновленим, так як згідно з архівними даними цивільна справа № 2-7669/04 знищена за спливом терміну зберігання. При цьому суд залишив поза увагою запит апеляційного суду Одеської області про необхідність надання цієї справи для огляду в межах іншої справи.

Крім того, досить показовою є ухвала Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 серпня 2015 року про відмову у відкритті провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження, де зазначено, що до суду не звертались особи, які брали участь у справі, відсутні адреси сторін і, крім того, суд не вбачає підстав для відновлення судового провадження за ініціативою суду.

Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції фактично проігнорував лист Апеляційного суду Донецької області про витребування справи (матеріали якої втрачено) для розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Крім того, як вже зазначалося вище, суди часто всупереч роз'ясненням ВСУ не ініціюють питання про відновлення втраченого провадження у зв'язку з поданням апеляційної скарги на судове рішення, постановлене у такому провадженні, та необхідністю надіслання справи до суду апеляційної інстанції. У таких випадках суди першої інстанції в порушення частини сьомої статті 297 ЦПК надсилають до апеляційного суду лише матеріали апеляційної скарги та повідомляють про те, що матеріали справи втрачено. Лише після повернення апеляційним судом неналежно оформлених матеріалів справи для вирішення питання про відновлення втраченого провадження суди ініціюють і вирішують це питання.

У зв'язку з цим та з огляду на відсутність у законодавстві переліку підстав для ініціювання судом питання про відновлення втраченого судового провадження, слід наголосити, що ініціювання судом питання про відновлення втраченого судового провадження може мати місце у всіх випадках, коли це є необхідним для захисту прав та інтересів осіб, які брали участь у справі або чиїх прав та обов'язків вона безпосередньо стосується.

Результати опрацювання надісланих судами матеріалів для проведення узагальнення свідчать про те, що в більшості випадків суди ініціювали відновлення втраченого судового провадження за наявності заяв про вчинення процесуальних дій, пов'язаних з таким провадженням (виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, роз'яснення судового рішення, його апеляційне оскарження та перегляд за нововиявленими обставинами, скасування заходів забезпечення позову, які було застосовано в межах втраченого провадження, видача дубліката виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення тощо).

У зв'язку з цим у судів часто виникає питання щодо можливості за наявності заяви про вчинення процесуальних дій, пов'язаних з втраченим судовим провадженням, вирішення таких процесуальних питань одночасно з відновленням втраченого судового провадження. Слід зауважити, що вирішення цього питання має здійснюватись судами з урахуванням роз'яснень, викладених у пункті 18 постанови пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами". ВССУ у цій постанові зазначив, що заява про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами підлягає розгляду в одному провадженні зі справою, в якій ухвалено судове рішення, а якщо справа не збереглася, заяву може бути розглянуто лише після відновлення судового провадження в порядку, визначеному розділом IX ЦПК (1618-15) .

Такий підхід має застосовуватись судами не лише за необхідності відновлення втраченого судового провадження для розгляду заяви про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами, а й інших процесуальних питань, пов'язаних з втраченим провадженням. Тобто відкрите за заявою особи провадження у справі, зокрема, про виправлення описки у судовому рішенні, про скасування заходів забезпечення позову, видачі дубліката виконавчого документа тощо, має бути зупинене до вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження. Звертаємо увагу, що неприпустимим є вирішення зазначених процесуальних питань та питання про відновлення втраченого судового провадження одним процесуальним документом.

Такої помилки припустився Свердловський міський суд Луганської області у справі № 427/7313/16-ц (провадження № 2-в/408/9/16), ухваливши 21 березня 2016 року рішення, яким заяву Щ.А.В. про відновлення втраченого судового провадження у справі № 427/7313/13-ц та видачу дубліката виконавчого листа у цій справі задоволено. Окрім іншого, суд не врахував, що питання про видачу дубліката виконавчого документа за змістом пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК вирішується шляхом постановлення ухвали, а не рішення.

Як приклад правильного вирішення зазначених питань слід навести справу Рубіжанського міського суду Луганської області № 425/4468/15-ц (провадження № 6/425/1/16) за заявою про видачу дубліката судового наказу та поновлення пропущеного строку для його пред'явлення, в якій суд ухвалою від 11 січня 2016 року зупинив провадження, одночасно ініціювавши питання про відновлення втраченого цивільного провадження у справі № 2-1140/201 з переданням канцелярії суду копії ухвали для реєстрації цивільної справи про відновлення втраченого судового провадження.

У судовій практиці існують також випадки, коли заявник подає до суду одну заяву про відновлення втраченого судового провадження і про вчинення процесуальної дії, пов'язаної з втраченим провадженням (зазвичай про видачу дубліката виконавчого листа). У такому випадку ці питання також не можуть розглядатись в одному провадженні з ухваленням одного рішення. Так, у справі № 409/1548/16-ц (провадження № 2-в/409/63/16) Білокуракинський районний суд Луганської області, розглянувши заяву про відновлення втраченого судового провадження, у якій заявниця також просила видати дублікат втраченого виконавчого листа, визнав недоцільним розгляд цих питань в одному провадженні. Керуючись згаданими роз'ясненнями ВССУ, суд зробив висновок, що вказані вимоги можуть бути роз'єднані у самостійні провадження, оскільки їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи, у зв'язку з чим визнав за необхідне виділити заяву про видачу дубліката втраченого виконавчого листа в самостійне провадження. У зв'язку з цим суд ухвалив заявлені вимоги роз'єднати у самостійні провадження. При цьому вимогу про відновлення втраченого провадження ухвалив продовжити у цьому провадженні, а вимогу про видачу дубліката виконавчого листа - передати до канцелярії суду для виконання вимог статті 11-1 ЦПК.

Аналіз судової практики у такій категорії справ засвідчили, що в багатьох випадках відкриття провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження здійснюється за наявності прямої вказівки апеляційного суду щодо необхідності відновлення втраченого провадження для забезпечення розгляду апеляційної скарги на судове рішення, постановлене у такому провадженні. Крім того, у судовій практиці мають місце випадки відновлення провадження з ініціативи суду у разі одночасної втрати великої кількості судових проваджень внаслідок аварій техногенного характеру (наприклад, пожежа, затоплення приміщення), а також умисних протиправних дій окремих осіб (наприклад, підпал приміщення суду Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області).

У зв'язку з відсутністю законодавчого врегулювання існує неоднакова практика судів щодо процесуального оформлення ініціативи суду про відновлення втраченого судового провадження. Зокрема, в одних випадках відкриття провадження у справі здійснювалось суддею на підставі окремого наказу голови суду (низка справ Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області), в інших випадках - на підставі заяви керівника апарату суду (справа № 636/2751/2014 Чугуївського міського суду Харківської області). Також в одній із справ приводом для відновлення втраченого судового провадження був акт службової перевірки за фактом відсутності оригіналів документів у матеріалах справи, який містив висновок про необхідність відновлення втрачених матеріалів справи. При цьому питання про відновлення частково втраченого судового провадження вирішувалось суддею, у провадженні якого знаходилась справа, без постановлення ухвали про відкриття провадження (справа № 2218/16732/2012 Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області).

Так, Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у зв'язку зі знищенням великої кількості матеріалів справ внаслідок пожежі у приміщенні суду під час подій початку 2014 року відновлення втрачених матеріалів справ здійснюється на підставі окремих наказів голови суду. Такі накази було видано головою суду щодо відновлення, зокрема, справи № 2 1115/11 за позовом А.О.М. до В.А.Є. про стягнення аліментів та справи № 2-н-3437/2011 за заявою Т.Н.М. до ПП "О" про видачу судового наказу щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

У згаданій справі Чугуївського міського суду Харківської області № 636/2751/2014 (провадження № 2-в/636/1/14) керівником апарату цього суду за дорученням зборів суддів було подано заяву про відновлення втраченого судового провадження (в порядку розділу ІХ ЦПК (1618-15) ). На підставі цієї заяви керівника апарату суду в справі було відкрито провадження і рішенням від 24 січня 2014 року відновлено провадження у цивільній справі № 2036/1886/2012 за позовом М.Ю.О. до ПАТ "СК "П" про стягнення належного страхового відшкодування та моральної шкоди.

Враховуючи наявність неоднакової практики щодо порядку ініціювання судом відновлення втраченого судового провадження, слід зазначити, що у разі, якщо є привід для відновлення втраченого судового провадження (наприклад, акт службової перевірки, яким встановлено факт втрати судового провадження, довідка з архіву суду щодо знищення матеріалів справи у зв'язку із закінченням строку зберігання тощо) правильним вбачається застосування за аналогією п. 2.3.44 Положення про АСДС та ініціювання справи про відновлення втраченого судового провадження з обов'язковим постановленням ухвали про відкриття провадження суддею, у провадженні якого знаходилась справа. У разі якщо передача цього питання для вирішення раніше визначеному у справі судді є неможливою у зв'язку з його відсутністю, справа розподіляється між суддями в загальному порядку за правилами, визначеними Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду.

Як приклад правильного вирішення цього питання можна навести справу Деснянського районного суду м. Чернігова, де відновлення матеріалів справи № 2/750/1/13 (провадження № 2/7584/11), факт втрати яких встановлено за результатами службової перевірки, було ініційоване з постановленням ухвали про відкриття провадження (№ 2 в/750/1/14) суддею цього суду, у якого ця справа раніше перебувала на розгляді.

Відповідно до статті 403 ЦПК втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі.Тлумачення зазначеної норми у сукупності з положеннями статті 26 ЦПК, де визначено склад осіб, які беруть участь у справі, дозволяє дійти висновку, що заява про відновлення втраченого судового провадження подається особами, які мали конкретний процесуальний статус у втраченому провадженні як позивач, відповідач, третя особа, представник, заявник або заінтересована особа, а також як орган та особа, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. При цьому звертаємо увагу, що немає ніякого значення, який саме процесуальний статус з числа осіб, які брали участь у справі, мав заявник.

