Рекомендація
щодо рівного винагородження чоловіків і жінок
за працю рівної цінності
N 90
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці та зібралася 6 червня 1951 року на свою тридцять четверту
сесію,
ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно принципу рівного
винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності, що є
пунктом сьомим порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації, котра
доповнює Конвенцію 1951 року про рівне винагородження ( 993_002 ),
ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча
дев'ятсот п'ятдесят першого року нижченаведену Рекомендацію, яка
може називатися Рекомендацією 1951 року щодо рівного
винагородження:
беручи до уваги, що Конвенція 1951 року про рівне
винагородження ( 993_002 ) встановлює ряд загальних принципів
стосовно рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної
цінності,
беручи до уваги, що в Конвенції ( 993_002 ) передбачено, що
застосування принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за
працю рівної цінності заохочується або забезпечується способами,
котрі відповідають заведеним у відповідних країнах методам
встановлення ставок винагородження,
беручи до уваги, що бажано зазначити певні заходи для
поступового впровадження в життя встановлених у Конвенції
( 993_002 ) принципів,
беручи разом із тим до уваги, що бажано, аби під час
застосування цих принципів усі члени Організації враховували
способи їхнього застосування, які виправдали себе на ділі в деяких
країнах.
Конференція рекомендує, щоб дотримуючи положень статті 2
Конвенції ( 993_002 ), кожний член Організації застосовував
наведені нижче положення та повідомляв Міжнародне бюро праці на
запит Адміністративної ради щодо заходів, ужитих для впровадження
їх у життя:
1. Після консультації з відповідними організаціями
працівників, а де таких немає - із самими працівниками, має бути
вжито заходів, щоб:
a) забезпечити застосування принципу рівного винагородження
чоловіків і жінок за працю рівної цінності стосовно всіх
службовців центральних державних установ та організацій;
b) заохочувати застосування цього принципу стосовно
службовців державних установ та організацій штатів і провінцій,
котрі входять до складу федеративної держави, а також органів
місцевого управління, коли встановлення ставок винагородження
перебуває у віданні цих органів, установ та організацій.
2. Після консультації з відповідними організаціями
роботодавців і працівників має бути вжито заходів для забезпечення
якомога скорішого впровадження в життя принципу рівного
винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності в усіх
інших, крім перелічених у параграфі 1, видах занять, для яких
ставки винагородження встановлюються законодавчими постановами або
перебувають у віданні державних органів, зокрема, стосовно:
a) встановлення мінімальних або інших ставок заробітної плати
в галузях промисловості та секторах обслуговування, для яких ці
ставки встановлюються під наглядом державного органу влади;
b) галузей промисловості та підприємств, котрі є державною
власністю або перебувають під контролем державних органів;
c) у належних випадках - робіт, що виконуються за
контрактами, укладеними з державними органами.
3. 1) У відповідних випадках і в світлі методів встановлення
ставок винагородження повинні законодавчим порядком ухвалюватися
положення, спрямовані на загальне застосування принципу рівного
винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності.
2) Компетентні органи влади повинні вжити всіх потрібних і
відповідних заходів для забезпечення повної поінформованості
роботодавців і працівників про такі вимоги закону та в належних
випадках для надання їм порад щодо здійснення цих вимог.
4. Якщо після консультації з відповідними організаціями
працівників та роботодавців, де такі організації є, негайне
впровадження в життя принципу рівного винагородження чоловіків і
жінок за працю рівної цінності стосовно до видів занять,
перелічених у параграфах 1, 2 і 3, буде визнано нездійсненним, має
бути якомога швидше вжито відповідних заходів для поступового їх
здійснення, зокрема шляхом:
a) скорочення різниці між ставками винагородження чоловіків і
жінок за працю рівної цінності;
b) за наявності системи надбавок - встановлення рівних
надбавок для чоловіків і жінок, які виконують роботу рівної
цінності.
5. Там, де це доцільно для полегшення встановлення ставок
винагородження за принципом рівного винагородження чоловіків і
жінок за працю рівної цінності, кожний член Організації, за згодою
з відповідними організаціями роботодавців і працівників, повинен
розробляти методи або заохочувати розроблення методів об'єктивної
оцінки роботи, яка підлягає виконанню, шляхом аналізу виробничих
процесів або в інші способи, з метою встановлення класифікації
розрядів робіт незалежно від статі виконавців; такі методи повинні
застосовуватися згідно з положеннями статті 2 згаданої вище
Конвенції ( 993_002 ).
