на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 (колегія суддів: головуючий Василишин А.Р., Філіпова Т.Л., Грязнов В.В.) та на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.02.2020 (суддя Пашкевич І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція"

до Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області

про визнання недійсним рішення

позивача: 1) Колток О.І. (адвокат), 2) Бідах А.М. (адвокат)

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" (далі-позивач) звернулося у суд з позовом до Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області (далі-відповідач), згідно якого просило визнати недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання відповідача від 29.08.2018 №449 (далі-Рішення).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення прийнято відповідачем в порушення вимог земельного законодавства, оскільки правових підстав для припинення позивачу право постійного користування земельними ділянками у відповідача не було, у зв`язку з чим воно є незаконним, та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Суди розглядали справу неодноразово.

2.2. Останнім рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.02.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020, в позові відмовлено.

2.3. Свої висновки суди мотивували тим, що позивач не набув права постійного користування спірною земельною ділянкою в силу вимог закону, тому Рішення не порушує прав та інтересів позивача, що виключає підстави для визнання його недійсним в судовому порядку.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 25.07.2019 у справі № 916/3225/17, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.

3.4. У додаткових поясненнях на відзив відповідача позивач вважає його доводи такими, що ґрунтуються на помилковому розумінні правових висновків Верховного Суду.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що 26.07.2001 відповідно до рішення Дубенської районної ради від 15.06.2001 №180 Дочірньому підприємству "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" видано Державний акт на право постійного користування землею. Згідно з даним актом у постійне користування Дочірньому підприємству "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" надано у постійне користування земельна ділянка площею 26,42 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рачинської сільської ради Дубенського району Рівненської області.

4.2. Згідно з пунктом 9 рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Дубноцукор", оформленого протоколом від 26.04.2013, вирішено для самостійного господарювання реорганізувати ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор" шляхом перетворення в ТОВ "Селекція".

4.3. Позачерговими загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Дубноцукор" прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 18.07.2013, яким затверджено передавальний акт майнових і немайнових прав та обов`язків ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор" до позивача. Згідно з даним актом всі майнові і немайнові права та обов`язки ДП "Селекція" переходять до позивача, зокрема, встановлені Державним актом на право постійного користування землею на території Рачинської сільської ради площею 26,42 га.

4.4. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.03.2018 Дочірнє підприємство "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" припинено за рішенням засновників від 02.08.2013.

4.5. 07.08.2018 позивач звернувся до Тараканівської (Рачинської) сільської ради із заявою №26 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), як правонаступника Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор".

4.6. Проте 29.08.2018 відповідач прийняв Рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 26,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих за межами с. Рачин, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею на підставі пунктів "в" та "д" ст. 141 Земельного кодексу України, а саме, у зв`язку з припиненням діяльності Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" та систематичною несплатою земельного податку.

4.7. Вважаючи Рішення незаконним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним.

4.8. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.9. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України (254к/96-ВР) і законів держави.

4.10. Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

4.11. Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

4.12. Згідно з частиною десятою статті 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

4.13. Частиною першою статті 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

4.14. Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

4.15. Земельний кодекс України (2768-14) , прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.

4.16. Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (v005p710-05) (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (справа про постійне користування земельними ділянками).

Конституційний Суд України вказав на наступне:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

4.17. Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

4.18. У відповідності до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників (ч.1).

4.19. Статтею 108 цього Кодексу встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми (ч.1). У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи (ч.2).

4.20. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач є правонаступником Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" у результаті його перетворення, яке користувалось земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого Державного акту.

4.21. При вказаному перетворенні код ЄДРПОУ 30044560 у позивача не змінився. Тобто спочатку код ЄДРПОУ 30044560 належав Дочірньому підприємству "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор", потім вказаний код був присвоєний позивачу.

4.22. За передавальним актом, затвердженим протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Дубноцукор" від 18.07.2013, як зазначалось вище, до позивача перейшло, зокрема, право землекористування за Державним актом.

4.23. Водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво (зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17).

Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України (2768-14) не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19.

Подібну за змістом правову позицію викладено і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18.

Крім того, із встановлених судами обставин вбачається, що позивач, як платник єдиного податку 3 групи, що підтверджується відповідним витягом, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 291 Податкового кодексу України звільнений від сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, що виключало правові підстави для прийняття відповідачем Рішення про припинення позивачу права користування земельною ділянкою з підстав пункту "д" статті 141 Земельного кодексу України.

4.24. За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (ч.1). Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч.2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ч.3).

4.25. Отже виходячи із встановлених судами обставин справи, наведених норм права, та зазначеної судової практики слід дійти висновку про порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення положень статті 19 Конституції України, статті 141 Земельного кодексу України щодо прав позивача користуватися спірною земельною ділянкою.

За вказаних обставин позовні вимоги є обґрунтованими.

4.26. Суд апеляційної інстанції не врахував посилання скаржника (т.2 а.с. 152-161, 184-187) на правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 15.01.2020 у справі №925/361/19 щодо застосування положень пункту "в" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, згідно якого орган місцевого самоврядування відповідним рішенням не може припинити відповідній особі право постійного землекористування набутого до набрання чинності Земельного кодексу України (2768-14) внаслідок реорганізації юридичної особи.

4.27. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства і мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.28. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.29. За вказаних обставин виходячи із того, що у даній справі відсутня необхідність збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, для виправлення фундаментальних порушень, які допустили суди попередніх інстанцій, оскільки суди невірно застосували норми матеріального права і незаконно відмовили позивачу у задоволенні його вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування, що порушує його права і суперечить вищенаведеним нормам права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

4.30. Посилання позивача на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 25.07.2019 у справі № 916/3225/17, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

4.31. Оскільки Верховним Судом ухвалено рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову, які застосовані ухвалою суду касаційної інстанції від 08.07.2020 у даній справі, відповідно до частини 7 статті 145 ГПК України продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цієї постанови законної сили та можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

4.32. Відповідно до приписів статті 129 частини 1, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судові витрати належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція" задовольнити.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 та рішення Господарського суду Рівненської області від 13.02.2020 у справі № 918/194/19 скасувати повністю і ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29.08.2018 №449 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та передачі її до земель запасу".

Стягнути з Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області (код ЄДРПОУ 04385403) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція" (код ЄДРПОУ 30044560) 8 644 (вісім тисяч шістсот сорок чотири) грн 50 коп. витрат на сплату судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.