Разом з тим результати проведеного узагальнення засвідчили наявність у судів різних підходів до визначення кола осіб, які мають право ініціювати питання про відновлення втраченого судового провадження, що зумовлено неоднаковим розумінням зазначених норм ЦПК (1618-15) .

Зокрема, неоднаковим є підхід судів щодо права прокурора ініціювати питання про відновлення втраченого судового провадження, у тому числі у випадку, якщо він не брав участі у розгляді відновлювальної справи.

Так, під час розгляду Дніпровським районним судом м. Херсона справи № 666/6814/14 ц про відновлення втраченого судового провадження за заявою ВАТ "ХБК" заступником прокурора Херсонської області було подано заяву про вступ прокурора у розгляд справи з метою захисту інтересів держави. Ухвалою від 12 лютого 2015 року заяву ВАТ "ХБК" про відновлення втраченого судового провадження залишено без задоволення у зв'язку з тим, що зібраних матеріалів недостатньо для точного відновлення втраченого судового провадження.

Заступником прокурора Херсонської області зазначену ухвалу Дніпровського районного суду м. Херсона було оскаржено в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі прокурора, зокрема, зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив прокурору у наданні можливості здійснювати захист інтересів держави у цій справі. При цьому будь-яких процесуальних рішень з цього приводу суд не ухвалював.

Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 26 лютого 2015 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Херсонської області, який діє в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України у Херсонській області, зазначивши, що підстав для повернення скарги особі, що її подала, або залишення скарги без руху не вбачається. Ухвалою від 09 квітня 2015 року суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу, скасувавши ухвалу суду першої інстанції та направивши справу для продовження розгляду.

Проаналізувавши повноваження, якими прокурор наділений процесуальним законодавством та Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ "Про прокуратуру" (1697-18) ( Закон № 1697-VІІ (1697-18) ) з метою представництва інтересівгромадянина або держави в суді, враховуючи, що відновлення провадження не є стадією процесу, слід дійти висновку, що у разі якщо прокурор брав участь у розгляді справи, подавши заяву в інтересах певної особи, користуючись процесуальними правами цієї особи (частина перша статті 46 ЦПК), то він має право ініціювати питання про відновлення втраченого судового провадження.

З урахуванням положень статей 26, 38, 44 ЦПК правом подання заяви про відновлення втраченого судового провадження наділений і представник особи.

Разом з тим під час підготовки цього узагальнення у судовій практиці було виявлено випадки неправильного застосування зазначених норм ЦПК (1618-15) , наслідком чого було повернення судом заяви про відновлення втраченого судового провадження представнику особи, яка брала участь у справі, у зв'язку з відсутністю у нього повноважень на подання такої заяви.

Так, в ухвалі Харківського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2015 року про повернення заяви про відновлення втраченого судового провадження зазначено, що заявником у справі про відновлення втраченого судового провадження є представник З.А.Ю. - Г.О.О., який не є особою, що брала участь у справі за позовом З.А.Ю. до Акціонерної компанії "Харківобленерго" про стягнення матеріальної та моральної шкоди. З наданого до заяви договору між З.А.Ю. та адвокатом Г.О.О. не вбачається у останнього права підпису та подання від імені З.А.Ю. до суду позовів або заяв будь-якого змісту.

Апеляційний суд Харківської області з таким висновком суду першої інстанції не погодився і 18 листопада 2015 року скасував ухвалу Харківського районного суду Харківської області, зазначивши у своїй ухвалі, що між Г.О.О. та З.А.Ю. було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого представнику надані всі права, передбачені чинним законодавством України для представника та захисника особи, інтереси якої представляє адвокат. Текст договору не містить будь-яких застережень щодо обмеження Г.О.О. у його діях, як представника, а відтак, він має ті ж права, що й сторона у справі. Суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про відсутність у Г.О.О. права звернутись до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження в інтересах З.А.Ю., оскільки такий обсяг повноважень охоплюються змістом укладеного договору, а також не суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Таким чином, якщо у документі, що посвідчує повноваження представника, немає відповідного застереження, такий представник має право від імені особи, яку представляє, подавати до суду заяву про відновлення втраченого судового провадження.

Стаття 37 ЦПК передбачає процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір. При цьому суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу, а всі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Слід зауважити, що деякі суди в порушення статті 37 ЦПК відмовляють у відкритті провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження за заявою правонаступників осіб, які брали участь у справі. Так, у справі № 644/6366/14-ц ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2014 року заявнику було відмовлено у відкритті провадження про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-629/1957 за позовом С.М.М. до С.С.Т. про визнання права власності на 1/2 частину спірного будинку. В ухвалі суд зазначив, що заявник не є стороною у справі, а сторони у справі, яку просять відновити, померли та спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Апеляційний суд Харківської області 08 жовтня 2014 року скасував ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова та направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. При цьому апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що, відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою К.Н.С. про відновлення втраченого судового провадження, суд першої інстанції не звернув увагу на роз'яснення, надані у п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) , згідно з якими втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі (їх правонаступників), або за ініціативою суду. Заявниця є правонаступником померлої С.М.М. та не позбавлена права на звернення в суд з заявою про відновлення втраченого судового провадження.

Досить дискусійним та неоднозначним у судовій практиці, незважаючи на норму статті 403 ЦПК, є питання щодо права особи, яка не брала участі у справі, подати заяву про відновлення втраченого судового провадження, якщо суд вирішив питання про її права і обов'язки. Деякі суди відкривають провадження та ухвалюють рішення за заявами таких осіб про відновлення втраченого судового провадження, інші - відмовляють у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК).

Так, Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 19 червня 2015 року відмовив у відкритті провадження у справі за заявою П.С.В. про відновлення втраченого судового провадження. Ухвалу суд мотивував тим, що заявник не наводить підстав про те, що він був стороною у справі, провадження в якій просить поновити. Отже, заявник позбавлений можливості захищати свої права та інтереси в межах вказаного провадження, а вправі звертатись до суду з окремою заявою.

Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року в справі № 639/4593/14-ц (провадження № 2-в/639/1/14) заявнику відмовлено у відкритті провадження за заявою П.В.П. про відновлення втраченого судового провадження. Судом було встановлено, що заявник звернувся до суду із зазначеною заявою у зв'язку з необхідністю відновлення втраченого судового провадження у справі № 2 1506/01 в частині ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.01.2000 про скасування ухвали цього суду від 19.01.2000, про накладання арешту на квартиру, співвласником якої він є. У квітні 2014 року він звернувся до нотаріальної контори з питання відчуження цього майна, проте йому було відмовлено в зв'язку з арештом на вказану квартиру ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 січня 2000 року. У матеріалах архівної справи (№ 2-1506/1), що зберігається в архіві Жовтневого районного суду м. Харкова, відсутні документи, що стосуються накладення арешту на квартиру.

Відмову у відкритті провадження за заявою заявника про відновлення втраченого судового провадження суд, зокрема, мотивував тим, що як вбачається з матеріалів та зазначається заявником, він не є особою, яка брала участь у справі.

Водночас у судовій практиці непоодинокими є й протилежні приклади, коли суди відновлюють втрачене судове провадження за власною ініціативою, якщо таке відновлення є необхідним для захисту прав особи, яка не брала участі у справі, але в якій суд вирішив питання про її права і обов'язки.

Так, рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 13 травня 2015 року задоволено заяву В.В.Ф. про відновлення втраченого судового провадження за ініціативою суду та відновлено судове провадження в частині, що необхідна для розгляду апеляційної скарги. Рішення ґрунтувалось на тому, що В.В.Ф. подала апеляційну скаргу на рішення суду у справі № 2 180/05 про встановлення факту прийняття спадщини, оскільки цим рішенням порушуються її права, хоч вона й не брала участі у справі.

Також за ініціативою Московського районного суду м. Харкова (справа № 643/8173/15-ц, провадження № 2-в/643/3/15) відновлено судове провадження у справі за позовом Б.Ю.В. до М.С.С. про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди в частині ухвали про накладення арешту на автомобіль, який належить М.С.С. Рішення мотивоване тим, що банком (який не брав участі у справі) було подано апеляційну скаргу на зазначену ухвалу.

Як приклад слід також навести справу про відновлення втраченого судового провадження у справі № 267/8051/13-ц.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 04 грудня 2015 року заяву П.Г.Є. про відновлення втраченого судового провадження у справі № 267/8051/13-ц повернуто заявнику. Повертаючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що з заяви та доданої до неї матеріалів встановлено, що заявник не була стороною у справі № 267/8051/13-ц, а тому відповідно до статті 403 ЦПК її заява про відновлення зазначеного судового провадження підлягає поверненню.

Заявником оскаржено зазначену ухвалу в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі П.Г.Є. просила ухвалу суду скасувати та зобов'язати Краматорський міський суд Донецької області ініціювати відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 267/8051/13-ц.

Апеляційним судом Донецької області ухвалу суду першої інстанції скасовано з передачею питання про ініціювання судом відновлення провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення Краматорського міського суду Донецької області, апеляційний суд зазначив, що відновлення втраченого судового провадження П.Г.Є. необхідно для апеляційного оскарження ухвали Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 грудня 2013 року у справі № 267/8051/13-ц. Повертаючи заяву П.Г.Є., суд першої інстанції не врахував, що заявниця просила суд ініціювати відновлення провадження у справі, тобто просила суд скористатися своїми дискреційними повноваженнями та за ініціативою суду вирішити питання про відновлення втраченого судового провадження, оскільки це потрібно для надсилання справи до суду апеляційної інстанції для вирішення її апеляційної скарги на ухвалу Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 грудня 2013 року. В порушення статті 403 ЦПК суд першої інстанції не вирішив клопотання заявника про ініціювання судом відновлення провадження у справі з урахуванням заяви П.Г.Є. та наданих нею документів, повернув її заяву про відновлення втраченого судового провадження.