6. Для полегшення застосування принципу рівного
винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності у разі
потреби має бути вжито заходів для підвищення ефективності праці
жінок такими способами, як:
a) забезпечення працівникам обох статей рівних або
рівноцінних можливостей щодо професійного орієнтування, отримання
потрібних порад з професійних питань, а також щодо професійної
підготовки й працевлаштування;
b) вжиття належних заходів для заохочення жінок до
використання надаваних їм можливостей у галузі професійного
орієнтування, отримання порад з професійних питань, а також
професійної підготовки й працевлаштування;
c) надання соціального й культурно-побутового обслуговування,
відповідного до потреб жінок, що працюють, особливо потреб,
пов'язаних із сімейними обов'язками, а також фінансування цього
обслуговування за рахунок загальнодержавних фондів або за рахунок
фондів соціального забезпечення, або фондів соціально-побутового
обслуговування працівників певної галузі, тобто фондів,
створюваних за рахунок сплати внесків за працівників незалежно від
статі;
d) заохочення рівноправності чоловіків і жінок стосовно
доступу до різного роду занять і посад, без шкоди для положень
міжнародних угод і законодавства країн про охорону здоров'я та
добробуту жінок.
7. Треба докласти всіх зусиль для заохочення серед широких
кіл населення розуміння причин, з огляду на які неодмінним є
втілення в життя принципу рівного винагородження чоловіків і жінок
за працю рівної цінності.
8. Слід проводити будь-які дослідження, бажані для заохочення
впровадження в життя вищезазначеного принципу.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева
Рекомендация N 90
о равном вознаграждении мужчин
и женщин за труд равной ценности
(Женева, 29 июня 1951 года)
Генеральная конференция Международной организации труда,
созванная в Женева Административным советом Международного
бюро труда и собравшаяся 6 июня 1951 года на свою тридцать
четвертую сессию,
постановив принять ряд предложений о принципе равного
вознаграждения мужчин и женщин за труд равной ценности, что
является седьмым пунктом повестки дня сессии,
решив придать этим предложениям форму рекомендации,
дополняющей Конвенцию 1951 года о равном вознаграждении
( 993_002 ),
принимает сего двадцать девятого дня июня месяца тысяча
девятьсот пятьдесят первого года нижеследующую Рекомендацию,
которая может именоваться Рекомендацией 1951 года о равном
вознаграждении:
принимая во внимание, что Конвенция 1951 года о равном
вознаграждении устанавливает ряд общих принципов относительно
равного вознаграждения мужчин и женщин за труд равной ценности,
принимая во внимание, что в Конвенции предусматривается, что
применение принципа равного вознаграждения мужчин и женщин за труд
равной ценности поощряется или обеспечивается способами,
соответствующими принятым в соответствующих странах методам
установления ставок вознаграждения,
принимая во внимание, что желательно указать некоторые
мероприятия для постепенного проведения в жизнь установленных в
Конвенции принципов,
принимая вместе с тем во внимание, что желательно, чтобы при
применении этих принципов все члены Организации учитывали способы
их применения, оправдавшие себя на деле в некоторых странах,
Конференция рекомендует, чтобы при соблюдении положений
статьи 2 Конвенции ( 993_002 ) каждый член Организации применял
приводимые ниже положения и сообщал Международному бюро труда по
запросу Административного совета о мерах, принятых для проведения
их в жизнь:
1. По консультации с соответствующими организациями
трудящихся, а где таковых не существует - с самими трудящимися,
должны приниматься меры, чтобы:
a) обеспечивать применение принципа равного вознаграждения
мужчин и женщин за труд равной ценности в отношении всех служащих
центральных государственных учреждений и организаций;
b) поощрять применение принципа по отношению к служащим
государственных учреждений и организаций штатов и провинций,
входящих в состав федеративного государства, а также органов
местного управления, когда установление ставок вознаграждения
находится в ведении этих органов, учреждений и организаций.