З огляду на те, що норма статті 403 ЦПК не передбачає можливості подання заяви про відновлення втраченого судового провадження особами, які не брали участі у справі, то наступають наслідки, передбачені пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК (відмова у відкритті провадження у справі), а якщо таку заяву подано особою, яка не має повноважень на звернення до суду та на ведення справи, то застосовуються положення, передбачені пунктом 3 частини третьої статті 121 ЦПК (повернення заяви).

Водночас слід наголосити на доцільності внесення змін до статті 403 ЦПК шляхом розширення передбаченого нею кола суб'єктів, що мають право ініціювати питання про відновлення втраченого судового провадження, та за аналогією з правом апеляційного та касаційного оскарження (частина перша статті 292, частина перша статті 324 ЦПК) надати таке право особам, які хоч і не брали участі у справі, але суд у провадженні, матеріали якого втрачено, вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Статтею 405 ЦПК передбачено вимоги до змісту заяви про відновлення втраченого судового провадження. Так, відповідно до частини першої цієї статті у заяві повинно бути зазначено:

про відновлення якого саме провадження просить заявник;

чи було у справі ухвалено рішення по суті справи або постановлена ухвала про закриття провадження;

якою саме особою з числа осіб, які брали участь у справі, був заявник;

хто конкретно і в якості кого брав участь у справі, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб;

що відомо заявнику про обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій документів провадження або відомостей щодо них;

поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним;

для якої мети необхідне їх поновлення.

Водночас, вирішуючи питання про відповідність заяви про відновлення втраченого судового провадження вимогам закону, суди повинні враховувати не лише встановлені статтею 405 ЦПК вимоги до такої заяви, а й загальні вимоги, передбачені статтею 119 ЦПК, оскільки, як вже зазначалося, на цей вид провадження поширюються загальні правила здійснення судочинства, крім особливостей, встановлених розділом ІХ ЦПК (1618-15) .

Результати надісланих для проведення узагальнення матеріалів цивільних справ засвідчили, що заяви про відновлення втраченого судового провадження часто не відповідають вимогам статті 405 ЦПК. Найбільш поширеними недоліками таких заяв є відсутність у них відомостей щодо місця проживання чи місцезнаходження осіб, які брали участь у справі, не зазначення переліку документів, поновлення яких заявник вважає необхідним, а також мети їх поновлення.

За наявності у заяві про відновлення втраченого судового провадження зазначених недоліків суди, як правило, постановляють ухвалу про залишення заяви без руху на підставі статті 406 ЦПК, якою передбачено наслідки недодержання вимог до змісту заяви. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що якщо у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості, необхідні для його відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків. Слід зауважити, що цією статтею не передбачено наслідків для заявника у разі, якщо недоліки заяви про відновлення втраченого судового провадження ним не будуть усунуті. Правильною є практика судів, які в таких випадках, застосовуючи аналогію зі статтею 121 ЦПК, повертають таку заяву заявнику.

Так, у справі № 645/2892/14-ц (провадження № 2-в/645/2/14) Фрунзенським районним судом м. Харкова постановлено ухвалу від 03 квітня 2014 року про залишення заяви Г.О.І. без руху з наданням строку для усунення недоліків. Ухвалу мотивовано тим, що зі змісту заяви Г.О.І. не встановлено хто конкретно і в якості кого брав участь у справі. Заява не містить даних про місце проживання чи місце знаходження осіб, які брали участь у справі. Не зрозуміло, що відомо заявнику про обставини втрати провадження, чи втрачено воно в повному обсязі чи збереглися в архіві суду окремі документи у справі. На підтвердження вказаних обставин не надана відповідна довідка архіву суду. В заяві не зазначено які саме документи слід поновлювати та для якої мети.

Ухвалою цього суду від 30 квітня 2014 року заяву визнано неподаною та повернуто заявнику у зв'язку з тим, що у встановлений строк недоліки заяви усунуто не було.

Як вбачається зі змісту статті 406 ЦПК наявність у заяві відомостей щодо мети відновлення втраченого судового провадження є визначальним для оцінки судом відповідності такої заяви вимогам закону та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Це обумовлено тим, що мета відновлення втраченого судового провадження має бути пов'язана із захистом прав та інтересів заявника, а від самої мети відновлення може залежати обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягатимуть відновленню.

Як вже зазначалося, відсутність у заяві посилання на мету відновлення провадження відповідно до частини першої статті 406 ЦПК є підставою для залишення заяви без руху. Суди в цілому правильно застосовують зазначену статтю, однак існують випадки, коли суди помилково приходять до висновку про відсутність у заяві відомостей про мету відновлення втраченого судового провадження.

Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2014 року в справі № 22-ц/796/3506/14 скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року про повернення заявнику заяви про відновлення втраченого судового провадження у справі № 2-1446/2001, а питання передано на новий розгляд до того ж суду першої інстанції. Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості, необхідні для його відновлення. Як вбачається з матеріалів справи, заявник у заяві зазначив, що відновлення втраченого провадження є необхідним для реалізації права на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2001 року. Проте ухвалою цього суду від 29 жовтня 2013 року заява безпідставно залишена без руху з посиланням на те, що у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомостей, необхідних для його відновлення. На виконання цієї ухвали було подано нову редакцію заяви, в якій повторно зазначено, що метою відновлення втраченого провадження є апеляційне оскарження судового рішення, яке було прийнято за результатами розгляду цивільної справи № 2-1446/2001, яка була знищена, а відсутність цивільної справи позбавляє суд апеляційної інстанції можливості розглянути апеляційну скаргу заявника на вказане рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 406 ЦПК,якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі про відновлення провадження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.

Так, Іванівський районний суд Одеської області у справі № 499/1671/13-ц (провадження № 2-в/499/1/13), оцінюючи мету щодо звернення заявника до суду з заявою про відновлення втраченого провадження (оскарження за нововиявленими обставинами постановлених у справі окремих ухвал щодо нього) та пов'язаність звернення із захистом його прав та інтересів, й можливістю оскарження таких ухвал у зв'язку із нововиявленими обставинами, констатував, що звернення Д.В.Є. з заявою не можна пов'язувати з захистом його прав та інтересів, оскільки перегляд окремих ухвал суду за нововиявленими обставинами положення частини першої статті 361 ЦПК не передбачають.З урахуванням зазначеного Іванівський районний суд Одеської області ухвалою від 01 листопада 2013 року залишив заяву про відновлення втраченого провадження без розгляду на підставі частини другої статті 406 ЦПК.

Водночас на практиці існують випадки необґрунтованої відмови судами першої інстанції у відкриттіпровадження у справі про відновлення провадження або залишення заяв без розгляду. Однак апеляційні суди, як правило, скасовують постановлені у таких випадках ухвали місцевих судів.

Так, у травні 2015 року М.Л.Г звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області (провадження № 2-в/127/2/15) з заявою про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-5491/11 в частині низки письмових доказів у справі (офіційний лист ректора,висновок комісії, доповідні записки). Відновлення зазначених документів заявник просила у зв'язку з тим, що вони є підставою для перегляду рішення Ленінського районного суду м. Вінниці у зазначеній справі за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2015 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою М.Л.Г. про відновлення частково втраченого судового провадження у зв'язку з тим, що мета відновлення провадження, яку заявник зазначила у своїй заяві, не пов'язана з захистом її прав. В ухвалі суд зазначив, що жодних письмових документів, які свідчили б про те, що доповідні записки є фальшивими, що підтверджувалось би вироком суду, не надано. Також з матеріалів цивільної справи вбачається, що висновок комісії не існував.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 21 вересня 2015 року скасував ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області та направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття до розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-5491/11. При цьому суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що доводи заяви М.Л.Г. пов'язані з її наміром звернутись щодо перегляду рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.02.2012 за нововиявленими обставинами, тобто заява М.Л.Г. про відновлення втраченого судового провадження відповідає вимогам статті 405 ЦПК.

У судовій практиці існують також випадки, коли після відкриття провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження відпадає потреба (мета) такого відновлення. Це може бути зумовлено, зокрема віднайденням матеріалів справи (справа Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/8420/15-ц), відкликанням апеляційної скарги на рішення, ухвалене у втраченому провадженні (справа Охтирського міськрайонного суду Сумської області №583/783/14-ц), тощо. У таких випадках суди, як правило, залишають заяву (справу - якщо провадження відкрите за ініціативою суду) про відновлення втраченого судового провадження без розгляду з посиланням на частину другу статті 406 або пункт 4 частини першої статті 207 ЦПК, застосовуючи аналогію процесуального закону на підставі частини восьмої статті 8 ЦПК.

Так, Охтирським міськрайонним судом Сумської області було відкрито провадження у справі № 583/783/14-ц (провадження № 2-в/583/1/14) про відновлення втраченого судового провадження на підставі ухвали Апеляційного суду Сумської області з метою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Р.В.О. на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27.08.2004 у справі № 2-1362/2004. Проте після відкриття провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження апеляційну скаргу, для забезпечення розгляду якої суд ініціював питання про відновлення провадження, було відкликано. У зв'язку з цим суд першої інстанції на підставі частини другої статті 406 ЦПК постановив ухвалу про залишення провадження у справі за заявою Р.В.О. без розгляду. При цьому суд зробив висновок, що, оскільки на час розгляду справи мета для відновлення втраченого провадження відпала, наявні всі підстави для залишення справи про відновлення провадження без розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 405 ЦПК до заяви про відновлення втраченого провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника або у справі. Це правило є винятком із загальних правил, встановлених статтею 64 ЦПК щодовимог до письмових доказів, та зумовлене особливостями провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження.

Слід зазначити, що коло необхідних документів, які додаються до заяви про відновлення матеріалів кожної конкретної цивільної справи, залежить від її характеру і від того, в якому обсязі ініціатор судового розгляду просить поновити судове провадження (повне чи часткове відновлення). Зокрема, до заяви про відновлення втраченого судового провадження може бути додано копії позовної заяви, копії апеляційної або касаційної скарги, рішення, ухвала, судові повістки або повідомлення, виконавчі листи, інші документи, які вказують на наявність судової справи і зміст вчинених у ній процесуальних дій та ухвалених процесуальних документів.

Відповідно до вимог статті 402 ЦПК відновленню підлягає тільки втрачене судове провадження у цивільній справі, закінчене ухваленням рішення або у якій провадження закрито. Судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, не підлягає відновленню, що прямо передбачено частиною третьою статті 406 ЦПК. Заявник у такому разі може пред'явити новий позов. Разом з тим у судовій практиці існують випадки відновлення судами провадження, втраченого до закінчення судового розгляду.

Так, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у справі № 243/8878/15-ц (провадження № 2-в/243/9/2015) рішенням від 12 листопада 2015 року відновив повністю втрачене судове провадження у цивільній справі за позовом Банку до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції в порушення частини третьої статі 406 ЦПК (1618-15) не звернув увагу на те, що ухвалою Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 06 червня 2014 року в справі було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої було доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз. На час розгляду справи про відновлення втраченого судового провадження справа знаходилася в інституті судових експертиз.

Результати аналізу судової практики у справах про відновлення втраченого провадження також засвідчили наявність неоднакового застосування статті 406 ЦПК, що зумовлено різним розумінням того, яке провадження слід вважати закритим відповідно до статті 402 ЦПК. У зв'язку з цим в судовій практиці існують випадки розгляду та вирішення судами справ про відновлення втраченого судового провадження, яке було закінчене постановленням ухвали про залишення позову без розгляду. У таких випадках суди керуються тим, що така ухвала, так само як і ухвала про закриття провадження у справі, є формою закінчення провадження у справі.

Зокрема, у справі № 2/750/1/13 (провадження № 2-в/750/1/14) Деснянський районний суд міста Чернігова за результатами розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження відновив провадження у цивільній справі, у якій позовну заяву було залишено без розгляду.

Однак у таких випадках суди не враховують, що, на відміну від закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду пов'язане з існуванням обставин, які можуть бути усунені в майбутньому. Тому особа не позбавлена можливості захистити свої права, повторно звернувшись до суду з аналогічним позовом.

Крім того, суди у зазначених випадках не звертають увагу на формулювання норм статті 404 та частини першої статті 405 ЦПК, де йдеться саме про постановлення ухвали про закриття провадження у справі. Зокрема, відповідно до статті 404 ЦПК заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Зміст зазначеної норми чітко вказує на те, що заява в порядку розділу ІХ ЦПК (1618-15) може бути подана щодо провадження, у якому ухвалено рішення по суті справи або постановлено ухвалу про закриття провадження у справі.

У зв'язку з цим слід зробити висновок, що ухвала про залишення позову без розгляду не є закриттям провадження у справі в розумінні статті 402 ЦПК.

Норми частини третьої статті 406 ЦПК, передбачаючи, що не підлягає відновленню судове провадження, яке втрачене до закінчення судового розгляду, не врегульовує питання щодо наслідків подання заяви про відновлення провадження у справі, розгляд якої не закінчено ухваленням рішення по суті справи або закриттям провадження. Деякі суди у таких випадках повертають заяву заявнику за аналогією з частиною третьою статті 121 ЦПК, а інші - відмовляють у відкритті провадження у справі. Однак звертаємо увагу, що це питання розкрито у ППВСУ № 2 (v0002700-09) , де зазначено, що суд відмовляє у відкритті провадження, якщо воно не було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження у справі.

У зв'язку з цим правильною слід визнати практику судів, які, встановивши зі змісту заяви факт незавершеного провадження, відмовляють у відкритті провадження у справі з посиланням на статті 402- 406 ЦПК (1618-15) та пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК, а не повертають її заявникові за аналогією з частиною третьою статті 121 ЦПК.

Зокрема, у справі № 2-4620/08 ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 жовтня 2008 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. На вказану ухвалу суду 23 квітня 2015 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, однак згідно з актом від 15 травня 2014 року цивільна справа № 2-4620/08 була знищена у зв'язку із закінченням передбаченого строку зберігання. Разом з тим ухвалою судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 травня 2015 року відмовлено у відкритті провадження у справі про відновлення втраченого провадження у справі № 2-4620/08 на підставі статей 402- 406 ЦПК (1618-15) , оскільки провадження не було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження у справі.

Разом тим, враховуючи наявність неоднакового застосування судами частини третьої статті 406 ЦПК, доцільним є доповнення цієї норми положенням, відповідно до якого у разі подання заяви про відновлення провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, суддя своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі про відновлення втраченого провадження, а якщо провадження було відкрите - постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

У разі якщо провадження на підставі частини третьої статті 406 ЦПК не підлягає відновленню, заявник, як вже зазначалося, може пред'явити новий позов. При цьому в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв'язку з втратою незакінченого провадження про цю обставину повинно бути обов'язково зазначено. Такі вимоги до ухвали про відкриття провадження у новій справі зумовлені тим, що нова справа буде стосуватися спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тому, якщо в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі не буде зазначено, що новий позов було подано у зв'язку з втратою незакінченого провадження, суддя може відмовити у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що у провадженні цього суду є тотожний позов.

Однією з особливостей справ про відновлення втраченого судового провадження є те, що заявник у цій категорії справ звільняється від оплати судових витрат (стаття 409 ЦПК). Результати аналізу судової практики засвідчили відсутність труднощів, пов'язаних із застосуванням судами цієї норми. Хоча існують поодинокі випадки, коли судді місцевих судів залишали без руху заяву про відновлення втраченого судового провадження у зв'язку з недоліками, до яких відносили, в тому числі, несплату судового збору.

Натомість досить проблемним на практиці для апеляційних судів виявилось питання щодо наявності у заявника пільг щодо сплати судового збору при поданні апеляційної скарги на рішення або ухвалу суду, постановлені у справі про відновлення втраченого судового провадження. Так, деякі судді вважають, що особи звільняються від сплати судового збору виключно за подання заяви про відновлення втраченого судового провадження, а тому за подання апеляційних скарг на судові рішення, ухвалені в межах такого провадження, зобов'язані сплачувати судовий збір за ставками, встановленими Законом України "Про судовий збір" (3674-17) .

Прикладом такого підходу до розуміння статті 409 ЦПК є ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 26 лютого 2015 року в справі № 236/216/15 (провадження № 22ц/778/2232/15), якою апеляційну скаргу С.М.Я. на ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області про закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Такий самий підхід застосовано Апеляційним судом м. Києва у справі № 22-3506/14, в якій 05 лютого 2014 року було постановлено ухвалу про залишення апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва у справі про відновлення втраченого провадження без руху в зв'язку з несплатою судового збору.

Натомість правильним слід визнати підхід, відповідно до якого законом не передбачено справляння судового збору за подання заяви про відновлення справи. Проте з апеляційних та касаційних скарг на ухвали, винесені за результатами розгляду таких заяв, судовий збір справляється на загальних підставах згідно із Законом України "Про судовий збір" (3674-17) . У разі подання нової позовної заяви (іншої заяви, скарги) сплата (стягнення) судового збору не здійснюється, якщо він вже був сплачений (стягнутий) у розгляді первісно поданої заяви (скарги) і є докази відповідної сплати (стягнення).

Водночас під час вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження судді апеляційного суду, застосовуючи статтю 409 ЦПК, повинні враховувати, що від сплати судового збору звільнені лише заявники у цій категорії справ, а інші учасники судового розгляду (зацікавлені особи) при поданні апеляційної скарги мають сплачувати судовий збір у порядку і за ставками, встановленими Законом України "Про судовий збір" (3674-17) .

Винятком з передбаченого статтею 409 ЦПК загального правила щодо звільнення заявника від оплати судових витрат є подання завідомо неправдивої заяви. Це може бути, зокрема, у випадку, якщо заявникові на момент звернення до суду було достеменно відомо про те, що судове провадження не втрачено. У такому разі судові витрати відшкодовуються заявником. При цьому судам слід враховувати, що підставою для стягнення із заявника судових витрат є встановлення судом факту навмисного надання суду неправдивої інформації, про що судом має бути зазначено в ухвалі, якою заявнику відмовлено у відновленні втраченого судового провадження. Крім того, враховуючи загальні вимоги ЦПК (1618-15) до змісту судових рішень, про стягнення з заявника судових витрат повинно бути вказано в резолютивній частині такої ухвали.

У матеріалах, які надійшли для проведення узагальнення, деякі суди апеляційної інстанції вказали на проблему щодо наявності підстав для стягнення судового збору за подання апеляційної скарги у справі, провадження в якій відновлено, якщо судовий збір було сплачено у втраченому на етапі апеляційного розгляду провадженні і у відновлених матеріалах міститься копія документа про його сплату. Це питання постало, зокрема, у зв'язку з тим, що у новій редакції Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , яка набрала чинності з 01 вересня 2015 року, збільшено ставки судового збору.