2. По консультации с соответствующими организациями
предпринимателей и трудящихся должны приниматься меры для
обеспечения возможно скорейшего проведения в жизнь принципа
равного вознаграждения мужчин и женщин за труд равной ценности во
всех других, кроме перечисленных в параграфе 1, видах занятий, для
которых ставки вознаграждения устанавливаются законодательными
постановлениями или находятся в ведении государственных органов, в
частности в отношении:
a) установления минимальных или других ставок заработной
платы в отраслях промышленности и секторах обслуживания, для
которых эти ставки устанавливаются под наблюдением
государственного органа власти;
b) отраслей промышленности и предприятий, являющихся
государственной собственностью или находящихся под контролем
государственных органов;
c) в надлежащих случаях - работ, выполняемых по контрактам,
заключаемым с государственными органами.
3. 1) В соответствующих случаях и в свете методов
установления ставок вознаграждения должны приниматься в
законодательном порядке положения, направленные на общее
применение принципа равного вознаграждения мужчин и женщин за труд
равной ценности.
2) Компетентные органы власти должны принимать все
необходимые и соответствующие меры для обеспечения полного
осведомления предпринимателей и трудящихся о таких требованиях
закона и в надлежащих случаях для предоставления им советов по
осуществлению этих требований.
4. Если по консультации с соответствующими организациями
трудящихся и предпринимателей, где таковые существуют, немедленное
проведение в жизнь принципа равного вознаграждения мужчин и женщин
за труд равной ценности в отношении видов занятий, перечисленных в
параграфах 1, 2 и 3, будет признано неосуществимым, должны быть
как можно скорее приняты соответствующие меры для их постепенного
осуществления, в частности, путем:
a) сокращения разницы между ставками вознаграждения мужчин и
женщин за труд равной ценности;
b) при наличии системы надбавок - установления равных
надбавок для мужчин и женщин, выполняющих работу равной ценности.
5. Там, где это целесообразно для облегчения установления
ставок вознаграждения по принципу равного вознаграждения мужчин и
женщин за труд равной ценности, каждый член Организации, по
соглашению с соответствующими организациями предпринимателей и
трудящихся, должен вырабатывать методы или поощрять разработку
методов объективной оценки подлежащей выполнению работы путем
анализа производственных процессов или иными способами, с целью
установления классификации разрядов работ независимо от пола
исполнителей, такие методы должны применяться согласно положениям
статьи 2 упомянутой выше Конвенции.
6. Для облегчения применения принципа равного вознаграждения
мужчин и женщин за труд равной ценности в случае необходимости
должны приниматься меры для повышения эффективности труда женщин
такими способами, как:
a) обеспечение трудящимся обоего пола равных или равноценных
возможностей в отношении профессионального ориентирования,
получения нужных советов по профессиональным вопросам, а также в
отношении профессиональной подготовки и трудоустройства;
b) принятие надлежащих мер для поощрения женщин к
использованию предоставляемых им возможностей в области
профессионального ориентирования, получения советов по
профессиональным вопросам, а также профессиональной подготовки и
трудоустройства;
c) предоставление социального и культурно-бытового
обслуживания, соответствующего потребностям трудящихся женщин, в
особенности потребностям, связанным с семейными обязанностями, а
также финансирование этого обслуживания за счет
общегосударственных фондов или за счет фондов социального
обеспечения, или фондов социально-бытового обслуживания работников
данной отрасли, то есть фондов, создаваемых за счет уплаты взносов
за трудящихся независимо от пола;
d) поощрение равноправия мужчин и женщин в отношении доступа
к разным родам занятий и должностям, без ущерба для положений
международных соглашений и законодательства стран об охране
здоровья и благосостояния женщин.
7. Должны прилагаться все усилия для поощрения среди широких
кругов населения понимания причин, в силу которых необходимо
проведение в жизнь принципа равного вознаграждения мужчин и женщин
за труд равной ценности.
8. Следует проводить любые исследования, желательно для
поощрения проведения в жизнь вышеуказанного принципа.
Конвенции и рекомендации,
принятые Международной Конференцией
труда. 1919 - 1956. Т. I.- Женева:
Международное бюро труда, 1991. С. 1039 - 1041.