Так, у справі № 271/7062/13 (провадження № 22-ц/775/483/2) Апеляційний суд Донецької області, вивчивши відновлені матеріали справи, ухвалою від 04 серпня 2015 року залишив апеляційну скаргу без руху у зв'язку з тим, що вона не була оплачена судовим збором. В подальшому апеляційну скаргу судом було визнано неподаною та повернуто. При цьому слід зауважити, що судом першої інстанції під час розгляду справи про відновлення втраченого судового провадження було встановлено, що у справі було відкрите апеляційне провадження і ухвалою апеляційного суду було призначено розгляд справи. Це свідчить про те, що апеляційна скарга відповідала вимогам ЦПК (1618-15) щодо її форми та змісту, у тому числі щодо наявності документа про сплату судового збору.

Таким чином, залишаючи апеляційну скаргу без руху та повертаючи її у зв'язку з несплатою судового збору, апеляційний суд вважав, що за подання апеляційної скарги має бути повторно сплачений судовий збір. Зазначений підхід є помилковим, оскільки, як вже зазначалося, відновлене провадження повністю замінює втрачене провадження, а Законом України "Про судовий збір" (3674-17) не передбачено сплати судового збору двічі за подання одного і того самого процесуального документу в рамках однієї справи. Це також стосується випадків, коли особою на підставі частини третьої статті 406 ЦПК було пред'явлено новий позов, до якого долучено документ про сплату судового збору на момент подачі первісного позову в справі, провадження у якій було втрачено до закінчення судового розгляду (прикладом неправильного вирішення цього питання є ухвали Пологівського районного суду Запорізької області в справі № 324/166/16-ц про залишення позовної заяви без руху від 08 лютого 2016 року та про залишення позову без розгляду від 02 березня 2016 року).

4. Проблемні питання судового розгляду в справах про відновлення втраченого судового провадження, у тому числі пов'язані з ухваленням судового рішення

Розгляд справи про відновлення втраченого судового провадження та ухвалення судового рішення у такій категорії справ здійснюється за загальними правилами, встановленими для розгляду й вирішення справ позовного провадження(розділ ІІІ ЦПК (1618-15) ) з урахуванням особливостей, які передбачені статтями 407- 408 ЦПК (1618-15) .

Враховуючи зазначене, заява про відновлення втраченого судового провадження розглядається у судовому засіданні з викликом заявника та усіх заінтересованих осіб. При цьому слід звернути увагу, що розгляд справи здійснюється суддею одноособово і в тих випадках, коли розгляд втраченого провадження здійснювався колегіально.

Разом з тим під час розгляду цієї категорії справ судді не завжди дотримуються загальних вимог щодо порядку судового розгляду.

Так, Апеляційний суд м. Києва, скасовуючи ухвалу Оболонського районного суду м. Києва про закриття провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження від 17 листопада 2015 року в справі № 756/7872/15-ц, зазначив, зокрема, що судове засідання судом першої інстанції щодо розгляду питання про відновлення провадження у цій справі не призначалось, позивач для надання документів, необхідних для відновлення провадження, не викликався.

Виходячи із змісту частини другої статті 408 ЦПК справи розглядаються "у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження". Однак з матеріалів, надісланих для проведення узагальнення, вбачається, що розгляд судами цієї категорії справ, у тому числі провадження у яких відкрито за ініціативою суду, в багатьох випадках здійснюється за відсутності учасників процесу (належним чином повідомлених про розгляд справи) у зв'язку з їх неявкою або поданням ними заяв про розгляд справи без їх участі. Водночас звертаємо увагу, що судам у кожному окремому випадку слід встановлювати, чи відсутність заявника та заінтересованих осіб у судовому засіданні не перешкоджає розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження. Наприклад, якщо зібраних судом матеріалів та відомостей достатньо для відновлення втрачених матеріалів цивільної справи, суд може розглянути це питання за відсутності учасників цивільного процесу з утраченого провадження за умови належного їх повідомлення про розгляд справи.

Слід зауважити, що нормами розділу ІХ ЦПК (1618-15) не визначено у якості кого учасники цивільного процесу з відновлення втраченого судового провадження беруть участь у справі, тобто який статус у судовому процесі вони мають. Результати аналізу судової практики у цій категорії справ засвідчили, що суди у процесуальних документах в основному правильно вказують учасників процесу у такій категорії справ, а саме: заявник та зацікавлені особи (наприклад, рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 13 березня 2012 року в справі № 2114/2-в-5/11). Однак є непоодинокі випадки, коли сторони звертаються до суду з заявою про відновлення матеріалів справи позовного провадження, зберігаючи за собою статус сторони, який вони мали у втраченому провадженні, а суди не звертають на це уваги, неправильно зазначаючи статус учасників процесу в процесуальних документах.

Так, Куйбишевський районний суд Запорізької області у справі № 244/842/14-ц (№ 2-в/319/1/2015) за результатами розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження 03 листопада 2015 року постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Після усунення недоліків заяви та відкриття провадження, розглянувши справу, суд постановив ухвалу про часткове задоволення заяви про відновлення втраченого судового провадження, зазначивши в тексті ухвали процесуальний статус учасників процесу - позивач і відповідач.

Особливість судового розгляду у справах про відновлення втраченого судового провадження, виходячи зі змісту норм розділу ІХ ЦПК (1618-15) , полягає у відтворенні раніше існуючих матеріалів судового провадження. Так, в ухвалі від 16 січня 2013 року в справі № 6-21069св12 ВССУ, зокрема, зазначив, що за результатами розгляду заяви про відновлення втраченого провадження суд не збирає нові матеріали справи, а відновлює документи, які були наявні у справі (у тому числі і процесуальні). Враховуючи зазначене, звертаємо увагу, що суд під час розгляду цієї категорії справ не збирає та не досліджує нові докази, не робить висновків щодо правильності тверджень суду, який розглядав справу, та про обґрунтованість вимог заявника по суті раніше пред'явленого позову за втраченим судовим провадженням, тобто не здійснює судовий розгляд в його класичному розумінні, а лише виконує функцію щодо технічного відтворення раніше існуючих матеріалів провадження.

Предметом доказування у справах про відновлення втраченого судового провадження, як випливає зі змісту частини першої статті 405 ЦПК, є: 1) факт втрати судового провадження; 2) факт того, що судовий розгляд у втраченому провадженні було завершено (ухвалено рішення по суті справи або постановлено ухвалу про закриття провадження); 3) зміст втрачених документів матеріалів справи. Водночас слід враховувати, що за змістом частини другої згаданої статті заявник подає до суду документи, що збереглися у нього або у справі. За відсутності у заявника документів та інших доказів на підтвердження зазначених фактів, суд має сприяти заявнику в їх отриманні. Такий висновок узгоджується з роз'ясненнями, викладеними у п. 38 ППВСУ № 2 (v0002700-09) , відповідно до яких у разі, якщо необхідні відомості або документи є в інших осіб, які заявник не може отримати, суд за його клопотанням має сприяти у їх збиранні.

Особливістю цього виду провадження є те, що суду відведена у ньому досить активна роль і навіть за відсутності відповідних клопотань заявника суд має вживати всіх можливих заходів для витребування необхідних документів, матеріалів, допиту свідків тощо, оскільки у разі, якщо провадження не буде відновлене, особа втратить можливість реалізувати захист свого порушеного, оспореного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу. Це також випливає з висновків ВССУ у справі № 6-51905св12, де в ухвалі від 12 червня 2013 року зазначено, що для вирішення питання про відновлення провадження суддя повинен був вжити всіх заходів для витребування інших (крім тих, які були подані заявником) необхідних документів, у тому числі витребування документів із справ, які були виділені в окреме провадження. Проте суди не завжди це враховують і трапляються випадки закриття судом розгляду заяви про відновлення втраченого провадження у зв'язку з ненаданням заявником доказів у справі.

Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 листопада 2014 року (провадження № 22-ц/796/12754/2014) скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року, якою закрито провадження у справі № 761/14524/14-ц (провадження № 2 в/761/4/2014) за заявою банку про відновлення втраченого судового провадження. В ухвалі суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що підставою для закриття провадження у справі було те, що заявником не надано доказів того, що канцелярією суду проводилась службова перевірка, щодо пошуку цивільної справи № 2 14629/2010, проте закриття провадження у справі з таких підстав, суперечить вимогам ЦПК (1618-15) .Приписи процесуального закону не передбачають такої підстави закриття провадження за заявою про відновлення втраченого провадження, як недоведеність його втрати. Тим більше, що сам факт втрати може бути встановлений судом на підставі проведеної під час розгляду заяви перевірки шляхом витребування цивільної справи з канцелярії (або архіву) суду. Суд першої інстанції не допитав суддю (секретаря, помічника судді), який розглядав цю справу та ухвалював судове рішення, не з'ясував наявність в комп'ютері цього судді тексту зазначеного заочного рішення, тобто суд першої інстанції відповідно до вимог статті 407 ЦПК не вжив всіх можливих заходів для відновлення втраченого судового провадження та дійшов передчасного висновку щодо недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження.

У зв'язку з цим звертаємо увагу, що в такій категорії справ суд на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК має сприяти встановленню фактів та обставин, необхідних для відновлення втраченого судового провадження, у тому числі шляхом отримання інформації зі статистичної картки у справі, реєстру відправлення кореспонденції, копій документів, які збереглись в суді, а також інформації, що міститься в автоматизованій системі документообігу суду "Д-3" (АСДС) та в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР).

Зокрема, рішенням Таращанського районного суду від 11 червня 2015 року в справі № 379/543/15-ц (провадження № 2-в/379/1/15) було відновлено втрачене судове провадження. При цьому рішення, як зазначено судом, прийняте, у тому числі на підставі електронних примірників ухвал про залишення позовної заяви без руху від 03.04.2015, відкриття провадження від 10.04.2015 та заочного рішення від 24.04.2015 у справі № 379/543/15-ц, які збережені в комп'ютерній програмі "Д-3" в стані "Оригінал" та засвідчені електронним підписом.

Разом з тим досить поширеною є практика судів, коли відсутність відомостей про справу в ЄДРСР або в АСДС була підставою для закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження.

Так, у справі № 433/506/16-ц (провадження № 2-в/433/10/16) Троїцький районний суд Луганської області закрив провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження за заявою заступника прокурора Луганської області в інтересах Луганського міського центру зайнятості, посилаючись на те, що в програмі Д-3 Жовтневого районного суду м. Луганська відсутня електронна копія судового рішення у справі № 2-874/12, а в обліково-статистичній картці на цю справу зазначено лише, що результатом її розгляду було винесення заочного рішення про задоволення позову.

Цікавим прикладом є ухвала Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2014 року в справі № 450/4271/13-ц (провадження № 2-в/450/1/14), якою провадження у цивільній справі за заявою Ш.Т.І. про відновлення втраченого провадження у цивільній справі про розірвання шлюбу закрито.

Закриваючи провадження, районний суд виходив з того, що заявником не представлено та судом не здобуто достатньо матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження, а саме рішення суду про розірвання шлюбу. Такого висновку суд дійшов на підставі довідки цього ж суду про те, що згідно з алфавітними покажчиками цивільних справ за 1999-2004 роки цивільна справа за позовом Ш.Н.В. до Ш.Т.І. про розірвання шлюбу не реєструвалася. При цьому, як правильно вказав Апеляційний суд Львівської області, суд не врахував, що сам по собі факт відсутності в суді справи про розірвання шлюбу без відповідної перевірки підстав вчинення органом РАЦС актового запису про розірвання шлюбу (копія свідоцтва про розірвання шлюбу, отриманого дружиною заявника, міститься в матеріалах справи) ще не свідчить, що таке рішення судом не приймалося.

Звертаємо увагу судів, що сам по собі факт відсутності інформації про справу та ухвалене в ній судове рішення в АСДС або в ЄДРСР не можуть бути підставою для висновку про неможливість відновлення втраченого судового провадження, а особливо у випадках, якщо судове рішення у втраченому провадженні було ухвалене до запровадження цих електронних баз даних. Суд під час розгляду такої категорії справ має використовувати інформацію, у тому числі копії документів, що збереглися у суді, наявні в учасників такого судового провадження або третіх осіб, які можуть свідчити про факт існування судового провадження та ухвалення у ньому судового рішення.

Так, всупереч наведеному, у справі № 409/1547/16-ц (провадження № 2-в/409/62/16) Білокуракинський районний суд Луганської області закрив провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі Артемівського районного суду м. Луганська № 2-4366/09 про стягнення аліментів, посилаючись на те, що рішення у цій справі було ухвалене у 2009 році, тобто до запровадження у Артемівському районному суді м. Луганська електронної системи документообігу суду. При цьому суд не взяв до уваги надані заявницею документи, зокрема фотокопію виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду.

Особливості щодо засобів доказування у цій категорії справ передбачені статтею 407 ЦПК. Так, відповідно до частини першої цієї статті під час розгляду справи суд використовує ту частину провадження, що збереглася, документи, видані зі справи фізичним чи юридичним особам до втрати провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, що стосуються справи, виконавчого провадження. Як вже зазначалося, суд має сприяти заявнику в отриманні доказів, необхідних для відновлення втраченого судового провадження, на що звернув увагу ВСУ у своїх роз'ясненнях, викладених у ППВСУ № 2 (v0002700-09) .

Водночас під час розгляду цієї категорії справ у судів досить часто виникають проблеми з отриманням письмових доказів стосовно втраченого судового провадження у справах, розглянутих у період, коли не було можливості робити копії матеріалів справ, записувати такі копії на цифрові носії, а ті документи, які збереглися в суді або у осіб, які брали участь у таких справах, пошкоджені, тому є пошкодженими або нерозбірливими. Це в основному стосується справ, провадження у яких здійснювалось ще за часів існування Української Радянської Соціалістичної Республіки і до 2006 року. У таких випадках для встановлення змісту таких документів, що є можливим лише із застосуванням спеціальних знань, суд може розглянути доцільність призначення у справі відповідної експертизи.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦПК суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у справі, а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення. Тобто у цій нормі чітко визначено коло осіб, які можуть бути допитані судом як свідки і, відповідно, чиї показання можуть бути засобами доказування у справах про відновлення втраченого судового провадження.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, а також з аналізу матеріалів справ, надісланих для підготовки узагальнення, доказами у цій категорії справ можуть бути показання:

1) секретаря судового засідання, судового розпорядника, свідків, експертів, перекладачів, спеціалістів, осіб, які надавали правову допомогу (особи, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій);

2) сторін, третіх осіб, їхніх представників, представників органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (особи (їх представники), які брали участь у справі);

3) у необхідних випадках - суддів усіх ланок судової системи, які брали участь у її розгляді або перегляді, а також народних засідателів (особи, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження);

4) державних виконавців, працівників органів та посадових осіб, які здійснюють примусове виконання рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) (особи, які виконували судове рішення).

Так, у справі № 2114/2-в-5/11 Комсомольським районним судом м. Херсона під час розгляду справи про відновлення втраченого судового провадження було допитано як свідків секретарів судового засідання, які були присутніми під час розгляду справи, провадження у якій було втрачено, а також головуючий суддя, який постановив рішення у цій справі. На підставі показань зазначених осіб у сукупності з іншими доказами судом було постановлено рішення від 13 березня 2012 року про відновлення втраченого судового провадження.

Обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, законодавцем віднесено на розсуд суду. Так, відповідно до частини першої статті 408 ЦПК на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. У зв'язку з цим слід враховувати, що обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, залежить від мети такого відновлення.

Як свідчать результати аналізу судової практики у цій категорії справ, метою відновлення втраченого судового провадження найчастіше є одержання завіреної копії судового рішення, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, апеляційне оскарження судового рішення, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скасування заходів забезпечення позову, вирішення питань, пов'язаних із зверненням судового рішення до виконання тощо. У зв'язку з цим в одних випадках є потреба у відновленні всіх матеріалів втраченого судового провадження, а в інших достатнім є лише часткове відновлення втраченого провадження. Так, для оскарження судового рішення, його перегляду за нововиявленими обставинами необхідним є не лише відновлення самого рішення, а й відновлення письмових доказів у справі, які досліджувались судом і результати оцінки яких відображені у такому рішенні. Проте для отримання завіреної копії судового рішення, скасування заходів забезпечення позову, для виконання судового рішення зазвичай немає потреби у відновленні інших документів з матеріалів справи, окрім самого судового рішення.

Так, Біловодський районний суд Луганської області у справі № 427/10455/13-ц (провадження № 2-в/408/2/16) за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження дійшов висновку про доцільність відновлення лише рішення суду, що є необхідним для видачі заявнику дубліката виконавчого листа у справі, провадження у якій втрачено.

Слід зауважити, що деякі суди притримуються позиції, що в окремих випадках допустимим є відновлення не всього процесуального документа з втраченого провадження, а лише певних його частин, наприклад, резолютивної частини судового рішення. При цьому практика судів щодо відновлення лише резолютивної частини судового рішення є поширеною, зокрема, у випадках, коли метою відновлення провадження є отримання дубліката виконавчого документа у справі (наприклад, рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 11 квітня 2016 року у справі № 425/1097/16-ц (провадження № 2-в/425/8/16, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2015 року в справі № 450/2724/15-ц (провадження № 2-в/450/3/15)). Звертаємо увагу, що, враховуючи призначення інституту відновлення втраченого судового провадження та неможливість особи іншим шляхом реалізувати захист свого порушеного, оспореного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу, а також за умови неможливості відтворення повного змісту судового рішення, відновлення лише резолютивної частини судового рішення у таких випадках є допустимим.

Одним із проблемних питань, які виникають під час розгляду цієї категорії справ, є питання щодо доцільності відновлення судових рішень, які були скасовані судом апеляційної або касаційної інстанції, оскільки вони не мають правових наслідків щодо виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Під час вирішення цього питання передусім необхідно виходити із мети відновлення втраченого провадження. Крім того, слід враховувати, що у разі, коли скасоване у справі рішення суду першої інстанції було предметом перевірки апеляційної і касаційної інстанцій, то не доцільно відновлювати зміст цього рішення, оскільки таке рішення не тягне за собою виникнення, зміну чи припинення правовідносин. У разі ж якщо рішення суду першої інстанції було скасоване апеляційним судом з ухваленням нового рішення, однак справа після цього була втрачена, а у справі було подано касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, то відновленню підлягає як рішення апеляційного суду, яке оскаржується, так і рішення суду першої інстанції. Це зумовлено тим, що під час касаційного розгляду справи рішення апеляційного суду може бути скасовано і залишено в силі рішення суду першої інстанції, або через скасування рішення апеляційного суду справа може бути направлена на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до частини третьої статті 408 ЦПК за недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів. Результати аналізу судової практики у цій категорії справ засвідчили, що суди не завжди правильно застосовують цю норму, що часто призводить до безпідставного закриття розгляду заяви про відновлення втраченого провадження, тобто фактично до відмови заявнику у захисті його процесуального права щодо відновлення втрачених матеріалів цивільної справи.

Крім того, існують випадки коли суди за недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження в порушення частини третьої статті 408 ЦПК ухвалюють інше процесуальне рішення.

Так, у справі № 2-в-1/2011 Комсомольський районний суд м. Херсона постановив ухвалу про залишення заяви без розгляду у зв'язку з недостатністю матеріалів для відновлення втраченого провадження. Апеляційний суд цю ухвалу скасував і передав питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на частину третю статі 408 ЦПК (1618-15) та помилково дійшов висновку про залишення заяви про відновлення втраченого судового провадження без розгляду, порушивши порядок, встановлений зазначеною нормою.

Також грубе порушення положень статті 408 ЦПК було допущено Пустомитівським районним судом Львівської області, який у справі № 450/1963/14-ц з підстав недоведеності ухвалив рішення про відмову в задоволенні заяви про відновлення втраченого провадження.

Разом з тим ряд проблем правозастосування зумовлений недоліками самої норми частини третьої статті 408 ЦПК. Слід зазначити, що ця норма врегульовує питання щодо процесуальних дій суду у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження у справі, яка ініційована заявником, але не стосується справ, провадження у яких було відкрите за ініціативою суду. Зазначене призводить до застосування цієї норми за аналогією у ініційованих судами справах про відновлення втраченого судового провадження. У таких випадках суди зазвичай з посиланням на частину третю статті 408 ЦПК в резолютивній частині ухвал зазначають про закриття розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження або про закриття розгляду справи про відновлення втраченого провадження. Беручи до уваги неврегульованість цього питання, така практика судів із застосуванням аналогії є допустимою.

Результати аналізу судової практики у цій категорії справ засвідчили що в багатьох випадках суди закривають розгляд заяв про відновлення втраченого провадження у зв'язку з недостатністю наданих заявниками документів для такого відновлення, ігноруючи при цьому роз'яснення ВСУ щодо сприяння судом заявнику у збиранні та витребуванні таких матеріалів. У таких випадках суди першої інстанції також не використовують передбачені статтею 407 ЦПК процесуальні повноваження щодо допиту свідків. Апеляційні суди, як правило, скасовують такі ухвали про закриття розгляду заяв про відновлення втраченого провадження та направляють справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Однією з підстав закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження, як свідчить судова практика, є недоведеність заявником факту втрати судового провадження. Однак судам слід враховувати, що такої підстави для закриття розгляду заяви стаття 408 ЦПК не передбачає, а суд на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК має сприяти з'ясуванню факту втрати справи, зокрема, шляхом витребування матеріалів справи з канцелярії або архіву суду, ініціювання службової перевірки місцезнаходження матеріалів справи, тощо. Зазвичай суди апеляційної інстанції звертають на це увагу та скасовують ухвали судів першої інстанції про закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження з цієї підстави.

Зокрема, Апеляційний суд м. Києва у справі № 22 ц/796/12754/2014 ухвалою від 26 листопада 2014 року скасував ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року, зазначивши про неправильне застосування судом першої інстанції статті 408 ЦПК та відсутність підстав для закриття розгляду заяви з причин недоведеності заявником факту втрати провадження та проведення службової перевірки щодо обставин втрати провадження.

Слід зазначити, що рішення суду про відновлення втраченого судового провадження має відповідати загальним вимогам, які встановлені главою 7 Розділу ІІІ ЦПК (1618-15) , зокрема вимогам статті 215 ЦПК щодо його змісту, з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою статті 408 ЦПК. Так, відповідно до частини другої статті 408 ЦПК у рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження.

Здійснюючи аналіз помилок, пов'язаних з ухваленням судами рішення у цій категорії справ, передусім звертаємо увагу, що досить поширеною є помилка щодо форми судового рішення про відновлення втраченого судового провадження. Так, непоодинокими є випадки, коли суд, задовольняючи заяву про відновлення втраченого судового провадження, постановляє ухвалу, а не рішення (наприклад, ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 лютого 2014 року в справі № 2/750/1/13 (провадження № 2-в/750/1/14), ухвала Комсомольського районного суду м. Херсона від 16 квітня 2013 року в справі № 667/403/13-ц, ухвала Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2015 року в справі 235/2746/13-ц (провадження № 2в/235/5/2015)).

Однак найбільше проблем на практиці у судів виникає у зв'язку з викладенням змісту рішення про відновлення втраченого судового провадження. Вимоги щодо змісту судового рішення у цій категорії справ викладені у частині другій статті 408 ЦПК. Так, відповідно до цієї норми у рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження. Звертаємо увагу, що зазначені відомості мають бути викладені судом в мотивувальній частині рішення про відновлення втраченого судового провадження.

Разом з тим у зв'язку з відсутністю законодавчого врегулювання в суддів виникає найбільше питань щодо викладення резолютивної частини рішення, а саме необхідності наведення в ній переліку документів з матеріалів цивільної справи, які відновлюються, а також викладення їх змісту. Результати аналізу судової практики засвідчили наявність у суддів різного розуміння щодо цього питання.

Зокрема, у переважній більшості рішень в цій категорії справ судами у резолютивній частині рішення зазначається лише про відновлення втраченого судового провадження без наведення переліку відновлених матеріалів, їх реквізитів та без викладення їх змісту (наприклад, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 грудня 2014 року в справі № 466/172/14-ц, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року в справі № 761/39033/14-ц, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року в справі № 428/5836/15-ц, рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 13 березня 2012 року в справі № 2114/2-в-5/11 та інші). Неординарні позиції відображено, зокрема, у рішенні Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14 травня 2015 року в справі № 486/2205/14-ц, в резолютивній частині якого суд зазначив лише про відновлення втраченого судового провадження в частині 2-го тому цивільної справи, а також у рішенні Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2014 року в справі № 480/251/14-ц, в резолютивній частині якого суд зазначив лише про часткове відновлення матеріалів справи, навіть не конкретизувавши у якій частині провадження відновлено.

Деякі суди в резолютивній частині рішення про відновлення втраченого судового провадження зазначають перелік відновлених документів та їх реквізити (наприклад, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2015 року в справі № 227/787/14-ц, рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 03 листопада 2015 року в справі № 223/476/14-ц, ухвала (рішення по суті) Куйбишевського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2015 року в справі № 244/842/14-ц та інші.)

Також у судовій практиці в цій категорії справ досить часто зустрічаються рішення про повне або часткове відновлення втраченого судового провадження (в частині судового рішення), у яких суд викладає лише резолютивну частину відновленого судового рішення, яким було закінчено провадження у справі (наприклад, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2014 року в справі № 335/1796/14-ц, рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2014 року в справі № 399/584/14-ц, рішення Біловодського районного суду Луганської області від 10 березня 2016 року в справі № 2-2408/12).

З огляду на наведену судову практику звертаємо увагу, що незалежно від заявленої мети відновлення втраченого судового провадження, резолютивна частина рішення про відновлення такого провадження обов'язково має містити повний текст відновленого судового рішення, яким було закінчено провадження у справі.Це зумовлено тим, що наведений судом текст відновленого рішення у справі фактично замінює його втрачений оригінал. У зв'язку з цим відсутність в резолютивній частині рішення суду, ухваленого у порядку статті 408 ЦПК, змісту відновленого судового рішення може унеможливити реалізацію особою, яка зверталась до суду з заявою про відновлення втраченого провадження, своїх прав відповідно до визначеної мети. Винятком, як вже зазначалося, можуть бути лише випадки неможливості відновлення судом повного тексту судового рішення, а відновлення та викладення судом його резолютивної частини є достатнім для реалізації особою захисту свого порушеного, оспореного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу (наприклад, отримання дубліката виконавчого документа, скасування заходів забезпечення позову тощо).

Враховуючи зазначене, правильною є практика апеляційних судів, які, переглядаючи постановлені в порядку 408 ЦПК (1618-15) рішення, повертають справу до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення, якщо у рішенні про відновлення втраченого судового провадження відсутній повний текст відновленого рішення, яким було закінчено провадження. При цьому результати аналізу змісту ухвалених судами додаткових рішень у цій категорії справ засвідчили, що суди часто у таких рішеннях наводять повний текст не лише рішення, яким було закінчено провадження, а й інших процесуальних документів у справі (наприклад, додаткове рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 14 грудня 2015 року в справі № 223/476/14-ц, додаткове рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 вересня 2015 року в справі № 227/787/14-ц).

Звертаємо увагу, що наведені додаткові рішення у справах про відновлення втраченого провадження демонструють приклад правильного викладення резолютивної частини тексту рішення про відновлення втраченого судового провадження. У зв'язку з цим судам слід враховувати, що залежно від заявленої мети відновлення втраченого судового провадження може бути потреба у відтворенні в резолютивній частині рішення суду повного тексту не лише судового рішення, яким було закінчено провадження, а й проміжних ухвал суду, пов'язаних з рухом справи. Такий висновок знаходить підтвердження у практиці ВССУ, який рішенням від 08 серпня 2012 року відновив частину втраченого судового провадження у справі № 6-27688св11, а саме: ухвалу про призначення справи до судового розгляду та рішення ВССУ з викладенням їх повного тексту.

Крім того, в окремих випадках також залежно від мети відновлення втраченого судового провадження в резолютивній частині рішення, постановленого в порядку 408 ЦПК (1618-15) ,окрім повного тексту відновленого судового рішення доцільним є зазначення переліку всіх відновлених матеріалів справи із зазначенням їх реквізитів (зокрема, протоколи судових засідань, заяви, клопотання, письмові докази тощо). Прикладом може слугувати справа Куйбишевського районного суду Запорізької області № 244/377/14-ц, у якій резолютивна частина рішення від 15 січня 2016 року містить повний текст відновленого рішення та перелік відновлених матеріалів справи.

5. Особливості розгляду судами справ про відновлення судових проваджень, матеріали яких були втрачені на тимчасово окупованій території України та на території проведення АТО

Окрім розглянутих у попередніх розділах цього узагальнення питань судової практики у цій категорії справ, окремого аналізу потребують питання правозастосування, які пов'язані з відновленням судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО.

Особливістю таких справ про відновлення втраченого судового провадження є їх підсудність, яка визначається не відповідно до статті 404 ЦПК, а спеціальним законодавством.

Проблемних питань, пов'язаних з визначенням підсудності справ про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території АРК, під час проведення узагальнення виявлено не було. У таких справах підсудність, як встановлено Законом № 1207-VII (1207-18) , визначається Апеляційним судом м. Києва, який на підставі статті 12 цього Закону постановляє про це окрему ухвалу та передає матеріали заяви про відновлення втраченого судового провадження визначеному ним районному суду м. Києва (наприклад, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року в справі № 22-ц-вп/796/996/2014).

Водночас результати проведеного узагальнення засвідчили наявність проблем, пов'язаних з дотриманням судами правил підсудності у справах про відновлення судового провадження, втраченого на території проведення АТО. Помилки судів першої інстанції, пов'язані з вирішенням зазначеного питання, було проаналізовано у третьому розділі цього узагальнення про дотримання судами відповідних вимог законодавства. При цьому, як було встановлено, апеляційні суди зазвичай звертають увагу на такі помилки та скасовують ухвали судів першої інстанції, постановлені з порушенням вимог щодо підсудності в цій категорії справ.

Звертаємо також увагу, що в цій категорії справ суди не завжди правильно вирішують питання щодо необхідності доказування факту втрати судового провадження на території проведення АТО. Деякі суди, враховуючи загальновідомий факт проведення антитерористичної операції в окремих районах Донецької та Луганської областей, не вимагають від заявників надання доказів втрати судового провадження у справах, які перебували на розгляді в судах, які були розташовані у таких районах.

Наприклад, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 травня 2015 року в справі № 236/216/15-ц про відновлення втраченого провадження, у якому суд зазначив, що з огляду на загальновідомий факт проведення АТО на території міста Донецька та виходу частини міста з-під контролю України суд вважає обґрунтованим твердження заявниці про втрату судового провадження.

Інші ж суди, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі вимагають від заявників доведення факту та обставин втрати судового провадження на території проведення АТО.

Наприклад, ухвала Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року у справі № 185/11527/14-ц, якою суд повернув заяву про відновлення втраченого провадження, зокрема, у зв'язку з тим, що місцевий суд повернув заяву, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження втрати судового провадження.

У зв'язку з цим судам під час вирішення зазначеного питання слід керуватись нормативно-правовими актами України, що визначають які райони та населені пункти Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованою територією (зокрема, Постанова Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 252 VIII (252-19) "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" (1085-2014-р) ). Якщо суд, у провадженні якого знаходилась справа, матеріали якої просить відновити заявник, знаходився на такій території і матеріали цієї справи не було передано згідно з визначеною Законом № 1632-VII (1632-18) та розпорядженнями ВССУ підсудністю, факт втрати судового провадження не потребує доведення заявником.

Такий підхід з посиланням на згадані нормативно-правові акти застосовано Куйбишевським районним судом Запорізької області в справі № 244/377/14-ц (провадження № 2-в/319/1/2016). Так, у рішенні від 15 січня 2016 року суд на підставі нормативно-правових актів, які визначають м. Донецьк Донецької області тимчасово-окупованою територією України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, дійшов висновку, що є всі підстави вважати, що матеріали цивільної справи № 244/377/14-ц, що перебували в провадженні Сніжнянського міського суду Донецької області, були втрачені, оскільки суд знаходиться на окупованій території.

Крім того, зазначений підхід узгоджується з позицію ВССУ, викладеною в ухвалі від 09 вересня 2015 року в справі № 6-19073св15. Скасовуючи ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 29 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2015 року, ВССУ зазначив, зокрема, що місцевий суд (ухвалу якого залишено без змін апеляційним судом), закриваючи розгляд заяви про відновлення провадження на підставі частини третьої статті 408 ЦПК, виходив з того, що обставини втрати матеріалів судової справи ґрунтуються на припущеннях. При цьому місцевий суд не звернув уваги на заявлені обставини щодо втрати судового провадження Ясинуватським міськрайонним судом Донецької області під час проведення в районі міста антитерористичної операції.

Отримані з Апеляційного суду м. Києва матеріали засвідчили, що деякі районні суди м. Києва всупереч Закону № 1207-VII (1207-18) , який чітко визначає, що Автономна Республіка Крим та м. Севастополь є тимчасово окупованою територією України, не визнають втратою в контексті норм розділу ІХ ЦПК (1618-15) знаходження матеріалів справи в приміщеннях судів на території Автономної Республіки Крим.

Так, у справі № 752/21274/14-ц (провадження № 2-в/752/2/15) Голосіївський районний суд м. Києва ухвалою від 16 лютого 2015 року залишив без розгляду заяву про відновлення втраченого судового провадження з тих підстав, що цивільна справа, провадження у якій просить відновити заявник, не втрачена, а знаходиться в Гагаринському районному суді м. Севастополя. Ця ухвала заявником до апеляційного суду не оскаржувалась.

Крім того, у справі № 75736108/14-ц Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 04 грудня 2014 року відмовив у прийнятті заяви про відновлення втраченого судового провадження, оскільки з заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що справа не втрачена, а перебуває в Гагаринському районному суді м. Севастополя. Апеляційний суд 17 березня 2015 року цю ухвалу скасував.

Труднощі під час розгляду справ зазначеної категорії також виникають через неможливість належного повідомлення про час та місце розгляду справи учасників провадження, останнє відоме місце проживання (перебування) яких знаходиться на тимчасово-окупованій території України або на території проведення АТО. Оскільки відправлення поштової кореспонденції у населені пункти, розташовані на такій території, не здійснюється, тому суди, як правило, здійснюють повідомлення таких осіб про місце, дату та час розгляду справи через оголошення у пресі (за аналогією з частиною дев'ятою статті 74 ЦПК) та/або розміщення повідомлення на сторінці відповідного суду офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет.

Зокрема, повідомлення заінтересованої особи у справі про відновлення втраченого провадження про розгляд справи зазначеними способами здійснювалось Слов'янським міськрайонним судом Донецької області в справі № 243/7597/15-ц (провадження № 2 в/243/7/2015), Троїцьким районним судом Луганської області в справі № 433/506/16-ц, Куйбишевським районним судом Запорізької області в справі № 244/842/14-ц (провадження № 2-в/319/1/2015).

Враховуючи відсутність законодавчого вирішення зазначеного питання, а також характер справ про відновлення втраченого судового провадження, у яких відсутній спір про право та не вирішуються питання щодо суб'єктивних матеріальних прав, свобод чи інтересів, повідомлення учасників процесу про судовий розгляд у такій категорії справ у наведені вище способи слід вважати належним в контексті статті 74 ЦПК. Водночас звертаємо увагу судів на необхідність вжиття усіх інших можливих заходів для повідомлення учасників процесу про розгляд справи, у тому числі, шляхом використання засобів зв'язку учасників судового процесу (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) за наявності такої інформації у матеріалах справи. Такі засоби зв'язку (за наявності) також мають використовуватись судом для надіслання заінтересованим особам у справі про відновлення втраченого провадження копій рішень та ухвал суду.

Одним із найбільш проблемних питань у справах про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО, є те, що суд зазвичай позбавлений можливості витребувати у фізичних чи юридичних осіб, які знаходяться на такій території, будь-які документи, що у них збереглися і стосуються відновлюваного судового провадження. Це, у свою чергу, може значно ускладнити відновлення втрачених матеріалів справи і навіть мати наслідком закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження у разі, якщо наданих заявником та зібраних судом матеріалів буде недостатньо для такого відновлення.

Результати проведеного узагальнення засвідчили наявність великої кількості проблемних питань, пов'язаних з розглядом судами справ про відновлення втраченого судового провадження. Помилки, що допускаються судами під час розгляду цієї категорії справ, зумовлені передусім відсутністю належного законодавчого регулювання цього інституту, а також наявністю незначної судової практики вирішення судами зазначених справ.

У зв'язку з цим досить часто у судів виникали труднощі щодо визначення суб'єктного складу осіб, які мають право ініціювати відновлення втраченого судового провадження, щодо визначення підсудності заяв, щодо підстав та порядку відкриття провадження в цій категорії справ за ініціативою суду, щодо підстав визнання судового провадження таким, що втрачене, та особливостей доказування у цій категорії справ тощо. При цьому, як свідчать дані судової статистики, кількість справ цієї категорії у провадженні судів щорічно зростає.

Окремі проблеми правозастосування виникають під час розгляду справ про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО, зокрема, проблема належного повідомлення учасників провадження, які проживають (перебувають) на такій території, про час та місце розгляду справи, збирання документів, необхідних для відновлення втраченого судового провадження, тощо.

Повноцінне функціонування процесуального інституту відновлення втраченого судового провадження та його правильне застосування судами потребує внесення законодавчих змін, спрямованих на деталізацію норм щодо порядку розгляду судами цієї категорії справ, а також врегулювання проблемних питань, пов'язаних з відновленням судових проваджень, втрачених на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

практики розгляду судами деяких питань, пов'язаних із відновленням втраченого судового провадження, у тому числі на тимчасово окупованій території і в зоні АТО

1. Законодавче врегулювання відновлення втраченого судового провадження. Характерні ознаки та особливості цього виду провадження

2. Дотримання судами вимог законодавства під час визначення підсудності заяви про відновлення втраченого судового провадження

3. Проблеми правозастосовного характеру у справах цієї категорії, які виникають на стадії до судового розгляду

4. Проблемні питання судового розгляду в справах про відновлення втраченого судового провадження, у тому числі пов'язані з ухваленням судового рішення